Ухвала суду № 133221425, 12.01.2026, Славутицький міський суд Київської області

У Х В А Л А

Справа №377/1141/25

Провадження №2/377/83/26

"12" січня 2026 р. Славутицький міський суд Київської області у складі головуючої - судді Бабич Н.С., за участю секретаря судового засідання Присяжного В.В., за відсутності учасників справи, розглядаючи у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Славутичі в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «КЛАЙ ІНВЕСТ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

У С Т А Н О В И В:

У листопаді 2025 року позивач ТОВ «КЛАЙ ІНВЕСТ», від імені якого діє представник Саруханян А.С., через підсистему «Електронний суд» звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором, просить стягнути з ОСОБА_1 на свою користь суму заборгованості за договором про надання фінансового кредиту № 188606 від 20.04.2021 у розмірі 16 050,00 грн, з яких 3000,00 грн основна сума боргу, 450,00 грн комісія за використання системи для дистанційного отримання фінансового кредиту; 12 600,00 грн проценти за користування кредитом, а також інфляційні втрати в розмірі 468,79 грн; три проценти річних у розмірі 92,34 грн та судові витрати на оплату судового збору в розмірі 2 422,40 грн.

Ухвалою судді від 21 листопада 2025 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, визначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін та призначено судове засідання на 22 грудня 2025 року. Зазначеною ухвалою задоволено клопотання позивача про витребування доказів, витребувано в Акціонерного товариства «ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ БАНК» докази.

Ухвалою суду від 22 грудня 2025 року судовий розгляд справи відкладено на 12 січня 2026 року на підставі частини четвертої статті 223 ЦПК України.

12 січня 2026 року до суду від відповідача ОСОБА_1 через підсистему «Електронний суд» надійшло клопотання, в якому, позивач, посилаючись на статті 182, 223, 240, 251 ЦПК України, просить відкласти розгляд справи у зв`язку з перебуванням його у складі Збройних Сил України та зупинити провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України. На підтвердження направлення копії клопотання з додатками позивачу додано квитанцію №5596815 про доставку документів до зареєстрованого Електронного кабінету користувача ЄСІТС.

Позивач свого представника в призначене судове засідання не направив, про дату, час та місце судового засідання повідомлений належним чином шляхом доставки судової повістки та копії ухвали суду від 22 грудня 2025 року до зареєстрованого Електронного кабінету позивача та представника ОСОБА_2 , що підтверджується довідками про доставку електронного документу. Представник позивач ОСОБА_2 подав до суду заяву про розгляд справи за відсутності представника позивача та відсутність заперечень щодо заочного розгляду справи.

Відповідач ОСОБА_1 у призначене судове засідання не прибув, про дату, час і місце якого повідомлений в порядку, передбаченому статтями 128-130 ЦПК України. Рекомендований лист з повідомленням про вручення, яким йому направлялась судова повістка з копією ухвали суду від 22 грудня 2025 року за зареєстрованим місцем проживання, повернутий до суду з відміткою «адресат відсутній». У такому випадку відповідач ОСОБА_1 відповідно до частини восьмої статті 128 ЦПК України вважається належним чином повідомленим про дату, час і місце судового засідання.

Через неявку в судове засідання всіх учасників справи відповідно до частини другої статті 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Дослідивши подане клопотання, матеріали цивільної справи, необхідні для його розгляду, суд дійшов такого висновку.

Як вбачається з матеріалів справи, між сторонами виник спір щодо стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за договором про надання фінансового кредиту від 20.04.2021 №188 606 у розмірі 16 050,00 грн.

Згідно з частинами першою, другою статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Пунктом 4 частини п`ятої статті 12 ЦПК України передбачено, що суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у разі перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.

Зупинення провадження у справі - це тимчасове припинення судом вчинення процесуальних дій під час судового розгляду із визначених у законі об`єктивних підстав, які перешкоджають подальшому розгляду справи.

Аналіз наведених положень законодавства дає підстави для висновку про те, що визначаючи наявність підстав, за яких провадження у справі підлягає обов`язковому зупиненню, суд повинен, зокрема, враховувати, що така підстава зупинення провадження у справі застосовується виключно з метою забезпечення можливості дотримання процесуальних прав учасників процесу, закріплених нормами ЦПК України, зокрема на безперешкодну участь сторін у судовому процесі, та з метою виконання обов`язку суду щодо повного та об`єктивного дослідження судом всіх обставин справи.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про Збройні Сили України» Збройні Сили України - це військове формування, на яке відповідно до Конституції України покладаються оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності. Військова служба у Збройних Силах України та інших військових формуваннях, утворених відповідно до законів України, є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком осіб (за винятком випадків, визначених законом), пов`язаній із захистом України.

Воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень (стаття 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану»).

Статтею 3 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» визначено, що військовим командуванням, якому згідно з цим Законом надається право разом з органами виконавчої влади, військовими адміністраціями, Радою міністрів Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати заходи правового режиму воєнного стану, є: Головнокомандувач Збройних Сил України, Командувач об`єднаних сил Збройних Сил України, командувачі видів та окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, командувачі (начальники) органів військового управління, командири з`єднань, військових частин Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань. Військове командування, в межах повноважень, визначених цим Законом та Указом Президента України про введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях, затвердженим Верховною Радою України, видає обов`язкові до виконання накази і директиви з питань забезпечення оборони, громадської безпеки і порядку, здійснення заходів правового режиму воєнного стану.

У зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/202 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24 лютого 2024 року № 2102-ІХ, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Надалі неодноразово строк дії воєнного часу продовжувався і не скасовано до теперішнього часу.

За приписами пункту другого зазначеного Указу військовому командуванню (Генеральному штабу Збройних Сил України, Командуванню об`єднаних сил Збройних Сил України, командуванням видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, управлінням оперативних командувань, командирам військових з`єднань, частин Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування наказано запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України «Про правовий режим воєнного стану» заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.

Конструкція пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України дає підстави для висновку, що визначена ним підстава зупинення провадження пов`язана не із самою обставиною введення воєнного стану, а із фактом перебування сторони у справі у складі Збройних Сил України, що переведені на воєнний стан.

При цьому, вказана вище норма має тимчасовий характер, тобто обмежується строком перебування сторони у складі Збройних Сил України, що переведені на воєнний стан. За такої умови підстава для зупинення провадження у справі вичерпується тоді, коли участь сторони у складі Збройних Сил України припиняється. Учасник справи може припинити участь у складі Збройних Сил України ще до припинення воєнного стану, якщо така можливість передбачена законодавством.

Наведене правове регулювання дозволяє дійти висновку, що норма пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України може бути застосована судами під час вирішення питання про зупинення провадження у справі у разі перебування фізичної особи, яка є стороною чи третьою особою, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції, до припинення перебування такої фізичної особи у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.

Схожих висновків у подібних правовідносинах дійшов Верховний Суд у постанові від 25 липня 2024 року у справі № 852/2а-2/24, у постанові від 19 грудня 2024 року в справі №484/40/21.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 листопада 2025 року у справі №754/947/22 ( провадження № 14-74цс25) зроблено висновок про те, що під час застосування правил пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України та аналогічних процесуальних норм права, визначених у пункті 3 частини першої статті 227 ГПК України та в пункті 5 частини першої статті 236 КАС України, судам потрібно виходити з такого:

1) з моменту введення в Україні воєнного стану і до моменту його скасування чи припинення Збройні Сили України та інші утворені відповідно до закону військові формування потрібно вважати такими, що «переведені на воєнний стан»;

2) упродовж дії воєнного стану в Україні та проведення загальної мобілізації належними для застосування судом згаданих вище норм процесуального права є докази (військовий квиток, накази командира військової частини тощо), що містять інформацію про те, що військовослужбовець (сторона або третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору) перебуває на військовій службі.

Як вбачається із довідки №1884/43/3170 від 28.12.2025 (форма 5), виданої 28.12.2026 військовою частиною НОМЕР_1 Збройних Сил України, яка додана до клопотання, молодший сержант ОСОБА_1 перебуває на військовій службі (за мобілізацією) в військовій частині НОМЕР_1 з 22.01.2024.

Таким чином, оскільки з 24 лютого 2022 року в Україні запроваджено воєнний стан, а із доданої відповідачем довідки вбачається, що ОСОБА_1 перебуває на військовій службі (за мобілізацією) в військовій частині НОМЕР_1 Збройних Сил України, суд відповідно до пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України зобов`язаний зупинити провадження у справі, задовольнивши клопотання відповідача в цій частині.

При цьому суд враховує, що розумність строків розгляду справи згідно із статтею 2 ЦПК України належить до основних засад (принципів) цивільного судочинства і є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, та про що неодноразово вказував у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини.

Так, згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Право на розгляд справи упродовж розумного строку, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя. При цьому Україна, як учасниця Конвенції повинна створювати умови щодо забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства.

Водночас ЄСПЛ у своїх рішеннях, здійснюючи тлумачення положень Конвенції, неодноразово наголошував, що право на доступ до правосуддя, закріплене у статті 6 Конвенції, не має абсолютного характеру та може бути обмежене: держави мають право установлювати обмеження на потенційних учасників судових розглядів, але ці обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути розумний ступінь пропорційності між застосованими засобами та поставленою метою (рішення від 21 грудня 2010 року у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України», рішення від 28 травня 1985 року у справі «Ашінгдейн проти Великої Британії», рішення від 30 травня 2013 року у справі «Наталія Михайленко проти України»).

Процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються і передбачають усталений порядок їх застосування. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (п.47 рішення Європейського суду з прав людини від 21 жовтня 2010 року у справі «Дія 97» проти України», заява №19164/04).

Тобто принцип правової визначеності передбачає зрозумілість, прогнозованість та усталений порядок застосування процесуальних норм.

У даному випадку, як було зазначено вище, норми процесуального права, зокрема пункт 2 частини першої статті 251 ЦПК України, які покладають на суд безумовний обов`язок зупинити провадження у справі у разі перебування сторони у складі Збройних Сил України, або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції, є чіткими та прогнозованими в частині того, що вони встановлюють неможливість вирішення спору у відношенні сторони, яка перебуває у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції, під час воєнного стану, а тому позивач не вправі мати законних очікувань з приводу розгляду та вирішення справи за такої обставини.

Розгляд справи у відношенні сторони, яка перебуває у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції, в період воєнного стану з порушенням приписів процесуального закону та за підстав, які не видаються переконливими, буде порушувати законні права та інтереси такої сторони і суперечити принципу юридичної визначеності (рішення ЄСПЛ від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України», п. 53 рішення ЄСПЛ від 29 жовтня 2015 року у справі «Устименко проти України»).

Необхідно зазначити, що стаття 6 Конвенції гарантує справедливий судовий розгляд не тільки позивачу, а й іншій стороні-відповідачу, який перебуває у складі Національної гвардії України, тобто утвореного відповідно до закону військового формування, що переведене на воєнний стан.

За вказаних обставин зупинення провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України ґрунтується на законі та переслідує легітимну мету, а також має розумний ступінь пропорційності між застосованими засобами і поставленою метою та не суперечить принципу юридичної визначеності.

Провадження у справі зупиняється у випадках, встановлених пунктом 2 частини першої статті 251 ЦПК України - до припинення перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції (пункт 2 частини першої статті 253 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 254 ЦПК України провадження у справі поновлюється за клопотанням учасників справи або за ініціативою суду не пізніше десяти дні з дня отримання судом повідомлення про усунення обставин, що викликали його зупинення.

Враховуючи викладене, необхідно зупинити провадження у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «КЛАЙ ІНВЕСТ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором до припинення перебування відповідача у складі Збройних Сил України, що переведені на воєнний стан, на підставі пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України.

Після усунення обставин, що зумовили зупинення провадження у справі, тобто припинення проходження служби у складі Збройних Сил України, що переведені на воєнний стан, ОСОБА_1 зобов`язаний повідомити про це суд.

В частині вимог про відкладення розгляду справи клопотання задоволенню не підлягає, оскільки, як встановив суд, наявні підстави для зупинення провадження у справі, передбачені пунктом 2 частини першої статті 251 ЦПК України.

Керуючись статтями 251, 253, 260 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Приєднати до матеріалів цивільної справи клопотання відповідача ОСОБА_1 про відкладення розгляду справи та зупинення провадження у справі з додатками.

Клопотання відповідача ОСОБА_1 задовольнити частково.

Зупинити провадження у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «КЛАЙ ІНВЕСТ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором до припинення перебування ОСОБА_1 у складі Збройних Сил України, що переведені на воєнний стан.

Після усунення обставин, що зумовили припинення провадження у справі, зобов`язати ОСОБА_1 повідомити про це суд невідкладно.

У задоволенні клопотання відповідача ОСОБА_1 в частині відкладення розгляду справи відмовити.

Копію ухвали надіслати учасникам справи до відома.

Апеляційна скарга на ухвалу може бути подана до Київського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня складення ухвали.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Ухвала складена та підписана 12 січня 2026 року.

Суддя Н. С. Бабич