Рішення № 133298575, 13.01.2026, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 січня 2026 року м. Київ №640/4424/22

Суддя Київського окружного адміністративного суду Лисенко В.І., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії

в с т а н о в и в:

Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом про:

- визнання протиправним рішення № 262840006649 від 13.05.2021 року Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком, оформленої листом № 2600-0211-8/82323 від 21.05.2021року, та скасувати його;

- зобов?язання Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві призначити ОСОБА_1 пенсію за віком з 22.02.2021 року, зарахувавши до його стажу періоди роботи в з 01.09.1979 року по 28.03.1985 року у Київській обласній оптовороздрібній конторі фірмі «Взуття» та призначення ОСОБА_1 пенсії за віком з 23.02.2021 року.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.09.2022 вказану позовну заяву прийнято до провадження та відкрито провадження у справі.

На виконання положень п. 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" від 13 грудня 2022 року №2825-ІХ, дана справа отримана Київським окружним адміністративним судом за належністю, та протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями справа розподілена судді Лисенко В.І.

Згідно з частиною другою статті 35 Кодексу адміністративного судочинства України у разі зміни складу суду розгляд справи починається спочатку, за винятком випадків, визначених цим Кодексом.

Ухвалою суду від 12.08.2024 справу прийнято до провадження судді Лисенко В.І. та вирішено здійснювати розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем неправомірно відмовлено у призначені пенсії за віком та не зараховано до трудового стажу періоди роботи згідно трудової книжки позивача з 01.09.1979 по 28.03.10985 у Київській обласній оптово-роздрібній конторі фірма «Взуття».

Відповідач надіслав відзив на позовну заяву, у якому просив у задоволенні позову відмовити та зазначив про те, що позивачці правомірно відмолено у призначенні пенсії за віком через відсутній у неї необхідного страхового стажу (27 років).

Позивачка надіслала відповідь на відзив, у якій стверджує про протиправність дій відповідача щодо незарахування до її страхового стажу період її роботи з 01.09.1979 по 28.03.10985 у Київській обласній оптово-роздрібній конторі фірма «Взуття».

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.

ОСОБА_1 є громадянкою України, що підтверджується копією паспорту.

01 жовтня 2020 року ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою про призначення пенсії за віком, у відповідь на яку отримала повідомлення від 09 жовтня 2020 про відмову у призначенні пенсії за віком. Рішення відповідач мотивував тим. що у позивача недостатньо страхового стажу для призначення пенсії за віком. Відповідач у своєму листі-відмові послався на пункт 1 статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та те, що у 2020 році право на призначення пенсії за віком після досягнення 60 років мають особи за наявності страхового стажу не менше 27 років, а відповідно до п.2 цієї ж статті, - у віці 63 роки, за наявності трудового стажу не менше 21 року. Згідно з наданими документами та враховуючи дані реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного страхування страховий стаж становить 20 років 10 місяців 26 днів.

15 лютого 2021 року ОСОБА_1 повторно звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою про призначення пенсії за віком та додала протокол опиту свідків ГУ ПФУ в м. Києві - ОСОБА_2 (трудова книжка НОМЕР_1 , сторінка 2, запис 1, період роботи: Київська обласна оптово-роздрібна контора фірма «Взуття» з 01.09.1978 - 31.05.1988 рр.) та ОСОБА_3 (трудова книжка НОМЕР_2 сторінка 4, запис 4, період роботи: Київська обласна оптово-роздрібна контора фірма «Взуття» з 01.09.1976 - 17.03.1994 рр.) , які працювали з ОСОБА_1 у Київській обласній оптово-роздрібній конторі фірма «Взуття» у період з 01.09.1979 р. по 28.03.1985 р.

17 лютого 2021 року Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві ухвалює рішення 2628400066 про відмову у призначені пенсії у зв`язку з відсутністю стажу 27 років ( ВДРУГЕ), згідно наданих документів стаж складає 22 роки 27 днів, що є недостатнім для призначення пенсії за віком.

12.05.2021 позивачка втретє звернулася до відповідача з заявою про призначення пенсії за віком.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві від 13.05.2021 №262840006649 відмовлено позивачці у призначенні пенсії за віком. У рішенні відповідач зазначив про те, що документами підтверджено, що позивачка станом на 12.05.2021 має страховий стаж становить 24 роки 4 місяці 24 дні. Дата, з якої позивачка матиме право на пенсійну виплату згідно наданих документів - 23.02.2024.

Не погоджуючись з вказаним рішенням відповідача, позивачка звернулася до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.

Згідно з частиною 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Закон №1058-IV визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом.

Відповідно до визначення, яке міститься у статті 1 Закону №1058-IV пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Пенсійним віком є встановлений законодавством вік, із досягненням якого, особа може претендувати на виплату пенсії за віком.

Приписами частини 1 статті 24 Закону №1058-IV визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Положеннями частини 1 статті 9 Закону №1058-IV встановлено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Умови призначення пенсії за віком визначені статтею 26 Закону №1058-IV.

