Рішення № 133306534, 14.01.2026, Очаківський міськрайонний суд Миколаївської області

ОЧАКІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 483/1641/25

Провадження № 2/483/148/2026

РІШЕННЯ

Іменем України

14 січня 2026 року м. Очаків

Очаківський міськрайонний суд Миколаївської області у складі:

головуючої судді Шевиріної Т.Д.,

за участю секретаря Шилінскас О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Споживчий центр" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И В :

Представник товариства з обмеженою відповідальністю "Споживчий центр" (далі ТОВ "Споживчий центр") звернувся до Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області з позовною заявою, предметом якої є: стягнення з відповідача 18 500 грн 00 коп. в рахунок заборгованості за кредитним договором № 09.11.2023-100000289 від 09 листопада 2023 року.

В обґрунтування позову зазначив, що 09 листопада 2023 року сторони уклали вищезазначений кредитний договір, за умовами якого відповідач отримав кредит у розмірі 10 000 грн із зобов`язанням повернути його зі сплатою відсотків за користування кредитними коштами. Відповідач зобов`язання за вказаним договором належним чином не виконав, внаслідок чого перед позивачем виникла вищезазначена заборгованість. Оскільки відповідач ухиляється від добровільного погашення боргу, позивач змушений звернутися до суду.

18 грудня 2025 року через підсистему «Електронний суд» відповідачем подано відзив на позовну заяву, у якому він просив частково задовольнити позовні вимоги в частині стягнення 10 000 грн основного боргу (тіла кредиту), а в задоволенні решти позовних вимог - відмовити, оскільки він є військовослужбовцем, що підтверджується довідкою № 675 з військової частини № НОМЕР_1 від 16 грудня 2025 року, а тому в силу положень пункту 15 статті 14 Закону України «Про соціальний та правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей» звільнений від сплати відсотків за кредитними договорами. Крім того, посилаючись на те, що комісія за обслуговування кредиту є прихованою платою, а не реальною витратою в розумінні Закону України «Про споживче кредитування», просив відмовити також і в цій частині позовних вимог.

23 грудня 2025 року від представника позивача надійшла відповідь на відзив, у якій він, посилаючись на правову позицію Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладену у пункті 74 постанови від 04 вересня 2024 року у справі № 426/4264/19, просив відхилити доводи відповідача, оскільки останній для підтвердження статусу особи, яка має право на пільги, передбачені пунктом 15 частини третьої статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей», зобов`язаний надати кредитору перелік документів, визначений листом Міністерства оборони України від 21 серпня 2014 року № 322/2/7142. Такими документами є: військовий квиток із відповідними службовими відмітками або довідка про призов військовозобов`язаного на військову службу, видана військовим комісаріатом чи військовою частиною, а для резервістів - витяг з наказу або довідка про зарахування до списків військової частини, видані військовою частиною.

Дослідивши долучені до матеріалів справи письмові докази, суд встановив такі обставини та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що 09 листопада 2023 року між ТОВ "Споживчий центр", з одного боку, та ОСОБА_1 , з другого боку, був укладений кредитний договір №09.11.2023-100000289, за умовами якого відповідач отримав кредитні кошти в розмірі 10 000 грн строком на 70 днів зі сплатою відсотків з датою повернення 17 січня 2024 року (а.с. 18-22).

Згідно з договором, продовження строку, на який надається кредит, не передбачене. У Позичальника та Кредитодавця відсутнє право продовжувати строк кредитування або строк виплати кредиту.

Процентна ставка - фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 1% за 1 (один) день користування Кредитом яка застосовується протягом всього строку, на який надається Кредит. Розмір процентної ставки не може бути збільшено в односторонньому порядку.

Проценти розраховуються шляхом множення Кредиту/залишку Кредиту (база розрахунку) на кількість днів користування Кредитом/залишком Кредиту та на процентну ставку, яка застосовується у відповідному періоді.

Комісія, пов`язана з наданням Кредиту - 15% від суми Кредиту та дорівнює 1 500 грн 00 коп. та розраховується шляхом множення суми Кредиту (база розрахунку) на розмір Комісії у відсотковому значенні. Комісія нараховується Кредитором та обліковується в день видачі кредиту.

Неустойка складає 100 грн 00 коп. за кожен день невиконання/неналежного виконання кожного окремого зобов`язання незалежно від суми невиконаного/ неналежно виконаного зобов`язання.

Згідно з п. 3.1. Договору кредитодавець зобов`язується надати Кредит Позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених Договором, а Позичальник зобов`язується повернути Кредит та сплатити Проценти.

Пунктом 3.2. встановлено, що Кредит надається на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

Відповідно до п. 4.1 Кредитодавець надає Позичальнику Кредит на умовах його строковості, платності і поворотності. Спосіб надання Позичальнику коштів у рахунок кредиту: перерахування на рахунок споживача, включаючи використання реквізитів електронного платіжного засобу споживача 5168-74ХХ-ХХХХ-2027.

Зазначений договір підписано електронним підписом відповідача, який відтворений шляхом використання ним одноразового ідентифікатора, що підтверджує факт погодження відповідачем умов кредитування.

З розрахунку заборгованості за договором слідує, що заборгованість ОСОБА_1 перед товариством станом на 04 грудня 2025 року становить 18 500 грн 00 коп., з яких: 10 000 грн 00 коп. - заборгованість за тілом кредиту, 7 000 грн 00 коп. - заборгованість по відсоткам, 1 500 грн - комісія (а.с. 15).

Вирішуючи цивільно-правовий спір, що виник між сторонами, суд виходить з такого.

