Рішення № 133192303, 09.01.2026, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 січня 2026 рокуСправа №160/34597/25

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Ремез К.І.

розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду Українив м. Києві, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,-

УСТАНОВИВ:

04.12.2025 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, з вимогами про:

- визнати протиправним та скасувати рішенні Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві про відмову у призначенні пенсії від 20.11.2025 №045650023990;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду в м.Києві зарахувати до загального страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 01.02.1980 по 01.09.1980, з 06.06.1981 по 15.12.1981, з 05.07.1982 по 20.09.1985, з 21.10.1985 по 04.01.1988 року, з 04.01.1988 по 01.02.1992, з 01.02.1992 по 03.11.1992 та період безробіття - 09 місяців 20 днів;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду в м.Києві повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 14.11.2025 про призначення пенсії за віком з урахуванням правової оцінки, наданої судом та зарахованих періодів роботи і безробіття.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що 14.11.2025 звернулася до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Рішенням ГУ ПФУ в м.Києві, прийнятим за принципом екстериторіальності 20.11.2025 № 045650023990, позивачу відмовлено у призначенні пенсії у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу. Вважаючи рішення відповідача протиправним, позивач звернулась до суду за захистом свого порушеного права.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.12.2025 позовну заяву залишено без руху у зв`язку з невідповідністю позову вимогам Кодексу адміністративного судочинства України.

Позивачу запропоновано усунути недоліки позову протягом 5-ти днів з дня отримання копії ухвали суду про залишення позову без руху, а саме: сплатити судовий збір за подання позову та надати суду оригінал квитанції у розмірі 1211,20 грн або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону та визначити належним чином суб`єктний склад відповідачів, сформулювати вимоги до них із зазначенням, хто саме і в який спосіб порушив права позивачки.

08.12.2025 до суду надійшла заява: про усунення недоліків.

Ухвалою від 09.12.2025 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами (у письмовому провадженні), встановлено відповідачу строк для подання відзиву протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання копії цієї ухвали. Також цією ухвалою було залучено в якості відповідача-2 - Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.

Копія ухвали від 09.12.2025 вважається врученою відповідачам у день її постановлення, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа до електронного кабінету відповідача.

Станом на час розгляду справи від відповідачів до суду відзив не надійшов. Відповідно до частини 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з`ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов таких висновків.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 14.11.2025 звернулася до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

20.11.2025 ГУ ПФУ в м.Києві за принципом екстериторіальності розглянуто заяву позивача та прийнято рішення № 045650023990, яким відмовлено у призначенні пенсії з тих підстав, що у позивачки відсутній необхідний страховий стаж.

До страхового стажу не зараховано згідно трудової книжки від 10.02.1980, оскільки перша сторінка незасвідчена печаткою підприємства, що є порушенням вимог п. 2.12 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників. Крім, того за періоди роботи в Узбекистанській PCP, недотримано вимоги Постанови №562.

Додатково потребують уточнення періоди роботи з 01.02.1980 по 01.09.1980, з 06.06.1981 по 15.12.1981 та з 04.01.1988 по 01.02.1992 (записи про звільнення засвідчені печатками, на яких не проглядається назва підприємства).

Враховуючи вищевикладене, гр. ОСОБА_1 відмовлено в призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» в зв`язку із відсутністю необхідного страхового стажу.

Також в рішенні зазначено, що страховий стаж позивачки становить 16 років 11 місяців 21 день, у зв`язку з чим, право на пенсію вона матиме після досягнення 63 років.

Враховуючі вищевикладене, прийнято рішення відмовити у призначенні пенсії відповідно ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу.

Отже між сторонами виник спір з приводу не зарахування певного періоду до страхового стажу, у зв`язку з чим позивачці відмовлено у призначенні пенсії.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Пенсійний вік, визначений частиною 1 статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", становить 60 років.

Необхідний страховий стаж, визначений частиною першою статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", становить 32 роки.

У разі відсутності страхового стажу, передбаченого частиною першою статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу в період з 1 січня 2028 року - від 25 до 35 років.

У разі відсутності страхового стажу, передбаченого частинами першою і другою статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 65 років мають особи за наявності страхового стажу починаючи з 1 січня 2028 року - від 15 років.

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (Далі - Закон № 1058-IV) право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.

