Рішення № 133225409, 12.01.2026, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

12 січня 2026 року Справа № 280/9655/25 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Артоуз О.О., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) представник Яковенко Олександр Сергійович ( АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (33028, Україна, Рівненський р-н, Рівненська обл., місто Рівне, вулиця Борисенка Олександра, буд. 7, ЄДРПОУ: 21084076) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

03 листопада 2025 року до Запорізького окружного адміністративного суду засобами поштового зв`язку надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, відповідно до якої позивач просить суд:

визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області №084450010962 від 14.10.2025 про відмову у призначенні пенсії;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (33028, Рівненська обл., місто Рівне, Олександра Борисенка, буд.7, код в ЄДРПОУ: 21084076) врахувати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ; страховий стаж за період роботи в колгоспі з 01.08.1989 по 08.07.1992 згідно трудової книжки колгоспника НОМЕР_3 від 01.08.1989 та період проходження військової служби участі у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, з 27.02.2022 по 11.06.2022, на пільгових умовах з розрахунку один місяць служби за три місяці.

Позовну заяву мотивовано тим, що рішенням Головного управління Пенсійного Фонду України в Рівненській області №084450010962 від 14.10.2025 позивачу відмовлено у призначенні пенсії у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу - до страхового стажу не зараховано період роботи в колгоспі з 02.07.1982 по 08.07.1992, згідно трудової книжки колгоспника НОМЕР_3 від 01.08.1989, оскільки відсутня довідка, щодо встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві та його виконання (довідка про кількість встановленого мінімуму та відпрацьованих вихододнів). Крім цього, позивач при поданні документів на призначення пенсії надав уповноваженим особам довідку про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України. Однак, відповідачем щодо не зарахування періоду проходження військової служби участі у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України з 27.02.2022 по 11.06.2022, на пільгових умовах з розрахунку один місяць служби за три місяці в рішенні про відмову не зазначено взагалі. Державний орган влади це питання залишив поза увагою. З вказаним рішенням відповідача позивач не згоден, вважає його протиправним та таким, що не відповідає вимогам діючого законодавства у зв`язку з чим звернувся до суду з даним позовом. Позивач просить суд задовольнити позов у повному обсязі.

Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 10.11.2025 відкрито спрощене позовне провадження у справі, вирішено здійснити розгляд справи без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) та без проведення судового засідання.

Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області 26.11.2025 надано суду відзив на позовну заяву, в якому відповідачем зазначено, що 07.10.2025 позивач звернувся до територіального органу ПФУ із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України „Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". Основною умовою визначення права особи на пенсію, є наявність на момент звернення страхового стажу - 32 роки. Наявність страхового стажу, який дає право на призначення пенсії за віком, визначається на дату досягнення особою відповідного віку і не залежить від наявності страхового стажу на дату звернення за призначенням пенсії. До страхового стажу позивача не зараховано період роботи в колгоспі з 02.07.1982 по 08.07.1992 роки, згідно записів трудової книжки колгоспника НОМЕР_3 від 01.08.1989, оскільки відсутні відомості про кількість відпрацьованих вихододнів та встановлений мінімум трудової участі. Щодо зарахування періоду з 27.02.2022 по 11.06.2022 на пільгових умовах з розрахунку один місяць служби за три місяці, відповідач звертає увагу суду на те, що час проходження служби, протягом якого особа брала участь в антитерористичній операції, зараховується на пільгових умовах один місяць служби за три місяці при обчисленні вислуги років для призначення пенсій відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб». Згідно з документами, доданими до заяви про призначення пенсії та даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, страховий стаж позивача становить 18 років 11 місяців 23 дні, що є недостатнім для призначення пенсії. Відповідач просить відмовити у задоволенні позову.

Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 25.12.2025 витребувано у Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області матеріали пенсійної справи (звернення) позивача.

09 січня 2026 року на адресу суду Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області надано витребувані судом докази.

Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 12.01.2026 відмовлено у задоволенні клопотання Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про залучення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області співвідповідачем у справі № 280/9655/25.

Згідно з положеннями статті 258 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Частиною 1 ст. 262 КАС України визначено, що розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи за правилами загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

Відповідно до ч. 2 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України, визначено, що розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.

Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, судом встановлено наступне.

Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується копією паспорта громадянина України серії НОМЕР_4 , виданого Михайлівським РВ ГУМВС України в Запорізькій області 08.06.2011.

