Рішення № 133275099, 14.01.2026, Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя)

1Справа № 192/2141/25 2/335/669/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 січня 2026 року м. Запоріжжя

Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя у складі головуючого судді Стеценка А.В., за участю секретаря судового засідання Резніченко Ю.В., представника позивача Рудої О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Запоріжжі за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Пологівської міської військової адміністрації Пологівського району Запорізької області, Товариства з обмеженою відповідальністю «КП Імпульс» про визнання права власності на квартиру,

ВСТАНОВИВ:

15.09.2025 позивач ОСОБА_1 звернулася до Солонянського районного суду Дніпропетровської області з позовом до Пологівської міської військової адміністрації Пологівського району Запорізької області, Товариства з обмеженою відповідальністю «КП Імпульс» про визнання права власності на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 111,3 кв.м, житловою площею 50,8 кв.м в обґрунтування якої зазначила наступне.

Позивач є власником чотирикімнатної квартири АДРЕСА_1 .

Квартира придбана позивачем за договором купівлі-продажу від 21.03.1999 року, посвідченого в Пологівській товарній біржі «Агропром-Інвест» у Журналі реєстрації біржових угод за реєстраційним номером ПН-67. У відповідності до вимог законодавства, чинного на час укладення договору купівлі продажу, позивач 05.04.1999 зареєструвала своє право власності на квартиру у Пологівському бюро технічної інвентаризації (офіційна назва - «Пологівське державне комунальне підприємство «ІМПУЛЬС»), на підтвердження чого їй було надано реєстраційне посвідчення за реєстровим номером 5596 кн.31 від 05.04.1999. Про те, що згодом було змінено законодавство і треба було нотаріально посвідчити зазначений договір купівлі-продажу, вона не знала.

У зв`язку з військовою агресією росії проти України місто Пологи стало тимчасово окупованою територією і позивач була вимушена переїхати до міста Запоріжжя. Позивачеві стало відомо, що внаслідок воєнних дій її квартиру було пошкоджено. Оцінити характер та обсяг наявних пошкоджень квартири на теперішній час не вбачається можливим.

23 лютого 2023 року Верховною Радою України прийнятий Закон України № 2923-IX «Про компенсацію за пошкодження та знищення окремих категорій об`єктів нерухомого майна внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією Російської Федерації проти України, та Державний реєстр майна, пошкодженого та знищеного внаслідок бойових дій терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією Російської Федерації проти України». Зазначений закон визначає правові та організаційні засади надання компенсації за пошкодження та знищення окремих категорій об`єктів нерухомого майна. Постановами Кабінету Міністрів України від 21.04.2023 № 381 та від 30.05.2023 № 600 затверджені відповідні порядки, якими деталізовані та впроваджуються механізми, визначені положеннями закону про компенсацію.

Однією з обов`язкових умов отримання компенсації за пошкоджене житло згідно цих положень є наявність відомостей про пошкоджений об`єкт нерухомого майна у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Для отримання компенсації за знищений об`єкт нерухомого майна отримувачу компенсації необхідно провести дії щодо державної реєстрації припинення такого права відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Будучи потенційним отримувачем компенсації для відновлення своєї квартири, пошкодженої внаслідок бойових дій, та виконуючи встановлені нормативно-правовими актами умови для отримання компенсації, позивач звернулась до державного реєстратора прав на нерухоме майно із заявою про державну реєстрацію права власності щодо спірної квартири.

Рішенням державного реєстратора від 29.05.2025 року № 79175298 позивачеві було відмовлено в проведенні реєстраційних дій з огляду на те, що державному реєстратору не вдалось отримати відомості про зареєстровані речові права на нерухоме майно, право власності на яке зареєстровано до 01 січня 2013 року. У цьому рішенні державного реєстратора вказано наступне: «Державним реєстратором був направлений запит ТОВ «КП Імпульс», м. Пологи, Запорізька область, але відповідь в установлений термін на момент прийняття рішення не надійшла». Таким чином, у зв`язку з відсутністю доступу до відповідних джерел інформації через тимчасову окупацію м. Пологи Запорізької області державним реєстратором прав на нерухоме майно позивачеві було відмовлено у проведенні реєстраційних дій за заявою в зв`язку із зазначеними вище обставинами.

