Рішення № 133324684, 14.01.2026, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 січня 2026 року м. Київ справа №320/48295/24

Київський окружний адміністративний суд у складі судді Жукової Є.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 доГоловного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій областітретя особа:Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві провизнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_2 (позивач) звернулася до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (відповідач), в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати Рішення №262440019567 від 15.07.2024 Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про відмову ОСОБА_2 у призначенні пенсії за вислугу років відповідно до статті 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 за №1697-VII;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області призначити ОСОБА_2 з 08.07.2024 пенсію за вислугу років відповідно до стаття 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 за №1697-VII, з урахуванням наявних на день звернення за призначенням пенсії вислуги років - понад 25 років, у тому числі вислуги на посадах прокурорів - понад 15 років.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, позивач станом на день звернення до відповідача з заявою від 08.07.2024 мав необхідний стаж роботи в прокуратурі (понад 25 років), в тому числі на посаді прокурора (понад 15 років) для призначення пенсії за вислугу років на підставі ст.86 Закону України «Про прокуратуру», у зв`язку з чим рішення відповідача про відмову у зарахуванні стажу та призначення пенсії вважає неправомірним.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 28.10.2024 відкрито провадження у справі, суд ухвалив здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, встановленими ст. ст. 257-262 КАС України без повідомлення (виклику) учасників справи, залучено до участі у справі в якості в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (третя особа).

08 листопада 2024 року через систему «Електронний суд» від Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області надійшов відзив. Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечує з підстав їх необґрунтованості. Зазначає, на момент звернення за призначенням пенсії за вислугу років 08.07.2024 право на призначення такої пенсії могло виникнути у позивачки за наявності вислуги років не менше 25 років, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 15 років.

За посиланнями відповідача, законодавство розрізняє поняття «вислуга років, що дає право на пенсію» і «стаж роботи на прокурорських посадах». При цьому посади, періоди роботи на яких зараховується до стажу роботи на прокурорських посадах і до вислуги років, що дає право на пенсію, є відмінним.

Як зазначає відповідач, за наданими документами до вислуги років відповідачем зараховано усі періоди роботи, що дають право на пенсію та навчання у вищому юридичному навчальному закладі денної форми навчання, що становить 24 роки 09 місяців. Отже, на момент звернення позивачки за призначенням пенсії за вислугу років її вислуга років складає 24 роки 09 місяців, у тому числі на посадах прокурорів - 15 років 01 місяць 14 днів. Таким чином, станом на дату звернення із заявою про призначення пенсії за вислугу років у позивача відсутній необхідний стаж за вислугу років, передбачений статтею 86 Закону №1679, у зв`язку з чим позивач не набула права на пенсію за вислугу років.

Третя особа Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві проти задоволення позовних вимог заперечує, оскільки відповідно до наданих документів стаж роботи за вислугу років складає 24 роки 9 місяців, на посадах прокурора 15 років 1 місяць 1 днів. Враховуючи зазначене, гр. ОСОБА_2 відмовлено у призначенні пенсії, відповідно до Закону України «Про прокуратуру», через відсутність необхідного стажу за вислугу років 25 років.

Позивач у відповіді на відзив позовні вимоги підтримав повністю, просив задовольнити.

Як зазначає позивач, з наданих позивачкою документів для призначення пенсії вбачається, що станом на день звернення, стаж її роботи на посадах прокурорів та на інших посадах, що дають право на пенсію за вислугу років прокурорам (загальна вислуга) становить 26 років 09 міс. 17 днів. Позивачка працювала на день звернення в органах прокуратури, і при зверненні за призначенням пенсії нею разом з іншими документами подано довідку з місця роботи від 04.07.2024 №07/2/1-22-50 вих.-24. Отже, як вказує позивач, по суті відповідач не зарахував окремі періоди стажу роботи позивачки до загального стажу роботи на посадах, що дають право на вислугу років прокурорам. При цьому, відповідачем в оскаржуваному рішенні та у відзиві на позовну заяву не зазначені періоди роботи, які зараховані до вислуги років, а які не зараховані, також не наведені підстави не зарахування до трудового та страхового стажу відповідних періодів роботи позивачки.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 08 липня 2024 року звернулась до органів Пенсійного фону України із заявою про призначення пенсії за вислугу років у відповідності до норм Закону України «Про прокуратуру».

