Рішення № 133271650, 13.01.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

13.01.2026Справа № 910/14041/25Господарський суд міста Києва у складі судді Алєєвої І.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод решіткового настилу»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтербуд Альянс»

про стягнення 519 634, 15 грн.

Без виклику представників сторін.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Завод решіткового настилу» звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтербуд Альянс» про стягнення 519 634, 15 грн, з яких: 394 691, 51 грн - основна заборгованість, пеня у розмірі 3687, 39 грн, штраф у розмірі 39 469,15 грн, інфляційні втрати у розмірі 10 741, 63 грн та 30 % річних у розмірі 71 044, 47 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем передбаченого договором обов`язку з оплати вартості отриманого товару за договором поставки від 15.01.2025.

Частиною 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що малозначні справи розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідно до частини 1 статті 250 Господарського процесуального кодексу України питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Частиною 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.11.2025 позовну заяву прийнято судом до розгляду та відкрито провадження у справі. Приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв`язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу - для подання відповіді на відзив. Вказану ухвалу суду сторони отримали у встановленому законом порядку.

17.12.2025 від представника відповідача до суду надійшла заява про вступ у справу як представника. Разом з вказаною заявою представник відповідача долучив до матеріалів справи письмові пояснення, в яких просив в задоволені позову відмовити.

24.12.2025 від позивача до суду надійшли письмові заперечення на пояснення відповідача, в яких позивач просив позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

01.01.2026 від представника відповідача надійшли додаткові пояснення, в яких представник просив в задоволені позову відмовити.

Враховуючи, що до суду не надходило клопотань учасників справи або одного з них в порядку частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін, з огляду на відсутність у суду підстав для виклику сторін з власної ініціативи, господарський суд розглядає справу без проведення судового засідання.

У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,

УСТАНОВИВ:

15.01.2025 між позивачем (виконавець) та відповідачем (замовник) укладено Договір поставки, за яким виконавець в порядку та на умовах визначених цим Договором та Специфікаціями, які є невід`ємною частиною даного договору, згідно креслень КМД, зобов`язується виготовити та передати у власність замовника металеві вироби (далі продукція) в номенклатурі, кількості та за ціною, що передбачені Специфікацією на відповідну партію продукції, замовник зобов`язується прийняти продукцію та оплатити її вартість відповідно до умов, викладених у Специфікації (п. 1.1. Договору).

Відповідно до п. 4.3 Договору вартість продукції, яка підлягає відвантаженню, вказується у видаткових накладних та розраховується або по фактичній вазі загалом, або поштучно з врахуванням фактичної ваги виробів.

Згідно п. 4.6. Договору загальна ціна договору складається із сум всіх специфікацій, або видаткових накладних з врахуванням толерансу. В загальну ціну договору включено вартість тари/упаковки.

Відповідно до п. 4.10. Договору, умови розрахунку за продукцію вказуються в Специфікаціях на кожну окрему партії продукції.

Кінцевий взаєморозрахунок за договором між замовником та виконавцем, проводиться на підставі Акту взаєморозрахунків (п. 4.20 Договору).

Згідно п. 5.2 Договору, перед відвантаженням продукції замовник зобов`язаний здійснити оплату коштів на рахунок виконавця, передбачену у специфікації на кожну партію продукції та надіслати на електронну адресу виконавця скан-копію довіреності на право отримання продукції уповноваженою особою замовника.

Датою поставки продукції вважається дата відвантаження та/або передачі продукції замовнику у відповідності до умов поставки, вказаних у Специфікації до цього договору відповідно до Інкотермс 2010 (п. 5.5. Договору).

Відповідно до п. 5.6. Договору, право власності на продукцію переходить від виконавця до замовника з дати відвантаження та/або передачі продукції відповідно до умов Інкотермс -2010, вказаних у специфікації до цього договору.

Згідно п. 5.10. Договору, замовник зобов`язаний після приймання продукції оформити оригінал видаткової накладної підписом відповідальної особи про отримання продукції, скріпити печаткою, надати оригінал довіреності на право отримання продукції та, протягом 3-х календарних днів надіслати вказані документи нa поштову адресу виконавця.