07 жовтня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до органів Пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії за віком.

Рішенням про відмову у призначенні пенсії від 14.10.2025 № 084450010962 Головного управління Пенсійного фонду в Рівненській області ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії за віком відповідно до ч. 1 ст. 26 Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», оскільки відсутній необхідний страховий стаж.

Вік заявника 60 років 1 місяць 15 днів.

Пенсійний вік визначений ст.26 Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" становить - 60 років, 63 роки та 65 років.

Необхідний страховий стаж відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" станом на дату досягнення 60 років становить - 32 роки, 63 роки - 25 років, 65 років - 15 років.

Страховий стаж особи становить 18 років 11 місяців 23 дні.

Результати розгляду документів, доданих до заяви: до страхового стажу не зараховано період роботи в колгоспі з 02.07.1982 по 08.07.1992, згідно записів трудової книжки колгоспника НОМЕР_3 від 01.08.1989, оскільки відсутня довідка щодо встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві та його виконання (довідка про кількість встановленого мінімуму та відпрацьованих вихододнів).

Відповідно до розрахунку форми РС-право до стажу позивача в одинарному розмірі зараховано періоди: з 01.09.1982 по 08.11.1983 (навчання), з 09.11.1983 по 22.11.1985 (військова служба), з 23.11.1985 по 27.06.1989 (навчання), з 16.07.1992 по 13.02.1994, з 22.12.1994 по 05.03.1996 (військова служба), з 02.04.1994 по 02.10.1997 (безробіття), з 31.03.1998 по 15.05.1998, з 27.01.1999 по 10.08.1999 (безробіття), 01.07.2000 по 01.09.2000, з 02.09.2000 по 19.03.2001, 29.03.2001 по 01.08.2001 (безробіття), з 02.08.2001 по 15.04.2002, з 01.05.2002 по 21.12.2002 (безробіття), з 28.03.2005 по 08.11.2006, з 09.11.2006 по 04.02.2007 (безробіття), з 05.02.2017 по 16.02.2007 (безробіття), з 17.02.2007 по 05.03.2007 (безробіття), з 21.04.2009 по 14.07.2009, з 01.04.2010 по 26.05.2010, з 01.07.2015 по 02.07.2015, з 01.03.2022 по 30.06.2022, з 01.07.2022 по 31.07.2022, з 01.08.2022 по 23.02.2023, з 24.02.2023 по 31.05.2023, з 01.06.2023 по 29.07.2023, з 31.07.2023 по 31.08.2023, з 01.09.2023 по 30.11.2023, з 01.12.2023 по 20.04.2024, з 01.06.2024 по 31.08.2024, з 01.09.2024 по 22.08.2025.

Вказані обставини підтверджені відповідними доказами і не є спірними.

Суд, оцінивши повідомлені учасниками справи обставини та наявні у справі докази у їх сукупності, встановив наявність достатніх підстав для прийняття законного та обґрунтованого рішення у справі.

Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.

Згідно із статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

За приписом пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Спірні правовідносини регулюються Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV, тут і в подальшому в редакції на момент виникнення спірних правовідносин), Законом України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XII, тут і в подальшому в редакції на момент виникнення спірних правовідносин), Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (далі - Порядок № 637, тут і в подальшому в редакції на момент виникнення спірних правовідносин), Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25.11.2005 (далі - Порядок № 22-1, тут і в подальшому в редакції на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до ст. 1 Закону № 1058-ІV, пенсія щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом; страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов`язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування; страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.

Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 8 Закону № 1058-ІV, право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Частиною 1 статті 9 Закону №1058-IV передбачено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Відповідно до статті 11 Закону №1058-IV, загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню підлягають в т.ч.: громадяни України, іноземці (якщо інше не встановлено міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України) та особи без громадянства, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях, створених відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, у філіях, представництвах, відділеннях та інших відокремлених підрозділах цих підприємств та організацій, у громадських об`єднаннях, у фізичних осіб - підприємців, осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, та в інших фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або працюють на інших умовах, передбачених законодавством, або виконують роботи (надають послуги) на зазначених підприємствах, в установах, організаціях чи у фізичних осіб за договорами цивільно-правового характеру; фізичні особи - підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

На переконання відповідачів страховий стаж ОСОБА_1 менше необхідних 32 років, що і стало підставою для відмови у призначення пенсії.