За принципом екстериторіальності, вказана заява розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області.

Відповідно до рішення Головного управління Пенсійного фону України в Запорізькій області від 15.07.2024 №262440019567 відмовлено ОСОБА_2 у призначенні пенсії відповідно до ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» за відсутності необхідного стажу за вислугу років 24 років.

Згідно з вказаним рішенням від 15.07.2024 №262440019567 відповідно до наданих документів стаж роботи за вислугу років складає 24 роки 9 місяців, на посадах прокурора 15 років 1 місяць 14 днів.

Позивач, вважаючи протиправним рішення відповідача про відмову в призначенні пенсії, а свої права та охоронювані законом інтереси порушеними, звернувся з даним позовом до суду.

Оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд зазначає наступне.

В силу вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до першої, другої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

14 жовтня 2014 року прийнято Закон України «Про прокуратуру», який набрав чинності 15 липня 2015 року.

Згідно ч. 1 та 2 ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше, зокрема, з 1 жовтня 2020 року і пізніше - 25 років, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 15 років.

Пенсія призначається в розмірі 60 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до якої включаються всі види оплати праці, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії.

Згідно з ч. 5 ст. 86 Закону України «Про прокуратуру», працівникам, які не мають вислуги років, передбаченої частиною першою цієї статті, за наявності необхідного стажу роботи на посадах прокурорів, а також страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом першим частини першої статті 28 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", після досягнення чоловіками 57 років, а жінками віку, що на п`ять років менше, ніж пенсійний вік, установлений статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", пенсія призначається у розмірі, пропорційному кількості повних років роботи на прокурорських посадах, із розрахунку 60 відсотків місячної заробітної плати за відповідну вислугу років, передбачену частиною першою цієї статті. Передбачене цією частиною зниження віку для жінок застосовується також до завершення періоду підвищення віку виходу на пенсію до 1 січня 2022 року.

Частиною 6 ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що до вислуги років, що дає право на пенсію згідно з цією статтею, зараховується час роботи на посадах прокурорів (в тому числі адміністративних) органів прокуратури, стажистами, на посадах помічників і старших помічників прокурорів; слідчими, суддями; на посадах начальницького складу органів внутрішніх справ, податкової міліції, кримінально-виконавчої служби, офіцерського складу Збройних Сил України, Служби безпеки України, інших утворених відповідно до законодавства України військових формувань, на посадах державних службовців, які обіймають особи з вищою юридичною освітою; у науково-навчальних закладах Офісу Генерального прокурора працівникам, яким до набрання чинності цим законом було присвоєно класні чини (працівникам військової прокуратури - відповідні військові звання), у тому числі час наукової та викладацької роботи в інших науково-навчальних закладах, якщо вони мали науковий ступінь чи вчене звання; на адміністративних та викладацьких посадах, посадах наукових працівників у Тренінговому центрі прокурорів України; на виборних посадах у державних органах, на посадах в інших організаціях, якщо працівники, яким до набрання чинності цим Законом було присвоєно класні чини (працівникам військової прокуратури - відповідні військові звання), були направлені туди, а потім повернулися в органи прокуратури; військова служба, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах денної форми навчання або на юридичних факультетах вищих навчальних закладів денної форми навчання; відпустка по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, якщо така відпустка надавалася.

Згідно з ч. 8 ст. 86 Закону України «Про прокуратуру», право на пенсію за вислугу років мають особи, які безпосередньо перед зверненням за призначенням такої пенсії працюють в органах прокуратури чи в науково-навчальних закладах Офісу Генерального прокурора, а також особи, звільнені з прокурорських посад органів прокуратури за станом здоров`я, у зв`язку з ліквідацією чи реорганізацією органу прокуратури, в якому особа обіймає посаду, або у зв`язку із скороченням кількості прокурорів, у зв`язку з обранням їх на виборні посади в органах державної влади чи органах місцевого самоврядування. Ветеранам війни, які мають необхідний стаж роботи для призначення пенсії за вислугу років, така пенсія призначається незалежно від того, чи працювали вони в органах прокуратури перед зверненням за призначенням пенсії.

