Постанова № 13323895, 24.11.2010, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

24.11.2010

<копія >

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 жовтня 2010 р. Справа № 2а-10911/10/0470

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Чорної В.В., судді Олійника В.М., судді Барановського Р.А., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України, Міністерства фінансів України, Державного казначейства України, третя особа Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд, про визнання бездіяльності неправомірною, зобовязання вчинити певні дії, та стягнення коштів, -

в с т а н о в и в :

07 вересня 2010 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із зазначеним адміністративним позовом, в якому просив визнати неправомірною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо неприйняття заходів для повного фінансування заробітної плати судді ОСОБА_1 з 01.01.2010 р., з розрахунку посадового окладу в розмірі 9,8 мінімальних заробітних плат, встановлених Законом на момент проведення виплат, та інших видів заробітної плати, передбачених діючим законодавством; визнати неправомірною бездіяльність Міністерства фінансів України, щодо неприйняття заходів для повного фінансування заробітної плати ОСОБА_1 з 01.01.2010 р., з розрахунку посадового окладу в розмірі 9,8 мінімальних заробітних плат станом на момент проведення виплат, відповідно до п. 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про оплату праці суддів»№ 865 від 03.09.2005 р.; зобовязати Державне казначейство України провести видатки з Державного бюджету України, передбачені за бюджетною програмою «Виконання рішень судів»на погашення заборгованості по заробітній платі судді ОСОБА_1 за період з 01.01.2010 р. по 01.08.2010 р. у розмірі 19618 грн. 07 коп. (без урахування утримання податку з доходів фізичних осіб та інших обовязкових платежів); стягнути з Державної судової адміністрації України з єдиного рахунку Державного бюджету України, відкритого на виконання рішень судів на користь суддів, заборгованість по заробітній платі за період з 01.01.2010 р. по 01.08.2010 р. на користь судді ОСОБА_1 у розмірі 19618 грн. 07 коп., за виключенням утриманого податку з доходів фізичних осіб та інших обовязкових платежів, які необхідно здійснити.

Позовні вимоги обґрунтовані посиланням на порушення з боку держави належного фінансування в оплаті праці судді, передбаченого Конституцією України та діючим законодавством, що призвело до порушення прав позивача як судді на отримання грошового забезпечення як однієї з основоположних гарантій незалежності. Позивач також посилається на те, що реалізація особою права, що повязане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов'язань судом до уваги не повинно прийматися.

В судове засідання сторони не з'явились.

Позивач у позовній заяві зазначив про розгляд справи без його особистої участі.

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд (третя особа), в особі виконуючого обовязки голови суду Коршуна А.О., також надіслав заяву про розгляд справи в порядку письмового провадження.

Відповідачі 1, 2, 3, належним чином повідомлені про дату, час та місце судового розгляду, в судове засідання не зявились.

Державне казначейство України надало письмові заперечення проти позову, згідно яких, посилається на відсутність підстав для визнання неправомірними своїх дій стосовно позивача, оскільки відповідно до повноважень, встановлених Бюджетним кодексом України, Законом України «Про Державний бюджет України»та Положенням про Державне казначейство України, Державне казначейство України не є головним розпорядником бюджетних коштів та не здійснює заходи щодо нарахування та перерахунку заробітної плати суддям. Крім того, відповідно до ст. 143 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», суди загальної юрисдикції фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього закону, у межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, в порядку, встановленому Бюджетним кодексом України. Головним розпорядником бюджетних коштів є Державна судова адміністрація України як центральний орган виконавчої влади, що здійснює організаційне забезпечення дільності судів загальної юрисдикції. Натомість, Державне казначейство України при виконанні бюджету за видатками здійснює розрахунково-касове обслуговування розпорядників бюджетних коштів, тобто, надає послуги, повязані з переказом коштів з рахунку (на рахунок) клієнта, видачею йому коштів у готівковій формі, а також здійснення інших операцій, передбачених договором. Крім того, Державне казначейство України просить застосувати до даних правовідносин строк, передбачений статтею 99 КАС України тобто шестимісячний строк з дня, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав. Посилаючись на викладені вище обставини, Державне казначейство України просить у задоволенні позовних вимог позивача відмовити, а справу розглядати без участі представника відповідача.

Міністерство фінансів України надало заяву про розгляд справи без участі свого представника, та письмові заперечення проти позову, в яких посилається на безпідставність звернення позивачем своїх позовних вимог до Міністерства фінансів України, оскільки з 01 січня 2003 р. до 01 січня 2011 р. головним розпорядником коштів, передбачених у Державному бюджеті України на утримання судів загальної юрисдикції, є Державна судова адміністрація України, яка несе відповідальність за фінаносве забезпечення діяльності кожного суду (абзац 7 пункту 1 Прикінцевих положень Закону України «Про судоустрій та статус суддів»від 07.07.2010 року). Крім того, відповідач посилається на те, що позивачем у позовній заяві не зазначено підстав звернення позивача з вимогами до Міністерства фінансів, а також не наведено фактів та не надано доказів порушення прав позивача на отримання заробітної плати саме Міністерством фінансів України. Також, відповідач посилається на пропущення позивачем строку звернення до суду, у звязку з чим наполягає на застосуванні статті 100 КАС України.

Державна судова адміністарція України письмових пояснень по суті спору не надала, про причини неявки свого представника в судове засідання суд не повідомила. З урахуванням вимог частини 4 статті 128 КАС України, неявка представника відповідача субєкта владних повноважень, за умови його належного повідомлення, не перешкоджає розгляду справи.

Враховуючи викладені обставини, відповідно до частини 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, справу розглянуто в порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлені наступні обставини.

Згідно Указу Президента України №1304/2000 від 05.12.2000 р. ОСОБА_1 був вперше призначений суддею на п'ять років в Красногвардійський районний суд м.Дніпропетровська.

Постановою Верховної Ради України «Про обрання суддів»№ 3218-IV від 15.12.2005 року позивача було обрано безстроково суддею Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська.

Постановою Верховної Ради України «Про обрання суддів»№ 704-V від 22.02.2007 року ОСОБА_1 був безстроково обраний суддею Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду.

Рішенням кваліфікаційної комісії суддів адміністративних судів України від 28.09.2009 р. ОСОБА_1 було присвоєно 2-й кваліфікаційний клас судді.

Наказом голови суду №18 від 16.03.2008 р. позивачу встановлено 20% надбавки за вислугу років, виходячи з розміру посадового окладу, з урахуванням надбавки за кваліфікаційний клас судді.

Зазначені обставини жодною із сторін не заперечуються.

При вирішенні спору по суті, суд виходить з наступного.

Конституцією України закріплено, що статус суддів визначається виключно законами.

Збереження встановленого законом статусу судді, недопущення його скасування або звуження його змісту та обсягу, є однією з основоположних гарантій незалежності судді, елементами якого є матеріальне та соціально-побутове забезпечення, у тому числі і заробітна плата суддів.

Питання виплати заробітної плати суддям регулюються ст. 44 Закону України «Про статус суддів»(в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин), згідно якої, заробітна плата суддів складається з посадового окладу, премій, доплат за кваліфікаційні класи, надбавок за вислугу років та інших надбавок.

Пунктом 4 цієї статті також встановлено, що суддям виплачується щомісячна надбавка за вислугу років у розмірах: при стажі роботи понад 3 роки - 10 відсотків, понад 5 років - 15, понад 10 років - 20, понад 15 років - 25, понад 20 років 30, понад 25 років - 40 відсотків від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційні класи.

Розмір інших складових заробітної плати встановлювався відповідними постановами Кабінету Міністрів України та Указами Президента України.

03.09.2005 р. Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову № 865 «Про оплату праці суддів», якою підвищено посадові оклади суддям пропорційно до окладів голів названих судів, та затверджено схеми посадових окладів керівників та суддів Конституційного Суду України, Верховного Суду України, вищих спеціалізованих судів, Апеляційного суду України, апеляційних та місцевих судів згідно з додатками, визначено умови преміювання, однак набрання чинності цієї постанови було визначено на майбутнє - з 01.01.2006 р.

При цьому, Постановами Кабінету Міністрів України з питань оплати праці суддів від 30.06.2005 р. № 514, від 03.09.2005 р. № 865 в основу посадового окладу судді покладено розмір мінімальної заробітної плати.

Однак, у подальшому Постановами Кабінету Міністрів України №1243 від 21.12.2005 року «Питання оплати праці вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів»та № 1310 від 31.12.2005 р. «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 року № 865»були внесені зміни до зазначеної вище постанови № 865, згідно яких її було доповнено п. 4-1, яким встановлено, що розміри посадових окладів, передбачених цією постановою, встановлюються виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, яка становить 332 гривні, і в подальшому при підвищенні мінімальної заробітної плати їх перерахунок не провадиться. При цьому умовою набрання чинності вказаної постанови визначено втрату чинності деяких указів, відповідно до яких регулювалися питання оплати праці суддів.

Постановою Кабінету Міністрів України № 248 від 03.03.2006 р. «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України з питань оплати праці суддів»також було доповнено вказану Постанову Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 р. № 865 та встановлено, що посадовим особам, зазначеним у пункті 1 цієї постанови, до яких відносяться і судді апеляційних судів, встановлюються:

-надбавка за виконання особливо важливої роботи у розмірі до 50 відсотків посадового окладу з урахуванням надбавки за кваліфікаційний клас;

-доплата за науковий ступінь кандидата або доктора наук з відповідної спеціальності у розмірі відповідно 15 і 20 відсотків посадового окладу;

-надбавка за почесне звання «Заслужений юрист України»у розмірі 15 відсотків посадового окладу;

-у разі надання відпустки виплачується додатковий посадовий оклад відповідно до частини п'ятої статті 44 Закону України «Про статус суддів», а також надається матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх середньомісячної заробітної плати.

Інші нормативні акти, які регулювали вказані питання щодо доплат та надбавок, втратили чинність.

З урахуванням положень вказаних Постанов Кабінету Міністрів України, починаючи з 01.01.2006 р., позивачу було перераховано розмір заробітної плати, а саме: встановлено оклад, виходячи з мінімальної заробітної плати станом на 01.01.2006 р., у розмірі 332 грн., і у подальшому, незважаючи на те, що мінімальний розмір заробітної плати на законодавчому рівні неодноразово збільшувався, і на 01.07.2010 р. становив 888 грн., оклад ОСОБА_1, всупереч вимогам Закону України «Про статус суддів»та схемам посадових окладів, встановлених постановою Кабінету Міністрів України № 865 від 03.09.2005 р. «Про оплату праці суддів», де розміри посадових окладів визначено в залежності від мінімальної заробітної плати, більше не перераховувався до часу звернення позивача до суду.

Частиною 3 статті 22 Конституції України закріплено, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Частиною 7 статті 14 Закону України «Про судоустрій України» закріплені гарантії самостійності судів і незалежності суддів, серед яких, зокрема, особливий порядок фінансування та організаційного забезпечення діяльності судів, встановлений законом, а також належне матеріальне та соціальне забезпечення суддів.

Статтями 9, 10 Закону України «Про оплату праці», визначаються умови визначення розміру мінімальної заробітної плати та порядок його встановлення і перегляду. Зокрема, розмір мінімальної заробітної плати встановлюється Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України не рідше одного разу на рік у законі про Державний бюджет України з урахуванням пропозицій, вироблених шляхом переговорів, представників професійних спілок, власників або уповноважених ними органів, які об'єдналися для ведення колективних переговорів і укладення генеральної угоди, та переглядається залежно від зміни розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Проте, з урахуванням положень вказаних Постанов Кабінету Міністрів України, наведені вище норми законодавства були порушені.

Так, у відповідності до п. 4-1 постанови Кабінету Міністрів України № 865 від 03.09.2005 р., щорічне поетапне збільшення розміру мінімальної заробітної плати, що передбачається законами про Державний бюджет України, не призводить до збільшення розміру заробітної плати суддів. Відповідно, при забороні перерахунку посадових окладів у разі підвищення мінімальної заробітної плати погіршується рівень належного забезпечення суддів в зв'язку із зростанням індексу споживчих цін.

Таким чином, п. 4-1 постанови Кабінету Міністрів України № 865 від 03.09.2005 р. не відповідає вимогам Конституції України і діючим законодавчим актам, в тому числі, статті 14 Закону України «Про судоустрій України» (що діяла на момент виникнення спірних правовідносин), статтям 9, 10 Закону України «Про оплату праці», та іншим нормативно-правовим актам.

Крім того, Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», положеннями абз. "а" п.п. 2 п. 61 розділу II, абз. "б", "г", "ґ" п.п. 2 п. 61 розділу 11 Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік....»визначено, що розміри посадових окладів суддів встановлюються Кабінетом Міністрів України, та нарахування щомісячної надбавки суддям за вислугу років, має обчислюватися у відсотках від «посадового окладу, а не від щомісячного середнього заробітку».

Постановою Кабінету Міністрів України № 19 від 16.01.2008 року «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 р. № 865», зазначену постанову № 865 доповнено п. 2-2, згідно якого суддям щомісяця виплачується надбавка за вислугу років у відсотках від посадового окладу з урахуванням надбавки за кваліфікаційний клас.

Тобто, починаючи з 01.01.2008 р. було змінено порядок нарахування щомісячної надбавки за вислугу років: замість її визначення у відсотках до загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційні класи (ч. 4 ст. 44 Закону України «Про статус суддів»), вона обчислювалася у тих самих відсотках, але від посадового окладу судді, з урахуванням надбавки за кваліфікаційний клас.

Таким чином, вказаними нормативними актами фактично незаконно змінено порядок нарахування і розмір заробітної плати суддям.

Постановою Печерського районного суду м. Києва від 19.03.2007 р., яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 03.12.2007 р., та ухвалою касаційної інстанції, було визнано протиправним доповнення п. 4-1 постанови Кабінету Міністрів України № 865 від 03.09.2005 р. щодо встановлення посадового окладу судді у кратному розмірі виходячи з розміру мінімальної заробітної плати у розмірі 332 гривень, який в подальшому при підвищенні мінімальної заробітної плати не підлягав перерахуванню.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 21.05.2008 р. визнано незаконними постанови Кабінету Міністрів України від 21.12.2005 р. №1243 «Про питання оплати праці вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів»в частині встановлення розміру посадового окладу суддям; п. 4-1 постанови Кабінету Міністрів України від 31.12.2005 р. № 1310 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 р. № 865»та п. 4-1 постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 р. № 865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів».

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19.08.2009 р. дана постанова окружного суду залишена без змін, однак питання щодо повороту виконання судового рішення не прийнято, а тому вищезазначені постанови Кабінету Міністрів України втратили чинність лише з 19.08.2009 р., тобто з часу набрання чинності рішення суду першої інстанції, яке є обовязковим для виконання саме з цього часу.

Відповідно до ч.1 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Таким чином, постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 21.05.2008 р. встановлено, що Кабінет Міністрів України, в порушення п. 14 ст. 92 Конституції України, вийшов за межі своєї компетенції та перебрав на себе функцію законодавця щодо встановлення розмірів посадових окладів суддів, поставивши в залежність виплату заробітної плати суддям від розмірів мінімальної заробітної плати, з одночасною забороною їх перерахування, чим допустився обмеження гарантій незалежності і недоторканості суддів.

Виходячи з системного аналізу законодавства про статус суддів і судоустрій в Україні, в розумінні ч.1 ст. 130 Конституції України вбачається, що складовою основою конституційної гарантії незалежності і недоторканості суддів є їх матеріальне і соціальне забезпечення, які не можуть бути скасовані чи звужені іншими нормативними актами держави, оскільки держава, виконуючи свій обовязок, забезпечує відповідне фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів.

Невідємними елементами статусу суддів є матеріальне та соціально-побутове забезпечення, в тому числі і заробітна плата суддів (ст.ст. 42-45 Закону України «Про статус суддів»). Отже, невиплата або зменшення розміру заробітної плати суддів, свідчить про скасування або звуження змісту і обсягу гарантій їх незалежності і недоторканості, та порушенням конституційних гарантій, закріплених Основним Законом України.

Вищевикладені обставини свідчать про те, що саме з 19.08.2009 р. втрачає чинність пункт 4-1 Постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 р. № 865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів», а тому Державна судова адміністрація України зобовязана була застосовувати Постанову № 865 в первісній редакції, тобто проводити розрахунок посадового окладу судді з розміру мінімальної заробітної плати на дату 19.08.2009 р. з послідовним збільшенням відповідно до ст. 55 Закону України «Про Державний бюджет України на 2009 рік»від 26.12.2008 р. № 835-VI та Закону України «Про встановлення прожиткового мінімуму та мінімальної заробітної плати»від 20.10.2009 р. № 1646-VI, який спрямований на встановлення розміру прожиткового мінімуму та мінімальної заробітної плати, що забезпечить належний соціальний захист кожного громадянина України у період фінансово-економічної кризи, який становить з 01.11.2009 р. 744 грн., а з 01.01.2010 р. - 869 грн.

З урахуванням викладеного, починаючи з 19.08.2009 р. по час звернення позивача до суду, заробітна плата ОСОБА_1 повинна була складатися з наступних складових, які передбачені законодавчими актами, є обов'язковими, та захищені статтями бюджетних видатків:

- посадового окладу, який встановлюється відповідно до п.2 ст. 44 Закону України «Про статус суддів»та додатку 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 р. № 865 як 9,8 кратна кількість розмірів мінімальної заробітної плати.

При цьому, у спірному періоді, який визначений позивачем самостійно (лише за січень липень 2010 року), мінімальна заробітна плата складала: у січні березні 2010 року 869,0 грн., у квітні червні 2010 року 884,0 грн., у липні 2010 року 888,0 грн.;

- доплати за 2-й кваліфікаційний клас судді, яка визначається на підставі Постанови Кабінету Міністрів України № 19 від 16.01.2008 р. 350 грн.;

- суми преміювання працівника відповідно до його особистого вкладу в загальні результати роботи, а також до державних і професійних свят та ювілейних дат: у 2006 році в межах коштів, передбачених на преміювання у кошторисі відповідного органу, та економії коштів на оплату праці, а починаючи з 01.01.2007 р. - у межах фонду преміювання, утвореного у розмірі не менш як 10 відсотків посадових окладів та економії фонду оплати праці, згідно п.п. 2 п. 2 Постанови Кабінету Міністрів України № 268 від 09.03.2006 р. «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів».

Крім того, згідно п.2 Постанови Кабінету Міністрів України № 865 від 03.09.2005 р. «Про оплату праці суддів»(із змінами, внесеними Постановою Кабінету Міністрів України № 248 від 03.03.2006 р.), преміювання суддів здійснюється згідно з рішенням президії або органу суддівського самоврядування відповідного суду за результатами роботи, а також до державних і професійних свят, ювілейних дат у межах коштів, передбачених для преміювання в кошторисі відповідного суду, та економії коштів на оплату праці;

- надбавки за вислугу років, відповідно до п.4 ст.44 Закону України «Про статус суддів», яка з 22.05.2008 р. повинна виплачуватися у розмірі 30% від сукупного доходу (посадового окладу, доплати за кваліфікаційний клас, премії).

Тобто, при складанні кошторису фонду заробітної плати суддів відповідного суду вищезазначені складові заробітної плати є законодавчо захищеними і повинні бути профінансовані державою у повному розмірі.

При цьому, розмір щомісячних нарахувань має залежати від розміру мінімальної заробітної плати на відповідний місяць, та кількості відпрацьованих днів.

Проте, у межах фонду заробітної плати складовими до виплати були застосовані інші виплати, а не ті, які повинні бути застосовані (а саме, оклад 9,8 х 869 (мінімальна заробітна плата у 1 кварталі 2010 року) = 8516 грн.; надбавка за кваліфікаційний клас 350 грн.; премія - 8516 х 10% = 851,6 грн.; надбавка за вислугу років (8516+350+851,6 = 9717,6) х 20% = 1943,52 грн. , а всього за повний відпрацьований місяць 11 661,12 грн.).

Всього за спірний період (з січня 2010 року по липень 2010 року включно), позивачу було нараховано та виплачено 68262 грн. 18 коп. Зазначений розмір нарахованої та отриманої позивачем суми заробітної плати за спірний період, а також наведена позивачем у розрахунку кількість фактично відпрацьованих днів, жодним з відповідачів не заперечується, зауважень щодо правильності наведеного позивачем розрахунку отриманих виплат від них не надходило.

Проте, з урахуванням складових, наведених вище, які мали використовуватися при обчисленні заробітної плати судді ОСОБА_1 як судді апеляційного суду (а саме, розміру мінімальної заробітної плати на відповідний місяць, її коефіцієнту 9,8, кількості відпрацьованих суддею днів тощо), позивачу повинно було бути нараховано та виплачено за вказаний період 87880 грн. 25 коп.

При проведенні математичного підрахунку вказаних сум, у відповідності до норм діючого законодавства України, що наведено вище, судом перевірено правильність розрахунку, виконаного позивачем, та зроблено висновок про його правильність.

При цьому, слід зауважити, що вимоги, викладені в ухвалі суду про відкриття провадження та звернуті до третьої особи Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду, щодо надання розрахунку сум, які б могли бути нараховані позивачу у разі проведення обрахунку окладу судді, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати на час нарахування, залишилися не виконаними.

Таким чином, при перевірці наданого позивачем розрахунку суд виходив з даних, наданих позивачем, а також з законодавчо визначених складових, які мають використовуватися при обчисленні заробітної плати судді апеляційного суду.

За результатами підрахунку, різниця між сумою фактично отриманої позивачем заробітної плати за спірний період, та сумою, яка мала бути виплачена, складає 19618 грн. 07 коп. (87880 грн. 25 коп. - 68262 грн. 18 коп.).

Грошові кошти у сумі, достатній для правильного нарахування заробітної плати суддям Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду, в тому числі позивачу судді ОСОБА_1, через органи Державного казначейства України, від Державної судової адміністрації України, яка є головним розпорядником бюджетних коштів, та яку, у свою чергу, не профінансувало належним чином Міністерство Фінансів України для необхідних витрат судової влади, не надходили, що є порушенням ст. 130 Конституції України щодо забезпечення державою фінансування судів і діяльності суддів, та безспірно призвело до порушення права позивача як діючого судді на отримання гарантованого державою матеріального забезпечення.

За наведених обставин, суд вважає доведеним факт порушення з боку Держави зазначеного права позивача.

При вирішенні питання щодо визначення кола осіб, чиї дії або бездіяльність призвели до порушення прав позивача, суд виходить з наступного.

Згідно з Указом Президента № 182 від 03.03.2003 р., Державна судова адміністрація України є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, та здійснює матеріальне і соціальне забезпечення суддів, у тому числі суддів у відставці, а також працівників апаратів судів.

Повноваження Державної судової адміністрації України визначено Положенням про Державну судову адміністрацію України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2009 р. № 14, згідно якого Державна судова адміністрація України відповідно до покладених на неї завдань бере участь у розробленні проектів Державного бюджету та Державної програми економічного і соціального розвитку України на відповідний рік, програми діяльності Кабінету Міністрів України та державних цільових програм у відповідній сфері, забезпечує їх виконання у межах своїх повноважень; розробляє і затверджує за погодженням з Радою суддів України єдині нормативи фінансового забезпечення судів та переглядає їх не рідше, ніж один раз на три роки; виконує функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів, кваліфікаційних комісій суддів, органів суддівського самоврядування, територіальних управлінь державної судової адміністрації (далі - територіальні управління) та Державної судової адміністрації; здійснює матеріальне і соціальне забезпечення суддів, у тому числі суддів у відставці, а також працівників апарату судів та державної судової адміністрації та інше.

На підставі ст.130 Конституції України та ст. 118 Закону України «Про судоустрій України», забезпечення належного фінансування та умов функціонування судів покладено на державу, що передбачає окреме визначення у Державному бюджеті видатків, у тому числі на соціальне забезпечення суддів.

Статтею 126 Закону України «Про судоустрій України»встановлено, що Державна судова адміністрація України готує матеріали для формування пропозицій щодо бюджету судів та здійснює заходи щодо їх фінансування відповідно до цього Закону, здійснює матеріальне і соціальне забезпечення суддів.

Статтею 58 Бюджетного кодексу України передбачено, що головні розпорядники коштів (з 01.01.2003 року Державна судова адміністрація України) організовують розроблення бюджетних запитів для подання Міністерству фінансів України, яке за результатами аналізу приймає рішення про включення бюджетного запиту до пропозиції проекту Державного бюджету, готує проект Закону про Державний бюджет України. Видатки Державного бюджету України на утримання судової влади захищені безпосередньо Конституцією та законами і не можуть бути скасовані чи зменшені без відповідної компенсації.

Тобто, саме Державна судова адміністрація України повинна була внести до Міністерства фінансів України пропозиції щодо збільшення бюджетного фінансування судової системи, у звязку з визнанням судом незаконними постанови Кабінету Міністрів України від 21.12.2005 р. № 1243 «Про питання оплати праці вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів»в частині встановлення розміру посадового окладу суддям; пункту 4-1 постанови Кабінету Міністрів України від 31.12.2005 р. № 1310 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 р. № 865»та пункту 4-1 постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 р. № 865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів».

В порушення вимог ст.ст. 20, 21 Бюджетного кодексу України, Державна судова адміністрація України, як головний розпорядник бюджетних коштів та учасник бюджетного процесу, не звернулася з бюджетним запитом до Міністерства фінансів України для подальшої підготовки пропозицій до Кабінету Міністрів України при розробленні проекту Державного бюджету України на 2010 рік, чим порушено принцип відповідальності учасника бюджетного процесу, яким передбачено, що кожен учасник бюджетного процесу несе відповідальність за свої дії або бездіяльність на кожній стадії бюджетного процесу (п.11 ч.1 ст.7 Бюджетного кодексу України).

Таким чином, суд доходить висновку про бездіяльність відповідача 1 Державної судової адміністрації України, тобто невиконання ним вказаних вище повноважень в межах наданої Законом компетенції, яка в свою чергу, призвела до бездіяльності відповідача 2 Міністерства фінансів України.

Так, Бюджетним кодексом України (статті 32 37) на Міністерство фінансів України покладено обовязок щодо складання проекту закону про Державний бюджет України, визначення основних організаційно-методичних засад бюджетного планування, які використовуються для підготовки бюджетних запитів і розроблення пропозицій проекту Державного бюджету України, визначення на підставі основних макропоказників економічного і соціального розвитку України на наступний бюджетний період та аналізу виконання бюджету у поточному бюджетному періоді загального рівня доходів та видатків бюджету і надання оцінки обсягу фінансування бюджету для складання пропозицій проекту Державного бюджету України.

Головні розпорядники бюджетних коштів, яким у даному випадку є Державна судова адміністрація України, організовують розроблення бюджетних запитів для подання Міністерству фінансів України в терміни та порядку, встановлені Міністерством фінансів України.

Міністерство фінансів України на будь-якому етапі складання і розгляду проекту Державного бюджету України проводить аналіз бюджетного запиту, поданого головним розпорядником бюджетних коштів, з точки зору його відповідності меті, пріоритетності, а також ефективності використання бюджетних коштів. На основі результатів аналізу Міністр фінансів України приймає рішення про включення бюджетного запиту до пропозиції проекту Державного бюджету України перед поданням його на розгляд Кабінету Міністрів України. На основі аналізу бюджетних запитів, що подаються відповідно до статті 35 цього Кодексу, Міністерство фінансів України готує проект закону про Державний бюджет України. Міністерство фінансів України в період підготовки пропозицій проекту Державного бюджету України розглядає та вживає заходів щодо усунення розбіжностей з головними розпорядниками бюджетних коштів.

Міністерство фінансів України здійснює контроль за дотриманням бюджетного законодавства на кожній стадії бюджетного процесу, як стосовно державного бюджету, так і місцевих бюджетів, якщо інше не передбачено законодавством України (стаття 111 Бюджетного кодексу України).

Відповідно до п.1 Положення про Міністерство фінансів, затвердженого Указом Президента № 1081/99 від 26.08.1999 р., Міністерство фінансів України є центральним органом виконавчої влади, підпорядкованим Кабінету Міністрів України.

Згідно з пунктом 2 Положення № 1081, Міністерство фінансів України узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до його повноважень, розробляє пропозиції щодо вдосконалення законодавства та в установленому порядку вносить їх на розгляд Президентові України та Кабінету Міністрів України.

У межах своїх повноважень Міністерство фінансів України організовує виконання актів законодавства і здійснює систематичний контроль за їх реалізацією.

За наведених обставин, суд вважає, що визнання незаконним в судовому порядку пункту 4-1 постанови Кабінету Міністрів України від 31.12.2005 р. № 1310 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 № 865»та пункту 4-1 постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 р. № 865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів»в частині встановлення розміру посадового окладу суддям виходячи з розміру мінімальної заробітної плати у розмірі 332 гривні, після набрання вказаними судовими рішеннями законної сили, та виходячи з обовязковості судових рішень на всій території України, було підставою для збільшення фінансування судової системи в частині збільшення асигнувань на заробітну плату суддів.

Проте, вказаних дій Міністерством фінансів України вчинено не було. Отже, відповідачем 2 також допущено бездіяльність в частині неприйняття заходів для повного фінансування видатків на заробітну плату судді ОСОБА_1

Щодо відповідача 3 Державного казначейства України, слід зазначити наступне.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України, від 21.12.2005 р. № 1232, якою затверджено «Положення про Державне казначейство України", Державне казначейство України (далі - Казначейство) є урядовим органом державного управління, що діє у складі Мінфіну і йому підпорядковується. Казначейство у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, актами Президента України і Кабінету Міністрів України, наказами Міністерства фінансів України та цим Положенням.

Відповідно до пункту 3 Положення, основними завданнями Казначейства, зокрема, є: розрахунково-касове обслуговування розпорядників і одержувачів бюджетних коштів; контроль за здійсненням бюджетних повноважень при зарахуванні надходжень, прийнятті зобов'язань та проведенні платежів за цими зобов'язаннями. Казначейство відповідно до покладених на нього завдань: провадить безспірне списання коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти державного та місцевих бюджетів і бюджетних установ, за рішенням, яке було прийняте державним органом, що відповідно до закону має право на його застосування; здійснює розподіл коштів між державним бюджетом, бюджетами Автономної Республіки Крим, областей, м.м. Києва та Севастополя, а також між рівнями місцевих бюджетів, відповідно до нормативів відрахувань, визначених бюджетним законодавством, і перерахування розподілених коштів за належністю.

Згідно зі статтею 9.1 Наказу Міністерства фінансів України від 30.05.2007 р. № 662 «Про затвердження Порядку взаємодії Міністерства фінансів України як головного розпорядника коштів державного бюджету та відповідальних виконавців бюджетних програм на всіх стадіях бюджетного процесу», Державне казначейство України готує та затверджує розпорядження про виділення коштів головним розпорядникам і в установленому порядку повідомляє головному розпоряднику коштів (у розрізі відповідальних виконавців) розмір виділених сум.

Таким чином, саме через Державне казначейство України мають проводитися видатки, передбачені Державній судовій адміністрації України, і саме з цих підстав, з метою забезпечення можливості виконання судового рішення, Державне казначейство України має залучатися до участі у розгляді даної справи як відповідач. Позивачем не ставиться питання про визнання протиправними дій чи бездіяльності відповідача 3, а тому посилання у письмових запереченнях на відсутність протиправних дій з боку Державного казначейства України, не є доречним.

Враховуючи, що реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, та приймаючи до уваги, що обовязковість рішень суду є конституційною засадою судочинства, передбаченою Конституцією України та відтвореною у нормах Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку про допущену Державною судовою адміністрацією України бездіяльність, що виразилася у неприйнятті в межах своєї компетенції заходів для відновлення порушеного права позивача на належне грошове забезпечення після набрання законної сили рішеннями Печерського районного суду м. Києва від 19.03.2007 р., та Окружного адміністративного суду м. Києва від 21.05.2008 р., а саме: не внесення до Міністерства фінансів України пропозиції про збільшення бюджетного фінансування судової системи, у звязку з визнанням судом незаконними постанови Кабінету Міністрів України від 21.12.2005 р. № 1243 «Про питання оплати праці вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів»в частині встановлення розміру посадового окладу суддям, пункту 4-1 постанови Кабінету Міністрів України від 31.12.2005 р. № 1310 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 р. № 865»та пункту 4-1 постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 р. № 865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів», а також, не направлення бюджетного запиту до Міністерства фінансів України щодо збільшення видатків на грошове забезпечення суддів для подальшої підготовки пропозицій до Кабінету Міністрів України при розробленні проекту Державного бюджету України на 2010 рік (на спірний період), чим порушено принцип відповідальності учасника бюджетного процесу.

З цих же підстав, суд доходить висновку про наявність бездіяльності Міністерства фінансів України, яка виразилася у неприйнятті заходів для повного фінансування видатків на заробітну плату суддів, зокрема - судді ОСОБА_1, оскільки фінансування на заробітну плату та грошове утримання суддів у спірному періоді здійснювалось на підставі скасованих пунктів Постанов Кабінету Міністрів України.

Доказів вжиття в межах своїх повноважень відповідних заходів з метою недопущення порушення вказаного права, відповідачами у справі субєктами владних повноважень, суду не надано.

Відповідно до статті 6.1 Європейської хартії про статус суддів, рівень оплати професійного виконання суддею своїх повноважень встановлюється таким чином, щоб ніщо не могло вплинути на його незалежність і неупередженість.

Зміна порядку оплати праці суддів, встановленого Законом, знизила досягнутий рівень гарантій незалежності суддів, а встановлення видатків для виплати заробітної плати професійним суддям із обмеженим розміром мінімальної заробітної плати на підставі скасованих судом підзаконних актів Кабінету Міністрів України, позбавила позивача як судді права на належне матеріальне забезпечення, і відповідно, позбавила частини таких гарантій.

Отже, обмеживши рівень матеріального забезпечення судді ОСОБА_1, органи виконавчої влади відповідачі у справі, порушили права позивача.

При цьому, суд вважає, що належним способом захисту порушеного права позивача у даному випадку є стягнення недоплачених сум грошового забезпечення судді ОСОБА_1 шляхом списання коштів з розрахункового рахунку Державного казначейства України в порядку, передбаченому Постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження порядку виконання рішень про стягнення коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти державного та місцевого бюджетів, або бюджетних установ»від 09 липня 2008 року № 609.

Також, суд зазначає, що до правовідносин щодо стягнення заробітної плати, строки позовної давності не застосовуються.

З урахуванням встановлених обставин, суд приходить до висновку про задоволення вимог позивача в повному обсязі.

Керуючись ст. ст. 122, 160-162, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

п о с т а н о в и в :

Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати неправомірною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо неприйняття заходів для повного фінансування заробітної плати судді ОСОБА_1 з 01 січня 2010 року з розрахунку посадового окладу в розмірі 9,8 мінімальних заробітних плат, встановлених Законом на момент проведення виплат та інших видів заробітної плати, передбачених діючим законодавством, у звязку з не внесенням до Міністерства фінансів України пропозиції про збільшення бюджетного фінансування судової системи після визнанням судом незаконними постанови Кабінету Міністрів України від 21.12.2005 р. № 1243 в частині встановлення розміру посадового окладу суддям, пункту 4-1 Постанови Кабінету Міністрів України від 31.12.2005 р. № 1310 та пункту 4-1 Постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 р. № 865, а також не направленням бюджетного запиту до Міністерства фінансів України щодо збільшення видатків на грошове забезпечення суддів для подальшої підготовки пропозицій до Кабінету Міністрів України при розробленні проекту Державного бюджету України на 2010 рік (на спірний період), чим порушено принцип відповідальності учасника бюджетного процесу.

Визнати неправомірною бездіяльність Міністерства фінансів України щодо неприйняття заходів для повного фінансування заробітної плати ОСОБА_1 з 01 січня 2010 року з розрахунку посадового окладу в розмірі 9,8 мінімальних заробітних плат, встановлених Законом на момент проведення виплат та інших видів заробітної плати, передбачених діючим законодавством.

Зобов'язати Державне казначейство України (код ЄДРПОУ 20055032) провести видатки з Державного бюджету України, передбачені Державній судовій адміністрації України (код ЄДРПОУ 09744400) за бюджетною програмою «Виконання рішень судів» на погашення заборгованості по заробітній платі судді ОСОБА_1 за період з 01 січня 2010 року по 1 серпня 2010 року у розмірі 19 618,07 грн. (без урахування утримання податку з доходів фізичних осіб та інших обовязкових платежів)

Стягнути з Державної судової адміністрації України з єдиного рахунку Державного бюджету України №35213015004024, відкритого у Державному казначействі України, МФО 820172, передбаченого на «Виконання рішень судів на користь суддів», заборгованість по заробітній платі за період з 01 січня 2010 року по 01.08.2010 р. на користь судді ОСОБА_1 у розмірі 19618 грн. 07 коп. (девятнадцять тисяч шістсот вісімнадцять гривень сім копійок), за вирахуванням утриманої з вказаної суми податку з доходів фізичних осіб, та інших обовязкових платежів.

Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Дніпропетровський окружний адміністративний суд з одночасним направленням копії апеляційної скарги особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня проголошення постанови. Якщо судом у відповідності до частини 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України було проголошено вступну та резолютивну частину постанови, а також в разі прийняття постанови у письмовому провадженні, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Головуючий суддяВ.В.Чорна

суддяВ.М. Олійник

суддяР.А. Барановський