Рішення № 133296881, 12.01.2026, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 січня 2026 рокуСправа №160/20010/25

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Рищенка А.Ю., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) у місті Дніпрі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

УСТАНОВИВ:

09.07.2025 ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі - відповідач), в якій просить:

- визнати протиправними дії відповідача щодо розрахунку компенсації втрати частини доходів - пенсії позивача за відповідні місяці періоду з 01.09.2013 по 30.06.2024 яка була виплачена із затримкою у березні 2025 року, в порядку та у спосіб, що не відповідає вимогам Закону № 2050-III, а саме:

- не окремо за затримку пенсії за кожен місяць періоду з 01.09.2013 по 30.06.2024, а шляхом розрахунку на загальну суму боргу 279014,51 грн - що має разовий характер;

- з урахуванням індексу інфляції не за весь період невиплати доходу за кожен місяць пероду з 01.09.2013 по 30.06.2024 починаючи з місяця, наступного за місяцем виникнення заборгованості за кожний місяць і до місяця її виплати - у березні 2025 року, а лише за 0 місяців;

- зобов`язати відповідача:

- нарахувати позивачу компенсацію втрати частини доходів на суми пенсії за кожен місяць періоду з 01.09.2013 по 30.06.2024 роки, виплачені із затримкою березні 2025 року, окремо для кожного місяця. Розрахунок компенсації здійснити шляхом множення пенсії за відповідний місяць боргу на індекс інфляції за період її затримки починаючи з місяця, наступного за місяцем виникнення заборгованості за кожний місяць і до виплати у березні 2025 року, відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159.

- виплатити суму компенсації втрати частини доходів з урахуванням індексу інфляції а також 3% річних за весь час прострочення виплати суми компенсації з березня 2025 року до моменту виконання судового рішення відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.04.2024 у справі №160/2883/24 відповідачем здійснено виплату позивачу загальної суми заборгованості з 01.09.2013 по 30.06.2024 в розмірі 317 418,00 грн. Оскільки заборгованість по пенсії за період з 01.09.2013 по 30.06.2024 була виплачена у березні 2025, компенсація у визначеному Законом № 2050-III розмірі також мала бути виплачена у березні 2025 року. Посилаючись на невиплату суми компенсації втрати частини доходів разом із виплатою суми нарахованої на виконання рішення суду пенсії за період з 01.09.2013 по 30.06.2024 позивач наполягав на тому, що відповідач «прострочив виконання грошового зобов`язання» встановленого в Законі, а тому має виконати такий обов`язок з нарахуванням інфляційних витрат та 3% річних від простроченої суми відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України. Вважаючи протиправними дії відповідача, позивач звернувся до суду із цим позовом.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.07.2025 позовну заяву ОСОБА_1 було залишено без руху, у зв`язку з невідповідністю останньої вимогам ст.ст. 160, 161 КАС України.

На виконання вимог ухвали суду, 22.07.2025 позивачем були усунуті недоліки позовної заяви.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28.07.2025 відкрито провадження у справі № 160/20010/25 та призначено розгляд останньої за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Цією ж ухвалою відповідачу було надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

12.08.2025 на адресу суду від представника відповідача надійшов письмовий відзив на позовну заяву, в якому останній проти задоволення позовних вимог заперечував, посилаючись на те, що на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.04.2024 у справі №160/2883/24 ОСОБА_1 здійснено виплату загальної суми заборгованості в сумі 279 014,51 грн (належні пенсійні кошти за період з 01.01.2010 по 30.06.2024) на поточний рахунок, відкритий у банківській установі АТ «Акцент-Банк», у липні 2024 року. Стосовно виплати компенсації втрати частини доходів, відповідач зазначає, що компенсація проводиться у разі затримки нарахованих, але не виплачених доходів громадян. Позивачу за період з 01.01.2010 по 30.06.2024 пенсія не нараховувалась, а отже і відсутні підстави для нарахування компенсації втрати частини доходів.

20.08.2025 на адресу суду від позивача надійшла письмова відповідь на відзив, в якій було підтримано аналогічну правову позицію, що і в позовній заяві.

Згідно положень ст. 262 КАС України, суд розглянув справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 є отримувачем пенсії за віком, перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, що є відповідачем у справі.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.04.2024 у справі №160/2883/24 адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м.Дніпро, вул.Набережна Перемоги, буд.26, код ЄДРПОУ 21910427) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задоволено.