За змістом ч. 12 ст. 11 ЗУ «Про електронну комерцію», електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Відповідно до ст. 12 ЗУ «Про електронну комерцію», якщо згідно з актом цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

За змістом ст.ст. 525, 526, 530 ЦК України, зобов`язання повинні виконуватися належним чином і в строк, встановлений в договорі, одностороння відмова від зобов`язання, якщо інше не встановлено договором, не допускається.

Згідно з ч. 1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстрочкою), то в разі прострочення повернення чергової частини, позикодавець має право вимагати повернення частини позики, що залишилася, та сплати належних йому процентів.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина 1 статті 1054 ЦК України).

Відповідно до частини 1 статті 1055 ЦК України, кредитний договір укладається у письмовій формі.

Оскільки відповідач взяті на себе зобов`язання не виконує, заборгованість не погашає, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та необхідність їх задоволення в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту.

Вирішуючи вимогу про стягнення заборгованості за відсотками та комісією, суд виходить з такого.

Відповідно до підпункту 3 пункту 4 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації» від 20 травня 2014 року статтю 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» доповнено пунктом 15, згідно з яким військовослужбовцям з початку і до закінчення особливого періоду, а резервістам та військовозобов`язаним - з моменту призову під час мобілізації і до закінчення особливого періоду штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються.

Пунктом 1 Розділу ІІ Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації» дію підпункту 3 пункту 4 цього Закону поширено на військовослужбовців з початку і до закінчення особливого періоду, а на резервістів та військовозобов`язаних з моменту призову під час мобілізації і до закінчення особливого періоду, на час проходження військової служби.

Згідно з положеннями Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливим періодом є період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

В Україні особливий період розпочався з моменту оголошення Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» від 17 березня 2014 року та триває по теперішній час.

За змістом статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період продовжується з моменту оголошення рішення про мобілізацію та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Мобілізацією, згідно з положеннями наведеної статті, є комплекс заходів, здійснюваних, серед іншого, з метою переведення Збройних Сил України на організацію і штати воєнного часу.

У частині четвертій статті 3 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» зазначено, що зміст мобілізації становить переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій, а також адміністративно-територіальних одиниць України на роботу в умовах особливого періоду.

Таким чином, закінчення періоду мобілізації не є самостійною підставою для припинення особливого періоду. Законом не визначено чіткого порядку припинення особливого періоду.

Вирішуючи питання щодо меж дії особливого періоду в розумінні Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26 серпня 2020 року у справі № 813/402/17 (провадження № 11-609апп19) дійшла висновку про те, що за змістом наведених вище визначень, навіть за не введення у країні воєнного стану, особливий період, початок якого пов`язаний з моментом оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової чи прихованої), хоч і охоплює час мобілізації, однак не може вважатися закінченим лише зі спливом строку, протягом якого підлягали виконанню визначені у відповідному рішенні про мобілізацію заходи.

Відповідно до пункту 13 статті 14 Закону України «Про соціальний та правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей» особам, які мають право на пільги, гарантії та компенсації, передбачені цим Законом, видаються посвідчення.

Аналіз статті 14 Закону України «Про соціальний та правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей» дає підстави зробити висновок, що право на отримання пільг підтверджується змістом відповідного посвідчення.

Разом із тим пункт 15 статті 14 Закону України «Про соціальний та правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей» є самостійною нормою і будь-якого посилання про можливість застосування вказаного пункту лише при наявності у військовослужбовця відповідного статусу закон не передбачає. Крім цього, дія зазначеної норми поширюється на всіх військовослужбовців без виключення.

Вказані правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 26 грудня 2018 року у справі № 522/12270/15-ц (провадження № 61-21025св18).

ОСОБА_1 з 07 серпня 2023 року проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 45).

Отже, ОСОБА_1 , як військовослужбовцю, не повинні були нараховуватися проценти за кредитним договором, оскільки на нього поширюються пільги, передбачені пунктом 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а відтак вимоги про стягнення заборгованості за відсоткам в сумі 7 000 грн не підлягають задоволенню.

Перевіряючи аргумент відповідача щодо неправомірності нарахування позивачем комісії, суд звертає увагу на таке.

Згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.

На виконання вимог пункту 4 частини першої статті 1 та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит).

Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний опис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.

Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатні та безоплатні послуги, у тому числі з надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.

Разом із тим, у кредитному договорі не обґрунтовано економічну сутність комісії, як плату за надання конкретно визначених послуг, що суперечить вимогам законодавства про споживче кредитування, є нечесною та не прозорою практикою, у зв`язку із чим пункт 1.10 кредитного договору є нікчемними в силу дії норм частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Вказане свідчить про те, що вимоги позивача про стягнення з відповідача комісії у розмірі 1500 грн є необґрунтованими, такими, що не підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд враховує, що позивачем сплачено в рахунок судового збору за звернення до суду із цим позовом 2 422 грн 40 коп., що підтверджується відповідними платіжними дорученнями.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на викладене, виходячи з принципу пропорційності відшкодування судових витрат до задоволених вимог, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати у розмірі 1 309 грн 41 коп..

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 12, 13, 259, 263-265 ЦПК України,

У Х В А Л И В :

Цивільний позов товариства з обмеженою відповідальністю "Споживчий центр" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Споживчий центр" (ЄДРПОУ 37356833) в рахунок заборгованості за кредитними договором № 09.11.2023-100000289 від 09 листопада 2023 року заборгованість станом на 04 грудня 2025 року в сумі 10 000 (десять тисяч) заборгованість за тілом кредиту.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Споживчий центр" (ЄДРПОУ 37356833) 1 309 (одну тисячу триста дев`ять) грн 41 копійок в рахунок відшкодування судового збору.

Рішення може бути оскаржене позивачем шляхом подання апеляційної скарги до Миколаївського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.

Повний текст рішення складений 14 січня 2026 року.

Головуюча: