Рішення № 133298128, 12.01.2026, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 січня 2026 року м. Київ справа №320/54008/24

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Панченко Н.Д., розглянув у місті Києві в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Офісу Генерального прокурора (ЄРДПОУ 00034051, адреса знаходження: вул. Різницька, 13/15, м. Київ, 01011, E-mail: public@gp.gov.ua), в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо належного розгляду запиту на публічну інформацію від 05.08.2024 року;

- зобов`язати Офіс Генерального прокурора (місцезнаходження: 01011, м. Київ, вул. Різницька, 13/15, код ЄДРПОУ 00034051) надати запитувану інформацію у запиті на отримання публічної інформації від 05.08.2024 року:

- надати інформацію за якими до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесені відомості про ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а також коли саме, за якими номерами, щодо яких обставин та за якою кваліфікацією внесені відповідні відомості до ЄРДР;

- надати інформацію чи проводиться досудове розслідування відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

- надати копії всіх заяв, що було подано відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

- надати копії всіх документів, в яких зазначено моє ім`я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що 05.08.2024 звернувся до відповідача із запитом про надання публічної інформації щодо наявності стосовно нього кримінальних проваджень та з інших питань, однак відповідач, на його думку, не надав відповіді по суті запиту, чим допустив протиправну бездіяльність.

Відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву, в якому він заперечує проти задоволення позову та просить відмовити у його задоволенні, посилаючись на те, що листом Офісу Генерального прокурора України позивачу надано відповідь у строки та порядку, визначені Законом України «Про доступ до публічної інформації».

У відповіді на запит позивача зазначено, що відповідно до Положення облік осіб, які вчинили кримінальні правопорушення або підозрюються у їх вчиненні, в інформаційній системі здійснюється з моменту набуття особою процесуального статусу підозрюваного. За результатами опрацювання масиву даних Єдиного реєстру досудових розслідувань станом на 08.08.2024 кримінальні провадження, у яких містяться дані про притягнення позивача до кримінальної відповідальності як підозрюваного, не встановлені.

З огляду на зазначене відповідач вважає, що діяв у межах та у спосіб, визначених чинним законодавством, а тому підстави для задоволення позову відсутні.

Відповідно до частини п`ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України справа розглядається судом у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, оскільки клопотань про інше до суду не надходило.

З урахуванням цього справа розглянута судом у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно та повно з`ясувавши фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору, суд зазначає таке.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 12.08.2024 року відповідачем за реєстраційним номером 27/3-1657вих-24 надано позивачу відповідь на запит від 05.08.2024 року.

Згідно з цією відповіддю, за результатами опрацювання даних Єдиного реєстру досудових розслідувань станом на 08.08.2024 року кримінальні провадження, у яких містяться відомості про притягнення позивача до кримінальної відповідальності як підозрюваного, відсутні. Крім того, позивача поінформовано, що відповідно до даних інформаційної системи «Система електронного документообігу органів прокуратури України» в Офісі Генерального прокурора зареєстровано 14 звернень позивача та 11 документів стосовно нього, а з урахуванням особливостей формування реєстраційно-моніторингових карток надання більш детальної інформації є неможливим.

Не погоджуючись із змістом наданої відповіді, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Вирішуючи спір, суд виходить з такого.

Відповідно до статті 40 Конституції України кожен має право направляти письмові звернення до органів державної влади, які зобов`язані їх розглянути та надати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Правові засади доступу до публічної інформації визначені Законом України «Про інформацію» № 2657-XII та Законом України «Про доступ до публічної інформації» № 2939-VI.

Згідно зі статтею 1 Закону № 2939-VI публічною є інформація, яка була отримана або створена суб`єктами владних повноважень у процесі виконання ними своїх функцій та перебуває у їх володінні.

Відповідно до статей 19, 20 Закону № 2939-VI розпорядник інформації зобов`язаний надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п`яти робочих днів з дня його отримання.

Як встановлено судом, позивач звернувся до відповідача із запитом на публічну інформацію 05 серпня 2024 року, а відповідь на такий запит була надана 12 серпня 2024 року, тобто у межах строку, визначеного статтею 20 Закону України «Про доступ до публічної інформації».

Фактично позивач оскаржує не відмову у наданні інформації та не порушення строків її надання, а зміст відповіді відповідача, тобто правову позицію Офісу Генерального прокурора щодо наявності та обсягу інформації, яка може бути надана за результатами опрацювання відповідних інформаційних систем.

Вирішуючи спір у цій справі, суд виходить із того, що право на доступ до публічної інформації, гарантоване статтею 34 Конституції України та Законом України «Про доступ до публічної інформації», не є абсолютним та реалізується у межах і спосіб, визначених законом.

Суд звертає увагу на те, що здійснюючи судовий контроль за рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єктів владних повноважень, суд не може підміняти собою орган державної влади, а повинен перевіряти лише те, чи діяли такі органи на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, оскільки судове втручання у дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень є неприпустимим, якщо рішення або дії такого суб`єкта прийняті в межах наданих законом повноважень та не суперечать вимогам законодавства.

Згідно з усталеною практикою Верховного Суду, дискреційні повноваження означають надану законом можливість суб`єкта владних повноважень самостійно визначати один із кількох варіантів правомірної поведінки у межах, установлених законом, без втручання суду у доцільність або зміст такого вибору.