Визнано дії та рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області стосовно запровадження окремого порядку поновлення пенсії позивачки, не встановленого в Законі України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування - протиправними та скасовано протокол/розрахунок №912430140366 від 13.12.2022 та позначку особливостях пенсійної справі позивачки не підлягає МП. признач. за ріш. суду в твердому розмірі.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області для поновлення та розрахунку пенсії позивачки усунутись від опрацювання справи позивачки в режимі макетної обробки.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області поновити виплату пенсії ОСОБА_1 та виплатити недоотриману пенсію ОСОБА_1 за період з 01.01.2010 р. з урахуванням її осучаснення відповідно до ст.27, 28 та ч.2, 3 ст. 42 та пунктів 4-1, 4-3 Прикінцевих положень Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування та відповідно до постанов Кабінету Міністрів України від 01.04.2020 № 251 та від 20 лютого 2019 р. № 124 "Питання проведення індексації пенсій у 2019 році", в чинній редакції на момент нарахування до фактичної виплати пенсії позивачці, з нарахуванням компенсації втрати частини доходів, на банківський рахунок ОСОБА_1 № НОМЕР_2 у АТ АКЦЕНТ-БАНК.

Рішення суду набрало законної сили 06.05.2024

В липні 2024 року відповідачем на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.04.2024 у справі №160/2883/24 здійснено виплату позивачу загальної суми заборгованості в розмірі 279 014,51 грн на розрахунковий рахунок у банківській установі АТ «Акцент-Банк»

Позивач звернувся до ГУ ПФУ в Дніпропетровській області із заявою щодо виплати йому компенсації втрати частини доходів, однак листами від 05.02.2025 та від 07.05.2025 відповідач відмовив ОСОБА_1 у виплаті компенсації втрати частини доходів у зв`язку з тим, що порушення термінів їх виплати відсутні.

Не погодившись з такими діями відповідача, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За приписом пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат для догляду, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначає Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV).

Відповідно до статті 46 Закону №1058-IVнараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.

Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Компенсація втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 №2050-ІІІ (далі - Закон №2050-ІІІ).

Відповідно до статті 1 цього Закону підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Стаття 2 Закону № 2050-ІІІ визначає, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.

Відповідно до статті 3 Закону № 2050-ІІІсума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Статтею 6 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» передбачено, що компенсацію виплачують за рахунок: власних коштів - підприємства, установи і організації, які не фінансуються і не дотуються з бюджету, а також об`єднання громадян; коштів відповідного бюджету - підприємства, установи і організації, що фінансуються чи дотуються з бюджету; коштів Пенсійного фонду України, Фонду соціального страхування України, Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, інших цільових соціальних фондів, а також коштів, що спрямовуються на їх виплату з бюджету.

Відповідно до статті 7 Закону № 2050-ІІІ відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку.

З метою реалізації Закону № 2050-ІІІ Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 21.02.2001 №159, якою затверджено Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок № 159), положення якого фактично відтворюють положення Закону №2050-ІІІ, конкретизують підстави та механізм виплати компенсації.

Пунктами 3 та 4 Порядку №159 передбачено, що компенсації підлягають такі грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством).

Сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держстатом.

Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (стаття 4 Закону №2050-III).

Відповідно до частини третьої статті 11 та частини першої статті 13 ЦК України цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

Законодавець у частині першій статті 509 ЦК України визначив зобов`язання як правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно із частиною другою статті 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Цивільне зобов`язання передбачає наявність обов`язку боржника відносно кредитора, якому кореспондується право кредитора вимагати у боржника виконання відповідного обов`язку, і таке зобов`язання в силу частин другої та третьої статті 11 ЦК України може виникати на підставі договорів та інших правочинів, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інших юридичних фактів, безпосередньо з актів цивільного законодавства тощо.

Поряд з цим, стягнення інфляційних втрат регулюється статтею 625 ЦК України, яка передбачає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, відповідно до приписів Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 №2050-ІІІ умовами для виплати суми компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів - пенсії та нарахування доходів (у тому числі, за рішенням суду), а виплата компенсації втрати частини доходів повинна здійснюватися у тому ж місяці, в якому здійснюється виплата заборгованості.

Тотожного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 02.04.2024 у справі №560/8194/20.

