Рішення № 133297251, 14.01.2026, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 січня 2026 року Справа№200/10429/25

Донецький окружний адміністративний суд у складі судді Логойди Т.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, третя особа Державна судова адміністрація України, про визнання протиправною та скасування постанови,

в с т а н о в и в:

31 грудня 2025 року ОСОБА_1 через підсистему «Електронний суд» Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи звернулася до суду з вказаним адміністративним позовом, в якому просила визнати протиправною та скасувати постанову «старшого» державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Величка Романа Сергійовича від 23 грудня 2025 року про закінчення виконавчого провадження ВП №76616007 з примусового виконання виконавчого листа у справі № 200/5315/24, виданого Донецьким окружним адміністративним судом 04 листопада 2024 року.

Позов обґрунтовувала тим, що державний виконавець безпідставно закінчив виконавче провадження, тим самим констатувавши його виконання. Оскаржена постанова про закінчення виконавчого провадження порушує її право на виконання судового рішення, оскільки судове рішення на сьогодні не лише залишилося невиконаним, а й не буде виконано у майбутньому, що суперечить основним завданням судочинства.

Просила розгляд справи проводити без її участі.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому зазначав, що боржник після отримання постанови державного виконавця про відкриття виконавчого провадження ВП № 76616007 заходів для виконання рішення суду не прийняв, вимог державного виконавця не виконав, інформації та пояснень щодо поважності невиконання рішення суду не надав. На боржника накладалися штрафи. Тричі після винесення трьох вимог державного виконавця боржник листами повідомляв державному виконавцю, що рішення повинно виконуватися відповідно до Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» та постанови Кабінету Міністрів України 03 серпня 2011 року № 845, якою затверджено Порядок погашення заборгованості за рішеннями суду, виконання яких гарантується державою. При цьому, у листах він не зазначав розмір фінансування Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області для виплати недоплаченої суддівської винагороди ОСОБА_1 (адже, саме зобов`язання здійснити фінансування виплати суддівського винагороди зобов`язував боржника виконавчий документ). Також боржник не зазначив обставини, які ускладнюють виконання судового рішення або роблять його неможливим.

Переписка з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету та листи Міністерства фінансів України, що додані боржником до своїх листів державному виконавцю, не можуть вважатися належними доказами виконання судового рішення. Звернення боржника до Верховної Ради України щодо внесення змін до закону про Державний бюджет України у частині збільшення бюджетних призначень за бюджетною програмою КПКВК 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів, працівників апаратів судів, та працівників органів і установ системи правосуддя» не передбачено повноваженнями Державної судової адміністрації України, що визначені ст. 152 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та Положенням про Державну судову адміністрацію України, що затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя від 17 січня 2019 року № 141/0/15-19. (Внесення змін до закону про Державний бюджет України здійснюється відповідно до ст. 160 Закону України «Про Регламент Верховної Ради України»; згідно з ч. 2 ст. 89 цього Закону Кабінет Міністрів України має виключне право на внесення проекту закону про Державний бюджет України).

Отже, листи Державної судової адміністрації України від 05 лютого 2025 року № 10-2661/25, від 05 серпня 2025 року № 10-15939/25, від 23 жовтня 2025 року № 21091/25 носять формальний характер і не свідчать про виконання судового рішення.

Відповідно до п. 1 Положення про Державну судову адміністрацію України, затверджену рішення Вищої ради правосуддя від 17 січня 2019 року № 141/0/15-19, Державна судова адміністрація України здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади з метою створення належних умов функціонування судів і діяльності суддів. Одним з основних її завдань є організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади в межах повноважень, установлених законом (пп. 1 п. 5 Положення). Відповідно до визначених завдань вона готує бюджетний запит (пп. 3 п. 6 Положення).

Державна судова адміністрація України не надала розрахунку недоплаченої суддівської винагороди ОСОБА_1 та доказів звернення з бюджетним запитом (поданням) до Вищої ради правосуддя, до якого включена нарахована за рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 16 вересня 2024 року у справі № 200/5315/24 недоплачена суддівська винагорода ОСОБА_1 .

Станом на 23 грудня 2025 року рішення суду боржником виконано не було.

З огляду на те, що рішення суду не може бути виконано без участі боржника та державним виконавцем вжито всіх заходів передбачених ст.ст. 63, 75 Закону України «Про виконавче провадження», а також до органу досудового розслідування надіслано відповідне повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення, виконавче провадження підлягало закінченню на підставі п. 11 ч. 1 ст. 39 цього Закону.

