Рішення № 133251201, 13.01.2026, Сумський окружний адміністративний суд

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 січня 2026 року Справа № 640/15484/20

Сумський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Савицької Н.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу №640/15484/20 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва із позовом до Головного управління ДПС у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0106060-5605-1031 від 30.04.2020.

В обгрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що при прийнятті спірного податкового повідомлення-рішення відповідач не врахував, що об`єкт нерухомості є спільною сумісною власністю позивача та його дружини. Зокрема, зауважує, що нежилі приміщення за адресою м. Київ, просп. Мінський, 4, є об`єктом спільної сумісної власності, який не поділений в натурі, а тому платником податку на нерухоме майно є один з осіб-власників, визначених за їх згодою, якщо інше не встановлено судом. Однак позивач і його дружина не дійшли згоди про те, хто є платником цього податку. Також позивач вказує на те, що сума 84 816,23 грн є необгрунтованою, оскільки відповідач у своєму листі від 17.06.2020 не зміг пояснити, яким саме рішенням встановлено ставку земельного податку в розмірі 1,5% від мінімальної заробітної плати.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Законом України від 13.12.2022 № 2825-ІХ "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" (далі Закон № 2825-ІХ) Окружний адміністративний суд міста Києва ліквідовано, утворено Київський міський окружний адміністративний суд із місцезнаходженням у місті Києві.

Відповідно до пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 2825-1X установлено, що з дня набрання чинності цим Законом, Окружний адміністративний суд міста Києва припиняє здійснення правосуддя. Інші адміністративні справи, які не розглянуті Окружним адміністративним судом міста Києва, у тому числі ті, що передані до Київського окружного адміністративного суду до набрання чинності Законом України Про внесення зміни до пункту 2 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду щодо забезпечення розгляду адміністративних справ, але не розподілені між суддями (крім справ, підсудність яких визначена частиною першою статті 27, частиною третьою статті 276, статтями 289-1, 289-4 Кодексу адміністративного судочинства України), передаються на розгляд та вирішення іншим окружним адміністративним судам України шляхом їх автоматизованого розподілу між цими судами з урахуванням навантаження, за принципом випадковості та відповідно до хронологічного надходження справ у порядку, визначеному Державною судовою адміністрацією України.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 152 та частини п`ятої статті 153 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", Закону України "Про внесення зміни до пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України №2825 "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" щодо забезпечення розгляду адміністративних справ", з метою відновлення належного доступу громадян та юридичних осіб до правосуддя у публічно-правових спорах, наказом Державної судової адміністрації України від 16.09.2024 року №399 затверджено Порядок передачі судових справ, нерозглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва (далі - Порядок № 399).

За результатами автоматизованого розподілу адміністративних справ, які не розглянуті Окружним адміністративним судом міста Києва, між окружними адміністративними судами України, дана справа передана на розгляд та вирішення Сумському окружному адміністративному суду.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.03.2025 зазначену справу було передано на розгляд судді Сумського окружного адміністративного суду Савицькій Н.В.

Ухвалою Сумського окружного адміністративного суду від 19.03.2025 прийнято справу № 640/15484/20 до свого провадження. Розгляд справи ухвалено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін. Крім того, вказаною ухвалою замінено відповідача (код ЄДРПОУ 39393260) на правонаступника - Головне управління ДПС у Київській області (код ЄДРПОУ 43141377).

Ухвалою суду від 20.03.2025 замінено у справі №64015484/20 Головне управління Державної податкової служби у Київській області (код ЄДРПОУ 43141377) на його правонаступника - Головне управління Державної податкової служби у Київській області (код ЄДРПОУ 44096797).

Ухвалою суду від 04.04.2025 відмовлено у задоволенні клопотання Головного управління ДПС у Київській області про призначення у справі №640/15484/20 судового засідання.

Згідно наданих суду відзиву на позов та додаткових пояснень по суті справи ГУ ДПС у Київській області з позовом не погоджується, просить відмовити у його задоволенні, зазначає, що при визначенні суми податку та особи платника його податку керувалось відомостями Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, а також рішеннями органів місцевого самоврядування щодо встановлення ставок податку на нерухоме майно, що повністю узгоджується з приписами статті 266 ПК України.

Позивач право на надання відповіді на відзив не скористався.

Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази, розглянувши доводи сторін, судом встановлено таке.

Згідно відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, станом на 2019 ОСОБА_2 є власником нежитлового приміщення, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 площею 1 355 м. кв. (а.с.6).

Відповідно до статті 266 Податкового кодексу на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, гр. ОСОБА_2 ( НОМЕР_1 ) 30.04.2020 сформовано податкове повідомлення-рішення №0106060-5605-1031 за 2019 рік, на суму податку 84 816, 23 грн на об`єкт, який знаходиться в АДРЕСА_1 1 355 м. кв. (а.с.4).

