Рішення № 133292323, 13.01.2026, Бориспільський міськрайонний суд Київської області

Провадження № 2/359/265/2026

Справа № 359/552/25

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 січня 2026 року Бориспільський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючого судді - Муранової-Лесів І.В.

за участі секретаря судового засідання Шуст А.В., Степаненко А.О.

позивача - ОСОБА_1 ,

представника позивача - ОСОБА_2 ,

представника відповідача - Дуднік-Дубіняк Д.І., Халимон С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Борисполі Київської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Київські електромережі» про відшкодування понесених додаткових витрат на придбання ліків та стягнення моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В :

16.01.2025до Бориспільського міськрайонного суду Київської області надійшла вищезазначена позовна заява, в якій ОСОБА_1 просить:

- стягнути з відповідача на свою користь шкоду, пов`язану з втратою працездатності у загальній сумі 4546864 гривні та заподіяну моральну шкоду у сумі 100000 гривень (т.1 а.с.1-4).

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що йому у 1968 році у віці 6 років були завдані тяжкі тілесні ушкодження в трансформаторному пункті, що належить відповідачу, внаслідок чого він став непрацездатною особою з інвалідністю 2 групи з дитинства довічно. Згідно із рішенням Залізничного районного народного суду м. Києва від 23 вересня 1969 року у заподіянні шкоди неповнолітній особі було визнано відповідача, а за позивачем визнане право на відшкодування шкоди, пов`язаної з втратою працездатності по досягненню 18 років, відповідно до правил ст.462 ЦК УРСР.

Позивач зазначає, що у 1988 році здобув вищу освіту та став кваліфікованим спеціалістом в галузі науки, освіти, суспільствознавства та державотворення. У 2006 році він підвищив свою кваліфікацію до рівня держслужбовця 7 рангу, що було встановлено постановою Верховного Суду від 26 вересня 2019 року у справі №359/9022/17-ц, та узгоджується з позицією Верховного Суду, висловленої у постанові від 24 липня 2019 року у справі №359/4813/16-ц, провадження №61-10382св18.

У 2000 році позивач визнаний непрацездатною особою з інвалідністю 2 групи відповідно до висновку судово-медичної експертизи №131 від 24.09.2000 року йому було встановлено100% втрату загальною працездатності в результаті отриманого каліцтва у 1968 році. У 2014 році повивачу було підтверджено незмінну 100% втрату загальної працездатності та 100% втрату професійної працездатності в результаті завданого в дитинстві каліцтва відповідно до висновку судового експерта Київського міського клінічного бюро судово-медичних експертиз №6 від 11 квітня 2014 року, що також підтвердженого вищезазначеними судовими рішеннями. Позивач зазначає, що відповідно до сертифікату ПК №00127522/0458/1-20 від 25 липня 2020 року він підвищив свою професійну кваліфікацію за програмою «Публічне управління та адміністрування», і розширив свої професійні компетенції, знання та навички відповідно до затвердженої програми курсу. А також відповідно до сертифікату ПК №00127522/0077-22 від 30 червня 2022 року він підвищив свою професійну кваліфікацію за програмою «Стратегічне управління та адміністрування» і розширив свої професійні компетенції, знання та навички відповідно до затвердженої програми курсу.

Зазначає, що згідно із довідкою №270 від 13 травня 2024 року він успішно склав іспит у формі ЄДКІ, який відбувся 16 листопада 2023 року за спеціальністю «Публічне управління та адміністрування». Згідно із рішенням екзаменаційної комісії Вищого навчального закладу «Міжрегіональна академія управління персоналом» від 17 червня 2024 року, позивачу присвоєно ступінь магістра з «Публічного управління та адміністрування» з врученням диплому Магістра НОМЕР_1 . Зважаючи на ці обставини, позивач зазначає, що він підвищив свою професійну кваліфікацію за програмою «Стратегічне управління та адміністрування» і розширив свої професійні компетенції до рівня магістра в галузі знань «Публічне управління та адміністрування» та має право на відшкодування завданої йому шкоду з урахуванням цієї обставини. Зазначає, що відповідно до наданих статистичних даних Міністерства фінансів щодо розміру місячної заробітної плати державних службовців у 19 державних установах ним розрахований середній показник : (118700,00грн.+ 100500,00 грн.+ 97700,00 грн.+ 93100,00 грн.+ 88000,00 грн.+86800,00 грн.+ 86700,00 грн. + 86400,00грн. + 81500,00 грн. + 76900,00 грн.+ 74700,00 грн.+ 72600,00 грн.+ 70400,00 грн. + 69400,00 грн. +69100,00 грн. + 68800,00 грн.+ 68000,00 грн. + 67900,00 грн. + 65500,00 грн.) : 19 = 81194,00грн.

Позивач стверджує, що розмір відшкодування шкоди, пов`язаної із втратою працездатності, за період з 01 червня 2020 року по 01 лютого 2025 року, виходячи з розміру середньомісячної винагороди працівника кваліфікації позивача у розмірі 81194 грн. за 56 місяців становить 4546864 гривні (81194 х 56=4546864).

Крім того, зазначає, протягом тривалого часу відповідач ,у добровільному порядку та у відповідні строки не сплачує щомісячні платежі на відшкодування шкоди, пов`язаної з втратою працездатності, чим допускає протиправну бездіяльність, чим завдає позивачу душевних страждань, спонукає жити у злиднях. Внаслідок бездіяльності відповідача позивач змушений вживати додаткових зусиль та заходів для організації власного життя. Перебування у постійні стресовій ситуації та нервовій напрузі призводить до негативних наслідків для його здоров`я, а саме до серцевих захворювань, як то виникнення інфаркту міокарда, цукрового діабету, автоімунних захворювань, захворювань опорно-рухомої системи організму, судинної та нервової системи, що призводить до постійних звернень до закладів охорони здоров`я за медичною допомогою, принижує його людську гідність. Внаслідок чого позивачу завдано моральну шкоду, яку він оцінює у розмірі 100000,00грн. та яка, на думку позивача відповідає вимогам розумності та справедливості.

