Ухвала суду № 133296920, 14.01.2026, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

14 січня 2026 року Справа 160/35111/25

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Боженко Н.В., розглянувши в порядку письмового провадження у м. Дніпрі заяву Міністерства юстиції України про закриття провадження в адміністративній справі №160/35111/25 за позовною заявою ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, требі особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: ОСОБА_2 , Приморський відділ державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

10 грудня 2025 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі позивач) до Міністерства юстиції України (далі відповідач), в якій просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Міністерства юстиції України, що полягала у формальному та неналежному розгляді скарги позивача від 24.10.2025 р. та наданні відповіді від 04.12.2025 р. № 175123/К-25393/20.3.2, яка не містить жодної правової оцінки фактів систематичного невиконання боржником ОСОБА_2 рішення суду і незастосування до боржника державним виконавцем Приморського ВДВС м. Одеси штрафних санкцій, передбачених ст. 64-1, 75 Закону України «Про виконавче провадження», у межах виконавчого провадження № 76759436.

- зобов`язати Міністерство юстиції України повторно розглянути скаргу позивача від 24.10.2025 р. по суті із наданням належної правової оцінки діям та бездіяльності державної виконавчої служби щодо непритягнення боржника ОСОБА_2 до відповідальності за невиконання рішення, та вжити передбачених законом заходів контролю для забезпечення реального виконання рішення суду (у тому числі притягнути боржника до встановленої законом відповідальності).

Позовна заява обґрунтована посиланнями на протиправність бездіяльності відповідача щодо належного розгляду скарги позивача.

Справі за даним адміністративним позовом присвоєно єдиний унікальний номер судової справи - 160/35111/25 та у зв`язку з автоматизованим розподілом дана адміністративна справа була передана для розгляду судді Боженко Н.В.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 грудня 2025 року позовну заяву залишено без руху. Запропоновано позивачу протягом десяти днів з дня отримання копії цієї ухвали виконати вимоги, що в ній викладені, та усунути недоліки позовної заяви.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №160/35111/25, призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами (письмове провадження), залучено третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача та витребувано докази по справі.

12 січня 2026 року Дніпропетровським окружним адміністративним судом зареєстровано заяву про закриття провадження у справі, яка надійшла від відповідача в підсистемі «Електронний Суд» на підставі п. 8 ч. 1 ст. 238 Кодексу адміністративного судочинства України. Відповідач зазначає, що повторно розглянув скаргу позивача листом від 08.01.2026 року № 2589/К-25393/20.3.2, чим усунув відповідні порушення прав позивача.

12 січня 2026 року Дніпропетровським окружним адміністративним судом зареєстровано заперечення на заяву про закриття провадження у справі, яке надійшло від позивача в підсистемі «Електронний Суд». Позивач стверджує, що порушення його прав не усунуті.

Вирішуючи питання про закриття провадження у справі, суд зазначає наступне.

Згідно п. 8 ч. 1 ст. 238 Кодексу адміністративного судочинства України суд закриває провадження у справі щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо оскаржувані порушення були виправлені суб`єктом владних повноважень і при цьому відсутні підстави вважати, що повне відновлення законних прав та інтересів позивача неможливе без визнання рішень, дій або бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправними після такого виправлення.

Аналіз наведеної правової норми дає підстави для висновку, що в разі встановлення під час розгляду справи, що відповідач - суб`єкт владних повноважень виправив порушення, які оскаржує позивач, суд має вирішити питання щодо можливості закриття провадження у справі. Визначальною умовою для цього є повне відновлення законних прав (інтересів) позивача внаслідок такого виправлення.

Іншими словами, закриття провадження у справі із зазначеної підстави можливе за сукупності певних фактів, а саме: по-перше, оскаржувані порушення мають бути виправлені самостійно суб`єктом владних повноважень і, по-друге, повинні бути підстави стверджувати, що внаслідок самостійного виправлення суб`єктом владних повноважень допущених порушень відбулося повне відновлення законних прав та інтересів позивача.

Аналогічний правовий висновок міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.03.2025 року у справі №990/364/24.

Суд зауважує, що предметом спору в даній справі є правомірність поведінки відповідача щодо розгляду скарги позивача. В зв`язку з цим суд звертає увагу позивача на те, що законодавством не передбачено обов`язку відповідача задовольняти усі подані скарги. Також суд звертає увагу відповідача на те, що законодавством не передбачено обов`язку відповідача відмовляти в задоволенні усіх поданих скарг. Натомість, законодавством визначено засади, виходячи з яких має бути здійснено розгляд скарги. Відповідно, фактично спір полягає саме в перевірці дотримання відповідачем відповідних вимог при розгляді скарги чи належним є відповідний розгляд.

Також суд підкреслює, що вирішення питання про закриття провадження у справі не може підміняти собою розгляд справи по суті, а оцінка відповідних обставин справи надається лише в межах, необхідних для вирішення питання про закриття провадження у справі.

