Рішення № 133251171, 13.01.2026, Сумський окружний адміністративний суд

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 січня 2026 року Справа № 480/3747/25

Сумський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Глазька С.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу №480/3747/25 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Міністерства оборони України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач 1), Міністерства оборони України (далі - відповідач 2), в якій, з урахуванням уточнених позовних вимог, просить:

- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення і виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення та додаткових видів грошового забезпечення, у тому числі, але не виключно, щомісячних та одноразових додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення та премії), грошову допомогу на оздоровлення, з 01.01.2020 по 29.01.2024 включно без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 № 704;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 з 01.01.2020 по 29.01.2024 включно грошове забезпечення, яке складається з посадового окладу, окладу за військовим званням, процентної надбавки за вислугу років, та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, а також грошову допомогу на оздоровлення, із розрахунку шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням виплачених сум із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення за весь час затримки виплати - за період з 01.01.2020 по день фактичної виплати грошового забезпечення;

- зобов`язати Міністерство оборони України здійснити фінансування розпорядника коштів другого рівня з бюджетної програми видатків номер 2101020 коштів для проведення виплати ОСОБА_1 невиплаченого грошового забезпечення за період служби з 01.01.2020 по 29.01.2024 виходячи із розрахунку шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704.

Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_1 у період з 24.12.2019 до 29.01.2024 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 .

Як зазначає представник позивача, під час нарахування позивачу грошового забезпечення за період з 01.01.2020 по 29.01.2024 Військова частина НОМЕР_1 застосовувала в якості розрахункової величини прожитковий мінімум для працездатних осіб, визначений законом на 01 січня 2018 року. Представник позивача вважає такі дії відповідача протиправними, оскільки постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 року у справі № 826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови № 103, яким, зокрема, у пункт 4 Постанови № 704 були внесені відповідні зміни. Отже, зміни до пункту 4 Постанови № 704, внесені пунктом 6 Постанови № 103, з 29 січня 2020 року не підлягають застосуванню. Зазначає, що відповідно до пункту 4 Постанови № 704, починаючи з 29 січня 2020 року розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за спеціальним (військовим) званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01 січня календарного року, у зв`язку із чим зазначає, що грошове забезпечення за спірний період мали обчислюватися із прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначеного законом 1 січня відповідного року.

Крім того, на переконання представника, з урахуванням того, що Міністерство оборони України є головним розпорядником бюджетних коштів, яким при затвердженні кошторисів розпорядників нижчого рівня не виділялися кошти в достатній сумі для забезпечення виплати грошового забезпечення військовослужбовця виходячи з поточного прожиткового мінімуму для ефективного відновлення порушеного права необхідно зобов`язати Міністерство оборони України здійснити фінансування розпорядника коштів другого рівня.

Ухвалою суду від 13.05.2025 позовна заява прийнята до розгляду, відкрито провадження по справі № 480/3747/24, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, встановлені строки для подання відзиву, відповіді на відзив та заперечень.

Ухвалою суду від 23.05.2025 заяву представника позивача про збільшення розміру позовних вимог по справі 480/3747/25 - прийнято до розгляду, відповідачам встановлено 15-денний строк з дня вручення (отримання) копії цієї ухвали для подання відзиву на заяву про збільшення розміру позовних вимог з дотриманням положень статті 162 КАС України.

Від Військової частини НОМЕР_1 надійшов відзив на позовну заяву, у якому останній позовні вимоги не визнав, просив відмовити у їх задоволенні, зазначивши, що на час виникнення спірних правовідносин пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник, як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом на 1 січня 2018, тоді як згідно приміток до додатків 1 та 14 розрахунковою величиною визначено процентний показник від розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року. Оскільки, додатки 1 і 14 до постанови № 704 були затверджені 30.08.2017 року, а пункт 4 цієї ж постанови змінено 21.02.2018 року на підставі постанови Кабінету Міністрів України № 103, то відповідно і у цьому випадку пріоритетним у застосуванні є положення саме пункту 4 Постанови № 704. Таким чином, дії відповідача при обчисленні позивачу посадового окладу та окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року на відповідний тарифний коефіцієнт, відповідають вимогам пункту 4 Постанови № 704 та є правомірними.

