Постанова № 13327187, 25.11.2010, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 листопада 2010 р. № 2а-5600/10/1370

Львівський окружний адміністративний суд

в складі: головуючої cудді Потабенко В.А.

при секретарі Дрозда І.С.,

за участю представників сторін:

від позивача: Гуліна Ю.О., Прийми Л.М., згідно доручення, Купецької І.Б., згідно наказу,

від відповідача: Томашівського О.Г., згідно доручення,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Делаваре Консульторія Україна" до Державної податкової інспекції (далі - ДПІ) у Личаківському районі м. Львова про скасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и в :

позов пред'явлено ТОВ "Делаваре Консульторія Україна" до ДПІ у Личаківському районі м. Львова про скасування податкових повідомлень-рішень від 23.11.2009 року №0002502320/0/27223/10/23-2, від 12.02.2010 року №0002502320/1/3230/10/23-2, від 26 квітня 2010 року №0002502320/4/9558/10/23-2, від 23.11.2009 року №0002821720/0/27415/10/17-2, від 15.02.2010 року №0002821720/1, від 27.04.2010 року №0002821720/4/9567.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на те, що ТОВ «Делаваре Консульторія Україна»за період з 14.02.07 по 30.06.09 не здійснювало реалізацію продукції власного виробництва (розробки програмного забезпечення) повязаній особі за цінами нижчими за фактичну собівартість даної продукції, покликаючись при цьому на п.п.7.4.1. ст.7, п.п.1.20.1 п.1.20 ст. 1, п.п. 1.20.6 п.1.20 ст.1, п.п. 1.20.8. п.1.20 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». Поряд з цим позивач зазначає, що при перевірці було необґрунтовано визначено, що введені в експлуатацію малоцінні необоротні матеріальні активи (вартістю до 1000 грн.) приймають участь у перерахунку запасів та включаються до валового доходу; позивачем правомірно було віднесено до складу валових витрат витрати на СПД ФО ОСОБА_5- юридичні послуги по оформленню документів здійснення операцій купівлі та продажу обєктів авторського права, що є основною господарською діяльністю підприємства, та СПД ФО ОСОБА_6 - консультації по розробці програмного продукту », що є основним джерелом доходу ТОВ «Делаваре Консульторія Україна», та основним продуктом впродовж 3 років; при перевірці було необґрунтовано визначено, що кошти, виплачені по авансових звітах у 2008 році, є додатковим матеріальним благом, та з сум виплачених по авансових звітах має сплачуватись податок з доходів фізичних осіб. Враховуючи наведене, оспорювані податкові повідомлення-рішення відповідача слід скасувати.

В судовому засіданні представники позивача позов підтримали повністю, просили його задовольнити.

В судовому засіданні представник відповідача проти позову заперечив повністю з мотивів, викладених у запереченні на позов від 22.06.2010 року, які є аналогічні висновкам, викладеним в акті перевірки.

Судом досліджено письмові докази, наявні в матеріалах адміністративної справи.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши дійсні обставини справи, суд приходить до висновку, що позов слід задовольнити частково, виходячи із наступного.

В судовому засіданні було встановлено, що з 16 жовтня 2009 року по 29 жовтня 2010 року Державною податковою інспекцією у Личаківському районі м. Львова проводилась планова виїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю «Делаваре Консульторія Україна»з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 14.02.07 року по 30.06.09 року. За результатами даної перевірки ДПІ у Личаківському районі м. Львова складено Акт №441/23-2/34942825 від 10.11.2009 року, відповідно до якого встановлено порушення п.1.20, п.1.26, п.1.32 ст.1, п.5.1, п.п.5.2.1 п.5.2, п.5.9 ст.5, п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України від 22.05.97р. №283/97-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств», із змінами та доповненнями (надалі Закон № 283), в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 89612,00 грн., в тому числі за І квартал 2007 року в сумі 5814 грн., за ІІ квартал 2007 року 2405 грн., за ІІІ квартал 2007 року 3115 грн., за ІV квартал 2007 року 3671, за І квартал 2008 933 грн., за ІІ квартал 2008 року 1009 грн., за ІІІ квартал 2008 року 918 грн., за ІV квартал 2008 року 56801 грн., за І квартал 2009 року 14445 грн., за ІІ квартал 2009 року 501 грн.; абзацу «б»п.п.4.2.9 п.4.2 ст.4, п.7.1 ст.7, п.п.8.1.1 п.п.8.1.2 п.8.1 ст.8 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»в наслідок чого не утримано та не перераховано податок з доходів фізичних осіб в сумі 3198,48 грн.