Вважав, що діяв відповідно до вимог законодавства.

Також вважав, що закінчення державним виконавцем виконавчого провадження щодо примусового виконання рішення, за яким боржник зобов`язаний вчинити певні дії та яке не може бути виконано без участі боржника, жодним чином не нівелює принцип обов`язковості судового рішення, оскільки не звільняє боржника від обов`язку його добровільного виконання, а також у подальшому має забезпечуватися державою через систему органів кримінальної юстиції шляхом притягнення боржника до кримінальної відповідальності за невиконання судового рішення.

Просив в задоволенні позову відмовити.

Представники відповідача та третьої особи в судове засідання не з`явилися, про дату, час і місце судового засідання повідомлялися належним чином. Неявка у судове засідання таких осіб не перешкоджає розгляду справи по суті.

Враховуючи наведене суд вирішує справу на підставі наявних у ній доказів.

Судом встановлено, що рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 16 вересня 2024 року у справі № 200/5315/24, яке набрало законної сили, позов ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області, Державної судової адміністрації України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, задоволено:

- визнано протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області щодо не нарахування та не виплати судді Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області у відставці ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01 травня 2024 року по 03 липня 2024 року включно, вихідної допомоги та компенсації за невикористані дні відпустки за 108 календарних днів, обчислених, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 01 січня 2024 року у розмірі 3028 грн.;

- зобов`язано Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області провести нарахування та виплату суддівської винагороди судді Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області у відставці ОСОБА_1 за період з 01 травня 2024 року по 03 липня 2024 року включно, вихідної допомоги та компенсації за невикористані дні відпустки за 108 календарних днів на підставі частин другої - четвертої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з базового розміру, посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого на 01 січня 2024 року складає 3028 грн., з урахуванням надбавки за вислугу років від посадового окладу та матеріальної допомоги за 2024 рік, з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплат;

- визнано протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо незабезпечення Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області в повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати суддівської винагороди, вихідної допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку ОСОБА_1 за період роботи з 01 травня 2024 року по 03 липня 2024 року включно виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня 2024 року 3028 грн.;

- зобов`язано Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області з єдиного рахунку Державного бюджету України, передбаченого на виконання рішень судів на користь суддів, коштів для проведення виплати судді Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області у відставці ОСОБА_1 недоплаченої суддівської винагороди за період з 01 травня 2024 року по 03 липня 2024 року включно, вихідної допомоги та компенсації за невикористані дні відпустки за 108 календарних днів.

04 листопада 2024 року на виконання вказаного судового рішення, що набрало законної сили, видано виконавчий лист про зобов`язання Державної судової адміністрації України здійснити фінансування Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області з єдиного рахунку Державного бюджету України, передбаченого на виконання рішень судів на користь суддів, коштів для проведення виплати судді Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області у відставці ОСОБА_1 недоплаченої суддівської винагороди за період з 01 травня 2024 року по 03 липня 2024 року включно, вихідної допомоги та компенсації за невикористані дні відпустки за 108 календарних днів.

Постановою старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 25 листопада 2024 року відкрито виконавче провадження ВП № 76616007 по виконанню вказаного виконавчого листа.

25 листопада 2024 року винесені постанови: про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження; про стягнення виконавчого збору.

27 січня 2025 року щодо боржника винесена вимога державного виконавця, в якій вимагалося у дводенний строк з моменту отримання вимоги надати письмове пояснення щодо причин невиконання судового рішення, а також заходів, які вживалися боржником з метою його фактичного виконання.

11 лютого 2025 року до державного виконавця надійшов лист Державної судової адміністрації України від 05 лютого 2025 року № 10-2661/25, в якому зазначалося, що порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення, регулюється Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» і Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року № 845. Виконання судових рішень, ухвалених на користь суддів, здійснюється згідно із законодавством України за рахунок коштів бюджетної програми 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів і працівників апаратів судів», головним розпорядником якої є Державна судова адміністрація України, у межах передбачених асигнувань на відповідний бюджетний період. До листа додані кошторис та план асигнувань Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області на 2025 рік, копії листів Державної судової адміністрації України до Комітету Верховної Ради в питань бюджету (про виділення додаткових бюджетних призначень) та копії листів-відповідей Міністерства фінансів України на зазначені листи.