Щодо нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів з 01.01.2020 по день фактичної виплати, представник зауважив, що позивач не звертався до військової частини із заявою щодо нарахування та виплати йому компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, а одразу звернувся до суду з позовом щодо оскарження бездіяльності в частині ненарахування та невиплати йому такої компенсації.

Відтак, право позивача на отримання сум компенсації порушено не було, а звернення позивача до суду з такими вимогами є передчасним.

За наведених обставин, просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Крім того, від Міністерства оборони України надійшов відзив на позовну заяву, у якому представник зазначив, що постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481 внесено зміни до Постанови № 704 та абзац 1 пункту 4 викладено в такій редакції: «Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1,12,13 і 14.».

Отже, з 19.05.2023 року установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з конкретного розміру 1762 гривні, а не у формулюванні «встановленого законом на 1 січня календарного року». Тобто, грошове забезпечення діючого військовослужбовця в частині використання розміру прожиткового мінімуму для працездатної особи, обчислюється відповідно до вимог п.4 Постанови №704, а саме із застосуванням розміру 1762 грн.

Щодо позовних вимог в частині зобов`язання Міністерства оборони України здійснити фінансування розпорядника коштів другого рівня з бюджетної програми видатків номер 2101020 коштів для проведення виплати ОСОБА_1 невиплаченого грошового забезпечення, представник звернув увагу суду, що у позовній заяві не зазначено, яке право позивача порушено саме Міноборони, якими саме діями/ бездіяльністю/рішеннями Міноборони з огляду на критерії частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у контексті обраного способу захисту порушеного права згідно зі ст. 5 КАС України, а отже Міноборони не може бути належним відповідачем по даній справі.

Таким чином, на переконання представника, вимоги позивача до Міністерства оборони України є необґрунтованими, безпідставними, помилковими та такими, що не підлягають задоволенню.

Ухвалою суду від 11.07.2025 після відкриття провадження у справі позовну заяву залишено без руху у зв`язку з пропуском строку звернення до суду. На виконання вимог ухвали суду від 11.07.2025 позивачем надано суду пояснення щодо строків звернення до суду.

Ухвалою суду від 18.07.2025 заяву позивача від 16.07.2025 про поновлення строку звернення до суду - задоволено. Визнано поважними причини пропуску позивачем строку звернення до суду щодо вимог, які стосуються періоду з 19.07.2022, поновлено позивачу такий строк звернення, продовжено розгляд справи.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні в ній докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Як встановлено судом, ОСОБА_1 у період з 24.12.2019 до 29.01.2024 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 , що підтверджується відомостями військового квитка серії НОМЕР_2 (а.с.17- 20).

Матеріалами справи підтверджується, що позивачу у спірний період було нараховано та виплачено грошове забезпечення, у тому числі грошова допомога на оздоровлення за 2020-2023 рр. При цьому, розрахункова величина, яку використовувала Військова частина НОМЕР_1 для проведення нарахування грошового забезпечення за спірний період є прожитковий мінімум на 1 січня 2018 року. Ці обставини визнавались відповідачем 1 у відзиві.

Вважаючи протиправними дії відповідача щодо здійснення нарахування та виплати грошового забезпечення за спірний період саме з прожиткового мінімуму на 1 січня 2018 року, позивач звернувся з позовом до суду.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-ХІІ (далі - Закон № 2011-ХІІ) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" (далі - Постанова № 704) затверджено: а) тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу (додаток №1); б) схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу (додаток № 14).

Пунктом 2 Постанови № 704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Пунктом 4 Постанови № 704 (в первинній редакції на дату прийняття) встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Також, додатки 1, 12, 13, 14 до Постанови № 704 містять примітки, відповідно до яких, зокрема посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.

У подальшому, Кабінет Міністрів України ухвалив постанову від 21.02.2018 № 103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб" (далі - Постанова № 103), пунктом 6 якої внесено зміни до постанов Кабінету Міністрів України, що додаються. Зокрема, у Постанові № 704 пункт 4 викладено в такій редакції: "4.Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14."

Отже, згідно із Постановою № 704 (в редакції Постанови Кабінету Міністрів України № 103) розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, стала величина - розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01.01.2018. При цьому, суд звертає увагу на те, що зміни до додатків 1, 12, 13 і 14 не вносилися.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18 пункт 6 Постанови Кабінету Міністрів України № 103 визнано нечинним.