На підставі вищезазначеного Акта перевірки, ДПІ у Личаківському районі м. Львова прийнято податкове повідомлення-рішення від 23.11.2009 року №0002502320/0/27223/10/23-2 якими визначено суму податкового зобовязання ТОВ «Делаваре Консульторія Україна»за платежем податок на підприємств, створених за участю іноземних інвесторів, в розмірі 133 024 грн. 30 коп., в тому числі за основним платежем 89612 грн. 00 коп. та за штрафними (фінансовими) санкціями 43412 грн. 03 коп.; податкове повідомлення-рішення від 23.11.2009 року №0002821720/0/27415/10/17-2, яким визначено суму податкового зобовязання ТОВ «Делаваре Консульторія Україна»за платежем податок з доходів найманих працівників в розмірі 9595 грн. 44 коп., в тому числі за основним платежем 3198 грн. 48 коп. та за штрафними (фінансовими) санкціями 6396 грн. 96 коп.

Вказані податкові повідомлення-рішення позивачем були оскаржені в адміністративному порядку. За результатами розгляду скарг податкове повідомлення-рішення від 23.11.2009 року №0002502320/0/27223/10/23-2 залишено без змін, а податкове повідомлення-рішення від 23.11.2009 року №0002821720/0/27415/10/17-2 скасоване в частині основного платежу в сумі 950 грн. 38 коп. та застосованої штрафної санкції в сумі 1900,76 грн., внаслідок чого було прийнято нове податкове повідомлення-рішення від 27.04.2010 року №0002821720/4/9567, яким визначено суму податкового зобовязання ТОВ «Делаваре Консульторія Україна»за платежем податок з доходів найманих працівників в розмірі 6744 грн. 30 коп., в тому числі за основним платежем 2248 грн. 1 коп. та за штрафними (фінансовими) санкціями 4496 грн. 02 коп.

Щодо податку на прибуток підприємств, створених за участю іноземних інвесторів.

Дослідивши матеріали справи, суд погоджується із думкою позивача, що ТОВ «Делаваре Консульторія Україна»за період з 14.02.07 по 30.06.09 не здійснювало реалізації продукції власного виробництва (розробки програмного забезпечення) повязаній особі за цінами нижчими за фактичну собівартість даної продукції. При цьому суд виходив із того, що відповідно до п.п.7.4.1. ст.7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», ціна товарів (робіт, послуг) пов'язаним особам, визначається виходячи із договірних цін, але не менших за звичайні ціни на такі товари (роботи, послуги), що діяли на дату такого продажу. У п.п.1.20.1 п.1.20 ст. 1 Закону № 283 визначено, що якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведено зворотне, вважається що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін. Згідно із п.1.20.2 п.1.20 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів. Згідно із п.п. 1.20.6 п.1.20 ст.1 Закону № 283, у разі коли на відповідному ринку товарів (робіт, послуг) не здійснюються операції з ідентичними (у разі їх відсутності - однорідними) товарами (роботами, послугами), або якщо неможливо визначити їх ціну через відсутність або недоступність відповідної інформації, звичайною ціною вважається ціна договору. У п.п.1.20.8. п.1.20 ст.1 Закону № 283 зазначено, що обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту.

При проведенні перевірки податковим органом не було проведено аналізу цін на ринку на ідентичні (однорідні) товари відповідно до п.п.1.20.2 п.1.20 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що було б підставою для визначення звичайної ціни продукту, який реалізує ТОВ «Делаваре Консульторія Україна». Отже, оскільки в договорах продажу зазначається ціна договору, та податковим органом не доведено інше, то ціна договору вважається звичайною ціною.

Аналогічної позиції дотримується Верховний Суд України (постанова ВСУ від 23.10.2007 року).

Також, визначаючи податкове зобовязання з зазначеної операції із застосуванням звичайної ціни, відповідач безпідставно взяв в розрахунок дані з рахунків бухгалтерського обліку, зокрема рах.791 «результат основної діяльності», тоді як за змістом п.п. 1.20.2, 1.20.6 п. 1.20 ст. 1 Закону № 283, звичайна ціна визначається, виходячи з рівня цін на відповідному ринку. Безпідставним є посилання відповідача на Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 19 «Об'єднання підприємств», затверджений наказом Міністерства фінансів України від 7 липня 1999 року, та висновок відповідача, що звичайною ціною є ціна собівартості, яка відображається на рахунках бухгалтерського обліку, зокрема 79 «Фінансові результати». Норми, яка б встановлювала наступне, представником позивача в судовому засіданні наведено не було.

