Ухвала суду № 133176346, 06.01.2026, Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 308/19273/25

1-кс/308/3/26

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 січня 2026 року м. Ужгород

Слідчий суддя Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області - ОСОБА_1 , при секретарі судового засідання ОСОБА_2 , за участю прокурора ОСОБА_3 , підозрюваної ОСОБА_4 та її захисника ОСОБА_5 (в режимі відео конференції),

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в м. Ужгород, клопотання слідчого відділу розслідування злочинів у сфері транспорту СУ ГУНП в Закарпатській області майора поліції ОСОБА_6 , у рамках кримінального провадження, відомості про яке 27.12.2025 року внесені до ЄРДР за № 620251401600001870, погоджене з прокурором, про застосування відносно:

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки та мешканки АДРЕСА_1 , українки, громадянки України, заміжньої, на утриманні одна неповнолітня дитина, з вищою освітою, тимчасово не працюючої, раніше не судимої, підозрюваної у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст.286 КК України, -

запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, -

В С Т А Н О В И В :

З внесеного слідчим клопотання, яке погоджене з прокурором, та доданих до нього матеріалів слідує, що 27.12.2025 року ОСОБА_4 керуючи технічно-справним транспортним засобом марки «Nissan» моделі «Pathfinder» реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухаючись по автодорозі «М-06» сполученням «Київ-Чоп» їдучи у напрямку м. Ужгород, близько 12 год. 00 хв. на 712км+200м проїжджаючи лівостороннє заокруглення дороги, діючи в супереч вимогам п.п. 1.3, 1.5, 1.10, 2.3 б., 10.1, 11.3. 12.1 «Правил дорожнього руху» затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 будучи самовпевненою та самонадіяною, нехтуючи особистою безпекою та безпекою інших учасників дорожнього руху, керуючи транспортним засобом проявила неуважність до дорожньої обстановки, що склалася та її зміни, не забезпечила безпеку дорожнього руху, не втримала автомобіль у межах своєї смуги руху, перетнула дорожню горизонтальну розмітку 1.1, виїхала на зустрічну смугу руху, де правою частиною керованого нею автомобіля допустила зіткнення з передньою частиною транспортного засобу марки «Toyota» моделі «Rav-4» реєстраційний номер НОМЕР_2 , який рухався у напрямку м. Львів, під керуванням ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , мешканця АДРЕСА_2 , де на пасажирському передньому правому сидінні знаходилась ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , а на пасажирському задньому сидінні якого перебував малолітній ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

В наслідок вище вказаної дорожньо-транспортної пригоди пасажири транспортного засобу марки «Toyota» моделі «Rav-4» реєстраційний номер НОМЕР_2 : ОСОБА_9 від отриманих травм загинув на місці пригоди, пасажир переднього правого сидіння ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в результаті отриманих травм померла в реанімаційному відділенні КНП «Воловецької центральної лікарні».

Таким чином, водій ОСОБА_4 , порушила вимоги п.п. 1.3, 1.5, 1.10, 2.3 б), 10.1, 11.3. 12.1 Правил дорожнього руху України, якими визначено:

п.1.3. - Учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими;

п.1.5. - Дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров`ю громадян, завдавати матеріальних збитків.

Особа, яка створила такі умови, зобов`язана негайно вжити заходів до забезпечення безпеки дорожнього руху на цій ділянці дороги та вжити всіх можливих заходів до усунення перешкод, а якщо це неможливо, попередити про них інших учасників дорожнього руху, повідомити підрозділ міліції, власника дороги або уповноважений ним орган;

п.1.10. Терміни, що наведені у цих Правилах, мають таке значення:

небезпека для руху зміна дорожньої обстановки (у тому числі поява рухомого об`єкта, який наближається до смуги руху транспортного засобу чи перетинає її) або технічного стану транспортного засобу, яка загрожує безпеці дорожнього руху і змушує водія негайно зменшити швидкість або зупинитися. Окремим випадком небезпеки для руху є рух у межах смуги транспортного засобу іншого транспортного засобу назустріч загальному потоку;

п.2.3. - Для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов`язаний:

б) бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі;

п.10.1. - Перед початком руху, перестроюванням та будь-якою зміною напрямку руху водій повинен переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху.