27.02.2025 до суду надійшов відзив на позовну заяву (т.1 а.с.120-129), за змістом якого ПрАТ «ДТЕК Київські електромережі» просить відмовити у задоволенні позову. Заперечуючи проти позову, зазначають, що відповідно до диплому серії НОМЕР_2 від 23 червня 1988 року ОСОБА_1 отримав кваліфікацію: історик, викладач історії та суспільствознавства за спеціальністю: історія. А також, що відповідно до диплому НОМЕР_1 від 17.06.2024 ОСОБА_1 отримав звання магістра з «Публічного управління та адміністрування», без визначення спеціальності. Згідно з відомостями з трудової книжки позивача з 26.05.2003 по 05.06.2006 року він працював кур`єром у ВАТ АБ «Укргазбанк», тобто розпочав свою трудову діяльність не по здобутій ним кваліфікації, а з посади некваліфікованого працівника. Інших записів про трудову оплачувану діяльність позивача його трудова книжка не містить. Крім того, відповідно до даних трудової книжки позивача 06.06.2006 було зараховано на посаду помічника-консультанта народного депутата України та присвоєно сьомий ранг державного службовця, а 14.12.2006 було звільнено з вказаної посади у зв`язку з достроковим припиненням повноважень народного депутата України.

При цьому звертають увагу, що звільнення позивача відбулося не за станом здоров`я та не у зв`язку із зменшенням професійної працездатності, а також, що відповідно до ч. 2 ст. 34 ЗУ «Про статус народного депутата» (в редакції від 01.01.2006) помічником-консультантом народного депутата може бути лише громадянин України, що має середню спеціальну чи вищу освіту і вільно володіє державною мовою. Жодних інших вимог, в тому числі вимог до кваліфікації помічника-консультанта законодавством не вимагалось і на даний час не вимагається.

З цих підстав вказують, що позивач, перебуваючи на посаді помічника-консультанта народного депутата, набувши статусу державного службовця, не здобув іншої кваліфікації, зокрема, що відноситься Державного управління, оборони або обов`язкового державного страхування. Вважають, що присвоєння ОСОБА_1 сьомого рангу державного службовця, що згідно ч. 1 ст. 39 ЗУ «Про державну службу» є видом спеціальних звань, не надає йому іншої кваліфікації, адже, просування по державній службі на відповідній посаді, вливає лише на розмір оплати праці на займаній в той час посаді, та не свідчить про зміну кваліфікації чи перекваліфікацію працівника.

Звертають увагу, що відповідно до ч. 3 ст. 34 ЗУ «Про статус народного депутата» помічники-консультанти народного депутата працюють за строковим трудовим договором на постійній основі чи за сумісництвом або на громадських засадах, та що жодних документів про отримання заробітної плати за період роботи з 06.06.2006 по 14.12.2006 позивачем до позову не надано.

Крім того, вказують, що протягом цього періоду часу, за який позивач вимагає сплати втраченого заробітку, з 01.06.2020-01.02.2025, він мав кваліфікацію - історик, викладач історії та суспільствознавства за спеціальністю історія, що дана кваліфікація є освітньою і не має жодного відношення до виду економічної діяльності «Державне управління, оборона та соціальне страхування», та що Диплом М24 № НОМЕР_3 про отримання ОСОБА_1 звання магістра з «Публічного управління та адміністрування», був отриманий ним тільки 17.06.2024.

З цих підстав вважають, що при визначенні розміру відшкодування шкоди, завданої позивачу, слід було брати до уваги розмір заробітної плати працівників кваліфікації за видом економічної діяльності «Освіта», натомість підставою для нарахування були обрані статистичні дані Міністерства фінансів щодо скупного розмір місячної заробітної плати державних службовців у 19 державних установах.

Вважають, що наданий позивачем доказ щодо середньої заробітної плати державних службовців у центральних органах державної влади не може бути належним доказом по даній справі, оскільки він стосується середньої заробітної плати держслужбовців усіх категорій державних службовців, а не категорії «В», до якої може належати позивач.

Відповідач також не погоджується з вимогами щодо відшкодування моральної шкоди, вважає, що позивач не довів наявність підстав для стягнення моральної шкоди, її розмір.

18.03.2025 до суду надійшло доповнення до відзиву (т.1 а.с.177-184), за змістом якого звертають увагу, у період з 01.01.2020 року по 17.06.2024 позивач не мав диплому за спеціальністю «Публічне управління та адміністрування», а також, що відповідачем отримано відомості про середню заробітну плату штатних працівників за видом економічної діяльності «Освіта» по України за період 2020- січень 2022 та за I-IVквартали 2022-2023 років, І-ІІІ квартали 2024 року, а також середню заробітну плату держслужбовців за період 2020-2023 за категоріями посад та зроблено власний контррозрахунок.

Ухвалою від 21.01.2025 було відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження (т.1 а.с. 44-45).

Ухвалою судді від 26.02.2025 було визнано відвід судді Мурановій Лесів І.В., заявлений представником ПрАТ «ДТЕК Київські електромережі», необґрунтованим (т.1 а.с.109-112).

Ухвалою судді від 27.02.2025 у задоволенні заяви представника ПрАТ «ДТЕК Київські електромережі» Халимона С.В. про відвід судді було відмовлено (т.1 а.с.1115-117).

Ухвалою Бориспільського міськрайонного суду від 31.03.2025 у задоволенні заяви представника ПрАТ «ДТЕК Київські електромережі» Дудніка-Дубіняка Д.І. про забезпечення доказів у цивільний справі №359/552/23 та призначенні судово-медичної експертизи щодо встановлення ступеню стійкої втрати професійної працездатності у позивача ОСОБА_1 було відмовлено (т.1 а.с.294, 295-300).

