Постанова № 13325900, 13.12.2010, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 грудня 2010 р. справа № 2а-25028/10/0570

Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

час прийняття постанови: 10-20 год.

Донецький окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Чекменьова Г.А.

при секретаріТокмакової Є.А.

за участю

представника позивача Сергутіна В.В.

представника відповідача Сєвідової К.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом Приватного підприємства «СИНАПС» до Державної податкової інспекції в Ленінському районі м. Донецька про визнання дій протиправними та скасування податкових повідомлень рішень,

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство «СИНАПС» звернулося до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції в Ленінському районі м. Донецька про визнання дій протиправними, визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень № 0005241542/0, № 0005231542/0, № 0005251542/0 від 26.02.2010р.; № 0005241542/2, № 0005231542/2, № 0005251542/2 від 02.08.2010р.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив про невідповідність складеного відповідачем акту перевірки № 53/15-2/13478542 від 15.01.2010р. та прийнятих відповідачем рішень вимогам закону, оскільки позивачем були своєчасно подані до установи банку ДФ ТОВ КБ “АРМА” платіжні доручення про сплату ПДВ. Але внаслідок відсутності коштів у банку, платіжні доручення позивача не були виконані. В подальшому позивач своєчасно сплачував поточні податкові платежі через установи інших банків, але відповідач безпідставно зараховував такі платежі на погашення податкового боргу минулих періодів. З наведених підстав позивач просив визнати дії відповідача протиправними та скасувати спірні податкові повідомлення-рішення.

05.11.2010 р. позивач своєю заявою збільшив позовні вимоги, просив також визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення № 0005241542/3, №0005231542/3, №0005251542/3 від 26.10.2010р., прийняті за наслідками адміністративного оскарження.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав заявлені позовні вимоги, просив позов задовольнити з підстав, зазначених в позовній заяві.

Представник відповідача проти позову заперечив, надав суду письмові заперечення, зазначив, що відповідачем був складений акт невиїзної документальної перевірки своєчасності сплати податку на додану вартість від 15.01.2010р. Представник відповідача пояснив, що податкове зобовязання, самостійно визначене платником податку у податковій декларації, вважається узгодженим від дня подання такої декларації. Спірні податкові повідомлення-рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій прийняті у звязку з несвоєчасною сплатою позивачем узгодженої суми податкового зобовязання з податку на додану вартість. З обґрунтуванням заявленого позову відповідач не погодився, оскільки відповідно до закону податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобовязань. Просив у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши представників сторін, розглянувши та перевіривши матеріали справи, суд встановив наступне.

З наданого позивачем примірнику акту про результати невиїзної документальної перевірки своєчасності сплати з податку на додану вартість № 53/15-2/13478542 від 15.01.2010р. (а.с.56-57) вбачається, що посадової особою відповідача проведена невиїзна документальна перевірка с питання своєчасності сплати узгодженої суми податкового зобовязання з податку на додану вартість по деклараціям за період січень серпень 2009р. За наслідками перевірки відповідачем встановлено, що зобовязання з податку на додану вартість по деклараціям за період січень серпень 2009р. сплачені позивачем за межами граничних строків сплати із затримкою, вказаною у наявній в акті таблиці, а також в наданому відповідачем розрахунку штрафних санкцій (а.с.79-84).

За наслідками перевірки відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення від 26.02.2010р. (а.с.10-12): №0005241542/0, в якому зазначено, що за затримку на 30 календарних днів узгодженої суми податкового зобовязання в розмірі 113516,5 грн. позивач зобовязаний сплатити штраф у розмірі 10 % у сумі 11351,65грн.; №0005231542/0, в якому зазначено, що за затримку на 88 календарних днів узгодженої суми податкового зобовязання в розмірі 128576,05 грн. позивач зобовязаний сплатити штраф у розмірі 20 % у сумі 25715,21грн.; № 0005251542/0 в якому зазначено, що за затримку на 92 календарних дні узгодженої суми податкового зобовязання в розмірі 17011,52 грн. позивач зобовязаний сплатити штраф у розмірі 50 % у сумі 8505,76грн.

За наслідками адміністративного оскарження відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення від 02.08.2010р. № 0005241542/2, № 0005231542/2, № 0005251542/2 (а.с.13-15) та від 26.10.2010р. № 0005241542/3, № 0005231542/3, № 0005251542/3 (а.с.46-48) з аналогічним змістом, оскільки подані позивачем скарги в порядку адміністративного оскарження залишені без задоволення (а.с.16-30). Відповідно до підпункту 5.3.1. ст. 5 Закону України “Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” від 21.12.2000 р. № 2181-III (надалі Закону № 2181-III) платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом десяти календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 цього Закону для подання податкової декларації.

Підпунктом 4.1.4. ст.4 Закону № 2181-III зазначено, що податкові декларації подаються за базовий податковий (звітний) період, що дорівнює: а) календарному місяцю (у тому числі при сплаті місячних авансових внесків), - протягом 20 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.