Що стосується придбання, використання та обліку малоцінних необоротних матеріальних активів, то суд зазначає наступне. Актом перевірки зазначено, що на порушення п.5.9 ст.5, п.п.8.2.1 п.8.2 ст.8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»ТОВ «Делаваре Консульторія Україна»занижено скориговані валові доходи на загальну суму 47834,00 грн. Такий висновок є невірним.

Відповідно до п.8.2.1 ст.8 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, матеріальні цінності, які призначаються платником податку для використання у власній господарській діяльності та вартість яких не перевищує 1000 гривень, для податкового обліку визначаються як товари, і як наслідок, витрати на придбання таких матеріальних цінностей включаються до складу валових витрат в загальному порядку та перераховуються за п.5.9 статті 5 Закону.

Формування валових витрат, повязаних з придбанням малоцінних необоротних матеріальних активів залежить від облікової політики підприємства, оскільки відповідно до пункту 27 П(С) БУ 7 “Основні засоби”, затвердженого наказом МФУ від 27.03.2000 №92, амортизація об'єктів, зазначених у підпункті 5.2 пункту 5 Положення (стандарту) 7, нараховується за методами, що наведені в пункті 27 Положення (стандарту) 7. Тобто, амортизація малоцінних необоротних матеріальних активів може нараховуватися (у першому місяці використання об'єкта в розмірі 50% його вартості, яка амортизується, та решта 50% вартості, яка амортизується, у місяці їх вилучення з активів (списання з балансу) внаслідок невідповідності критеріям визнання активом або) в першому місяці використання об'єкта 100% його вартості.

Таким чином, якщо підприємство відповідно до своєї облікової політики використовує 100% норму амортизації малоцінних необоротних матеріальних активів, то убуток балансової вартості малоцінних необоротних матеріальних активів розраховується на всю вартість в період введення їх в експлуатацію. Якщо малоцінних необоротних матеріальних активів придбаваються і вводяться в експлуатацію в одному і тому ж податковому кварталі, їх вартість за пунктом 5.9 статті 5 не перераховується.

При передачі в експлуатацію малоцінних необоротних матеріальних активів їхня вартість, яка обліковується на субрахунку 112 «Малоцінні необоротні матеріальні активи», не списується з балансу. Нараховану амортизацію відображають за кредитом рахунка 132 «Знос інших необоротних матеріальних активів»з віднесенням до складу відповідних витрат.

ТОВ «Делаваре Консульторія Україна»амортизацію малоцінних необоротних матеріальних активів нараховувало у першому місяці використання зазначених обєктів у розмірі 100 відсотків їх вартості і не враховувало ці ТМЦ у прирості балансової вартості запасів.

Малоцінні необоротні матеріальні активи ТОВ «Делаваре Консульторія Україна», що обліковуються на рахунку 1122, є введеними в експлуатацію відповідно до Плану рахунків, затвердженого наказом Мінфіну «Про затвердження Плану рахунків бухгалтерського обліку і Інструкції з його застосування»від 30.11.1999 р. № 291, одночасно на ці ТМЦ нарахований 100-відсотковий знос. Тому ці ТМЦ не приймають участь в розрахунку приросту (убутку) запасів згідно з п.5.9 Закону №283, бо не знаходяться на складах.

Такої ж позиції притримується ДПА України в листі від 29.01.2007 N 1564/7/15-021.

Підтвердженням того, що малоцінні необоротні матеріальні активи є введеними в експлуатацію, є наявні в матеріалах акти приймання-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів, підписані комісією, створеною на ТОВ наказом від 01.10.2008 року № 68, відповідно до облікової політики підприємства (наказ № 7 від 19.03.2007 року).

У звязку із тим, суд не вбачає у діях позивача порушення п.5.9 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Що стосується правомірності віднесення позивачем до складу валових витрат витрати на СПД ФО ОСОБА_5- юридичні послуги по оформленню документів здійснення операцій купівлі та продажу обєктів авторського права, СПД ФО ОСОБА_6 - консультації по розробці програмного продукту », слід зазначити наступне.

Неправомірним є посилання ДПІ у Личаківському районі м. Львова на той факт, що СПД ФО ОСОБА_5 не відзвітувала про отриманий дохід в періоді наданих ТОВ «Делаваре Консульторія Україна»послуг. Відповідно до Указу Президента «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва»N 746/99 від 28.06.99, виручкою від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) вважається сума, фактично отримана суб'єктом підприємницької діяльності на розрахунковий рахунок або (та) в касу за здійснення операцій з продажу продукції (товарів, робіт, послуг). Згідно матеріалів справи послуги були надані в 1-му кварталі 2009 року, а оплачені лише 08 травня 2009 року, що підтверджуються банківськими виписками. Звідси, у звітності СПД ФЛ ОСОБА_5 за 1 квартал 2009 року не могло бути відображено виручки в розмірі 57100 грн., яка фактично отримана в 2 кварталі 2009 року.