Зазначене рішення державного реєстратора унеможливлює отримання позивачем в майбутньому компенсації для відновлення своєї квартири, а також позбавляє іншим чином можливості розпоряджатися своїм майном. Враховуючи відсутність іншого, окрім судового, шляху для відновлення невизнаного права власності на спірну квартиру, позивач була вимушена звертатися з позовом про визнання права власності у порядку, визначеному статтею 392 ЦК України, оскільки на теперішній час її право власності на спірну квартиру не визнається.

Ухвалою судді Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 21.08.2025 справу передано за територіальною юрисдикцією (підсудністю) до Вознесенівського районного суду міста Запоріжжя.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу справу 15.09.2025 передано для розгляду судді Стеценку А.В.

Ухвалою судді від 17.09.2025 позовну заяву залишено без руху, встановлено позивачеві десятиденний строк з дня вручення ухвали для усунення недоліків позовної заяви

22.09.2025 представник позивача звернулася до суду з клопотанням про зменшення розміру судового збору за подання позовної заяви з 15140,00 грн. до 1211,20 грн.

Ухвалою судді від 30.09.2025 в задоволенні вищезазначеного клопотання було відмовлено, продовжено позивачу процесуальний строк для усунення недоліків позовної заяви, визначених в ухвалі судді від 17 вересня 2025 року, до 10 жовтня 2025 року.

10.10.2025 представник позивача подано до суду відомості з Державного реєстру фізичних осіб платників податків про джерела/суми нарахованого доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору за 2024 рік, та довідку пенсійного фонду України форми ОК-7, на підтвердження обставин, якими позивач обґрунтовує клопотання про зменшення розміру судового збору за подання позовної заяви.

Ухвалою судді від 16.10.2025 позовну заяву було залишено без руху, позивачу встановлено строк для усунення вказаних в ухвалі судді недоліків. Задоволено клопотання представника позивача про зменшення розміру належного до сплати судового збору Зменшено ОСОБА_1 розмір належного до сплати судового збору за подання позовної заяви в цій справі до 1211,20 грн.

24.10.2025 від представника позивача надійшла заява про усунення вказаних в ухвалі судді недоліків.

Ухвалою судді від 28.10.2025 відкрито провадження в справі, розпочато в справі підготовче провадження, призначене підготовче засідання, встановлено учасникам справи строк для подання заяв по суті справи.

25.11.2025 представник Пологівської міської військової адміністрації Пологівського району Запорізької області подав до суду заяву, в якій заначив, що відповідач не заперечує проти задоволення позову.

08.12.2025 судом закрито підготовче провадження, справу призначено до судового розгляду по суті.

Представник позивач ОСОБА_2 , яка приймала участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції, позовні вимоги підтримала з підстав, зазначених у позові. Також представник позивача зазначила, що оригінали всіх документів, копії яких були додані до позовної заяви, зокрема договір купівлі-продажу спірної квартири, реєстраційне посвідчення, технічний паспорт, наявні у позивача. Рішення державного реєстратора, яким позивачу було відмовлено у проведенні реєстраційних дій, позивач не оскаржувала.

Представник відповідача Пологівської міської військової адміністрації Пологівського району Запорізької області в судове засідання не з`явився, подавши 05.01.2026 до суду заяву, в якій просив справу розглядати за відсутності представника відповідача.

Представник відповідача ТОВ «КП «Імпульс» в судове засідання не з`явився, причини неявки суду не повідомив, з клопотаннями не звертався.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні фактичні обставини.

Згідно свідоцтва про зміну імені серії НОМЕР_1 , виданого 17.10.2023 Амур-Нижньодніпровським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), актовий запис №38, позивач змінила прізвище з « ОСОБА_3 » на « ОСОБА_4 » (а.с. 11).

Позивач на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого Пологівською товарною біржою «Агропром-Інвест» 31.03.1999 (а.с. 9), є власником квартири АДРЕСА_1 .

Право власності на зазначену квартиру зареєстроване за позивачем Державним комунальним підприємством «Імпульс» 05.04.1999, про що позивачеві надано реєстраційне посвідчення (а.с. 9).