Згідно з підпунктом 17.1.7. пункту 17.1 статті 17 Закону № 2181-III у разі коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов'язання протягом граничних строків, визначених цим Законом, такий платник податку зобов'язаний сплатити штраф у таких розмірах:

при затримці до 30 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, - у розмірі десяти відсотків погашеної суми податкового боргу;

при затримці від 31 до 90 календарних днів включно, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, - у розмірі двадцяти відсотків погашеної суми податкового боргу;

при затримці, що є більшою 90 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, - у розмірі п'ятдесяти відсотків погашеної суми податкового боргу.

Платник податків сплачує один із зазначених у цьому підпункті штрафів відповідно до загального строку затримки незалежно від того, чи були застосовані штрафи, визначені у підпунктах 17.1.1- 17.1.6 цього пункту, чи ні.

З наданих сторонами відомостей вбачається, що позивачем несвоєчасно сплачена узгоджена сума податкового зобовязання з податку на додану вартість за січень 2009р. згідно податковій декларації № 7451 від 20.02.2009р.

При цьому, як зазначено в акті перевірки від 15.01.2010р. та не заперечується сторонами, з метою сплати сум податку на додану вартість позивачем до Донецької філії ТОВ Комерційний банк “АРМА”, зокрема, надано платіжне доручення № 444 від 16.03.2009р. на суму 27000 грн.

З цього приводу відповідач зазначив, що це платіжне доручення надійшло до банку 16.03.2009р., тоді як граничний строк сплати зазначеного податкового зобовязання 02.03.2009р., тобто, підприємство надало банку платіжне доручення вже із затримкою сплати на 14 днів, що тягне нарахування штрафу у розмірі 10 % від суми сплаченого із затримкою податкового боргу. На думку позивача, оскільки сума податкового зобовязання за січень 2009 р. складає 22342 грн., а позивач платіжним дорученням № 444 від 16.03.2009р. намагався сплатити суму 27000 грн., цієї суми було достатньо як для сплати податкового боргу , так і сплати штрафу за затримку.

З огляду на наведені обставини суд зазначає, що згідно підпункту 16.5.1. п. 16.5. ст. 16 Закону № 2181-III за порушення строків перерахування податків, зборів (обов'язкових платежів) до бюджетів або державних цільових фондів, встановлених Законом України "Про платіжні системи та переказ грошей в Україні" банк сплачує пеню за кожний день прострочення, включаючи день сплати, у розмірах, встановлених підпунктом 16.4.1 пункту 16.4 статті 16, та штрафні санкції, встановлені підпунктом 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 цього Закону, а також несе іншу відповідальність, встановлену цим Законом, за порушення порядку своєчасного та повного внесення податку, збору (обов'язкового платежу) до бюджету або державного цільового фонду. При цьому платник податків, зборів (обов'язкових платежів) звільняється від відповідальності за несвоєчасне або неповне зарахування таких платежів до бюджетів та державних цільових фондів, включаючи нараховану пеню або штрафні санкції.

Відповідно до 16.5.2. п. 16.5. ст. 16 Закону № 2181-III днем подання до установ банків платіжного доручення за всіма видами податкових платежів вважається день його реєстрації у цих установах.

Таким чином, законом встановлена відповідальність банку за порушення строків перерахування податків, зборів (обов'язкових платежів) до бюджетів або державних цільових фондів. За таких умов, нарахування відповідачем штрафу за затримку сплати податкового зобовязання за січень 2009 р. у розмірі, який не враховує факту направлення позивачем платіжного дорученням № 444 від 16.03.2009р. на суму 27000 грн., та без урахування встановленої Законом № 2181-III відповідальності банку, є неправомірним.

Стосовно платежів за подальші періоди, в межах періоду, який перевірявся відповідачем, сторони зазначили, що позивач своєчасно сплачував податкові зобовязання, але у звязку з наявністю податкового боргу такі платежі направлялися відповідачем на погашення такого боргу. Стосовно цього, відповідач також не заперечив факту сплати позивачем сум податку на додану вартість за подальші періоди, тобто за лютий серпень 2009р., в межах граничних строків, але зазначив, що у звязку з наявністю податкового боргу за попередні періоди платежі, які надходили до бюджету від позивача у поточні періоди, зараховувалися в погашення існуючого податкового боргу згідно календарній черговості його виникнення відповідно до п. 7.7 ст. 7 Закону № 2181-III. Зазначеним пунктом Закону № 2181-III передбачено, що податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов'язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обов'язковими платежами) - у рівних пропорціях.

З наведеної норми вбачається обовязок платника податків здійснювати погашення податкового боргу у разі його виникнення в порядку черговості. Проте, суд вважає, що такий обовязок платника податку не надає податковому органу право самостійно змінювати призначення відповідного платежу, який здійснює платник податку.

Відповідно до п. 1.30) ст. 1 Закону України “Про платіжні системи та переказ грошей в Україні” від 05.04.2001 р. N 2346-III платіжне доручення - розрахунковий документ, який містить доручення платника банку або іншій установі - члену платіжної системи, що його обслуговує, здійснити переказ визначеної в ньому суми коштів зі свого рахунка на рахунок отримувача.