п.11.3. На дорогах із двостороннім рухом, які мають по одній смузі для руху в кожному напрямку, за відсутності суцільної лінії дорожньої розмітки чи відповідних дорожніх знаків виїзд на смугу зустрічного руху можливий лише для обгону та об`їзду перешкоди або зупинки чи стоянки біля лівого краю проїзної частини в населених пунктах у дозволених випадках, при цьому водії зустрічного напрямку мають перевагу.

п. 12.1. Під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху водій повинен ураховувати дорожню обстановку, а також особливості вантажу, що перевозиться, і стан транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним.

п. 34 Дорожня горизонтальна розмітка 1.1 (вузька суцільна лінія) - поділяє транспортні потоки протилежних напрямків (осьова розмітка) на дорогах з двома чи трьома (2 + 1) смугами руху в обох напрямках, позначає межі смуг руху у попутному напрямку (розділювальна розмітка), позначає межі проїзної частини, на які в`їзд заборонено (напрямні острівці та острівці безпеки); розділяє пішохідний і велосипедний рух на суміжних пішохідних та велосипедних доріжках, позначених знаком 4.18; розділяє смуги на велосипедних доріжках з двостороннім рухом у разі наближення до велосипедного переїзду, позначеного розміткою 1.15.

Не виконання водієм вимог п. 10.1., 11.3, п. 12.1., та вимог дорожньої горизонтальної розмітки 1.1 (вузька суцільна лінія) «Правил дорожнього руху», знаходиться в прямому причинному зв`язку з наслідками, що настали, зокрема смертю ОСОБА_8 та ОСОБА_10 .

Таким чином, ОСОБА_4 підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286 Кримінального кодексу України, тобто порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом якщо вони спричинили загибель кількох осіб.

Органом досудового розслідування ОСОБА_4 , у встановленому ст.ст. 276, 277 та 278 Кримінального процесуального кодексу України порядку повідомлено про підозру у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 286 КК України.

Обґрунтованість підозри ОСОБА_4 підтверджується зібраними у кримінальному провадженню доказами, а саме: протоколом огляду місця дорожньо-транспортної пригоди та схемою до нього від 27.12.2025, протоколом огляду від 29.12.2025 та іншими доказами зібраними в ході досудового розслідування.

Враховуючи той факт, що ОСОБА_4 підозрюється у вчинення тяжкого злочину, тому обрати відносно останньої запобіжний захід у вигляді особистого зобов`язання не надається можливим, окрім того при обранні вказаного заходу, підозрюваний може впливати на потерпілого, експертів в даному кримінальному провадженні, свідків, які будуть давати покази під час досудового розслідування та на судовому розгляді

Запобіжний захід у вигляді особистої поруки передбачає собою перебування підозрюваного під виховним впливом людей, близьких по роботі, місцю проживання або пов`язаних між ними родинними зв`язками.

В ході проведення досудового розслідування не було встановлено, що ОСОБА_11 , на даний десь час працює, осіб, які б поручились за виконанням підозрюваної покладених на неї обов`язків та які викликають довіру в органу досудового розслідування не встановлено, що унеможливлює обрання відносно останньої запобіжного заходу у вигляді особистої поруки. Окрім того, при обранні вказаного заходу, підозрювана також може впливати на учасників в даному кримінальному провадженні, а також потерпілих, свідків щодо зміни показів на судовому розгляді та інших учасників кримінального процесу.

