Рішення № 133192984, 08.01.2026, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

08 січня 2026 року (09:30)Справа № 280/6210/25 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Калашник Ю.В., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; код РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, м.Запоріжжя, пр. Соборний, буд.158-Б; код ЄДРПОУ 20490012) про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

18.07.2025 через підсистему «Електронний суд» до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі відповідач), в якій позивач просить суд:

визнати протиправними дії відповідача щодо припинення нарахування пенсії позивачу з 01.02.2024;

зобов`язати відповідача відновити нарахування та виплатити позивачу заборгованість по пенсії позивачу, яка виникла за період з 01.02.2024 по даний час.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач є пенсіонером за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та є внутрішньо переміщеною особою та перебуває на обліку у ГУ ПФУ в Запорізькій області, де і перебуває його пенсійна справа. У період з 01.02.2023 позивачу було призупинено виплату пенсії без повідомлення причин. У зв`язку із цим, адвокатом позивача, 05.06.2025 скеровано на адресу відповідача запит, в якому останній запитував письмову інформацію з приводу того, на якій правовій підставі було припинено нарахування та виплату пенсії. Листом відповідача від 11.07.2025 №0800-0219-8/69369 повідомлено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку як отримувач пенсії згідно з Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», є внутрішньо переміщеною особою. ОСОБА_1 з 01.02.2024 призупинено виплату пенсії за результатами верифікації. За даними ЄІБД ВПО довідка ОСОБА_1 про взяття на облік ВПО не діюча. Так, як виплату пенсії ОСОБА_1 призупинено з 01.02.2024 заборгованість по пенсійним виплатам відсутня. Оскільки позивач вважає, що дії відповідача з приводу припинення нарахування пенсії незаконними та порушує його конституційні права на соціальний захист, то позивач вимушений звернутись до суду із даним позовом. Просить задовольнити позовні вимоги.

Ухвалою суду від 29.07.2025 повернуто позовну заяву в частині позовних за період з 01.02.2024 по 16.01.2025.

Ухвалою суду від 29.07.2025 відкрито спрощене позовне провадження без виклику учасників справи в частині позовних вимог про:

визнання протиправними дії відповідача щодо припинення нарахування пенсії позивачу з 17.01.2025;

зобов`язання відповідача відновити нарахування та виплатити позивачу заборгованість по пенсії позивачу, яка виникла за період з 17.01.2025 по даний час.

Ухвалою суду від 08.09.2025 провадження у справі зупинено на підставі пп. 15.13 Перехідних положень КАС України до перегляду в порядку апеляційного провадження ухвали Запорізького окружного адміністративного суду від 29.07.2025 про повернення позовної заяви в частині позовних вимог та повернення матеріалів адміністративної справи №280/6210/25 до Запорізького окружного адміністративного суду.

Ухвалою суду від 08.12.2025 провадження у справі поновлено.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив. В обґрунтування заперечень послався на те, що за матеріалами електронної пенсійної справи ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні, як внутрішньо-переміщена особа та отримує пенсію за віком, обчислену відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Виплату пенсії було призупинено з 01.02.2024 за результатами верифікації, проведеної відповідно до Порядку здійснення верифікації та моніторингу достовірності інформації, поданої фізичними особами для нарахування та соціальних виплат, пільг, субсидій, пенсій, заробітної плати, інших виплат, що здійснюються за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів, коштів Пенсійного фонду України, фондів загального державного соціального страхування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18.02.2016 №136. За даними ЄІБД ВПО довідка ОСОБА_1 про взяття на облік ВПО не діюча. Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 27.12.2023 №1384, виплата пенсії поновлюється в режимі відеоконференцзв`язку особам, які стали внутрішньо переміщеними особами до 24.02.2022 та які отримували виплату пенсії по 31.03.2024 включно. З аналізу Порядку №22-1 вбачається, що звернення до органів Пенсійного фонду може відбуватися двома способами, а саме через подання заяви особисто до територіального органу Пенсійного фонду України, або може подаватись заявником через веб-портал електронних послуг Пенсійного фонду України або засобами Єдиного державного веб-порталу електронних послуг з використанням електронного підпису. Більш того, Порядком №22-1 передбачено подання заяви про поновлення виплати пенсії лише позивачем особисто до територіального органу Пенсійного фонду України, оскільки в переліку заяв, які подаються через засоби електронного зв`язку така заява не зазначена. Отже, відповідно до Порядку №22-1, подання заяви про поновлення виплати пенсії засобами вебпорталу не передбачено, для поновлення виплати пенсії необхідно особисто звернутись із заявою до будь-якого відділу обслуговування громадян (сервісного центру) Пенсійного фонду України. Враховуючи вищезазначені законодавчі приписи, для задоволення позовних вимог позивача немає законних підстав. Виходячи з вищезазначеного, дії відповідача не суперечать чинному законодавству України, тому, підстави для задоволення вимог позивача повністю відсутні. Просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

