Рішення № 133318228, 14.01.2026, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

_______________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" січня 2026 р.м. Одеса Справа № 916/4663/25

Господарський суд Одеської області у складі:

судді В.С. Петрова

при секретарі судового засідання Я.С. Кондратюк

за участю представників:

від позивача не з`явився,

від відповідача не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Управління розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості у загальному розмірі 2363,73 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Управління розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради звернулося до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості у загальному розмірі 2363,73 грн., яка складається з заборгованості за договорами на право тимчасового користування місцями для розташування тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності № ТС-377/25 від 07.07.2025 р., № ТС-383/25 від 08.07.2025 р., № ТС-384/25 від 08.07.2025 р. у сумі 2186,48 грн., пені у розмірі 158,22 грн., інфляційних втрат у сумі 3,73 грн., 3% річних у розмірі 15,30 грн., а також судового збору у сумі 3028,00 грн. В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання фізичною особою ОСОБА_1 умов вказаних договорів в частині здійснення повної та своєчасної оплати за використання місця для розташування тимчасових споруд. При цьому позивач вказує, що наразі стосовно відповідача ОСОБА_1 проведено державну реєстрацію припинення статусу ФОП.

Як вказує позивач, відповідно до пункту 2.2.17 Положення про Управління розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради, затвердженого рішенням Одеської міської ради від 30.01.2019 року № 4184-VII, одним із завдань та повноважень позивача є укладання договорів на право тимчасового користування місцями для розташування тимчасових споруд торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності та договорів на право тимчасового користування місцями для розташування елементів вуличної торгівлі.

При цьому позивач зазначає, що відповідно до пункту 2.1 Правил розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності у м. Одесі, затверджених рішенням Одеської міської ради від 09.10.2013 року № 3961-VI, одним із завдань та повноважень позивача є укладання договорів з власниками (користувачами) тимчасових споруд на право тимчасового користування місцями для розташування тимчасових споруд торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності, а також елементів торгівлі у випадках, передбачених Правилами.

Так, позивач повідомляє, що пунктом 2.1 договорів позивач надав відповідачу право за плату тимчасово використовувати місця під розташування елементів вуличної торгівлі: 1) площею 4,50 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 (згідно прив`язки до місцевості) на територіях, які є комунальною власністю територіальної громади міста Одеси (за договором № ТС-377/25 від 07.07.2025 року); 2) площею 4,50 кв.м за адресою: АДРЕСА_2 (згідно прив`язки до місцевості) на територіях, які є комунальною власністю територіальної громади міста Одеси (за договором № ТС-383/25 від 08.07.2025 року); 3) площею 4,50 кв.м за адресою: м. Одеса, біля пляжу 11 ст. Великого Фонтану (згідно прив`язки до місцевості) на територіях, які є комунальною власністю територіальної громади міста Одеси (за договором № ТС-384/25 від 08.07.2025 року).

Позивач зазначає, що згідно з пунктом 2.5 договорів відповідач має сплачувати вартість користування цими місцями в порядку та на умовах, визначених договором.

Між тим позивач зауважує, що пунктом 14.2 Правил передбачено, що підставою для нарахування та внесення відповідачем відповідної плати є договір, що укладається відповідно до порядку, встановленого підпунктами 7.9, 13.9 Правил. Наразі позивач зауважує, що відповідно до п. 4.2.4 договору відповідач зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати кошти за договором.

Пунктом 5.2 договору, як повідомляє позивач, відповідач має вносити плату за договором щомісячно не пізніше 27 числа місяця, за який вноситься плата, шляхом перерахунку відповідних коштів на банківський рахунок позивача.

Також позивач додає, що пунктом 6.1 договору встановлено, що за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за договором відповідач має відшкодувати позивачу завдані збитки відповідно до чинного законодавства, що не звільняє відповідача від виконання умов договору.

Так, позивач зазначає, що між Управлінням розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради та Гаджій Анастасією Олександрівною укладено договір № ТС-377/25 від 07.07.2025 р., який припинив свою дію 18.09.2025 р., однак відповідачем не було жодного разу здійснено плату за договором до дня його припинення, у зв`язку з чим у відповідача виник борг перед позивачем у сумі 886,37 грн.