Обрати відносно ОСОБА_4 запобіжний захід у вигляді домашнього арешту не надається можливим, оскільки, враховуючи тяжкість злочину у вчиненні якого вона підозрюється, а також те, що ОСОБА_4 не має постійного джерела доходів та інших соціальних зв`язків, створюють реальні підстави вважати, що в разі обрання даного запобіжного заходу підозрювана ОСОБА_4 може покинути межі території України, чи змінити постійне місце проживання, що буде перешкоджати працівникам органу Національної поліції здійснювати контроль за поведінкою підозрюваного, яка пов`язана із виконанням покладених на неї зобов`язань.

Обрати відносно підозрюваної ОСОБА_4 запобіжний захід у вигляді застави не представляється можливим, оскільки вона ніде не працює, якого не будь джерела доходу не має, майна у власності також не має, ( наразі не встановлено) що унеможливлює обрати відносно неї вищевказаний запобіжний захід.

ОСОБА_4 підозрюється у вчиненні тяжкого злочину, за який, відповідно до ч.3 ст. 286 КК України передбачена кримінальна відповідальність у вигляді позбавлення волі на строк від п`яти до десяти років.

Відповідно до вимог п. 4 ч. 1 ст. 184 КПК України під час досудового розслідування встановлено наявність декількох ризиків, передбачених у п.1, п.3 та п.4 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме: ОСОБА_4 перебуваючи на волі, може:

- переховуватися від органу досудового слідства, зокрема це підтверджується тим, що вона підозрюється у вчинені тяжкого злочину, за який передбачена кримінальна відповідальність у вигляді позбавлення волі на строк до десяти років, а тому з метою уникнення від кримінальної відповідальності може переховуватись від органів досудового розслідування та суду, зможе підшукувати реальні можливості покинути територію України навіть в незаконний спосіб з цією метою, а також переховуватись на території України, що значно ускладнить проведення досудове розслідування.

- іншим чином перешкоджати кримінальному знаходячись поза контролем правоохоронних органів, ОСОБА_4 може перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, зокрема, підшукуючи осіб, що можуть надати вигідні для неї неправдиві показання, штучно затягувати досудове розслідування, зловживати своїми процесуальним обов`язками.

- незаконно впливати на учасників кримінального провадження, щодо зміни їхніх показів на судовому розгляді, зокрема, ОСОБА_4 може перешкоджати повному, всебічному та неупередженому проведенню досудового розслідування, вчиняти погрози, умовляння до потерпілого та інших учасників даного кримінального правопорушення, оскільки остання знаючи, які склалися для неї обставини та до чого вони можуть призвести, з метою уникнення покарання може чинити на потерпілого, її родичів та інших учасників провадження психологічний або фізичний вплив з метою примусити їх до зміни або відмови від своїх показів, а також схиляти потерпілого та свідків, до дачі неправдивих показань про вчинення останнім кримінального правопорушення, мотивуючи тим, що їхні покази зможуть призвести до притягнення його до кримінальної відповідальності, що в сукупності унеможливить повноту, всебічність та неупередженість при розслідуванні даного кримінального провадження,

Вищенаведене не дає підстав органу досудового розслідування звертатися до суду із більш м`яким запобіжним заходом відносно підозрюваної ОСОБА_4 так як вони не забезпечать виконанням підозрюваною покладених на неї обов`язків.

При вирішенні питання щодо обрання запобіжного заходу підозрюваній ОСОБА_4 варто врахувати положення рішення Європейського суду з прав людини у справі Фераро-Браво проти Італії від 14.03.1984, де, серед іншого зазначено, що затримання і тримання під вартою особи під вартою, безумовно, допустимі не тільки у випадках доведеності факту вчинення злочину і його характеру, оскільки така доведеність сама по собі і є метою попереднього розслідування, досягнення мети якого служить тримання під вартою.

