Рішення № 133342688, 16.01.2026, Красилівський районний суд Хмельницької області

Красилівський районний суд Хмельницької області

Справа № 677/719/23

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16.01.2026 м.Красилів

Красилівський районний суд Хмельницької області у складі:

головуючого судді Вознюка Р.В.,

за участі секретаря судового засідання Федченко Л.В.,

справа № 677/719/23,

позивач-відповідач: ОСОБА_1 ,

відповідач-позивач: ОСОБА_2 ,

третя особа без самостійних вимог на стороні відповідача-позивача ОСОБА_2 обслуговуючий кооператив «ЖБК 2020»,

вимоги первісного позову про поділ майна подружжя,

вимоги зустрічного позову - про визнання коштів, внесених на будівництво особистою власністю,

представник позивача-відповідача ОСОБА_3 ,

представник відповідача-позивача Гладун Т.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду, в порядку загального позовного провадження, справу.

І. Стислий виклад позиції сторін.

Позивач за первісним позовом звернувся в суд з позовною заявою до ОСОБА_2 , вимоги якої в ході судового розгляду уточнив, та просив визнати грошові кошти у сумі 344250 грн, внесені у період з 03.07.2020 року до 19.03.2021 року згідно договору пайової участі в будівництві від 03.07.2020 року спільною сумісною власністю подружжя та в порядку поділу майна подружжя стягнути з ОСОБА_2 на його користь 172125 грн вартості його частки у паєнагромаджені.

Позов обґрунтовує тим, що з 17.11.2015 сторони перебували у зареєстрованому шлюбі. За час перебування в шлюбних відносинах Сторони уклали з Обслуговуючим Кооперативом «ЖБК 2020» Договір пайової участі в будівництві (про сплату пайових внесків) №03\07\1 від 03.07.2020 року з метою отримання у власність однокімнатної квартири номер АДРЕСА_1 , в двохсекційному 9-ти поверховому житловому будинку з вбудовано- прибудованими приміщеннями громадського призначення за адресою: АДРЕСА_2 . За вказаним вище договором майже всі кошти на участь у фонді фінансування будівництва сплачувалися за рахунок спільних коштів сім`ї. Право власності на вказану вище квартиру зареєстроване за ОСОБА_2 .

Вказав, що після розірвання шлюбу сторони перебувають у неприязних відносинах, спроби мирного врегулювання спору не принесли результату, а тому просить здійснити поділ спільного сумісного майна подружжя стягнувши з ОСОБА_2 частину вартості об`єкта інвестування.

ОСОБА_2 подала до суду відзив, у якому вказала, що дійсно перебувала в шлюбі з ОСОБА_1 , який зловживав алкогольними напоями. 12.06.2020 він вигнав її з квартири, у якій вони проживали, у зв`язку з чим вона була змушена орендувати житло. Вказала, що вона дійсно перебувала у договірних відносинах із «ЖБК-2020», однак ОСОБА_1 ніяких коштів на придбання квартири їй не давав, квартирою не цікавився, претензій на квартиру не пред`являв.

ОСОБА_2 подала до суду зустрічний позов у якому просила визнати кошти у сумі 344250 грн, внесені у період з 03.07.2020 року до 19.03.2021 року згідно договору пайової участі в будівництві №03\07\1 від 03.07.2020 року її особистою власністю.

Вимоги зустрічного позову обґрунтовувала тим, що до 12.06.2020 року проживала разом із ОСОБА_1 у трикімнатній квартирі АДРЕСА_3 , що належала його матері. З 2019 року позивач-відповідач почав зловживати алкогольними напоями, вчиняв сварки, морально сім`ю не забезпечував.

12.06.2020 він вигнав її з квартири, у якій вони проживали, у зв`язку з чим вона була змушена орендувати житло по АДРЕСА_4 . Вказана ситуація вимусила її 20.07.2020 подати до суду позов про розірвання шлюбу, який рішенням Красилівського районного суду Хмельницької області від 19.02.2021 було розірвано.