Статтею 1 Закону № 1058-IV визначено, що персоніфікований облік у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік) - організація та ведення обліку відомостей про застраховану особу, що здійснюється відповідно до законодавства і використовується в системі загальнообов`язкового державного соціального страхування в установленому законодавством порядку.

За змістом ст. 20 Закону № 1058-ІV страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.

Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.

Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.

Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.

Згідно ч. 1 ст. 21 Закону № 1058-IV персоніфікований облік у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування здійснюється з метою обліку застрахованих осіб, учасників накопичувальної системи пенсійного страхування та їх ідентифікації, а також накопичення, зберігання та автоматизованої обробки інформації про облік застрахованих осіб і реалізацію ними права на страхові виплати у солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування та накопичувальній системі пенсійного страхування. Для формування інформаційної бази системи персоніфікованого обліку використовуються відомості, що надходять від: державних реєстраторів юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців; роботодавців; застрахованих осіб; фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування; центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державної реєстрації актів цивільного стану, виконавчих органів сільських, селищних, міських (крім міст обласного значення) рад та уповноважених суб`єктів для обліку даних Єдиного державного демографічного реєстру; органів доходів і зборів, територіальних органів Пенсійного фонду за результатами перевірок платників єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та/або в порядку міжвідомчого обміну інформацією; державної служби зайнятості; інших підприємств, установ, організацій та військових частин; компаній з управління активами; зберігачів; інших джерел, передбачених законодавством.

Відповідно до ч. 2 ст. 21 Закону № 1058-IV на кожну застраховану особу відкривається персональна електронна облікова картка, якій присвоюється унікальний номер електронної облікової картки. Унікальний номер електронної облікової картки формується автоматично шляхом додавання одиниці до останнього наявного унікального номера електронної облікової картки. Порядок та строки впровадження унікальних номерів електронних облікових карток застрахованих осіб, порядок ведення персональних електронних облікових карток визначаються Пенсійним фондом.

Абзацом 5 ч. 3 ст. 21 Закону № 1058-IV визначено, що відомості про фізичних осіб - підприємців та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, подаються безпосередньо зазначеними особами.

Згідно п. 1 ч. 2 ст. 22 Закону № 1058-IV відомості, що містяться в системі персоніфікованого обліку, використовуються виконавчими органами Пенсійного фонду для підтвердження участі застрахованої особи в системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, обчислення страхових внесків, визначення права застрахованої особи або членів її сім`ї на отримання пенсійних виплат згідно з цим Законом, визначення розміру, перерахунку та індексації пенсійних виплат, передбачених цим Законом, надання застрахованій особі на її вимогу або у випадках, передбачених цим Законом та Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», надання страховим організаціям, що здійснюють страхування довічних пенсій, надання аудитору, який відповідно до цього Закону здійснює аудит Накопичувального фонду, обміну інформацією з централізованим банком даних з проблем інвалідності.

Страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Порядок обчислення страхового стажу визначено ст. 24 Закону №1058-IV).

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Щодо незарахування періоду періодів роботи, оскільки перша сторінка незасвідчена печаткою підприємства, суд зазначає таке.

Відповідно до ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Відповідно до п. 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України № 58 від 29 липня 1993 року, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації усіх форм власності або у фізичної особи понад п`ять днів. Згідно з п. 2.2. Інструкції до трудової книжки вносяться, зокрема, відомості про працівника: прізвище, ім`я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення.

Відповідно до п.п. 2.11-2.14 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників затверджено наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.93 №58, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 року, за № 110, відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім`я та по батькові (повністю, без скорочення або заміни імені та по батькові ініціалами) і дата народження вказуються на підставі паспорту або свідоцтва про народження.

Після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом завіряє правильність внесених відомостей. Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка.

Отже, з наявних матеріалів справи вбачається, що вищевказана трудова книжка, яка видана на ім`я заявниці не містить печатки підприємства.

Тобто, такий обов`язок проставлення печатки покладався на відповідальну особу.

Відповідно до пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 року № 301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.

До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться.

Відповідно до приписів нормативно-правової бази законодавства України, яке регулює порядок нарахування пенсії, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи.

Суд вважає, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у її трудовій книжці, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення заявника його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 21.02.2018 у справі № 687/975/17, де зазначено, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.

Встановлення факту належності трудової книжки необхідно для призначення та отримання пенсії у встановленому законом порядку. Основним документом, що підтверджує трудовий стаж для призначення пенсії являється трудова книжка. Без встановлення факту належності трудової книжки заявнику, він позбавлений соціальної гарантії наданої державою, а саме на призначення та отримання пенсії

Заявник не несе відповідальності за заповнення трудової книжки, оскільки записи у його трудову книжку вносяться відповідальним працівником підприємства, а не особисто ним, більше того, недоліки її заповнення не є підставою вважати про відсутність трудового стажу заявника за спірний період. Недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для не врахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.

Досліджені судом письмові докази не дають підстав для розумного сумніву у належності заявнику спірної трудової книжки.

Отже, періоди роботи згідно трудової книжки від 10.02.1980 повинні бути зарахован ідо страхового стажу позивачки.

Щодо недотримання вимог Постанови №562, суд зазначає таке.

Відповідно до статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав в сфері пенсійного забезпечення від 13.03.1992 (далі - Угода) пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди і членів їх сімей здійснюється згідно з законодавством держави, на території якої вони проживають.

Метою Угоди є взаємне визнання і виконання державами-учасницями зобов`язань «відносно непрацездатних осіб, які набули право на пенсійне забезпечення на їхній території або на території інших республік за період їх входження в СРСР і реалізують це право на території держав-учасниць Угоди». Держави-учасниці цієї Угоди, визнавши відповідальність за пенсійне забезпечення своїх громадян, взяли на себе зобов`язання щодо захисту їхніх пенсійних прав.

Статтею 5 Угоди передбачається, що ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав-учасниць Угоди.

Частинами 2-3 статті 6 Угоди передбачено, що для встановлення права на пенсію громадянам держав-учасників Угоди враховується трудовий стаж, придбаний на території будь-якої з цих держав, а так само на території колишнього СРСР за час до набрання чинності цієї Угоди. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.

Отже, на громадяни держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав, які працювали на територіях інших держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав, які приєднались до вказаної Угоди, розповсюджувалась дія нормативних актів приймаючої Держави в галузі пенсійного забезпечення, у тому числі тих, які визначали порядок зарахування трудового стажу, його пільгового обчислення.

З огляду на викладене, цією Угодою визначено стаж, який підлягає врахуванню при визначенні розміру пенсії.

Як встановлено судом, відповідно до копії трудової книжки позивачки серії НОМЕР_1 вона працювала з 01.02.1980 по 03.11.1992 в Узбекистанській PCP.

Суд зазначає, що неможливість проведення перевірки не ставить у залежність питання про призначення пенсії відповідній особі, оскільки це не може бути підставою для відмови у зарахуванні стажу.

Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 у зв`язку з військовою агресією держави-терориста російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Указами Президента України строк дії режиму воєнного стану продовжувався.

Також постановою Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 № 1328 було постановлено вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13.03.1992 у м. Москві.

Разом з тим, суд зазначає, що позивачка набула трудовий стаж до введення воєнного стану в Україні у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України.

У рішенні Європейського суду з прав людини Мозер проти Республіки Молдови та Росії від 23.02.2016 ЄСПЛ було констатовано, що Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов`язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих defacto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами.

Відповідно до пункту 4 Порядку підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат особам, які проживають в Україні, за періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 року за межами України в республіках колишнього Союзу РСР для зарахування їх до страхового стажу, затвердженого постановою КМУ від 16.05.2025 № 562 у разі відсутності документів про неотримання в іншій державі пенсійних виплат особа зазначає причини неможливості їх отримання та може звернутися до територіального органу Пенсійного фонду України за допомогою в поданні до іншої держави запиту щодо відповідних документів.

До надходження відповідних документів до територіального органу Пенсійного фонду України пенсія особі обчислюється без урахування періодів трудової діяльності до 1 січня 1992 року за межами України в республіках колишнього Союзу РСР, крім випадків відсутності можливості здійснення обміну інформацією між органами пенсійного забезпечення України та органами пенсійного забезпечення іншої держави та документального підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат за зазначені періоди.

