Ухвала суду № 133175580, 08.01.2026, Гадяцький районний суд Полтавської області

Справа № 526/3909/25

Провадження № 4-с/526/2/2026

У Х В А Л А

іменем України

08 січня 2026 року суддя Гадяцького районного суду Полтавської області Киричок С.А.,

з участю секретаря - Широколави О.В.,

скаржника ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в залі суду в м.Гадяч скаргу ОСОБА_1 на дії органу примусового виконання,

встановив :

22 грудня 2025 року ОСОБА_1 звернулася до Гадяцького районного суду Полтавської області зі скаргою, у якій просить зобов`язати приватного виконавця Лавріненко Я.В. у виконавчому провадженні № 79325362 відкритому на підставі виконавчого листа № 526/2929/24, виданого 07.08.2025 року Гадяцьким районним судом Полтавської області поновити її порушене право на державну соціальну допомогу з інвалідністю з дитинства шляхом зняття арешту чи повернення протиправно стягнутої державної соціальної допомоги особам з інвалідністю з дитинства та накладенням арешту лише на кошти, звернення стягнення на які не заборонено.

На обґрунтування скарги заявник вказує, що постановою приватного виконавця Виконавчого округу Полтавської області Лавріненко Я.В. від 10.10.2025 відкрито виконавче провадження №79325362 на підставі виконавчого листа №526/2929/24, виданого 07.08.2025 року Гадяцьким районним судом Полтавської області про стягнення з неї на користь ТОВ «Полтаваенергозбут» 50% судового збору у розмірі 1514 грн. Постановою приватного виконавця накладено арешт на рахунок НОМЕР_1 , на який зараховується соціальна допомога особам з інвалідністю з дитинства.

13 жовтня 2025 року вона звернулася до відповідача із заявою про зняття арешту з її рахунку, який відкрито у АТ «Ощадбанк», оскільки даний рахунок призначений для виплати соціальної допомоги, надавши на підтвердження зазначеного квитанцію про зарахування соціальної допомоги. Листом приватнго виконавця їй було повідомлено, що надана нею квитанція не може слугувати доказом зарахування державної соціальної допомоги особам з інвалідністю з дитинства, окрім того АТ «Ощадбанк» прийняв постанову виконавця у повному обсязі , вона не була повернена, повідомлення про те, що зазначений рахунок має цільове призначення від банку не надходило. В подальшому ОСОБА_1 звернулася до АТ «Ощадбанк» з проханням надати виписку за вказаним рахунком, однак станом на 12.12.2025 відповідь не надано. Вважає, що діями приватного виконавця були порушені її права. Також просить поновити строк на оскарження дій приватного виконавця.

06 січня 2026 року до суду від приватного виконавця Виконавчого округу Полтавської області Лавріненко Я.В. надійшло заперечення щодо скарги ОСОБА_1 на дії приватного виконавця, в якому просить відмовити у задоволенні скарги вказуючи про те, що 10.10.2025 року на підставі заяви стягувача ТОВ «Полтаваенергозбут» про примусове виконання рішення та виконавчого документа нею було відкрите виконавче провадження №79325362. Після виявлення рахунків боржника у автоматизованій системі виконавчого провадження, 13.10.2025 року було винесено постанову про арешт коштів боржника. Звертає увагу на те, що АТ «Ощадбанк» прийняв зазначену постанову в повному обсязі, не повернув, повідомлень про те, що рахунок боржника є зі спеціальним режимом використання від банку не надходило. Оскільки на рахунках боржника були виявлені кошти достатні для виконання рішення суду в повному обсязі та задоволення вимог стягувача за виконавчим документом, стягнення витрат виконавчого провадження та основної винагороди приватного виконавця, 27.11.2025 року було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі п.9 частини першої статті 39 ЗУ «Про виконавче провадження». Боржнику було надано письмову відповідь, у якій роз`яснено, про її право на звернення з заявою для визначення одного поточного рахунку для здійснення видаткових операцій у межах двох мінімальних заробітних плат, або надати заяву про зняття арешту з коштів з належно завіреними додатками, що підтверджують зазначені нею обставини. Таким чином вважає, що діяла відповідно до норм чинного законодавства.

