Ухвала суду № 133264546, 12.01.2026, Вінницький міський суд Вінницької області

Справа № 127/36435/25

Провадження № 1-в/127/626/25

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 січня 2026 року м. Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області

у складі: головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участі секретаря: ОСОБА_2 ,

прокурора: ОСОБА_3 ,

засудженого: ОСОБА_4 ,

захисника: ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Вінниці клопотання засудженого до довічного позбавлення волі ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про звільнення від відбування покарання у зв`язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку,-

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького міського суду Вінницької області надійшло клопотання засудженого до довічного позбавлення волі ОСОБА_4 про звільнення від відбування покарання у зв`язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку.

Скарга мотивована тим, що ОСОБА_4 на підставі вироку Київського міського суду від 21.06.2000 № 1-78, ухваленого 14.12.2000 Верховним судом України, тримається в ув`язненні, як остаточно засуджений до довічного позбавлення волі за КК України 1960 року (в редакції від 04.04.2000 року). Однак, звернений до виконання обвинувальний вирок щодо ОСОБА_4 не виконувався правомірно більше 20-ти років. Неправомірність виконання вироку, за твердженням ОСОБА_6 , полягала у тому, що до 03.03.2023 року (дати початку функціонування в Україні механізму умовно-дострокового звільнення для довічно ув`язнених) особи, засуджені до довічного позбавлення волі, не мали правових підстав умовно-достроково звільнитись від відбування покарання у виді довічного позбавлення волі. Протягом вказаного строку ОСОБА_4 не ухилявся від відбування призначеного покарання і не вчинив нового злочину. Відтак, оскільки обвинувальний вирок не було виконано в десять років, рахуючи з дня набрання ним законної сили (при засудженні до більш суворого покарання, ніж позбавлення волі строком на п`ять років) ОСОБА_4 просить застосувати до нього давність виконання обвинувального вироку.

У судовому засіданні засуджений ОСОБА_4 клопотання про звільнення від відбування покарання у зв`язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку підтримав, просив суд його задовольнити з підстав зазначених у клопотанні. Зокрема, зазначив що вирок відносно нього не виконувався частково, був звернений до виконання, але виконувався неправомірно більше 20 років, оскільки весь цей час в Україні не функціонував правовий механізм умовно-дострокового звільнення від відбування покарання осіб, засуджених до довічного позбавлення волі. Крім того, покарання виконувалось неправомірно до всіх засуджених. ОСОБА_4 послався на рішення Європейського суду «Медвідь проти України», у якому встановлено системне порушення положень застосованих до осіб засуджених до довічного позбавлення волі до березня 2023 року. Отже, як пояснив суду ОСОБА_4 , до березня 2023 року не передбачення в чинному Кримінальному кодексі України можливості умовно-дострокового звільнення осіб засуджених до довічного позбавлення волі є незаконним.

Захисник засудженого ОСОБА_4 адвокат ОСОБА_5 підтримала клопотання свого підзахисного, просила суд його задовольнити.

Прокурор ОСОБА_3 у судовому засіданні зазначив, що законних підстав для задоволення клопотання засудженого немає, адже порушення щодо виконання вироку відносно ОСОБА_4 відсутні. Вважає, що клопотання не обґрунтоване, не відповідає вимогам чинного законодавства. Підстави для ствердження того, що порушено вимоги Кримінально кодексу України - відсутні. Крім того, дане питання вже розглядалось Вінницьким міським судом. У задоволенні клопотання просив відмовити.

Заслухавши думку прокурора, захисника та засудженого, дослідивши матеріали клопотання та особової справи на засудженого ОСОБА_4 суд вважає, що клопотання задоволенню не підлягає з наступних підстав.

З матеріалів особової справи засудженого вбачається, що 21.06.2000 судовою колегією в кримінальних справах Київського міського суду ОСОБА_4 засуджений за ч. 3 ст. 142, п. п. «а», «г», «і» ст. 93 КК України (1960 року) з урахуванням ст. 42 КК України (1960 року) до покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його особистою власністю, з відбуванням покарання в тюрмі суворого режиму.

Ухвалою колегії суддів палати Верховного Суду України з кримінальних справ від 14.12.2000 р. вирок від 21.06.2000 р. змінено і, зокрема, ОСОБА_4 вважається засудженим за п.п. «г», «і» ст. 93, ч. 3 ст. 1982 КК України (1960 року) до покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією всього майна.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 15.03.2018 року засудженому ОСОБА_4 зараховано в строк покарання, призначеного вироком Київського міського суду від 21.06.2000 року, строк попереднього ув`язнення з 23 березня 1999 року по 14 грудня 2000 року, з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.