Постановою Київського апеляційного суду від 17 липня 2025 року апеляційну скаргу ПрАТ «ДТЕК Київські електромережі» залишено без задоволення, вищевказану ухвалу Бориспільського міськрайонного суду залишено без змін (т.2 а.с.73,74-79).

Ухвалою від 31.03.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду (т.1 а.с. 302).

Ухвалою Бориспільського міськрайонного суду від 07.11.2025 у задоволенні заяви представника ПрАТ «ДТЕК Київські електромережі» Дудніка-Дубіняка Д.І. про передачу справи до іншого суду, а саме: до Оболонського районного суду м.Києва за місцем реєстрації юридичної особи ПрАТ «ДТЕК Київські електромережі» відмовлено, заяву про витребування доказів з Державної міграційної служби залишено без задоволення (т.2 а.с.78).

У судовому засіданні позивач та його представник підтримали позовні вимоги та просили задовольнити. Позивач додатково зазначив, що відповідно до вимог чинного законодавства на підставі протоколу про оцінювання повсякденного функціонування особи, йому визначено 1 групу інвалідності.

Представник відповідача проти позову заперечував з наведених у відзиві підстав.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали цивільної справи, допитавши судового експерта ОСОБА_3 , суд дійшов наступного висновку.

Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до вимог ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ст. ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексу.

Відповідно до вимог ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з вимогами ч.ч. 1, 4 ст.82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Згідно із рішенням Залізничного районного народного суду м. Києва від 23 вересня 1969 року за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 визнано право на відшкодування шкоди, пов`язаної з втратою працездатності з досягненням 15 років, заподіяної з вини Київської міської електромережі «Київенерго» (т.1 а.с.6-7).

ОСОБА_1 було встановлено 2 групу з дитинства довічно, що підтверджується копіями долучених до матеріалів справи пенсійного посвідчення та Довідки до акту огляду МСЕК сер. МСЕ №012831 від 14.01.1991 року (т.1 а.с.5).

Саме така група інвалідності була встановлена позивачу на момент його звернення із вищевказаним позовом до суду.

Відповідно до висновку спеціаліста у галузі судово-медичної експертизи від 11 квітня 2014 року № 6, складеного спеціалістом у галузі судово-медичної експертизи, лікарем судово-медичним експертом вищої кваліфікаційної категорії Київського міського клінічного бюро судово-медичної експертизи Зосіменко В.В. на підставі заяви ОСОБА_1 , встановлено наступні відсотки стійкої втрати загальної працездатності.

Станом на квітень 2014 року внаслідок отриманої ним в 1968 році електротравми, мають місце: а) відсутність правої верхньої кінцівки (кукса на рівні верхньої третини плеча), що відповідає статті 91-б «Таблиці відсотків втрати загальної працездатності в результаті різноманітних травм» Інструкції №2 міністерства фінансів СРСР від 08.01.1986 року про порядок організації та проведення лікарсько-страхової експертизи, - становить 75%; б) різке порушення функції лівої стопи, що відповідає статті 162-г вищезгаданої «Таблиці…» - 30%; в) помірне порушення функції правої стопи, що відповідає статті 162-б вищезгаданої «Таблиці…» - 20%, тобто загалом 125%.

Визначено відсоток втрати професійної працездатності, виходячи з критеріїв: а) відсутність правої верхньої кінцівки (кукса на рівні верхньої третини плеча), що відповідає п.4.1.1. таблиці 9 «Критеріїв встановлення ступеня стійкої втрати професійної працездатності», які затверджені Наказом МОЗ України №420 від 05.06.2012, - 55-60%; б) різке порушення функцій лівої стопи відповідає п.16.4.3 таблиці 9 даних «Критеріїв…» - 20-25%; в) помірне порушення функцій правої стопи, відповідає п.16.4.1 таблиці 9 даних «Критеріїв…» - 10%; г) наявність рубців на кінцівках відповідає п.4.3 таблиці 10 даних «Критеріїв…» - 15%, тобто взагалі не менш 100% (т.1 а.с. 16-17).

Допитаний у судовому засіданні судовий експерт ОСОБА_3 підтвердив зроблені ним висновки та показав, що керувався чинними нормативно-правовими актами, які давали йому підстави визначити ступінь втрати загальної працездатності та професійної працездатності.

Відповідачем не оспорюється, що судовими рішеннями, які набрали законної сили, у тому числі тими, які сторони вважали необхідним залучити до матеріалів справи, було встановлено, що відбулась передача зобов?язань щодо відшкодування шкоди здоров`ю за вищевказаним рішенням Залізничного районного суду м. Києва від 09 липня 2001 року від ПАТ «Київенерго» іншій новоствореній юридичній особі ПАТ «ДТЕК Київські електромережі».

Так, у постанові Верховного Суду від 06 грудня 2021 року у цивільній справі №359/2156/20 також зазначено, що відповідно до пункту 2.3 статуту ПрАТ «ДТЕК Київські електромережі» є правонаступником ПАТ «Київенерго» у частині переданого йому майна, прав та обов`язків згідно з розподільчим балансом, а також у частині прав та обов`язків, визначених частиною 13 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про ринок електричної мережі» (т.3 а.с.117-121).

Встановлено, що у червні 1988 році ОСОБА_1 отримав кваліфікацію спеціаліста в галузі науки, освіти, суспільствознавства та державотворення, а саме: кваліфікацію історика, викладача історії та суспільствознавства, - здобувши вищу освіту, що підтверджується копією диплому Київського державного університету ім. Т.Г. Шевченка від 23 червня 1988 року серії ПВ №768636 (т.1 а.с.14).

Сторонами не оспорюється, за вказаною кваліфікацією «історик, викладач історії та суспільствознавства» позивач не працював.

Встановлено, що згідно із записами у його трудовій книжці НОМЕР_4 , (т.1 а.с.15) ОСОБА_1 06 червня 2006 року був зарахований на посаду помічника-консультанта народного депутата України на час його депутатських повноважень з поширенням на нього дії Закону України «Про державну службу» та у зв`язку з цим йому було присвоєно сьомий ранг державної служби.