Згідно зі ст. 258 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Згідно з ч. 4 ст. 243 КАС України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Таким чином, суд визнав за доцільне вирішити справу за наявними в ній матеріалами, в порядку письмового провадження.

Суд, оцінивши повідомлені обставини та наявні у справі докази у їх сукупності, встановив наявність достатніх підстав для прийняття законного та обґрунтованого рішення у справі.

Розглянувши матеріали справи, судом встановлені наступні обставини.

Позивач є пенсіонером за віком та перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Запорізькій області як внутрішньо переміщена особа згідно із ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб».

Виплату пенсії позивачу було припинено з 01.02.2024.

На звернення представника позивача щодо пенсійного забезпечення, листом ГУ ПФУ в Запорізькій області від 11.07.2025 №0800-0219-8/69369 повідомило, що ОСОБА_1 перебуває на обліку, як внутрішньо переміщена особа та отримувач пенсії за віком, призначеної відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Виплату пенсії ОСОБА_1 було призупинено з 01.02.2024 за результатами верифікації, проведеної відповідно до Порядку здійснення верифікації та моніторингу достовірності інформації, поданої фізичними особами для нарахування та отримання соціальних виплат, пільг, субсидій, пенсій, заробітної плати, інших виплат, що здійснюються за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів, коштів ПФУ, фондів загального державного соціального страхування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18.02.2016 №136. За даними ЄІБД ВПО довідка ОСОБА_1 про взяття на облік ВПО не дійюча. Так як, виплату пенсії ОСОБА_1 призупинено з 01.02.2024 заборгованість по пенсійним виплатам відсутня (а.с.8)

Вважаючи дії відповідача щодо припинення виплати пенсії з 01.02.2024 протиправними позивач звернувся із даним позовом до суду.

Ураховуючи викладене, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню з наступних підстав.

Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права та свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Статтею 46 Конституція України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03.05.1996, ратифікована Законом України від 14.09.2006 № 137-V, яка набрала чинності з 01 лютого 2007 року (далі Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов`язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.

Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов`язаннями України.

Суд зазначає, що Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі - Закон №1058-IV).

Частиною 3 статті 4 Закону № 1058-IV встановлено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Статтею 5 Закону № 1058-IV передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, визначених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів ПФУ та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Отже, нормативно-правовим актом, яким визначено підстави припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення), є Закон № 1058-IV. Інші нормативно-правові акти у сфері правовідносин, врегульованих Законом № 1058-IV, можуть застосовуватися виключно за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.

Відповідно до частини 1 статті 47 Закону № 1058-IV пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Згідно із частиною 1 статті 49 Закону № 1058-IV виплата пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України (положення пункту 2 частини першої статті 49 втратили чинність як такі, що є неконституційними, на підставі Рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009); 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Наведений перелік підстав для припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, прямо передбачених законом.

Конституційне поняття «Закон України», на відміну від поняття «законодавство України», не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах її повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.

Водночас, відповідачем не обґрунтовано та судом не встановлено підстави для припинення виплати позивачу пенсії, передбаченої статтею 49 Закону № 1058-IV. Крім того, жодних доказів з цього приводу відповідачем суду надано не було.

Що ж стосується посилань представника відповідача на приписи Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку здійснення верифікації та моніторингу державних виплат», постанов Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 №637 та від 18.02.2016 №136 суд вважає за необхідне звернути увагу на пріоритетність застосування вимоги статті 49 Закону №1058-IV, а тому доводи відповідача щодо необхідності застосування норм Постанов Кабінету Міністрів є безпідставними.

Конституційний Суд України у Рішенні від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 зазначив, що виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.

У рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) дійшов висновку про те, що право на отримання пенсії, яке стало залежним від місця проживання заявника, свідчить про різницю в поводженні, яка порушувала статтю 14 Конвенції, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції. При цьому Суд зауважив, що у цій справі право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця поживання заявника, що призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункти 51-54).

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.

Отже, у вказаних рішеннях Конституційного Суду України та ЄСПЛ застосовано підхід, згідно з яким право на пенсію та її одержання не може пов`язуватися з місцем проживання людини. Такий підхід можна поширити не тільки на громадян, що виїхали на постійне місце проживання до інших держав, а й на внутрішньо переміщених осіб, які мають постійне місце проживання на непідконтрольній Уряду України території. У контексті справи, що розглядається, правовий зв`язок між державою і людиною, який передбачає взаємні права та обов`язки, підтверджується фактом набуття громадянства. Свобода пересування та вільний вибір місця проживання гарантується статтею 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України.

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 по справі №805/402/18 Провадження № 11-644асі18.

Згідно з частинами першою та другою статті 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно з частиною першою статті 17 Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

При розгляді справи "Кечко проти України" (заява № 63134/00) Європейський Суд з прав людини зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм працівникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення). Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо відсутності бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань (аналогічна позиція викладена в рішенні у справі № 59498/00 "Бурдов проти Росії").

Таким чином, реалізація особою права, що пов`язане з отриманням коштів, яке базується на спеціальних чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від асигнувань на виплату таких коштів.

Відповідачем не доведено правомірність не здійснення пенсійних виплат позивачу починаючи з 17.01.2025 (в межах шестимісячного строку звернення до суду), в порядку встановленому Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Що стосується обраного позивачем способу захисту порушеного права, суд зазначає таке.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Під час розгляду справи статус позивача, як пенсіонера, та правильність нарахування розміру пенсії відповідачем не оспорюється. При цьому, припинення виплати пенсій відбулось всупереч чинного законодавства, внаслідок чого ОСОБА_1 був позбавлений можливості отримати з вини відповідача належної йому пенсії з 17.01.2025 (в межах шестимісячного строку звернення до суду).

Зважаючи на обставини справи, суд встановив, що порушення прав позивача відбулося внаслідок протиправної дії щодо припинення виплати позивачу пенсії з 17.01.2025 і по теперішній час виплату пенсії позивачу не поновлено, тому правильним та ефективним способом захисту порушеного права позивача буде шляхом визнання протиправними дій відповідача щодо припинення виплати позивачу пенсії з 17.01.2025 зобов`язання ГУ ПФУ в Запорізькій області поновити нарахування та виплату пенсії позивачу з 17.01.2025 (в межах шестимісячного строку звернення до суду).

Частиною другою статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частинами першою та другою статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності..

Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав суду доказів, які спростовували б доводи позивача, а відтак, не довів правомірності своїх дій, а тому заявлені позивачем вимоги є такими, що підлягають задоволенню.

Суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі (ч.1 ст.143 КАС України). Оскільки суб`єктом владних повноважень у справі було ГУ ПФУ в Запорізькій області, то з бюджетних асигнувань цього органу повинні бути присуджені позивачу судові витрати, документально підтверджені у сумі 968,96 грн.

Керуючись ст.ст. 2, 5, 9, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; код РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, м.Запоріжжя, пр. Соборний, буд.158-Б; код ЄДРПОУ 20490012) про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити певні дії, - задовольнити.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області щодо припинення виплати ОСОБА_1 пенсії за віком з 17.01.2025.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області поновити ОСОБА_1 нарахування та виплату пенсії за віком з 17.01.2025, а також виплатити заборгованість по пенсії, яка виникла за період з 17.01.2025.

Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачену суму судового збору у розмірі 968,96 грн. (дев`ятсот шістдесят вісім гривень 96 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення у повному обсязі складено та підписано 08.01.2026.

Суддя Ю.В. Калашник