Тобто, з 29.01.2020, з дня набрання законної сили рішенням у справі № 826/6453/18 діє редакція пункту 4 постанови № 704, яка діяла до зазначених змін: грошове забезпечення повинно обчислюватися, виходячи не із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, а із урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що встановлюється на кожен календарний рік окремо законами про державний бюджет України на відповідний рік.

Поряд з цим, Верховний Суд, у постановах від 02.08.2022 у справі № 440/6017/21, від 14 вересня 2022 року у справі № 500/1886/21, вирішуючи питання застосування норм права у подібних правовідносинах зазначав, що базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров`я та освіти (стаття 6 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії").

Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.

При цьому, згідно із частиною другою статті 92 Конституції України виключно законами України встановлюються Державний бюджет України і бюджетна система України (пункт 1) та порядок встановлення державних стандартів (пункт 3).

Відтак, зазначення у пункті 4 Постанови № 704 в формулі обрахунку розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням базового державного соціального стандарту (прожиткового мінімуму для працездатних осіб) як розрахункової величини для їх визначення, не суперечить делегованим Уряду повноваженням щодо визначення розміру грошового забезпечення.

Разом із цим, Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.

При цьому, пунктом 8 Прикінцевих положень Закону України від 23.11.2018 № 2629-VIII "Про Державний бюджет України на 2019 рік" було установлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року.

У свою чергу, Закон України від 14.11.2019 № 294-IX «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (далі - Закон № 294-IX), Закон України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» від 15.12.2020 № 1082-IX (далі - Закон № 1082-IX), Закон України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» від 02.12.2021 № 1928-IX (далі - Закон № 1928-IX) та Закон України від 03.11.2022 № 2710-IX «Про Державний бюджет України на 2023 рік» (далі - Закон № 2710-IX) таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018 року на 2020, 2021, 2022, 2023 роки, відповідно, не містять.

Тобто, положення пункту 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою № 704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018року до 01.01.2020 - набрання чинності України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14.11.2019 № 294-ІХ не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12.03.2019 у справі № 913/204/18, від 10.03.2020 у справі № 160/1088/19).

Таким чином, з огляду на передбачені в ч. 3 ст. 7 КАС України правила, а також враховуючи на те, що з 29 січня 2020 року положення п. 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для обчислення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для розрахунку посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних відносин належить застосувати п. 4 Постанови № 704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу - Закону № 294-IX, Закону № 1082-IX, Закону № 1928-IX, Закону № 2710-IX із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).

При цьому, встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1774-VІІІ обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою № 704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується, як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.

Таким чином, з 29.01.2020 до 19.05.2023 включно, з урахуванням вказаного правового регулювання, обчислення розміру окладу за посадою та окладу за військовим званням мало здійснюватися виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що грошове забезпечення позивача у період з 29.01.2020 по 31.12.2020 має обчислюватися із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2020 відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», у період з 01.01.2021 по 31.12.2021 - із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2021 відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», у період з 01.01.2022 по 31.12.2022 - із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2022 відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», у період з 01.01.2023 по 19.05.2023 - із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2023 відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік».

Натомість, згідно із інформацією, наданою відповідачем, розрахункова величина, яку використовував відповідач 1 для проведення ОСОБА_1 нарахування грошового забезпечення у спірний період - прожитковий мінімум на 1 січня 2018 року.

Такі дії відповідача 1 призвели до отримання позивачем у вказаному періоді в меншому розмірі грошового забезпечення.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що дії відповідача щодо обчислення в період з 29.01.2020 по 19.05.2023 грошового забезпечення, розрахованого виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, на відповідні тарифні коефіцієнти, є протиправними.

Водночас, суд враховує, що розмір одноразових додаткових видів грошового забезпечення також залежить від розміру посадового окладу військовослужбовця та окладу за військовим званням.

Відтак, у разі збільшення розмірів основних видів грошового забезпечення шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року - відповідно змінюються і розміри додаткових та одноразових видів грошового забезпечення, які обраховуються виходячи з розмірів змінених основних видів грошового забезпечення.

Як встановлено судом, у період з 2020 по 2023 рік позивачу бло нараховано та виплачено грошову допомогу на оздоровлення.