Між тим позивач повідомляє, що між Управлінням розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради та Гаджій Анастасією Олександрівною укладено договір № ТС-383/25 від 08.07.2025 р., який припинив свою дію 18.09.2025 р., однак відповідачем не було жодного разу здійснено плату за договором до дня його припинення, у зв`язку з чим у відповідача виник борг перед позивачем у сумі 840,23 грн.

Разом з тим, позивачем зазначається, що між Управлінням розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради та Гаджій Анастасією Олександрівною укладено договір № ТС-384/25 від 08.07.2025 р., який припинив свою дію 15.09.2025 р., однак відповідачем не було жодного разу здійснено плату за договором до дня його припинення, у зв`язку з чим у відповідача виник борг перед позивачем у сумі 637,13 грн.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 24.11.2025 р. вказану позовну заяву Управління розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 916/4663/25 за правилами спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи, при цьому судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 16 грудня 2025 р. о 10:30 год.

08.12.2025 р. від Управління розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради через підсистему Електронний суд ЄСІТС до господарського суду надійшла заява про проведення засідання за відсутності учасника справи (вх. № 39253/25), відповідно до якої позивач просить суд розгляд справи проводити за відсутності позивача за наявними в матеріалах справи документами.

Судове засідання, призначене на 16.12.2025 р. о 10:30 год., не відбулось у зв`язку з оголошенням системою цивільної оборони у м. Одесі та Одеській області повітряної тривоги.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 16.12.2025 р. судове засідання призначено на 14 січня 2026 р. о 12:30 год.

22.12.2025 р. від Гаджій Анастасії Олександрівни через підсистему Електронний суд ЄСІТС до господарського суду надійшло клопотання про розгляд справи без участі відповідача та визнання позову (вх. № 41071/25), в якому відповідач визнає позовні вимоги в повному обсязі та просить суд проводити розгляд справи № 916/4663/25 без участі відповідача.

Статтею 46 ГПК України передбачено, що крім прав та обов`язків, визначених у статті 42 цього Кодексу позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) на будь-якій стадії судового процесу.

Відповідно до частини 1 статті 191 ГПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.

Положеннями ч.ч. 1, 2 ст. 191 ГПК України передбачено, що позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

При цьому судом відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань № 2024767 від 19.11.2025 р., що наявний в матеріалах справи (а.с. 37-38), державним реєстратором 08.09.2025 було проведено державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи підприємця Гаджій Анастасії Олександрівни (номер запису: 2010350060001796749).

Відповідно до частини другої статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних зі здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Предметна та суб`єктна юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена ст. 20 ГПК України.

В силу ч. 1 ст. 20 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Аналогічні за змістом висновки щодо критеріїв розмежування судової юрисдикції наведено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі N 905/2260/17, від 21.08.2019 у справі N 922/4239/16, від 25.02.2020 у справі N 916/385/19, від 23.03.2021 у справі № 367/4695/20.

При цьому в постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 серпня 2019 року у справі N 646/6644/17 (провадження N 14-352цс19) зроблено висновок про те, що при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб`єктного складу спірних правовідносин (участь у них суб`єкта владних повноважень), натомість визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір.

Таким чином, ознаками господарського спору, підвідомчого господарському суду, є, зокрема участь у спорі суб`єкта господарювання, наявність між сторонами, господарських відносин, врегульованих Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, іншими актами господарського і цивільного законодавства і спору про право, що виникає з відповідних відносин, наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом, відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції (п. 22 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.10.2019 р. у справі № 214/4137/17).

При цьому визначальною ознакою справи господарської юрисдикції є суть (зміст, характер) спору (п. 4.13 ухвали Верховного Суду від 07.07.2021 р. у справі № 910/5179/20).

Так, кожна фізична особа має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (ст. 42 Конституції України). Це право закріплено й у ст. 50 Цивільного кодексу України, де зазначено, що право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю та за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.

Тому підприємець - це юридичний статус фізичної особи, який засвідчує право цієї особи на заняття самостійною, ініціативною, систематичною, на власний ризик господарською діяльністю з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку (п. 22 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 920/50/19, постанови Верховного Суду від 16.12.2020 у справі № 916/2437/17, від 03.02.2021 у справі № 902/655/19, від 01.06.2021 у справі № 910/15940/20, від 07.09.2021 у справі № 918/139/21).

Відповідно до ч. 2 ст. 50 Цивільного кодексу України фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом. Інформація про державну реєстрацію фізичних осіб - підприємців є відкритою.

Фізична особа, яка в установленому законом порядку набула статус підприємця, не втрачає свого статусу фізичної особи.

