Ухвала суду № 133328728, 12.01.2026, Тернівський районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 215/7138/25

2/215/616/26

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 січня 2026 року Тернівський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі: головуючого судді Науменко Я.О., за участю секретаря Дядькіна І.О., розглянувши згідно з вимогами ч. 2 ст. 247 ЦПК України без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Комунального підприємства «Парковка та реклама» Криворізької міської ради до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

Позивач 28.08.2025 звернувся до суду із вказаним позовом, в обґрунтування якої вказав, що Управлінням комунальної власності виконкому Криворізької міської ради та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 було укладено договір оренди № 22/39 від 14.07.2014, відповідно до якого відповідачу передано в користування об`єкт комунальної власності нежитлову будівлю загальною площею 55,2 м2, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 для використання під розміщення майстерні з ремонту електропобутових товарів, радіо-телевізійної та іншої аудіо-відео апаратури, про що складено Акт прийому-передачі нежитлового приміщення від 14.07.2019. Таким чином, обов`язок відповідача сплачувати орендну плату за користування майном виник з 14.07.2014.

Відповідач всупереч умовам договору оренди неналежно виконував грошові зобов`язання зі сплати орендної плати, у зв`язку з чим за період з березня 2023 по червень 2025 утворилася заборгованість з орендної плати у розмірі 6 373,65 грн., податку на додану вартість у розмірі 1 821,04 грн., пені у розмірі 1 097,81 грн., 3 % річних у розмірі 269,59 грн. та інфляційних втрат у розмірі 1 022,41 грн.

Крім того, між сторонами укладено Договір № 368-ВЗП від 04.01.2022, відповідно до якого відповідач зобов`язаний відшкодовувати витрати зі сплати земельного податку за земельну ділянку, на якій розташований об`єкт оренди.

У зв`язку з невиконанням зазначеного обов`язку за період з вересня 2022 по липень 2025 утворилася заборгованість зі сплати відшкодування земельного податку у розмірі 9 055,13 грн., а також нараховано 3 % річних у розмірі 372,41 грн. та інфляційні втрати у розмірі 1 330,55 грн.

З огляду на викладене, позивач просить суд стягнути з відповідача загальний розмір заборгованості у сумі 21 342,58 грн., а також судовий збір у розмірі 3 028,00 грн..

Ухвалою від 12.09.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та призначено розгляд справи по суті на 07.10.2025, за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

07.10.2025 розгляд справи відкладено на 21.11.2025 у зв`язку з відсутністю у суду відомостей про належне повідомлення відповідача про розгляд справи.

Розгляд справи 21.11.2025 та 18.12.2025 було відкладено для повторного повідомлення відповідача на 18.12.2025 та 12.01.2026 відповідно.

Учасники справи в судове засідання не з`явилися.

Представник позивача подала до суду заяву про розгляд справи за її відсутності та про підтримку позовних вимог у повному обсязі, які просила задовольнити (вх. № 20591 від 07.10.2025).

Відповідач в судове засідання не з`явився, про дату, час і місце судового розгляду повідомлений належним чином у встановленому законом порядку, а саме за допомогою судової повістки та смс-повідомлень. Судова повістка, направлена відповідачу за його зареєстрованим місцем проживання, повернута на адресу суду за закінченням терміну зберігання. Відзив на позовну заяву відповідач не подав, будь-яких клопотань на адресу суду від нього не надходило.

Відповідно до ч. 2 ст.247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши та проаналізувавши матеріали справи, вважає, що провадження у справі слід закрити на підставі п. 1 ч. 1ст. 255 ЦПК України та роз`яснити позивачу його право на звернення до суду в порядку господарського судочинства, виходячи з наступного.

Як передбачено пунктом 1 частини 1 статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Згідно зі статтею 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших відносин, крім справ, розгляд яких здійснюється за правилами іншого судочинства.

Разом з тим статтею 20 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України) визначено предметну та суб`єктну юрисдикцію господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції. Так, за частиною першою цієї статті господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці.

Статтею 45 ГПК України встановлено, що сторонами в судовому процесі позивачами і відповідачами можуть бути особи, зазначені в статті 4 цього Кодексу, тобто і фізичні особи, які не є підприємцями, а винятки, коли спори, стороною яких є фізична особа, що не є підприємцем, не підлягають розгляду у господарських судах, чітко визначені положеннями статті 20 цього Кодексу (як приклад, пункти 5, 10, 14 цієї статті).

Відтак господарські суди мають юрисдикцію щодо розгляду за пунктом 1 частини першої статті 20 ГПК України спорів, у яких стороною є фізична особа, яка на дату подання позову втратила статус суб`єкта підприємницької діяльності, якщо ці спори пов`язані, зокрема, з підприємницькою діяльністю, що раніше здійснювалася зазначеною фізичною особою, зареєстрованою підприємцем.

Тобто, одним із критеріїв віднесення справ до господарської юрисдикції визначено наявність між сторонами саме господарських правовідносин, а також впроваджено підхід щодо розмежування юрисдикції залежно від предмета правовідносин, а не лише від суб`єктного складу сторін. Отже, ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин, наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом, відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

З огляду на вищезазначене, для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду конкретної справи має значення суб`єктний склад саме сторін правочину та наявність спору, що виник у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності.

