Рішення № 133279951, 25.12.2025, Придніпровський районний суд м. Черкас

Придніпровський районний суд м.Черкаси

Справа № 711/10115/25

Номер провадження2/711/4321/25

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 грудня 2025 року Придніпровський районний суд м.Черкаси в складі головуючого-судді Демчика Р.В., секретаря судового засідання Кобилки Є.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Черкаси цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання непрацездатної матері,-

встановив:

ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання непрацездатної матері.

Позов обгрунтовує тим, що вона є матір`ю відповідача ОСОБА_2 .

Вона є непрацездатною особою, має інвалідність ІІ групи, отримує пенсію по інвалідності в розмірі 2361 грн., який є меншим від прожиткового мінімуму для непрацездатних осіб і не забезпечує належного рівня життя, необхідного для придбання ліків, лікування, оплати комунальних послуг і харчування. Інших джерел доходу не має

Відповідач, який є працездатним, не надає їй жодної матеріальної допомоги, не допомагає у побуті, не бере участі у забезпеченні її потреб.

Частиною 1 ст. 202 СК України встановлено, що повнолітні дочка, син зобов`язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.

Тлумачення ст. 202 СК України свідчить, що обов`язок повнолітніх дітей утримувати своїх батьків виникає на підставі сукупності наступних умов: походження дитини від матері, батька (кровне споріднення) або наявність між ними інших юридично значущих зв`язків (зокрема, усиновлення); непрацездатність матері, батька; потреба матері, батька в матеріальній допомозі.

Просить суд стягнути з ОСОБА_2 , 1986 р. н., на користь ОСОБА_1 , 1966 р. н., аліменти на утримання непрацездатної матері в розмірі частини всіх видів заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з дня подання позову і до зміни обставин, що впливають на право на утримання.

Ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від

Позивач в судове засідання не з`явилася, надіслала до суду заяву, в якій позовні вимоги підтримала, справу просила розглянути у її відсутності, проти винесення заочного рішення не заперечувала.

Суд, прийнявши всі заходи по виклику відповідача, заслухавши доводи позивача, яка не заперечувала проти розгляду справи у заочному порядку, постановив розглянути справу заочно, згідно із статтями 223 та 280 ЦПК України.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до ч.1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.(ч.3 ст. 12 ЦПК України).

Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно із частиною першою статті 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно із частиною п`ятою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

З аналізу наведених норм процесуального та матеріального права можна дійти висновку, що кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент: Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 29-30).

Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною (параграф 32 рішення у справі «Hirvisaari v. Finland» («Хірвісаарі проти Фінляндії»)).

Національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, проте зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Suominen v. Finland» («Суомінен проти Фінляндії») від 1 липня 2003 року, № 37801/97, пункт 36).

Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль за здійсненням правосуддя (рішення у справі «Hirvisaari v. Finland» («Гірвісаарі проти Фінляндії») від 27 вересня 2001 року). Залишення без уваги ключових доводів сторони є прямим порушенням загальної вимоги про справедливість розгляду.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», ст. 3 ЦПК України, суд, застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав та основоположних свобод 1959 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною радою України, та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією НС 481314 від 19.06.1998 року.

У вказаній копії паспорта мається записи щодо місця проживання: місце проживання зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1 з 27.09.2011 року.

Також з копії паспорта вбачається, що ОСОБА_1 є матір`ю ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Згідно довідки до акту огляду медико-соціально експертною установою серії 12ААБ №773720, ОСОБА_1 06.08.2020 року була встановлена ІІ (друга) група інвалідності внаслідок загального захворювання з працепристосуванням.

Як вбачається з посвідчення серії НОМЕР_1 від 08.04.2021 року ОСОБА_1 призначена державна соціальна допомога як особі з інвалідністю, яка не має права на пенсію.

Відповідно до довідки форми ОК-5 Пенсійного фонду України, яка сформована 15.10.2025 року о 14:33, у ній відсутня інформація щодо отримання доховду позиваче з 2021 року та по день звернення до суду із вказаним позовом

Стаття 51 Конституції України визначає, що повнолітні діти зобов`язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків.

