Ухвала суду № 133186726, 09.01.2026, Шевченківський районний суд міста Полтави (до 25.04.2025 - Октябрський районний суд м. Полтави)

Дата документу 09.01.2026Справа № 554/244/26 Провадження № 2-з/554/2/2026

У Х В А Л А

09 січня 2026 року Шевченківський районний суд міста Полтави у складі:

головуючого судді Савченко Л.І.

за участю секретаря судового засідання Тоцької К.А.

розглянувши заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Поліс» про забезпечення позову, -

в с т а н о в и в :

Позивач ТОВ «ФК «Поліс» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення суми простроченої заборгованості за кредитними договорами.

Одночасно з позовною заявою представник позивача Воропай Т.І. подала до суду заяву про забезпечення позову, у якій просить:

накласти арешт на нерухоме майно, а саме нежитлову будівлю (дитячий садок), загальною площею 571,4 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

В обґрунтування заяви вказала, що 29.04.2008 року між Відкритим акціонерним товариствам «ВТБ БАНК», правонаступником якого є ПАТ «ВТБ Банк», та ОСОБА_1 було укладено Генеральну угоду №20 в рамках якої було укладено:

Кредитний договір №22.80-20/08-СК від 29.04.2008 року ;

Кредитний договір №22.95-20/08-СК від 27.06.2008 року .

В свою чергу, ОСОБА_1 не виконував належним чином зобов`язання передбачені Кредитними договорами, у зв`язку з чим Банк був вимушений звернутися до суду з позовною заявою про стягнення з нього заборгованості. Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 18.03.2011 року у справі №2- 2534/11 позов Банку задоволений, стягнуто з Відповідача заборгованість за Кредитними договорами в розмірі

54 068, 96 доларів США 96 центів, що еквівалентно 426 998, 80 грн. 80 коп.:

заборгованість за Кредитним договором №22.80-20/08-СК від 29 квітня 2008 року у сумі 21 481 доларів США 45 центів, що еквівалентно в гривнях (за офіційним курсом НБУ станом на 22.07.2010 року) 169 545, 46 грн.;

заборгованість за Кредитним договором №22.95-20/08-СК від 27 червня 2008

року у сумі 32 587 доларів США 51 цент, що еквівалентно в гривнях (за офіційним курсом НБУ станом на 22.07.2010 року) 257 353, 34 грн., судові витрати у розмірі 1820 грн.

Між Банком та ТОВ «ФК «Поліс» було укладено Договір про відступлення права вимоги грошових зобов`язань за фінансовими кредитами №21МБ від 18.11.2015 року та Додаткову угоду №4 від 26.02.2016 року до нього, відповідно до яких Банк передав Позивачу право вимоги до Відповідача за Кредитними договорами.

Представник позивача зазначає, що виконавче провадження з примусового виконання Рішення суду в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «ВТБ Банк» заборгованості за кредитним договором №22.80-20/08-СК від 29.04.2008 року у розмірі 21 481 дол. США 45 центів не відкривалося. Ані ПАТ «ВТБ Банк», ані його правонаступник ТОВ «ФК «Поліс» виконавчий лист про стягнення з Відповідача заборгованості у розмірі 21 481 доларів США 45 центів не отримували та до виконання не пред`являли. ТОВ «Фінансова компанія «Поліс» змушене здійснювати захист своїх порушених та невизнаних майнових прав, як нового кредитора, в судовому порядку, адже фактично позбавлене можливості задовольнити свої вимоги за простроченим кредитним зобов`язанням ОСОБА_1 . Внаслідок невиконання Відповідачем Кредитних договорів та Рішення суду, Позивач має право на стягнення процентів річних у відповідності до ч. 2 ст. 625 ЦК України. З Відповідача на користь Позивача підлягає стягненню 16 % річних від суми невиконаного Відповідачем грошового зобов`язання, адже Кредитними договорами встановлено саме такий розмір процентів річних, як плату за користування кредитом, яка підлягає стягненню не залежно від настання строку виконання зобов`язання. Розрахунок 16 % річних здійснений Позивачем за період з 23.02.2019 року по 23.02.2022 року. Представник позивача зазначає, що станом на сьогодні, існує обґрунтований ризик вчинення стороною Відповідача заходів, спрямованих на ускладнення та/або унеможливлення виконання ймовірного рішення про задоволення позовних вимог Позивача, а саме: подальше відчуження до третіх осіб та/або поділ об`єкту нерухомого майна, що, у свою чергу, порушить право Позивача на ефективний судовий захист. Враховуючи, що заборгованість ОСОБА_1 підтверджена судовим рішенням, не виконувалось понад 15 років, у випадку задоволення позову існує реальний ризик відчуження ним належного йому нерухомого майна, а саме: нежитлової будівлі (дитячий садок), загальною площею 571,4 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Проаналізувавши обставини, викладені в заяві про забезпечення позову, та вимоги чинного законодавства України, суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до ч. 1 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 150 ЦПК України позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб .

В статті 151 ЦПК України викладено вимоги до заяви про забезпечення позову, зокрема, в заяві про забезпечення позову повинно бути вказано захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності.

З матеріалів справи вбачається, що спір між сторонами виник з приводу стягнення суми простроченої заборгованості за кредитними договорами , яка складає 16 % річних та становить 988 769,07 грн.

В заяві про забезпечення позову заявник просить накласти арешт на нерухоме майно, а саме на нежитлову будівлю (дитячий садок), загальною площею 571,4 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно із ч. 3 ст. 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду, наприклад, реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Такої позиції притримується Верховний Суд у своїй Постанові 17 жовтня 2018 року, справа № 183/5864/17-ц (провадження № 61-38692св18).

Суд вважає, що обставина звернення до суду із вказаним позовом сама по собі не є підставою для задоволення заяви про забезпечення позову в спосіб, визначений позивачем.

При цьому, заявником не доведено тієї обставини, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Так, саме лише посилання в заяві на потенційну можливість вчинення відповідачем недобросовісних дій без наведення відповідного обґрунтування та надання доказів на підтвердження зазначених обставин також не свідчить про необхідність вжиття відповідних заходів забезпечення позову.

Саме з цією метою положеннями частини першої статті 151 ЦПК України передбачено, що у заяві про забезпечення позову повинно бути зазначено зокрема: предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову; захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності; інші відомості, потрібні для забезпечення позову.

Крім того, відповідно до ч.3 ст. 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

При цьому, співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише у разі необхідності, оскільки, безпідставне вчинення таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам (п.3-4 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» від 22 грудня 2006 року N 9).

З наведеного випливає, що відомості, зокрема, про вартість такого майна, є необхідними для забезпечення позову.

Разом з тим, звертаючись в суд із заявою про забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно відповідача у межах суми заявлених позовних вимог в розмірі 988 769,07 грн., позивачем не доведено співмірність забезпечення позову із заявленими позовними вимогами, а саме: не надано відомостей та доказів на підтвердження вартості майна, яке перебуває у власності відповідача, що позбавляє суд можливості визначити співмірність засобів забезпечення позову із заявленими вимогами.

З врахуванням наведеного, суд, надаючи оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову, не доведеності тієї обставини, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, а також наміру відповідача відчужити належне йому майно, враховуючи недоведеність співмірності заходів забезпечення позову змісту заявлених позовних вимог, дійшов висновку, що заява про забезпечення позову є необґрунтованою.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що заява ТОВ «ФК «Поліс» про забезпечення позову у справі за позовом задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 150-153 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

У задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Поліс» про забезпечення позову ТОВ «ФК «Поліс» до ОСОБА_1 про стягнення суми простроченої заборгованості за кредитними договорами - відмовити.

Ухвала може бути оскаржена до Полтавського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 15-денний термін.

Суддя Л.І.Савченко