В судовому засіданні скаржник ОСОБА_1 підтримала вимоги скарги та просила її задовольнити з підстав, зазначених у ній.

У судове засідання приватний виконавець Лавріненко Я.В. надала письмові заперечення проти задоволення скарги ОСОБА_1 . Зазначила, що всі виконавчі дії вчинені державним виконавцем у передбаченому законом порядку.

Суд заслухавши учасників справи, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені доводи, дійшов таких висновків.

Згідно з ст. 55, ст. 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Згідно з ч. 1 ст. 74 Закону України "Про виконавче провадження" (надалі по тексту - Закону N 1404-VIII) рішення дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Статтею 447 ЦПК України передбачено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Статтею 1 Закону N 1404-VIII передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно ст. 18 Закону N 1404-VIII, виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (ч. 1 ст. 13 Закону N 1404-VIII).

Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 56 Закону N 1404-VIII арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника.

При цьому, відповідно до ч. 7 ст. 56 цього Закону у порядку, встановленому цією статтею, виконавець, в провадженні якого знаходиться виконавче провадження, за заявою стягувача чи з власної ініціативи може накласти арешт на грошові кошти, які перебувають на рахунках (вкладах) чи на зберіганні у банках, інших фінансових установах і належать особі, яка має заборгованість перед стягувачем, яка підтверджена судовим рішенням, яке набрало законної сили.

Отже, виконавець зобов`язаний вживати передбачених Законом України "Про виконавче провадження" заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії, а також зобов`язаний здійснювати заходи забезпечення та заходи щодо примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом, у тому числі накладати арешт на кошти, які перебувають на рахунках.

Судом встановлено, що на підставі заяви стягувача ТОВ «Полтаваенергозбут» про примусове виконання рішення та виконавчого листа Гадяцького районного суду Полтавської області від 13.03.2025 року по справі №526/2929/24 приватни виконавцем Виконавчого округу Лавріненко Я.В. відкрито виконавче провадження N 79325362 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Полтаваенергозбут» 50 % судового збору у розмірі 1 514, 00 гривень.

Як зазначає приватний виконавець у запереченнях,після виявлення рахунків боржника у автоматизованій системі виконавчого провадження , 13.10.2025 року було винесено постанову про арешт коштів боржника.

ОСОБА_1 зазначає, що 13 жовтня 2025 подала приватному виконавцю Лавріненко Я.В. звернення з повідомленням , що банківський рахунок НОМЕР_1 є таким, на який вона отримує державну соціальну допомогу, що є підставою для зняття арешту.

Відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 59 Закону N 1404-VIII підставою для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом.

Відповідно до пункту 3 Інструкції про порядок відкриття і закриття рахунків клієнтів банків та кореспондентських рахунків банків - резидентів і не резидентів, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 12 листопада 2003 року N 492, поточний рахунок - рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання грошей і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України. До поточних рахунків також належать рахунки із спеціальним режимом їх використання, що відкриваються у випадках, передбачених законами України або актами Кабінету Міністрів України.

З наведеного вбачається, що під час вчинення виконавчих дій виконавець має право накладати арешт на кошти божника, що містяться на його рахунках у банківських установах. При цьому стаття 48 Закону N 1404-VIII встановлює невичерпний перелік рахунків, на кошти на яких накладати арешт заборонено, зазначаючи, що законом можуть бути визначені й інші кошти на рахунках боржника, звернення стягнення або накладення арешту на які заборонено.

Виконуючи рішення суду, виконавець може накладати арешт на будь-які кошти на рахунках боржника в банківських установах, крім тих, накладення арешту на які заборонено законом. Банк, який виконує відповідну постанову виконавця про арешт коштів боржника, відповідно до частини третьої статті 52 Закону N 1404-VIII повинен визначити статус коштів і рахунка, на якому вони знаходяться, та в разі їх знаходження на рахунку, на кошти на якому заборонено накладення арешту, банк зобов`язаний повідомити виконавця про цільове призначення коштів на рахунку та повернути його постанову без виконання, що є підставою для зняття виконавцем арешту із цих коштів згідно із ч. 4 ст. 59 Закону N 1404-VIII.