14.12.2006 позивач був звільнений із займаної посади у зв`язку з достроковим припиненням повноважень народного депутата.

Ці обставини були предметом дослідження у цивільній справі №359/9022/17 за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Київенерго» про відшкодування шкоди, пов`язаної з втратою працездатності та стягнення моральної шкоди.

Так, постановою Верховного Суду від 26 вересня 2019 року касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Київенерго» було залишено без задоволення, а рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 04 квітня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 14 листопада 2018 року залишено без змін.

За змістом вказаної постанови Верховного Суду зазначено, що рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 04 квітня 2018 року позов задоволено частково, стягнуто з ПАТ «Київенерго» на користь ОСОБА_1 шкоду, пов`язану з втратою професійної працездатності в розмірі 369150,28 грн., у задоволенні позову в частині стягнення моральної шкоди відмовлено. Також зазначено, що постановою Київського апеляційного суду від 14 листопада 2018 року апеляційну скаргу ПАТ «Київенерго» залишено без задоволення, а рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 04 квітня 2018 року залишено без змін.

Як зазначено судом касаційної інстанції, у справі, яка переглядається, висновком спеціаліста у галузі судово-медичної експертизи від 11 квітня 2014 року встановлено втрату ОСОБА_1 як загальної працездатності, так і професійної (не менш 100%). У період з 06 червня 2006 року до 14 грудня 2006 року ОСОБА_1 працював на посаді помічника-консультанта народного депутата України, йому був присвоєний сьомий ранг державного службовця. На день розгляду справи в суді середня заробітна плата штатного працівника за кваліфікацією позивача становить 23814,81 грн. Вирішуючи спір суди дійшли висновку, що ОСОБА_1 розпочавши трудову діяльність відповідно до одержаної кваліфікації, набув право на збільшення розміру відшкодування шкоди, пов`язаної із зменшенням його професійної працездатності, внаслідок каліцтва, виходячи із розміру заробітної плати працівників його кваліфікації.

Також зазначено, що відповідач не спростував наявність у позивача професійної кваліфікації, врахованої судами попередніх інстанцій.

Ці ж обставини були предметом дослідження у цивільній справі №359/2156/20 за позовом ОСОБА_1 до ПрАТ «ДТЕК Київські електромережі» про стягнення заробітку, втраченого внаслідок втрати професійної працездатності, а також моральної шкоди (т.3 а.с.117-121).

Так, постановою Верховного Суду від 06 грудня 2021 року у цивільній справі №359/2156/20 було залишено без задоволення касаційну скаргу ОСОБА_1 , а рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 11 грудня 2020 року у незміненій частині та постанову Київського апеляційного суду від 09 червня 2021 року залишено без змін.

За змістом вказаної постанови від 06.12.2021 Верховний Суд зазначив наступне.

«Установивши, що ПрАТ «ДТЕК Київські електромережі» ухиляється від виконання зобов`язань щодо відшкодовування ОСОБА_1 шкоди, пов`язаної з втратою професійної працездатності, суди дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для відшкодування відповідачем зазначеної майнової шкоди.

Апеляційний суд, змінюючи рішення суду першої інстанції в частині визначення розміру відшкодування шкоди ОСОБА_1 , пов`язаної із втратою професійної працездатності, врахував положення частини третьої статті 1199 ЦК України, за змістом якої розмір відшкодування шкоди визначається виходячи з розміру заробітної плати працівників його кваліфікації, але не нижче встановленого законом розміру мінімальної заробітної плати.

Суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що звільнення ОСОБА_1 з посади помічника-консультанта народного депутата України у зв`язку з достроковим припиненням повноважень народного депутата України, не є підставою для відшкодування шкоди пов`язаної із зменшенням його професійної працездатності внаслідок каліцтва виходячи із займаної ним вказаної посади, з огляду на те, що відшкодування такої шкоди обраховується виходячи з розміру заробітної плати працівників відповідної кваліфікації, а не займаної посади чи професії.

У ОСОБА_1 відсутня професійна кваліфікація за напрямком «Державне управління й оборона; обов`язкове соціальне страхування», а отже, розрахунок відшкодування шкоди, пов`язаної з 100 % втрати працездатності, виходячи з таких обставин підлягає обрахуванню лише за видом економічної діяльності «Освіта», з огляду на те, що у матеріалах справи є лише копія диплома, яка підтверджує отримання ОСОБА_1 кваліфікації - історик, викладач історії та суспільствознавство.

Верховний Суд погоджується з висновками щодо розміру відшкодування шкоди, оскільки апеляційним судом встановлений розмір заробітної плати працівника відповідної кваліфікації в період, за який позивач просив відшкодувати шкоду, тобто обставини, встановлення яких необхідно для правильного вирішення справи».

Як зазначає позивач, з моменту набрання судовими рішеннями законної сили відбулися зміни ряду обставин, що впливають на правовідносини між сторонами, а саме: позивач підвищив рівень своєї кваліфікації, а також у період з 01 червня 2020 року по 01 лютого 2025 року відбулося зростання заробітної плати в Україні, зокрема сукупний розмір місячної заробітної плати державних службовців.

Відповідно до сертифікату ПК №00127522/0458/1-20 про розширення професійних компетенцій (підвищення кваліфікації) від 25 липня 2020 року ОСОБА_1 підвищив свою професійну кваліфікацію за програмою «Публічне управління та адміністрування» в обсязі 30 годин і отримав знання та навички відповідно до затвердженої програми курсу (т.1 а.с.10).

Відповідно до сертифікату ПК №00127522/0077-22 про розширення професійних компетенцій (підвищення кваліфікації) від 30 червня 2022 року позивач підвищив свою професійну кваліфікацію за програмою «Стратегічне управління та адміністрування» в обсязі 30 годин і отримав знання та навички відповідно до затвердженої програми курсу (т.1 а.с.11).