28 липня 2025 року щодо боржника винесена вимога державного виконавця, в якій вимагалося у дводенний строк з моменту отримання вимоги надати письмове пояснення щодо причин невиконання судового рішення, а також заходів, які вживалися боржником з метою його фактичного виконання.

08 серпня 2025 року до державного виконавця надійшов лист Державної судової адміністрації України від 05 серпня 2025 року № 10-15939/25, фактично, аналогічного змісту, що й попередній лист (з додаванням копій листів-звернень боржника про виділення додаткових бюджетних призначень, внесення відповідних змін до Закону про Державний бюджет України, та копій листів-відповідей на них).

01 жовтня 2025 року щодо боржника винесена вимога державного виконавця, якою зобов`язано Державну судову адміністрацію надати державному виконавцю інформацію про стан виконання рішення суду.

08 серпня 2025 року державним виконавцем винесено постанову про накладення на боржника штрафу в сумі 5100 грн. (постановою також зобов`язано боржника виконати рішення протягом десяти робочих днів та попереджено про кримінальну відповідальність за невиконання рішення).

27 жовтня 2025 року до державного виконавця надійшов лист Державної судової адміністрації України від 23 жовтня 2025 року № 10-21091/25, фактично, аналогічного змісту, що й попередній лист (з додаванням копій листів-звернень боржника про виділення додаткових бюджетних призначень, внесення відповідних змін до Закону про Державний бюджет України, та копій листів-відповідей на них).

27 жовтня 2025 року державним виконавцем винесено постанову про накладення на боржника штрафу у подвійному розмірі - 10200 грн. (постановою також зобов`язано боржника виконати рішення протягом десяти робочих днів та попереджено про кримінальну відповідальність за невиконання рішення).

13 листопада 2025 року державним виконавцем на підставі ст. ст. 63, 75 Закону України «Про виконавче провадження» та ст. 382 Кримінального кодексу України (невиконання судового рішення), до Головного управління Національної поліції у м. Києві надіслано повідомлення (подання) про вчинення боржником кримінального правопорушення.

Листом слідчого слідчого відділу Печерського управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві від 15 грудня 2025 року № 479290-2025 державного виконавця повідомлено про те, що за фактом умисного невиконання виконавчого листа від 04 листопада 2025 року № 200/5315/25 у виконавчому провадженні ВП № 76616007 на підставі повідомлення (подання) державного виконавця (вхідний № 190247-2025 від 20 листопада 2025 року) внесено відомості до Інформаційно-телекомунікаційної системи (Журнал ЄО) за № 43871 від 10 грудня 2025 року; вказане повідомлення приєднано до матеріалів Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12025100060001880 від 04 листопада 2025 року; попередня правова кваліфікація кримінального правопорушення - ч. 2 ст. 382 Кримінального кодексу України.

Постановою державного виконавця від 23 грудня 2025 року керуючись вимогами п. 11 ч. 1 ст. 39, ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження» вказане виконавче провадження закінчено.

Постанову обґрунтовано тим, що рішення суду не може бути виконано без участі боржника, та державним виконавцем вжито всіх заходів передбачених статями 63, 75 Закону України «Про виконавче провадження», тому виконавче провадження підлягає закінченню на підставі п. 11 ч. 1 ст. 39 цього Закону (надіслання виконавчого документа до суду, який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 63 цього Закону).

Вказану постанову надіслано, зокрема, позивачу як стягувача із супровідним листом від 23 грудня 2025 року № 76616007/10/20.1.

Дослідивши матеріали справи, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, які правові норми належить застосувати до цих правовідносин, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з ч. 1 ст. 5 цього Закону примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців.

Статтею 3 вказаного Закону визначено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, як зокрема: ухвал, постанов судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, справах про адміністративні правопорушення, кримінальних провадженнях у випадках, передбачених законом (п. 2 ч. 1).

Порядок виконання рішень, за якими боржник зобов`язаний вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення визначений ст. 63 Закону України «Про виконавче провадження».

Так, відповідно до ч.ч. 1 та 2 ст. 63 цього Закону за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.

У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.

Згідно з ч. 3 ст. 63 зазначеного Закону виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником.

У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом.

У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

Відповідно до п. 11 ч. 1 ст. 39 зазначеного Закону виконавче провадження підлягає закінченню у разі надіслання виконавчого документа до суду, який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 63 цього Закону.

