Рішення № 133323696, 14.01.2026, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

14 січня 2026 року Справа № 280/10003/25 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Стрельнікової Н.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Запорізького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі відповідач), в якому просить суд:

визнати протиправним та скасувати рішення про відмову в оформленні та виплаті допомоги на поховання ОСОБА_1 за померлою ОСОБА_2 за заявою від 26.05.2025 №2286, прийняте Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області 16.06.2025 П/С №923180115405;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області оформити та виплатити ОСОБА_1 допомогу на поховання ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати позивача, - ОСОБА_2 що підтверджується Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 02.04.2025 у справі №333/2772/25 про встановлення факту смерті та свідоцтво про смерть серії НОМЕР_1 , видане 23.05.2025 Олександрівським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (актовий запис №957). 25.05.2025 позивач звернувся до відповідача із заявою щодо оформлення та виплати допомоги на поховання матері ОСОБА_2 . 16.06.2025 відповідачем винесено рішення №П/С №923180115405 про відмову в оформленні та виплаті допомоги на поховання ОСОБА_1 за померлу ОСОБА_2 за заявою від 26.05.2025 № 2286. На підставі вищевикладеного позивач просить суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Ухвалою судді від 17.11.2025 відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) без повідомлення та виклику учасників справи.

Відповідач проти адміністративного позову заперечив з підстав, викладених у письмовому відзиві відповідно до якого зазначено, що За матеріалами електронної пенсійної справи ОСОБА_2 перебувала на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Запорізькій області в с. Воскресенка та отримувала пенсію за віком, призначену відповідно до Закону №1058. Згідно інформації, яка міститься у електронній пенсійній справі померлої ОСОБА_2 фактичне місце проживання с. Воскресенка, є тимчасово окупованою російською федерацією територією України. Виплата пенсії призупинена з 01.05.2023 у зв`язку з відсутністю видаткових операцій по банківському пенсійному рахунку згідно пункту 16 Порядку виплати пенсій та грошової допомоги через поточні рахунки в банках, затвердженого постановою Кабінетом Міністрів України від 30.08.1999 року №1596. Просить відмовити у задоволенні позову.

Відповідно до частини 5 статті 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Згідно з частини 4 статті 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Отже, відповідно до вищевказаних приписів КАС України, суд розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши матеріали та з`ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, судом встановлено наступне.

Пенсійна справа знята з обліку з 01.03.2025, у зв`язку зі смертю пенсіонерки ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) 09.02.2025.

26.05.2025 позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області з заявою, в якій просив виплатити допомогу на поховання ОСОБА_2 .

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 16.06.2025 П/С №923180115405 позивачу відмовлено у оформлені та виплаті допомоги на поховання ОСОБА_2 .

Позивач, не погодившись з правомірністю відмови у виплаті допомоги на поховання, звернувся до суду з цим позовом.

Дослідивши спірні правовідносини та надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд дійшов наступних висновків.

Під час розгляду адміністративної справи судом встановлено, що підставою для відмови у виплаті допомоги на поховання стало те, що ОСОБА_2 на дату смерті не отримувала пенсію, оскільки виплата пенсії була призупинена з 01.05.2023.

Суд зазначає, що відповідно до приписів статті 53 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», у разі смерті пенсіонера особам, які здійснили його поховання, виплачується допомога на поховання пенсіонера в розмірі двомісячної пенсії, яку отримував пенсіонер на момент смерті.

Постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», розділ V якого визначає порядок звернення за допомогою на поховання.

Так, розділом V зазначеного Порядку передбачено, що особа, яка звертається по допомогу на поховання, подає до органу, що призначає пенсію, документ, що посвідчує особу заявника, заяву про виплату допомоги на поховання (додаток 8), свідоцтво про смерть та витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про смерть для отримання допомоги на поховання (додаток 14 до Інструкції з ведення Державного реєстру актів цивільного стану громадян, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 24 липня 2008 року №1269/5, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 25 липня 2008 року за № 691/15382) або довідку про смерть пенсіонера. У разі реєстрації смерті за межами України подається свідоцтво про смерть або інший документ, що підтверджує факт смерті, виданий компетентним органом іноземної держави.

Заява про виплату допомоги на поховання та необхідні документи працівником структурного підрозділу, який здійснює прийом та обслуговування осіб, приймаються у порядку, передбаченому пунктом 4.2 розділу IV цього Порядку, та засобами програмного забезпечення передаються для опрацювання до структурного підрозділу з питань виплати пенсій органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку померлого пенсіонера.

Інформація про виплату допомоги на поховання додається до електронної пенсійної справи померлого пенсіонера.

Допомога на поховання виплачується в розмірі, визначеному чинним законодавством.

Допомога на поховання не виплачується в разі смерті особи, яка перебувала на повному державному утриманні (крім випадків, коли поховання здійснюється членами сім`ї або іншою особою).

Суд зазначає, що відповідач під час розгляду документів поданих позивачем не висловив зауважень щодо їх повноти та достовірності.

Фактично відмова у виплаті допомоги на поховання обґрунтована лише тим, що ОСОБА_2 на дату смерті ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) фактично не отримувала пенсію, у зв`язку з призупиненням її виплати з 01.05.2023.

Разом з тим, суд вважає такі доводи відповідача помилковими з урахуванням того, що правова природа допомоги на поховання є відмінною від пенсійної виплати, оскільки допомога на поховання, на відміну від пенсійної виплати, надається особам, які здійснили поховання пенсіонера.

Для отримання такої допомоги померлий пенсіонер має на дату смерті перебувати на пенсійному обліку і фактичне отримання пенсії не має правових наслідків для можливості отримання допомоги на поховання.

Суд також зазначає, що хоча ОСОБА_2 на момент смерті фактично не виплачувалась нарахована пенсія, оскільки її місце проживання було на тимчасово окупованій території та виплату пенсії призупинено (у зв`язку з відсутністю видаткових операцій по банківському пенсійному рахунку), однак пенсія їй мала нараховуватися, отже відповідач може визначити розмір допомоги «в розмірі двомісячної пенсії, яку отримував пенсіонер на момент смерті», тобто пенсії, яка ОСОБА_2 нараховувалась.

Інших підстав для відмови в оформленні та виплаті допомоги на поховання оскаржуване рішення не містить.

Наведене зумовлює висновок суду про протиправність рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 16.06.2025 П/С №923180115405 про відмову позивачу в оформленні та виплаті допомоги на поховання ОСОБА_2 .

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Відповідно до положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За наведеного вище суд вважає, що заявлені позовні вимоги знайшли своє підтвердження матеріалами справи, є обґрунтованими, а надані сторонами письмові докази є належними та достатніми для постановлення судового рішення про задоволення позову.

Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу по справі у розмірі 6000 грн., суд зазначає наступне.

Частинами 1 та 2 ст.16 КАС України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до вимог ст.134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Аналіз наведених положень процесуального законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України", від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України", від 30.03.2004 у справі "Меріт проти України" заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Згідно п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" № 5076-VI від 05.07.2012 (далі - Закон) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору;

Пунктом 9 ч. 1 ст. 1 Закону визначено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону, видами адвокатської діяльності є, зокрема, надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

В межах розгляду даної справи представником позивача мали бути надані інші види правової допомоги (консультації, складання процесуальних документів тощо).

Судом встановлено, що з метою надання правничої допомоги позивачем 07.11.2025 був укладений договір про надання правничої допомоги з адвокатом Романок А.Ф. (далі Договір), в межах якого адвокат взяв на себе зобов`язання надавати правову допомогу в обсязі та на умовах, передбачених цим договором.

Згідно п. 3 Договору, оплата гонорару визначається за домовленістю сторін. За необхідності з цього питання може бути укладена Додаткова угода, яка є невід`ємною частиною цього договору.

Відповідно до п.2 Додаткової угоди від 10.11.2025 до Договору за надану правничу допомогу, зазначену у пункті 2 Клієнт сплачує Адовкату 6000 грн.

Як свідчить Акт від 12.11.2025 наданих послуг позивач приймає від Адвоката роботу, згідно переліку та оплачує її в повному розмірі на момент підписання Акта виконаних робіт.

Згідно Акту наданих послуг від 12.11.2025 адвокатом було надано послуги загальною вартістю 6000,00 грн.: надання консультації, складання позовної заяви.

Крім того, у вказаному акті зазначено, що адвокат своїм підписом свідчить про оплату послуг у розмірі 6000грн. Акт підписаним обома сторонами. Водночас, на підтвердження сплати витрат на правничу допомогу до матеріалів справи не надано відповідні квитанції.

Суд враховує висновок Верховного Суду, сформований у постанові від 23.12.2021 у справі №755/7943/20-ц про те, які документи можуть бути подані для підтвердження складу та розміру витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги. Відповідно до викладеного у постанові висновку цей перелік не є вичерпним. Питання оцінки достатності доказів, поданих у підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу чи тих, які будуть понесені, перебуває у межах дискреції суду.

Суд зауважує, що в додатковій угоді та акті наданих послуг вказано види наданих адвокатом позивачу послуг та вартість. Крім того, оплата послуг підтверджена підписанням акту наданих послуг, що вказано у самому акті.

Тому, перевіривши зміст наведених документів, суд зазначає, що розмір витрат на правничу допомогу, який підлягає відшкодуванню позивачу у співмірності до наданих послуг, становить 3000,00 грн. Указаний розмір витрат зумовлений об`єктивною тривалістю часу, яку мав витратити адвокат під час складання позовної заяви, якістю та обсягом підготовлених матеріалів, а також складністю питань, які були предметом судового розгляду.

Згідно з ч.3 ст.139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Таким чином, понесені позивачем судові витрати на оплату судового збору в розмірі 968,96 грн та витрати на правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн. підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст.ст. 139, 241-246, 255, 262 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 158-б, код ЄДРПОУ 20490012) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 16.06.2025 П/С №923180115405 про відмову ОСОБА_1 в оформленні та виплаті допомоги на поховання ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ).

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області оформити та виплатити ОСОБА_1 допомогу на поховання ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ), яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачену суму судового збору в розмірі 968,96 грн (дев`ятсот шістдесят вісім гривень 96 копійок) та витрати на правничу допомогу у розмірі 3000 (три тисячі) грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Н.В. Стрельнікова