Рішення № 133193129, 09.01.2025, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" січня 2025 р. справа № 300/4515/25

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі судді Микитин Н.М., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі позивач, ОСОБА_1 ), в інтересах якої діє представник адвокат Брайляк Емільяна Ярославівна, звернулася до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (далі відповідач, ГУ ПФУ в Івано-Франківській області) про визнання неправомірними дії щодо неврахування при призначенні пенсії за віком та невиплати надбавки у вигляді 20% до пенсії, як жителю гірського населеного пункту відповідно до частини 2 статті 6 Закону України "Про статус гірських населених пунктів в Україні", зобов`язання зарахувати, здійснити перерахунок та виплату надбавки, як жителю гірського населеного пункту у вигляді 20%, відповідно до частини 2 статті 6 Закону України "Про статус гірських населених пунктів в Україні" з моменту призначення пенсії за віком, а саме з 04.10.2024.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області та отримує пенсію за віком призначену відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 за №1058-IV (далі Закон №1058-IV). Позивач 03.05.2025 звернулась до відповідача із заявою про до призначення пенсії у зв`язку з наданими додатковими документами, а саме на встановлення надбавки, як жителю населеного пункту, що має статус гірського, відповідно до частини 2 статті 6 Закону України "Про статус гірських населених пунктів в Україні". ГУ ПФУ в Івано-Франківській області листом повідомило позивача, що пунктом 6 Прикінцевих положень Закону України "Про державний бюджет на 2025 рік" передбачено, що частина друга статті 6 Закону України "Про статус гірських населених пунктів в Україні" застосовуються в порядку та розмірі, визначеному Кабінетом Міністрів України, втім станом на дату розгляду такого звернення, розмір підвищення як жителю гірського населеного пункту Кабінетом Міністрів України не визначено. Однак, представник позивача звертає увагу, що відповідно до частини 2 статті 6 Закону України "Про статус гірських населених пунктів в Україні" розмір державних пенсій, стипендій, всіх передбачених чинним законодавством видів державної матеріальної допомоги громадянам, які одержали статус особи, що працює, проживає або навчається на території населеного пункту, якому надано статус гірського, збільшується на 20 відсотків. З наведених підстав, позивач просить позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 01.07.2025 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження, в якій містяться відомості про порядок і строк подання відзиву на позов, відповіді на відзив, заперечення.

Відповідач скористався правом на подання відзиву на позов, який надійшов на адресу суд 21.07.2025, відповідно до якого щодо заявлених позовних вимог заперечив. Представник відповідача зазначив, що пунктом 6 Прикінцевих положень Закону України "Про державний бюджет на 2025 рік" передбачено, що частина друга статті 6 Закону України "Про статус гірських населених пунктів в Україні" застосовуються в порядку та розмірі, визначеному Кабінетом Міністрів України, з огляду на що, саме Кабінет Міністрів України був уповноважений на вирішення питань, що стосуються доплати до пенсії особі, яка проживає чи працює на території населеного пункту, якому надано статус гірського. В той же час, Управління зазначає, що на момент звернення позивача із заявою про до призначення пенсії, Кабінетом Міністрів України не було визначено такого порядку. Відповідач звертає увагу, що порядок встановлення відповідної доплати врегульовано нормами Постанови Кабінету Міністрів України № 793 від 02.07.2025 "Деякі питання встановлення доплат, передбачених частиною другою статті 6 Закону України "Про статус гірських населених пунктів в Україні", яка була прийнята після призначення пенсії позивачу, а тому питання встановлення доплати буде переглянуте з урахуванням вимог коментованої постанови. В зв`язку із наведеним просить суд в задоволенні позову відмовити.

Суд, на підставі положення частини 8 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, розглянувши матеріали адміністративної справи, дослідивши і оцінивши докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та заперечують проти позову, встановив наступне.

ОСОБА_1 з 04.10.2024 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", що підтверджується відомостями з листа відповідача від 27.05.2025 за №4336-3655/З-02/8-0900/25 і не заперечується сторонами (а.с.9).