Також неправомірним є посилання відповідача на той факт, що в поданих до перевірки актах відсутня інформація про фактично понесені витрати, так як фактично понесені витрати підтверджуються не актами, а банківськими платіжними документами чи іншими розрахунковими документами. Оплата здійснювалась з розрахункового рахунку ТОВ «Делаваре Консульторія Україна» № 2600901085890 в ПЛФ ВАТ «Кредобанк». Банківські виписки за весь період діяльності були надані до перевірки.

Крім цього неправомірним є посилання відповідача в Акті перевірки на те, що в актах та договорах з СПД ФО ОСОБА_6 та СПД ОСОБА_5 не зазначена інформація про «економічний ефект для підприємства», і це є підставою для виключення витрат на надані послуги зі складу валових витрат.

Визначення терміну «економічний ефект»не наводиться в Законі України «Про оподаткування прибутку підприємств». У п.2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» затверджено обовязкові реквізити первинних документів, серед яких не має «економічного ефекту».

Судом також не беруться до уваги твердження представника відповідача про те, що в акті приймання послуг СПД ФО ОСОБА_7 від 06.02.2009 року та акті прийомупередачі виконаних робіт № М-0208 від 22.12.2008 року ПП ОСОБА_8 відсутня інформація про фактично понесені витрати на здійснення цих послуг, а також те, що відсутні обсяги наданих послуг в натуральному виразі, не конкретизований зміст таких послуг, оскільки такі твердження спростовуються змістом самих актів, копії яких долучені до матеріалів справи.

Відповідно до п.п.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»до валових витрат відносяться «суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у звязку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті».

Оскільки консультації отримані від СПД ОСОБА_6 були надані щодо розробки основного продукту ТОВ «Делаваре Консульторія Україна», а юридичні послуги отримані від СПД ОСОБА_5 стосувались оформлення ліцензійних договорів на продаж авторських прав, що є основною діяльністю підприємства, та усі відповідні документи оформлені відповідно до вимог чинного законодавства, то право на валові витрати виникає згідно з п. 5.1 і пп. 5.2.1 Закону №283.

Отже, прийняте відповідачем податкове повідомлення-рішення від 23.11.2009 року №0002502320/0/27223/10/23-2 є неправомірним і підлягає скасуванню в повному обсязі.

Крім цього, суд вважає за необхідне зазначити, що вказане податкове повідомлення-рішення також підлягає скасуванню з тієї причини, що в акті перевірки встановлені порушення з питань оподаткування податком на прибуток підприємств, а податкове зобовязання згідно податкового повідомлення-рішення визначено з податку на додану вартість, хоча перевіркою жодних порушень з питань оподаткування позивача податком на додану вартість не виявлено.

Щодо податку з доходів фізичних осіб.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що кошти, виплачені позивачем по авансових звітах у 2008 році, не є додатковим матеріальним благом, та з сум виплачених по авансових звітах не має сплачуватись податок з доходів фізичних осіб з урахуванням наступного.

Відповідно до ЦК України, за договором доручення одна особа діє в інтересах іншої особи за завданням і за рахунок такої іншої особи. Або за свій рахунок з подальшим відшкодуванням витрат. Статтею 1159 ЦК України встановлено, що особа, яка вчинила дії в інтересах іншої особи без її доручення, зобовязана негайно після закінчення цих дій надати особі, в майнових інтересах якої були вчинені дії, звіт про ці дії і передати їй усе, що при цьому було одержано. І згідно зі ст. 1160 ЦК України особа, яка вчинила дії в майнових інтересах іншої особи без її доручення, має право вимагати від цієї особи відшкодування фактично зроблених витрат, якщо вони були виправдані обставинами, за яких були вчинені дії. Тим не менше, незалежно від того, узгодив попередньо працівник свої дії з підприємством чи ні, якщо вони в подальшому схвалені підприємством, що може бути підтверджено прийняттям товару на склад, прийняттям звіту працівника про придбання, складання «авансового»звіту, між сторонами діють відносини договору доручення. Таким чином, і в разі попередніх домовленостей, і в разі відсутності таких домовленостей, але подальшого схвалення дій працівника, між ним і підприємством виникають відносини договору доручення. При цьому обовязок працівника відповідним чином передати все придбане на склад і належним чином відзвітувати про понесені витрати. Оскільки працівникові було дано завдання придбати певні цінності для підприємства, то підприємство не виплачувало дохід, а здійснювало компенсацію працівникові понесених витрат.