03.07.2020 вона уклала Договір пайової участі у будівництві з Обслуговуючим кооперативом «ЖБК-2020» № 03/071, на будівництво квартири АДРЕСА_5 .

03.03.2023 сторонами договору пайової участі у будівництві складено акт про виконання кожною із своїх обов`язків, а 08.03.2023 р. в Державному реєстрі речових прав було зареєстровано право власності ОСОБА_2 на квартиру.

Вказує, що відповідач житлом забезпечений, ніякої участі в укладанні Договору не приймав, згоди на укладення Договору не давав, кошти на виконання обов`язків по договору були її особисті, які вона в тому числі брала в борг. Позивач-відповідач жодного разу у її квартирі не був, ніяких претензій не заявляв, оскільки шлюбні відносини між сторонами фактично припинилися.

В судовому засіданні представник позивача-відповідача ОСОБА_3 вимоги первісного позову підтримала, просила в порядку поділа майна подружжя стягнути з ОСОБА_2 1/2 частину внеску в паєнагромадження, що становить 172125 грн. Щодо задоволення зустрічного позову заперечила, вказала, що майно було придбано за час шлюбу, а тому підлягає поділу.

Вказувала, що представник відповідача-позивача вказує, що після припинення шлюбних відносин з позивачем-відповідачем ОСОБА_2 орендувала квартиру по АДРЕСА_6 , разом з тим договору оренди на підтвердження такої обставини суду не надала, як і доказів того, що кошти на будівництво спірної квартири ОСОБА_2 брала в борг. Зауважила, що відповідачем-позивачем ОСОБА_2 у зустрічному позові обрано невірний спосіб захисту, а саме замість визнання коштів «особистою приватною власністю» ОСОБА_2 просить визнати кошти в сумі 344250 грн її «особистою власністю».

В судовому засіданні ОСОБА_2 та її представник вимоги зустрічного позову підтримали, заперечили щодо задоволення первісного позову. ОСОБА_2 суду пояснила, що позивач-відповідач зловживав алкогольними напоями. 12.03.2019 він пройшов курс лікування від алкоголізму, але 12.06.2020 він знову почав вживати алкоголь, через що вони посварилися, а ОСОБА_1 вигнав її з його будинку, у зв`язку з чим вона була вимушена винаймати житло, а в подальшому придбати квартиру. Вказує, що кошти в сумі 344 тис це її кошти, які вона в тому числі брала в борг 03.07.2020 в ОСОБА_4 , свого брата та інших позичкодавців, імен яких вона не пам`ятає. Конкретні суми, які вона в кого позичала також не пам`ятає, достовірно пам`ятає, що в ОСОБА_4 брала 80000 грн на перший внесок.

Представник відповідача-позивача ОСОБА_5 в судовому засіданні вказувала, що у зв`язку з фактичним припиненням шлюбних відносин спірна квартира була придбана ОСОБА_2 за час їхнього окремого проживання, а тому в порядку ч.6 ст.57 ЦПК України, кошти, внесені на придбання такої квартири слід визнати особистою приватною власністю дружини.

Щодо доводів представника позивача-відповідача ОСОБА_3 щодо обрання невірного способу захисту представник відповідача-позивача зауважила, що це є технічною помилкою.

ІІ. Заяви (клопотання) учасників справи

22.05.2023 ОСОБА_2 подала до суду відзив на первісний позов.

30.05.2023 представник позивача-відповідача подав до суду заяву про виклик свідків.

20.06.2023 ОСОБА_2 подала до суду зустрічний позов.

29.09.2023 представник позивача-відповідача подав до суду заяву про витребування у обслуговуючого кооперативу «ЖБК 2020» інформацію про розмір внесених на рахунок коштів до 19.03.2021 за договором №03\07\1 від 03.07.2020.