У контексті правовідносин щодо доступу до публічної інформації Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.07.2024 у справі № 990/11/24 зазначила, що обов`язок розпорядника інформації полягає у наданні тієї інформації, якою він фактично володіє, а вимога про створення нової інформації або формування спеціальних інформаційних довідок виходить за межі правового регулювання Закону України «Про доступ до публічної інформації».

Так, Велика Палата Верховного Суду вказала, що «…доступ до публічної інформації не повинен використовуватися як спосіб (механізм) для створення [змістовно нової] інформації (за винятком ситуацій, коли певна інформація мала б бути у володінні розпорядника), а так само для з`ясування / встановлення певних обставин (даних, відомостей). Тому якщо інформаційний запит - навіть за умови, що він відповідає вимогам щодо свого оформлення, - передбачає створення чогось нового, невластивого чи такого, що виходить за межі правового статусу (компетенції) розпорядника публічної інформації, то йдеться вже не про "доступ" до публічної інформації, порядок здійснення якого покликаний регламентувати Закон № 2939-VI, а про "створення" затребуваної (бажаної) інформації, що подекуди може охоплювати також встановлення додаткових обставин (відомостей, фактів). Останнє за своєю суттю підміняє поняття "доступ" до публічної інформації на її "продукування", що в такому разі спонукає вдаватися до таких методів і способів, які не властиві для правовідносин, пов`язаних з публічною інформацією, надто коли зважити на мету їх нормативного регулювання, яка визначена в Законі № 2939-VI.»

Європейський суд з прав людини у своїй практиці також виходить із того, що стаття 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не покладає на державні органи загального обов`язку збирати, створювати або поширювати інформацію за запитами осіб. Так, у рішенні у справі «Leander v. Sweden» (1987) ЄСПЛ зазначив, що Конвенція не гарантує право доступу до будь-якої інформації, яка перебуває у володінні держави.

У рішенні «Magyar Helsinki Bizottsбg v. Hungary» (2016) Європейський суд з прав людини сформулював критерії, за яких право на доступ до інформації може підпадати під захист статті 10 Конвенції, водночас наголосивши, що таке право не є абсолютним і не означає обов`язку держави створювати нову інформацію або здійснювати аналітичну обробку даних, які не існують у готовому вигляді.

Таким чином, судовий контроль у справах щодо доступу до публічної інформації обмежується перевіркою того, чи розглянув розпорядник інформації запит у встановлений законом строк; надав інформацію, якою фактично володіє; повідомив запитувача про відсутність або обмеженість запитуваної інформації; діяв у межах своїх повноважень та відповідно до вимог законодавства.

Суд не наділений повноваженнями зобов`язувати суб`єкта владних повноважень створювати нову інформацію, формувати спеціальні довідки або узагальнення, не передбачені законом, чи виходити за межі функціональних можливостей відповідних реєстрів або інформаційних систем.

У даній справі встановлено, що відповідач надав позивачу відповідь на запит у визначений законом строк, повідомив наявну інформацію за результатами опрацювання даних Єдиного реєстру досудових розслідувань та обґрунтував об`єктивну неможливість надання більш деталізованих відомостей з огляду на особливості обліку та формування інформації.

Щодо посилання позивача на постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 квітня 2020 року у справі № 826/7244/18, то суд зазначає, що зазначена правова позиція не є релевантною до спірних правовідносин у цій справі, оскільки предметом розгляду у тій справі було питання ненадання органами прокуратури інформації про наявні кримінальні провадження стосовно заявника. Натомість у межах даного провадження відповідач повідомив позивача, що кримінальні провадження, у яких містяться відомості про притягнення позивача до кримінальної відповідальності як підозрюваного, відсутні, що виключає наявність протиправної бездіяльності з боку відповідача.

Щодо запиту позивача в частині надання відповідачем копії всіх заяв, поданих щодо позивача та копії всіх документів, у яких зазначено ім`я позивача, суд вказує, що оскільки позивач не конкретизував, яку саме інформацію він бажав отримати, не вказавши жодного реквізита, даних документа (який би мав існувати на час запиту) чи відомостей (інформація мала б бути у володінні розпорядника), то вказане свідчить про невідповідність запиту на інформацію позивача вимогам, визначеним Законом № 2939-VI, а саме пункту 2 частини п`ятої статті 19 цього Закону.

За таких обставин суд доходить висновку, що відповідач реалізував свої дискреційні повноваження у межах та у спосіб, визначених законом, а втручання суду у такі повноваження шляхом зобов`язання створювати або формувати нову інформацію виходило б за межі судового контролю, визначеного статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України, та суперечило б принципу верховенства права і розподілу владних повноважень.

Суд також враховує практику Європейського суду з прав людини, відповідно до якої обов`язок суду мотивувати рішення не означає необхідності надавати відповідь на кожен довід сторін, а достатньо зазначити належні та достатні підстави, на яких ґрунтується судове рішення (рішення у справах «Салов проти України», «Проніна проти України», «Серявін та інші проти України»).

З урахуванням викладеного, оцінивши докази у їх сукупності, суд доходить висновку, що адміністративний позов є необґрунтованим та не підлягає задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись статтями 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Відмовити у задоволені адміністративного позову.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 12.01.2026.

Суддя Панченко Н.Д.