Враховуючи вищевикладене, орган досудового розслідування вивчивши докази здобуті під час досудового розслідування, а також дані, що характеризують особу підозрюваної ОСОБА_4 , враховуючи вимоги ст.ст. 177, 178, п.1 ч.2 ст. 183 КК України, приходить до висновку про неможливість забезпечити виконання підозрюваної ОСОБА_4 покладених на неї обов`язків, а також запобігти зазначеним в клопотанні ризикам, а тому слідчий просить застосувати до підозрюваної ОСОБА_4 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, строком на 60 діб.

У судовому засіданні прокурор ОСОБА_3 клопотання підтримав з викладених в такому підстав. Зазначив, що підозра є обґрунтованою та наявні ризики передбачені ст.177 КПК України, а саме: можливість підозрюваної переховування від органу досудового розслідування та суду, впливати на потерпілого, свідків, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином. Також просив не визначати розмір застави на підставі ст.183 КПК України.

Захисник підозрюваної ОСОБА_4 адвокат ОСОБА_5 в судовому засіданні просив відмовити у задоволенні клопотання з підстав викладених в його письмових запереченнях. Зазначив, що підозра є необґрунтованою та передчасною, а ризики відсутні. Додав, що його підзахисна є молодою за віком та має на утриманні батьків. Просив обрати запобіжний захід у вигляді особистого зобов`язання.

Підозрювана ОСОБА_4 у судовому засіданні підтримала думку свого захисника.

Заслухавши думку сторін кримінального провадження, дослідивши подане клопотання та додані до нього матеріали, слідчий суддя приходить до наступних висновків.

У відповідності до ст.177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується. Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.

Крім того, при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, враховуються обставини, передбачені ст.178 КПК України: вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується; вік та стан здоров`я підозрюваного, обвинуваченого; міцність соціальних зв`язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців; наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання; репутацію підозрюваного, обвинуваченого; майновий стан підозрюваного, обвинуваченого; наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого; дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше; наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється, обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини.

Відповідно до ч.1, п.4 ч.2 ст.183 Кримінального процесуального кодексу України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу. Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою може бути застосований до раніше не судимої особи, яка підозрюється чи обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п`ять років.

Під час розгляду клопотання слідчим суддею встановлено, що органом досудового слідства СУ ГУНП в Закарпатській області проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні за № 620251401600001870 відомості щодо якого внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 27.12.2025 року, за ознаками складу кримінального правопорушення передбаченого ч. 3 ст. 286 КК України.

Органом досудового розслідування ОСОБА_4 , у встановленому ст. ст. 276, 277 та 278 Кримінального процесуального кодексу України порядку повідомлено про підозру у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 286 КК України.

Вирішуючи питання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суддя враховує вимоги п.п. 3, 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини та практику Європейського суду з прав людини, згідно з якими обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. При цьому, ризик переховування обвинуваченого (підозрюваного) від правосуддя не може оцінюватися виключно на підставі суворості можливого судового рішення, а це слід робити з урахуванням низки відповідних фактів, які можуть підтверджувати існування такого ризику, або свідчити про такий його незначний ступінь, який не може служити підставою для запобіжного ув`язнення.

Європейський суд з прав людини в своєму рішенні у справі «Летельє проти Франції» від 26.06.1991 року зазначив, що особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув`язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу.

Тобто із зазначеного рішення Європейського суду з прав людини вбачається, що у справах, де особа обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, виходячи з самої тяжкості обвинувачення, попереднє ув`язнення може бути застосоване. Суд зобов`язаний врахувати всі дійсні обставини справи і за наявності підстав, вичерпний перелік яких визначений в ст.183 КПК України, застосувати винятковий вид запобіжного заходу.

Відповідно до п. «с» ч.1 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на свободу та особисту недоторканість. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом: законний арешт або затримання особи, здійснене з метою до провадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення. В кожному випадку, як підкреслює Європейський суд з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.

Кримінальний процесуальний Кодекс України встановлює обов`язок розглядати обґрунтованість підозри, яка за визначенням ЄСПЛ «є необхідною умовою законності тримання під вартою» (справа «Нечипорук і Йонкало проти України», 42310/04, § 219, 21.04.2011р.).