09.10.2023 представник позивача-відповідача подав до суду клопотання про долучення до матеріалів справи доказів.

10.05.2024 представник позивача-відповідача подав до суду клопотання про збільшення розміру позовних вимог.

04.03.2025 представник позивача-відповідача подав до суду клопотання про зменшення розміру позовних вимог.

Представник третьої особи обслуговуючого кооперативу «ЖБК 2020» в судове засідання не з`явився, будь-яких заяв, клопотань суду не подав.

ІІІ. Процесуальні дії у справі

03.05.2023 ухвалою суду накладено арешт на квартиру АДРЕСА_5 .

04.05.2023 ухвалою відкрито провадження у справі.

21.06.2023 ухвалою суду прийнято до спільного розгляду зустрічний позов ОСОБА_2 про визнання коштів внесених на будівництво особистою приватною власністю, об`єднавши позовні вимоги зустрічного позову з первісним.

17.08.2023 ухвалою суду витребувано у обслуговуючого кооперативу «ЖБК 2020» інформацію про розмір внесених на рахунок коштів до 19.03.2021 за договором №03\07\1 від 03.07.2020 та у Красилівського районного суда Хмельницької області матеріали цивільної справи №677/1016/20.

29.09.2023 ухвалою суду повторно витребувано у обслуговуючого кооперативу «ЖБК 2020» інформацію про розмір внесених на рахунок коштів до 19.03.2021 за договором №03\07\1 від 03.07.2020.

08.12.2023 справу прийнято до свого провадження суддею Вознюком Р.В.

29.05.2024 ухвалою суду прийнято клопотання представника позивача-відповідача ОСОБА_3 про збільшення розміру позовних вимог.

04.03.2025 ухвалою суду прийнято клопотання відповідача-позивача про зменшення розміру позовних вимог.

24.06.2025 закрито підготовче провадження, справу призначено до судового розгляду, викликано заявлених сторонами свідків.

08.01.2026 протокольною ухвалою суду оголошено про перехід до стадії ухвалення судового рішення та повідомлено, що рішення буде ухвалено та проголошено 16.01.2026.

IV. Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин

17.11.2015 сторони уклади шлюб, зареєстрований виконавчим комітетом Великозозулинецької сільської ради Красилівського району Хмельницької області, актовий запис №5, який 19.02.2021 був розірваний рішенням Красилівського районного суду Хмельницької області.

03.07.2020 між обслуговуючим кооперативом «ЖБК 2020» та ОСОБА_2 укладено договір про пайову участь у будівництві №03\07\1, відповідно до якого ОСОБА_2 зобов`язалася прийняти пайову участь в будівництві Будинку шляхом здійснення пайових внесків та реалізації статутної мети та завдань Кооперативу з метою отримання у власність 1-но кімнатної квартири, будівельний АДРЕСА_1 , проектною площею 48кв.м. на 4 поверсі будинку.

Відповідно до п 2.1 договору загальний розмір пайового внеску Пайовичка становить 432000 грн, що еквівалентно 16000 доларів США за курсом НБУ з розрахунку 9000 грн за кв.м. загальної площі квартири, що еквівалентно 333,33 доларів США за курсом НБУ без внутрішніх оздоблювальних робіт.

03.03.2023 Головою ОК «ЖБК 2020» ОСОБА_6 видано ОСОБА_2 довідку про повну сплату пайового внеску згідно договору про пайову участь у будівництві.

Згідно витягу з Державного реєстру речових прав №325538076 від 13.03.2023 ОСОБА_2 08.03.2023 зареєструвала право власності на квартиру АДРЕСА_1 , реєстраційний номер 2704201268040.

Згідно листа ОК «ЖБК 2020» №22/11/23-1 від 22.11.2023 (Т.1, а.с.144) площа квартири АДРЕСА_1 становить 49,7 кв. м. Відповідно розмір пайового внеску за квартиру становив 447300 грн.