23.12.1997 Пологівським державним комунальним підприємством «Імпульс» виготовлено технічний паспорт на спірну квартиру, згідно якого чотирикімнатна квартира АДРЕСА_1 має загальну площу 111,3 кв.м, житлову 50,8 кв.м, складається з 1-ї кімнати площею 16,9 кв.м, 2-ї кімнати площею 12,6 кв.м, 3-ї кімнати площею 11,4 кв.м, 4-ї кімнати площею 9,9 кв.м, кухні площею 8,9 кв.м, вбиральні площею 2,3 кв.м, вбиральні (поєднаної) площею 6,2 кв.м, коридору площею 8,6 кв.м, передпокою 23,4 кв.м, підсобної 6,8 кв.м (а.с. 9, зворот - 10).

Вулицю Крупської в м. Пологи перейменовано на вулицю Лесі України.

12.05.2025 позивач ОСОБА_1 звернулася до державного реєстратора прав на нерухоме майно Центру надання адміністративних послуг м. Запоріжжя із заявою про державну реєстрацію права власності на вищезазначену квартиру № 66866100.

29.05.2025 державним реєстратором прийнято рішення № 79175298, яким позивачеві відмовлено в проведенні реєстраційних дій за заявою № 66866100, про що винесено рішення про відмову в проведенні реєстраційних дій. У якості підстави для відмови в проведенні реєстраційних дій державний реєстратор послався на відсутність доступу до відповідних джерел інформації через тимчасову окупацію м. Пологи Запорізької області (а.с. 11, зворот).

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частин першої, другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

З урахуванням цих норм права на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду (див, зокрема, постанову Верховного Суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту.

Отже, об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес, саме вони є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Статтею 321 ЦК України встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

За змістом статей 316, 317, 328 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Положеннями частини другої статті 328 ЦК України встановлюється презумпція правомірності набуття права власності, котра означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше не встановлено в судовому порядку або незаконність набуття права власності прямо не випливає із закону.

Відповідно до статті 379 ЦК України житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше жиле приміщення, призначені та придатні для постійного або тимчасового проживання в них.

За правилами статті 392 ЦК України позов про визнання права власності може бути пред`явлено, по перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою; по друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує його право власності.

Таким чином, ураховуючи, що відповідно до статті 328 ЦК України набуття права власності це певний юридичний склад, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, чи в який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об`єкт та чи підлягає це право захисту у порядку, передбаченому статтею 392 ЦК України.

Тобто, за вказаною нормою права, вимога про визнання права власності може бути пред`явлена лише власником спірного майна, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Вирішуючи спір про визнання права власності на підставі статті 392 цього Кодексу, слід враховувати, що за змістом вказаної норми права судове рішення не породжує права власності, а лише підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює його.

Отже, передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності у судовому порядку є наявність підтвердженого належними доказами як права власності на майно, яке оспорюється або не визнається іншою особою, так і порушення (невизнання або оспорювання) цього права на спірне майно.

Частиною 3 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

Тобто, особа, яка до 01 січня 2013 року придбала нерухоме майно за договором купівлі-продажу, державну реєстрацію якого було належним чином здійснено, стала власником такого нерухомого майна з моменту державної реєстрації відповідного договору купівлі-продажу незалежно від того, чи здійснила ця особа в подальшому державну реєстрацію свого права власності.

Враховуючи, що позивач придбала спірну квартиру 31.03.1999, при вирішенні спору підлягають застосуванню положення ЦК Української РСР та Закону України «Про товарну біржу».

Відповідно до статті 1 Закону України «Про товарну біржу» (тут і надалі в редакції Закону, чинній на час виникнення правовідносин) товарна біржа є організацією, що об`єднує юридичних і фізичних осіб, які здійснюють виробничу і комерційну діяльність, і має за мету надання послуг в укладенні біржових угод, виявлення товарних цін, попиту і пропозицій на товари, вивчення, упорядкування і полегшення товарообігу і пов`язаних з ним торговельних операцій. Крім того, статтею 2 Закону встановлено, що основними принципами діяльності товарної біржі є рівноправність учасників біржових торгів, застосування вільних (ринкових) цін, публічність проведення біржових торгів.

Набуття права власності це певний юридичний склад, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти.

Згідно зі статтею 41 ЦК Української РСР (тут і надалі в редакції Кодексу, чинній на час виникнення спірних правовідносин) угодами визнаються дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов`язків.

Відповідно до статті 42 ЦК Української РСР угоди можуть укладатися усно або в письмовій формі (простій чи нотаріальній).

Водночас згідно зі статтею 47 ЦК Української РСР нотаріальне посвідчення угод обов`язкове лише у випадках, зазначених у законі. Недодержання в цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди.

За змістом статей 128, 153 ЦК Української РСР право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором. Договір вважається укладеним, коли між сторонами в повній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах. Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди.

Нотаріальне посвідчення угод обов`язкове лише у випадках, зазначених у законі. Недодержання в цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими частиною другою статті 48 цього Кодексу. Якщо одна з сторін повністю або частково виконала угоду, що потребує нотаріального посвідчення, а друга сторона ухиляється від нотаріального оформлення угоди, суд вправі за вимогою сторони, яка виконала угоду, визнати угоду дійсною. В цьому разі наступне нотаріальне оформлення угоди не вимагається (стаття 47 ЦК Української РСР).

Угоди, зареєстровані на біржі, не підлягають нотаріальному посвідченню (частина друга статті 15 Закону України «Про товарну біржу» в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

У постанові від 25 березня 2024 року у справі № 336/6023/20 (провадження № 61-11523сво23) об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду зазначила, що «у статті 227 ЦК Української РСР нотаріальне посвідчення угод було обов`язкове лише у випадках укладення договору купівлі-продажу жилого будинку. ЦК Української РСР не передбачалося обов`язку нотаріально посвідчувати договір купівлі-продажу квартири, у тому числі у випадку укладення договору, стороною якого є фізична особа (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 29 березня 2018 року в справі № 904/4573/16, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 4 вересня 2019 року в справі № 903/729/16, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 листопада 2022 року в справі № 183/900/17 (провадження № 61-9101св21))».

Крім того, у вказаній постанові об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду виклала висновок про те, що «на рівні ЦК Української РСР 1963 року не передбачалося правила про пріоритетність його норм над нормами інших законів. У частині другій статті 15 Закону України «Про товарну біржу» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) міститься спеціальна норма щодо положень статті 47 та 227 ЦК Української РСР 1963 року. Адже статті 47 і 227 ЦК Української РСР 1963 року внормовували форму угоди/договору купівлі-продажу жилого будинку, а частина друга статті 15 Закону України «Про товарну біржу» регулювала форму цього договору у вужчому розумінні як укладеного на товарній біржі. Спеціальна норма (частина друга статті 15 Закону України «Про товарну біржу» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин)) має перевагу над загальними (статті 47 та 227 ЦК Української РСР 1963 року) нормами (lex specialis derogat generali). Прийнята пізніше в часі спеціальна норма (частина друга статті 15 Закону України «Про товарну біржу» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) має перевагу над загальними (статті 47 та 227 ЦК Української РСР 1963 року) нормами (lex posterior derogat priori). Відповідно, укладення договору на товарній біржі унеможливлювало його нотаріальне посвідчення в силу прямої вказівки на це в законі».

Отже, договір купівлі-продажу спірної квартири, нотаріальному посвідченню не підлягає.

На момент вчинення позивачем вищезазначеного правочину порядок здійснення державної реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна був визначений Інструкцією про порядок державної реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб, затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 09.06.98 № 121.

Пунктами 1.4 1.7 вищезазначеної Інструкції було визначено, що державній реєстрації в бюро технічної інвентаризації підлягають об`єкти нерухомості, розташовані на всій території України (населених пунктах, військових містечках, військових частинах, аеропортах, річкових і морських портах, заповідниках, заказниках, на дорогах, полігонах і т.п.). Державну реєстрацію права власності на об`єкти нерухомого майна здійснюють державні комунальні підприємства - бюро технічної інвентаризації. Державна реєстрація права власності на об`єкти нерухомого майна в бюро технічної інвентаризації є обов`язковою для власників, незалежно від форми власності. Реєстрація права власності на об`єкти нерухомого майна провадиться на підставі правовстановлювальних документів за рахунок коштів власників нерухомого майна.