Відповідно до ст. 202 Сімейного кодексу України (далі - СК України) повнолітні дочка, син зобов`язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.

Непрацездатним вважається той з батьків, хто досяг загального пенсійного віку або є інвалідом I, II чи III групи.

Необхідність матеріальної допомоги визначається в кожному конкретному випадку залежно від матеріального становища батьків. До уваги приймається отримання батьками пенсії, державних пільг, субсидій, наявність у батьків майна, що може приносити дохід, тощо.

Таким чином, непрацездатним і таким, що потребують матеріальної допомоги батькам, надається право звернутися до суду за примусовим стягненням аліментів зі своїх дітей. Обов`язок виплачувати аліменти своїм батькам в судовому порядку може бути покладено тільки на повнолітніх дітей.

Потреба матеріальної допомоги (нужденність) полягає в тому, що батьки не мають можливості забезпечити своє гідне існування у зв`язку з відсутністю пенсій (допомоги) чи їх низького розміру, а також у зв`язку із відсутністю у них інших джерел існування.

Разом з тим, один лише факт непрацездатності батьків не зумовлює виникнення у дітей обов`язку надання їм утримання стан непрацездатності має супроводжуватися необхідністю отримувати сторонню матеріальну допомогу.

При вирішенні питання про стягнення аліментів на утримання батьків слід враховувати, що вказане право батьків, якому кореспондує обов`язок повнолітніх дітей, виникає за наявності двох умов: непрацездатності батьків та наявності у них потреби у матеріальній допомозі і не залежить від майнового стану повнолітніх дочки, сина.

Судом встановлено, що позивач з 06.08.2020 року є інвалідом ІІ групи внаслідок загального захворювання з працепристосуванням.

Відповідач досяг 18-річного віку ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Статтею 205 СК України передбачено, що суд визначає розмір аліментів на батьків у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) з урахуванням матеріального та сімейного стану сторін. При визначені розміру аліментів та додаткових витрат суд бере до уваги можливість одержання утримання від інших дітей, до яких не пред`явлено позову про стягнення аліментів, дружини, чоловіка та своїх батьків.

Але додатково має правове значення те, що за правилом статті 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів, а також наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина.

Також суд враховує правову позицію, викладену в постанові від 18.11.2020 у справі № 757/52096/18, згідно якої обов`язок повнолітніх дітей по утриманню своїх батьків виникає на підставі складу юридичних фактів: 1) походження дитини від матері, батька (кровне споріднення) або наявність між ними інших юридично значущих зв`язків (зокрема, усиновлення); 2) непрацездатність матері, батька; 3) потреба матері, батька в матеріальній допомозі. Зобов`язання повнолітніх дітей по утриманню батьків не виникає у разі відсутності хоча б однієї із вказаних умов. Обов`язок повнолітніх дітей не пов`язується з їх працездатністю і можливістю надавати батькам матеріальну допомогу.

Аналогічний правовий висновок висловлений Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 05 вересня 2019 року у справі № 212/1055/18-ц, провадження № 61-2386сво19.

Так, обгрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач посилається на те, що відповідач її неповнолітній син та який є працездатним не надає їй матеріальної допомоги, не бере участі у витратах на проживання, харчування, утримання житла чи оплату комунальних послуг.

Разом з тим предметом спору у цій справі є обов`язок повнолітнього сина утримувати працездатну матір, якщо остання потребує матеріальної допомоги.

Щодо визначення потреби у матеріальній допомозі, то Верховний Суд у постановах від 28.11.2018 у справі №676/5118/16-ц та від 10.10.2018 у справі №301/160/17 зазначив, що така потреба визначається в кожному конкретному випадку залежно від матеріального становища батьків. До уваги береться отримання батьками пенсії, державних пільг, субсидій, наявність у батьків майна, яке може приносити дохід тощо.