Кошти, переказані платником отримувачу, з моменту їх зарахування на банківський рахунок переходять у власність останнього, який має виключне право розпорядження ними, а банк у свою чергу в межах договору та відповідно до вимог законодавства виконує функції з обслуговування банківського рахунка клієнта (здійснює зберігання коштів, за розпорядженням клієнта проводить розрахунково-касові операції за допомогою платіжних інструментів тощо) і не є набувачем цих коштів. Кошти після зарахування на рахунок отримувача є його власністю, втратили свій цільовий статус (пенсії, соціальних виплат), та набули статус вкладу, що вбачається з висновків Верховного Суду України у постановах від 24.06.2015 у справі N 6-535цс15 та Верховного Суду у постанові від 03.02.2021 по справі N 756/1927/16-ц.

Відповідно до ч. 3 ст. 53 Закону N 1404-VIII не підлягають арешту в порядку, встановленому цим Законом, кошти, що перебувають на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом. Банк, інша фінансова установа, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у разі надходження постанови виконавця про арешт коштів, що знаходяться на таких рахунках, зобов`язані повідомити виконавця про цільове призначення рахунку та повернути постанову виконавця без виконання в частині арешту коштів, що знаходяться на таких рахунках.

АТ "Ощадбанк", на яке нормами статті 52 Закону N 1404-VIII покладений обов`язок визначати статус рахунка та можливість накладення арешту на кошти на ньому, постанову виконавця про накладення арешту на кошти боржника на рахунку відкритого на його ім`я виконало. Зазначене свідчить про те, що банк також не визнав цей рахунок та кошти на ньому такими, на які законом заборонено накладати арешт та звертати стягнення.

Згідно з ст. 56 Закону N 1404-VIII арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна. Арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі. Копії постанов, якими накладено арешт на майно (кошти) боржника, виконавець надсилає банкам чи іншим фінансовим установам, органам, що здійснюють реєстрацію майна, реєстрацію обтяжень рухомого майна, в день їх винесення. Про проведення опису майна (коштів) боржника виконавець виносить постанову про опис та арешт майна (коштів) боржника.

Відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 59 Закону України "Про виконавче провадження" підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом.

Для боржника надання вищевказаних підтверджуючих документів є процесуальною можливістю відновити свої права, порушені у зв`язку накладенням незаконного арешту, а для виконавця зняття такого арешту є здійсненням повноважень для усунення спричинених негативних наслідків. Однак це не виключає зобов`язання банку при виконанні приписів державного та/або приватного виконавця окремо від боржника повідомити виконавця про неможливість накладення арешту на грошові кошти боржника у зв`язку з забороною встановленою законом.

При цьому саме банк, який виконує відповідну постанову виконавця про арешт коштів боржника, повинен визначити статус коштів і рахунка, на якому вони знаходяться, та в разі знаходження на рахунку коштів, накладення арешту на які заборонено, банк зобов`язаний повідомити виконавця про цільове призначення коштів на рахунку та повернути його постанову без виконання, що є підставою для зняття виконавцем арешту із цих коштів згідно із частиною четвертою статті 59 Закону України «Про виконавче провадження».

Окрім того, як вбачається з постанови приватного виконавця Виконавчого округу Полтавської області Лавріненко Я.В. про закінчення виконавчого провадження від 27.11.2025 заборгованість за виконавчим документом, основна винагорода приватного виконавця та витрати виконавчого провадження сплачено у повному обсязі, чинність арешту майна боржника та іші заходи примусового виконання рішення припинено.

З урахування викладеного, державний виконавець, виконуючи свої професійні обов`язки та діючи в межах чинного законодавства, вчинив дії щодо виконання боржником рішення суду.

У частині вимоги скаржника щодо повернення протиправно стягнутої державної соціальної допомоги суд зазначає наступне.

Приватний виконавець Виконавчого округу Полтавської області Лавріненко Я.В. постановою від 27.11.2025 закінчила ВП 79325362 на підставі пункту 9 частини першої статті 39 Закону України "Про виконавче провадження" (фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом).

Стягнення в межах ВП № 79325362 з виконання рішення суду від 13.03.2025 у справі № 526/2929/24 було здійснене на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Полтаваенергозбут».