У відповідності до п. 2.1 вищезазначеної Інструкції реєстрація провадилася на підставі правовстановлювальних документів у такому порядку: а) заявник подає до бюро технічної інвентаризації два примірники правовстановлювального документа (оригінал та копію); б) відповідальний працівник бюро технічної інвентаризації вивчає законність та повноту документів і на підставі їх робить відповідний запис у реєстрову книгу; в) адреса об`єкта, що реєструється, записується в алфавітний журнал адрес; г) прізвище, ім`я та по батькові фізичних осіб власників нерухомого майна вноситься в алфавітний журнал або картку картотеки власників; ґ) на оригіналі правовстановлювального документа робиться реєстраційний напис. Якщо на правовстановлювальному документі немає місця для реєстраційного напису, то видається реєстраційне посвідчення, яке є невід`ємною частиною такого документа; д) на копії правовстановлювального документа робиться відмітка про реєстрацію з посиланням на реєстровий номер та дату реєстрації; е) до інвентаризаційної справи додається копія правовстановлювального документа, довідка про належність об`єкта нерухомого майна, в якій записується: прізвище, ім`я та по батькові або найменування власника, назва і зміст правовстановлювального документа, число і місяць реєстрації з підписом особи, яка відповідає за реєстрацію.

Згідно п. 9 додатку № 1 до вищезазначеної Інструкції договори купівлі-продажу, міни, зареєстровані біржею, є правовстановлювальними документами, на підставі яких провадиться державна реєстрація права власності на об`єкти нерухомого майна.

З наданого позивачем реєстраційного посвідчення (а.с. 9) вбачається, що 05.04.1999 Державним комунальним підприємством «Імпульс» право власності на спірну квартиру було зареєстроване в порядку та у спосіб, передбачені чинний на той момент законодавством.

Реєстрація права власності на нерухоме майно є лише офіційним визнанням права власності з боку держави. Сама собою державна реєстрація права власності за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права власності, але створює спростовувану презумпцію права власності такої особи.

Таким чином, з державною реєстрацією не пов`язаний момент виникнення у особи права власності.

Державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає.

Вирішуючи спір про визнання права власності на підставі статті 392 Цивільного кодексу України, слід враховувати, що за змістом вказаної норми права судове рішення не породжує права власності, а лише підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює його.

Отже, передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності у судовому порядку є наявність підтвердженого належними доказами як права власності на майно, яке оспорюється або не визнається іншою особою, так і порушення (невизнання або оспорювання) цього права на спірне майно.

Відповідно до положень частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Тлумачення пункту 1 частини другої статті 16 ЦК свідчить, що по своїй суті такий спосіб захисту як визнання права може застосовуватися тільки тоді, коли суб`єктивне цивільне право виникло і якщо це право порушується (оспорюється або не визнається) іншою особою.

Такий спосіб захисту як визнання права може застосовуватися для захисту (невизнання чи оспорювання) різноманітних приватних прав (зобов`язальних, речових, виключних, спадкових, права на частку в спільній частковій власності і т. д.).

Доказів того, що відповідачем не визнається або оспорюється право власності позивача на спірну квартиру матеріали справи не містять. Оригінали всіх документів, що засвідчують право власності позивача на спірну квартиру, перебувають у позивача.

Суд зазначає, що в даному випадку зміст позовних вимог не відповідає змісту порушених прав, оскільки необхідність захисту своїх прав у цій справі позивач обґрунтовує відмовою державного реєстратора у проведені реєстраційних дій за заявою позивача, проте це рішення позивачем не оскаржувалося. Водночас позивач звернувся до суду з позовом про визнання за нею права власності на квартиру до відповідача, який не оспорює таке право.

Отже судом не встановлено обставин, з якими закон пов`язує визнання за позивачем права власності в порядку ст. 392 ЦК України.

З огляду на викладене, позов задоволенню не підлягає.

При цьому суд вважає за необхідне роз`яснити позивачеві, що рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації прав, а також дії, пов`язані з автоматичною державною реєстрацією прав, можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України, його територіальних органів, в порядку, передбаченому Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», або до суду в порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 89, 141, 259, 263-265 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Пологівської міської військової адміністрації Пологівського району Запорізької області, Товариства з обмеженою відповідальністю «КП Імпульс» про визнання права власності на квартиру відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Запорізького апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , місце проживання зареєстроване за адресою: АДРЕСА_2 .

Відповідач: Пологівська міська військова адміністрація Пологівського району Запорізької області, ідентифікаційний код 45449876, адреса: м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 16.

Відповідач: Товариства з обмеженою відповідальністю «КП Імпульс», ідентифікаційний код 05397611, адреса: м. Запоріжжя, вул. Руставі, буд. 1, кв. 37.

Суддя А.В. Стеценко