Ухвала суду № 13328280, 30.11.2010, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2-а-3822/09/0270 Головуючий у 1-й інстанції: Сторчак В.Ю.

Суддя-доповідач: Мацедонська В.Е.

У Х В А Л А

Іменем України

"30" листопада 2010 р. м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого-суддіМацедонської В.Е.,

суддів Лічевецького І.О., Шурка О.І.,

при секретаріСесемко А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Києві справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у м.Вінниці на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2009 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Кефей»до Державної податкової інспекції у м.Вінниці про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

в с т а н о в и в:

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2009 року позов вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «Кефей»до Державної податкової інспекції у м.Вінниці задоволений, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у м.Вінниці від 17 червня 2009 року №0002562310/0, прийняте відносно ТОВ «Кефей».

Не погоджуючись з прийнятою у справі постановою, ДПІ у м.Вінниці звернулось до Київського апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржувану постанову скасувати та винести нову постанову, якою в позові ТОВ «Кефей»відмовити. Апеляційна скарга обґрунтовується ДПІ у м.Вінниці з посиланням на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, зокрема, пп.пп.7.3.2, 7.3.3 п.7.3 ст.7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що, на думку апелянта, призвело до прийняття судом неправильного рішення. При цьому ДПІ у м.Вінниці вважає, що курсові різниці за будь-яких умов не можуть бути внесені до складу валових витрат платника податків.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, суд вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що ДПА у Вінницькій області було проведено планову виїзну перевірку ТОВ «Кефей»з питань дотримання вимог податкового законодавства за період 01 липня 2007 року по 31 грудня 2008 року, валютного та іншого законодавства за період з 01 липня 2007 року по 31 грудня 2008 року, за наслідками якої ДПА у Вінницькій області складено акт № 31/2301/32976763 від 03 червня 2009 року, в якому, серед іншого, зафіксовано порушення позивачем норм Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», внаслідок чого платником податків завищено валові витрати, що призвело, на думку ДПА у Вінницькій області, до заниження податку на прибуток.

На підставі зазначеного акту перевірки ДПІ у м. Вінниці прийнято податкове повідомлення-рішення від 17 червня 2009 року № 0002562310/0, яким позивачу визначено податкове зобовязання з податку на прибуток в розмірі 237886 грн., в тому числі за основним платежем 126117 грн. та 111769 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

В обґрунтування своєї позиції при зверненні до суду позивач посилався на відсутність в його діях порушень чинного податкового законодавства і, зокрема, пп.7.3.2 п.7.3 ст.7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», оскільки за умови оплати поставленої продукції в іноземній валюті з відстрочкою платежу балансова вартість такої валюти буде відомою платнику податків лише в момент придбання цієї валюти, що унеможливлює її точне визначення на момент оприбуткування товару. Відтак, в подальшому, на думку позивача, така балансова вартість валюти підлягає коригуванню з урахуванням зміни її курсу на момент фактичної купівлі для перерахування контрагенту за договором (постачальнику продукції).

Судом першої інстанції вірно встановлено, що спірні правовідносини регулюються пп.11.2.3 п.11.2 ст.11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», відповідно до якого датою збільшення валових витрат платника податку при здійсненні ним операцій з особами, які є нерезидентами, є дата оприбуткування платником податку товарів (а при їх імпорті - також робіт (послуг), супутніх чи допоміжних такому імпорту товарів), а для робіт (послуг), - дата їх фактичного отримання від таких осіб, незалежно від наявності їх оплати (у тому числі часткової або авансової).

При цьому відповідно до пп.7.3.1 п. 7.3 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»доходи, отримані (нараховані) платником податку в іноземній валюті у зв'язку з продажем товарів (робіт, послуг) протягом звітного періоду, перераховуються в гривні за офіційним валютним (обмінним) курсом Національного банку України, що діяв на дату отримання (нарахування) таких доходів, і не підлягають перерахуванню у зв'язку зі зміною обмінного курсу гривні протягом такого звітного періоду.

Балансова вартість іноземної валюти, отриманої платником податку у зв'язку з таким продажем (виручка в іноземній валюті), визначається за курсом, зазначеним у першому абзаці цього підпункту.

Згідно пп.7.3.2 п.7.3 ст.7 вищенаведеного Закону витрати, понесені (нараховані) платником податку в іноземній валюті протягом звітного періоду у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до валових витрат такого платника податку, визначаються у сумі, що має дорівнювати балансовій вартості такої іноземної валюти, визначеної згідно із положеннями підпунктів 7.3.1, 7.3.4, 7.3.6 цієї статті, і не підлягають перерахуванню у зв'язку із зміною обмінного курсу гривні протягом такого звітного періоду.

При цьому балансовою вартістю валюти вважається сума гривень, сплачена платником податків у звязку з купівлею іноземної валюти (пп.7.3.4 п.7.3 ст.7 Закону України «Про оподаткування підприємств»).

Отже, якщо першою подією стало перерахування валюти нерезиденту, то валові витрати підприємство може точно визначити, виходячи з її балансової вартості, але відобразити валові витрати підприємство зможе лише по факту отримання імпортних товарів (робіт, послуг). Якщо ж першою подією стало отримання товарів (робіт, послуг), то підприємство має право на валові витрати, але точно визначити їх розмір воно не може, оскільки йому ще не відома балансова вартість валюти, що підлягає перерахуванню нерезиденту, яка стане відома лише на момент купівлі валюти та розрахунку за придбані товари (роботи, послуги).

Як вбачається з матеріалів справи, оприбуткування товару позивачем та оплата за нього в часі не збігаються, що відповідає умовам укладених позивачем договорів з іноземними постачальниками.

Збільшивши валові витрати на момент фактичного отримання товару по їх вартості за валютним (обмінним) курсом Національного банку України на дату оприбуткування, позивач діяв у відповідності до пп.пп.7.3.2, 7.3.4 п.7.3 ст.7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Таким чином, колегія суддів вважає, що коригування валових витрат у звязку з визначенням балансової вартості валюти на момент придбання для оплати зовнішньоекономічних контрактів проведено позивачем у відповідності до вимог Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Водночас, суд апеляційної інстанції не приймає до уваги доводи апелянта, відповідно до яких відсутність в укладених між позивачем та його іноземними контрагентами контрактах пункту про можливість зміни розміру оплати в залежності від зміни курсу валюти унеможливлює коригування позивачем власних валових витрат на суму курсової різниці.

При цьому, суд виходить з того, що можливість коригування валових витрат в залежності від зміни курсу іноземної валюти станом на день її купівлі для оплати зовнішньоекономічного контракту не знаходиться в прямому причинному звязку з наявністю в контракті відповідних застережень про зміну суми іноземної валюти, яка підлягає перерахуванню іноземному контрагенту. Зазначений висновок базується на тому, що перерахуванню іноземному контрагенту підлягає іноземна валюта, сума якої за умовами укладених контрактів дійсно не змінюється, проте формування валових витрат здійснюється в гривні, курс якої до іноземної валюти може бути різним в момент оприбуткування товару та в момент купівлі валюти для його оплати, що й зумовлює виникнення курсових різниць.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність податкового повідомлення-рішення ДПІ у м.Вінниці № 0002562310/0 від 17 червня 2009 року та його скасування з огляду на дотримання позивачем пп.пп.7.3.2, 7.3.4 п.7.3 ст.7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»під час включення до складу валових витрат курсових різниць по розрахунках з іноземними постачальниками за поставлений товар.

На підставі вищенаведеного, приймаючи до уваги, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, висновки суду першої інстанції доводами апелянта не спростовані, колегія судів приходить до висновку про відсутність підстав для зміни або скасування постанови суду.

Керуючись ст.ст.195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд,-

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Вінниці залишити без задоволення.

Постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2009 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня її складення в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Повний текст ухвали виготовлено 06 грудня 2010 року.

Головуючий суддяВ.Е.Мацедонська

СуддіІ.О.Лічевецький

О.І.Шурко