Згідно із довідкою №270 від 13 травня 2024 року ОСОБА_1 успішно склав іспит у формі ЄДКІ, який відбувся 16 листопада 2023 року за спеціальністю «Публічне управління та адміністрування» за освітньо-кваліфікаційним рівнем магістр у Навчально-науковому інституті управління, економіки та бізнесу Міжрегіональної академії управління персоналом, де він навчався на дистанційній формі навчання у період з 01.09.2022 по 28.06.2024 (т.1 а.с.12).

Згідно із рішенням екзаменаційної комісії Вищого навчального закладу «Міжрегіональна академія управління персоналом» від 17 червня 2024 року, позивачу присвоєно ступінь магістра з «Публічного управління та адміністрування»,що підтверджується копією Диплому магістра М24 №077977 (т.1 а.с.13).

Встановлено, що у зазначений позивачем період з 01 червня 2020 року по 01 лютого 2025 року позивач не перебував у трудових правовідносинах, у тому числі не працював за кваліфікацією магістра за спеціальністю «Публічне управління та адміністрування».

ПрАТ «ДТЕК Київські електромережі» відшкодування шкоди, пов`язаної із втратою працездатності, за вказаний період позивачу не виплачувало.

Позивач вважає, що факт підвищення рівня кваліфікації є підставою для перерахунку розміру відшкодування шкоди, пов`язаної з втратою працездатності, за новою кваліфікацією, виходячи з розміру середньої заробітної плати державних службовців у центральних органах виконавчої влади за 2024 рік.

Так, згідно із інформацією Міністерства фінансів України №08010-10/878-ЗП/831 від 15.10.2024 (т.1 а.с.8-9) позивачу на його запит на отримання публічної інформації від 09.10.2024 щодо надання інформації про середню заробітну плату державних службовців у центральних органах виконавчої влади за 2024 рік, зокрема повідомлено, що повідомлено, що Мінфіном забезпечується прозорість нової системи праці в державних органах шляхом щомісячного моніторингу засобами аналітично-інформаційної системи й інформування громадськості за допомогою аналітичного інструменту «дашборд».

Також зазначено, інформація подається кожним органом державної влади безпосередньо та розміщується в інформаційно-аналітичній системі після її отримання, зведена інформація щодо середніх заробітних плат по державним органам у Мінфіні відсутня.

Водночас зазначено, що інформацію щодо середніх заробітних плат працівників центральних органів виконавчої влади за місяцями 2024року у розмірі кожного органу (без урахування державних органів сектору безпеки і оборони) розміщено на веб-порталі Міністерства фінансів в інтерактивній аналітичній панелі за посиланням: https://mof.gov.ua/uk/governance-649.

Перевіркою долученого до позовної заяви переліку розмірів середньої заробітної плати працівників державних органів у розрізі установ (т.1 а.с.9) встановлено, що він містить наступну інформацію про середню заробітну плату працівників державних органів: 118700,00грн.- Антимонопольний комітет України; 100500,00 грн. міністерство юстиції України; 97700,00 грн. Центральна виборча комісія; 93100,00 грн. Комісія з регулювання азартних ігор та лотерей; 88000,00 грн. Державне управління справами; 86800,00 грн.; 86700,00 грн. Національна комісія, що здійснює державне регулювання…; 86400,00грн. Міністерство цифрової інформації України; 81500,00 грн. Міністерство фінансів України; 76900,00 грн. Державна митна служба; 74700,00 грн. Державне агентство резерву України; 72600,00 грн. - Апарат Верховної Ради України; 70400,00 грн. Секретаріат Національної тристоронньої соціально-економічної ради; + 69400,00 грн. - Державна регуляторна служба України; 69100,00 грн. Міністерство розвитку громад та територій; 68800,00 грн. Національне агентство з питань запобігання корупції, 68000,00 грн. Державне агентство з питань кіно; 67900,00 грн. Державна служба морського і внутрішнього водного транспорту; 65500,00 грн. - Секретаріат Кабінету Міністрів України; 65200,00 грн. Комітет з Національної премії України імені Тараса Шевченка.

Отже, згідно з наведеним переліком зазначено 20 установ, тоді як у своєму розрахунку позивач врахував лише 19 установ, не включивши показник середньої заробітної плати по Комітету з Національної премії України імені Тараса Шевченка в розмірі 65200,00 грн.

Зазначена обставина безпосередньо впливає на розмір середньої заробітної плати державних службовців у центральних органах виконавчої влади за 2024 рік, розрахований за формулою, наведеною позивачем, а саме: (118700,00 грн. + 100500,00 грн. + 97 700,00 грн. + 93100,00 грн. + 88000,00 грн. + 86800,00 грн. + 86700,00 грн. + 86400,00 грн. + 81500,00 грн. + 76900,00 грн. + 74700,00 грн. + 72600,00 грн. + 70400,00 грн. + 69 400,00 грн. + 69100,00 грн. + 68800,00 грн. + 68000,00 грн. + 67900,00 грн. + 65500,00 грн. + 65200,00 грн.) : 20 = 80395,00 грн.

Разом із цим, у результаті перевірки даних, що містяться у публічному доступі на офіційному вебсайті Міністерства фінансів України за вищезазначеним посиланням (https://mof.gov.ua/uk/governance-649), встановлено, що відповідна сторінка містить активне посилання, яке надає можливість у новому вікні (https://app.powerbi.com/view?r=eyJrIjoiN2NmNjU3MWYtYjk0Ni00Njc1LWFiNjAtM2ZmZmM4YjVjNDk1IiwidCI6IjAwZTQ4ZjNmLWNhNGEtNGRhNy1hM2EwLTc3MTlmYjI0NjIzOSIsImMiOjl9&pageName=ReportSection&language=uk&formatLocale=uk-UA) отримати відомості про оплату праці всіх категорій працівників державних органів у розрізі установ. Зазначені відомості охоплюють загальний перелік 80 установ, серед яких наявні й установи, наведені у Переліку, долученому позивачем (т. 1, а. с. 9).