ОСОБА_2 сплатила пайовий внесок в розмірі 447300 грн, з яких:

- до 19.03.2021 пайовий внесок був сплачений в сумі 344250 грн;

-після 19.03.2021 пайовий внесок був сплачений в сумі 103050 грн.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_4 суду пояснила, що сторони були одружені та жили разом. Чоловік зловживав алкоголем, не мав постійної роботи. До розлучення вони часто сварились, ОСОБА_1 вигнав ОСОБА_2 з дому. ОСОБА_2 винайняла житло у будинку по АДРЕСА_6 . На наступний день після переїзду подала на розлучення. ОСОБА_2 шукала власне житло, знайшла новобудову, в кінці червня на початку липня 2020 року позичила у неї 80000 грн на перший внесок. Кошти повернула в січні лютому 2022 року.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_7 пояснила, що вона знайома зі сторонами, вони були одружені. ОСОБА_1 вигнав ОСОБА_2 з будинку. В кінці літа ОСОБА_2 переїхала в квартиру на АДРЕСА_6 . Чоловік свідка ОСОБА_7 допомагав ОСОБА_2 з переїздом. Наголосила, що ОСОБА_1 стверджував, що проходив лікування від алкоголізму. Також в судовому засіданні свідок повідомила, що неодноразово позичала кошти ОСОБА_2 , конкретні суми не пам`ятає, але у 2021 році позичала 30 тис грн щоб та розрахувалася за квартиру. Кошти ОСОБА_2 повернула в кінці 2021 року.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_8 пояснила, що знає сторони з 2019 року. В червні 2020 року вони розійшлись, ОСОБА_2 переїхала жити на орендовану квартиру та зробила там ремонт, свідок ОСОБА_8 позичала ОСОБА_2 пральну машинку. Свідок також наголосила, що ОСОБА_9 казала, що хоче купити квартиру в новобудові та знає, що вона для цього позичала гроші в ОСОБА_4 . Перший внесок був 80000 грн. В липні ОСОБА_2 подала позов про розірвання шлюбу.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_10 вказав, що тренував дочку ОСОБА_2 ОСОБА_11 . В липні 2020 року познайомився з ОСОБА_2 , вона казала, що орендує на п`ятому поверсі квартиру АДРЕСА_7 . Вказав, що був там, коли робили ремонт. Часто бачив ОСОБА_2 з дочкою біля того під`їзду, коли вигулював вранці собаку. Жили вони в тому будинку приблизно до березня 2021 року.

«V. Оцінка суду»

Згідно з ч. 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 60 СК України встановлено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Згідно зі ст. 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до ст. 146 ЖК України поділ квартири в будинку житлово-будівельного кооперативу між членом кооперативу і його дружиною допускається в разі розірвання шлюбу між ними, якщо пай є спільною власністю подружжя і якщо кожному з колишнього подружжя є можливість виділити ізольоване жиле приміщення в займаній ними квартирі. Поділ квартири провадиться за згодою між колишнім подружжям, а в разі відсутності згоди - за рішенням суду.

Якщо поділити квартиру неможливо, один з колишнього подружжя, за яким визнано право на частину паєнагромадження, вправі вимагати від другого, який є членом житлово-будівельного кооперативу, виплати йому суми, що відповідає його частині паєнагромадження. Після одержання зазначеної компенсації він повинен звільнити займане приміщення, а в разі відмовлення - підлягає виселенню в судовому порядку без надання іншого жилого приміщення.