Таким чином, вирішення питання про юрисдикційність спору залежить від того, чи виступає фізична особа - сторона у відповідних правовідносинах як суб`єкт господарювання та чи можна визначити ці правовідносини як господарські.

Як зазначено судом вище, згідно з інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (відповідь № 2024767 від 19.11.2025) 08.09.2025 р. внесено запис про державну реєстрацію припинення ФОП за рішенням Гаджій А.О.

Так, у даній справі господарським судом встановлено, що на момент укладення відповідачем спірних договорів останній згідно з відомостями, що містяться у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, був зареєстрований як суб`єкт підприємницької діяльності.

Враховуючи вищенаведене, суд доходить висновку, що даний спір має вирішуватися в порядку господарського судочинства, незважаючи на припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця Гаджій Анастасії Олександрівни.

Відповідно частини першої статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд дійшов наступних висновків.

12 червня 2025 р. Горбатою Катериною Захаріївною на підставі довіреності від 09.06.2025 р. в інтересах фізичної особи-підприємця Гаджій Анастасії Олександрівни до Центру надання адміністративних послуг Одеської міської ради Управління розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради подано заяви згідно з ч. 2 ст. 9 Закону України Про адміністративні послуги щодо надання комплексної послуги Укладення договору на право тимчасового користування місцями для розташування тимчасових споруд за адресою: м. Одеса, вул. Золотий берег, 37 (навпроти) площею 4,5 кв.м.; щодо надання комплексної послуги Укладення договору на право тимчасового користування місцями для розташування тимчасових споруд за адресою: м. Одеса, Адміральський проспект/Фонтанська дорога, 12 площею 4,5 кв.м. та щодо надання комплексної послуги Укладення договору на право тимчасового користування місцями для розташування тимчасових споруд за адресою: м. Одеса, біля пляжу 11 ст. Великого Фонтану площею 4,5 кв.м.

Так, 07.07.2025 р. між Управлінням розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради (уповноважений орган) та фізичною особою-підприємцем Гаджій Анастасією Олександрівною (користувач) укладено договір № ТС-377/25 на право тимчасового користування місцями для розташування тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності, відповідно до п. 2.1 якого уповноважений орган надає користувачу право за плату тимчасово використовувати місце під розташування тимчасової споруди для здійснення підприємницької діяльності загальною площею 4,50 кв.м за адресою: м. Одеса, вул. Золотий берег, 37 (навпроти) на територіях, які є комунальною власністю територіальної громади міста Одеси, або інших об`єктах, що перебувають на утриманні органів, підприємств, установ та/або організацій Одеської міської ради та не передані у власність іншим особам.

Згідно з п. 2.2 договору № ТС-377/25 від 07.07.2025 р. визначено, що підставою для розміщення ТС в межах м. Одеси за цим договором є паспорт прив`язки, який є невід`ємною частиною цього договору.

Розташування ТС здійснюється відповідно до виданого паспорту прив`язки ТС. Розрахунок плати за користування місцем для розташування стаціонарної чи/або пересувної ТС та адреса їх розміщення визначаються у відповідних додатках до цього договору. Користувач використовує надані йому місця відповідно до виданого паспорту прив`язки виключно за цільовим призначенням з дня укладання сторонами цього договору та сплачує вартість користування цими місцями в порядку та на умовах, визначених цим договором (п.п. 2.3 - 2.4 договору № ТС-377/25 від 07.07.2025 р.).

Положеннями пп. 4.2.4 договору № ТС-377/25 від 07.07.2025 р. передбачено, зокрема, обов`язок користувача своєчасно та в повному обсязі сплачувати кошти за цим договором.

У відповідності до п. 5.1 договору № ТС-377/25 від 07.07.2025 р. плата за цим договором визначається на підставі тарифів та коригуючих коефіцієнтів до них, встановлених виконавчим комітетом Одеської міської ради та чинних на момент укладання цього договору. З 01.01.2023 року розмір плати за договором встановлюється згідно з рішенням ВК ОМР від 22.12.2022 № 338 (додаток № 2).

В п. 5.2 договору № ТС-377/25 від 07.07.2025 р. сторони погодили, що користувач вносить плату за цим договором щомісячно не пізніше 27 числа місяця, за який вноситься плата, шляхом перерахунку відповідних коштів на зазначений у цьому договорі банківський рахунок.

