Рішення № 133237709, 12.01.2026, Шевченківський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Дзержинський районний суд м. Харкова)

Справа № 638/5430/25

Провадження № 2/638/335/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

Іменем України

12 січня 2026 року м. Харків

Шевченківський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого судді Смирнова В.А.

за участю секретаря судового засідання Євженко О.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в залі суду м. Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Ізюмського відділу державної виконавчої служби в Ізюмському районі Харківської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про звільнення майна з-під арешту,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 , через представника адвоката Іванюченко Віталія Володимировича звернулася до Дзержинського районного суду м. Харкова (після перейменування Шевченківський районний суд м. Харкова) з позовом до Ізюмського відділу державної виконавчої служби в Ізюмському районі Харківської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, в якому просить: скасувати арешт нерухомого майна ОСОБА_2 , зареєстрований 23.01.2008 08:49:15 за №6440640 реєстратором: Ізюмська державна нотаріальна контора, на підставі постанови б.н. від 21.01.2008, Ізюмський міськрай ВДВС; скасувати арешт нерухомого майна ОСОБА_2 , зареєстрований 19.03.2009 14:53:44 за № 8561084 реєстратором: Харківська філія державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України на підставі постанови 128,252,453 13.04.2008, Ізюмська рай СЕС.

Позовна заява мотивована тим, що позивач звернулась до нотаріуса із заявою про видачу їй свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті її чоловіка ОСОБА_2 , проте нотаріус відмовив позивачу у видачі свідоцтва про право власності в спільному майні подружжя та свідоцтва про право на спадщину за законом на частку житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки на спадкове майно накладено два арешти, реєстраційний номер обтяжень № 6440640 (постанова бн від 21.01.2008 року, Ізюмський міськрад ВДВС) та реєстраційний номер обтяжень № 8561084 (постанови 128,252,453 13.04.2008, Ізюмська рай СЕС, заявник: Відділ державної виконавчої служби Ізюмського міськрайонного управління юстиції).

Наявність арешту, накладеного на майно, яке належало спадкодавцеві, унеможливлює оформлення позивачем ОСОБА_1 права власності на спадкове майно.

Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 31 березня 2025 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Харкова від 12 червня 2025 року витребувати у Ізюмської державної нотаріальної контори належним чином засвідченні копії документів, які стали підставою для вчинення нотаріальної дії, а саме накладення арешту на нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1 на підставі постанови бн від 21.01.2018 року Ізюмської міськрай ВДВС зареєстрований 23.01.2008 № 6440640.

07.08.2025 на виконання ухвали суду від 12 червня 2025 року від Ізюмської державної нотаріальної контори Харківської області Східного міжрегіонального управління юстиції надійшли копії витребуваних доказів.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Харкова від 26 серпня 2025 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті.

У судове засідання представник позивача та його представник, не з`явилися, про судове засідання повідомлявся своєчасно та належним чином. Просив провести розгляд справи без їх участі, проти винесення заочного рішення не заперечували.

Представник відповідача у судове засідання належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, повторно не з`явився, про причини неявки суду не повідомив, відзиву на позовну заяву не надав, клопотань про відкладення розгляду справи або про розгляд справи за його відсутності не подав.

Враховуючи неявку в судове засідання всіх учасників справи, відповідно до положень ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Відповідно до ухвали суду від 12 січня 2026 року, враховуючи наявність в матеріалах справи достатніх даних про права і взаємовідносини сторін та належне повідомлення відповідача про дату, час і місце судового засідання, суд вирішує слухати справу за відсутності Відповідача та згідно ч. 4 ст. 223 ЦПК України постановляє заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вказує у своїх рішеннях Європейський Суд з прав людини, згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобовязаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав свобод чи законних інтересів.

Статтею 16 ЦК встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Особа вільна у виборі способу способі захисту цивільних прав судом.

Разом з тим, передбачені ст. ст. 12 і 13 ЦПК України засади змагальності та диспозитивності цивільного судочинства визначають основні правила, в межах яких мають діяти особи, що беруть участь у справі, та суд при вирішенні справи.

Згідно ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона у цивільному судочинстві повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, до яких дана справа не відноситься.

Суд, згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України, розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим законом випадках.

Відповідач, зі свого боку, зобов`язаний довести обставини, посилаючись на які він заперечує проти позову.

Згідно позиції Верхового Суду України, що викладена у постанові Пленуму «Про судове рішення у цивільній справі» №14 від 18.12.2003 року «Про судове рішення у цивільній справі» вбачається, що оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси, то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи та інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.

Всебічно, повно, об`єктивно та безпосередньо дослідивши наявні у справі докази, з`ясувавши обставини, на які посилалися сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень, оцінивши ці докази на належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позову з таких підстав.

