Рішення № 133162699, 07.01.2026, Мурованокуриловецький районний суд Вінницької області

Справа № 139/866/25

Провадження № 2/139/546/25

РІШЕННЯ

іменем України

07 січня 2026 року Мурованокуриловецький районний суд Вінницької області в складі: головуючої - судді Тучинської Н.В.,

з участю секретаря судових засідань Хонькович Л.І.,

розглянувши в селищі Муровані Курилівці у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором,

у с т а н о в и в:

18 жовтня 2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «АВЕНТУС УКРАЇНА» та ОСОБА_1 було укладено Договір № 3072262, відповідно до умов якого Кредитодавець надав Споживачу кредит у сумі 10 тисяч гривень, а Позичальник зобов`язалася одержати та повернути кошти кредиту, сплатити проценти за користування ним. ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» свої зобов`язання за договором виконало в повному обсязі. Відповідач своїх зобов`язань з повернення грошових коштів належним чином не виконала.

30 червня 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «АВЕНТУС УКРАЇНА» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ» було укладено Договір № 3072262, відповідно до якого ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» відступило на користь ТОВ «ФК «ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, зокрема, й за договором № 3072262 від 18 жовтня 2020 року.

23 травня 2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ» та Товариством з обмеженою відповідальністю "ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС" укладено Договір №23/05/24, у відповідності до умов якого ТОВ «ФК «ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ» відступило, а ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» права вимоги до позичальників за кредитними договорами, в тому числі за Договором № 3072262 від 18 жовтня 2020 року.

Через підсистему «Електронний суд» 16 грудня 2025 року за підписом директора ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» Сердійчук Я.Я. до суду подано позов про стягнення заборгованості за Кредитним договором № 3072262, укладеним 18 жовтня 2020 року між ТОВ "АВЕНТУС УКРАЇНА" та ОСОБА_1 , в сумі 32800 гривень.

16 грудня 2025 року на підставі ч. 6 ст. 187 ЦПК України отримано підтвердження про зареєстроване місце проживання відповідача в АДРЕСА_1 .

Ухвалою від 16 грудня 2025 року (а.с. 11) позовну заяву прийнято до розгляду Мурованокуриловецького районного суду, відкрито провадження у справі та ухвалено про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін на 09-ту годину 07 січня 2026 року. Цією ж ухвалою відповідачу встановлено строк в 15 днів з дня вручення ухвали для подання відзиву на позов та заяви із запереченням щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження.

25 грудня 2025 року на електронну адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву про стягнення з неї кредитної заборгованості (а.с. 15). У відзиві ОСОБА_1 з позовними вимогами не погоджується, вважає їх необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, зокрема, оскільки: з моменту укладення договору до дня звернення позивача до суду з даним позовом минуло більше трьох років, а також позивач не довів належного повідомлення її як споживача про перехід права вимоги, про обсяг переданих прав та про передання первинних документів за кредитним договором. Просить застосувати наслідки спливу строку позовної давності та відмовити у позові.

01 січня 2026 року через підсистему «Електронний суд» за підписом директора ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» Сердійчук Я.Я. до суду подано відповідь на відзив на позовну заяву (а.с. 21-28), в якому спростовується заява відповідача про сплив позовної давності та обґрунтовується вимога про нараховані проценти.

В судове засідання сторони не з`явилися. Про час та місце розгляду повідомлені належним чином, про що свідчить факт подання ними відповідних заяв по суті (відзиву та відповіді на відзив), крім того:

Позивачу судову повістку-повідомлення та копію ухвали про відкриття провадження доставлено в кабінет «Електронного суду» 16 грудня 2025 року. Позивач в абз. 5 позовної вимоги (а.с. 5) просив розгляд справи проводити за відсутності представника позивача.

Судову повістку-повідомлення з копією ухвали про розгляд справи в спрощеному провадженні з повідомленням сторін 16 грудня 2025 року було направлено відповідачу на адресу зареєстрованого місця проживання, однак поштове відправлення не вручено, оскільки адресат відсутній за вказаною адресою (а.с. 31). Також копії вказаних вище документів відповідачу направлено та доставлено на зазначену у позовній заяві електронну адресу (а.с. 14).

30 грудня 2025 року представник позивача Сердійчук Я.Я. через підсистему «Електронний суд» подала клопотання про відкладення розгляду справи з метою можливості подати відповідь на відзив (а.с. 19).

З врахуванням обставини, що представник позивача вчасно, у визначені судом строки, до початку судового засідання подала відповідь на відзив (а.с. 21-28), враховуючи положення ч. 4 ст. 279 ЦПК України про підстави для відкладення судового засідання, суд постановив про можливість розгляду справи у цьому судовому засіданні без його відкладення.

