Ухвала суду № 133299844, 14.01.2026, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

УХВАЛА

про відмову у відкритті провадження

14 січня 2026 року Справа № 520/450/26

Cуддя Харківського окружного адміністративного суду Бадюков Ю.В., розглянувши в приміщенні суду в м. Харкові матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Державної установи "Територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справ України по Харківській області" про відміну рішення та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Державної установи "Територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справ України по Харківській області" в якому просить суд:

1. Відмінити рішення Державної установи «Територіально медичного об`єднання Міністерства внутрішніх справ України по Харківській області» Медичної (військово-лікарської) комісії про визнання мене придатним до служби в поліції;

2. Зобов`язати видати мені повторне направлення Державну установу «Територіально медичного об`єднання Міністерства внутрішніх справ України по Харківській області» в зв`язку з захворюванням внаслідок проходження служби в лавах Національної поліції та отримання інвалідності.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що він є пенсіонером Національної поліції України, інвалідом 3-ї групи.

Під час оформлення документів для виходу на пенсію йому було надано направлення для проходження медичної (військово- лікарської) комісії в Державній установі «Територіального медичного об`єднання Міністерства внутрішніх справ України по Харківській області», згідно рішення якої було встановлено д/з лівобічна компресійно-ішемічна вертеброгенно-рубцева радикулопатія Ь5, Б1, зі стійкою люмбоішиалгією, легким парезом розгиначів лівої стопи, транзиторними сфінктерними порушення по типу затримки, м`язово-тонічним синдромом та чутливими порушеннями ходи на тлі остеохонрозу, спондилоартрозу попереково-крижового відділу хребта, протрузій міжхребцевих дисків Ь2-Ь3, Ь3-Ь4, Ь4-Ь5, Ь5-81, рубцевого стенозу вертебрального каналу на рівні Ь2-Ь4 (операції (23.04.2019р.); лямінектомія Ь2-Ь3, видалення інтрадуральна невринома лівого спеціального корінця ЬЗ). Абляції корінців Ь2 ліворуч (виписка із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого № 1872, від 24.04.2024 р.); корінця Ь4ліворуч (виписка із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого № 4105, від 18.09.2024 р., та виписка із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого № 1175, від 20.03.2025 р.), з помірним порушенням функцій хребта, ангіопатія сітківки обох очей, згідно довідки медичної (військово-лікарської) комісії № 459 від 30.06.2025, де діагностовано захворювання пов`язані з проходженням служби в поліції.

Рішенням Державної установи «Територіально медичного об`єднання Міністерства внутрішніх справ України по Харківській області» Медичної (військово-лікарської) комісії позивача визнано придатним до служби в поліції.

Не погоджуючись із вказаним рішенням позивач звернувся до суду із зазначеним позовом.

Суд, відповідно до вимог пункту 4 частини 1 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно якої суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи, належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності, встановив наступне.

Позивач в період з 07 листопада 2015 року по 01 вересня 2025 року проходив службу в Головному управлінні Національній поліції в Харківській області та у відповідності до Наказу ГУНП в Харківській області від 29.08.2025 № 490 о/с «По особовому складу» звільнений згідно із п. 7 ч. 1 ст. 77 Законом України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 № 580-VIII, за власним бажанням.

Позивач на час подання позову є пенсіонером Національної поліції України.

Рішенням від 30.06.2025 р. Державної установи «Територіально медичного об`єднання Міністерства внутрішніх справ України по Харківській області» Медичної (військово-лікарської) комісії позивача визнано придатним до служби в поліції.

11.11.2025 року рішенням № 31/25/2267/Р експертної команди оцінювання повсякденного функціонування особи, згідно витягу № 31/25/2267/В, позивачу встановлено 3-ю групу інвалідності, через що вважає неправомірним рішення Державної установи «Територіально медичного об`єднання Міністерства внутрішніх справ України по Харківській області» від 30.06.2025 р., викладеного у довідці № 459 від 30.06.2025.

Частиною 1 статті 1 КАС України визначено, що Кодекс адміністративного судочинства України визначає юрисдикцію та повноваження адміністративних судів, встановлює порядок здійснення судочинства в адміністративних судах.

Згідно з частиною 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Спором адміністративної юрисдикції в розумінні пунктів 1, 2 частини першої статті 4 КАС України є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб`єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Частиною 1 статті 5 КАС України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб. Неправомірні рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, прийняті з порушенням прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, можуть бути оскаржені відповідно до частини другої статті 55 Конституції України та статті 5 КАС України в порядку адміністративного судочинства.

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні брати за основу суть права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом із тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту у спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Аналогічні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.10.2018 у справі № 826/23586/15.

Як вбачається з матеріалів позовної заяви вимоги заявлено до Державної установи Територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справ України по Харківській області (далі ДУ ТМО, установа), яка є самостійним державним багатопрофільним закладом охорони здоров`я, який об`єднує в собі лікувально-профілактичні та інші заклади, що здійснюють на основі ліцензії, медичне забезпечення осіб, які згідно законодавства мають право на медичне обслуговування в закладах охорони здоров`я МВС.

ДУ ТМО є бюджетною неприбутковою установою, що належить до сфери управління Міністерства внутрішніх справ України та оперативно підпорядковується Департаменту охорони здоров`я та реабілітації МВС, тобто є державною організацією (установа, заклад), котра не здійснює владних управлінських функцій, а надає медичні послуги, тому в розумінні п. 7 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України не є суб`єктом владних повноважень рішення, дії чи бездіяльність якого можуть бути оскаржені до адміністративних судів.

За положеннями частини другої статті 81 Цивільного кодексу України (надалі, ЦК України), юридичні особи залежно від порядку їх створення поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права. Юридична особа приватного права створюється на підставі установчих документів відповідно до статті 87 цього Кодексу. Юридична особа приватного права може створюватися та діяти на підставі модельного статуту в порядку, визначеному законом.

Юридична особа публічного права створюється розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування.

Зазначена стаття ЦК України містить вказівку на одну зі складових порядку створення юридичних осіб публічного права. У частині третій статті 81 ЦК України вказується, що в ЦК України встановлюється порядок створення виключно юридичних осіб приватного права, у той час, як порядок створення юридичних осіб публічного права встановлюється Конституцією України та законом.

Однією з ознак юридичної особи публічного права є реалізація публічних інтересів держави чи територіальної громади.

Отже, з аналізу правової природи юридичної особи публічного права, можна зробити висновок про те, що юридична особа публічного права може бути суб`єктом як публічно-правових, так і приватноправових правовідносин.

Юридичні особи публічного права поряд з іншими юридичними та фізичними особами можуть брати участь у цивільних правовідносинах. Виступаючи як суб`єкт цивільних правовідносин, юридична особа публічного права користується такими ж правами і несе такі ж обов`язки, як і інші суб`єкти цивільного права.

Належність відповідача до юридичних осіб публічного права вказує лише на порядок створення цієї юридичної особи.

Отже, спір у цій справі не є публічно-правовим. Спори про визнання особи придатною до служби в органах поліції має немайновий, особистий інтерес, котрий залежить від волі особи проходити у зв`язку з цим службу в органах внутрішніх справ чи не проходити, а відтак має приватноправовий характер.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте, навіть сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень також не завжди дає підстави ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди також повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Положеннями статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 №3477-IV, рішення Європейського суду з прав людини підлягають застосуванню судами як джерела права.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) проголошено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 12.10.1978 у справі "Zand v. Austria" вказав, що словосполучення "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття "суд, встановлений законом" у частині першій статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів ". З огляду на це не вважається "судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Аналогічну правову позицію Європейський суд з прав людини також висловив у пункті 24 рішення від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України".

Юрисдикцію та повноваження загальних судів щодо цивільних спорів та інших справ, порядок здійснення цивільного судочинства визначено Цивільним процесуальним кодексом України від 18.03.2004 №1618-IV.

За правилами частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Відповідно до ч. 3 ст. 19 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративні суди не розглядають позовні вимоги, які є похідними від вимог у приватно -правовому спорі і заявлені разом з ними, якщо цей спір підлягає розгляду в порядку іншого, ніж адміністративне, судочинства і знаходиться на розгляді відповідного суду.

Пунктом 1 частини 1 статті 170 КАС України визначено, що суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Згідно з частиною 2 статті 170 КАС України про відмову у відкритті провадження у справі суддя постановляє ухвалу не пізніше п`яти днів з дня надходження позовної заяви.

Відповідно до частини третьої статті 170 КАС України копія ухвали про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі надсилається особі, яка подала позовну заяву, разом із позовною заявою та усіма доданими до неї матеріалами не пізніше наступного дня після її постановлення. Копія позовної заяви залишається в суді.

Частиною 5 статті 170 КАС України визначено, повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.

Враховуючи, що спір не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, суд відмовляє у відкритті провадження.

Керуючись статтями 170, 171, 243, 248, 256, 294, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Державної установи "Територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справ України по Харківській області" про відміну рішення та зобов`язання вчинити певні дії.

Роз`яснити позивачу, що спір підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства. Копію ухвали надіслати особі, яка звернулася із відповідною заявою.

Ухвала суду може бути оскаржена в апеляційному порядку окремо від рішення суду повністю або частково у випадках, визначених статтею 294 цього Кодексу. Оскарження ухвали суду, яка не передбачена статтею 294 цього Кодексу, окремо від рішення суду не допускається.

Ухвала може бути оскаржена до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання суддею (суддями).

Повна ухвала складена 14.01.2026 року.

Суддя Бадюков Ю.В.