Згідно частини 13 статті 86 Закону №1697 пенсії за вислугу років відповідно до цієї статті призначаються, перераховуються і виплачуються уповноваженими на це державними органами.

Відповідно до довідки Офісу Генерального прокурора від 04.07.2024 №07/2/1-22-50вих-24 ОСОБА_2 працює на посаді головного спеціаліста відділу інформаційного забезпечення учасників кримінального провадження управління організаційного забезпечення Єдиного реєстру досудових розслідувань та інформаційно-аналітичної роботи Офісу Генерального прокурора.

Відповідно до архівної довідки Київського національного університету імені Тараса Шевченка від 20.09.2023 №010-17/741 ОСОБА_2 з 01.09.1995р. була зарахована до складу студентів першого курсу денного відділення юридичного факультету Київського університету імені Тараса Шевченка (наказ №890-33 від 27.07.1995) В червні 2000р. ОСОБА_2 закінчила повний теоретичний та практичний курс навчання денного відділення магістратури юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка за спеціальністю «Правознавство», здобула кваліфікацію «магістр права» та отримала диплом магістра НОМЕР_1 від 29.06.2000р., реєстраційний №44 (наказ №1021-33 від 27.06.2000р.).

Згідно з записів трудової книжки від 01.08.1996 № НОМЕР_2 позивач працювала на посадах:

З 01.08.1996 по 28.08.2000 юрист-консультант у ЗАТ «Датост»;

з 29.08.2000 по 28.12.2002 - науковий співробітник сектору наукових досліджень Інституту Генеральної прокуратури України по підвищенню кваліфікації прокурорсько-слідчих кадрів;

з 28.12.2002 по 05.07.2004 - науковий співробітник відділу наукових досліджень Академії прокуратури України при Генеральній прокуратурі України;

з 05.07.2004 - 04.08.2005 - науковий співробітник відділу наукових досліджень Академії прокуратури України при Генеральній прокуратурі України - управління по підготовці і підвищенню кваліфікації прокурорсько-слідчих працівників;

з 04.08.2005 по 12.05.2008 - науковий співробітник науково- дослідницького (науково-дослідного центру) Академії прокуратури України (з 25.10.2007 - Національної академії України).

з 12.05.2008 по 14.03.2011 - науковий співробітник відділу проблем організації роботи та управління в органах прокуратури Науково-дослідного інституту Національної академії прокуратури України;

04.02.2011 прийняла Присягу працівника прокуратури;

з 14.03.2011 по 07.10.2012 - старший науковий співробітник відділу проблем управління та науково-методичного забезпечення прокурорської діяльності Науково-дослідного інституту Національної академії України.

з 08.10.2012 по22.07.2014 - старший прокурор відділу статистичної інформації та аналізу управління статистики, організації та ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань Генеральної прокуратури України;

з 22.07.2014 по 05.10.2015 - старший прокурор відділу статистичної інформації та аналізу управління організації ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань та статистичної інформації Генеральної прокуратури України;

05.10.2015 по 23.12.2019 - прокурор відділу інформаційно-аналітичної роботи управління організаційного забезпечення Єдиного реєстру досудових розслідувань та інформаційно-аналітичної роботи Генеральної прокуратури України;

з 12.06.2020 - головний спеціаліст відділу інформаційного забезпечення учасників кримінального провадження управління організаційного забезпечення Єдиного реєстру досудових розслідувань та інформаційно-аналітичної роботи Офісу Генерального прокурора.