Відповідно до чинного законодавства спільною сумісною власністю є: майно, набуте подружжям за час шлюбу, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 3 ст. 368 ЦК України, ст. 60 СК України); майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі (ч. 4 ст. 368 ЦК України); майно, набуте батьками і дітьми за рахунок їхньої спільної праці чи спільних коштів (ст. 175 СК України); земельні ділянки членів фермерського господарства, якщо інше не передбачено угодою між ними (ст. 89 ЗК України); квартира (будинок), передані при приватизації з державного житлового фонду за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім`ї, які постійно мешкають у цій квартирі (будинку), у їх спільну сумісну власність (ч. 2 ст. 8 Закону України Про приватизацію державного житлового фонду); приміщення загального користування, опорні конструкції багатоквартирного будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання, а також споруди, будівлі, які призначені для забезпечення потреб усіх власників квартир, а також власників нежитлових приміщень, які розташовані у багатоквартирному житловому будинку - належать співвласникам будинку (ч. 2 ст. 382 ЦК України); майно, набуте жінкою та чоловіком за час спільного проживання однією сім`єю, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними (ст. 74 СК України).

Як роз`яснено в п.п. 23, 24, 30 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (ст.ст. 60, 69 СК України, ч. 3 ст. 368 ЦК України) відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто; речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала особі, а також як відшкодування завданої їй моральної шкоди; страхові суми, одержані за обов`язковим або добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою власністю кожного з них. Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов`язальними правовідносинами, тощо.

Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Об`єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. (ст. 61 СК України).

Таким чином, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але і спільністю участі подружжя коштами або працею в набутті майна. Тобто, застосовуючи цю норму права (ст. 60 СК України) та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен встановити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття є спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Тобто критеріями, які дозволяють надати спірному набутому майну режим спільного майна є: 1) час набуття такого майна, 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття), 3) мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий режим спільної власності подружжя.

Тільки в разі встановлення цих фактів і визначення критеріїв норма статті 60 СК України вважається правильно застосованою.

Статтею 60 СК України встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Відповідний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 24.05.2017 у справі № 6-843цс17, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2018 у справі № 372/504/17, у постановах Верховного Суду від 30.06.2021 у справі № 334/4220/18 (провадження № 61-19010св20), від 07.07.2021 у справі № 760/18983/16 (провадження № 61-16673св20), у постанові Верховного суду від 23.02.2023 у справі № 405/3776/19.

Крім того, частиною шостою статті 57 СК України передбачено, що суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання у зв`язку з фактичним припиненням шлюбних відносин.

Положення цієї норми стосуються випадків, коли дружина та чоловік спільно не проживають, але без встановлення режиму окремого проживання, передбаченого статтею 119 СК України.

На відміну від частини другої статті 120 СК України, яка містить імперативний припис про те, що одним із правових наслідків встановлення режиму окремого проживання є те, що майно, набуте в майбутньому дружиною та чоловіком, не вважається набутим у шлюбі, частина шоста статті 57 СК України лише допускає можливість визнання судом особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання у зв`язку з фактичним припиненням шлюбних відносин.

Таким чином, законодавець розмежовує правовий режим майна, набутого дружиною, чоловіком після встановлення судом режиму сепарації (стаття 119 СК України), і майна, набутого за обставин, визначених у частині шостій статті 57 СК України.

На майно, набуте дружиною, чоловіком в період шлюбу, але за час окремого проживання у зв`язку з фактичним припиненням шлюбних відносин, поширюється презумпція права спільної сумісної власності подружжя. Тому у разі виникнення спору щодо цього майна спростувати вказану презумпцію має та сторона, яка вважає це майно особистою приватною власністю.

Аналогічні правові висновки зроблені у постановах Верховного Суду від 11.02.2022 у справі № 149/2479/20 (провадження № 61-14123св21), від 23.04.2025 року у № 381/2977/22 (провадження № 61-10774ск24).

Як встановлено судом сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 05.07.2019 по 29.07.2021.

12.06.2020 року після сварки сторони припинили спільне проживання та фактичні шлюбні відносини. ОСОБА_2 переїхала на орендовану квартиру по АДРЕСА_6 .