При цьому, розрахункова величина, яку використовував відповідач для проведення нарахування вказаних виплат, - прожитковий мінімум на 1 січня 2018 року, що визнається відповідачем у відзиві.

Разом з тим, у відповідача відсутні підстави для обчислення грошової допомоги на оздоровлення, із застосуванням іншої обрахункової величини ніж прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 01 січня відповідного календарного року.

Відтак, ії відповідача щодо обчислення та виплати позивачу грошової допомоги на оздоровлення за 2020-2023 роки, розрахованих виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, на відповідні тарифні коефіцієнти, є протиправними.

Стосовно позовних вимог про обчислення та виплати грошового забезпечення з 20.05.2023 по 29.01.2024, з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, суд зазначає наступне.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481 внесено зміни до Постанови № 704 та абзац 1 пункту 4 викладено в такій редакції: «Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1,12,13 і 14.».

Отже, Постановою № 481 змінено умови регулювання спірних відносин та визначено, що обчислення розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб здійснюється виходячи з розміру 1762 гривні, а не з прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Фактично, з 20 травня 2023 року розрахункова величина для обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців була встановлена у конкретно визначеній сумі, а не у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, що виключає можливість застосування до спірних правовідносин положень пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні Положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року №1774-VІІІ.

При вирішенні спору суд враховує, що рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 у справі № 320/29450/24, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025, визнано протиправним та нечинним пункт 2 постанови КМУ від 12.05.2023р. № 481 стосовно внесення змін до пункту 4 постанови КМУ від 30.08.2017р. № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».

Суд зазначає, що у межах справи № 320/29450/24 оскаржувався пункт 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481, яка є нормативно-правовим актом, стосовно внесення змін до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», яка також є нормативно-правовим актом.

Судовим рішенням по справі № 320/29450/24, яке набрало законної сили, окремі положення Постанови № 481 визнано протиправними та нечинними.

Водночас, з системного аналізу положень КАС України вбачається відмінність у правових наслідках «визнання протиправним та скасування» і «визнання протиправним та нечинним» відповідного адміністративного акта.

Так, відповідно до вимог ст. 5 КАС України, ч. 2 ст. 245 КАС України, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Згідно абзаців 3, 4 п. 10.2 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20 травня 2013 року № 7 «Про судове рішення в адміністративній справі» скасування акта суб`єкта владних повноважень, як способу захисту порушеного права позивача, застосовується тоді, коли спірний акт не породжує жодних правових наслідків від моменту його прийняття. Визнання ж акта суб`єкта владних повноважень нечинним означає втрату ним чинності з моменту набрання відповідним судовим рішенням законної сили або з іншого, визначеного судом моменту.

Таким чином, визнаються протиправними та скасовуються індивідуальні акти, а нормативно-правові акти визнаються протиправними та нечинними. Такі відмінності у правовому регулюванні обумовлені тим, що відповідно до приписів нормативно-правових актів виникають правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів невизначеного кола осіб. Відповідно, скасування нормативно-правового акту впливатиме на права, свободи, інтереси та обов`язки не лише позивача, а й інших осіб, а також поставить під сумнів легітимність дій та рішень, прийнятих на підставі скасованого нормативно-правового акту та може призвести до порушення необхідного балансу між захистом прав позивача та будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів невизначеного кола осіб, які були учасниками правовідносин, у яких застосовано оскаржуваний нормативно-правовий акт; принципу правової визначеності.

У цьому контексті суд звертає увагу, що згідно положень ч.2 ст.265 КАС України, нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.

Таким чином, рішення Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 у справі № 320/29450/24, яке набрало законної сили 18.06.2025, не впливає на вирішення даної справи, оскільки не має ретроактивної дії.

Враховуючи наведене, під час нарахування позивачу грошового забезпечення на період з 20.05.2023 по 31.12.2023 та 01.01.2024 по 29.01.2024 Постанова № 481 була чинною, а тому підлягала врахуванню відповідачем.

Дана позиція узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 30.06.2025 у справі № 280/8605/24, від 03 липня 2025 року у справі № 280/8605/24.

Відтак, з огляду на те, що у спірний період з 20.05.2023 по 29.01.2024 Постанова КМУ № 481 нечинною не визнавалася, Військовою частиною НОМЕР_1 не допущено протиправних дій стосовно проведення нарахування та виплати позивачу грошового забезпечення без врахування розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2023 та 01.01.2024, відтак в цій частині позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Стосовно позовних вимог в частині зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити грошове забезпечення із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, суд зазначає наступне.

