Рішення № 13316907, 20.12.2010, Господарський суд Луганської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

91000, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел. 55-17-32

______

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.12.10 Справа № 15/101пд.

За позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю «Техномет»№ 1» , м. Харків

до Приватного підприємства «Віком-Гранд-Мет», м. Луганськ

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача –Державну податкову інспекцію у Московському районі міста Харкова, м. Харків

про визнання договору дійсним

Суддя господарського суду Луганської області

Пономаренко Є.Ю.

За участю:

від позивача –Дуліна В.О., представник за довіреністю № б/н від 01.09.2010;;

від відповідача - Яковенко С.І., представник за довіреністю № б/н від 17.12.2010;

від 3-ої особи - представник не прибув.

До початку слухання справи по суті не заявлено вимогу про фіксування судового процесу з допомогою звукозаписувального технічного засобу, у зв’язку з чим відповідно до ст. ст. 4-4, 81-1 Господарського процесуального кодексу України таке фіксування судом не здійснювалося.

Суть спору: позивачем заявлено вимогу:

- визнати правочин, укладений між ТОВ «Техномет»№ 1»та ПП «Віком-Гранд-Мет», на надання послуг з порізки металопрокату дійсними, а також первинні документи, виписані на їх виконання –акти виконаних робіт, прибуткові та видаткові накладні, податкові накладні такими, що спрямовані на реальне настання правових наслідків, та такими, що не порушують публічного порядку та відповідають нормам діючого законодавства.

Позовні вимоги мотивовано наступними доводами. У червні 2010 року ДПІ у Московському районі м. Харкова проводила виїзну перевірку позивача з питань взаємовідносин з відповідачем, про що було складено акт від 16.06.2010 № 7061/18/34470759. В акті було зазначено, що Курiлов Генадiй Іванович, директор відповідача, функції директора та головного бухгалтера ПП «Вiком-Гранд-Мет»не виконував та нiкого на це не уповноважував, угод з ТОВ «Техномет»№ 1»не укладав та нiкого на це не уповноважував, нiякi товарно-матерiальнi цiнностi на адресу ТОВ «Техномет»№ 1»не постачав, яким чином проводились розрахунки з ТОВ «Техномет»№ 1»не знає. Тому, позивач з посиланням на те, що ДПІ у Московському районі м. Харкова визнала договори, укладені між позивачем та відповідачем, недійсними та донарахувала податкове зобов’язання, просить визнати його дійсним посилаючись на 218 Цивільного кодексу України.

Представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Відповідач вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 78 Господарського процесуального кодексу України у разі визнання відповідачем позову господарський суд приймає рішення про задоволення позову за умови, що дії відповідача не суперечать законодавству або не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб.

Дії відповідача по визнанню позову суперечать законодавству та зачіпають інтереси держави в особі податкового органу.

Тому, суд не приймає визнання позову відповідача та розглядає спір по суті згідно вимог чинного законодавства.

Третя особа не скористалася правом на участь в судовому засіданні, хоча про дату, час та місце судового засідання була повідомлена належним чином.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши представників сторін, встановивши фактичні обставини справи, оцінивши доводи сторін та надані ними докази, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню виходячи з наступних підстав.

Позивачем заявлено вимоги: визнати правочин, укладений між ТОВ «Техномет»№ 1»та ПП «Віком-Гранд-Мет», на надання послуг з порізки металопрокату дійсними, а також первинні документи, виписані на їх виконання –акти виконаних робіт, прибуткові та видаткові накладні, податкові накладні такими, що спрямовані на реальне настання правових наслідків, та такими, що не порушують публічного порядку та відповідають нормам діючого законодавства.

В обґрунтування заявленого позову позивач посилається на наступне:

ДПІ у Московському районі м. Харкова визнала договори, укладені між позивачем та відповідачем, недійсними на підставі ст.ст. 203, 215, 228 Цивільного кодексу України, та донарахувала податкове зобов’язання.

У зв’язку з викладеним, позивач просить визнати спірний договір дійсним з посиланням, зокрема, на ст. 218 Цивільного кодексу України.

Позовні вимоги, що пред’являються до суду мають відповідати встановленим матеріально-правовим способам захисту порушених прав та інтересів.

Способи захисту порушених прав та інтересів визначені зокрема у ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України та ч. 2 ст. 20 Господарського кодексу України.

Наведений у зазначених нормах переліки не встановлюють такого способу захисту як визнання правочину дійсним.