На даний час вказаний вирок виконується, засуджений відбуває зазначене покарання з 10.01.2001 року по теперішній час, із зарахуванням строку попереднього ув`язнення з 23.03.1999 року, що підтверджується протоколом затримання від 23.03.1999 року, постановою про обрання запобіжного заходу взяття під варту від 23.06.1999 року та розпорядженням про виконання вироку від 10.01.2001 року.

На даний час засуджений ОСОБА_4 відбуває покарання в межах територіальної юрисдикції Вінницького міського суду Вінницької області в ДУ «Вінницька УВП (№1)».

Відповідно до ч. 1 ст. 539 КПК України слідує, що питання, які виникають під час та після виконання вироку вирішуються судом за клопотанням (поданням) прокурора, засудженого, його захисника, законного представника, органу або установи виконання покарань, а також інших осіб, установ або органів у випадках, встановлених законом.

Згідно з п. 14 ч. 1 ст. 537 КПК України під час виконання вироків суд має право вирішувати інші питання про всякого роду сумніви і протиріччя, що виникають при виконанні вироку.

Статтею 51 КК України визначено, що до осіб, визнаних винними у вчиненні кримінального правопорушення, судом можуть бути застосовані такі види покарань: 1) штраф; 2) позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу; 3) позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю; 4) громадські роботи; 5) виправні роботи; 6) службові обмеження для військовослужбовців; 7) конфіскація майна; 8) арешт; 9) обмеження волі; 10) тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців; 11) позбавлення волі на певний строк; 12) довічне позбавлення волі.

Відповідно до ч. 1 ст. 64 КК України довічне позбавлення волі встановлюється за вчинення особливо тяжких злочинів і застосовується лише у випадках, спеціально передбачених КК України, якщо суд не вважає за можливе застосувати позбавлення волі на певний строк.

За змістом ст. 152 КВК України підставами звільнення від відбування покарання є: відбуття строку покарання, призначеного вироком суду; закон України про амністію; акт про помилування; прийняття уповноваженим органом рішення про передачу особи для обміну як військовополоненого; скасування вироку суду і закриття кримінального провадження; закінчення строків давності виконання обвинувального вироку; умовно-дострокове звільнення від відбування покарання; хвороба; інші підстави, передбачені законом.

Засуджений ОСОБА_4 у своєму клопотанні посилається на п. 4 ч. 1 та ч. 3 ст. 49 КК УРСР 1960 року. Згідно п. 4 ч. 1 ст. 49 КК УРСР 1960 року, обвинувальний вирок не виконується, якщо його не було виконано в такі строки, рахуючи з дня набрання вироком законної сили: десять років при засудженні до більш суворого покарання, ніж позбавлення волі строком на п`ять років. Згідно ч. 3 ст. 49 КК УРСР 1960 року, питання про застосування давності до особи, засудженої до довічного позбавлення волі, вирішується судом. Якщо суд не визнає можливим застосувати давність, довічне позбавлення волі замінюється позбавленням волі на певний строк.

Згідно з ч.1 ст. 57 Закону України «Про правотворчу діяльність», дія нормативно-правового акта поширюється на суспільні відносини, що виникли (тривають) після набрання ним чинності, якщо інше не передбачено Конституцією України чи законом.

Відповідно до п.1 розділу I "ПРИКІНЦЕВІ ТА ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ" КК України, цей Кодекс набирає чинності з 1 вересня 2001 року.

Згідно з ч.2 ст. 58 Закону України «Про правотворчу діяльність», норми нормативно-правового акта поширюються на суспільні відносини, що виникли до дня набрання ним чинності та продовжують існувати на день набрання ним чинності, з дня набрання чинності цим нормативно-правовим актом.

Відповідно до п. 2 розділу I "ПРИКІНЦЕВІ ТА ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ" КК України, з набранням чинності цим Кодексом втрачають чинність: Кримінальний кодекс Української РСР від 28 грудня 1960 року (Відомості Верховної Ради УРСР, 1961 р., № 2, ст. 14) із змінами, внесеними до нього.

Згідно з п.1 ч.1 ст. 60 Закону України «Про правотворчу діяльність», дія нормативно-правового акта або окремого його структурного елемента припиняється внаслідок: втрати ним або його окремим структурним елементом чинності.