У пункті 164.6 статті 164 ПК України, яка визначає базу оподаткування, зазначено, що під час нарахування доходів у формі заробітної плати база оподаткування визначається як нарахована заробітна плата, зменшена на суму страхових внесків до Накопичувального фонду, а у випадках, передбачених законом, - обов`язкових страхових внесків до недержавного пенсійного фонду, які відповідно до закону сплачуються за рахунок заробітної плати працівника, а також на суму податкової соціальної пільги за її наявності.

Згідно пункту 1 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 р. № 44 (далі - Порядок № 44), цей Порядок визначає умови та механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (в тому числі відрядженими до органів виконавчої влади та інших цивільних установ), співробітниками Служби судової охорони у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби (далі - грошова компенсація).

Відповідно до пунктів 2, 3 Порядку № 44 грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби. Виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов`язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України "Про податок з доходів фізичних осіб".

Пункти 4, 5 Порядку № 44 визначають, що виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення. Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Аналіз наведених вище норм Порядку № 44 дає підстави для висновку про те, що грошова компенсація сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних, зокрема, військовослужбовцями, виплачується їм для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби одночасно з виплатою грошового забезпечення за місцем його одержання у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Отже, з урахуванням наведеного правого регулювання та фактичних обставин справи, нарахування та виплата грошового забезпечення позивачу має бути проведена відповідачем із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку № 44.

Правовий висновок з цього питання, викладений у постанові Верховного Суду від 27.07.2023 р. у справі № 380/813/22.

Таким чином, за наведених обставин, з урахуванням норм чинного законодавства України, керуючись ст. 2 ст. 9 КАС України, суд дійшов висновку, що з метою повного, всебічного захисту прав позивача позов слід задовольнити шляхом визнання протиправними дій Військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати позивачу грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 19.05.2023 (включно) виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб»; зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 29.01.2020 по 19.05.2023 (включно) з урахуванням при обчисленні розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020, відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021, відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022, та Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023, на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням виплачених сум із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44;

При цьому, оскільки відповідно до ч.2 ст. 9 Закону № 2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять зокрема щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія) та одноразові додаткові види грошового забезпечення, позовні вимоги в частині зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 здійснити виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення, яке складається з посадового окладу, окладу за військовим званням, процентної надбавки за вислугу років, та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, а також грошову допомогу на оздоровлення, охоплюється задоволеними позовними вимогами.

Щодо позовних вимог про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення за весь час затримки виплати - за період з 01.01.2020 по день фактичної виплати грошового забезпечення, суд зазначає наступне.

Статтею 1 Закону України від 19.10.2000 № 2050-ІІІ "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" (далі - Закон №2050-ІІІ) визначено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Згідно зі статтею 2 Закону № 2050-ІІІ, компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: -пенсії; - соціальні виплати; - стипендії; - заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Відповідно до статей 3, 4 Закону № 2050-ІІІ, сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться). Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Згідно зі ст. 6 Закону № 2050-III, компенсацію виплачують за рахунок: власних коштів - підприємства, установи і організації, які не фінансуються і не дотуються з бюджету, а також об`єднання громадян; коштів відповідного бюджету - підприємства, установи і організації, що фінансуються чи дотуються з бюджету; коштів Пенсійного фонду України, Фонду соціального страхування України, Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, інших цільових соціальних фондів, а також коштів, що спрямовуються на їх виплату з бюджету.

З метою реалізації Закону № 2050-ІІІ Кабінетом Міністрів України прийнято Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, що затверджений постановою від 21.02.2001 №159 (далі - Порядок № 159), відповідно до пункту 2 якого, компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 01.01.2001.

Відповідно до п. 3 Порядку № 159, компенсації підлягають грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, в т.ч. пенсії або щомісячне довічне грошове утримання.

Згідно з п. 4 Порядку № 159, сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Аналіз наведених норм чинного законодавства дозволяє суду сформулювати висновок про те, що умовами для виплати суми компенсації є: 1) порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів та 2) виплата нарахованих доходів.

При цьому виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу.

Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність право на компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений цей платіж і коли саме, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов`язується право на виплату компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

З урахуванням вищевикладеного суд зазначає, що умовою виплати суми компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів та нарахування доходів (у тому числі за рішенням суду). Виплата компенсації втрати частини доходів має здійснюватися у тому ж місяці, в якому здійснюється виплата заборгованості.

Такого висновку дійшов Другий апеляційний адміністративний суд у постанові від 17.12.2024 у справі № 440/8403/24 з посиланням на аналогічні висновки щодо застосування норм матеріального права, викладені у постановах Верховного Суду від 02.04.2024 у справі №560/8194/20, від 21.08.2024 у справі № 200/63/23.

Таким чином, компенсація втрати частини доходів може бути обчислена лише з нарахованої особі до виплати суми, яка не була виплачена у встановлені законодавством строки.

За наведених обставин, оскільки фактичну виплату нарахованої суми грошового забезпечення позивачу не проведено, у спірних відносинах не настала обставина, з якою законодавець пов`язує виникнення у відповідача обов`язку здійснити нарахування й виплату компенсації втрати частини доходів, у зв`язку з чим вимога позивача в частині зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів є передчасною та задоволенню не підлягає.

Також, суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог в частині зобов`язання Міністерства оборони України здійснити фінансування розпорядника коштів другого рівня з бюджетної програми видатків номер 2101020 коштів для проведення виплати ОСОБА_1 невиплаченого грошового забезпечення за період служби з 01.01.2020 по 29.01.2024, з огляду на наступне.

Як передбачено частиною першою статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. За приписами ч. 2 ст. 79 КАС України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом із поданням позовної заяви. Відповідно до ч. 4 ст. 79 КАС України, якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк.

Отже, наведеними положеннями процесуального закону передбачено, що сторони судового процесу, у тому числі й позивач, повинні брати активну участь у збиранні доказової інформації з метою підтвердження обґрунтованості своєї позиції перед судом. Обов`язок позивача доводити обставини, на які він посилається на обґрунтування своїх доводів, є ключовим аспектом принципу змагальності у судовому процесі. Позивач не може будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, допоки інша сторона не надасть доказів на її спростування (концепція негативного доказу), оскільки такий підхід нівелює саму сутність принципу змагальності.

Тобто обов`язок доведення обставин, на яких ґрунтуються їх вимоги та заперечення, у рівній мірі покладається на обох сторін. Кожна сторона повинна довести факти, на які вона посилається. При цьому підставу позову повинен довести саме позивач.

Даний висновок суду повністю кореспондується із правовим висновком, висловленим у постанов Верховного Суду від 25.06.2020 року по справі № 520/2261/19, де вказано, що визначений ст. 77 КАС України обов`язок відповідача - суб`єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов`язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.

Разом з тим, позивач належних та допустимих документів, які б підтверджували факт чи обставини, що нарахування та виплата позивачу грошового забезпечення у зменшеному розмірі здійснено у зв`язку з недостатнім фінансуванням Військової частини НОМЕР_1 головним розпорядником на ці потреби.

Суд також наголошує, що саме правова поведінка відповідача 1 перебуває у причинно-наслідковому зв`язку з порушенням прав позивача, в той час як правова поведінка Міністерства оборони України безпосереднього впливу на права позивача не справляла, оскільки за обставин цієї справи полягала лише в окремій дотичності до бюджетних правовідносин, при цьому така участь є реалізацією власної компетенції. Обставин вчинення під час такої правової поведінки протиправних дій, які б порушували права позивача судом не встановлено.

Отже, у суду відсутні підстави для зобов`язання Міністерства оборони України здійснити фінансування розпорядника коштів другого рівня з бюджетної програми видатків номер 2101020 коштів для проведення виплати ОСОБА_1 невиплаченого грошового забезпечення. Відтак, в цій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Враховуючи вищезазначені положення, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, а витрат пов`язаних з розглядом справи не встановлено, питання про розподіл судових витрат у цій справі не вирішується.

Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Міністерства оборони України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 19.05.2023 (включно), а також грошової допомоги на оздоровлення за 2020-2023 роки, виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 ) за період з 29.01.2020 по 19.05.2023 (включно), а також грошової допомоги на оздоровлення за 2020-2023 роки, з урахуванням при обчисленні розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020, відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021, відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022, та Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023, на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С.М. Глазько