Пунктом 10.1. Договору, сторони погодили можливість використання кваліфікованого електронного підпису у документообігу, в томy числі, але нe виключно при складанні/укладенні додаткових угод до цього Договору, додатків, які є невід`ємною частиною цього Договору, а також первинних документів та інших будь-яких документів щодо укладення та виконання цього договору. При укладенні цього Договору та виконанні будь-яких правочинів, додатків, первинних бухгалтерських документів, а також інших документів, необхідність в обміні якими виникне у сторін під час виконання договірних зобов`язань, сторонами можуть використовуватися документи в електронній формі, а підписання таких документів буде здійснюватися з використанням наступних сервісів електронного документообігу, що включають, але не обмежуються: «Вчасно» (https://vchasno.ua), «M.E.Doc» (https://medoc.ua/), а також інших системи (платформ, веб-сервісів чи комп`ютерних програми), які здійснюють обмін електронними документами (п. 10.4. Договору).

Згідно з приміткою, що міститься у Специфікаціях № 1 від 15.01.2025 та № 2 від 30.01.2025 розрахунок ваги зварної арматурної карти сітки відбувається по теоретичній вазі згідно конструкторської документації та чинних допустимих норм відхилень згідно державних стандартів. Відвантаження продукції проводиться по кількості одиниць в штуках, або загальній вазі відповідно до потреб покупця. Кінцева вартість продукції, яка підлягає відвантаженню, вказується у видаткових накладних та розраховується або по фактичній вазі загалом, або поштучно з врахуванням фактичної ваги виробів. Підстава для розрахунку фактичної ваги: ДСТУ 3760:2019, п. 5.3, таблиця 1. Сторони домовились про застосування толерансу поставки. Постачальник і Покупець розуміють під толерансом допустиме відхилення між кількістю та вартістю продукції, зазначених в специфікації і кількістю та вартістю фактично поставленої продукції, які зазначаються в рахункахфактурах та видаткових накладних. При поставці продукції з урахуванням толерансу, зобов`язання постачальника вважаються виконаними належним чином.

На виконання умов договору позивачем було передано відповідачу згідно видаткових накладних та специфікацій товар на загальну суму 2 185 643, 68 грн.

Відповідно до видаткових накладних № 66 від 20.01.2025, № 254 від 28.02.2025, № 390 від 27.03.2025 позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 472 290, 96 грн, який відповідачем оплачений у повному обсязі, поставлений та оплачений товар за вказаними видатковими накладними між сторонами є безспірним.

Згідно видаткової накладної № 253 від 28.02.2025 (Специфікація № 2) частина товару була поставлена на суму 676 433, 03 грн.

Наступна поставка решти товару здійснювалася на підставі видаткової накладної № 265 від 03.03.2025 на загальну суму 707 953, 25 грн.

У зв`язку з поставкою частини товару на підставі Специфікації № 2 позивачем було виставлено відповідачу рахунок на оплату № 128 від 30.01.2025 на суму 1 384 386, 28 грн.

31.01.2025 відповідач здійснив позивачу оплату в сумі 1 078 661, 21 грн.

Після зарахування вартості попередньої поставки залишок оплати становить 402 228, 18 грн (1 078 661, 21 грн - 676 433, 03 грн (ВН № 253). Заборгованість відповідача перед позивачем за видатковою накладної № 253 від 28.02.2025 у сумі 676 433, 03 грн відсутня.

Як вже зазначалось згідно видаткової накладної № 265 від 03.03.2025 позивачем було поставлено відповідачу товар на загальну суму 707 953, 25 грн.

Враховуючи залишок оплати по виставленому позивачем відповідачу рахунку № 128 від 30.01.2025 у розмірі 402 228, 18 грн, який було направлено на погашення заборгованості товару за видатковою накладною № 265 від 03.03.2025 у відповідача перед позивачем залишилась заборгованість за вказаною видатковою накладною у розмірі 305 725, 07 грн (707 953, 25 грн (ВН № 265) - 402 228, 18 грн (залишок попередньої оплати)).