Крім того, відповідно до п.п. 4.3.2 п.4.3 ст.4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», до складу загального місячного або річного оподатковуваного доходу платника податку не включаються сума коштів, отриманих платником податку на відрядження або під звіт, з урахуванням норм пункту 9.10 статті 9 цього Закону.

Пунктом 9.10 ст.9 Закону «Про податок з доходів фізичних осіб»визначено, що податковим агентом платника податку при оподаткуванні сум, отриманих на відрядження або під звіт, не повернутих таким платником податку протягом встановленого строку, є особа, що надала такі суми, а саме:

а) на відрядження у сумі перевищення над сумою витрат платника податку на таке відрядження, розрахованою згідно з підпунктом 5.4.8 пункту 5.4 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств";

б) під звіт для здійснення окремих цивільно-правових дій від імені та за рахунок особи, що їх надала, у сумі перевищення над сумою фактичних витрат платника податку на здійснення таких дій.

Оскільки суми витрат, понесені для закупівлі продуктів харчування, побутової хімії та ін. в офіс, не входять в перелік витрат визначених п.п. 5.4.8 п.5.4 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», то порядок оподаткування сум, отриманих платником податку у даному випадку має регулюватися п.п. 9.10.1.б та п.п.9.10.4 п.9.10 ст.9 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб».

Отже, ТОВ "Делаваре Консульторія Україна" не виступало податковим агентом, оскільки сума коштів витрачена підзвітною особою на цілі підприємства та за його рахунок, про що складались авансові звіти за формою, затвердженою наказом ДПА України «Про затвердження форми Звіту про використання коштів, наданих на відрядження або під звіт, і Порядку складання зазначеного звіту»від 19.09.2003 р. № 440.

Також слід зазначити, що ДПА України в своєму листі від 19.04.2007 р. №3852/6/17-0716 розглядає порядок оподаткування витрат на забезпечення найманих працівників спеціальним та «добровільним»харчуванням і розяснює, що за відсутності обєктив ної можливості визначити кількість спожитих продуктів кожним працівником чи відвідувачем в офісі одержуваний ними дохід у вигляді додаткового блага не може бути персоніфікований, а тому не може розглядатися як обєкт обкладення податком з доходів фізичних осіб.

Крім того, в матеріалах справи наявні акти на списання товарів за 2008-2009 років, підписані постійно діючою комісією на підприємстві.

З урахуванням наведеного суд вважає, що прийняте відповідачем податкове повідомлення-рішення від 27 квітня 2010 року №0002821720/4/9567 є неправомірним і підлягає скасуванню в повному обсязі.

Що стосується податкових повідомлень-рішень від 12.02.2010 року №0002502320/1/3230/10/23-2, від 26 квітня 2010 року №0002502320/4/9558/10/23-2, від 23.11.2009 року №0002821720/0/27415/10/17-2 (скасоване податковим органом за результатами розгляду скарги), від 15.02.2010 року №0002821720/1 (скасоване податковим органом за результатами розгляду скарги), то такі скасуванню не підлягають, оскільки відповідно до Порядку направлення органами державної податкової служби України податкових повідомлень платникам податків та рішень про застосування штрафних (фінансових) санкцій, затв. наказом ДПА України від 21.06.2001 року № 253, з наступними змінами та доповненнями, не носять для позивача обовязкового характеру щодо їх виконання. Зазначені повідомлення-рішення були прийняті за результатами розгляду скарг і на підтвердження первинного податкового повідомлення-рішення зі значком «0», а податкові повідомлення-рішення від 23.11.2009 року №0002821720/0/27415/10/17-2, від 15.02.2010 року №0002821720/1 скасовані відповідачем, в замін чого було прийнято податкове повідомлення-рішення від 27 квітня 2010 року №0002821720/4/9567.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 7-14, 18, 19, 69-71, 94, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

позов задовольнити частково.

Скасувати податкові повідомлення-рішення від 23.11.2009 року № 0002502320/0/27223/10/23-2 та від 27.04.2010 року № 0002821720/4/9567, прийняті Державною податковою інспекцією у Личаківському районі м. Львова.

Стягнути з Державного бюджету України в користь товариства з обмеженою відповідальністю «Делаваре Консульторія Україна»судовий збір в сумі 3,40 грн.

В решті позовних вимог відмовити.

Постанова може бути оскаржена в порядку та строки, передбачені ст.ст. 186, 254 КАС України.

Повний текст постанови виготовлений 30.11.2010 року.

Суддя Потабенко В.А.