Порівняння розмірів середньої заробітної плати свідчить, що показники, наведені у долученому до позовної заяви Переліку, відповідають середнім заробітним платам працівників державних органів за листопад 2024 року та істотно відрізняються від середніх заробітних плат за 2024 рік у цілому. Зокрема: середня заробітна плата в Антимонопольному комітеті України становила 118700,00 грн. за листопад 2024 року, тоді як за 2024 рік 91700,00 грн.; у Міністерстві юстиції України 100500,00 грн. за листопад 2024 року проти 99200,00 грн. за 2024 рік. Водночас середня заробітна плата по всіх 80 бюджетних установах за листопад 2024 року становила 62000,00 грн., тоді як за 2024 рік 54400,00 грн.

Наведене свідчить про застосування позивачем вибіркового підходу до надання суду доказів та підлягає критичній оцінці.

У зв`язку з цим суд дійшов висновку, що поданий позивачем письмовий доказ «Оплата праці працівників державних органів у розрізі установ» є недопустимим доказом, оскільки він не містить повних та достовірних даних щодо середнього заробітку працівників державних органів.

Правовідносини сторін урегульовані нормами статей 1195, 1199 ЦК України.

Так, відповідно до частин першої та другої статті 1195 ЦК України фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я фізичній особі, зобов`язана відшкодувати потерпілому заробіток (дохід), втрачений ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, а також відшкодувати додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо.

У разі каліцтва або іншого ушкодження здоров`я фізичної особи, яка в момент завдання шкоди не працювала, розмір відшкодування визначається виходячи з розміру мінімальної заробітної плати.

Частиною третьою статті 1199 ЦК України визначено, що після початку трудової діяльності відповідно до одержаної кваліфікації потерпілий має право вимагати збільшення розміру відшкодування шкоди, пов`язаної із зменшенням його професійної працездатності внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров`я, виходячи з розміру заробітної плати працівників його кваліфікації, але не нижче встановленого законом розміру мінімальної заробітної плати.

Згідно із положеннями ст.1202 Цивільного кодексу України відшкодування шкоди у зв`язку з ушкодженням здоров`я складається із щомісячних платежів (страхових виплат), що виплачуються протягом строку, на який встановлено втрату працездатності, та додаткових витрат, що виплачуються протягом строку, на який визначено потребу в них.

Суд враховує, що за визначеннями, наведеними в п.п.12,13 ч.1 ст.1 Закону України «Про вищу освіту», кваліфікація це визнана закладом вищої освіти або іншим суб`єктом освітньої діяльності у сфері вищої освіти та засвідчена документом про вищу освіту сукупність визначених освітньою програмою та здобутих особою компетентностей (результатів навчання); компетентність це здатність особи успішно соціалізуватися, навчатися, провадити професійну діяльність, яка виникає на основі динамічної комбінації знань, умінь, навичок, способів мислення, поглядів, цінностей, інших особистих якостей.

Згідно із Додатком до постанови Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 року №1341 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 25 червня 2020 року №519) «Про затвердження Національної рамки кваліфікацій» професійна кваліфікація - визнана кваліфікаційним центром, суб`єктом освітньої діяльності, іншим уповноваженим суб`єктом та засвідчена відповідним документом стандартизована сукупність здобутих особою результатів навчання та компетентностей, що дають змогу виконувати певний вид роботи або провадити професійну діяльність.

Відповідно до Інструкції про встановлення груп інвалідності, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров`я України від 05.09.2011 №561, кваліфікація - рівень підготовленості, майстерності, ступінь готовності до виконання праці за визначеною спеціальністю чи посадою, що визначається розрядом, класом чи іншими атестаційними категоріями.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 34 Закону України «Про статус народного депутата» в редакції, що була чинна на 01.06.2020 (початок спірного періоду), було встановлено, що помічником-консультантом народного депутата може бути лише громадянин України, що має середню спеціальну чи вищу освіту і вільно володіє державною мовою.

Відповідно до абзацу п`ятого ч.3 ст.34 Закону народний депутат самостійно визначає кількість помічників-консультантів, які працюють за строковим трудовим договором на постійній основі, за сумісництвом і на громадських засадах у межах загального фонду, який встановлюється йому для оплати праці помічників-консультантів Постановою Верховної Ради України; здійснює їх підбір, розподіляє обов`язки між ними та здійснює особисто розподіл місячного фонду заробітної плати помічників-консультантів.

Відповідно до ч.7 ст.34 Закону помічнику-консультанту народного депутата, звільненому у зв`язку з закінченням строку повноважень народного депутата, надається попередня або рівноцінна робота (посада), якщо до прийняття на роботу помічником-консультантом він працював у органах державної влади або в органах місцевого самоврядування.

Період перебування на посаді помічника-консультанта народного депутата за строковим трудовим договором на постійній основі зараховується до трудового стажу за спеціальністю такого помічника-консультанта.

Відповідно до ст..38 Закону України «Про статус народного депутата» в редакції, що була чинна на 01.06.2020 (початок спірного періоду) прийняття на державну службу, просування по службі державних службовців, вирішення інших питань, пов`язаних із службою, здійснюються з урахуванням категорій посад державної служби та рангів державних службовців як виду спеціальних звань, що їм присвоюються.

За змістом ч.ч.1, 2 ст.39 Закону ранги державних службовців є видом спеціальних звань.

Встановлюється дев`ять рангів державних службовців.

Порядок присвоєння рангів державних службовців та співвідношення між рангами державних службовців і рангами посадових осіб місцевого самоврядування, військовими званнями, дипломатичними рангами та іншими спеціальними званнями визначаються Кабінетом Міністрів України.

Співвідношення між рангами державних службовців і рангами посадових осіб місцевого самоврядування, військовими званнями, дипломатичними рангами та іншими спеціальними званнями встановлюється для випадків призначення осіб, яким присвоєно такі спеціальні звання, на посади державних службовців, на яких може бути присвоєно нижчий ранг. У такому разі особі присвоюється ранг державного службовця на рівні рангу, який вона мала відповідно до спеціальних законів.