Нарахування проводились відповідно до Рішення про встановлення місцевих податків і зборів у м. Києві (1,5% від мінімальної з/п станом на 01.01.2019 4173 грн).

Не погодившись з вказаним вище податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У силу статті 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України № 2755-VI від 02.12.2010 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі ПК України) (далі - ПК України).

Згідно з ст. 10 ПК України до місцевих податків належать податок на майно та єдиний податок. Місцеві ради обов`язково установлюють єдиний податок та податок на майно та в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки).

Підстави та порядок обчислення та справляння податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, передбачені статтею 266 ПК.

Відповідно до пп. 266.1.1 п. 266.1 ст. 266 Податкового кодексу України платниками податку є фізичні особи, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Відповідно до пп.266.1.2 п. 266.1 ст. 266 ПК України визначення платників податку в разі перебування об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості у спільній частковій або спільній сумісній власності кількох осіб:

а) якщо об`єкт житлової та/або нежитлової нерухомості перебуває у спільній частковій власності кількох осіб, платником податку є кожна з цих осіб за належну їй частку;

б) якщо об`єкт житлової та/або нежитлової нерухомості перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб, але не поділений в натурі, платником податку є одна з таких осіб-власників, визначена за їх згодою, якщо інше не встановлено судом;

в) якщо об`єкт житлової та/або нежитлової нерухомості перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб і поділений між ними в натурі, платником податку є кожна з цих осіб за належну їй частку.

Об`єктом оподаткування є об`єкт житлової нерухомості, в тому числі його частка ( пп. 266.2.1 п. 266.2 ст. 266 ПК України).

Згідно пп.2 66.3.1 п. 266.3 ст. 266 ПК України базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.

Відповідно до пп. 266.3.2 п. 266.3 ст. 266 ПК України база оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

Відповідно до пп. 266.4.1 п. 266.4 ст. 266 ПК України база оподаткування об`єкта/об`єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності фізичної особи - платника податку, зменшується:

а) для квартири/квартир незалежно від їх кількості - на 60 кв. метрів;

б) для житлового будинку/будинків незалежно від їх кількості - на 120 кв. метрів;

в) для різних типів об`єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток (у разі одночасного перебування у власності платника податку квартири/квартир та житлового будинку/будинків, у тому числі їх часток), - на 180 кв. метрів.

Таке зменшення надається один раз за кожний базовий податковий (звітний) період (рік).

Згідно пп. 266.6.1 п. 266.6 ст. 266 ПК України базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.

За приписами пп. 266.5.1 п. 266.5 ст. 266 ПК України ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним плавним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5% розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) періоду, за 1 квадратний метр бази оподаткування.

Згідно пп. 266.7.1. п. 266.7 ст. 266 ПК України, обчислення суми податку з об`єкта/об`єктів житлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості у такому порядку:

а) за наявності у власності платника податку одного об`єкта житлової нерухомості, в тому числі його частки, податок обчислюється, виходячи з бази оподаткування, зменшеної відповідно до підпунктів "а" або "б" підпункту 266.4.1 пункту 266.4 цієї статті, та відповідної ставки податку;

б) за наявності у власності платника податку більше одного об`єкта житлової нерухомості одного типу, в тому числі їх часток, податок обчислюється виходячи із сумарної загальної площі таких об`єктів, зменшеної відповідно до підпунктів "а" або "б" підпункту 266.4.1 пункту 266.4 цієї статті, та відповідної ставки податку;

в) за наявності у власності платника податку об`єктів житлової нерухомості різних видів, у тому числі їх часток, податок обчислюється виходячи із сумарної загальної площі таких об`єктів, зменшеної відповідно до підпункту "в" підпункту 266.4.1 пункту 266.4 цієї статті, та відповідної ставки податку;

г) сума податку, обчислена з урахуванням підпунктів "б" і "в" цього підпункту, розподіляється контролюючим органом пропорційно до питомої ваги загальної площі кожного з об`єктів житлової нерухомості;

ґ) за наявності у власності платника податку об`єкта (об`єктів) житлової нерухомості, у тому числі його частки, що перебуває у власності фізичної чи юридичної особи - платника податку, загальна площа якого перевищує 300 квадратних метрів (для квартири) та/або 500 квадратних метрів (для будинку), сума податку, розрахована відповідно до підпунктів "а"-"г" цього підпункту, збільшується на 25000 гривень на рік за кожен такий об`єкт житлової нерухомості (його частку).

Рішенням Київської міської ради від 23.06.2011 № 242/5629 (у редакції рішення Київської міської ради від 18.10.2018 №1910/5974) та яке діяло у 2019 році установлено в м.Києві місцеві податки та збори, у т.ч. податок на майно, до якого входить податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, а також затверджено Положення про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, у м. Києві (надалі - Положення).

Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 Положення (в редакції станом на 01.01.2019) визначено, що ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості встановлюються відповідно до таблиці № 1 до цього Положення (надалі - Таблиця № 1).