У випадках, передбачених, зокрема п. 11 частини першої цієї статті виконавчий документ надсилається разом із постановою про закінчення виконавчого провадження до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав (ч. 3 ст. 39 цього Закону).

Відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 40 цього Закону виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.

Верховний Суд у своїх рішеннях неодноразово звертав увагу на те, що виконавець має докласти всіх зусиль задля виконання рішення зобов`язального характеру.

Так, Верховний Суд у постанові від 30 серпня 2018 року у справі № 916/4106/14 зазначив, що та обставина, що саме боржник відповідно до вказаного судового рішення зобов`язаний вчинити певні дії не свідчить про те, що у разі невиконання цього рішення саме боржником, воно не може бути виконано без його участі відповідно до абзацу 2 частини 3 статті 63 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки хоч і зобов`язує саме боржника вчинити ці дії, однак не є нерозривно пов`язаним з особою боржника та не унеможливлює виконання цього рішення без його участі шляхом вжиття державним виконавцем заходів примусового виконання, враховуючи встановлені судами обставини невиконання його у добровільному порядку та вчинення перешкод в його виконанні.

Верховний Суд у постанові від 04 грудня 2019 року у справі № 552/3995/17 зазначив наступне: «Враховуючи те, що завданням виконавчого провадження є, зокрема, примусове виконання рішень суду у разі невиконання їх у добровільному порядку, аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що під час примусового виконання судового рішення, що набрало законної сили і є обов`язковим до виконання на всій території України, державний виконавець зобов`язаний вжити усіх заходів примусового характеру, у тому числі застосувати засоби впливу на боржника. Такі повноваження надані йому саме з метою забезпечення безумовного виконання судового рішення, а застосування заходів відповідальності за невиконання вимог державного виконавця, не звільняє боржника від виконання основного зобов`язання - виконати вимоги виконавчого документа.».

Верховний Суд у постанові від 18 червня 2019 року у справі № 826/14580/16 дійшов наступного висновку: «… накладення на боржника повторного штрафу та звернення до правоохоронних органів з поданням (повідомленням) про притягнення боржника до кримінальної відповідальності визначено наслідком повторного невиконання боржником без поважних причин рішення суду, за яким боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії. Однак звернення з таким повідомленням до правоохоронних органів не є підставою для висновку про те, що державним виконавцем вжито всіх можливих заходів для виконання рішення суду та встановлено неможливість його виконання.».

Згідно із зазначеним правовим висновком Верховного Суду направлення повідомлення про притягнення боржника до кримінальної відповідальності не є останньою дією після вчинення державним виконавцем усіх можливих дій з виконання рішення суду, після якої державний виконавець повинен винести постанову про закінчення виконавчого провадження, а свідчить лише про вжиття ним передбачених Законом заходів щодо повідомлення уповноважених органів про невиконання обов`язкового рішення суду.

Отже Законом України «Про виконавче провадження» на державного виконавця покладені функції із забезпечення виконання обов`язкового рішення суду, для примусового виконання якого він має вжити усі передбачені Законом заходи в межах встановлених повноважень.

Частиною 3 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право, зокрема: проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону (п. 1); звертатися до суду або органу, який видав виконавчий документ, зокрема із заявою (поданням) про роз`яснення рішення, до суду, який видав виконавчий документ, - зокрема, із заявою (поданням) про встановлення чи зміну порядку і способу виконання рішення (п. 10); здійснювати інші повноваження, передбачені цим Законом (п. 22).

Разом з цим, матеріалами справи не підтверджено виконання державним виконавцем вказаних положень законодавства.

Виконавче провадження, про яке йдеться в даній адміністративній справі, не містить відомостей, які б підтверджували факт реального виконання судового рішення чи вжиття вичерпних заходів з його виконання.

За наявності чинної постанови державного виконавця про закінчення виконавчого провадження рішення суду залишається невиконаним, що суперечить основним завданням виконавчого провадження.

А через законодавчо встановлену неможливість розпочати дане виконавче провадження знову (абз. 2 ч. 1 ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження») існує ризик подальшого невиконання боржником в добровільному порядку судового рішення, яке протягом тривалого часу не було виконано ним в примусовому порядку.

Вказані обставини порушують принцип обов`язковості виконання судового рішення, що набрало законної сили, який закріплений у ст. 124 Конституції України, що є недопустимим.