Порядок обчислення суми компенсації, що встановлений Порядком №159 кореспондується зі статтею 3 Закону №2050-III, в якій зазначено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

В ході судового розгляду справи встановлено, що на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.04.2024 у справі №160/2883/24 відповідачем здійснено виплату позивачу загальної суми заборгованості в розмірі 279 014,51 грн за період з 01.01.2010 по 30.06.2024.

Суд зазначає, недоотримання позивачем сум пенсії за період з 01.01.2010 по 30.06.2024 відбулось з вини органу, що призначає і виплачує пенсію.

Здійснення відповідачем розрахунку заборгованості одним платежем на виконання судового рішення не змінює характер соціальних виплат як періодичних.

Суд не приймає до уваги посилання відповідача на незазначення у судовому рішенні про нарахування позивачу компенсації втрати частини доходу, оскільки це не звільняє орган від обов`язку, прямо передбаченого ст.ст. 2, 3, 4 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати».

Таким чином, бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області у нарахуванні та виплаті позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати пенсії за період з 01.09.2013 по 30.06.2024 за кожен місяць прострочення з урахуванням індексу інфляції в період невиплати такого доходу є протиправною, тому з метою ефективного захисту та відновлення прав позивача суд вважає за необхідне зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити нарахування та виплату позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати пенсії за період з 01.09.2013 по 30.06.2024 відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строку їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року №159, за кожен місяць прострочення з урахуванням індексу інфляції в період невиплати доходу та з урахуванням раніше виплачених сум.

Щодо позовних вимог в частині зобов`язання відповідача виплатити суму компенсації втрати частини доходів з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення з березня 2025 року до моменту виконання судового рішення та з урахуванням 3% річних від простроченої суми відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України, суд зазначає наступне.

За змістом частини другої статті 625 ЦК України нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних витрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Суд враховує, що за змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 11.04.2018 у справі №758/1303/15-ц.

За змістом частини другої статті 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Верховного Суду України від 06.06.2012 у справі №6-49цс12, від 24.10.2011 у справі №6-38цс11).

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 18.07.2018 у справі №2а-11853/10/1570.

Позивач у позовній заяві обґрунтовує вказану позовну вимогу тим, що відповідач прострочив виконання грошового зобов`язання, встановленого в Законі, таким чином він зобов`язаний виконати його - нарахувати та виплатити компенсацію з нарахуванням індексу інфляції та 3% річних, від простроченої суми, за весь час прострочення - з березня 2025 року до моменту виконання судового рішення, відповідно до ст. 625 ЦК України.

Суд не погоджується із зазначеними доводами та зазначає, що між сторонами справи відсутні договірні зобов`язання щодо нарахування та виплати пенсії, оскільки вказане питання, а саме - своєчасна виплата пенсії, врегульоване спеціальним законодавством, зокрема Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

При цьому, як положення частини другої статті 625 Цивільного кодексу України, так і положення частини статті 46 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у кореспонденції із нормами Закону України від 19.10.2000 №2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» запроваджують рівнозначні та однакові за правовою природою міри майнової відповідальності за вчинення одного і того ж діяння - порушення суб`єктом владних повноважень строку проведення грошового платежу з виплати пенсії.

В силу приписів статті 61 Конституції України положення наведених норм закону не можуть застосовуватись одночасно, а пріоритет у застосуванні належить віддати положенням частини другої статті 46 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у поєднанні із положеннями Закону України від 19.10.2000 №2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» спеціальним нормам права у сфері пенсійного забезпечення.

У постанові від 18.03.2020 у справі №711/4010/13-ц Великою Палатою Верховного Суду сформовано висновок, відповідно до якого приписи статті 625 ЦК України не застосовуються до трудових правовідносин, сімейних та інших правовідносин, які регулює спеціальне законодавство.

За результатами системного аналізу законодавчих приписів, які регулюють спірні відносини, та фактичних обставин справи, суд дійшов висновку про відсутність цивільно-правових відносин між позивачем та пенсійним органом, як суб`єктом владних повноважень, відсутність цивільно-правового порушення з боку відповідача, який мав би складатися з протиправної поведінки (умисне протиправне користування відповідачем коштами належними позивачеві), що спричинила збитки, вини заподіювача, шкоди та причинно-наслідкового зв`язку між ними.

Таким чином, в цій справі у відповідача не виникло перед позивачем грошового зобов`язання в порядку статті 11 Цивільного кодексу України, як зобов`язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України, а відтак відповідач не є боржником, що прострочив виконання грошового зобов`язання, у розумінні статті 625 Цивільного кодексу України, тому положення статей 549 та 625 ЦК України не підлягають застосуванню до спірних відносин.