Щодо доводів представника позивача-відповідача ОСОБА_3 щодо відсутності у матеріалах справи договору оренди квартири по АДРЕСА_6 , суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Обставини припинення фактичних шлюбних відносин та подальший переїзд ОСОБА_2 в орендоване житло підтверджуються показаннями свідків, які є послідовними, логічно узгоджуються між собою та не містять суттєвих суперечностей, в сукупності, та не дають суду підстав для сумнівів у їх об`єктивності та правдивості.

Суду надана копія розписки ОСОБА_2 від 03.07.2020. Представник позивача-відповідача в судовому засіданні поставив під сумнів правдивість наданої суду копії розписки. Зважаючи на те, що оригіналу розписки ОСОБА_2 від 03.07.2020 суду не надано, у відповідності до положень ч. 6 ст. 95 ЦПК України, суд не бере такий доказ до уваги.

Крім того, як вбачається з пояснень відповідача-позивача та показань свідків, метою укладення 03.07.2020 ОСОБА_2 договору №03/07/1 про пайову участь у будівництві з обслуговуючим кооперативом «ЖБК 2020», була потреба відповідача-позивача у забезпеченні себе житлом у зв`язку з тим, що попереднього місця проживання її вигнав чоловік ОСОБА_1 , що свідчить про укладення договору виключно для забезпечення власних потреб, а не в інтересах сім`ї, що виключає поширення на таке паєнагромадження правового режиму спільної власності подружжя.

Частково кошти на придбання спірної квартири ОСОБА_2 взяла в позику в ОСОБА_4 , що підтвердила в судовому засіданні сама ОСОБА_4 та інші, допитані в судовому засіданні свідки.

Доводи представника позивача-відповідача про те, що датою припинення шлюбних відносин слід вважати дату набрання законної сили рішенням суду у справі про розірвання шлюбу, суд відхиляє, оскільки фактичне припинення шлюбних відносин та спільного проживання сторін є самостійним юридичним фактом, який не залежить від офіційного розірвання шлюбу в судовому чи адміністративному порядку. Крім того, таке твердження представника позивача-відповідача спростовуються матеріалами справи та показаннями свідків.

Сторона позивача-відповідача доказів на спростування вищевказаних обставин суду не надала.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру (Постанова Верховного суду від 23.10.2024 у справі № 753/25081/21).

За таких обставин суд вважає, що договір пайової участі у будівництві №03\07\1 було укладено, а кошти на його виконання в сумі 344 250 грн внесено ОСОБА_2 вже після фактичного припинення 12.06.2020 шлюбних відносин з метою забезпечення особистої потреби у житлі за рахунок коштів, у тому числі позичених ОСОБА_2 , а тому кошти, внесені на будівництво квартири АДРЕСА_1 , слід визнати особистою приватною власністю ОСОБА_2 та задовольнити зустрічний позов.

Оскільки суд дійшов висновку про визнання коштів, внесених на будівництво квартири АДРЕСА_1 , особистою приватною власністю ОСОБА_2 , в задоволенні первісного позову про поділ майна подружжя слід відмовити.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, N 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10.02.2010 року).

Щодо доводів представника позивача-відповідача ОСОБА_3 про обрання відповідачем-позивачем неефективного способу захисту, з посиланням на те, що замість визнання коштів «особистою приватною власністю» ОСОБА_2 у зустрічній позовній заяві просить визнати кошти в сумі 344250 грн її «особистою власністю», суд зауважує таке.

У судовому засіданні представник відповідача-позивача ОСОБА_12 просила визнати грошові кошти в сумі 344250 грн особистою приватною власністю ОСОБА_2 , наголошуючи, що у прохальній частині зустрічного позову допущена технічна помилка та помилково вказано про визнання коштів «особистою власністю».