Згідно до статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Частиною другою статті 24 Закону №1058-IV визначено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

До страхового стажу для обчислення розміру пенсії за віком, з якого обчислюється розмір пенсії по інвалідності або у зв`язку з втратою годувальника, крім наявного страхового стажу, зараховується також на загальних підставах відповідно період з дня встановлення інвалідності до досягнення застрахованою особою віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону, та період з дня смерті годувальника до дати, коли годувальник досяг би віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону.

Страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж враховується в одинарному розмірі, крім випадків, передбачених цим Законом.

Статтею 26 Закону №1058-IV визначено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років.

Як вбачається з матеріалів справи позивач не погоджується з не зарахуванням відповідачем до його страхового стажу періоду роботи в колгоспі з 01.08.1989 по 08.07.1992, згідно записів трудової книжки колгоспника НОМЕР_3 від 01.08.1989 (10 років 00 місяців 02 дні).

Відповідно до частини першої статті 56 Закону № 1788-ХІІ до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Згідно із частиною другою статті 56 цього Закону № 1788-ХІІ при обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.

У відповідності до ст. 48 Кодексу законів про працю України, положення якої кореспондуються зі ст. 62 Закону № 1788-ХІІ, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно приписів ст.ст.3, 48 Примірного статуту колгоспників, прийнятого ІІІ Всесоюзним з`їздом колгоспників 27.11.1969, затвердженого постановою ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР від 28.11.1969, громадяни СРСР приймались в члени колгоспу на підставі заяви, яка розглядалася спочатку правлінням колгоспу, після чого прийом у члени колгоспу проводиться загальними зборами колгоспників за поданням правління. Допускається залучення на роботу за трудовими договорами фахівців та інших працівників з боку лише в тих випадках, коли в колгоспі немає відповідних фахівців або коли сільськогосподарські та інші роботи не можуть бути виконані в необхідні терміни силами колгоспників (ст.24 Примірного статуту 1969 року).

Порядок ведення трудових книжок колгоспників врегульований Основними положеннями про порядок видачі та ведення трудових книжок колгоспників, затвердженими постановою Ради Міністрів СРСР від 21.04.1975 № 310, та чинних на час розгляду справи (далі - Основні положення).

Відповідно до пунктів 1, 2 Основних положень трудова книжка колгоспника є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів. Трудові книжки ведуться на всіх членів колгоспу з моменту їх вступу в члени колгоспу.

До трудової книжки колгоспника, зокрема, заносяться: відомості про колгоспника: прізвище, ім`я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про роботу: призначення на роботу, переведення на іншу роботу, закінчення роботи; відомості про трудову участь: прийнятий в колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, його виконання (пункт 5 Основних положень).

Згідно із пунктом 6 Основних положень всі записи в трудовій книжці засвідчуються у всіх розділах за час роботи в колгоспі підписом голови колгоспу або спеціально уповноваженої правлінням колгоспу особи та печаткою.

Трудові книжки зберігаються в правлінні колгоспу як бланки суворої звітності, а при припиненні членства в колгоспі видаються їх власникам на руки (пункт 8 Основних положень).

Цією постановою також затверджений зразок трудової книжки колгоспника, який передбачає, що трудова книжка колгоспника містить окремі розділи, зокрема: ІІІ «членство в колгоспі», де зазначаються відомості про прийом в члени колгоспу, припинення членства в колгоспі та причини такого припинення, відомості про документ, на підставі якого внесений запис; ІV «відомості про роботу» відомості про прийом на роботу, переведення на іншу посаду, звільнення з роботи, із зазначенням причин та відомості про документ, на підставі якого внесений запис; V «трудова участь у громадському господарстві» встановлений у колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, виконання річного мінімуму трудової участі, причини невиконання встановленого мінімум трудової участі, відомості про документ, на підставі якого внесений запис.

Отже, трудова діяльність членів колгоспів підтверджується трудовою книжкою колгоспника встановленого зразка, що є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів, та до якої вносяться відомості, зокрема, про прийом на роботу, переведення на іншу посаду, звільнення з роботи, а також трудову участь у громадському господарстві (встановлений у колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, виконання річного мінімуму трудової участі, причини невиконання встановленого мінімум трудової участі).

