Рішення № 133245596, 07.01.2026, Борщівський районний суд Тернопільської області

Справа № 594/1354/25

Провадження №2/597/895/2025

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 січня 2026 року

Борщівський районний суд Тернопільської області

у складі: головуючого Чир П.В.

з участю секретаря Козій Я.Ю.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ТОВ «Кошельок» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 в якому просить стягнути з відповідача в користь ТОВ «Кошельок» заборгованість за кредитним договором №2960118051-623901 від 22.02.2022 в розмірі 17025грн, судовий збір у розмірі 2422,40 грн, а також витрати на професійну-правничу допомогу у розмірі 10000 грн. В обґрунтування заявлених вимог посилається на те, що 22.02.2022 між позивачем та відповідачем було укладено договір №2960118051-623901 про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, на умовах строковості, зворотності, платності, за яким відповідач зобов`язався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом, відповідно до умов та правил, зазначених у договорі. Згідно умов договору відповідачу було надано кредит в розмірі 5000 гривень на початковий строк кредитування 17 дні, дисконтна відсоткова ставка становить 2,50 % на добу, базова процентна ставка становить 2,2 % на добу. Кредитодавець виконав взяті на себе зобов`язання в повному обсязі, надав ОСОБА_1 кредит відповідно до умов кредитного договору та перерахував грошові кошти на банківську картку № НОМЕР_1 . Однак відповідач не виконав свої зобов`язання за укладеним договором - не повернув кредит та не сплатив проценти, у зв`язку з чим, утворилась заборгованість в розмірі 17025 грн., яка складається з: 5000,00 грн - заборгованість за сумою кредиту; 12025 грн - заборгованість за відсотками за користування позикою.

Ухвалою Борщівського районного суду Тернопільської області від 05 листопада 2025 року відкрито провадження в даній справі та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

26.11.2025 представник відповідача ОСОБА_1 адвокат Дейнюк М.П. подала до суду відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог позивача у повному обсязі, стягнути з позивача в користь відповідача витрати на професійну правничу допомогу. Вказала, що ОСОБА_1 не визнає повністю позовні вимоги. Відповідач повністю заперечує факт укладання 22.02.2022 договору № 2960118051-623901 про надання коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту з позивачем та отримання кредитних коштів. У матеріалах справи відсутні письмові докази на підтвердження факту укладання зазначеного договору позики між позивачем та відповідачем. До того ж, надана позивачем копія довідки про підтвердження платежу не є належним доказом на підтвердження факту надання відповідачу кредитних коштів за нібито укладеним договором, оскільки в ній не визначено дати договору, анкетних даних особи якій надаються кредитні кошти, а також зважаючи на те, що матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження того, що картка за № НОМЕР_1 , належить саме відповідачу. Отже, в матеріалах справи відсутні письмові докази на підтвердження факту надання відповідачу кредитних коштів, а відповідно є необґрунтованими твердження позивача, та такими, що ґрунтуються виключно на припущеннях, стосовно факту надання відповідачу та користування ним кредитними коштами на підставі нібито укладеного договору позики. Відповідач ніколи не був власником банківської картки № НОМЕР_2 реквізити якої зазначено у вказаному вище договорі. Із жодного письмового доказу наданого позивачем не вбачається, що саме на картку № НОМЕР_1 позивачем було перераховано кредитні кошти, оскільки документ сформований в системі і в договорі, і в повідомленні від 22.02.2022, і в довідці про підтвердження платежу зазначено неповний номер карки, а саме № НОМЕР_2 .