Відповідно до ч.3 ст.39 Закону «Про державну службу» присвоюються такі ранги:

- державним службовцям, які займають посади державної служби «А» - 1, 2, 3 ранг;

- державним службовцям, які займають посади державної служби категорії «Б» - 3, 4, 5, 6 ранг;

- державним службовцям, які займають посади державної служби категорії «В» - 6, 7, 8, 9 ранг.

Відповідно до вимог ч.9 цієї статті, у разі переходу на посаду нижчої категорії або звільнення з державної служби за державним службовцем зберігається раніше присвоєний йому ранг.

За змістом ч.ч.10, 11 ст.39 Закону державний службовець може бути позбавлений рангу лише за рішенням суду.

В особовій справі та трудовій книжці державного службовця робиться запис про присвоєння, зміну та позбавлення рангу державного службовця.

Наведені положенні Закону України «Про статус народженого депутата» та Закону України «Про державну службу» дають підстави дійти висновку, що за позивачем після звільнення з посади помічника-консультанта народного депутата зберігся його 7-й ранг державного службовця, який відповідає державним службовцям, які займають посади державної служби категорії «В».

Відповідно до ч.1 ст.6 Закону України «Про державну службу» посади державної служби в державних органах поділяються на категорії та підкатегорії залежно від порядку призначення, характеру та обсягу повноважень, змісту роботи та її впливу на прийняття кінцевого рішення, ступеня посадової відповідальності, необхідного рівня кваліфікації та професійних компетентностей державних службовців.

Відповідно до ч.2 ст.6 Закону встановлюються такі категорії посад державної служби:

1) категорія «А» (вищий корпус державної служби) - посади:

Керівника Апарату Верховної Ради України та його заступників;

керівника апарату (секретаріату) постійно діючого допоміжного органу, утвореного Президентом України;

Державного секретаря Кабінету Міністрів України та його заступників, державних секретарів міністерств;

керівників центральних органів виконавчої влади, які не є членами Кабінету Міністрів України, та їх заступників;

керівників апаратів Конституційного Суду України, Верховного Суду, вищих спеціалізованих судів та їх заступників, керівників секретаріатів Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України та їх заступників, Голови Державної судової адміністрації України та його заступників;

керівників державної служби в інших державних органах, юрисдикція яких поширюється на всю територію України, та їх заступників;

2) категорія «Б» - посади:

керівників та заступників керівників державних органів, юрисдикція яких поширюється на територію Автономної Республіки Крим, однієї або кількох областей, міст Києва і Севастополя, одного або кількох районів, районів у містах, міст обласного значення;

керівників державної служби у державних органах, юрисдикція яких поширюється на територію Автономної Республіки Крим, однієї або кількох областей, міст Києва і Севастополя, одного або кількох районів, районів у містах, міст обласного значення;

керівників та заступників керівників структурних підрозділів державних органів незалежно від рівня юрисдикції таких державних органів;

3) категорія «В» - інші посади державної служби, не віднесені до «А» і «Б».

Судовими рішеннями, які набрали законної сили, зокрема у вищенаведених цивільних справах (№359/9022/17, 359/2156/20), підтверджено факт втрати позивачем загальної та професійної працездатності (не менш 100%), а також визнано за позивачем право на збільшення відшкодування шкоди, пов`язаної із зменшенням його професійної працездатності внаслідок каліцтва, виходячи з розміру заробітної плати працівників його кваліфікації.

В цьому зв`язку суд звертає увагу, що наявність двох протилежних висновків Верховного Суду щодо підтвердження позивачем своєї професійної кваліфікації у галузі «Державне управління» та, відповідно, підстав та порядку застосування положень ст..1199 ЦК України щодо позивача суперечить принципу правової визначеності (ключової складової верховенства права), який гарантує, що закони мають бути чіткими, зрозумілими, передбачуваними та стабільними, щоб громадяни могли розуміти свої права й обов`язки, а держава забезпечувати правову передбачуваність, уникнення свавілля та стабільність у правовідносинах, а також практиці Європейського суду з прав людини, який у своїх рішеннях зазначає, що відступ від усталеної судової практики без належного обґрунтування порушує принцип правової визначеності.

Так, вищенаведені положення частини третьої статті 1199 ЦК України є чіткими та однозначними і за результатами їх семантичного та юридичного тлумачення дають підстави дійти висновку, що право на перерахунок (або визначення) розміру відшкодування з урахуванням нової кваліфікації виникає не з моменту її здобуття, а виключно після фактичного початку трудової діяльності за такою кваліфікацією.

Проаналізувавши надані суду докази, суд дійшов висновку, що зважаючи на останню підтверджену на посаді помічника-консультанта кваліфікацію державного службовця 7 рангу (категорія «В»), розмір належного позивачу відшкодування, пов`язаної з 100 % втрати працездатності, має розраховуватися по середній заробітній платі працівників у сфері Державного управління («Державне управління й оборона, соціальне страхування»), відомості про які отримані відповідачем шляхом публічного доступу на сайті Міністерства фінансів України (т.2 а.с.186-212).

При цьому суд враховує, що з метою підтвердження професійної кваліфікації за напрямком «Державне управління й оборона; обов`язкове соціальне страхування», позивач пройшов відповідне навчання та надав докази, які підтверджують його кваліфікацію: сертифікати підвищення кваліфікації та диплом магістра про закінчення навчання за спеціальністю «Публічне управління та адміністрування» (т.1 а.с.10-13).

Розрахунок відшкодування шкоди по середній заробітній платі за видом економічної діяльності «Освіта», відповідно до контр розрахунку відповідача (т.2 а.с.183-184), суперечить вищенаведеним вимогам ст.1199 ЦК України та принципу правової визначеності, оскільки позивач не працював за отриманою спеціальністю у галузі «Освіта» та підтвердив свою кваліфікацію на рівні державного службовця 7 рангу у галузі «Державне управління».