При цьому, зміст вищевказаних положень, які були чинними на час виникнення спірних правовідносин, передбачено дві форми роботи особи в колгоспі:

шляхом прийняття в члени колгоспу на підставі заяви, яка розглядалася спочатку правлінням колгоспу, після чого прийом у члени колгоспу проводився загальними зборами колгоспників за поданням правління;

за трудовими договорами фахівців та інших працівників, коли в колгоспі немає відповідних фахівців або коли сільськогосподарські та інші роботи не можуть бути виконані в необхідні терміни силами колгоспників (тобто без членства в колгоспі).

Таким чином, трудова книжка колгоспника заводилася лише щодо членів колгоспів та була основним документом про трудову діяльність таких осіб. Також вимоги про встановлення в колгоспі мінімуму трудової участі в громадському господарстві та виконання такого мінімуму стосувались лише членів колгоспу і такі відомості підлягали внесенню до трудових книжок колгоспників.

Досліджуючи матеріали справи, судом встановлено, що трудова книжка колгоспника серії НОМЕР_3 від 01.08.1989 на ім`я ОСОБА_1 щодо спірного періоду містить наступні записи:

02.07.1982 - прийнятий в члени колгоспу «ім. Мічуріна»;

08.07.1992 - дозволено вихід із членів колгоспу.

У трудовій книжці колгоспника наявні наступні записи про фактично виконаний та встановлений мінімум трудової участі в господарстві, тобто кількість вироблених трудоднів:

за 1989 рік вироблених мінімумів трудової участі за рік - 313 при встановленому мінімумі 270;

за 1990 рік вироблених мінімумів трудової участі за рік - 284 при встановленому мінімумі 270;

за 1991 рік вироблених мінімумів трудової участі за рік - 310 при встановленому мінімумі 250;

за 1992 рік вироблених мінімумів трудової участі за рік - 225 при встановленому мінімумі 165.

Також, у вказаній трудовій книжці містяться записи про суми нарахованих грошових коштів та посилання на особові рахунки.

Вказані записи посвідчені печаткою підприємства.

На виконання статті 62 Закону № 1788-ХІІ Кабінет Міністрів України Постановою від 12.08.1993 № 637 "Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній" затвердив Порядок № 637.

Згідно з пунктом 1 Порядку № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Документи, визначені цим Порядком, є підставою для внесення відомостей до частини персональної електронної облікової картки в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, що відображає трудову діяльність застрахованої особи, в тому числі за період до 1 січня 2004 року.

Пунктом 3 зазначеного Порядку передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Відповідно до пункту 18 Порядку № 637 за відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, стаж роботи установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Необхідність підтверджувати періоди роботи для визначення стажу роботи виникає у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.

З огляду на наявність в трудовій книжці позивача необхідних відомостей про кількість вироблених трудоднів, на переконання суду, надання уточнюючої довідки не є обов`язковим для зарахування відповідних періодів до страхового стажу позивача.

Окрім того, суд зауважує, що відповідно до частини третьої статті 44 Закону №1058-ІV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.

Згідно зі ст. 101 Закону № 1788-ХІІ органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі.

Підприємства та організації несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну громадянам або державі внаслідок несвоєчасного оформлення або подання пенсійних документів, а також за видачу недостовірних документів, і відшкодовують її.

Орган, що призначає пенсію, надає допомогу у разі звернення із заявою про призначення пенсії непрацюючим особам, щодо одержання відсутніх документів для призначення пенсії (п.3.3 Порядку №22-1).

Пунктом 4.2. Порядку №22-1 встановлено, що орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.

Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що право особи на призначення пенсії за віком має бути підтверджене як пенсіонером (особистими документами), так і підприємством, на якому особа працювала. Також і відповідальність за надання недостовірних пенсійних документів покладена на підприємство (організацію) та пенсіонера.

Суд зазначає, що витребування та перевірка первинних документів є також правом пенсійного органу.

При цьому суд зазначає, що відповідач наділений повноваженнями самостійно отримати необхідні документи, що відповідає принципу належного урядування і націлено на забезпечення органами Пенсійного фонду України реалізації громадянами їх конституційного права на пенсійне забезпечення.

Тобто перекладання обов`язку доказування, надання відомостей тощо на позивача є неприйнятним.

Неможливість або небажання пенсійного органу скористатися правом на перевірку зазначених у трудовій книжці відомостей не може бути підставою для обмеження права пенсіонера на отримання належної пенсії.

Повертаючись до обставин справи суд висновує, що відповідачем неправомірно не зараховано до страхового стажу позивача період його роботи в колгоспі «ім. Мічуріна» з 01.09.1989 по 08.07.1992, згідно записів трудової книжки колгоспника НОМЕР_3 від 01.08.1989.

Щодо період роботи позивача з 02.07.1982 по 27.06.1989 (06 років 11 місяців 25 днів) судом встановлено, що відповідачем зараховано вказаний період до страхового стажу позивача. Подвійне зарахування відповідного стажу законодавством не передбачено.

Також, позивач вважає неправомірним не зарахування відповідачем період служби з 27.02.2022 по 11.06.2022 на пільгових умовах з розрахунку один місяць служби за три місяці.

З цього приводу судом встановлено наступне.

Відповідно до записів військового квитка серії НОМЕР_5 від 08.08.1989 ОСОБА_1 з 25.02.2022 по 22.08.2025 проходив військову службу у військових частинах НОМЕР_6 , НОМЕР_7 , НОМЕР_8 .

Згідно довідки про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку із військовою агресією Російської Федерації проти України від 22.05.2025 № 253, виданої військовою частиною НОМЕР_6 , ОСОБА_1 дійсно у період з 27.02.2022 по 11.06.2022 (03 місяці 16 днів) брав участь у відповідних заходах.

Статтею 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 12.03.1992 №2232-ХІІ (далі - Закон № 2232-ХІІ) визначено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, пов`язаній із захистом Вітчизни. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

При цьому основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначено Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-ХІІ (далі - Закон № 2011-ХІІ), який також встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Військовослужбовці відповідно до статті 1-2 цього Закону, користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Абзацом другим пункту 1 статті 8 Закону № 2011-ХІІ визначено, що час перебування громадян України на військовій службі зараховується до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Час проходження строкової військової служби та військової служби за призовом осіб офіцерського складу, а також час проходження військової служби в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України "Про оборону України", зараховуються до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, якщо на момент призову на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України "Про оборону України", особа навчалася за фахом у професійно-технічному навчальному закладі, працювала за професією або займала посаду, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах. Час навчання в професійно-технічному навчальному закладі, час проходження строкової військової служби, а також час проходження військової служби в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України "Про оборону України", які зараховуються до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, не повинні перевищувати наявного стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах. Час проходження військовослужбовцями військової служби в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України "Про оборону України", зараховується до їх вислуги років, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби на пільгових умовах у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.

Статтею 57 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що пільги по обчисленню стажу за час перебування у складі діючої армії та встановлює, що час служби зараховується до стажу роботи на пільгових умовах, у порядку, встановленому для обчислення строків цієї служби при призначенні пенсії за вислугою років військовослужбовцям.

Пунктом 2.3 розділу 2 наказу Міністерства оборони України № 530 від 14.08.2014 «Про положення про організацію роботи з обчислення вислуги років», зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 20.10.2014 № 1294/2607 передбачено, що при обчисленні вислуги років для призначення пенсій (крім пенсій, які призначаються з урахуванням страхового стажу) окремі періоди служби військовослужбовців зараховуються на пільгових умовах (з урахуванням вимог пунктів 2.4 та 2.5 цього розділу): один місяць служби за три місяці, зокрема участь у бойових діях у воєнний час; період проходження служби у військовому резерві під час безпосередньої участі в антитерористичній операції чи забезпеченні її проведення.

Відповідно до сталої судової практики в подібних правовідносинах, перебування особи на військовій службі та прийняття участі в АТО є підставою для зарахування відповідного періоду до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах - один місяць служби за три місяці. При цьому таке правило поширюється на призначення пенсії за будь-яким законом.

Підтвердженням такої позиціє слугують постанови Верховного Суду від 05.06.2018 в справі № 348/347/17, від 30.07.2019 в справі № 346/1454/17, від 02.04.2020 в справі №185/4140/17 (92-а/185/282/17), від 16.06.2020 в справі № 185/7049/16-а, від 02.04.2020 в справі № 185/4140/17.

Судом встановлено, що позивач під час проходження військової служби у період з 27.02.2022 по 11.06.2022 брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку із військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи в Запорізькій області, Пологівський район, Оріхівська МТГ м. Оріхів, що підтверджується довідкою від 22.05.2025 № 253, виданою військовою частиною НОМЕР_6 .

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що зазначений період служби позивача - з 27.02.2022 по 11.06.2022 (03 місяці 16 днів) підлягає зарахуванню до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах - один місяць служби за три місяці, що становитиме 10 місяці 18 днів.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові по адміністративній справі № 348/347/17 (№К/9901/38547/18) від 05.06.2018 та у постанові Верховного суду від 30.07.2019 у справі № 346/1454/17.

Європейським Судом з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), №37801/97, п.36, від 01.07.2003, яке, відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», підлягає застосуванню судами як джерело права, вказано, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

У рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Отже, рішення суб`єкта владних повноважень повинно ґрунтуватися на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Мають значення, як правило, ті обставини, які передбачені нормою права, що застосовується. Суб`єкт владних повноважень повинен врахувати усі ці обставини, тобто надати їм правову оцінку: прийняти до уваги або відхилити. У разі відхилення певних обставин висновки повинні бути мотивованими, особливо, коли має місце несприятливе для особи рішення.

Принцип обґрунтованості рішення вимагає від суб`єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов`язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, тощо.

При цьому, суб`єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями та неперевіреними фактами, а не конкретними обставинами. Так само недопустимо надавати значення обставинам, які насправді не стосуються справи. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.

Разом з тим, приймаючи рішення або вчиняючи дію, суб`єкт владних повноважень не може ставати на сторону будь-якої з осіб та не може виявляти себе заінтересованою стороною у справі, виходячи з будь-якого нелегітимного інтересу, тобто інтересу, який не випливає із завдань цього суб`єкта, визначених законом.

Прийняття рішення, вчинення (не вчинення) дії вимагає від суб`єкта владних повноважень діяти добросовісно, тобто з щирим наміром щодо реалізації владних повноважень та досягнення поставлених цілей і справедливих результатів, з відданістю визначеним законом меті та завданням діяльності, передбачувано, без корисливих прагнень досягти персональної вигоди, привілеїв або переваг через прийняття рішення та вчинення дії.

Таким чином, висновки та рішення суб`єкта владних повноважень можуть ґрунтуватися виключно на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

Європейський суд з прав людини у справі «Рисовський проти України» (пункти 70-71) зазначив про особливу важливість принципу "належного урядування", який передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах «Беєлер проти Італії», заява № 33202/96, пункт 120; «Онер`їлдіз проти Туреччини», заява № 48939/99, пункт 128; «Megadat.com S.r.l. проти Молдови», заява № 21151/04, пункт 72; «Москаль проти Польщі», заява № 10373/05, пункт 51). У цій же справі також викладено окремі стандарти діяльності суб`єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципу "належного урядування". ЄСПЛ вказав на те, що принцип "належного урядування", зокрема передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовніший спосіб. При цьому, на них покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість уникати виконання своїх обов`язків.

Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), пункт 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, пункт 58).

Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (див. зазначене вище рішення у справі «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), пункт 74)

Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки», пункт 58, а також рішення у справі «Ґаші проти Хорватії», заява № 32457/05, пункт 40, від 13.12.2007, та у справі «Трґо проти Хорватії», заява № 35298/04, пункт 67, від 11.06.2009).

Оцінюючи викладені обставини у їх сукупності, суд приходить до висновку про невідповідність рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області №084450010962 від 14.10.2025 про відмову у призначенні пенсії критеріям правомірності рішення суб`єкта владних повноважень в контексті ч.2 ст.2 КАС України, а отже таке рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

Відповідно до пункту 1.1 розділу І Порядку №22-1, заява про призначення (перерахунок) пенсії, подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає пенсію) через структурний підрозділ, який здійснює прийом та обслуговування осіб (далі - сервісний центр).

Згідно пункту 4.2 розділу ІV Порядку №22-1, після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає (перераховує) пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.

Пунктом 4.3. розділу ІV Порядку №22-1 визначено, що рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов`язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи.

Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.

За приписами пункту 4.10 розділу ІV Порядку №22-1, після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.

Аналіз наведених вище положень Порядку №22-1 свідчить про наступне:

- сутність принципу екстериторіальності полягає у визначенні структурного підрозділу органу, що призначає пенсію, який формуватиме електронну пенсійну справу та розглядатиме по суті заяву про призначення (перерахунок) пенсії, незалежно від місця проживання/перебування заявника чи місця поданням ним відповідної заяви, тобто без прив`язки до території;

- після опрацювання електронної пенсійної справи та прийняття рішення за наслідками розгляду заяви структурний підрозділ органу, що призначає (перераховує) пенсію, (тобто територіального органу Пенсійного фонду України), визначений за принципом екстериторіальності, передає електронну пенсійну справу органу, що призначає пенсію, (тобто територіальному органу Пенсійного фонду України), за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії (п. 4.10);

- виплату пенсії проводить орган, що призначає пенсію, (тобто територіальний орган Пенсійного фонду України) за місцем фактичного проживання/перебування особи.

Враховуючи вимоги Порядку №22-1, органом, що приймав рішення за заявою позивача про призначення пенсії визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області.

Отже, оскільки право позивача на призначення пенсії порушило Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, саме цей територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності належить зобов`язати відновити порушене право позивача.

Вказані висновки узгоджуються з правовою позицією, викладеної у постанові Верховного Суду від 08.02.2024 у справі № 500/1216/23, від 07.05.2024 у справі №460/38580/22.

Щодо обраного способу захисту порушеного права.

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, "ефективний засіб правового захисту" у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Разом з цим, суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

При цьому, адміністративний суд, з урахуванням фактичних обставин, зобов`язаний здійснити ефективне поновлення порушених прав, а не лише констатувати факт наявності неправомірних дій. Для цього адміністративний суд наділений відповідними повноваженнями, зокрема, частиною 4 статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини 2 цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Аналіз зазначених норм, у їх взаємозв`язку зі статтями 2, 5 КАС України, свідчить про те, що такі повноваження суд реалізує у разі встановленого факту порушення прав, свобод чи інтересів позивача, що зумовлює необхідність їх відновлення належним способом у тій мірі, у якій вони порушені. Зміст вимог адміністративного позову, як і, відповідно, зміст постанови, має виходити з потреби захисту саме порушених прав, свобод та інтересів у цій сфері.

Так, згідно зі з статтею 58 Закону №1058-IV призначення, нарахування (перерахування) та виплата пенсії відносить до виключної компетенції органів Пенсійного фонду України, а тому суд не може втручатися в його дискреційні повноваження щодо розрахунку стажу та призначення пенсії.

Вказана позиція відповідає висновкам Верховного Суду у постанові від 07.03.2018 у справі № 233/2084/17.

Такий спосіб захисту, як зобов`язання прийняти конкретне рішення, як і будь-які інші способи захисту застосовується лише за наявності необхідних підстав, з урахуванням фактичних обставин справи.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 45 Закону № 1058-IV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Як наслідок, суд вважає, що належним та ефективним способом захисту прав позивача буде зобов`язання відповідача - Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області зарахувати до страхового стажу позивача період роботи в колгоспі з 01.08.1989 по 08.07.1992 згідно трудової книжки колгоспника НОМЕР_3 від 01.08.1989 та період проходження військової служби участі у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, з 27.02.2022 по 11.06.2022, на пільгових умовах з розрахунку один місяць служби за три місяці.

Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010, заява 4909/04, відповідно до пункту 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Згідно з ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

В свою чергу, відповідно до статті 2 КАС України метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Ця мета перекликається зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, відповідно до якої кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Згідно з частинами першою та другою статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, заявлені позивачем вимоги є такими, що підлягають задоволенню.

З приводу розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі (частина 1 статті 143 КАС України).

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд зазначає, що у відповідності до приписів частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору і такий фактично не сплачувався, відсутні підстави для вирішення питання про відшкодування судового збору.

Доказів понесення позивачем інших судових витрат матеріали справи не містять.

Керуючись ст.ст. 72, 77, 90, 139, 242, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) представник Яковенко Олександр Сергійович ( АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (33028, Україна, Рівненський р-н, Рівненська обл., місто Рівне, вулиця Борисенка Олександра, буд. 7, ЄДРПОУ: 21084076) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області №084450010962 від 14.10.2025 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (33028, Рівненська обл., місто Рівне, Олександра Борисенка, буд.7, код в ЄДРПОУ: 21084076) зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ; період роботи в колгоспі з 01.08.1989 по 08.07.1992 згідно трудової книжки колгоспника НОМЕР_3 від 01.08.1989 та період проходження військової служби участі у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, з 27.02.2022 по 11.06.2022, на пільгових умовах з розрахунку один місяць служби за три місяці.

Розподіл судових витрат не проводиться.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі в 30-денний строк з дня його проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення у повному обсязі складено та підписано 12 січня 2026 року.

Суддя О.О. Артоуз