Згідно з Таблицею № 1 ставка податку за 1 кв. метр для фізичних осіб за об`єктом «Будівлі нежитлові» дорівнює 1,5% мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня звітного року.

Підставою даного позову є не врахування контролюючим органом при обчисленні суми податку того, що об`єкт оподаткування є спільною сумісною власністю позивача та його дружини.

Щодо доводів позивача про те, що спірні об`єкти нерухомості перебувають у позивача у спільні сумісній власності.

Як вже зазначалось, відповідно до пп.266.1.2 п. 266.1 ст. 266 ПК України визначення платників податку в разі перебування об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості у спільній частковій або спільній сумісній власності кількох осіб:

а) якщо об`єкт житлової та/або нежитлової нерухомості перебуває у спільній частковій власності кількох осіб, платником податку є кожна з цих осіб за належну їй частку;

б) якщо об`єкт житлової та/або нежитлової нерухомості перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб, але не поділений в натурі, платником податку є одна з таких осіб-власників, визначена за їх згодою, якщо інше не встановлено судом;

в) якщо об`єкт житлової та/або нежитлової нерухомості перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб і поділений між ними в натурі, платником податку є кожна з цих осіб за належну їй частку.

Вирішуючи даний спір суд ураховує, що позивач та інші співвласники зазначеного об`єкта нерухомого майна не визначились хто з них має сплачувати податок на нерухоме майно, що перебуває у спільній сумісній власності, не подавали відповідну заяву до контролюючого органу, а відтак відповідач вправі визначити платником податку одного з співвласників з метою забезпечення сплати податку до бюджету.

Враховуючи те, що в матеріалах справи відсутні докази звернення власників нежитлового приміщення до податкового органу із заявою про визначення платника податку за вказаний об`єкт нерухомості, то відповідач правомірно визначив таким позивача. При цьому, суд звертає увагу, що податкове зобов`язання з податку на нерухоме майно на квартиру податковий орган визначив лише одному з власників.

Суд вважає вказані доводи позивача помилковими, також з огляду й на таке.

Відповідно до п.3 ч.1 ст. 57 Сімейного Кодексу України (далі - СК України) особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.

Отже, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Тобто, статус спільної сумісної власності визначається такими критеріями: 1) час набуття майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття). Норма статті 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим чинникам.

У зв`язку з викладеним, у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.

З огляду на викладене, суд наголошує, що факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя.

Суд також зауважує, що позивач може ініціювати виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності у порядку, встановленому статтею 364 ЦК України за відсутності згоди співвласників щодо сплати податку та користування спільним майном.

Крім того, суд звертає увагу на безпідставність посилань позивача на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 19.02.2019 № 819/1622/16, оскільки викладені в ній висновки не стосуються правовідносин, пов`язаних із оскарженням податкових повідомлень-рішень щодо визначення суми податкового зобов`язання за платежем податку на нерухоме майно, відмінного від земельної ділянки, а відтак не підлягають застосуванню в даній справі.

При цьому, не приймаються до уваги й доводи позивача про те, що податковий орган не надав жодного розрахунку суми визначеного податкового зобов`язання, а відтак визначена сума грошового зобов`язання є необґрунтованою, з огляду на таке.

Так, з матеріалів справи вбачається, що нарахування за оскаржуваним рішенням здійснено за ставкою 1,5 % від мінімальної заробітної плати на 01.01.2019, що становила 4 173,00 грн та на підставі рішення про встановлення місцевих податків і зборів у м. Києві №242/5629 від 23.06.2011 зі змінами та доповненнями, а відтак, з урахуванням приписів п. п. 19.1.1.-1. п. 19.1.-1. ст. 19-1, п. п. 266.7.3. п. 266.7. ст. 266, п. п. 266.3.1., п. п. 266.3.2. п. 266.3. ст. 266 ПК України, можна стверджувати що доводи позивача в частині недоведеності податковим органом обгрунтованості здійсненого розрахунку грошового зобов`язання, не підтверджуються належними доказами, а позивач не скористався своїм правом щодо звернення з заявою про проведення звірки даних щодо об`єктів нерухомості, які належать йому на праві приватної власності до відповідного органу фіскальної служби.

Отже, суд також відхиляє такі доводи позивача.

За наслідком розгляду даного спору, аналізуючи підстави, що покладені в основу позовної заяви, суд дійшов висновку про те, що відсутні підстави для скасування оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Тож, позовні вимоги є непідтвердженими та необґрунтованими.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що під час винесення спірних рішень податковий орган діяв на підставі та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов до висновку, що адміністративний позов не підлягає задоволенню.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

У зв`язку з відмовою в задоволенні позовних вимог, питання щодо розподілу судових витрат відповідно до вимог ст. 139 КАС України, не вирішується.

Керуючись ст.ст. 2, 77, 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Н.В. Савицька