У рішенні у справі «Горнсбі проти Греції» Європейський суд з прав людини зазначив, що відповідно до усталеного прецедентного права, пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов`язків. Таким чином, ця стаття проголошує «право на суд», одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду (див. рішення у справі "Філіс проти Греції" (Philis v. Greece) (№ 1) від 27 серпня 1991 року, серія А, № 209, с. 20, п. 59). Однак це право було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію (995_690) (див., mutatis mutandis, рішення у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom) від 21 лютого 1975 року (980_086), серія А, № 18, с. 16 - 18, п. 34 - 36). Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду".

У рішенні у справі «Глоба проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що саме на державу покладається обов`язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у пункті 1 статті 6 Конвенції. Насамкінець, Суд повторює, що сама природа виконавчого провадження вимагає оперативності (див. рішення у справі "Comingersoll S.A." проти Португалії" (Comingersoll S.A. v. Portugal) [ВП], заява № 35382/97, п. 23, ECHR 2000-IV). Суд повторює, що пункт 1 статті 6 Конвенції, inter alia, захищає виконання остаточних судових рішень, які у державах, що визнали верховенство права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Відповідно виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати (див., наприклад, рішення від 19 березня 1997 року у справі "Горнсбі проти Греції" (Hornsby v. Greece), Reports 1997-II, п. 40; рішення у справі «Бурдов проти Росії» (Burdov v. Russia), заява № 59498/00, п. 34, ECHR 2002-III, та рішення від 06 березня 2003 року у справі «Ясюнієне проти Литви» ("…"), заява № 41510/98, п. 27). Держава зобов`язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці (див. рішення від 7 червня 2005 року у справі "Фуклев проти України" (Fuklev v. Ukraine), заява № 71186/01, п. 84).

Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Войтенко проти України» від 29 червня 2004 (заява № 18966/02) нагадує свою практику, що неможливість для заявника домогтися виконання судового рішення, винесеного на його чи її користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, що викладене у першому реченні пункту першого статті 1 Протоколу N 1 (994_535) (див. серед інших джерел, "Бурдов проти Росії" (980_045), заява № 59498/00, параграф 40, ЄСПЛ 2002-III; "Ясіуньєне проти Латвії", заява № 41510/98, параграф 45, 6 березня 2003 року).

Враховуючи наведені обставини, оскаржена постанова порушує права позивача на виконання судового рішення, яке набрало законної сили, у зв`язку з чим вона підлягає визнанню протиправною та скасуванню (п. 10 ч. 2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України).

Порядок відновлення порушених права стягувача в такому випадку визначений ст. 41 Закону України «Про виконавче провадження», згідно з якою у разі якщо постанова виконавця про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувачу визнана судом незаконною чи скасована в установленому законом порядку, виконавче провадження підлягає відновленню за постановою виконавця не пізніше наступного робочого дня з дня одержання виконавцем відповідного рішення.

З огляду на наведене порядок відновлення порушених права стягувача не потребує додаткового відображення в резолютивній частині рішення суду.

Вирішуючи спір судом враховані правові висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, що викладені в постановах Верховного Суду від 25 листопада 2020 року у справі № 554/10283/18, від 07 жовтня 2020 року у справі № 461/6978/19 та від 08 грудня 2022 року у справі № 457/359/21, які відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України мають бути враховані судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Оскільки суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, тому судові витрати у вигляді судового збору, які оплачені позивачем в сумі 968,96 грн., підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача - суб`єкта владних повноважень (ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України).

Керуючись статтями 32, 243 246, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Позов ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (01601, м. Київ, вул. Городецького, 13; офіційна електронна адреса: themis@ca.minjust.gov.ua; код ЄДРПОУ Міністерства юстиції України - 00015622), третя особа Державна судова адміністрація України (01021, м. Київ, вул. Липська, 18/5, код ЄДРПОУ 26255795), про визнання протиправною та скасування постанови задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 23 грудня 2025 року про закінчення виконавчого провадження, що прийнята у виконавчому провадженні ВП №76616007.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (01601, м. Київ, вул. Городецького, 13; офіційна електронна адреса: themis@ca.minjust.gov.ua; код ЄДРПОУ Міністерства юстиції України - 00015622) на користь ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) здійснені нею документально підтверджені судові витрати в розмірі 968 (дев`ятсот шістдесят вісім) грн. 96 (дев`яносто шість) коп.

Рішення набирає законної сили у строк та у порядку, що визначені статтею 272 КАС України, і може бути оскаржене до Першого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня його підписання.

Суддя Т.В. Логойда