28.11.2025 представник відповідача надіслав до суду письмові пояснення, в яких вказав, що відповідач, здійснив дії, які чітко свідчить про його свідомий вибір та волевиявлення на укладання договору, без цих дій саме з боку відповідача - укладання договору було б неможливе. Як вбачається з візуальної форми послідовності дій клієнта ОСОБА_1 , номер телефону НОМЕР_3 , електронна пошта ІНФОРМАЦІЯ_1 ) та Товариства (ТОВ «КОШЕЛЬОК») щодо укладення електронного Договору в інформаційно-телекомунікаційній системі (далі -ІТС) Товариства на сайті https://koshelok.ua/ 22.02.2022 року відповідач, використовуючи номер телефону НОМЕР_3 , ідентифікувався в ІТС, зазначивши свої особисті дані: паспорта, ідентифікаційного коду, номера телефону, електронної пошти, та зайшов в особистий кабінет, позивач перевірив статус клієнта, далі відповідач надав всю необхідну інформацію для належної пропозиції, номер банківської картки, на яку слід перерахувати кошти, після чого відбулося погодження заявки на кредит, та позивачем сформовано пропозицію укласти Договір, далі позивач направив (розмістив) відповідачу в ІТС індивідуальну оферту (з відповідними активними посиланнями), яка містить істотні умови Договору; після цього відповідачу на номер телефону НОМЕР_3 було відправлено смс-повідомлення про успішний розгляд його заявки на кредит та необхідність ознайомитися з договором в Документ сформований в системі особистому кабінеті. Позивач відправив в смс-повідомленні на зазначений номер телефону відповідача одноразовий ідентифікатор - 3168-, відповідач ознайомився з офертою позивача та прийняв її умови. Далі відповідач надіслав позивачу акцепт та підписав Договір одноразовим ідентифікатором - 3168 -. Після цього в особистому кабінеті відповідача відобразився підписаний Договір та додатки до нього, а також Правила для цілодобового онлайн-доступу.Отже, саме така тривала послідовність дій сторін забезпечила виконання позивачем своїх обов`язків за Договором щодо перерахування грошових коштів за реквізитами, що були зазначені відповідачем. Стороною відповідача не надано суду доказів про те, що телефонний номер НОМЕР_3 , із використанням якого здійснювалося підписання Договору, у момент укладення Договору йому не належав та використовувався іншою особою без його відома чи доручення, що Договір укладено іншою особою за відсутністю його волевиявлення відповідача, як і незаконності заволодінням його персональними даними, що також доводить чинність Договору. Отже, між ТОВ «КОШЕЛЬОК» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, за яким кредитодавець надіслав кредит на картку відповідача, а відповідач прийняв ці кошти та використав їх на власні потреби. Доказів протилежного відповідач не надав. Крім того представник позивача заявив клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу. Зазначив, що заявлений розмір витрат на професійну правничу допомогу, що складає 10000.00 грн. є неспівмірними із складністю цієї справи, наданим адвокатом обсягом послуг, затраченим ним часом на надання таких послуг, не відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їх розміру, адже підготовка відзиву до цієї справи не вимагала значного обсягу юридичної й технічної роботи, зазначена справа не є складною та є малозначною, є максимально простою й не потребує спеціальних знань. При цьому необхідно враховувати, що спір у зазначеній справі виник внаслідок недобросовісної поведінки ОСОБА_1 . Вважає, що розмір витрат необґрунтований на оплату послуг адвоката та є неспівмірним із складністю справи та виконаною адвокатом роботою, враховуючи предмет спору, часом витраченим адвокатом на подання та складання відзиву на позов, обсяг наданих послуг та розгляд справи в порядку спрощеного провадження а тому слід дійти висновку, що розумний розмір витрат представника відповідача на правову допомогу має складати - 1 000,00 грн.

Представник позивача в зал судового засідання не прибув, у поданій заяві просить розглядати справу без його участі.

Відповідач ОСОБА_1 та його представник адвокат Дейнюк М.П. в судове засідання не прибули. У відзиві представник відповідача просить слухати справу за її та відповідача відсутності.

Дослідивши та оцінивши докази по справі суд встановив такі факти.

Відповідно до договору про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту №2960118051-623901 від 22.02.2022, укладеного між ТОВ «Кошельок» та ОСОБА_1 , відповідачу надано кредит у розмірі 5000.00 грн, строком користування на 17 днів (лояльний період) шляхом переказу на його платіжну карту № НОМЕР_2 зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 2125 грн., які нараховуються за ставкою 2.50% від фактичного залишку кредиту за кожен день користування (пункти 1.1, 1.4.2, 2.1,2.5).

Сторони погодили, що факт користування позичальником сумою наданого кредиту після закінчення лояльного періоду користування кредитом є відкладальною умовою, в розумінні 212 ЦК України, що має наслідком подовження строку користування кредитом, але не більше як на 90 днів після закінчення лояльного періоду, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 2.2% від суми кредиту за кожен день користування (пункти 3.6, 3.7, 3.8).

На виконання умов укладеного договору, 22.02.2022 року позикодавцем перераховано грошові кошти на банківську картку НОМЕР_2 у розмірі 5000.00 грн, що підтверджується листом АТ «Таскомбанк» №44924/80 від 20.10.2025 та повідомленням ТОВ «ТАС ЛІНК.

Відповідно до розрахунку заборгованості за договором №2960118051-623901 від 22.02.2022, складеного ТОВ «Кошельок», розмір загальної заборгованості ОСОБА_1 становить 17025 грн, яка складається із заборгованості за тілом кредиту в розмірі 5000.00 грн, заборгованості за відсотками в розмірі 12025 грн, за період з 22.02.2022 року по 08.06.2022 року.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи суд виходить з наступного.

Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (частина 4 статті 203 ЦК України).

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

За змістом статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина 2 статті 639 ЦК України).

Абзац другий частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію» (далі - Закон).

Згідно із пунктом 6 частини 1 статті 3 Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пунктом 12 частини 1 статті 3 Закону).

Відповідно до частини 3 статті 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини 4 статті 11 Закону).

Згідно із частиною 6 статті 11 Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом:

- надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону;

- заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону;

- вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом частини 8 статті 11 Закону у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Із системного аналізу положень вище вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей договору, щодо виконання якого виник спір між сторонами, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему позивача можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідача лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Електронні документи (повідомлення), пов`язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи.

Відповідач заперечує факт укладення кредитного договору №2960118051-623901 від 22.02.2022 та отримання кредитних коштів в розмірі 5000.00 грн.

Однак, зі змісту кредитного договору №2960118051-623901 від 22.02.2022 слідує, що у ньому міститься персональні дані відповідача, зареєстроване місце проживання, серія номер паспорта, РНОКПП, електронна пошта, контактний телефон. Вказані персональні дані та номер телефону відповідають дійсності, оскільки відповідач аналогічні зазначив у відповіді на відзив.

До матеріалів справи позивачем додано копію фото відповідача ОСОБА_1 з паспортом, в руках.

Також матеріали справи містять, надану позивачем, візуальна форма послідовності дій Клієнта ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_4 , номер телефону НОМЕР_3 , електронна пошта ІНФОРМАЦІЯ_1 ) та Товариства (ТОВ «КОШЕЛЬОК»), щодо укладення електронного Договору про надання кредиту 2960118051-623901 від 22.02.2022 р. в інформаційно-телекомунікаційній системі Товариства на сайті https://koshelok.ua/.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що кредитний договір №2960118051-623901 від 22.02.2022 був вчинений сторонами в електронній формі, яка відповідно до ст.207 ЦК України та Закону України «Про електронну комерцію» прирівнюється до письмової форми. Кредитор свої зобов`язання за кредитним договором виконав в повному обсязі, а саме - надав відповідачу кредит у розмірі, встановленому кредитним договором, шляхом перерахування коштів на рахунок № НОМЕР_1 , зазначений останнім в кредитному договорі, однак позичальник свої зобов`язання не виконав.

Доводи відповідача про те, що він не є власником картки №НОМЕР_1 , яка вказана у договорі та відповідно не отримував кредитних коштів за кредитного договору №2960118051-623901 від 22.02.2022, суд оцінює критично виходячи з наступного.

Згідно відповіді АТ «Таскомбанк» №7724/47.7-БТ від 23.12.2025, наданої на запит суду, банківська картка №НОМЕР_1 є віртуальною платіжною картою, яка існує тільки в цифровому форматі, без фізичного носія та оформлена в АТ «Таскомбанк» на ім`я ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_5 ) та 22.02.2022 на вказану картку зараховано 5000 грн.

Таким чином, відповідач ОСОБА_1 дійсно не є власником віртуальної платіжної картки №НОМЕР_1 , проте це не позбавляє його можливості зазначити у кредитному договорі картку третіх осіб, що діють в його інтересах.

Оскільки судом встановлено, що відповідно до вимог чинного законодавства між ТОВ «Кошельок» та ОСОБА_1 у встановленому законом порядку укладено електронний кредитний договір №2960118051-623901 від 22.02.2022, внаслідок якого на рахунок зазначений відповідачем перераховано грошові кошти в сумі 5000.00 грн., що підтверджено письмовими доказами, тому існують правові підстави для стягнення з відповідача заборгованості за тілом кредиту.

Щодо стягнення заборгованості за відсотками.

Визначаючи розмір стягнення з відповідача відсотків в розмірі 12025 грн позивач обґрунтовував вказаний розрахунок посиланням саме на погоджений між сторонами п.п.3.6, 3.7, 3.8 кредитного договору, за якими строк кредитування, тобто строк, на який надається кредит позичальнику, переносяться на наступний день після закінчення лояльного періоду, але не більше ніж на 90 календарних днів. З наступного дня після закінчення дисконтного періоду позичальник зобов`язаний щоденно сплачувати кредитодавцю проценти з розрахунку 803 процентів річних, що становить 2.2 процентів в день від суми кредиту за кожний день користування ним.

Проте, суд не може погодитися з аргументами позивача щодо нарахування процентів за кредитним договором відповідно до п.п.3.6, 3.7, 3.8 з таких підстав.

Суд звертає увагу на те, що заявлений ОСОБА_1 строк користування кредитом складає 17 календарних дні з дня надання кредиту. При цьому, відсотки за користування кредитом ТОВ «Кошельок» нараховані позичальнику, виходячи зі строку кредитування з 22.02.2022 року по 08.06.2022.

З матеріалів справи встановлено, що укладаючи з ТОВ «Кошельок» кредитний договір шляхом приєднання (акцепту оферти) відповідач ОСОБА_1 скористався належною первісному кредитору інформаційно-телекомунікаційною системою, де йому надано можливість самостійно обрати «суму кредиту», «термін» (строк кредитування) згідно з Алгоритмом дій споживача в інформаційно-телекомунікаційній системі ТОВ «Кошельок» з метою акцепту оферти та укладення електронного договору.

У пункті 2.1 договору встановлено, що кредит надається на 17 днів від дати отримання кредиту позичальником (Лояльний період). Проценти нараховуються за ставка 2.50 в день від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом (п.1.4.2 договору).

Відповідно до пункту 2.2 договору сторони погодили, що встановлений в п.2.1 Договору строк Лояльного періоду та, відповідно, строк надання Кредитної лінії може бути продовжено позичальником, шляхом здійснення протягом Лояльного періоду оплати всіх фактично нарахованих процентів.

Згідно умов графіку платежів кредитного договору №2960118051-623901 від 22.02.2022 вбачається, що грошові кошти надано ОСОБА_1 на період з 22.02.2022 по 10.03.2022, сума кредиту - 5000.00 грн, загальна вартість кредиту - 7125 грн.

Згідно умов паспорта споживчого кредиту від 22.02.2022 року вбачається, що сума кредиту - 5000.00 грн, строк кредитування - 17 днів.

В той же час згідно із п.3.6 договору сторони погодили, що факт користування позичальником сумою наданого кредиту після закінчення Лояльного періоду є відкладальною обставиною, в розумінні ст.212 ЦК України, яка має наслідком продовження строку дії користування редитом (продовження загального строку дії Договору).

Судом встановлено, що відсутні докази, які свідчать по вчинення відповідачем дій, передбачених пунктом 2.2 договору (оплати протягом «Лояльного періоду» (17-денного) всіх процентів, фактично нарахованих за користування кредитом), тобто відповідачем не вчинялися дії, які свідчили б про продовження строку кредитних правовідносин із позичальником.

Як вбачається із розрахунку заборгованості, поданого позивачем згідно умов кредитного договору, при визначенні Лояльного періоду у 17 днів, проценти, нараховані позивачем в період строку дії договору після спливу 17 днів, у декілька разів (два і більше) перевищили заборгованість за наданим кредитом.

Відповідно до вимог статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» інформація, що надається клієнту, повинна забезпечувати правильне розуміння суті фінансової послуги без нав`язування її придбання. Фінансова установа під час надання інформації клієнту зобов`язана дотримуватися вимог законодавства про захист прав споживачів.

Зазначення у договорі двох строків кредитування та різних процентних ставок призводить до неправильного, а то й різного тлумачення та розуміння його сторонами договору, зокрема, позичальником.

Оскільки ці правила не дають можливості визначити справжній зміст відповідної умови кредитного договору №2960118051-623901 від 22.02.2022 щодо строку його дії - 17 календарних днів згідно пункту 2.1 чи 107 календарних днів (17 днів Лояльний період + 90 днів продовження строку згідно 212 ЦК України) згідно пункту 3.6. та процентної ставки, тому потрібно застосовувати правило тлумачення contra proferentem.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 753/8945/19 (провадження №61-8829сво21) зазначено, що: «Contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав). Особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов`язаний з неясністю такої умови. Це правило застосовується не тільки в тому випадку, коли сторона самостійно розробила відповідну умову, але й тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою. Це правило підлягає застосуванню не тільки щодо умов, які «не були індивідуально узгоджені» (not individually negotiated), але також щодо умов, які хоча і були індивідуально узгоджені, проте були включені в договір «під переважним впливом однієї зі сторін» (under the dominant influence of one of the party).

Contra proferentem має на меті поставити сторону, яка припустила двозначність, в невигідне становище. Оскільки саме вона допустила таку двозначність. Сontra proferentem спрямований на охорону обґрунтованих очікувань сторони, яка не мала вибору при укладенні договору (у тому числі при виборі мови і формулювань). Сontra proferentem застосовується у тому випадку, коли очевидно, що лише одна сторона брала участь в процесі вибору відповідних формулювань чи формулюванні тих або інших умов в договорі чи навіть складала проект усього договору або навіть тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою. У разі неясності умов договору тлумачення умов договору повинно здійснюватися на користь контрагента сторони, яка підготувала проект договору або запропонувала формулювання відповідної умови. Поки не доведене інше, презюмується, що такою стороною була особа, яка є професіоналом у відповідній сфері, що вимагає спеціальних знань (постанова Верховного Суду від 18 травня 2022 року у справі №613/1436/17).

Позивач, нараховуючи заборгованість, виходив з строку кредитування (пункт 3.7 кредитного договору) та процентної ставки (пункт 3.8 кредитного договору), що свідчить про істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків сторін договору, в той час коли відповідач, як споживач банківських послуг, є слабшою стороною цих правовідносин.

Крім того, зазначення в кредитному договорі двох різних строків кредитування та процентних ставок призвело до неясності такої умови договору, як строк кредитування, що в даному випадку слід тлумачити проти того, хто їх написав (Contra proferentem), а тому суд дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення нарахованих відсотків за кредитним договором після закінчення строку дії кредитного договору.

В цьому випадку право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статі 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12).

Враховуючи наведене, суд виходить з того, що починаючи з 10.03.2022 в ТОВ «Кошельок», як кредитодавця, відсутнє право нараховувати проценти за кредитним договором №2960118051-623901 від 22.02.2022.

Суд звертає увагу на те, що невиконання зобов`язань або неналежне виконання договірних зобов`язань у зв`язку із незабезпеченням виконання договірних зобов`язань між боржником та кредитором не може розглядатися як «відкладальна умова» в розумінні частини першої статті 212 ЦК України, оскільки фактично призводить до інших умов договору (строку кредитування та процентної ставки), які визначений між сторонами згідно кредитного договору, зокрема, 17 календарних днів та 2.50 відсотків в день від суми кредиту за час користування ним.

Суд приходить до переконання, що п.3.6 договору прямо суперечить п.2.1, паспорту споживчого кредиту, графіку погашення кредиту та фактично застосовується до позичальника, як штрафні санкції.

У справі, позивач не заявляв до стягнення з відповідача неустойки, 3% річних та інфляційних витрат в порядку, встановленому частиною другою статті 625 ЦК України, як наслідку прострочення споживачем ОСОБА_1 виконання грошового зобов`язання за кредитним договором, а нарахував їх як відсотки за користування кредитом у порядку, встановленому статтею 1048 ЦК України, що не відповідає акцептованим відповідачем умовам оферти.

Суд вважає, що існують правові підстави для стягнення з відповідача на користь позивача процентів за користування кредитом, нарахованих виключно у період з 22.02.2022 по 10.03.2022 в межах сімнадцятиденного строку за ставкою 2.50% в день від суми кредиту, що всього становить 2125 грн (125 грн х 17), в зв`язку із чим відсутні підстави для стягнення заборгованості за відсотками за користування кредитом у заявленій позивачем сумі 12025 грн.

Отже загальний розмір заборгованості, який підлягає стягненню з відповідача, становить 7125 грн, що складається із наступного: 5000.00 грн - розмір заборгованості за тілом кредиту; 2125 грн - розмір заборгованості за відсотками.

Щодо вирішення питання судових витрат.

Згідно статті 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, в тому числі, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Частина 1 ст. 141 ЦПК України визначає, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Так, відповідно до ст. 141 ЦПК України, необхідно стягнути з відповідача на користь позивачасудовий збір пропорційно до задоволених позовних вимог у розмірі 1013,77 грн (2422,40 грн х 7125 грн : 17025 грн).

Щодо витрат на професійну правничу допомогу суд зазначає таке.

За змістом статті 131-2 Конституції України для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура.

Право учасників справи користуватися правничою допомогою передбачено статті 15 ЦПК України.

Згідно з частиною другою статті 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд, відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України, враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною п`ятою статті 137 ЦПК встановлено, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Проаналізувавши надані позивачем докази про понесені витрати за надану професійну правничу допомогу, враховуючи принцип пропорційності розподілу судових витрат розміру задоволених позовних вимог, (вимоги позовної заяви задоволено на 41,85 %), суд вважає, що існують правові підстави для стягнення з відповідача на користь позивача 4185 грн. витрат на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції (10000 грн./100х41,85).

Щодо заявлених стороною відповідача вимог про стягнення з позивача на користь відповідача ОСОБА_1 понесених судових витрат на професійну правничу допомогу суд зазначає таке.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу учасник справи має подати (окрім договору про надання правничої допомоги) детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом (для визначення розміру гонорару, що сплачений або підлягає сплаті) та опис здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Отже, на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу та їх відшкодування за рахунок опонента в судовому процесі сторонам необхідно надати суду такі докази: 1) договір про надання правничої допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо); 2) документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки тощо); 3) докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт (акти наданих послуг, акти виконаних робіт та ін.); 4) інші документи, що підтверджують обсяг, вартість наданих послуг або витрати адвоката, необхідні для надання правничої допомоги.

Також, Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 визначила докази, які є необхідними для компенсації витрат на правничу допомогу: «…На підтвердження цих обставин (складу та розміру витрат) суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат, є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування витрат».

Таким чином, оскільки витрати на правову допомогу теж підлягають доказуванню, однак відповідачем не надано жодного документального підтвердження щодо витрат на правову допомогу та їх розрахунку, окрім ордера серія ВО №1123865, тому суд відмовляє у задоволенні таких за недоведеністю.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 81, 141, 263, 265, 273, 354, 355 ЦПК України, суд -

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , жителя АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , в користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок» (ЄДРПОУ 40842831) заборгованість за кредитним договором №2960118051-623901 від 22.02.2022 року в сумі 7125 (сім тисяч сто двадцять п`ять) грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 в користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок» понесені судові витрати на сплату судового збору в сумі 1013,77 грн та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 4185 грн.

Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Тернопільського апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено 12 січня 2026 року.

Головуючий Чир П.В.