Разом з тим, відповідно до абз. 2 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Можливість визнання договору дійсним встановлена законодавством лише у двох випадках, які передбачені нормами ч. 2 ст. 218 Цивільного кодексу України та ч. 2 ст. 220 того ж Кодексу.

Так, згідно ч. ст. 218 ЦК України якщо правочин, для якого законом встановлена його недійсність у разі недодержання вимоги щодо письмової форми, укладений усно і одна із сторін вчинила дію, а друга сторона підтвердила її вчинення, зокрема шляхом прийняття виконання, такий правочин у разі спору може бути визнаний судом дійсним.

Отже, зазначена норма ст. 218 ЦК України застосовується у випадках коли правочин, для якого встановлена обов'язковість письмової форми, укладено усно.

Відповідно до ч. 1 ст. 208 Цивільного кодексу України правочини між юридичними особами належить вчиняти в письмовій формі.

У даному випадку спірний правочин вчинено в письмовій формі.

Таким чином, положення ст. 218 Цивільного кодексу України не може бути застосовано до спірної ситуації.

Отже, позовна вимога з посиланням на ст. 218 Цивільного кодексу України є необґрунтованою.

Частиною 2 статті 220 Цивільного кодексу України передбачена можливість визнання судом договору дійсним у разі, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Вочевидь, що зазначена норма теж не стосується спірних відносин.

Таким чином, в законодавстві відсутня норма, яка б передбачала можливість звернення до суду з вимогою про визнання договору про надання послуг дійсним, в даній ситуації.

Тому, позовна вимога про визнання договору про надання послуг дійсним не підлягає задоволенню.

Стосовно вимоги щодо визнання первинних документів, виписаних на їх виконання –актів виконаних робіт, прибуткових та видаткових накладних, податкових накладних такими, що спрямовані на реальне настання правових наслідків, та такими, що не порушують публічного порядку та відповідають нормам діючого законодавства слід зазначити наступне.

Наведена вимога не відповідає встановленим способам захисту порушеного права.

Відповідно до ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:

1) визнання права;

2) визнання правочину недійсним;

3) припинення дії, яка порушує право;

4) відновлення становища, яке існувало до порушення;

5) примусове виконання обов'язку в натурі;

6) зміна правовідношення;

7) припинення правовідношення;

8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;

9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Згідно із ч. 2 ст. 20 Господарського кодексу України права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом:

- визнання наявності або відсутності прав;

- визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів;

- визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом;

- відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання;

- припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення;

- присудження до виконання обов'язку в натурі;

- відшкодування збитків;

- застосування штрафних санкцій;

- застосування оперативно-господарських санкцій;

- застосування адміністративно-господарських санкцій;

- установлення, зміни і припинення господарських правовідносин;

- іншими способами, передбаченими законом.

Іншими нормами законодавства також не встановлено такого способу захисту порушеного права як пред’явлення позовної вимоги про визнання актів виконаних робіт, прибуткових та видаткових накладних, податкових накладних такими, що спрямовані на реальне настання правових наслідків, та такими, що не порушують публічного порядку та відповідають нормам діючого законодавства.

У зв’язку з тим, що позивачем невірно обрано спосіб захисту порушеного права відповідно до ст. ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України та ч. 2 ст. 20 Господарського кодексу України у задоволенні такої вимоги слід відмовити.

Правова позиція, згідно з якою, дійшовши висновку про те, що предмет позову не відповідає встановленим законом або договором способам захисту прав, суд повинен відмовити у позові, а не припиняти провадження у справі за її непідвідомчістю суду наведена у постановах Верховного Суду України, зокрема, від 13.07.2004 по справі N 10/732 та в інформаційних листах Вищого господарського суду України від 11.04.2005 N 01-8/344 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році" (п. 14), від 25.11.2005 N 01-8/2229 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у I півріччі 2005 року" (п. 3), від 13.08.2008 N 01-8/482 «Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року»(п. 3).

Таким чином, у задоволенні позову слід відмовити повністю.

Відповідно до ст. ст. 44, 49 ГПК України, судові витрати у складі: 85 грн. 00 коп. державного мита, а також 236 грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 44, 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

в и р і ш и в:

1. У задоволенні позову відмовити повністю.

2. Судові витрати у складі: 85 грн. 00 коп. державного мита, а також 236 грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покласти на позивача.

В судовому засіданні 20.12.2010 було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення. Повне рішення складено 23.12.2010.

Суддя

Є.Ю. Пономаренко