В даному випадку, цивільною процесуальною гарантією захисту майнових прав особи, яка полягає у поверненні сторін виконавчого провадження в попереднє становище через скасування правової підстави для виконання рішення та повернення стягувачем відповідачу (боржнику) всього одержаного за скасованим (зміненим) рішенням є поворот виконання рішення.

Інститут повороту виконання рішення спрямований на поновлення прав особи, порушених виконанням скасованого (зміненого) рішення, та є способом захисту цих прав у разі отримання стягувачем за виконаним та у подальшому скасованим (зміненим) судовим рішенням неналежного, безпідставно стягненого майна (або виконаних дій), оскільки правова підстава для набуття майна (виконання дій) відпала (абзац п`ятий підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 02.11.2011 № 13-рп/2011).

Поворот виконання рішення - це процесуальна форма захисту прав боржника. Воно можливе лише після набрання судовим рішенням законної сили. Його суть - у поверненні стягувачем боржнику всього одержаного за скасованим рішенням (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2019 у справі № 569/15646/16-ц).

Отже, зміст інституту повороту виконання рішення полягає у поновленні сторін виконавчого провадження у попередньому становищі шляхом повернення стягувачем всього одержаного за скасованим рішенням відповідачу (боржнику). Тобто повернення має відбуватися за рахунок коштів стягувача (сторони виконавчого провадження).

Відповідно до частини першої статті 15 Закону України "Про виконавче провадження" сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник.

Державний (приватний) виконавець є учасником виконавчого провадження (частина перша статті 14 Закону України "Про виконавче провадження"), діяльність якого полягає у вжитті передбачених законом заходів щодо примусового виконання рішень (частина перша статті 18 Закону України "Про виконавче провадження").Згідно з частинами першою, третьою статті 47 Закону України "Про виконавче провадження" грошові кошти, стягнуті з боржника (у тому числі одержані від реалізації майна боржника), зараховуються на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця.

Стягувачу - юридичній особі стягнуті грошові суми перераховуються виконавцем у встановленому порядку на визначені стягувачем рахунки.

Тобто зарахування коштів на рахунок виконавчої служби або приватного виконавця має тимчасової характер, після чого зараховані кошти підлягають перерахуванню на рахунок стягувача, який набуває право власності на відповідне майно.

Приватний виконавець не набуває майно під час примусового виконання рішень, окрім стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження (стаття 42 Закону України "Про виконавче провадження"). Відповідно, приватний виконавець не є набувачем коштів, які стягуються під час примусового виконання судового рішення (крім зазначених витрат).

Отже, поворот виконання рішення не може бути допущено за рахунок виконавця (за винятком випадків, коли він є стороною виконавчого провадження), оскільки, по-перше, поворот виконання рішення може бути здійснено за рахунок повернення стягувачем одержаного за скасованим рішенням; по-друге, виконавець не набуває права власності на майно (кошти), яке стягується під час вчинення виконавчих дій.

Таким чином, оскільки приватний виконавець не є стороною у виконавчому провадженні, а кошти, отримані нею в процесі примусового виконання рішення у цій справі, були перераховані на рахунки ТОВ «Полтаваенергозбут», тому ОСОБА_1 має право на їх повернення у порядку здійснення повороту виконання рішення шляхом стягнення відповідної суми з ТОВ «Полтаваенергозбут».

Враховуючи вищезазначене, суд приходить до висновків, що при накладенні арешту на грошові кошти відповідно до постанови від 13.10.2025 року державний виконавець за відсутності інформації про наявності на рахунку боржника коштів на які накладення арешту заборонено законом, діяла правомірно, а також враховуючи те, що арешт коштів з рахунку для отримання грошових коштів був знятий приватним виконавцем, зазначена скарга не підлягає до задоволення.

Керуючись ст. ст. 447-451 ЦПК України, суд-

ухвалив:

У задоволенні скарги ОСОБА_1 на дії органу примусового виконання - відмовити.

Ухвала судді може бути оскаржена до Полтавського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Повний текст ухвали складено 08 січня 2026 року.

Суддя: С. А. Киричок