Ухвала суду № 133299884, 14.01.2026, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

УХВАЛА

з питання повернення позову

14 січня 2026 року справа № 520/33896/25 Cуддя Харківського окружного адміністративного суду Сліденко А.В., розглянувши питання прийняття до розгляду позову Фірми "Ікар-бізнес"- Товариства з обмеженою відповідальністю (далі за текстом - позивач, заявник) до Головного управління ДПС у Харківській області (далі за текстом - відповідач, суб`єкт владних повноважень, владний суб`єкт, орган публічної адміністрації, адміністративний орган, ГУ, Управління) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 27.06.2025 №0/31819/0407,

встановив:

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 31.12.2025р. у справі №520/33896/25 позов було залишено без руху у зв`язку із поданням поза межами строку без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду та без доказів поважності причин пропуску строку на звернення до суду.

До суду 13.01.2026 надійшла заява позивача про поновлення пропущеного строку, у якій зазначено, що пропуск строку звернення до суду зумовлений сукупністю об`єктивних, тривалих та непереборних обставин, які не залежали від волі позивача та істотно ускладнювали можливість своєчасного звернення за судовим захистом. Зокрема, збройна агресія російської федерації та бойові дії у місті Харкові призвели до фактичного припинення господарської діяльності підприємства, втрати персоналу та необхідності директору самостійно забезпечувати виконання всіх функцій. Додатково на психоемоційний стан директора позивача істотно вплинув факт проходження його сином військової служби у бойовому підрозділі на передових позиціях, що супроводжується постійним станом напруженості та тривалим стресом. Крім того, директор Фірми "Ікар-бізнес"- Товариства з обмеженою відповідальністю здійснює постійний догляд за дружиною - особою з інвалідністю І групи, а також утримує матір похилого віку, яка проживає разом з ним.

Вирішуючи питання усунення заявником наявних недоліків в оформленні позову, суд виходить з таких підстав та мотивів.

Згідно з абз.1 ч.2 ст.122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Строк звернення до адміністративного суду - це строк, в межах якого особа, яка має право на позов, може звернутися до адміністративного суду для захисту своїх прав у публічно - правових відносинах або для реалізації владних повноважень.

Перебіг строку звернення до суду починається з моменту, коли особа дізналась або повинна була дізнатись про порушення свого права.

Суд зважає, як на те, що відповідно до ч.3 ст.122 КАС України іншими законами можуть встановлюватись інші строки звернення до адміністративного суду, так і на те, що відповідно до абз.1 ст.4 ст.122 КАС України у разі використання особою досудового порядку вирішення спору - для звернення до суду установлюється 3-місячний строк, який обчислюється від дати вручення рішення за наслідками розгляду адміністративної скарги.

Разом із тим, відповідно до п.п.56.19 ст.56 Податкового кодексу України строк для звернення до суду у разі застосування платником податку досудового порядку оскарження податкового повідомлення-рішення чи іншого рішення контролюючого органу становить один місяць від наступного дня після закінчення процедури адміністративного оскарження.

Відтак, суд належить визначитись стосовно поширення на спірні правовідносини дії абз.1 ч.2 ст.122 КАС України, ч.3 ст.122 КАС України у кореспонденції з п.п.56.19 ст.56 Податкового кодексу України, абз.1 ч.4 ст.122 КАС України.

З цього приводу суд зазначає, що Судова палата з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у постанові від 27.01.2022 по справі №160/11673/20, з метою забезпечення єдиної правозастосовчої практики під час судового розгляду відповідних спорів у справах, у яких позивачами не використовувалась процедура адміністративного оскарження рішень податкового органу про нарахування грошових зобов`язань, та у розвиток правового підходу, викладеного у постанові Верховного Суду від 26 листопада 2020 року у справі № 500/2486/19, відступила від висновку Верховного Суду, викладеного у постановах від 3 квітня 2018 року у справі №826/5325/17, від 23 травня 2018 року у справі №803/728/17, від 18 червня 2018 року у справі № 805/1146/17-а та сформулювала такий правовий висновок.

Процесуальний строк звернення до суду з позовом про скасування податкового повідомлення-рішення (рішення про застосування штрафних санкцій) у випадку, якщо платником податків не використовувалася процедура досудового вирішення спору (адміністративного оскарження) визначається частиною другою статті 122 КАС України - становить шість місяців і обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Судова палата у постанові від 27.01.2022 по справі №160/11673/20 зауважила, що такий висновок не суперечить пункту 56.18 статті 56 ПК України, який закріплює право на звернення до суду з позовом у будь-який момент після отримання такого рішення, але при реалізації цього права має враховуватися строк давності.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 липня 2025 року у справі № 500/2276/24 погодилася із правильністю наведених вище висновків судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду. У пункті 17 означеної постанови Велика Палата Верховного Суду виснувала, що в адміністративному судочинстві можна виділити такі строки оскарження рішень / дій / бездіяльності суб`єкта владних повноважень:

1) якщо платник податків не оскаржував рішення контролюючого органу в досудовому (адміністративному) порядку - строк звернення до суду становить 6 місяців (частина друга статті 122 КАС України);

2) якщо платник податків оскаржував рішення контролюючого органу в досудовому (адміністративному) порядку, яке не стосується нарахування грошових зобов`язань (наприклад, блокування ПН; присвоєння ризикового статусу тощо), - строк звернення до суду становить 3 місяці (частина четверта статті 122 КАС України);

3) якщо платник податків оскаржував рішення контролюючого органу в досудовому (адміністративному) порядку, яке передбачає нарахування грошових зобов`язань (наприклад, податкове повідомлення-рішення), - строк звернення до суду становить 1 місяць (пункт 56.19 статті 56 ПК України).

Згідно з висновками, викладеними у постанові Верховного Суду від 22.01.2021 у справі №1640/2885/18 (провадження № К/9901/20715/19) пункт 56.19 статті 56 Податкового кодексу України прямо встановлює строк для звернення до суду у разі застосування платником податку досудового порядку оскарження податкового повідомлення-рішення чи іншого рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов`язання, і цей строк становить один місяць від наступного дня після закінчення процедури адміністративного оскарження.

Такий висновок також сформований в постанові Верховного Суду від 26.01.2022 у справі №300/2318/21 (провадження №К/9901/43263/21).

Окрім того, у постанові від 26.11.2020р. у справі № 500/2486/19 Верховний Суд сформулював правовий висновок, відповідно до якого норма пункту 56.18 статті 56 Податкового кодексу України не визначає процесуального строку звернення до суду і, відповідно, не є спеціальною щодо норми пункту 56.19 статті 56 ПК України. Водночас норма пункту 56.19 статті 56 ПК України є спеціальною щодо норми частини четвертої статті 122 КАС України, має перевагу в застосуванні у податкових спорах і регулює визначену її предметом групу правовідносин - оскарження в судовому порядку податкових повідомлень-рішень та інших рішень контролюючих органів про нарахування грошових зобов`язань за умови попереднього використання позивачем досудового порядку вирішення спору (застосування процедури адміністративного оскарження - абзац третій пункту 56.18 статті 56 ПК України). Вона встановлює строк для їх оскарження протягом місяця, що настає за днем закінчення процедури адміністративного оскарження відповідно до пункту 56.17 цієї статті.

Таким чином, строк звернення до суду з позовом про скасування податкового повідомлення-рішення (із використанням процедури досудового вирішення спору) становить один місяць і обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Зі змісту позову слідує, що заявник скористався правом оскарження податкового повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Харківській області від 27.06.2025 року №0/31819/0407 в адміністративному (позасудовому) порядку.

Рішенням ДПС України від 17.09.2025 №101/6/99-00-06-03-02-06 адміністративну скаргу заявника було залишено без задоволення, а податкове повідомлення-рішення від 27.06.2025 року №0/31819/0407 було залишено без змін.

Тож, строк на звернення до суду із позовом про скасування податкового повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Харківській області від 27.06.2025 року №0/31819/0407 у межах спірних правовідносин становить один місяць, розпочав перебіг - 18.09.2025р. та сплинув (закінчився перебігом) - 18.10.2025р..

Позов до суду подано засобами поштового зв`язку - 29.12.2025р. та зареєстровано судом - 30.12.2025р.

Доказів існування поважних причин звернення заявника до суду поза межами процесуального строку в один місяць від означеної календарної дати позов не містить.

Верховний Суд у постанові від 30.07.2025р. у справі №420/6932/24 зазначив, що: "Частина друга статті 122 КАС України пов`язує початок відліку строку з обставинами того, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Порівняльний аналіз словоформ "дізналася" та "повинна була дізнатися" дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх прав. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.

Якщо цей день встановити точно не можливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). Вжите у частині другій статті 122 КАС України твердження "особа повинна була дізнатися" слід розуміти як презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх прав, а тому сама по собі необізнаність позивача з фактом порушення його прав не є підставою для автоматичного і безумовного поновлення строку звернення до суду.

При визначенні початку перебігу строку звернення до суду суд з`ясовує момент, коли особа фактично дізналася або мала реальну можливість дізнатися про наявність відповідного порушення (рішення, дії, бездіяльності), а не коли вона з`ясувала для себе, що певні рішення, дії чи бездіяльність стосовно неї є порушенням. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися про дійсний стан свого права (інтересу) не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.

Аналогічний підхід до тлумачення поняття "повинен був дізнатися", що вжите у статті 122 КАС України, неодноразово висловлювався Верховним Судом, зокрема, у постановах від 10 квітня 2025 року у справі № 380/9517/23, від 29 листопада 2024 року у справі №420/6633/23."

Суд звертає увагу, що поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були об`єктивно непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами. За загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Отже, незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.

Суд наголошує, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності відповідача. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, нереалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.

Крім того, суд звертає увагу позивача на те, що обов`язок кожного громадянина знати законодавство закріплений в частині першій статті 68 Конституції України, за змістом якої кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Разом з тим, обов`язок додержання законів передбачає і обов`язок їх знання. Тобто, закони повинен знати кожний. З цього положення і випливає загальновідомий принцип права: незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності, який міститься в частині другій статті 68 Конституції України.

Тому, на переконання суду, якщо позивач вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача порушенні його права чи законні інтереси, то враховуючи презумпцію знання законодавства, він повинен знати, що згідно з приписами КАС України може оскаржити такі рішення, дії чи бездіяльність до суду в межах строку звернення, визначеного цим Кодексом.

Стосовно усіх обставини дії правового режиму воєнного стану суд зазначає, що у рішенні Конституційного Суду України (Другий сенат) від 12.10.2022р. №7-р(ІІ)/2022 та у рішенні Конституційного Суду України (Другий сенат) від 06.04.2022р. №1-р(ІІ)/2022 констатовано початок агресії Російської Федерації проти України - 20.02.2014р. та набуття цією агресією повномасштабного характеру - 24.02.2022р.

При цьому, у нормах Закону України від 15.03.2022р. №2123-ІХ факт такої агресії було використано законодавцем у якості причини для зменшення тривалості строку звернення до суду (а не у якості фактору збільшення тривалості строку звернення до суду), позаяк у період дії правового режиму воєнного стану публічні інтереси суспільства у відносинах, де учасником є Держава Україна набувають пріоритету над власними інтересами приватних осіб.

Постанова Верховного Суду від 10.01.2023р. у справі №640/3489/21 містить правові висновки про те, що: 1) введення воєнного стану може бути визнано судом поважною причиною пропуску відповідного процесуального строку або його продовження за умови, якщо пропуск строку знаходиться в прямому причинному зв`язку з такою обставиною. Сам по собі факт запровадження воєнного стану в Україні не є безумовною підставою для поновлення процесуального строку, а тому це питання має вирішуватися в кожному конкретному випадку з урахуванням доводів, наведених у заяві та обставин, які існували та об`єктивно перешкоджали вчиненню процесуальних дій.; 2) при оцінці поважності причин пропуску процесуального строку з причини введення воєнного стану в Україні додатково слід брати до уваги, зокрема: територіальне місцезнаходження суду, порядок його функціонування; місце проживання (місцезнаходження) заявника; ведення на відповідній території бойових дій або розташування у безпосередній близькості до такої території, посилення ракетних обстрілів у відповідний проміжок часу, що об`єктивно створювало реальну небезпеку для життя учасників процесу; тривалість самого процесуального строку та час, який минув із дати завершення процесуального строку; наявність чи відсутність обставин, які об`єктивно перешкоджали конкретній особі реалізувати своє право (повноваження) у межах визначеного процесуального строку; поведінку особи, яка звертається з відповідним клопотанням, зокрема, чи вживала особа розумних заходів для того, щоб реалізувати своє право (повноваження) у межах процесуального строку та якнайшвидше після його закінчення (у разі наявності поважних причин його пропуску), та інші доречні обставини.

До того ж у постанові Верховного Суду від 29.09.2022р. по справі №500/1912/22 сформульована правова позиція, за якою сам факт запровадження воєнного стану в Україні без обгрунтування неможливості звернення до суду саме позивача у встановлені строки, у звязку із запровадженням такого, не може безумовно вважатись поважною причиною для безумовного поновлення цих строків.

Проте, ані у позові, ані у поданому на виправлення недоліків позову процесуальному документі заявником не викладено жодних юридично спроможних аргументів та не подано жодних доказів існування об`єктивних перепон/перешкод (істотних труднощів чи значних ускладнень) для вчинення процесуальної дії з подачі позову до суду в частині згаданих вище вимог у межах строку згідно з ч.2 ст.122 КАС України.

Тому посилання заявника на знеособлені фактори загальної дії воєнного (військового) характеру безвідносно до конкретної життєвої ситуації, у якій заявник потрапив у становище фізичної нездатності (неможливості) подати позов не можуть бути кваліфіковані у якості поважних причин пропуску строку на звернення до суду.

При цьому суд зважає, що за правовою позицією, сформульованою у постанові Верховного суду від 14.09.2023р. у справі №520/12477/22: 1) поновлення встановленого процесуальним законом строку для звернення до адміністративного суду здійснюється у розумних межах та лише у виняткових, особливих випадках, виключно за наявності обставин об`єктивного і непереборного характеру (підтверджених доказами), які істотно ускладнили або унеможливили своєчасну реалізацію права звернення до адміністративного суду за захистом порушених прав, свобод або законних інтересів.; 2) Порівняльний аналіз словоформ «дізналася» та «повинна була дізнатися» дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх прав. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.; 3) Для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів. При зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.; 4) Суд наголошує, що поважними причинами пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані лише ті обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов`язані з дійними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами. Суд вважає, що чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи, а для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного поновлення судами пропущеного строку.

У силу правових висновків постанови Верховного Суду від 29.09.2022р. по справі №500/1912/22 при застосуванні процесуальних норм судам слід уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до нівелювання процесуальних вимог закону.

Окремо стосовно наведених заявником доводів про існування поважних підстав пропуску строку звернення до суду (збройна агресія російської федерації; фактичне припинення господарської діяльності підприємства; втрата персоналу; необхідності директора самостійно забезпечувати виконання всіх функцій; психоемоційний стан директора позивача; проходження сином директора позивача військової служби у бойовому підрозділі на передових позиціях; постійний стан напруженості та тривалий стрес директора позивача; догляд директором позивача за дружиною - особою з інвалідністю І групи; утримання директором позивача власної матері похилого віку, яка проживає разом з ним) суд зазначає, що спір склався у межах правовідносин, де учасником суспільних відносин є платник податків - юридична особа.

У розумінні ст.6 Податкового кодексу України податком є обов`язковий, безумовний платіж до відповідного бюджету або на єдиний рахунок, що справляється з платників податку відповідно до цього Кодексу (п.6.1 ст.6); збором (платою, внеском) є обов`язковий платіж до відповідного бюджету або на єдиний рахунок, що справляється з платників зборів, з умовою отримання ними спеціальної вигоди, у тому числі внаслідок вчинення на користь таких осіб державними органами, органами місцевого самоврядування, іншими уповноваженими органами та особами юридично значимих дій (п.6.2 ст.6).

За визначенням п.15.1 ст.15 Податкового кодексу України платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об`єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об`єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов`язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.

За змістом ст.ст.15, 16, 17, 36, 37, 38 Податкового кодексу України фактори особистої життєвої ситуації конкретного громадянина не мають юридичного значення для виконання податкового обов`язку платника податків - юридичної особи, позаяк згідно з п.19.1 ст.19 Податкового кодексу України платник податків веде справи, пов`язані зі сплатою податків, особисто або через свого представника. Особиста участь платника податків в податкових відносинах не позбавляє його права мати свого представника, як і участь податкового представника не позбавляє платника податків права на особисту участь у таких відносинах.

Відповідно до п.19.2 ст.19 Податкового кодексу України представниками платника податків визнаються особи, які можуть здійснювати представництво його законних інтересів та ведення справ, пов`язаних із сплатою податків, на підставі закону або довіреності. Довіреність, видана платником податків - фізичною особою на представництво його інтересів та ведення справ, пов`язаних із сплатою податків, має бути засвідчена відповідно до чинного законодавства.

Згідно з п.19.3 ст.19 Податкового кодексу України представник платника податків користується правами, встановленими цим Кодексом для платників податків.

Тож наведені вище доводи заявника не можуть бути кваліфіковані судом інакше ніж юридично неспроможні.

Суд окремо зазначає, що доводи заявника щодо втрати персоналу підприємства та необхідності самостійного виконання функцій директора не підтверджені жодними належними та допустимими доказами. Матеріали справи не містять документів, які б свідчили про неможливість звернення до суду саме у визначений законом місячний строк з огляду на кадрові чи організаційні труднощі суб`єкта господарювання.

Також і сам по собі факт ускладнення ведення підприємницької діяльності або зміни умов її здійснення не є обставиною об`єктивно непереборною та такою, що унеможливлювала подання позову у встановлений процесуальний строк.

Стосовно посилань заявника на проходження його сином військової служби, стан здоров`я дружини та матері похилого віку, суд з повагою та розумінням ставиться до зазначених життєвих обставин і усвідомлює їх підвищене моральне, емоційне та соціальне значення в умовах воєнного стану.

Разом із тим, з огляду на коло учасників спірних правовідносин такі обставини мають виключно особистий та сімейний характер і самі по собі не свідчать про наявність об`єктивних, непереборних перешкод, які б позбавляли саме позивача реальної можливості звернутися до суду у межах установленого процесуального строку. Окрім того, матеріали справи не містять жодних доказів про те, що саме ці фактори перебувають у безпосередньому прямому причинно-наслідковому зв`язку з пропуском строку звернення до суду та не є такими, що виникли раптово або унеможливили вчинення процесуальної дії саме у період з 18.09.2025 по 18.10.2025.

До того ж, заявником не наведено та не підтверджено належними доказами того, що стан здоров`я членів його сім`ї або пов`язані з цим обов`язки з догляду об`єктивно позбавляли його можливості підготувати та подати позовну заяву, зокрема шляхом направлення засобами поштового зв`язку чи з використанням електронних засобів.

За відсутності доказів існування саме таких об`єктивних і непереборних перешкод наведені обставини не можуть бути визнані поважними причинами пропуску строку звернення до адміністративного суду у розумінні статті 123 КАС України.

Тому згідно з п. 1 ч. 4 ст. 169 КАС України позов належить повернути заявникові.

Керуючись ст.ст.8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.4-12, 118-123, 160, 161, 169, 241-243, 248, 256, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

1.Викладені в заяві від 12.01.2026р. доводи визнати недостатніми підставами для визнання поважними причин пропуску строку звернення до суду. Заяву про поновлення строку звернення до суду від 12.01.2026р. - залишити без задоволення.

Вимоги ухвали Харківського окружного адміністративного суду від 31.12.2025р. у справі №520/33896/25- визнати невиконаними.

2. Позов - повернути заявникові.

3. Роз`яснити, що судове рішення підлягає оскарженню шляхом подання апеляційної скарги у строк згідно з ч. 1 ст. 295 КАС України, тобто протягом 15 днів з дати складення повного судового рішення, а набирає законної сили відповідно до ст. 256 КАС України, тобто негайно після підписання.

Суддя А.В. Сліденко