Слідчим суддею враховуються вимоги пункту 175 рішення Європейського суду з прав людини від 21 квітня 2011 року у справі «Нечипорук і Йонкало проти України», відповідно до якого термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об`єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення (рішення у справі «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30 серпня 1990 року, п. 32, Series A, № 182), а також пункту 1 частини 1 статті 178 Кримінального процесуального кодексу України, згідно з яким слідчий суддя при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу зобов`язаний оцінити вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним кримінального правопорушення.

Відповідно до практики ЄСПЛ, «обґрунтованість підозри, на якій має ґрунтуватись арешт, складає суттєву частину гарантії від безпідставного арешту і затримання, закріпленої у статті 5 § 1 (с) Конвенції, передбачає наявність обставин або відомостей, які переконали б неупередженого спостерігача, що ця особа, можливо, вчинила певний злочин» (K.F. проти Німеччини, 27.11.1997 р., § 57).

Відповідно до правової позиції ЄСПЛ у справі Мюррей проти Сполученого Королівства (п.55 рішення) факти, що викликають підозру, не обов`язково мають бути встановлені до ступеня, необхідного для засудження чи навіть для пред`явлення обвинувачення, що є задачею наступних етапів кримінального процесу.

Затримання та тримання особи під вартою, безумовно, можливе не лише у випадку доведеності факту вчинення злочину та його характеру, оскільки така доведеність сама по собі і є метою досудового розслідування, досягненню цілей якого є тримання під вартою, що визначено в рішенні ЄСПЛ за скаргою «Феррарі-Браво проти Італії».

Як слідує з матеріалів внесеного слідчим клопотання, оголошена ОСОБА_4 підозра у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286 КК України, підтверджується наступними, зібраними органом досудового розслідування, доказами, а саме: протоколом огляду місця дорожньо-транспортної пригоди та схемою до нього від 27.12.2025, протоколом огляду від 29.12.2025 та іншими доказами зібраними в ході досудового розслідування.

Сукупність фактичних даних, які містяться в наведених доказах, є достатньою для висновку про причетність підозрюваної до вищевказаного злочину.

При цьому, слід зауважити, що стандарт доведення обґрунтованості підозри є нижчим від стандарту доведеності винуватості поза розумним сумнівом та вимагає меншої ваги доказів, ніж для ухвалення обвинувального вироку.

Окрім того, у п. 48 рішення «Чеботарь проти Молдови» Європейський Суд з прав людини зазначив, що поліція не зобов`язана мати докази, достатні для пред`явлення обвинувачення, або щоб ця особа була піддана суду. Метою попереднього тримання під вартою є подальше розслідування кримінальної справи, яке повинно підтвердити або розвіяти підозру, яка є підставою для затримання.

Слідчий суддя констатує, що питання про належність, допустимість, достовірність та достатність доказів, для підтвердження винуватості підозрюваного у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, вирішується судом безпосередньо під час розгляду кримінального провадження. Оцінка доказів винуватості, їх належність та допустимість, на даній стадії досудового розслідування слідчим суддею суду першої інстанції перевірці не підлягають.

Перевіряючи достатність доказів для такого висновку, слідчий суддя, наряду з положеннями КПК України, враховує практику Європейського суду з прав людини (зокрема, рішення «Чеботарі проти Молдови» від 13.11.2007р., п. 48), у відповідності до якої слова «обґрунтована підозра» означають наявність фактів чи інформації, котрі могли би переконати стороннього об`єктивного спостерігача, що конкретна особа, можливо вчинила злочин. Натомість, не будучи наділеним повноваженнями щодо оцінки доказів з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винною чи невинною у вчиненні кримінального правопорушення на даній стадії кримінального судочинства, слідчий суддя позбавлений можливості надати перевагу одним доказам перед іншими шляхом їх оцінки та аналізу в сукупності, а лише зобов`язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї обмежувального заходу. Питання щодо доведеності вини особи та правильності кваліфікації її дій у відповідності до закону про кримінальну відповідальність підлягають дослідженню при проведенні досудового розслідування та під час розгляду кримінального провадження по суті.

Крім того, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об`єктивно зв`язують підозрюваного з певним злочином і вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення звинувачення.

Так, при розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу підозрюваній ОСОБА_4 слідчий суддя враховує наявність обґрунтованої підозри у вчиненні інкримінованого їй кримінального правопорушення, тяжкість покарання, що загрожує останній у разі визнання її винуватою у його вчиненні, оскільки, кримінальне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 286 КК України, відповідно до ст.12 КК України є тяжким злочином, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від п`яти до десяти років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк до трьох років.

Слідчий суддя враховуючи фактичні обставини вчиненого злочину та особу підозрюваної ОСОБА_4 , приходить до висновку є підстави вважати, що підозрювана, перебуваючи на волі, може переховуватись від органів досудового розслідування та/або суду, знаючи та намагаючись уникнути відповідальності за вчинене нею діяння, усвідомлюючи наслідки в разі доведення останній вини у вчинені вище вказаного злочину, може перешкоджати повному, всебічному та неупередженому проведенню досудового розслідування, що унеможливить повноту, всебічність при розслідуванні даного кримінального провадження, що свідчить про те, що інші більш м`які запобіжні заходи можуть бути недостатніми для запобігання ризикам, передбаченим ст.177 КПК України.

Слідчий суддя вважає, що на цей час, враховуючи ймовірну тяжкість покарання, яке загрожує підозрюваній ОСОБА_4 , у разі визнання останньої винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286 КК України, ОСОБА_4 , перебуваючи під загрозою застосування покарання у вигляді позбавлення волі, може переховуватися від органу досудового розслідування та суду, тобто існує ризик, передбачений п. 1) ч. 1 ст. 177 КПК України, а відповідно до рішення Європейського суду з прав людини (надалі - ЄСПЛ) у справі «Ілійков проти Болгарії» від 26.07.2001 «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування».

Згідно із позицією Європейського суду з прав людини, зазначена обставина сама по собі може бути мотивом та підставою для підозрюваної особи переховуватися від органів досудового розслідування чи суду. Слідчий суддя погоджується, що тяжкість можливого покарання може спонукати підозрюваного переховуватися від суду. Це твердження узгоджується з практикою ЄСПЛ, зокрема у справі «Ілійков проти Болгарії», в якому зазначено, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування. Наведені вище обставини дають достатні підстави вважати про наявність ризику втечі з метою ухилення від кримінальної відповідальності та переховування від органів досудового розслідування та суду підозрюваного.

Таким чином, є підстави вважати, що перебуваючи на волі, підозрювана з метою ухилення від кримінальної відповідальності може переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду, знаючи та намагаючись уникнути відповідальності за вчинене діяння, усвідомлюючи наслідки в разі доведення останній вини у вчинені вище вказаного злочину, може в подальшому перешкоджати повному та всебічному досудовому розслідуванню даного кримінального провадження іншим чином, та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності такої поведінки підозрюваної.

Слідчий суддя також вважає, доведеним те, що існує реальна загроза того, що підозрювана перебуваючи на волі може впливати на потерпілого та свідків.

Слідчий суддя вважає, що з огляду на обставини вчиненого правопорушення, знайшли своє підтвердження доводи сторони обвинувачення, про те, що ОСОБА_4 , перебуваючи на волі може вчиняти тиск на потерпілого та свідків вказаних у даному кримінальному провадженні, а відтак вважає неможливим забезпечення контролю за поведінкою підозрюваного в умовах, які не пов`язані з триманням під вартою та відповідно запобігання вказаних в ухвалі ризиків, передбачених ст. 177 КПК України.

При встановленні наявності ризику впливу на свідків, слід враховувати, що суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав від свідків під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 КПК України, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них (ч.4 ст. 95 КПК України). За таких обставин ризик впливу на свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом.

Окрім наявності вказаних ризиків, слідчий суддя також враховує особу підозрюваної, зокрема те, що ОСОБА_4 має постійне місце проживання, є молодою за віком, на утриманні має батьків.

Разом з тим, слідчий суддя враховує те, що підозрювана ОСОБА_12 , добре усвідомлюючи неминучість покарання, може переховуватись від органів досудового розслідування за вчинення такого злочину, за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі від п`яти до десяти, може незаконно впливати на потерпілого та свідків, може перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином та існує ризик її протиправної поведінки, у зв`язку з чим особисте зобов`язання, особиста порука підозрюваної, домашній арешт та застава будуть недостатньо ефективними запобіжними заходами для запобігання ризикам порівняно із взяттям під варту.

Не може бути підставою для обрання менш м`якого запобіжного заходу підозрюваній ОСОБА_4 , соціальні зв`язки підозрюваної, оскільки їх наявність та міцність, а також і дані характеризуючі особу, на що є посилання захисника в судовому засіданні, не спростовують і не зменшують достатньою мірою ризики, що наявні та дослідженні під час розгляду клопотання.

Таким чином, наявність обґрунтованої підозри ОСОБА_4 , у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 3 ст. 286 КК України, тобто у порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть декількох осіб, а також наявність достатніх підстав вважати, що існують ризики, передбачені ст. 177 КПК України та недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризикам, зазначеним у клопотанні, дає підстави для обрання запобіжного заходу стосовно ОСОБА_4 , у виді тримання під вартою.

Крім цього, за допомогою застосування до ОСОБА_4 , заходу забезпечення кримінального провадження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, може бути виконане завдання досудового розслідування щодо встановлення та з`ясування всіх обставин вчиненого ним кримінального правопорушення.

Частиною 3 статті 183 КПК України передбачено, що слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов`язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов`язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.

Згідно п.2 ч.4 ст.183 КПК України слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні: щодо злочину, який спричинив загибель людини.

З матеріалів кримінального провадження та судового розгляду вбачається, що підозрюваній ОСОБА_4 , інкримінуються порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило загибель двох осіб.

Враховуючи вищезазначене, приймаючи до уваги, наявність ризиків, передбачених ст.177 КПК України, а також те, що кримінальним правопорушенням, у вчиненні якого підозрюється ОСОБА_4 було спричинено загибель двох людей, вважаю за можливе, у відповідності до вимог ч.4 ст.183 КПК України, не визначати розмір застави у кримінальному провадженні.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства. У рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 Європейський суд з прав людини вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства.

З огляду на викладені встановлені судом вище фактичні обставини справи, слідчий суддя приходить до висновку, що внесене органом досудового розслідування клопотання є підставним та обґрунтованим, а тому таке підлягає до задоволення в цілому.

Керуючись ст. ст. 177, 178, 183, 186, 193, 196, 197, 309 КПК України, слідчий суддя, -

П О С Т А Н О В И В :

Клопотання слідчого задоволити.

Застосувати відносно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки та мешканки АДРЕСА_1 , українки, громадянки України, заміжньої, на утриманні одна неповнолітня дитина, з вищою освітою, тимчасово не працюючої, раніше не судимої, підозрюваної у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст.286 КК України, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, без визначення розміру застави, строком до 60 (шістдесят) днів, а саме до 11 год. 10 хв., 27.02.2026 року.

Строк тримання під вартою ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , рахувати з моменту її фактичного затримання, а саме з 11 год. 10 хв., 06.01.2026 року.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку протягом п`яти днів з дня її оголошення, а підозрюваним, який перебуває під вартою, у той же строк з моменту вручення копії ухвали.

Ухвала підлягає негайному виконанню після її оголошення.

Слідчий суддя Ужгородського

міськрайонного суду ОСОБА_1