Згідно рішення ГУ ПФУ в Івано-Франківській області №092350009030 від 24.04.2025 розмір пенсії за віком ОСОБА_1 при наявності страхового стажу 36 років 08 місяці і 09 днів становить 3323,00 грн та розрахований з середньомісячного заробітку для обчислення 8326,87 помноженого на коефіцієнт кратності 0.36667. Розмір пенсії позивача з надбавками становить 3 323,00 гривень та складається з:

- основного розміру пенсії 3053,21 грн (8326,87 *0.36667);

- доплати за понаднормовий стаж (за 6 років) 141,68 грн;

- доплати особам, яким не виповнилось 70 років 128,00 грн

Також коментоване рішення №092350009030 від 24.04.2025 в графі особливості містить відмітку "Проживає в гірському нас.пункті з 24.09.2024" (а.с.11).

За наслідками розгляду звернення позивача від 03.05.2025 ГУ ПФУ в Івано-Франківській області листом від 27.05.2025 за №4336-3655/З-02/8-0900/25 повідомило, що пунктом 6 Прикінцевих положень Закону України "Про державний бюджет на 2025 рік" передбачено, що частина друга статті 6 Закону України "Про статус гірських населених пунктів в Україні" застосовуються в порядку та розмірі, визначеному Кабінетом Міністрів України, втім станом на дату розгляду такого звернення, розмір підвищення як жителю гірського населеного пункту Кабінетом Міністрів України не визначено (а.с.9).

Вважаючи протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області щодо відмови у проведенні нарахування та виплати пенсії в збільшеному на 20% розмірі, як жителю гірського населеного пункту, позивач звернулась з цим позовом до суду, з метою захисту свого порушеного права на виплату пенсії в належному розмірі.

Надаючи правову оцінку публічно-правовим відносинам, суд виходить із наступних підстав та мотивів.

У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин суд зазначає, що при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка чинна на момент виникнення чи дії конкретної події, обставини і врегулювання відповідних відносин.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, який включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

За приписами пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Законом, який встановлює критерії, за якими населені пункти набувають статусу гірських, визначає основні засади державної політики щодо розвитку гірських населених пунктів та гарантії соціального захисту громадян, що у них проживають, працюють або навчаються є Закон України "Про статус гірських населених пунктів в Україні" від 15.02.1995 за № 56/95-ВР (далі - Закон № 56/95-ВР).

За змістом частини 1 статті 5 Закону № 56/95-ВР статус особи, яка проживає і працює (навчається) на території населеного пункту, якому надано статус гірського, надається громадянам, що постійно проживають, постійно працюють або навчаються на денних відділеннях навчальних закладів у цьому населеному пункті, про що громадянам виконавчим органом відповідної місцевої ради видається посвідчення встановленого зразка.

Частина 2 статті 5 Закону № 56/95-ВР передбачає, що посвідчення видається також окремим громадянам інших населених пунктів та тим, які проживають за межами населених пунктів, умови проживання яких відповідають критеріям, передбаченим у статті 1 цього Закону, а також громадянам, які постійно працюють або несуть службу на лісогосподарських підприємствах, гідрометеорологічних станціях, заставах, обсерваторіях, інших об`єктах, що розташовані поза межами населених пунктів в місцевостях, що відповідають критеріям, передбаченим у статті 1 цього Закону.

Відповідно до підпункту 5 пункту 2.6. Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 за №22-1 (далі Порядок №22-1) при призначенні до пенсій надбавок, допомог, додаткової пенсії, компенсації, пенсії за особливі заслуги перед Україною та підвищень відповідно надаються такі документи, зокрема, документи про надання статусу особи, яка проживає, працює (навчається) на території населеного пункту, якому надано статус гірського (для підвищення пенсії згідно зі статтею 6 Закону України "Про статус гірських населених пунктів в Україні").

Приписами частини 2 статті 6 Закону № 56/95-ВР передбачено, що розмір державних пенсій, стипендій, всіх передбачених чинним законодавством видів державної матеріальної допомоги громадянам, які одержали статус особи, що працює, проживає або навчається на території населеного пункту, якому надано статус гірського, збільшується на 20 відсотків.

Як слідує зі змісту наявного в матеріалах справи посвідчення серії НОМЕР_1 , виданого 24.09.2024 Делятинською сільською радою, ОСОБА_1 є громадянкою, яка проживає на території гірського населеного пункту і має право на гарантії і пільги, встановлені Законом України "Про статус гірських населених пунктів в Україні" (а.с.10).

Так, пунктом 6 Прикінцевих Положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" від 19.11.2024 № 4059-IX установлено, що у 2025 році застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, серед іншого, частина друга статті 6 Закону України "Про статус гірських населених пунктів в Україні".

Надаючи правову оцінку таким доводам відповідача в частині не включення до розміру пенсії позивача сум підвищення жителям гірських районів розміру державних пенсій на 20 відсотків, суд зазначає таке.

Конституційний Суд України неодноразово висловлював чітку правову позицію щодо неприпустимості внесення змін до інших законів через Закон про Державний бюджет України.

У Рішенні № 6-рп/2007 від 09.07.2007 Конституційний Суд України зазначив, що законом про Державний бюджет не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки це створює протиріччя у законодавстві та може призвести до скасування або обмеження прав і свобод громадян.

Також у Рішенні № 10-рп/2008 від 22.05.2008 Конституційний Суд України підкреслив, що внесення змін до законів України через закон про Державний бюджет, зокрема щодо статусу суддів, оплати праці та інших соціальних гарантій, є неконституційним, оскільки це призводить до звуження обсягу раніше встановлених гарантій.

Аналогічні правові висновки також сформовані Верховним Судом у постанові від 06.09.2021 у справі № 240/722/20, де зазначено, що метою та особливістю закону про Державний бюджет України є забезпечення належних умов для реалізації положень інших законів України, які передбачають фінансові зобов`язання держави перед громадянами, спрямовані на їхній соціальний захист, у тому числі й надання пільг, компенсацій і гарантій. Отже, при прийнятті закону про Державний бюджет України мають бути дотримані принципи соціальної, правової держави, верховенства права, забезпечена соціальна стабільність, а також збережені пільги, компенсації і гарантії, заробітна плата та пенсії для забезпечення права кожного на достатній життєвий рівень (стаття 48 Конституції України) (Рішення Конституційного Суду України від 09.07.2007 № 6-рп/2007).

Суд зазначає, що Закон України "Про Державний бюджет України" є актом щорічної дії, який визначає основні показники доходів і видатків державного бюджету, а також напрями бюджетної політики на відповідний рік. Змістовно цей закон має обмежене регулююче призначення й не може використовуватись як засіб для внесення змін до чинного законодавства, тим більше до законів, які встановлюють права, обов`язки та гарантії громадян.

Відповідно до статей 6, 8, 19 та 92 Конституції України, законодавство України має відповідати принципам верховенства права, стабільності та юридичної визначеності. Зокрема, положення статті 92 Основного Закону чітко визначають, що виключно законами України визначаються права і свободи громадян, гарантії цих прав і свобод, а також основи соціального захисту.

Слід звернути увагу, що зміст пункту 6 Прикінцевих положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік", відповідно до якого встановлено, що у 2025 році частина 2 статті 6 Закону України "Про статус гірських населених пунктів в Україні" застосовується у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.

Зазначене положення, по суті, змінює зміст вказаної норми спеціального закону, надаючи уряду повноваження визначати порядок і розміри підвищення пенсій громадянам, які проживають у гірських населених пунктах. Проте на час виникнення публічно-правових відносин, зокрема на час призначення позивачу пенсії і звернення ним із заявою від 28.01.2025 про здійснення перерахунку пенсії з врахуванням такої надбавки, Кабінетом Міністрів України не було прийнято жодного нормативно-правового акта, який би конкретизував або реалізовував таку делеговану норму.

Внаслідок чого ОСОБА_1 , як особа, яка проживає на території населеного пункту, якому надано статус гірського, фактично позбавлена гарантованого їй частиною 2 статті 6 Закону України "Про статус гірських населених пунктів в Україні" права на підвищення розміру пенсій на 20 відсотків.

Такі дії суперечать принципам правової визначеності, що є складовою верховенства права, а також порушують права громадян, гарантовані чинним законодавством. Конституційний Суд України у своїй правовій позиції, викладеній, зокрема, у рішенні від 09.07.1998 № 11-рп/98, наголосив, що жоден закон про бюджет не може змінювати чи призупиняти дію інших законів, прийнятих у встановленому порядку, зокрема тих, що визначають соціальні гарантії.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду неодноразово у своїй судовій практиці (зокрема, постанова від 17.04.2018 у справі № 826/12123/16) звертала увагу на недопустимість внесення змін до законодавства шляхом прийняття закону про державний бюджет, оскільки це порушує основи публічного права та норми Конституції України.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 5 статті 242 КАС України).

Суд вказує на те, що гарантії, встановлені спеціальними законами, не можуть бути обмежені або скасовані актами тимчасового характеру, яким є закон про державний бюджет.

Верховний Суд у справі № 640/9677/20 від 16.03.2021 зазначив, що право на соціальний захист є комплексним, гарантованим Конституцією України невідчужуваним основоположним правом. Це право має абсолютний характер і не залежить від внесення змін до законів або фінансових можливостей держави. Його обмеження не допускається, крім випадків, передбачених Конституцією України

Водночас, суд відхиляє доводи відповідача про необхідність врахування норм постанови Кабінету Міністрів України від 02.07.2025 за №793 "Деякі питання доплат, передбачених частиною 2 статті 6 Закону України "Про статус гірських населених пунктів в Україні", у 2025 році", оскільки вказана постанова не була прийнята станом на дату виникнення публічно-правових відносин, а тому не є застосовною до обставин даної справи. Нормам даної постанови зворотної дії в часі не надано.

Поряд з цим, зазначена постанова Кабінету Міністрів України від 02.07.2025 за №793 "Деякі питання доплат, передбачених частиною 2 статті 6 Закону України "Про статус гірських населених пунктів в Україні", у 2025 році" по суті лише визначає механізм підтвердження факту проживання, роботи чи навчання на території гірського населеного пункту та не містить положень, які б обмежували або скасовували право особи на відповідні соціальні гарантії.

У спірному випадку право позивача на отримання надбавки у розмірі 20 відсотків не припиняється, оскільки на момент звернення за до призначенням пенсії остання має відповідний статус згідно посвідчення серії НОМЕР_1 від 24.09.2024, яким підтверджено, що позивач є особою, яка проживає на території гірського населеного пункту, та, відповідно, має право на пільги і гарантії, передбачені Законом України "Про статус гірських населених пунктів в Україні".

Враховуючи викладене, суд доходить висновку про наявність порушення відповідачем права позивачки на отримання підвищення до пенсії в розмірі 20%, як жителю гірського населеного пункту відповідно до частини 2 статті 6 Закону України "Про статус гірських населених пунктів в Україні".

При цьому, обираючи ефективний спосіб захисту порушеного права, та періоду, що підлягає захисту, суд керується такими мотивами.

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом №475/97-ВР від 17 липня 1997 року, кожен, чиї права і свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява №38722/02)).

Отже, "ефективний засіб правого захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).

Згідно з частиною 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Отже, суд наділений повноваженнями щодо зобов`язання відповідача вчинити певні дії, і це прямо вбачається з статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України.

При цьому, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Згідно з частиною 2 статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

В силу правового регулювання частини 2 статті 87 Закону №1058-IV суми пенсії, не одержані своєчасно з вини органу, що призначає або виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення (частини 1, 2 статті 77 КАС України).

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суд за правилами статті 90 КАС України оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

В силу вимог частини 2 статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні (абзац 2 частини 4 статті 245 КАС України).

У разі задоволення позову суд, застосовуючи припису пункту 10 частина 2 статті 245 КАС України, може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні (абзац 2 частини 4 статті 245 КАС України).

Відтак, обираючи належний та ефективний спосіб захисту прав позивача, суд вважає необхідним визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області щодо неврахування при призначенні позивачу пенсії за віком та невиплати надбавки у вигляді 20% до пенсії, як жителю гірського населеного пункту відповідно до частини 2 статті 6 Закону України "Про статус гірських населених пунктів в Україні", зобов`язавши відповідача здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату надбавки, як жителю гірського населеного пункту у вигляді 20%, відповідно до частини 2 статті 6 Закону України "Про статус гірських населених пунктів в Україні" з моменту призначення пенсії за віком, а саме з 04.10.2024 (дати призначення пенсії).

Суд бере до уваги ту обставину, що відповідачем при призначенні позивачу пенсії не повідомлено про неврахування спірної надбавки. Доказів протилежного відповідачем не надано.

Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Тобто, ці норми одночасно покладають обов`язок на сторін доводити суду обґрунтованість своїх тверджень або заперечень. Належних і достатніх доказів, які б спростовували доводи позивача, відповідач під час розгляду справи не надав.

Враховуючи вищевикладене, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку, що позовна заява підлягає задоволенню.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд зазначає, що у відповідності до приписів частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відтак, підлягає стягненню з відповідача на користь позивача сплачений судовий збір в розмірі 1211,20 грн, сплачений згідно квитанції №0.0.4431247826.1 від 27.06.2025.

В свою чергу, у відповідності до пункту 1 частини 3статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Суд зазначає, що позивач в адміністративному позові вказала про необхідність стягнення із відповідача понесених ним витрат на правову допомогу.

Компенсація витрат на професійну правничу допомогу здійснюється у порядку, передбаченому статтею 134 КАС України.

За змістом пункту 1 частини 3статті 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, поряд з іншим, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Окрім зазначеного, частиною 4 статті 134 КАС України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи(частина 5ст. 134 КАС України).

На підтвердження понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 3000,00 грн подано:

- ордер серія АТ №1105346 від 26.06.2025 (а.с.16);

- договір про надання правової (правничої) допомоги від 25.06.2024, за яким клієнтом визначена ОСОБА_1 , виконавцем адвокат Брайляк Емільяна Ярославівна (а.с.14-15);

- розрахунок суми судових витрат від 27.06.2024 (а.с.18);

- квитанція №1.497367271.1 від 27.06.2025, призначення платежу сплата за надання правової допомоги на суму 3000 грн;

Відтак, позивачем надані належні документи про понесення останнім витрат на правничу допомогу в розмірі 3000,00 грн, що дає підстави для вирішення судом питання необхідності відшкодування таких витрат.

За змістом частини 9 статті 139 КАС при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору.

Витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05.07.2012 року №5076-VI(далі Закон №5076-VI).

Згідно з положеннями статті 30 Закону №5076-VIгонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Аналіз вищенаведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України", від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України", від 30 березня 2004 року у справі "Меріт проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

У рішенні "Лавентс проти Латвії" (пункт 154) від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір і супроводжуються необхідними документами на їх підтвердження.

Отже, при визначенні суми відшкодування витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, слід виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи.

В зв`язку із вищенаведеним, оцінивши наявні в матеріалах справи докази складу та розміру витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, перевіривши їх розумну необхідність для цієї справи, а також враховуючи предмет спору, значення справи для сторін та конкретні обставини справи, суті виконаних послуг, суд вважає, що сума, заявлена до відшкодування у розмірі 3000,00 грн, є співмірною із складністю цієї справи та фактичним обсягом наданих адвокатом послуг. затраченим ним часом на надання таких послуг.

Відтак, беручи до уваги принцип співмірності, напрацьовану правову позицію щодо аналогічних відносин Верховного Суду, а також виходячи із критеріїв, визначених частинами 3, 5 статті 134, частиною 9 статті139 КАС України, суд вважає, що пропорційними, співмірними і обґрунтованими є витрати на правову допомогу у розмірі 3000,00 грн.

Як наслідок, на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області підлягає стягненню понесені судові витрати по оплаті правничої допомоги в розмірі 3000,00 грн.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області щодо неврахування ОСОБА_1 при призначенні пенсії за віком та невиплати надбавки у вигляді 20% до пенсії, як жителю гірського населеного пункту відповідно до частини 2 статті 6 Закону України "Про статус гірських населених пунктів в Україні".

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області здійснити з 04.10.2024 перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з встановленням надбавки до пенсії, передбаченої частиною 2 статті 6 Закону України "Про статус гірських населених пунктів в Україні" від 15.02.1995 за № 56/95-ВР в розмірі 20 відсотків, як особі, яка проживає на території населеного пункту, якому надано статус гірського, з урахуванням раніше виплачених сум.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на користь ОСОБА_1 сплачену суму судового збору у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області витрати на професійну правову допомогу в розмірі 3000 (три тисячі) гривень 00 копійок.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 );

відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області(ідентифікаційний код юридичної особи 20551088), вул. Січових Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ, 76018.

Суддя Микитин Н.М.