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зауважувала, що у кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо, суд має встановити, якого саме результату позивач хоче досягнути унаслідок вирішення спору. Суд розглядає справи у межах заявлених вимог (частина перша статті 13 ЦПК України), але, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом (пункт 4 частини п`ятої статті 12 ЦПК України). Виконання такого обов`язку пов`язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально (постанови Великої Палати Верховного Суду від 30.06.2021 у справі № 9901/172/20, від 01.07.2021 у справі № 9901/381/20, від 26.10.2021 у справі № 766/20797/18, від 01.02.2022 у справі № 750/3192/14, від 22.09.2022 у справі № 462/5368/16-ц, від 20.06.2023 в справі № 554/10517/16-ц, від 04.07.2023 у справі № 233/4365/18).

Якщо особою заявляється належна позовна вимога, яка може її ефективно захистити, суди не повинні відмовляти у її задоволенні виключно з формальних міркувань. Така відмова призведе до необхідності особи повторно звертатись до суду за захистом своїх прав (які при цьому могли бути ефективно захищені), що невиправдано затягне вирішення справи по суті (постанова Великої Палати Верховного Суду від 21.12.2022 року в справі № 914/2350/18).

Як вбачається зі змісту зустрічного позову ОСОБА_2 , пояснень відповідача-позивача ОСОБА_2 , її представника в судовому засіданні, у даному спорі позиція сторони відповідача-позивача чітко вказує на її бажання визнати грошові кошти в сумі 344250 грн, внесені в якості пайових внесків на будівництво квартири АДРЕСА_8 , її особистою приватною власністю. Крім того, у зустрічній позовній заяві ОСОБА_2 , як на підставу своїх вимог, посилається на норми ч. 6 ст. 57 Сімейного кодексу України, відповідно до якої суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання у зв`язку з фактичним припиненням шлюбних відносин.

Суд, ґрунтуючи свої висновки на вищевказаних правових висновках Великої Палати Верховного Суду, зауважує, що неточність у термінології, допущена стороною у зустрічному позові, не може бути перешкодою для захисту порушеного права ОСОБА_2 та не може бути підставою для формальної відмови у задоволенні обґрунтованого зустрічного позову.

Відповідно до ч. 9 ст. 158 ЦПК України у випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову.

Оскільки в задоволенні первісного позову відмовлено накладений ухвалою суду від 22.05.2023 року арешт на квартиру АДРЕСА_5 підлягає скасуванню.

«VI. Розподіл судових витрат між сторонами»

Відповідно до ч. 1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч. 2 ст. 141 ЦПК України, судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.

Оскільки у задоволенні первісної позовної заяви відмовлено, то судовий збір покладається на позивача-відповідача ОСОБА_1 .

Зустрічний позов задоволено повністю, а тому з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 слід стягнути судовий збір в розмірі 1073 грн. 60 коп.

На підставі викладеного, керуючись ст. 57, 60, 69-71 СК України, ст. 368, 372 ЦК України, ст. 6, 16, 81, 133, 141, 263-265, 280-282 ЦПК України, суд,

У Х В А Л И В:

Відмовити в задоволенні первісного позову.

Зустрічний позов задовольнити.

Визнати особистою приватною власністю ОСОБА_2 кошти, внесені нею відповідно до Договору №03/07/1 щодо пайової участі у будівництві з обслуговуючим кооперативом «ЖБК-2020» на будівництво однокімнатної квартири АДРЕСА_5 .

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір в розмірі 1073 грн. 60 коп.

Скасувати заходи забезпечення позову, що були вжиті згідно ухвали Красилівського районного суду Хмельницької області від 03.05.2023, а саме: арешт на належну ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_9 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Хмельницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач-відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_10 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 .

Відповідач-позивач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_11 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 .

Третя особа без самостійних вимог на стороні відповідача-позивача обслуговуючий кооператив «ЖБК 2020», місцезнаходження: 29000, Хмельницька область, м. Хмельницький, вул. Соборна, 73, код ЄДРПОУ: 43072969.

Суддя Р. В. Вознюк