Водночас, оскільки відповідач посилається на норму права про усунення порушень прав позивача, необхідною є певна оцінка в т.ч. і питанню про те, чи дійсно права позивача порушені (а потім відновлені).

Так, судом вже вказано, що для закриття провадження за вказаною підставою необхідно встановити, що:

1) оскаржувані порушення виправлені самостійно суб`єктом владних повноважень;

2) наявні підстави стверджувати, що внаслідок самостійного виправлення суб`єктом владних повноважень допущених порушень відбулося повне відновлення законних прав та інтересів позивача.

В позовній заяві позивач вказував: «У цій відповіді, однак, відсутня будь-яка правова оцінка викладених позивачем фактів. Мін`юст не проаналізував, чи дійсно державним виконавцем порушено вимоги ст. 64-1 та 75 Закону України «Про виконавче провадження». У відповіді не зазначено, чи виявлено порушення, не прийнято рішення про їх усунення, не надано жодних вказівок місцевому органу ДВС. По суті, скарга позивача розглянута формально та залишена без задоволення, причому мотивів такого рішення не наведено. Така відписка з боку відповідача не дозволяє позивачу зрозуміти, чи було проведено реальну перевірку та які правові висновки зроблено. Фактично Міністерство юстиції усунулося від виконання своїх контрольних повноважень і залишило проблему невирішеною, що порушує права позивача».

Отже, фактично позивач оскаржує неповноту розгляду його скарги, а також відсутність достатнього обґрунтування відмови у її задоволенні.

Аргументом відповідача є повторний розгляд скарги позивача, який, як стверджується, усунув відповідні порушення прав позивача. Відповідно, для вирішення спірного питання необхідно встановити принаймні забезпечення відповідачем повноти розгляду скарги позивача та наведення достатнього обґрунтування прийнятого рішення (відмови у задоволенні скарги).

В своїй скарзі позивач просив:

1) притягнути боржника ( ОСОБА_2 ) по №76759436 до відповідальності за невиконання рішення про встановлення побачень з дитиною згідно зі статтями 64-1 і 75 Закону України «Про виконавче провадження» на підставі поданих мною матеріалів;

2) визнати бездіяльність органів державної виконавчої служби під час здійснення виконавчого провадження №76759436 неправомірною;

3) визнати бездіяльність (неналежне реагування) Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області неправомірною;

4) забезпечити належне реагування Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області на факти ігнорування норм Закону і фальсифікації актів виконавчих дій;

5) вжити всіх необхідних заходів для реального виконання рішення суду.

Отже, позивач як мінімум просив надати оцінку поведінці боржника та перевірити поведінку двох органів ДВС.

Оцінюючи лист відповідача від 08.01.2026 року №2589/К-25393/20.3.2, яким відповідач, як стверджується, усунув заявлені позивачем неповноту та необґрунтованість первісного результату розгляду скарги, суд зазначає наступне.

Задля недопущення підміни розгляду справи по суті розглядом даної заяви суд надає оцінку відповідним обставинам до тієї міри, допоки не можливо буде констатувати або повне виправлення допущених порушень, або неусунення принаймні частини порушень, що в свою чергу засвідчить, що підстави для закриття провадження не існуватимуть.

Згідно скарги позивача від 24.10.2025 року ним стверджувалося наступне: фальсифікація перебігу виконавчих дій та ігнорування зауважень. В актах, складених державними виконавцями стосовно проведених виконавчих дій штучно змінюється суть подій, а подані мною зауваження (зокрема від 27.05.2025, 31.05.2025, 20.06.2025, 18.07.2025, 07.10.2025) повністю ігноруються. Найбільш показовим є виконавчий акт від 18.07.2025 р., який складався у присутності психолога та виконавчої групи з трьох державних виконавців. У ньому не відображено факт активного втручання представника боржниці у процес зв`язку з дитиною та конкретного зриву комунікації батька з психологом, передбаченої рішенням суду. Забезпечення спілкування батька з донькою за обов`язкової участі психолога є ключовим елементом виконання рішення суду, прямо визначеним Верховним Судом України у справі, за якою відкрито це виконавче провадження. Мета такої участі подолання штучно сформованого негативного ставлення дитини до батька, спричиненого тривалою ізоляцією з боку матері та навіюванням відповідних установок; отже, державний виконавець має фіксувати й забезпечувати саме дії боржника щодо організації участі психолога, а не зводити зміст актів до формальної констатації «відмови дитини». Виконавча група з трьох державних виконавців не змогла забезпечити спілкування стягувача з дитиною за присутності психолога, згідно рішення суду, проте в акті група зазначає лише відмову дитини», не фіксуючи дій боржника або його представника, які й призвели до неможливості виконання.