У період роботи в Академії прокуратури України (Національній академії прокуратури України), Генеральній прокуратурі України позивачці присвоєно класні чини:

- наказом Генерального прокурора України від 15.06.2000 №397к позивачці присвоєно класний чин юриста 2 класу;

- наказом Генерального прокурора України від 24.06.2003 №596к позивачці присвоєно класний чин юриста 1 класу;

- наказом Генерального прокурора України від 05.02.2009 №85к позивачці присвоєно класний чин молодшого радника юстиції;

- наказом Генерального прокурора України від 08.02.2012 №254ц позивачці присвоєно класний чин радника юстиції;

- наказом Генерального прокурора України від 08.10.2012 №3962ц позивачці присвоєно класний чин старшого радника юстиції.

З огляду на оскаржуване рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 15.07.2024 №262440019567 ОСОБА_2 відмовлено в призначенні пенсії за вислугу років відповідно до статті 86 Закону за відсутності необхідного спеціального стажу 25 років.

З матеріалів справи судом встановлено, Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві звернулося до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з листом від 30.07.2024 №2600-0207-9/147921 щодо повернення до розгляду заяви від 08.07.2024 за № 11974 про призначення пенсії гр. ОСОБА_2 провівши аналіз, розрахувавши вірно стаж, оскільки до стажу не зараховано три роки на інших посадах для визначення права на пенсію за вислугу років згідно Закону України «Про прокуратуру».

Листом Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 12.08.2024 №135055 «Щодо перегляду рішення про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_2 » проінформовано, що до стажу роботи за вислугу років не зараховано періоди:

- з 01.07.2000 по 28.08.2000 - у ЗАТ «Датост» на посаді юриста-консультанта;

- з 29.08.2000 по 14.06.2001 - у Генеральній прокуратурі на посаді наукового співробітника, до дати присвоєння класного чину (наказ від 15.06.2001 №397к);

- з 16.01.2020 по 10.06.2020 - період отримання допомоги по безробіттю.

Суд акцентує, для призначення позивачу пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про прокуратуру» необхідна наявність двох складових для призначення пенсії за вислугу років, а саме: вислуги років (25 років) та роботи на посадах прокурорів (15 років).

При цьому, для набуття необхідної для призначення пенсії вислуги років за Законом України «Про прокуратуру» враховується не будь-яка робота та посада (загальний страховий стаж), а лише та, що передбачена частиною шостою статті 86 Закону України «Про прокуратуру».

Законодавство розрізняє поняття «вислуги років, що дає право на пенсію» і «стажу роботи на прокурорських посадах». При цьому посади, період роботи на яких зараховується до стажу роботи на прокурорських посадах і до вислуги років, що дає право на пенсію, є відмінними. В той же час, до вислуги років, що дає право на пенсію, включається весь стаж роботи на прокурорських посадах.

У контексті справи, що розглядається, ключовим питанням є наявність чи відсутність вислуги років, що дає право на пенсію у позивача - 25 років.

Як зазначалося вище, відповідно до ч.6 ст.86 Закону України «Про прокуратуру» до вислуги років, що дає право на пенсію згідно з цією статтею, зараховується час роботи на посадах прокурорів (в тому числі адміністративних) органів прокуратури, стажистами, на посадах помічників і старших помічників прокурорів;

- слідчими, суддями;

- на посадах начальницького складу органів внутрішніх справ, податкової міліції, кримінально-виконавчої служби, офіцерського складу Збройних Сил України, Служби безпеки України, інших утворених відповідно до законодавства України військових формувань, на посадах державних службовців, які обіймають особи з вищою юридичною освітою;

- у науково-навчальних закладах Офісу Генерального прокурора працівникам, яким до набрання чинності цим законом було присвоєно класні чини (працівникам військової прокуратури - відповідні військові звання), у тому числі час наукової та викладацької роботи в інших науково-навчальних закладах, якщо вони мали науковий ступінь чи вчене звання;

- на адміністративних та викладацьких посадах, посадах наукових працівників у Тренінговому центрі прокурорів України;

- на виборних посадах у державних органах, на посадах в інших організаціях, якщо працівники, яким до набрання чинності цим Законом було присвоєно класні чини (працівникам військової прокуратури - відповідні військові звання), були направлені туди, а потім повернулися в органи прокуратури;

- військова служба, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах денної форми навчання або на юридичних факультетах вищих навчальних закладів денної форми навчання;

- відпустка по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, якщо така відпустка надавалася.