Відповідно до п. 6.1 договору № ТС-377/25 від 07.07.2025 р. за невиконання або неналежне виконання обов`язків за цим договором винна сторона відшкодовує іншій стороні завдані збитки відповідно до чинного законодавства. Відшкодування збитків не звільняє винну сторону від виконання умов договору.

За умовами п. 6.2 договору № ТС-377/25 від 07.07.2025 р. у випадку прострочення платежів, передбачених пп. 5.1, 5.2 цього договору, користувач сплачує пеню від суми простроченого платежу за кожен день прострочення в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України.

Згідно з п. 6.4 договору № ТС-377/25 від 07.07.2025 р. позовна давність щодо стягнення плати за цим договором та пені, передбачених пп. 5.1, 6.1 договору, встановлюється строком в 4 (чотири) роки.

Договір набирає чинності з моменту його укладання. Договір є укладеним з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх печатками. Договір діє з 03.07.2025 р. по 16.06.2028 р. (пп. 8.1 - 8.2 договору № ТС-377/25 від 07.07.2025 р.).

Так, відповідно до Паспорту прив`язки від 30.06.2025 р. № 01-08/96 фотофіксація місця розташування ТС з прив`язкою до місцевості (додаток № 1 до договору № ТС-377/25 від 07.07.2025 р.) сторонами погоджено адресу розміщення ТС, тип ТС та товарну спеціалізацію.

Додатком № 2 до договору № ТС-377/25 від 07.07.2025 р. визначено розмір плати за тимчасове користування місцем для розташування тимчасової споруди, а саме: адреса ТС - вул. Золотий берег, 37 (навпроти); площа ТС - 4,50 кв.м.; розмір плати в місяць (кв.м/грн.) (згідно рішення ВК ОМР № 338 від 22.12.2022 р.) - 60,00; коригуючий коефіцієнт (згідно рішення ВК ОМР № 338 від 22.12.2022 р.) - 1,2; місячний розмір плати за тимчасове користування місцем для розташування тимчасової споруди - 324,00 грн.

Крім цього, 08.07.2025 р. між Управлінням розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради (уповноважений орган) та фізичною особою-підприємцем Гаджій Анастасією Олександрівною (користувач) укладено договір № ТС-383/25 на право тимчасового користування місцями для розташування тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності, відповідно до п. 2.1 якого уповноважений орган надає користувачу право за плату тимчасово використовувати місце під розташування тимчасової споруди для здійснення підприємницької діяльності загальною площею 4,50 кв.м за адресою: м. Одеса, Адміральський проспект/Фонтанська дорога, 12 на територіях, які є комунальною власністю територіальної громади міста Одеси, або інших об`єктах, що перебувають на утриманні органів, підприємств, установ та/або організацій Одеської міської ради та не передані у власність іншим особам.

Терміном дії даного договору, у відповідності до п. 8.2 договору № ТС-383/25 від 08.07.2025 р., сторони визначили з 07.07.2025 р. по 16.06.2028 р.

При цьому сторонами погоджено додаток № 1 до договору № ТС-383/25 від 08.07.2025 р. - Паспорт прив`язки від 04.07.2025 р. № 01-08/94 фотофіксація місця розташування ТС з прив`язкою до місцевості та додаток № 2 до договору № ТС-383/25 від 08.07.2025 р. - Розмір плати за тимчасове користування місцем для розташування тимчасової споруди.

Також 08.07.2025 р. між Управлінням розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради (уповноважений орган) та фізичною особою-підприємцем Гаджій Анастасією Олександрівною (користувач) укладено договір № ТС-384/25 на право тимчасового користування місцями для розташування тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності, який містить аналогічні положення.

Відповідно до п. 2.1 договору № ТС-384/25 від 08.07.2025 р. уповноважений орган надає користувачу право за плату тимчасово використовувати місце під розташування тимчасової споруди для здійснення підприємницької діяльності загальною площею 4,50 кв.м за адресою: м. Одеса, біля пляжу 11 ст. Великого Фонтану на територіях, які є комунальною власністю територіальної громади міста Одеси, або інших об`єктах, що перебувають на утриманні органів, підприємств, установ та/або організацій Одеської міської ради та не передані у власність іншим особам.

Терміном дії даного договору, у відповідності до п. 8.2 договору № ТС-384/25 від 08.07.2025 р., сторони визначили з 07.07.2025 р. по 16.06.2028 р.