Відтак, до правовідносин давності виконання обвинувального вироку, які виникли до набрання чинності КК України 2001 року та продовжують існувати на день набрання ним чинності, застосовуються положення КК України 2001 року.

Із пункту 5 ч. 1 ст. 80 КК України вбачається, що особа звільняється від відбування покарання, якщо з дня набрання чинності обвинувальним вироком його не було виконано в такі строки: п`ятнадцять років - у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі на строк більше десяти років за особливо тяжкий злочин.

Із змісту частин 3 та 4 ст. 80 КК України, перебіг давності зупиняється, якщо засуджений ухиляється від відбування покарання. У цих випадках перебіг давності відновлюється з дня з`явлення засудженого для відбування покарання або з дня його затримання. У цьому разі строки давності, передбачені пунктами 1-3 частини першої цієї статті, подвоюються. Перебіг давності переривається, якщо до закінчення строків, зазначених у частинах першій та третій цієї статті, засуджений вчинить новий злочин. Обчислення давності в цьому випадку починається з дня вчинення нового злочину.

Частиною 6 статті 80 КК України давність не застосовується у разі засудження за катування, передбачене частиною третьою статті 127, злочини проти миру та безпеки людства, передбачені статтями 437-439 і частиною першою статті 442 цього Кодексу.

Статтею 129 Конституції України закріплено основні засади судочинства, серед яких важливе місце займає принцип закріплений пунктом 9 статті 129 Конституції України обов`язковість судового рішення. Означений принцип передбачає, що вирок, ухвала і постанова суду, що набрали законної сили, є обов`язковими для всіх державних і громадських підприємств, установ і організацій, посадових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України.

Статтею 382 КК України встановлена кримінальна відповідальність за умисне невиконання рішення, вироку, ухвали чи постанови суду, що набрали законної сили, або здійснення перешкод для їх виконання.

Виконання вироку це завершальна стадія кримінального процесу, в якій вирок суду, що набрав законної сили, звертається до виконання і безпосередньо реалізуються рішення суду (в тому числі й щодо призначеного покарання) та вирішуються питання, що виникають у зв`язку зі зверненням вироку до виконання і його виконанням.

Отже, з вищезазначеного можна зробити висновок, що лише у випадках не звернення обвинувального вироку суду, який набрав законної сили, до виконання з підстав, які не залежали від волі засудженої особи, можуть застосовуватись положення закону, що стосуються звільнення від відбування покарання у зв`язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку.

Під давністю виконання обвинувального вироку розуміється сплив встановлених у законі (ст. 80 КК України) строків з дня набрання чинності обвинувальним вироком, що виключає виконання призначеного судом покарання. Існування в Кримінальному кодексі України цього виду звільнення від відбування покарання обумовлюється недоцільністю виконання обвинувального вироку, оскільки після спливу вказаних строків його виконання не може мати належного карального і превентивного впливу, а також тим, що невчинення засудженим у цей період нового злочину, як правило, свідчить про втрату ним суспільної небезпечності.

Початком перебігу строку давності є день набрання чинності обвинувальним вироком, який встановлюється кримінально-процесуальним законодавством.

Вивчивши клопотання засудженого ОСОБА_4 , дослідивши матеріали провадження та особової справи, суд робить висновок, що строк давності виконання вироку суду, яким ОСОБА_4 засуджений до довічного позбавлення волі, у даному випадку не починався і не закінчувався, оскільки встановлено, що вирок суду від 21.06.2000 року виконується, доказом чого є розпорядженням про виконання вироку від 10.01.2001 року, на виконання вироку суду ОСОБА_4 перебуває у місцях позбавлення волі, відбуваючи визначене судом кримінальне покарання у виді довічного позбавлення волі, тому підстави для застосування положень статті 80 КК України про звільнення від відбування покарання у зв`язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку відсутні.

Зважаючи на вищевикладене, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення заявленого засудженим клопотання про звільнення від відбування покарання у зв`язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку. Відтак, вимоги клопотання ОСОБА_4 задоволенню не підлягають, як такі, що не ґрунтуються на положеннях закону та фактичних обставинах.

Керуючись статтями 64, 80 КК України, статтями 370, 371, 395, 537, 539 КПК України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні клопотання засудженого до довічного позбавлення волі ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про звільнення від відбування покарання у зв`язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку відмовити.

Ухвала може бути оскаржена до Вінницького апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Вінницький міський суд Вінницької області протягом семи днів з дня її оголошення, а засудженим в той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення.

Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Суддя: