Вирок № 133183449, 08.01.2026, Галицький районний суд м. Львова

Справа № 461/10453/25

Провадження № 1-кп/461/287/26

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08.01.2026 м. Львів

Галицький районний суд міста Львова у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

секретаря судових засідань ОСОБА_2 ,

за участю:

прокурора ОСОБА_3 ,

обвинуваченого ОСОБА_4 ,

потерпілого ОСОБА_5 ,

перекладача ОСОБА_6 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Львові кримінальне провадження №12025141360001940 від 01.12.2025 за обвинуваченням

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Лисичанськ, українця, громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше судимого, востаннє вироком Личаківського районного суду м. Львова від 04.03.2024 за ч. 4 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі, строком на 5 (п`ять) років, на підставі ст. 75 КК України звільнений від відбування покарання з випробуванням, якщо він протягом 3 (трьох) років іспитового строку не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов`язки

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 Кримінального кодексу України -

в с т а н о в и в:

30 листопада 2025 року, приблизно о 10 год. 32 хв., ОСОБА_4 , перебуваючи за адресою: м. Львів, проспект Свободи, 19, маючи умисел на таємне викрадення чужого майна (крадіжку), у час запровадження воєнного стану, введеного відповідно до Указу Президента № 64/2022 у зв`язку із збройною агресією російської федерації на території України, з корисливих мотивів, з метою протиправного збагачення, шляхом вільного доступу, усвідомлюючи протиправний та суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, переконавшись, що за його діями ніхто із сторонніх осіб не спостерігає, таємно викрав велосипед марки «Titan» моделі «e-bike», вартістю 30 000 грн., який належить ОСОБА_7 , та залишив місце події. Своїми протиправними діями ОСОБА_4 спричинив потерпілому ОСОБА_7 матеріальної шкоди на суму 30 000 грн.

Умисні дії ОСОБА_4 кваліфіковані як таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинене в умовах воєнного стану, тобто кримінальне правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 185 КК України.

У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 свою вину у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України, визнав повністю, та пояснив суду, що 30.11.2025 він йшов в неділю до церкви та побачив велосипед. ОСОБА_4 подумав, що когось забрало ТЦК, а велосипед залишився, тому забрав його та поїхав додому на вул. Гетьмана Мазепи. Також обвинувачений зазначив, що на наступний день він поїхав в поліцію та повернув вказаний велосипед. Обвинувачений пояснив, що у вчиненому щиро розкаюється та просить суворо його не карати, вказавши, що повністю усвідомив протиправність своїх дій.

Потерпілий ОСОБА_7 в судовому засіданні повідомив, що покладається на розсуд суду щодо призначення покарання обвинуваченому.

Враховуючи те, що обвинувачений не заперечував фактичні обставини та судом було встановлено, що він правильно розуміє зміст цих обставин, переконавшись у добровільності та істинності його позиції, суд, роз`яснивши всім учасникам судового провадження правові наслідки ч. 3 ст. 349 КПК України та отримавши на це їх згоду, визнав не доцільним дослідження інших доказів у справі.

З огляду на наведене, суд дійшов висновку, що винуватість ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, яке йому інкриміновано, доведена повністю.

Виходячи з вимог ст. 337 КПК України, зокрема те, що судовий розгляд проводиться лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту, суд, розглянувши дане кримінальне провадження дійшов висновку, що кваліфікація дій обвинуваченого ОСОБА_4 за ч. 4 ст. 185 КК України є правильною, оскільки останній вчинив таємне викрадення чужого майна (крадіжку), вчинене в умовах воєнного стану.

Відповідно до п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» (із змінами станом на 6 листопада 2009 року) при призначенні покарання в кожному випадку мають суворо додержувати вимог ст. 65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.

Згідно п. 3 вищевказаної Постанови, визначаючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, суди повинні виходити з класифікації злочинів (ст. 12 КК України), а також із особливостей конкретного злочину й обставин його вчинення (форма вини, мотив і мета, спосіб, стадія вчинення, кількість епізодів злочинної діяльності, роль кожного зі співучасників, якщо злочин вчинено групою осіб, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали, тощо).

У відповідності до ст. 12 КК України кримінальне правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 185 КК України, скоєне обвинуваченим ОСОБА_4 , відноситься до категорії тяжких злочинів.

Обставинами, що пом`якшують покарання ОСОБА_4 є щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення.

Обставин, які обтяжують покарання ОСОБА_4 судом не встановлено.

Відповідно до ст. ст. 50, 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Загальні засади призначення покарання, визначені у ст. 65 КК України, наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість застосування чи незастосування ст. 75 КК України, за змістом якої рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може прийняти лише у випадку, якщо призначено покарання певного виду і розміру, враховано тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, і всі ці дані у сукупності спонукають до висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.

Процес призначення покарання, а саме врахування усіх факторів, які мають бути взяті до уваги для обрання виду та розміру покарання, слід розцінювати як сукупність етапів, послідовність яких має значення для прийняття обґрунтованого судового рішення в цій частині. При цьому первинним етапом має бути оцінка ступеня тяжкості злочину, який має значною мірою звузити межі для прийняття конкретного рішення щодо виду та розміру покарання. Своєю чергою, наступним етапом вже є врахування обставин, які позитивно або негативно характеризують особу винного, та обставин, які пом`якшують чи обтяжують покарання.

Призначаючи обвинуваченому ОСОБА_4 покарання, суд врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, обставини, при яких його вчинено та особу обвинуваченого. Зокрема те, що ОСОБА_4 щиро розкаявся у вчиненому, неодружений, дітей на утриманні не має, не працює, раніше судимий, на обліках у КНП ЛОР «Львівський обласний клінічний психоневрологічний диспансер» та КНП ЛОР «Львівський обласний медичний центр превенції та терапії узалежнень» не перебуває. Відтак, суд дійшов висновку про необхідність призначення йому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п`ять) років 3 (три) місяці.

Окрім того, суд дійшов висновку про відсутність підстав для застосування вимог ст.ст. 69, 75 КК України, оскільки ОСОБА_4 раніше притягувався до кримінальної відповідальності, поведінка обвинуваченого свідчить про його схильність до вчинення умисних кримінальних правопорушень проти власності та про небажання останнього ставати на шлях виправлення.

Судом встановлено, що вироком Личаківського районного суду м. Львова від 04.03.2024 у справі №463/10639/23 ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України, та призначено йому покарання у виді 5 (п`яти) років позбавлення волі. На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_4 звільнено від відбування покарання з випробуванням, якщо він протягом 3 (трьох) років іспитового строку не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов`язки.

Згідно правового висновку Об`єднаної палати ККС ВС від 01 червня 2020 року у справі №766/39/17, пр. № 51-8867кмо18, при визначенні того, які з правил призначення остаточного покарання (за сукупністю злочинів чи за сукупністю вироків) підлягають застосуванню за наявності іншого обвинувального вироку (вироків) щодо цієї ж особи, слід керуватися саме часом постановлення попереднього вироку, а не часом набрання ним законної сили:

а) якщо злочин (злочини), за який (які) засуджено особу в цьому кримінальному провадженні, було вчинено до постановлення попереднього вироку, то остаточне покарання призначається за правилами, передбаченими ч. 4 ст. 70 КК (за сукупністю злочинів);

б) якщо злочин (злочини), за який (які) засуджено особу в цьому кримінальному провадженні було вчинено після постановлення попереднього вироку, але до повного відбуття покарання, то остаточне покарання призначається за правилами, передбаченими ст. 71 КК (за сукупністю вироків).

Окрім того, аналіз положень КК України (ч. 3 ст. 78, ч. ч. 1, 4 ст. 71, ч. 3 ст. 72), п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 № 7 «Про судову практику призначення судами кримінального покарання» дає можливість зробити висновок, що у випадку вчинення злочину під час іспитового строку, покарання, від якого особа була звільнена з випробуванням, вважається невідбутою частиною покарання та стає реальним, яке має приєднуватися до покарання за новим вироком. Відповідно, у разі вчинення особою під час іспитового строку нового злочину повторне звільнення від відбування покарання з випробуванням суперечить точному змісту кримінального закону та не може бути застосоване. Аналогічний висновок викладено у постанові ВС від 14.09.2021 у справі №127/25037/17.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КК України, якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив нове кримінальне правопорушення, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком.

Суд приймає до уваги, що обвинувачений ОСОБА_4 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 185 КК України, після постановлення вироку Личаківського районного суду м. Львова від 04.03.2024, але до повного відбуття покарання, а тому остаточне покарання ОСОБА_4 необхідно призначити відповідно до вимог ч. 1 ст. 71 КК України, шляхом часткового приєднання невідбутої частини покарання за вироком Личаківського районного суду м. Львова від 04.03.2024 до покарання, призначеного цим вироком.

Запобіжний захід, застосований відносно обвинуваченого ОСОБА_4 на підставі ухвали Личаківського районного суду м. Львова від 10.12.2025 у вигляді домашнього арешту в період з 23 год. 00 хв. до 06 год. 00 хв., необхідно залишити без змін до набрання вироком законної сили.

Цивільний позов у даному кримінальному провадженні відсутній.

Питання щодо речових доказів необхідно вирішити в порядку ст. 100 КПК України.

Керуючись ст.ст. 12, 185 КК України, 368-371, 373, 374, 376, 377 КПК України, суд -

у х в а л и в :

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 Кримінального кодексу України, та призначити покарання у виді 5 (п`яти) років 3 (трьох) місяців позбавлення волі.

На підставі ч. 1 ст. 71 КК України за сукупністю вироків до призначеного ОСОБА_4 покарання за цим вироком частково приєднати невідбуту частину покарання за вироком Личаківського районного суду м. Львова від 04.03.2024 у виді 5 (п`яти) років позбавлення волі та остаточно призначити ОСОБА_4 покарання у виді 5 (п`яти) років 3 (трьох) місяців позбавлення волі.

Запобіжний захід, застосований відносно обвинуваченого ОСОБА_4 на підставі ухвали Личаківського районного суду м. Львова від 10.12.2025 у вигляді домашнього арешту в період з 23 год. 00 хв. до 06 год. 00 хв., до вступу вироку в законну силу - залишити без змін.

Строк відбування покарання обвинуваченому ОСОБА_4 рахувати з моменту звернення вироку до виконання.

Після набрання вироком законної сили речові докази у справі, а саме:

цифровий носій оптичний «CD-R» диск із записом камер відеонагляду, що розташовані в магазині «Укр золото», що за адресою: м. Львів, проспект Свободи, 19; цифровий носій оптичний «DVD-R» диск із записом камер відеонагляду, що розташовані у місті Львові та були надані Управлінням кримінального аналізу ГУНП у Львівській області - залишити у матеріалах кримінального провадження №12025141360001940;

велосипед «Titan», який був добровільно виданий ОСОБА_4 - залишити у власності потерпілого ОСОБА_7 .

Вирок не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не заперечувалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним, відповідно до положень частини третьої статті 349 КПК України. З інших підстав вирок може бути оскаржений до Львівського апеляційного суду через Галицький районний суд м. Львова протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.

Суддя ОСОБА_1