Згідно п. 6 ст. 7 Закону України “Про національний банк України” від 20.05.1999р. № 679-XIV Національний банк України визначає систему, порядок і форму платежів.

Пунктом 1.7. Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої Постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004р. № 22, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 29.03.2004 р. за №377/8976, передбачено, що кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі платіжних вимог стягувачів у разі примусового списання коштів згідно з главою 5 цієї Інструкції. При цьому, згідно з пунктом 3.8 зазначеної Інструкції реквізит "Призначення платежу" платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення "Призначення платежу". Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність вимогам, викладеним у цій главі, лише за зовнішніми ознаками.

Відповідно до п. 16.5.2. ст. 16 Закону № 2181-III днем подання до установ банків платіжного доручення за всіма видами податкових платежів вважається день його реєстрації у цих установах, тому суми податкових зобовязань слід вважати сплаченими у день реєстрації банківською установою платіжного документу із зазначенням у нього призначення платежу на сплату відповідних податкових зобовязань або податкового боргу, визначених платником податків.

Відповідно до ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу, а в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно ст. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Законом України “Про державну податкову службу в Україні” від 04.12.1990р. №509-ХІІ передбачено, що саме ним визначається статус державної податкової служби в Україні, її функції та правові основи діяльності. Статтями 8, 11 зазначеного Закону наведено вичерпний перелік прав та функцій податкових органів, за змістом яких право самостійно змінювати призначення платежу при сплаті платником податків податкових зобовязань або податкового боргу у податкових органів відсутнє.

Законом № 2181-III, який є спеціальним законом з питань оподаткування і встановлює порядок погашення зобовязань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами, нарахування і сплату пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків, визначено вичерпний перелік заходів, які застосовуються до платників податків з метою погашення податкового боргу. Серед таких заходів також немає зміни призначення платежу самостійно визначеного платником податку.

Таким чином, суд дійшов висновку, що розмір штрафу за затримку сплати податкового зобовязання за січень 2009 р. не відповідає вимогам закону, а зміна призначення платежів позивача за період лютий серпень 2009р., здійснена відповідачем поза межами наданих йому законом повноважень, оскільки податкові платежі у вказані періоди здійснені позивачем в межах встановлених законом граничних строків. Тому нарахування штрафних санкцій за сплату податкових платежів за вказані періоди не відповідає вимогам закону, а спірні податкові повідомлення-рішення є протиправними та підлягають скасуванню.

Крім того, суд зауважує, що спірні податкові повідомлення-рішення прийняті на підставі акту про результати невиїзної документальної перевірки своєчасності сплати з податку на додану вартість № 53/15-2/13478542 від 15.01.2010р., примірник якого, наданий позивачем (а.с.64-65), за змістом не відповідає копії, засвідченої та наданої відповідачем (а.с.57-57). З пояснень представника відповідача (а.с.74) випливає, що за наслідками перевірки позивачу наданий чернетковий примірник акту перевірки. Проте, актом перевірки є службовий документ, який є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного або іншого законодавства субєктами господарювання. Отже, складення, підписання та видача платнику податків з боку працівників податкового органу примірників актів, зміст яких не відповідає один одному, унеможливлює встановлення факту порушень з боку платника податків і не може бути підставою для застосування штрафних санкцій.

Водночас, суд не погоджується з вимогами про визнання неправомірними дій відповідача при складенні та направленні на адресу позивача податкових повідомлень-рішень, оскільки такі дії відносяться до компетенції відповідача згідно приписам Закону №2181-III. Відповідно ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. Але дії відповідача при складенні та направленні на адресу позивача податкових повідомлень-рішень самі по собі не можуть порушувати права, свободи та інтереси позивача, оскільки таке порушення можливе лише в залежності від змісту таких повідомлень-рішень, а не факту їх складення та направлення. Тому в зазначеній частині позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є субєктом владних повноважень, суд присуджує всі здійсненні нею документально підтверджені судові витрати з державного бюджету України. Якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Керуючись ст. ст. 11, 17, 69-72, 86, 87, 94, 158-163, 167, 254 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Позов Приватного підприємства «СИНАПС» до Державної податкової інспекції в Ленінському районі м. Донецька про визнання дій протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень задовольнити частково.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в Ленінському районі м. Донецька № 0005241542/0, № 0005231542/0, № 0005251542/0 від 26.02.2010р.; № 0005241542/2, № 0005231542/2, № 0005251542/2 від 02.08.2010р.; № 0005241542/3, № 0005231542/3, № 0005251542/3 від 26.10.2010р.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Приватного підприємства «СИНАПС» витрати зі сплати судового збору у розмірі 1 (одна) грн. 70 коп.

Вступна та резолютивна частина постанови складена у нарадчій кімнаті та проголошена у судовому засіданні 13 грудня 2010 року. Постанова у повному обсязі виготовлена 17 грудня 2010 року.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову може бути подана через Донецький окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя Чекменьов Г.А.