При цьому сторонами погоджено додаток № 1 до договору № ТС-384/25 від 08.07.2025 р. - Паспорт прив`язки від 04.07.2025 р. № 01-08/93 фотофіксація місця розташування ТС з прив`язкою до місцевості та додаток № 2 до договору № ТС-384/25 від 08.07.2025 р. - Розмір плати за тимчасове користування місцем для розташування тимчасової споруди.

Подалі, Управлінням розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради в односторонньому порядку розірвано договори № ТС-377/25 від 07.07.2025 р., № ТС-383/25 від 08.07.2025 р. та № ТС-384/25 від 08.07.2025 р. у відповідності до положень п. 3.1.2 договору, а саме у випадку невикористання місць під розташування ТС, визначених цим договором, безперервно протягом одного та більше місяців поспіль.

Позивачем повідомлено ФОП Гаджій Анастасію Олескандрівну про розірвання договорів № ТС-377/25 від 07.07.2025 р., № ТС-383/25 від 08.07.2025 р. з 18.09.2025 року та розірвання договору № ТС-384/25 від 08.07.2025 р. з 15.09.2025 року та, що у відповідності до пункту 8.6.4 договорів вони достроково припиняють свою дію шляхом направлення листів № 02-01-03/668 від 15.09.2025 р., № 02-01-03/673 та № 02-01-03/674 від 22.09.2025 р. на юридичну адресу відповідача.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частина 1 статті 202 Цивільного кодексу України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

При цьому за правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Так, укладені між сторонами по справі договори на право тимчасового користування місцями для розташування тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності є підставою для виникнення у сторін договорів господарських зобов`язань відповідно до ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України. В свою чергу згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України вказані договори є обов`язковими для виконання їх сторонами.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

В силу статті 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов`язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов`язку, є зустрічним виконанням зобов`язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов`язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.

Отже, користування відповідачем місцями для розташування тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності є підставою виникнення у відповідача зобов`язання з оплати за користування відповідними місцями відповідно до умов договорів на право тимчасового користування місцями для розташування тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності та чинного законодавства.

Згідно з приписами ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В п. 5.2 договорів № ТС-377/25 від 07.07.2025 р., № ТС-383/25 від 08.07.2025 р., № ТС-384/25 від 08.07.2025 р. сторони погодили, що користувач вносить плату за цим договором щомісячно не пізніше 27 числа місяця, за який вноситься плата, шляхом перерахунку відповідних коштів на зазначений у цьому договорі банківський рахунок.

Водночас, як встановлено судом, відповідачем всупереч вимог чинного законодавства, п. 5.2 договорів № ТС-377/25 від 07.07.2025 р. та № ТС-383/25 від 08.07.2025 р. не виконано зобов`язання зі сплати платежу за тимчасове користування місцями для розташування тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності за період з 07.07.2025 р. по 18.09.2025 р., у зв`язку з чим у останнього утворилася заборгованість перед Управлінням розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради за договором № ТС-377/25 від 07.07.2025 р. у розмірі 821,50 грн. та за договором № ТС-383/25 від 08.07.2025 р. у розмірі 779,69 грн.

Крім цього, відповідачем порушено зобов`язання зі сплати платежу за тимчасове користування місцями для розташування тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності за договором № ТС-384/25 від 08.07.2025 р. за період з 07.07.2025 р. по 15.09.2025 р., у зв`язку з чим у ФОП Гаджій Анастасії Олександрівни утворилась заборгованість за договором у розмірі 585,29 грн.

Так, невиконання зобов`язання або виконання зобов`язання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), що мало місце у даному випадку згідно ст. 610 Цивільного кодексу України є порушенням зобов`язання, зокрема з боку відповідача.

Ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Тобто, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він або взагалі не приступив до виконання зобов`язання, або якщо він не виконав зобов`язання в межах встановленого в договорі чи законі строку.

Враховуючи те, що відповідачем не були виконані зобов`язання перед позивачем у встановлений договорами строк, відповідно відповідачем було допущено прострочення виконання своїх зобов`язань, починаючи з наступного дня після спливу строку, визначеного п. 5.2 договорів № ТС-377/25 від 07.07.2025 р., № ТС-383/25 від 08.07.2025 р. та № ТС-384/25 від 08.07.2025 р.

Щодо вимог позивача про стягнення пені у розмірі 158,22 грн. суд зазначає наступне.

За ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

З огляду на те, що відповідач свої зобов`язання в частині здійснення оплати за тимчасове користування місцями для розташування тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності не виконав у встановлений договорами строк, то відповідно відповідач вважається таким, що прострочив виконання зобов`язання, що в свою чергу тягне за собою відповідні правові наслідки.

При цьому невиконання зобов`язання або виконання зобов`язання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), що мало місце у даному згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України є порушенням зобов`язання, зокрема з боку відповідача.

В свою чергу у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України).

Як передбачено частиною 1 ст. 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. В силу ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штраф, пеня).

Згідно з положеннями ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до вимог п. 6.2 договорів у випадку прострочення платежів, передбачених пп. 5.1, 5.2, користувач сплачує пеню від суми простроченого платежу за кожен день прострочення у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України.

При цьому, як передбачає частина 1 ст. 551 Цивільного кодексу України, предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно.

За приписами ч. 1 ст. 624 Цивільного кодексу України якщо за порушення зобов`язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

За приписами ст. 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Так, з огляду на несвоєчасне виконання відповідачем зобов`язань за спірними договорами на право тимчасового користування місцями для розташування тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності, суд вважає, що позивачем цілком правомірно нараховано пеню. Дослідивши та перевіривши здійснені позивачем розрахунки суми пені, судом встановлено, що вказані розрахунки були здійснені позивачем вірно, також відповідачем визнана заборгованість, в т.ч. й по пені. Відтак, з відповідача підлягає стягненню пеня у загальній сумі 158,22 грн.

Щодо нарахування 3% річних у розмірі 15,30 грн. та інфляційних втрат у сумі 3,73 грн. суд зазначає наступне.

Виходячи з системного аналізу законодавства, обов`язок боржника сплатити кредитору суму боргу з нарахуванням процентів річних та відшкодувати кредитору спричинені інфляцією збитки випливає з вимог ст. 625 ЦК України.

Зокрема, частиною другою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Слід зазначити, що виходячи з положень ст. 625 ЦК України, право кредитора на стягнення 3% річних та інфляційних втрат не залежить від моменту пред`явлення вимоги про таке стягнення (до моменту погашення боргу або після цього). При цьому визначальним є наявність факту порушення боржником строків виконання грошового зобов`язання. Таким чином, право кредитора на стягнення 3% річних може бути реалізовано у будь-який момент при наявності вищезазначених вимог, передбачених законодавством.

Враховуючи вищенаведене, та невиконання відповідачем грошового зобов`язання, суд вважає, що позивачем цілком правомірно нараховано 3% річних. Дослідивши та перевіривши здійснений позивачем розрахунок суми 3% річних у розмірі 15,30 грн., судом встановлено, що вказаний розрахунок 3% річних був здійснений позивачем арифметично правильно та є вірним, також відповідачем визнана заборгованість, в т.ч. й по 3% річних. Відтак, з відповідача підлягають стягненню 3% річних, нараховані за несвоєчасну оплату за тимчасове користування місцями для розташування тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності, у сумі 15,30 грн.

Так, індекс інфляції це додаткова сума, яка сплачується боржником і за своєю правовою природою є самостійним засобом захисту цивільного права кредитора у грошових зобов`язань і спрямована на відшкодування його збитків, заподіяних знеціненням грошових коштів внаслідок інфляційних процесів в державі. Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державною службою статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто зменшення купівельної спроможності гривні.

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця. В листі Верховного Суду України від 03.04.97 р. № 62-97 р. також наведені відповідні рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ Верховного Суду України.

Враховуючи викладене, суд зазначає, що факт знецінення або незнецінення грошових коштів і відповідно обґрунтованість заявлених до стягнення збитків від інфляції необхідно встановлювати на момент звернення до суду з позовом про таке стягнення.

Зважаючи на викладене та з урахуванням наведених рекомендацій щодо порядку застосування індексів інфляції, судом перевірено здійснений позивачем розрахунок інфляційних втрат в загальному розмірі 3,73 грн. та встановлено, що розрахунок інфляційних нарахувань є вірним, також вказаний розрахунок відповідачем не оспорено та відповідачем визнана заборгованість, в т.ч. й по інфляційним втратам. Відтак, з відповідача підлягають стягненню інфляційні втрати у сумі 3,73 грн.

Разом з тим заявлену позивачем до стягнення суму боргу у загальному розмірі 2363,73 грн. повністю визнано Гаджій Анастасією Олександрівною відповідно до клопотання відповідача (вх. № 41071/25 від 22.12.2025 р.).

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно зі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За правилами пункту 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України, загальними засадами цивільного законодавства справедливість, добросовісність та розумність.

Згідно з частинами першою - четвертою статті 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.

Отже цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватися на засадах справедливості, добросовісності, розумності, що знаходить своє вираження в добросовісному виконанні своїх зобов`язань сторонами та униканні будь-яких форм зловживання своїми правами та/або становищем, а також запобіганні вчиненню дій, які порушують права іншої сторони та можуть мати негативні наслідки для третіх осіб.

В даному випадку несплата відповідачем за тимчасове користування місцями для розташування тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності, є порушенням зобов`язання.

Згідно зі ст. 15, 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів, зокрема, є примусове виконання обов`язку в натурі.

Разом з тим у постанові від 29.06.2021 у справі № 910/2842/20 Верховний Суд зазначив, що згідно з пунктом 5 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України та абзацом 6 частини 2 статті 20 Господарського кодексу України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є примусове виконання обов`язку в натурі. Отже, суд вправі задовольнити позов про спонукання виконати умови договору лише в разі, якщо встановить, що у особи такий обов`язок наявний, але вона ухилилася від його виконання. При цьому у справі має бути доведено наявність відповідного правовідношення, а саме прямого законодавчого обов`язку відповідача щодо виконання договору.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.05.2019 по справі № 910/16744/17 вказала, що такий спосіб захисту як примусове виконання обов`язку в натурі застосовується у зобов`язальних правовідносинах у випадках, коли особа має виконати зобов`язання на користь позивача, але відмовляється від виконання останнього чи уникає його. Примусове виконання обов`язку в натурі має наслідком імперативне присудження за рішенням суду (стягнення, витребування тощо), і не спрямоване на підсилення існуючого зобов`язання, яке не виконується, способом його відтворення в резолютивній частині рішення суду аналогічно тому, як воно було унормовано сторонами у договорі.

Оцінюючи надані сторонами докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги Управління розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради обґрунтовані, відповідають фактичним обставинам справи та вимогам чинного законодавства, тому підлягають задоволенню.

У зв`язку з тим, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача та рішення відбулось на користь позивача, згідно ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору в сумі 2422,40 грн. (із застосуванням коефіцієнту 0,8), понесені позивачем при подачі позову, покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 129, 191, 232, 236-239, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В :

1. Позов Управління розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості у загальному розмірі 2363,73 грн. задовольнити.

2. СТЯГНУТИ з фізичної особи ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Управління розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради (65074, м. Одеса, вул. Косовська, буд. 2-Д; код ЄДРПОУ 25830731; отримувач платежу: ГУДКСУ в Одеській області / м. Одеса / 24060300; код ЄДРПОУ отримувача: 37607526; банк отримувача: Казначейство України (ел. адм. подат.); код банку (МФО): 899998; рахунок отримувача (IBAN): UA278999980314080544000015744; код класифікації доходів бюджету: 24060300 (Інші надходження); призначення платежу: плата за тимчасове користування місцями для розміщення тимчасових споруд та елементів вуличної торгівлі ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) нараховані за договорами на право тимчасового користування місцями для розташування тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності № ТС-377/25 від 07.07.2025 р., № ТС-383/25 від 08.07.2025 р. та № ТС-384/25 від 08.07.2025 р.: основний борг за договорами у розмірі 2186/дві тисячі сто вісімдесят шість/грн. 48 коп., пеню у сумі 158/сто п`ятдесят вісім/грн. 22 коп., 3% річних у розмірі 15/п`ятнадцять/грн. 30 коп., інфляційні втрати у сумі 3/три/грн. 73 коп.

3. СТЯГНУТИ з фізичної особи ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Управління розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради (65074, м. Одеса, вул. Косовська, буд. 2-Д; код ЄДРПОУ 25830731; отримувач платежу: Управління розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради; код ЄДРПОУ отримувача: 25830731; Банк отримувача: Державна казначейська служба України, м. Київ; код банку (МФО): 820172; рахунок отримувача (IBAN): UA918201720344210211000032432; призначення платежу: відшкодування судових витрат ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати зі сплати судового збору у розмірі 2422/дві тисячі чотириста двадцять дві/грн. 40 коп.

Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом 20-денного строку з моменту складення та підписання повного тексту рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не буде подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено та підписано 14 січня 2026 р.

Суддя В.С. Петров