В ході судового розгляду встановлено, що відповідно до свідоцтва про одруження серії НОМЕР_1 від 28 квітня 1998 року, виданого Відділом реєстрації актів громадянського стану м. Краматорська Донецької області, між ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , укладено шлюб, актовий запис № 244. Прізвища після одруження чоловіка ОСОБА_4 , дружини ОСОБА_4 .

ІНФОРМАЦІЯ_3 помер чоловік позивача ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що свідчить копія свідоцтва про смерть Серії НОМЕР_2 , виданого 05 лютого 2018 року Виконавчим комітетом Довгеньківської сільської ради Ізюмського району Харківської області, актовий запис № 03.

ОСОБА_2 на праві власності належав будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 10.03.2025.

Позивач через представника ОСОБА_5 звернулась до Приватного нотаріуса Ізюмського районного нотаріального округу Харківської області Чистову С.Ю. із заявою про видачу свідоцтва про право власності в спільному майні подружжя на 1/2 частку житлового будинку з відповідною часткою прилеглих господарсько-побутових будівель, що розташований на земельній ділянці, належній Оскільській сільській ради Ізюмського району Харківської області, і знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та свідоцтва про право на спадщину за законом в спільному майні подружжя на 1/2 частку житлового будинку з відповідною часткою прилеглих господарсько-побутових будівель, що розташований на земельній ділянці, належній Оскільській сільській ради Ізюмського району Харківської області, і знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , після померлого чоловіка ОСОБА_2 .

Постановою Приватного нотаріуса Ізюмського районного нотаріального округу Харківської області Чистову С.Ю. від 08.05.2025 року № 11 представнику позивача відмовлено у видачі свідоцтва про право власності та свідоцтва право на спадщину за законом ОСОБА_1 на права власності на житловий будинок з прилеглими господарсько-побутовими будівлями, що розташований на земельній ділянці, належній Оскільській сільській раді Ізюмського району Харківської області, і знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що належало ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер двадцять дев?ятого січня дві тисячі вісімнадцятого року, оскільки нотаріусом встановлено, що за даними Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухомо майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об?єктів нерухомого майна щодо об?єкта нерухомого майна, довідка від 08.05.2024 року за № 377552329, наявні відомості про реєтрацію 23.01.2008 року арешту нерухомого майна: АДРЕСА_1 .

Так, згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 10.03.2025 вбачається, що на будинок за адресою: АДРЕСА_1 накладено арешт, який зареєстрований 23.01.2008 08:49:15 за № 6440640 реєстратором: Ізюмська державна нотаріальна контора на підставі постанови б.н. від 21.01.2008, Ізюмський міськрад ВДВС та накладено арешт на невизначене майно, все майно, власником якого є ОСОБА_2 , який зареєстрований 10.03.2009 14:53:44 за № 8561084 реєстратором: Харківська філія державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України на підставі постанови, 128, 252, 453…, 13.04.2008, Ізюмська рай СЕС, стягнення з ОСОБА_2 штрафів на користь держави, заявник: Відділ державної виконавчої служби Ізюмського міськрайонного управління юстиції.

Також, з наданої Ізюмською нотаріальною конторою Харківської області постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження серії АА № 120012 (з оригіналу серії АА № 254592), винесеною державним виконавцем Ізюмського міськрайонного управління юстиції Ждановою О.В., у зв`язку із перебуванням на примусовому виконанні постанов 128; 180; 252; 170, винесених 18.06.06 20.11.07 року рай СЕС вбачається, що вказаною постановою накладено арешт на все майно ОСОБА_2 та заборонено відчужувати останнє.

Відповідно до листа Ізюмського відділу державної виконавчої служби в Ізюмському районі Харківської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 21.10.2024 року № 65568 повідомлено, що згідно перевірки даних автоматизованої системи виконавчого провадження, на примусовому виконанні у Відділі відсутні виконавчі провадження в яких боржником є ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , іпн НОМЕР_3 . Згідно перевірки даних Автоматизованої системи виконавчого провадження (Спецрозділ) на виконанні у Відділі перебували виконавчі провадження: ВП № 12606141, ВП № 6670435, ВП № 6670553, ВП № 15042891, ВП № 22499892, де боржником є ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 про стягнення адміністративного стягнення на користь держави, всі виконавчі провадження фактично виконані в повному обсязі. Згідно Правил ведення діловодства та архіву в органах державної виконав служби та приватними виконавцями, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 07.06.2017 №1829/5 строк зберігання виконавчих проваджень, переданих до архіву органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, становить три роки, крім виконавчих проваджень за постановами про накладення адміністративно стягнення, строк зберігання яких становить один рік. Передані до архіву органу державної виконавчої служби, приватного виконавця справи та виконавчих провадження, строк зберігання яких закінчився, підлягають знищенню. Таким чином надати копію постанови б/н від 21.01.2008 року виданих Ізюмським міськрайонним ВДВС про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження не має можливості, у зв?язку зі знищенням виконавчих проваджень за терміном зберігання.

Крім того, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Ізюмська районна санітарно-епідеміологічна станція (Ізюмська райсес) 03.12.2015 року припинена як юридична особа (номер запису: 14741110017000400) на підставі рішення щодо припинення.

За змістом ст.ст. 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Відповідно до ч. 5 ст. 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Частиною 1 ст. 1297 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Системний аналіз зазначених норм права свідчить про те, що спадкоємець, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, є її власником з часу її відкриття, а документом для підтвердження права власності на спадкове майно є свідоцтво на спадщину, отримане в установленому законодавством порядку.

Підпунктами 4.15. та 4.18. п. 4 глави 10 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністра юстиції України за №296/5 від 22.02.2012, передбачено, що видача свідоцтва про право на спадщину на майно, яке підлягає реєстрації, проводиться нотаріусом після подання правовстановлюючих документів щодо належності цього майна спадкодавцеві та перевірки відсутності заборони або арешту цього майна. Якщо на спадкове майно накладено арешт судовим чи слідчими органами, видача свідоцтва про право на спадщину затримується до зняття арешту.

Враховуючи, що нотаріусом відмовлено позивачу у видачі свідоцтва про право власності та свідоцтва про право на спадщину за законом з підстав наявності заборони відчуження на спадкове майно, позивач набув право звернення до суду з позовом, як спадкоємець померлого власника арештованого майна.

З аналізу норм Закону України «Про виконавче провадження» щодо підстав накладення арешту на майно боржника та зняття такого арешту вбачається, що арешт майна боржника є заходом звернення стягнення на майно боржника, який виконавець має право застосувати для забезпечення реального виконання виконавчого документа, що відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" підлягає примусовому виконанню.

Статтею 50 Закону України «Про виконавче провадження», ст. 50 Закону України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999 (в редакції закону, чинній на час накладення арешту) передбачено, що у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків не стягнення виконавчого збору або витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв`язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом. У разі якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника.

Вимога про зняття арешту заявлена під час дії Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 № 1404-VIII.

Частиною 1 ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 (в редакції чинній на момент звернення позивача до суду) передбачено, що у разі закінчення виконавчого провадження (крім закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків не стягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, не стягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв`язку із закінченням виконавчого провадження. Про зняття арешту з майна (коштів) виконавець зазначає у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа, яка в день її винесення надсилається органу, установі, посадовій особі, яким була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно (кошти) боржника, а у випадках, передбачених законом, вчиняє дії щодо реєстрації припинення обтяження такого майна.

Аналіз зазначених норм права свідчить про те, що державний виконавець мав при закінченні виконавчого провадження щодо боржника зняти накладений ним арешт на нерухоме майно, адже з листа Ізюмського відділу державної виконавчої служби в Ізюмському районі Харківської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції вбачається, що виконавчі провадження, які перебували в останньому боржником у яких був ОСОБА_2 фактично виконані в повному обсязі.

Як вбачається з досліджених судом доказів скасування арешту в досудовому порядку державним виконавцем при закінченні виконавчого провадження не було здійснено.

Суд бере до уваги, що за змістом ч. 1 р. Х Правил ведення діловодства та архіву в органах державної виконавчої служби, підлягають передачі до архіву органу державної виконавчої служби лише завершені виконавчі провадження та виконавчі провадження, за якими виконавчий документ повернуто без прийняття до виконання.

Відповідно до статті 56 ЗУ "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 № 1404-VIII, арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 59 ЗУ «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. У разі набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна боржника арешт з такого майна знімається згідно з постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини.

Отже, позов про зняття арешту з майна боржника може бути пред`явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно).

Крім того, відповідно до ч.ч. 4, 5 ст. 59 ЗУ «Про виконавче провадження» підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених із боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; відсутність у строк до 10 робочих днів із дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; погашення заборгованості зі сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову. В усіх всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку про те, що арешт майна боржника є заходом звернення стягнення на майно боржника, який застосовується для забезпечення реального виконання рішення, що підлягає примусовому виконанню.

Зазначений висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах зроблено у постанові Верховного Суду від 26.01.2022 року у справі № 127/1541/14-ц (провадження № 61-2829св21).

До випадків, коли арешт знімається за рішенням суду можна віднести обставини за яких виконавче провадження відсутнє (закінчене, знищене тощо), стягувач майнових претензій не має, а арешт майна боржника безпідставно триває довгий час.

Таку правову позицію сформував Верховний Суд у постанові від 27 березня 2020 року у справі № 817/928/17, а саме наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.

Судом встановлено, що позивач є спадкоємцем нерухомого майна, на яке накладено арешт.

Відповідно до ст. 41 Конституції України кожний громадянин має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Згідно з ст. 1 Першого Протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

За змістом ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Статтею 321 ЦК України закріплено принцип непорушності права власності. Зокрема, встановлено, що ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно з положеннями ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Зазначена норма матеріального права визначає право власника вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення, ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.

Статтями 12, 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідач, не надавши відзиву до суду, наведені позивачем обставини не спростував.

Враховуючи наявність накладеного арешту на майно, неможливість скасування арешту в позасудовому порядку та оскільки позивач в інший спосіб, крім звернення до суду з позовом про зняття арешту, захистити своє порушене право власності не може, суд приходить висновку про обґрунтованість вимог позивача та необхідність захисту його права шляхом зняття такого арешту, оскільки позовні вимоги відповідають закону та знайшли своє підтвердження в ході судового розгляду.

При цьому суд враховує, що скасувати арешт в іншому порядку неможливо, оскільки виконавче провадження, під час якого накладено арешт, знищено за закінченням строків зберігання. Отже державний виконавець позбавлений можливості вирішити питання про звільнення майна з-під арешту у позасудовому порядку.

Отже, наявність накладеного обтяження порушує права позивача на вступ у спадщину, що дає підстави для задоволення позову, оскільки іншим шляхом відновити порушені права позивача неможливо.

Арешт на спадкове майно було накладено органом виконавчої служби у 2008 році, на даний час виконавчі провадження відсутні, у зв`язку із фактичним виконанням в повному обсязі сплатою боргу, однак арешт накладений на майно боржника ОСОБА_2 знято не було.

На теперішній час наявність цих обтяжень (арештів) будинку та всього майна перешкоджає позивачу в оформленні спадщини, що відкрилась після смерті її чоловіка ОСОБА_2 .

З урахуванням викладеного, позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо належності відповідача

Вирішуючи питання щодо визнання Ізюмського відділу державної виконавчої служби в Ізюмському районі Харківської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції відповідачем у справі та задоволення позовної вимоги, суд керується наступним.

Відповідачем у справі про зняття арешту з майна є боржник, особа, в інтересах якої накладено арешт на майно, а в окремих випадках - особа, якій передано майно, якщо воно було реалізоване. Як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, має бути залучено відповідний орган державної виконавчої служби.

Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача (постанова Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц).

Зважаючи на те, що боржник, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , за виконавчими провадженням в межах яких було накладено арешт на нерухоме майно помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , а правонаступники, особи, в інтересах якої накладено арешт відсутні, інших осіб встановити не виявилось можливим у зв`язку зі знищенням виконавчого провадження за закінченням терміну зберігання, суд позбавлений можливості прийняти рішення по суті заявлених вимог щодо боржника або стягувача за виконавчим провадженням, як то зазначено у пункті 40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц. Зважаючи на закріплений ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини принцип поваги до права власності, суд дійшов висновку про задоволення даного позову, пред`явленого до Ізюмського відділу державної виконавчої служби в Ізюмському районі Харківської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції.

Щодо судових витрат

Враховуючи, що сторона позивача просила залишити судові витрати з ним, суд не вирішує питання про стягнення таких з відповідача.

Керуючись статтями 7, 12, 13, 81, 141, 259, 263-265, 268, 280-282, 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Ізюмського відділу державної виконавчої служби в Ізюмському районі Харківської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про звільнення майна з-під арешту - задовольнити.

Скасувати арешт з об`єкта нерухомого майна - будинку за адресою: АДРЕСА_1 , власник ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що зареєстрований 23.01.2008 08:49:15 за №6440640 реєстратором: Ізюмська державна нотаріальна контора, на підставі постанови бн від 21.01.2008, Ізюмський міськрад ВДВС.

Скасувати арешт з невизначеного майна, всього майна, власником якого є ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що зареєстрований 19.03.2009 14:53:44 за № 8561084 реєстратором: Харківська філія державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України на підставі постанови 128,252,453 13.04.2008, Ізюмська рай СЕС.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому ЦПК України.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому ЦПК України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Заочне рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Полтавського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Заочне рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повне найменування (ім`я) сторін та інших учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Ізюмський відділ державної виконавчої служби в Ізюмському районі Харківської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, код ЄДРПОУ: 41430594, адреса: Харківська обл., м. Ізюм, вул.. Покровська, буд. 32.

Суддя В.А. Смирнов