Також скаржник вказував, що: у моїх зауваженнях до акту від 07.10.2025 р. наголошено, що акт навіть не відображає, як боржник забезпечував зв`язок: камера відеозв`язку була, розгорнута на стіну, а на прохання показати дитину боржник лише, послалася на «неможливість» від`єднати ноутбук від мережі і згодом відмовилася перейти на телефон, що унеможливило нормальний контакт. Такими діями боржник свідомо створює перешкоди спілкуванню і під час інших моїх дзвінків донці в години, встановлені судом.

Наводились і інші похідні доводи.

Таким чином, позивач стверджував, що:

1) ігноруються зауваження до актів державного виконавця;

2) в т.ч. не відображено втручання представника боржниці у процес зв`язку з дитиною та зрив комунікації батька з психологом;

3) акти складаються формально;

4) не забезпечено нормальний контакт, в результаті чого дитину не видно.

Все це позивач вважав перешкодами у спілкуванні зі сторони боржника, які не оцінені належним чином державними виконавцями.

Відповідач в листі від 08.01.2026 року вказує: з приводу порушеного у скарзі питання щодо застосування до боржника штрафних санкцій, передбачених статтями 641 і 75 Закону повідомляємо, що відповідно частини третьої статті 641 Закону, у разі невиконання без поважних причин боржником рішення державний виконавець складає акт та виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі, визначеному частиною першою статті 75 цього Закону. Оскільки, відповідно до актів державного виконавця від 27.05.2025, 20.06.2025, 18.07.2025, 07.10.2025, боржницею забезпечено виконання рішення суду, однак донька відмовилась від спілкування з батьком, підстави для застосування до боржниці штрафних санкцій, відсутні.

Отже, обґрунтування відповідача зводиться до твердження про те, що акти державного виконавця свідчать про виконання рішення суду, а фактична неможливість спілкування є результатом волі дитини.

Водночас, з цієї відповіді взагалі не вбачається, що відповідач належним чином оцінив або принаймні зважав на доводи позивача:

- про оцінку зауважень його до актів державного виконавця (відповідач не вказує ані зміст таких зауважень, ані стан їх врахування при наступних побаченнях та складанні нових актів, не наведено оцінку відповідача результату такого врахування державними виконавцями чи було врахування зауважень, чи є воно достатнім і тд);

- про втручання представника боржниці у процес спілкування (не вказано чи мало місце та, якщо так, в які дати мало місце таке втручання, ким здійснено, до чого воно зводилося, яким чином відповідач оцінює таке втручання, якщо воно мало місце, яким чином це врахували державні виконавці та чи визнає відповідач такі дії достатніми і тд);

- про зрив комунікації з психологом (участь психолога взагалі не вказана, стан комунікації не оцінений, в чому полягає зрив комунікації не роз`яснено і тд);

- про неналежне розташування пристрою для спілкування, в результаті чого дитину не видно (не вказано чи дійсно це мало місце, коли саме, чи зумовлене це об`єктивними обставинами, яким чином це врахував державний виконавець, яким чином відповідач оцінює достатність відповідних заходів державного виконавця і тд).

Отже, вже при оцінці перших пунктів скарги очевидно вбачається, що скарга не містить відповідей на поставлені питання, в зв`язку з чим право позивача на належний розгляд скарги не є виправленим новий розгляд скарги позивача не усунув відповідних обставин.

Суд повторює, що оцінка суду в даному випадку стосується лише твердження про те, що права позивача поновлені відповідачем. З необхідністю, така оцінка вимагає певного дослідження наявності порушення права позивача як такого (адже вони мають в підсумку бути виправлені для закриття провадження за вказаною правовою підставою), однак оскільки наразі не йдеться про розгляд справи по суті, на цьому етапі немає правових підстав для повного дослідження усього листа відповідача від 08.01.2026 року (в розрізі дослідження судом оцінки відповідача поведінки кожного з суб`єктів, на яких скаржився позивач, а також інших обставин оскарження). Адже судом вже констатовано, що права позивача в будь-якому разі не поновлені в повному обсязі (в аспекті розгляду вказаних пунктів скарги), а тому відповідне питання вирішене судом достатнім чином для цілей розгляду заяви про закриття провадження у справі юридичного складу для відповідної процесуальної дії не встановлено, оскільки відсутнє як усунення порушень, так і поновлення прав позивача.

Враховує суд і те, що проти факту поновлення своїх прав заперечує і сам позивач. Наявність такого заперечення сама по собі не є визначальною обставиною для відмови у задоволенні поданого клопотання, однак враховується судом разом з власною оцінкою суду фактичних обставин справи.

Отже, правові підстави для закриття провадження у справі відсутні.

Керуючись ст. ст. 238, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя,

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні заяви Міністерства юстиції України про закриття провадження в адміністративній справі №160/35111/25 відмовити.

Ухвала суду набирає законної сили відповідно до ст. 256 Кодексу адміністративного судочинства України та не підлягає оскарженню.

Суддя Н.В. Боженко