Згідно з ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд ураховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі №916/2791/16 (провадження № 12-141гс18) зроблено висновки про те, що спір підвідомчий господарському суду, зокрема, за таких умов: участь у спорі суб`єкта господарювання; наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, урегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського й цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

Відповідно до статті 3 ГК України (який діяв у період виникнення спірних правовідносин) під господарською діяльністю розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва підприємцями.

Згідно із частиною першою статті 128 ГК України (який діяв у період виникнення спірних правовідносин) громадянин визнається суб`єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.

За частиною першою статті 173 ГК України (який діяв у період виникнення спірних правовідносин) зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або відмовитися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку, є господарським зобов`язанням.

Отже, однією з ознак господарського договору, що дозволяє відокремити його від інших видів договорів (у тому числі цивільних), є особливий суб`єктний склад. Зокрема договір, у якому сторонами є суб`єкти господарювання (наприклад, юридична особа та громадянин, зареєстрований на час його укладення як підприємець), є господарським, а відтак і зобов`язання, що з нього виникають, є господарськими.

Наразі відповідно до статті 2 Закону України «Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об`єднань юридичних осіб» (далі Закон) під господарською діяльністю розуміється діяльність у сфері суспільного виробництва, спрямована на виробництво та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється з метою одержання прибутку, є підприємництвом.

Згідно із положеннями частини 3 статті 2 Закону громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці, є суб`єктами господарювання.

Положеннями статті 51 ЦК України передбачено, що до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.

Відповідно до статті 52 ЦК України фізична особа-підприємець відповідає за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.

За змістом ст. 51, 52, 598609 Цивільного кодексу України, ст. 202208 Господарського кодексу України, ч. 8 ст. 4 Закону України від 15 травня 2003 року № 755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань» у випадку припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця (із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію такого припинення) господарські зобов`язання за укладеними договорами не припиняються, а продовжують існувати, оскільки фізична особа не перестає існувати та відповідає за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім майном.

Отже, саме господарські суди мають юрисдикцію щодо розгляду за пунктом 1 частини першої статті 20 ГПК України спорів, в яких стороною є фізична особа, яка на дату подання позову втратила статус суб`єкта підприємницької діяльності, якщо ці спори пов`язані, зокрема, з підприємницькою діяльністю, що раніше здійснювалася зазначеною фізичною особою, зареєстрованою підприємцем.

14.07.2014 між Управлінням комунальної власності міста виконкому Криворізької міської ради, як орендодавцем та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (далі відповідач), як орендарем було укладено договір № 22/39 оренди об`єктів нерухомості комунальної власності міста (а.с.49-50).

Згідно пункту 1.1 якого, орендодавець передає, а, орендар приймає у строкове платне користування нерухоме майно, нежила одноповерхова окремо розташована нежила будівля загальною площею 55,2 м2, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , для використання під розміщення майстерні з ремонту електропобутових товарів, радіо-телевізійної та іншої аудіо-відеоапаратури.

Згідно з п. 10.1. Договору оренди, договір діє з 14.07.2014 по 14.06.2017 включно.

Відповідно до п. 10.5. Договору оренди передбачено, що у разі, якщо Орендодавець не попередить Орендаря протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору, договір вважається продовжений на той же термін і на тих же умовах.

04.01.2022 між Комунальним підприємством «Парковка та реклама» та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 було укладено договір №368-ВЗП про відшкодування земельного податку, відповідно до п.1.1 якого згідно з договором №22/39 оренди об`єкта нерухомості комунальної власності міста (далі основний договір) орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування нерухоме майно (далі майно) нежилу одноповерхову окремо розташовану нежилу будівлю загальною площею 55,2 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 і зобов`язується компенсувати балансоутримувачу витрати з відшкодування земельного податку, відповідно до розміру займаної земельної ділянки (а.с.158-159).

Відповідно до відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець. Основним видом діяльності є 95.21 Ремонт електронної апаратури побутового призначення для приймання запису відтворення звуку й зображення (основний); 95.21 Ремонт електронної апаратури побутового призначення для приймання, записування відтворювання звуку і зображення; 95.29 Ремонт інших побутових виробів і предметів особистого вжитку. Дата державної реєстрації фізичної особи-підприємця 11 червня 1997 року. Номер запису 22270170000048517. Також у даному документі зазначені відомості про припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця: 07.03.17, номер запису 22270060003048517 на підставі власного рішення (а.с. 178)

В даній справі позовні вимоги Комунального підприємства «Парковка та реклама» Криворізької міської ради пов`язані з неналежним виконанням відповідачем свого обов`язку зі сплати орендної плати за договором № 22/39 та відшкодування земельного податку за договором № 368-ВЗП від 04.01.2022.

Доказів, що відповідач не здійснює наразі підприємницьку діяльність, яку раніше провадив як ФОП, в орендованому нежитловому приміщенні матеріали справи не містять.