Також відповідачем на погашення залишку заборгованості перед позивачем за ВН № 265 у розмірі 305 725, 07 грн, 14.03.2025 та 02.04.2025 здійснено оплату на загальну суму 240 000, 00 грн.

Позивач вказує, що залишок боргу у розмірі 65 725, 07 грн (305 725, 07 грн - 240 000, 00 грн) за видатковою накладною № 265 від 03.03.2025 станом на день звернення з даною позовною заявою відповідачем не погашено.

Також позивач вказує, що ним згідно видаткової накладної № 567 від 08.05.2025 поставлено відповідачу товар на загальну суму 328 966, 44 грн, який відповідачем прийнятий та не оплачений.

З метою досудового врегулювання спору позивач направив відповідачу претензію від 01.08.2025 щодо погашення заборгованості у розмірі 394 691, 51 грн (65 725, 07 грн + 328 966, 44 грн), яка задоволена не була, що і стало підставою для звернення до господарського суду з даним позовом.

Згідно із ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ст. 626 ЦК України).

Статтею 627 ЦК України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

У відповідності до ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до статей 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір є обов`язковим до виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Згідно ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 ст. 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

За приписами п. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Отже, змістом взаємних договірних зобов`язань сторін є обов`язок позивача поставити відповідачу обумовлений договором товар належної якості та кількості, який породжує обов`язок відповідача прийняти зазначений товар та оплатити за нього встановлену договором вартість у встановлений договором строк.

Господарським судом міста Києва встановлено, що позивачем поставлено відповідачу товар на умовах визначених договором, що підтверджується наведеними вище видатковими накладними, які підписані відповідачем без зауважень. Однак, відповідач свої зобов`язання за договором щодо оплати поставленого товару виконав не в повному обсязі, внаслідок чого у відповідача перед позивачем за ВН № 265 від 03.03.2025 утворилась заборгованість у розмірі 65 725, 07 грн, а за ВН № 567 від 08.05.2025 у розмірі 328 966, 44 грн, всього на загальну суму 394 691, 51 грн.

З огляду на те, що строк оплати за поставлений товар настав, враховуючи приписи ч. 1 ст. 692 ЦК України за якими зокрема покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, ненадання відповідачем контррозрахунку заборгованості, враховуючи відсутність доказів оплати, вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості за договором у розмірі 394 691, 51 грн підлягає задоволенню.

Стаття 610 ЦК України визначає, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Приписами ст. 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно з ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Згідно ст. 3 вищезазначеного Закону України, розмір пені, передбачений статтею 1, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується.

Відповідно до п. 6.2 Договору, у випадку порушення термінів оплати передбачених специфікаціями до цього договору, замовник сплачує виконавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в той період від суми, що підлягає сплаті, за кожен день затримки оплати продукції.

Позивачем заявлено до стягнення з відповідача 3687, 39 грн пені за період з 03.04.2025 - 13.04.2025, пеня за вказаний період розраховувалася із суми загального боргу у розмірі 394 691, 51 грн.

Однак судом встановлено що за вказаний період у відповідача перед позивачем ще не існувала заборгованість за видатковою накладною № 567 у розмірі 328 966, 44 грн, оскільки вказаний товар був поставлений позивачем відповідачу 08.05.2025, тобто пізніше, а саме поза межами заявленого позивачем періоду щодо нарахування пені. Отже нарахування пені на суму боргу у розмірі 328 966, 44 грн в межах заявленого періоду є неможливим та безпідставним.

Господарський суд міста Києва, здійснивши перевірку наданого позивачем математичного розрахунку пені, дійшов висновку про його неточність, а тому в межах заявленого позивачем періоду, судом здійснено власний розрахунок пені із суми боргу 65 725, 07 грн, яка існувала в межах заявленого періоду позивачем, за розрахунком суду з відповідача на користь позивача підлягає стягненню пеня у розмірі 614, 03 грн.