Якщо відсутня можливість здійснення обміну інформацією між територіальним органом Пенсійного фонду України та органами, що здійснюють пенсійне забезпечення в іншій державі (міжнародне співробітництво між органами пенсійного забезпечення України та органами пенсійного забезпечення іншої держави не налагоджувалося чи не отримано відповіді на запит МЗС протягом 45 днів з дати його надсилання до іншої держави та органу, що здійснює пенсійне забезпечення в іншій державі), до появи можливості здійснення такого обміну/отримання підтвердних документів про нездійснення іншою державою пенсійних виплат особі, яка проживає в Україні, за періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 року за межами України в республіках колишнього Союзу РСР, пенсія особі обчислюється з урахуванням періодів роботи в республіках колишнього Союзу РСР. У такому разі в заяві про призначення пенсії особа зазначає інформацію про те, що вона не отримує пенсійних виплат у відповідній державі та не може документально підтвердити нездійснення іншою державою пенсійних виплат за зазначені періоди.

01.12.2022 прийнято Закон України «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року» №2783-IX (надалі - Закон №2783-IX), яким керуючись положеннями статті 62 Віденської конвенції про право міжнародних договорів, статті 24 Закону України «Про міжнародні договори України», зупинено у відносинах з Російською Федерацією та Республікою Білорусь дію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22 січня 1993 року і ратифікованої Законом України від 10 листопада 1994 року № 240/94-ВР (Відомості Верховної Ради України, 1994 р., № 46, ст. 417), та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року, вчиненого від імені України у м. Москві 28 березня 1997 року і ратифікованого Законом України від 3 березня 1998 року № 140/98-ВР.

З урахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку, що в цьому випадку відсутня можливість здійснення обміну інформацією між територіальним органом Пенсійного фонду України та органами, що здійснюють пенсійне забезпечення в російській федерації.

При цьому, не зазначення особою в заяві про призначення пенсії інформації про те, що вона не отримує пенсійних виплат у відповідній державі та не може документально підтвердити нездійснення іншою державою пенсійних виплат за зазначені періоди на переконання суду не може бути безумовною підставою для відмови у зарахуванні страхового стажу та як наслідок позбавлення особи в отриманні пенсії.

Отже, з огляду на вищевикладене, суд вважає, що позивачка не може бути позбавлена свого права щодо зарахування до страхового стажу періоду роботи в в Узбекистанській PCP.

Щодо не зарахування до страхового стажу періодів роботи з 01.02.1980 по 01.09.1980, з 06.06.1981 по 15.12.1981, з 05.07.1982 по 20.09.1985, з 21.10.1985 по 04.01.1988 , з 04.01.1988 по 01.02.1992, з 01.02.1992 по 03.11.1992, оскільки записи про звільнення засвідчені печатками, на яких не проглядається назва підприємства, суд зазначає таке.

Порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях визначався Інструкцією, затвердженою постановою Державного Комітету СРСР з праці та соціальних питань від 20.06.1974 №162 (далі - Інструкція №162), що втратила чинність на підставі наказу Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58.

Відповідно до абзацу першого пункту 1.1. Інструкції № 162 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників та службовців.

Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагородження і заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого терміну, а при звільнені - в день звільнень повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження) (п.2.3 Інструкції № 162).

Пунктом 4.1 Інструкції № 162 передбачено, що при звільненні робітника чи службовця всі записи про роботу, нагородження та заохочення, внесені в трудову книжку за час роботи на даному підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженої ним особи і печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

Також, згідно п.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58 (далі - Інструкція № 58) трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п`ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.

За змістом п.2.2-2.4 Інструкції № 58 заповнення трудової книжки вперше провадиться власником або уповноваженим ним органом не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу.

До трудової книжки вносяться:

Відомості про працівника: прізвище, ім`я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення;

відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України;

відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з цим винагороди.

Записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.

Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Відповідно до п.4 Постанови КМ України №301 від 27 квітня 1993 року №301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.

За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Отже, з вищенаведених норм випливає, що позивач не несе відповідальності за заповнення трудової книжки, оскільки записи у її трудову книжку вносяться відповідальним працівником підприємства, а не особисто позивачем, більше того, недоліки її заповнення не є підставою вважати про відсутність трудового стажу позивача за спірний період, якщо з наявних записів можливо встановити період роботи працівника на підприємстві.

У зв`язку з викладеним, суд зазначає, що недоліки заповнення трудової книжки, виявлені відповідачем щодо завіряння запису після звільнення з роботи печаткою, в якій не проглядається назва організації, не можуть спростовувати відомості, наявні у трудовій книжці, та позбавити особу права на належне пенсійне забезпечення з урахуванням набутого нею трудового (страхового) стажу.

Отже, всі записи, які мають відношення до трудової діяльності працівника та вносяться до трудової книжки, можуть бути внесені вичерпним колом осіб, насамперед керівником підприємства, установи, організації в порядку, строк та спосіб, передбачений відповідним законодавством. Самостійне внесення працівником відомостей щодо своєї трудової діяльності, а також внесення виправлень у разі неправильного або неточного запису, проставлення печатки не передбачено. Отже, обов`язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника та проставлення печаток покладається саме на власника або уповноважений ним орган, тобто на роботодавця.

Суд зауважує, що будь-яких неправильностей чи неточностей у внесенні записів до трудової книжки позивача відповідачем взагалі не було встановлено. Усі записи містять підстави їх внесення, засвідчені уповноваженою на ведення трудових книжок посадовою особою підприємства.

Отже, позивачка має відповідні записи у трудовій книжці щодо спірного періоду роботи та ці записи є доказами для підтвердження її трудового стажу.

Суд вважає, що право позивачки на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов`язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки. На позивача не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у її трудовій книжці.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, щодо якої такі порушення було вчинено, а отже, й не може впливати на її особисті права.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 09.08.2019 по справі № 654/890/17 (провадження № К/9901/22832/18), від 06.02.2018 у справі № 677/277/17.

Також варто зазначити, що трудовим законодавством України не передбачено обов`язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем, іншими органами трудової книжки, та проставлення печаток, а тому працівник не може нести і негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки.

Суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.

У постанові від 21.02.2018 у справі № 687/975/17 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду зазначив, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що відповідачем протиправно відмовлено позивачці у врахуванні періоду її трудової діяльності з 01.02.1980 по 01.09.1980, з 06.06.1981 по 15.12.1981, з 05.07.1982 по 20.09.1985, з 21.10.1985 по 04.01.1988 , з 04.01.1988 по 01.02.1992, з 01.02.1992 по 03.11.1992 згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 .

Щодо періоду безробіття - 09 місяців 20 днів, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що позивачка посилається на період безробіття тривалістю 9 місяців 20 днів, однак належних і допустимих доказів на підтвердження зазначених обставин не надано. Зокрема, у матеріалах справи відсутні записи в трудовій книжці позивачки, які б свідчили про перебування її на обліку як безробітньої, а також довідки чи інші документи, видані центром зайнятості, що підтверджували б факт та тривалість такого періоду.

За таких умов суд доходить висновку, що заявлений позивачкою період безробіття не підтверджений належними та допустимими доказами, у зв`язку з чим у цій частині позовних вимог слід відмовити.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

В силу вимог ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Згідно ч. 2 ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Оцінуючи усі докази, які були досліджені судом у їх сукупності, а також обставини, встановлені у ході судового розгляду справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими, а вимоги таким, що підлягають частковому задоволенню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд керується вимогами частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якими при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Судом встановлено, що позивачка сплатила судовий збір за подання цього адміністративного позову до суду у загальній сумі 1211,20 грн.

Отже, враховуючи часткове задоволення позовних вимог, сплачений позивачкою судовий збір за подачу позовної заяви до суду підлягає стягненню з Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві за рахунок бюджетних асигнувань в сумі 1211,20 грн.

Керуючись ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві про відмову у призначенні пенсії від 20.11.2025 №045650023990.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду в м.Києві зарахувати до загального страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 01.02.1980 по 01.09.1980, з 06.06.1981 по 15.12.1981, з 05.07.1982 по 20.09.1985, з 21.10.1985 по 04.01.1988, з 04.01.1988 по 01.02.1992, з 01.02.1992 по 03.11.1992.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду в м.Києві повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 14.11.2025 про призначення пенсії за віком з урахуванням висновків суду.

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (вул. Бульварно-Кудрявська, 16, м. Київ, 04053, код ЄДРПОУ 42098368) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати з оплати судового збору у розмірі 1211,20 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя К.І. Ремез