Більше того, 04.01.2022 між сторонами у справі було укладено договір про відшкодування земельного податку, на підставі договору №22/39 оренди об`єкта нерухомості комунальної власності міста.

Частиною 9 статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» передбачено, що фізична особа-підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі №904/1083/18 (провадження № 12-249гс18) зроблено висновок про те, що: «Фізична особа, яка мала статус суб`єкта підприємницької діяльності, але на дату подання позову втратила його, до 15 грудня 2017 року не могла бути стороною у господарському процесі, якщо для цього не було визначених ГПК України підстав. З часу державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи спори за її участю, зокрема пов`язані з підприємницькою діяльністю, що здійснювалася нею раніше, потрібно було розглядати за правилами цивільного судочинства, за винятком випадків, коли провадження у відповідних справах було відкрите у господарському суді до настання таких обставин. У разі припинення провадження у господарській справі на підставі пункту 6 частини першої статті 80 ГПК України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, спори за участю фізичної особи, яка припинила підприємницьку діяльність, мали розглядатися за правилами цивільного судочинства. З 15 грудня 2017 року господарський суд згідно з пунктом 6 частини першої статті 231 ГПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» не може закрити провадження у справі, якщо до подання позову припинено діяльність фізичної особи-підприємця, яка є однією зі сторін у справі. Відтак із 15 грудня 2017 року господарські суди мають юрисдикцію щодо розгляду за пунктом 1 частини першої статті 20 ГПК України у зазначеній редакції спорів, у яких стороною є фізична особа, яка на дату подання позову втратила статус суб`єкта підприємницької діяльності, якщо ці спори пов`язані, зокрема з підприємницькою діяльністю, що раніше здійснювалася зазначеною фізичною особою, зареєстрованою підприємцем».

Подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 04 вересня 2019 року у справі № 640/16902/18 (провадження № 14-358цс19), а також, наприклад, у постанові Верховного Суду від 27 липня 2022 року у справі № 306/861/19 (провадження № 61-20017св21).

Разом із тим, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі № 910/8729/18 (провадження № 12-294гс18) зроблено висновок про те, що: «За змістом статей 51, 52, 598-609 ЦК України, статей 202-208 ГК України, частини восьмої статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» у випадку припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця (із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію такого припинення) її зобов`язання (господарські зобов`язання) за укладеними договорами не припиняються, а продовжують існувати, оскільки вона як фізична особа не перестає існувати та відповідає за своїми зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном. Отже, позивач, звертаючись до господарського суду, обґрунтовано визначив належність спору до господарської юрисдикції відповідно до суб`єктного складу та змісту правовідносин сторін як таких, що виникли з господарського договору, зобов`язання за яким у відповідача із утратою його статусу як фізичної особи-підприємця не припинились».

Подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 09 жовтня 2019 року у справі № 127/23144/18 (провадження № 14-460цс19) та від 25 червня 2019 року у справі № 904/1083/18 (провадження № 12-249гс18).

Крім цього, у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі 263/15943/17 зроблено висновок, що наявність статусу підприємця не свідчить про те, що з моменту державної реєстрації фізичної особи-підприємця така особа виступає як підприємець у всіх правовідносинах. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 березня 2018 року у справі № 2-7615/10 (провадження № 14-17цс18), від 05 червня 2018 року у справі № 522/7909/16-ц (провадження № 14-150цс18), від 15 травня 2019 року у справі № 904/10132/17 (провадження № 12-43гс19), і підстав для відступу від такої правової позиції не вбачається.

Як уже зазначалось, звертаючись із цим позовом, позивач просив стягнути заборгованість за договорами оренди та договором про відшкодування земельного податку, укладеним між ним та ФОП ОСОБА_1 ..

Таким чином, виходячи із суб`єктного складу та змісту правовідносин сторін як таких, що виникли з господарських договорів, зобов`язання за якими у відповідача із втратою його статусу як фізичної особи-підприємця не припинились, суд приходить до висновку про належність спору до господарської юрисдикції.

При цьому той факт, що на момент укладення договору про відшкодування земельного податку відповідач вже не мав статусу фізичної особи-підприємця і не був зареєстрований як фізична особа-підприємець, не свідчить про те, що вказаний договір не був укладений на підставі здійснення ним господарської діяльності.

Враховуючи наведене, спір, який виник між сторонами, належить до юрисдикції господарського суду.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Оскільки дана справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а тому провадження у ній необхідно закрити та одночасно роз`яснити позивачу його право звернутися до господарського суду з позовною заявою в порядку господарського судочинства.

Керуючись п. 1 ч. 1 ст.255, ст.ст.259-260, 353 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Закрити провадження у цивільній справі №215/7138/25 за позовною заявою Комунального підприємства «Парковка та реклама» Криворізької міської ради до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Роз`яснити позивачу його право на звернення до суду в порядку господарського судочинства.

Ухала суду набирає законної сили негайно з моменту її підписання суддею, але може бути оскаржена безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Ухвала складена та підписана 15.01.2026.

Суддя