До стажу роботи за вислугу років на підставі ст.86 Закону №1697 відповідачем було зараховано 24 роки 09 місяці 00 днів.

Щодо посилань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області у листі від 12.08.2024 №135055 «Щодо перегляду рішення про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_2 » що до стажу роботи за вислугу років не зараховано періоди, зокрема, з 29.08.2000 по 14.06.2001 - у Генеральній прокуратурі на посаді наукового співробітника, до дати присвоєння класного чину (наказ від 15.06.2001 №397к), суд погоджується, що приписами частини шостої статті 86 Закону України «Про прокуратуру» пов`язують зарахування стажу роботи до вислуги років виключно з присвоєнням класного чину.

Так, згідно з трудової книжки позивача серія НОМЕР_2 остання, зокрема, з 29.08.2000 по 28.12.2002 працювала на посаді наукового співробітника сектору наукових досліджень Інституту Генеральної прокуратури України по підвищенню кваліфікації прокурорсько-слідчих кадрів та науково-практичних розробок з питань організації робіт на основних напрямках прокурорської діяльності, у той же час класний чин присвоєно позивачу наказом від 15.06.2001 №397к, отже стаж вислуги років починається саме з цієї дати.

Проте, важливо зазначити, що з аналізу матеріалів справи вбачається висновок, що період роботи на посадах наукового співробітника в Інституті Генеральної прокуратури України, Академії прокуратури України при Генеральній прокуратурі України, Національній академії прокуратури України з 15.06.2001 по 08.10.2012, період роботи в Генеральній прокуратурі України на прокурорських посадах з 08.10.2012 по 23.12.2019, робота в Офісі Генерального прокурора з 12.06.2020 по 08.07.2024 та половина навчання у вищому юридичному навчальному закладі - Київський національний університет імені Тараса Шевченка підлягають зарахуванню до вислуги років, що дає право на пенсію згідно з частиною шостою статті 86 Закону України «Про прокуратуру», при цьому, з аналізу вказаних періодів висновується, що така вислуга складає більше ніж 24 роки 09 місяців.

Суд акцентує, що зі спірного рішення Головного управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 15.07.2024 №262440019567 неможливо встановити, які саме періоди роботи позивача не було зараховано до стажу роботи за вислугу років, що дає підстави для висновку, що при прийнятті спірного рішення відповідач не повно та поверхнево дослідив подані позивачем документи.

За таких обставин суд дійшов висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькі області від 15.07.2024 №262440019567 не відповідає критеріям законності, обґрунтованості та пропорційності, визначеним статтею 2 КАС України, що є підставою для визнання такого рішення протиправними і їх скасування.

Поряд із цим, при вирішенні позовних вимог та обранні належного засобу відновлення порушеного права, суд враховує, що позивачем в даній позовній заяві заявлено вимоги про визнання протиправними дій відповідача щодо відмови у призначенні пенсії та зобов`язання призначити пенсію.

Суд звертає увагу, що відповідачем за результатами розгляду звернення позивача не було надано обґрунтування підстав неврахування періодів роботи позивача, не здійснено аналізу наданих разом з трудовою книжкою підтверджуючих довідок та не обраховано стаж, який враховується до вислуги років та який не враховано в розрізі періодів праці.

Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку, що не підлягають задоволенню позовні вимоги позивача в частині зобов`язання відповідача призначити позивачу пенсію, оскільки адміністративний суд не наділений повноваженнями спонукати суб`єкта владних повноважень прийняти те чи інше рішення у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, у такому випадку, суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням правової оцінки суду, наведеної у такому судовому рішенні, з урахуванням повноважень адміністративного суду, визначених статтею 245 Кодексу адміністративного судочинства України.

