Рішення № 133299921, 14.01.2026, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 січня 2026 р. Справа № 520/6592/25

Суддя Харківського окружного адміністративного суду Шевченко О.В., розглянувши в письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Височанського селищного голови Мороза Олександра Васильовича про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Харківського окружного адміністративного суду звернувся позивач, ОСОБА_1 , з адміністративним позовом до Височанського селищного голови Мороза Олександра Васильовича, в якому просить суд:

- визнати бездіяльність селищного голови О. Мороза щодо нескликання та непроведення загальних зборів громадян за місцем проживання за звітний період з 08.12.2020 по 08.12.2021 (за 2021 рік) неправомірною, такою, що порушила право позивача на участь у місцевому самоврядуванні;

- визнати бездіяльність селищного голови О. Мороза щодо нескликання та непроведення загальних зборів громадян за місцем проживання за звітний період з 08.12.2021 по 08.12.2022 (за 2022 рік) неправомірною, такою, що порушила право позивача на участь у місцевому самоврядуванні;

- зобов`язати Височанського селищного голову О. Мороза: а) вирішити питання про скликання та проведення Загальних зборів громадян за місцем проживання за 2021 рік, на яких вирішити питання про спосіб управління громадою: безпосередньо чи з передачею повноважень Височанській селищній раді; б) вирішити питання про скликання та проведення Загальних зборів громадян за місцем проживання за 2022 рік, на яких порядок розгляду питання сформувати за народною ініціативою.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що відповідно до Положення про загальні збори громадян за місцем проживання в Україні, загальні збори громадян є складовою частиною системи місцевого самоврядування. Закон України «Про місцеве самоврядування» зобов`язує міського голову скликати щорічні загальні збори за місцем проживання. Натомість ця норма не виконується і загальні збори за 2021 рік та за 2022 рік не проводилися. Звертає увагу, що на час звернення до суду з позовом відповідні норми законодавства, що регулюють порядок проведення загальних зборів, зазнали змін, проте, вважає, що розглядати справу необхідно на підставі тих норм, які діяли підчас бездіяльності відповідача.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду позовну заяву ОСОБА_1 до Височанського селищного голови Мороза Олександра Васильовича про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії залишено без руху. Надано строк для усунення недоліків позовної заяви.

Також, ухвалою суду від 11.04.2025 позовну заяву ОСОБА_1 до Височанського селищного голови Мороза Олександра Васильовича про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії повернуто позивачу.

Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 12 червня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 11.04.2025 у справі №520/6592/25 скасовано. Справу №520/6592/25 направлено до Харківського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду відкрито спрощене провадження у справі, запропоновано відповідачам надати відзив на позов.

Копію ухвали про відкриття провадження надіслано сторонам та ними отримано.

Від відповідача надійшов відзив на позов, в якому, викладаючи свої доводи, відповідач звертає увагу, що не вчиняв протиправної бездіяльності щодо нескликання та непроведення загальних зборів громадян за місцем проживання за звітний період за 2021 та 2022 роки та діяв відповідно до приписів чинного законодавства. Звертає увагу, що позивачем пропущено строк звернення до суду з позовом у цій справі. Вважає, що позивач не довів наявності підстав для захисту свого порушеного права та/або інтересу в контексті позовних вимог до відповідача, а тому позовні вимоги слід залишити без задоволення.

У відповіді на відзив позивач зазначає, що відзив на позов не відповідає вимогам ч. 2 ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України.

Дослідивши матеріали адміністративної справи, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог з огляду на таке.

Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 проживає за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до Розпорядження Кабінету Міністрів України «Про визначення адміністративних центрів на затвердження територій територіальних громад Харківської області» від 12 червня 2020 року №725-р до складу Височанської територіальної громади увійшли: АДРЕСА_2 .

За інформацією з відкритих джерел Височанським селищним головою з 21.06.2018 і на цей час є ОСОБА_2 .

Відповідачем не проводилися загальні збори громадян за місцем проживання за звітний період за 2021 та 2022 роки, що стало підставою для звернення ОСОБА_1 до суду з позовом у цій справі.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.

Постановою Верховної Ради Української РСР від 08.12.1990 за № 534-XII введений в дію з 20.12.1990 Закон України «Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування».

На підставі Закону України «Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування» Постановою Верховної Ради України від 17.12.1993 за № 3748-XII затверджено Положення про загальні збори громадян за місцем проживання в Україні.

28.06.1996 Верховною Радою України прийнята Конституція України.

Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» № 280/97-ВР від 21.05.1997 (далі також Закон № 280/97-ВР) відповідно до Конституції України визначає систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування.

Пунктом 12 Прикінцевих положень цього Закону визначено, що з дня набрання чинності цим Законом втрачають чинність: зокрема, Закон України «Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування» (втратив чинність 12.06.1997).

Пункт 1 Розділу V Закону № 280/97-ВР визначає, що положення цього Закону є основою для розробки та прийняття інших законодавчих актів про місцеве самоврядування в Україні, а також законів про міста Київ і Севастополь.

Приписами частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 140 Конституції України визначено, що місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.

Органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, є районні та обласні ради.

Сільські, селищні, міські ради можуть дозволяти за ініціативою жителів створювати будинкові, вуличні, квартальні та інші органи самоорганізації населення і наділяти їх частиною власної компетенції, фінансів, майна.

Статтею 1 Закону № 280/97-ВР передбачено, що територіальна громада - жителі, об`єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об`єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр.

Відповідно до ст. 2 Закону № 280/97-ВР місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Відповідно до ст. 8 Закону № 280/97-ВР загальні збори громадян за місцем проживання є формою їх безпосередньої участі у вирішенні питань місцевого значення. Рішення загальних зборів громадян враховуються органами місцевого самоврядування в їх діяльності. Порядок проведення загальних зборів громадян за місцем проживання визначається законом та статутом територіальної громади.

Відповідно до пунктів 1, 2, 11 ч. 4 ст. 42 Закону № 280/97-ВР (в редакції станом на 23.07.2020) сільський, селищний, міський голова:

1) забезпечує здійснення у межах наданих законом повноважень органів виконавчої влади на відповідній території, додержання Конституції та законів України, виконання актів Президента України та відповідних органів виконавчої влади;

2) організує в межах, визначених цим Законом, роботу відповідної ради та її виконавчого комітету;

11) скликає загальні збори громадян за місцем проживання.

Компетенція, порядок скликання і проведення загальних зборів та реалізації їхніх рішень регулюється Постановою Верховної Ради України від 17.12.1993 за № 3748 «Про затвердження Положення про загальні збори громадян за місцем проживання в Україні» (далі також Положення № 3748).

Згідно зі статтею 8 зазначеного положення збори скликаються головою Ради або її виконавчим органом, громадськими комітетами і радами самоврядування.

Збори скликаються за пропозицією не менш як третини від загальної кількості громадян, які проживають у відповідному територіальному утворенні, депутатів Ради, членів постійної комісії, депутатської групи, трудового колективу, об`єднання громадян.

Судом установлено, що позивач є членом Височанської територіальної громади (проживає за адресою: АДРЕСА_1 ).

Отже, як член такої громади ОСОБА_1 має право оскаржити відповідну дію (бездіяльність) чи рішення суб`єкта владних повноважень у суді, оскільки порушення прав місцевого самоврядування неминуче призводить до порушення прав кожного жителя відповідного муніципального утворення.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду від 11 серпня 2020 року у справі № 187/687/16-а.

За змістом позову позивач посилається на приписи статті 3 Положення № 3748, відповідно до якої визначено, що збори скликаються в міру необхідності, але не менш як один раз на рік і є правомочними за наявності на них більше половини громадян, які проживають на відповідній території і мають право брати участь у зборах, а в разі скликання зборів (конференції) представників громадян - не менш як двох третин представників відповідних територіальних утворень.

Наведені доводи, на думку позивача, вказують на допущення відповідачем протиправної бездіяльності щодо нескликання у відповідні терміни загальних зборів громадян, відповідно до яких збори скликаються головою ради або її виконавчим органом, громадськими комітетами і радами самоврядування, в тому числі за пропозицією не менш як третини від загальної кількості громадян, які проживають у відповідному територіальному утворенні, депутатів ради, членів постійної комісії, депутатської групи, трудового колективу, об`єднання громадян.

В той же час, згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" з метою запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19 в Україні введено карантин, який з урахуванням продовження строків діяв на всій території Україні з 12.03.2020 до 30.06.2023.

Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України згідно із зазначеною постановою, заборонено проведення всіх масових (культурних, розважальних, спортивних, соціальних, релігійних, рекламних та інших) заходів.

З 24 лютого 2022 року відповідно до Закону України "Про правовий режим воєнного стану" згідно з Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні"в Україні введено режим воєнного стану, який триває.

У зв`язку з введенням воєнного стану введено тимчасові обмеження прав і законних інтересів фізичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану.

Так, згідно з пунктом 3 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України.

Тобто чинне законодавство унеможливило проведення будь-яких масових заходів, зборів та зібрань, зокрема у періоди з 08.12.2020 по 08.12.2021 та з 08.12.2021 по 08.12.2022.

Разом з цим, позивачем під час розгляду справи не доведено, матеріалами справи не підтверджено, що позивач у складі ініціативної групи членів територіальної громади звертався до відповідача з пропозицією про проведення загальних зборів.

Отже, у спірних правовідносинах відсутня протиправна бездіяльність відповідача щодо нескликання та непроведення загальних зборів громадян за місцем проживання за звітні періоди з 08.12.2020 по 08.12.2021 (за 2021 рік) та з 08.12.2021 по 08.12.2022 (за 2022 рік).

Наведений висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, сформованою у постановах від 07.02.2018 у справі № 234/9264/15-а, від 15 квітня 2020 року у справі №213/897/17.

Разом з цим, згідно із Законом України від 9 травня 2024 року N 3703-IX, пункт 11 частини четвертої статті 42 виключено з тексту Закону № 280/97-ВР, а вказане Положення № 3748 втратило чинність.

Відтак, підстави для зобов`язання відповідача вирішити питання про скликання та проведення загальних зборів громадян за місцем проживання за 2021 рік та за 2022 рік на підставі Положення № 3748, яке втратило чинність, відсутні.

Посилання позивача на те, що позов стосується порушення його прав коли діяли відповідні норми законодавства, а тому суд має розглядати позовні вимоги на підставі тих норм, які діли раніше, є помилковими.

Так, суд зазначає, що реалізація права особи має здійснюватися за правилами та відповідно до норм, чинних на момент реалізації такого права.

Право не може існувати на майбутнє. Права (пільги, статус тощо) особи не накопичуються потягом дії закону, який в подальшому втратив чинність.

У контексті застосування принципу дії закону у часі це означає, що визначене у нормативно-правовому акті право, якщо особою не було здійснено конкретних дій щодо його реалізації під час чинності такого нормативно-правового акта, не може бути збережене у майбутньому після того, як відповідний акт втратив свою чинність, а новим нормативно-правовим актом таке право не передбачено або встановлено у іншому обсязі.

Крім того, це означає, що особа може скористатися правом та механізмом реалізації відповідного права лише за законом, чинним на момент прояву реального бажання скористатися відповідним правом та механізмом. При цьому, реальність бажань означає те, що особа звернулася до відповідно суб`єкта владних повноважень у встановлений спосіб та із виконанням всіх вимог законодавства, що регулює порядок реалізації відповідного права (наданням необхідних документів).

Ще однією вимогою застосування такого підходу ретроспективного способу реалізації права є те, що у певний момент часу суб`єкт владних повноважень був наділений відповідними повноваженнями та об`єктивними можливостями забезпечити реалізацію такого права.

Отже, позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню.

У контексті оцінки кожного аргументу (доводу), наведеного позивачем, суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах "Проніна проти України" (пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Враховуючи зазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у цій справі, суд дійшов висновку про відсутність необхідності надання відповіді на всі аргументи позивача, оскільки судом досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття судового рішення.

Щодо твердження відповідача про пропуск позивачем строку звернення до суду, суд зазначає, що з огляду на карантинні обмеження, введені Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 за № 211, та воєнний стан, що триває, суд відхиляє такі доводи відповідача.

Розподіл судових витрат зі сплати судового збору відповідно до положень статті 139 КАС України не здійснюється.

Керуючись ст. ст. 2, 6-10, 13, 14, 77, 139, 205, 242-246, 250, 255, 257-262, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Височанського селищного голови Мороза Олександра Васильовича (вул. Бульварна, буд. 12, смт. Високий, Харківська обл., Харківський р-н, 62459) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя Шевченко О.В.