Згідно з частиною 1 статті 26 Закону №1058-IV починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 27 року.

Зі змісту наведеного слідує, що за загальним правилом для виникнення у осіб права на призначення пенсії за віком є наявність сукупності таких ознак: 1) досягнення встановленого законодавством пенсійного віку; 2) наявність встановленого законодавством страхового стажу.

Відтак, для призначення позивачу пенсії за віком необхідна наявність двох обов`язкових умов у сукупності: вік 60 років; страховий стаж не менше 32 року.

Як встановив суд, позивач, на час звернення до відповідача з заявою про призначення пенсії за віком (12.05.2021), згідно з паспортними даними досягла віку 60 років, що не заперечується сторонами.

Спірним є наявність в позивачки 27 років страхового стажу.

Зі змісту оскарженого рішення слідує, що підставою для відмови позивачці у призначенні пенсії за віком є те, що страховий стаж позивачки становить 24 роки 4 місяці 24 дні.

Надаючи оцінку наведеним доводам відповідача, суд зазначає та враховує таке.

Відповідно до статті 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно з пунктами 1, 2 Порядку підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (далі - Порядок №637), основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про стаж роботи не збереглися, підтвердження стажу роботи здійснюється органами Пенсійного фонду України на підставі показань свідків.

Приписами пункту 3 Порядку №637 встановлено, що за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Зі змісту наведеного слідує, що Порядок №637 поширюється саме на випадки відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.

У спірний період порядок ведення трудових книжок працівників регулювався Інструкцією про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, яка затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1974 №162 (далі - Інструкція №162).

Відповідно до абзацу 1 пункту 1.1 Інструкції №162 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників та службовців.

Згідно з абзацами 2, 3 пункту 2.2 Інструкції №162 заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства у присутності робітника не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу. До трудової книжки вносяться відомості про роботу: прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення. Всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, перевід на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а при звільненні у день звільнення та повинні точно відповідати тексту наказу. Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів.

Абзацом 1 пункту 2.10 Інструкції №162 встановлено, що відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім`я та по батькові (повністю, без скорочення або заміни імені та по батькові ініціалами) і дата народження вказуються на підставі паспорту або свідоцтва про народження.

Згідно з пунктом 2.11 Інструкції №162 першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка.

Відповідно до пункту 4.1 Інструкції №162 при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, що внесені в трудову книжку за час роботи на даному підприємстві, завіряються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженої ним особи та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

Зі змісту наведеного слідує, що обов`язок ведення трудових книжок покладено на адміністрацію підприємства, а тому, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, й, відповідно, не може впливати на особисті права останнього.

Правова позиція щодо того, що недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для зазначеної у такій трудовій книжці особи, викладена в постанові Верховного Суду від 06.02.2018 у справі №677/277/17.

Судом встановлено, що відповідачем зараховано до страхового стажу позивачки усі періоди, зазначені у її трудовій книжці серії НОМЕР_3 від 11.09.1975, а саме: з 11.09.1978 до 12.06.1979, з 01.09.1979 до 28.03.1985, з 04.07.1985 до 01.09.1986, з 01.09.1987 до 25.06.1988, з 26.10.1988 до 28.12.1993, з 03.02.1997 до 14.12.1999, з 15.12.1999 до 31.07.2003, з 01.01.2016 до 31.12.2016, з 01.01.2017 до 31.12.2017, з 01.01.2018 до 29.02.2020, з 01.03.2020 до 31.05.2020, з 01.06.2020 до 30.11.2020.

Отже, відповідачем при визначенні страхового стажу позивачки були враховані всі періоди її трудової діяльності, що підтверджуються записами у трудовій книжці, а також іншими наданими документами, у тому числі й період роботи з 01.09.1979 по 28.03.1985 у Київській обласній оптово-роздрібній конторі фірмі «Взуття», на незарахування якого посилається позивачка у позовній заяві.

Таким чином, доводи позивачки щодо неправомірного неврахування відповідачем зазначеного періоду роботи не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду та спростовуються матеріалами справи.

Фактично спір зводиться не до питання зарахування конкретних періодів трудової діяльності, а до відсутності у позивачки станом на дату звернення до відповідача необхідної тривалості страхового стажу, встановленої статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», для призначення пенсії за віком після досягнення 60-річного віку.

За наведених обставин суд дійшов висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві від 13.05.2021 № 262840006649 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком прийняте на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та чинним законодавством, є обґрунтованим і правомірним, а підстави для його скасування відсутні.

З огляду на викладене, суд доходить висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до положень першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши їх у сукупності, суд дійшов висновку, що доводи позивача є необґрунтованими з одночасним повним та належним доказуванням відповідачем правомірності прийняття оскаржуваного рішення.

Враховуючи викладене, адміністративний позов задоволенню не підлягає.

Відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України судовий збір не підлягає відшкодуванню, оскільки в задоволенні позову було відмовлено.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Відмовити у задоволенні адміністративного позову.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Лисенко В.І.