Отже, підстави для стягнення на користь позивача суми 3% річних та втрат від інфляції відсутні.

Вказана правова позиція щодо застосування положень статті 625 ЦК України узгоджується з правовою позицією, що міститься у постановах Верховного Суду від 27.08.2020 у справі №804/871/16, від 18.07.2018 у справі №2а-11853/10/1570, від 08.02.2018 у справі №826/22867/15.

Відповідно до статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Частиною першою статті 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з`ясування всіх обставин у справі, відповідно до якого розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з статтею 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, довести правомірність своїх дій чи бездіяльності відповідно до принципу офіційності в адміністративному судочинстві зобов`язаний суб`єкт владних повноважень. Разом з тим, згідно з принципом змагальності позивач має спростувати доводи суб`єкта владних повноважень, якщо заперечує їх обґрунтованість.

Враховуючи викладене, на підставі наданих доказів у їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, суд вважає, що позовна заява підлягає частковому задоволенню.

Щодо клопотання позивача про зобов`язання відповідача подати звіт про виконання рішення суду, суд зазначає наступне.

Щодо прохання позивача встановити судовий контроль за виконанням постанови суду шляхом покладення обов`язку відповідача на подати у місячний термін з моменту набрання законної сили звіти про виконання постанови суду у цій справі, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

З аналізу викладених норм убачається, що судовий контроль за виконанням судових рішень здійснюється судом шляхом зобов`язання подати звіт про виконання судового рішення.

При цьому, зобов`язання суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, є правом суду, а не його обов`язком, на чому наголошено у постанові Верховного Суду від 25 липня 2018 року (справа № 823/1265/16; адміністративне провадження №К/9901/16261/18).

У пункті 86 постанови від 30.06.2021 у справі №9901/172/20 Велика Палата Верховного Суду зауважила, що закріплені у статті 382 КАС України процесуальні дії є диспозитивним правом суду, яке може використовуватися в залежності від наявності об`єктивних обставин, які підтверджені належними та допустимими доказами.

Окрім цього, Верховний Суд у постанові від 20 лютого 2019 року у справі № 806/2143/15 (адміністративне провадження № К/9901/5159/18) звертав увагу, що статті 382 і 383 Кодексу адміністративного судочинства України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення.

Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, пов`язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.

Відтак, правовою підставою для зобов`язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення є наявність об`єктивних підтверджених належними і допустимими доказами підстав вважати, що за відсутності такого заходу судового контролю рішення суду залишиться невиконаним або для його виконання доведеться докласти значних зусиль.

При цьому, суд, встановлюючи строк для подання звіту, повинен враховувати особливості покладених обов`язків згідно із судовим рішенням та можливості суб`єкта владних повноважень їх виконати.

Аналогічна правова позиція міститься в постановах Верховного Суду від 27 лютого 2020 року у справі № 0640/3719/18, від 11 червня 2020 року у справі №640/13988/19 та від 23 грудня 2020 року у справі №704/1167/19.

Суд зазначає, що лише прийняття рішення зобов`язального характеру не є безумовною підставою для встановлення у справі судового контролю, а наявність передумов для встановлення такого контролю має підтверджуватися належними та допустимими доказами. Однак, такі докази позивачем надані не були, а обставини, покладені в основу заявленого клопотання, є непереконливими, оскільки носять характер припущення, внаслідок чого суд не вбачає підстав для встановлення судового контролю у цій справі.

З огляду на викладені обставини, суд робить висновок, що позовні вимоги є такими, що підлягають частковому задоволенню.

Розподіл судових витрат здійснюється за правилами статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст. ст. 139, 241-246, 250 КАС України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати пенсії за період з 01.09.2013 по 30.06.2024 за кожен місяць прострочення з урахуванням індексу інфляції в період невиплати доходу.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити нарахування ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати пенсії за період з 01.09.2013 по 30.06.2024 відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строку їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року №159, за кожен місяць прострочення з урахуванням індексу інфляції в період невиплати доходу, та здійснити виплату з урахуванням раніше виплачених сум.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судові витрати з оплати судового збору у розмірі 484,48 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 255 КАС України та може бути оскаржене в строки, передбачені ст. 295 КАС України.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя А. Ю. Рищенко