Також, Верховний Суд зазначає, що право на утримання (аліменти) має непрацездатна особа, яка не забезпечена прожитковим мінімумом» (постанови від 10.10.2018 у справі №301/160/17, від 16.04.2018 у справі №759/1315/17). Водночас наявність доходів, які є більшими за прожитковий мінімум, не свідчить про те, що батько (мати) не потребують матеріальної допомоги (постанови Верховного Суду від 05.09.2019 у справі №212/1055/18-ц, від 26.02.2020 у справі №233/4252/18, від 02.10.2019 у справі №301/1359/16-ц).

Прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність встановлений з 01.01.2023 в розмірі - 2 093 грн. Розмір пенсії позивача, станом на час розгляду справи складає 2 600 грн. щомісячно, отже перевищує відповідний прожитковий мінімум.

Слід зазначити, що відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ч.2 ст. 83 ЦПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов`язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документ, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод.

Згідно положень ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).

При цьому, належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв`язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню, як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.

Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об`єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.

Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.

Згідно з ч. 2 ст. 77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Так в позовній заяві позивач вказує на те, що вона отримує пенсію в розмірі 2361 грн., що підтверджується довідкою Пенсійного фонду України (форми ОК-5 та ОК-7 від 15.10.2025 року).

Разом з тим, як вбачається з дослдіжених в судовому засіданні вказаних довідок, вони взагалі не містять інформацію щодо отримання позивачкою пенсії в зазначеному розмірі, що є меншим від прожиткового мінімуму для непрацездатних осіб і не забезпечує належного рівня життя, необхідного для придбання ліків, лікування, оплати комунальних послуг і харчування.

За таких обставин, суд приходить до висновку, про те, що позивачем не надано доказів що вона потребує матеріальної допомоги, розмір її пенсії не забезпечує належного рівня життя, а відповідач не надає їй матеріальну допомогу.

Також з автоматизованої системи документообігу Придніпровського районного суду м. Черкаси (Д-3) вбачається наступне.

Так, судовим наказом Придніпровського районного суду м. Черкаси № 711/3092/25 від 11.04.2025 року стягнуто з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_3 ) аліменти на утримання доньки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , у розмірі 1/4 (однієї четвертої) частини заробітку (доходу) боржника щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму встановленого законом для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, починаючи стягнення з 09.04.2025 року і до ІНФОРМАЦІЯ_7 включно, тобто, до повноліття ОСОБА_5 .

Стягнуто з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь держави (Отримувач коштів - ГУК у м.Києві/м.Київ/22030106; Код отримувача (код за ЄДРПОУ) 37993783; Банк отримувача - Казначейство України (ЕАП); Рахунок отримувача - UA908999980313111256000026001; Код класифікації доходів бюджету - 22030106) судовий збір в сумі 302 (триста дві) грн. 80 коп.

Особливу увагу суд звертає увагу на те, що отримавши 06.08.2020 року статус інваліда ІІ групи, і не отримуючи будь-якого доходу з квітня 2020 року, що підтверджується наданою позивачем довідкою форми ОК-5 позивач не зверталася до відповідача з позовами про стягнення аліментів на її утримання, а звернулася лише 28.10.2025 року.

За таких обставин суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позову у зв`язку з його недоведеністю позовних вимог.

Оскільки позивач є інвалідом ІІ групи, а в задоволенні позовних вимог відмовлено, судові витрати слід віднести за рахунок держави.

На підставі наведеного, ст.ст. 202, 205 ЦПК України, керуючись ст. ст. ст.ст. 12-13, 81, 82, 89, 141, 223, 259, 264-265, 268, 280-282, 354 ЦП України суд, -

ухвалив:

В задоволенні позову ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 , місце проживання вказане в позові: АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання АДРЕСА_1 ) про стягнення аліментів на утримання непрацездатної матері відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано відповідачем протягом тридцяти днів з дня отримання його копії.

Рішення може бути оскаржене позивачем безпосередньо до Черкаського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Головуючий: Р.В.Демчик

Повне судове рішення складене 25.12.2025 року.

Головуючий: Р. В. Демчик