Так, Конституційний Суд України в своєму рішенні від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй Конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).

На цій підставі адміністративні суди, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручаються у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

В даному конкретному випадку, призначенню пенсії передує встановлення наявності права на таку пенсію, а саме: вислуги років та стажу роботи.

За таких обставин, найбільш ефективний із можливих способів захисту порушеного права позивача, є зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за вислугу років на підставі статті 86 Закону України «Про прокуратуру».

При цьому, суд вважає вищевказаний спосіб захисту достатнім, враховуючи обставини справи.

Суд вважає за необхідне звернути увагу відповідача на те, що відповідно до вимог частини другої статті 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Згідно норм статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин; 4) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 5) як розподілити між сторонами судові витрати; 6) чи є підстави допустити негайне виконання рішення; 7) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову

Норми статті 245 КАС України визначають повноваження суду при вирішенні справи. Так, при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.

Рішення суду, згідно положень статті 246 КАС України, складається з вступної, описової, мотивувальної і резолютивної частин.

У вступній частині рішення зазначаються: 1) дата і місце його ухвалення; 2) найменування суду; 3) прізвище та ініціали судді або склад колегії суддів; 4) прізвище та ініціали секретаря судового засідання; 5) номер справи; 6) ім`я (найменування) сторін та інших учасників справи; 7) вимоги позивача; 8) прізвища та ініціали представників учасників справи та прокурора.

В описовій частині рішення зазначаються: 1) стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача; 2) заяви, клопотання учасників справи; 3) інші процесуальні дії у справі (забезпечення доказів, вжиття заходів забезпечення позову, зупинення і поновлення провадження тощо).

У мотивувальній частині рішення зазначаються:1) обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини; 2) докази, відхилені судом, та мотиви їх відхилення; 3) мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову; 4) чи були і ким порушені, не визнані або оспорені права чи інтереси, за захистом яких мало місце звернення до суду, та мотиви такого висновку; 5) норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування; 6) норми права, на які посилалися сторони, які суд не застосував, та мотиви їх незастосування; 7) мотиви, з яких у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень суд, відмовляючи у позові, дійшов висновку, що оскаржуване рішення, дія чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень визнано судом таким, що вчинено відповідно до вимог частини другої статті 2 цього Кодексу.

У резолютивній частині рішення зазначаються: 1) висновок суду про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково щодо кожної із заявлених вимог; 2) розподіл судових витрат; 3) строк і порядок набрання рішенням суду законної сили та його оскарження; 4) повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім`я та по батькові (для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, реєстраційний номер облікової картки платника податків сторін (для фізичних осіб), за його наявності, або номер і серія паспорта для фізичних осіб - громадян України.

Суд зазначає, що висновки суду, викладені в мотивувальній частині його рішення є в однаковій мірі обов`язковими для врахування суб`єктом владних повноважень при здійсненні своїх повноважень на виконання рішення суду, як і висновки, визначені в резолютивній частині рішення.

Отже, суд зауважує, що при визначенні меж встановлених зобов`язань необхідно враховувати як резолютивну, так і мотивувальну частини судового рішення.

Доводи та заперечення відповідачів висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

Частинами першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи вищевикладене, виходячи з меж заявлених позовних вимог, положень проаналізованого законодавства, наявних у матеріалах справи доказів та встановлених судом обставин справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.

Згідно із частиною третьою статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

У частині восьмій статті 139 КАС України визначено, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Оскільки спір виник внаслідок протиправного рішення ГУ ПФУ в Запорізькій області, суд вважає за необхідне присудити на користь позивача судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1211,20 грн за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФУ в Запорізькій області.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов ОСОБА_2 задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 15.07.2024 №262440019567.

3. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_2 від 08.07.2024 про призначення пенсії за вислугу років відповідно до статті 86 Закону України «Про прокуратуру», з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.

4. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

5. Стягнути на користь ОСОБА_2 сплачений судовий збір у розмірі 1211,20 грн (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Жукова Є.О.