Разом з тим підстави для визначення розміру відшкодування шкоди з розміру середньої заробітної плати державних службовців центральних органів державної влади за період з 01.06.2020 року до 17.06.2024 року, а також за період з 17.06.2024 по 01.02.2025 включно (в межах заявлених позовних вимог), відсутні, оскільки, незважаючи на підвищення позивачем рівня освіти до магістра за спеціальністю «Публічне управління та адміністрування» у червні 2024 року, він після такого підвищення не здійснював трудову діяльність на посадах, віднесених до категорій «А» або «Б» державної служби.

З огляду на викладене, за спірний період з 01.06.2020 року по 01.02.2025 року розмір належного позивачу відшкодування шкоди, пов`язаної зі 100 % втратою працездатності, визначається виходячи із середньої заробітної плати працівників за видом економічної діяльності «Державне управління й оборона, соціальне страхування», відомості про яку містяться в матеріалах справи (т.2 а.с.186212).

Відповідно до наданих статистичних даних та здійсненого судом розрахунку, з урахуванням помісячних показників середньої заробітної плати за відповідні періоди, загальна сума відшкодування за вказаний період становить 1260542,00 грн., що підтверджується наступним розрахунком

- 15429 грн. (з/п 2кв. 2020р.) + 17037 грн.(з/п 3кв. 2020р.)х 3міс. + 18784грн. (з/п 4кв. 2020р.)х3міс. + 15889грн. (з/п 1кв. 2021р.) х3міс. + 18302грн. (з/п 2кв. 2021р.)х3міс. + 20279грн. (з/п 3кв. 2021р.) х3міс. + 21807грн. (з/п 4кв. 2021р.) х3міс. + 17561грн. (з/п 1кв. 2022р.) х3міс. + 19360грн. (з/п 2кв. 2022р.) х3міс. + 21002грн. (з/п 3кв. 2022р.) х3міс. + 25421грн. (з/п 4кв. 2022р.) х3міс. + 19082грн. (з/п 1кв. 2023р.) х3міс. + 21929грн. (з/п 2кв. 2023р.)х3міс. + 24168грн. (з/п 3кв. 2023р.) х3міс. + 28516грн. (з/п 4кв. 2023р.) х3міс. + 23376грн. (з/п 1кв. 2024р.) х3міс. + 27285грн. (з/п 2кв. 2024р.) х3міс. + 30114грн. (з/п 3кв. 2024р.) х3міс. + 35731грн. (з/п 4кв. 2024р.) х3міс. +28184грн. (з/п 1кв. 2025р.) =1260542,00грн.

Таким чином, позов ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, пов`язаної із 100% втратою працездатності, підлягає частковому задоволенню у розрахованому судом розмірі 1260542,00грн.

Щодо заявленого позову про відшкодування моральної шкоди, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ч.1, п.2 ч.2 ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, у тому числі внаслідок душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Відповідно до абзацу першого ч.3 ст.23 ЦК України якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.

Згідно із абз. 2 ч.3 цієї ж статті розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Судом встановлено, що відповідач у добровільному порядку не виконав покладений на нього обов`язок щодо виплати відшкодування шкоди, у зв`язку з чим позивач був змушений звернутися до суду для захисту свого порушеного права.

Така протиправна бездіяльність відповідача призвела до моральних страждань позивача, що полягали у тривалому стані правової невизначеності, переживаннях з приводу невиконання відповідачем обов`язку, а також необхідності витрачати час і зусилля на судовий захист.

Водночас суд враховує, що позивачем не доведено причинно-наслідкового зв`язку між погіршенням стану його здоров`я та діями (бездіяльністю) відповідача, у зв`язку з чим зазначені обставини не можуть бути покладені в основу визначення розміру моральної шкоди.

З огляду на характер порушення, тривалість неправомірної бездіяльності відповідача, а також з урахуванням вимог розумності та справедливості, суд дійшов висновку про наявність підстав для відшкодування моральної шкоди у розмірі 10000 грн., що є співмірним встановленим немайновим втратам.

Всього з відповідача на користь позивача в рахунок задоволених позовних вимог слід стягнути 1270542,00грн. (1260542,00грн.+10000,00грн.)

Відповідно до ст.141 ЦПК України, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, з відповідача на користь держави слід стягнути судовий збір в сумі 12705,42 грн. (1% від загальною суми задоволених позовних вимог, які є вимогами майнового характеру та ).

Інші документально підтверджені витрати на момент ухвалення судового рішення відсутні. Відповідно до заяв сторін такі докази будуть подані протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 12, 13, 81, 82, 89, 141, 258, 259, 263-265, 266, 273 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «ДТЕК КИЇВСЬКІ ЕЛЕКТРОМЕРЕЖІ» на користь ОСОБА_1 1260542 гривні (один мільйон двісті шістдесят тисяч п`ятсот сорок дві гривні) в рахунок відшкодування шкоди, пов`язаної із 100% втратою працездатності, та 10000 гривень (десять тисяч гривень) в рахунок відшкодування моральної шкоди, всього на загальну суму 1270542 гривні (один мільйон двісті сімдесят тисяч п`ятсот сорок дві гривні).

В задоволенні іншої частини вимог відмовити.

Стягнути Приватного акціонерного товариства «ДТЕК КИЇВСЬКІ ЕЛЕКТРОМЕРЕЖІ» судовий збір на користь держави в сумі 12705 гривень 42 копійок (дванадцять тисяч сімсот п`ять гривень сорок дві копійки).

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_5 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Приватне акціонерне товариство «ДТЕК КИЇВСЬКІ ЕЛЕКТРОМЕРЕЖІ», код ЄДРПОУ 41946011, зареєстроване місце знаходження: 04080, м.Київ, вул. Новокостянтинівська, 20.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга безпосередньо до Київського апеляційного суду, або через Бориспільський міськрайонний суд протягом тридцяти днів, який обчислюється з дня його підписання (проголошення).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження, або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя І. В. Муранова-Лесів