Відповідно до п. 6.2.1. Договору, у випадку порушення термінів оплати, передбачених Специфікаціями до цього Договору, на строк понад 10 (десять) банківських днів, до замовника застосовується штрафні санкції у вигляді штрафу в розмірі 10 % від невчасно сплаченої або несплаченої суми.

Позивачем заявлено до стягнення з відповідача 10 % штрафу від невчасно сплаченої або несплаченої суми.

Господарський суд міста Києва дослідивши здійснений позивачем розрахунок штрафу, вважає його обґрунтованим, арифметично вірним та таким, що не суперечить нормам чинного законодавства, у зв`язку з чим вимоги позивача про стягнення з відповідача 10 % штрафу у розмірі 39 469, 15 грн підлягає задоволеню.

Крім того, позивачем заявлено вимоги про стягнення 71 044, 47 грн 30 % річних за період з 03.04.2025 по 07.11.2025 та 10 741, 63 грн інфляційних втрат за період квітень 2025 по вересень 2025 на загальну суму боргу.

Наявними в матеріалах справи доказами підтверджується порушення відповідачем зобов`язань за Договором, а отже відповідач є таким, що прострочив виконання грошового зобов`язання за Договором.

Відповідальність за порушення грошового зобов`язання передбачена статтею 625 ЦК України.

Так, за приписами ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч. 2 ст. 625 ЦК України).

Пунктом 6.2.2. Договору встановлено, що у випадку порушення будь-яких термінів, вказаних у Специфікаціях, більш ніж на 30 (тридцять) днів, замовник сплачує на користь виконавця відсотки за кожен день користування чужими грошовими коштами у розмірі 30 % річних.

Відтак, враховуючи положення ч. 2 ст. 625 ЦК України, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 30 % річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, а також 30 % річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.

Нарахування інфляційних втрат здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 20 листопада 2020 року у справі № 910/13071/19 роз`яснила, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Згідно з імперативними вимогами статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та статті 236 Господарського процесуального кодексу України, висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Перевіривши розрахунок позивача по інфляційним втратам та періоди, по яким заявлено інфляційне нарахуванням з урахуванням зазначеної практики Об`єднаної палати Касаційного господарського суду, Господарський суд міста Києва вважає, що вимоги позивача про стягнення інфляційних втрат підлягають частковому задоволенню, а саме в розмірі 8383, 41 грн.

Господарський суд здійснивши перевірку наданого позивачем математичного розрахунку 30 % річних, дійшов висновку про його неточність, а тому за розрахунком суду з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 30 % річних у розмірі 61 310, 67 грн.

Відповідно до ст. 13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 73 ГПК України, встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування (ч. 1 ст. 76 ГПК України).

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З огляду на вищезазначене, приймаючи до уваги встановлені судом обставини, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Судові витрати позивача по сплаті судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог в сумі 6053, 63 грн відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 129, 236-238, 240, 252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ІНТЕРБУД АЛЬЯНС» (02091, місто Київ, ВУЛИЦЯ АРХІТЕКТОРА ВЕРБИЦЬКОГО, будинок 9 Д, квартира 90, ідентифікаційний код 42381962) на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ЗАВОД РЕШІТКОВОГО НАСТИЛУ» (82564, Львівська обл., Самбірський р-н, село Нижнє Гусне, вул. Центральна, будинок 3, ідентифікаційний код 41336154) заборгованість у розмірі 394 691 (триста дев`яносто чотири тисячі шістсот дев`яносто одна) грн 51 коп., пеню у розмір 614 (шістсот чотирнадцять) грн 03 коп., штраф у розмірі 39 469 (тридцять дев`ять тисяч чотириста шістдесят дев`ять) грн 15 коп., 30 % річних у розмірі 61 310 (шістдесят одна тисяча триста десять) грн 67 коп., інфляційні втрати у розмірі 8383 (вісім тисяч триста вісімдесят три) грн 41 коп. та витрати зі сплати судового збору у розмірі 6053 (шість тисяч п`ятдесят три) грн 63 коп.

3. В задоволені решти позовних вимог відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя І.В. Алєєва