За приписами ч. 1 ст. 279 ЦПК України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими ЦПК України для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 ЦПК України.

Тому, з урахуванням положень ч. 3 ст. 211, ч. 1 ст. 223 ЦПК України, суд ухвалив про розгляд справи без участі сторін.

Розглянувши справу, суд прийшов до висновку, що позовна вимога підлягає до часткового задоволення, враховуючи таке:

За правилами статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 1 ст. 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Судом установлено, що 18 жовтня 2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «АВЕНТУС УКРАЇНА» та ОСОБА_1 було укладено Договір про надання споживчого кредиту № 3072262. За умовами цього Договору Товариство надає Споживачу кредит у гривні, а Споживач зобов`язується одержати та повернути кошти кредиту, сплатити проценти за користування ним та виконати інші обов`язки, передбачені Договором (п. 1.2.); сума кредиту 10000 гривень (п. 1.3.); строк кредиту 30 днів, дата повернення кредиту вказується в Графіку платежів, що є Додатком №1 до цього Договору (п. 1.4.); орієнтовна реальна річна процентна ставка на дату укладення Договору складає за стандартною ставкою 695,40% річних, за зниженою ставкою 660,63% річних (п. 1.7.); орієнтовна загальна вартість кредиту на дату укладення Договору складає за стандартною ставкою 15700 гривень, за зниженою ставкою 15415 гривень (п. 1.8.); кошти кредиту надаються Товариством у безготівковій формі шляхом їх перерахування за реквізитами платіжної картки № НОМЕР_1 або іншої платіжної картки, реквізити якої надані Споживачем Товариству з метою отримання кредиту (п. 2.1.); нарахування процентів за Договором здійснюється на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування кредитом, але не більше 90-та календарних днів поспіль з моменту виникнення прострочення, виходячи із фактичної кількості днів у місяці та у році, тобто метод факт/факт (п. 3.1.); строк кредиту може бути продовжено на кількість днів, зазначену в п. 1.4. Договору, якщо між Сторонами буде досягнута домовленість про таке продовження у порядку, визначеному п.п. 4.2.-4.5. Договору (п. 4.1.); пропозиція (оферта) Споживача щодо продовження строку користування кредитом вчиняється шляхом здійснення платежу на користь Товариства у розмірі не менше суми нарахованих та несплачених на дату платежу процентів, відповідь на яку Товариство може надати протягом 24 годин з моменту вчинення вказаних дій Споживачем (п. 4.3.); підписуючи цей Договір, Споживач підтверджує, що перед укладенням цього Договору йому була в чіткій та зрозумілій формі надана інформація: а) за спеціальною формою (паспорт споживчого кредиту) відповідно до ст. 9 Закону України «Про споживче кредитування; б) вказана в ч.ч. 1, 2 ст. 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» та розміщена на Веб-сайті та він ознайомлений з усіма умовами Правил надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА», повністю розуміє їх, погоджується з ними і зобов`язується неухильно їх дотримуватися (п. 9.8.).

Відповідно до п. 9.6. договір вважається укладеним з моменту його підписання електронним підписом Споживача, що відтворений шляхом використання Споживачем одноразового ідентифікатора. Про що свідчить п. 10 Договору, в якому зазначено ПІБ: ОСОБА_1 , адреса реєстрації в с. Виноградне Мурованокуриловецького району Вінницької області, РНОКПП, паспортні дані, електронна адреса, номери мобільного телефону, одноразовий ідентифікатор: НОМЕР_2 .

Частиною першою ст. 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Загальні правила щодо форми договору визначені ст. 639 ЦК України, згідно з якою договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі. Якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлена письмова форма, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами.

У п.п. 5, 6 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі; електронний підпис одноразовим ідентифікатором це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) або електронний договір повинні містити інформацію щодо можливості отримання стороною такої пропозиції або договору у формі, що унеможливлює зміну змісту. Якщо покупець (споживач, замовник) укладає електронний договір шляхом розміщення замовлення за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, продавець (виконавець, постачальник) зобов`язаний оперативно підтвердити отримання такого замовлення. Замовлення або підтвердження розміщення замовлення вважається отриманим у момент, коли сторона електронного договору отримала доступ до нього.

У разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст.12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст.12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Згідно зі ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання зокрема електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Як зазначив Верховний Суд у постанові від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19, не кожна електронна правова угода вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично - у вигляді окремого документа.

Відповідач у своєму відзиву не ставить під сумнів факт наявності у неї кредитних правовідносин із ТОВ «АВЕНТУС Україна», а факт сплати нею частини заборгованості свідчить про визнання нею факту наявності кредитних правовідносин із ТОВ «АВЕНТУС Україна» на підставі Договору № 3072262 від 18.10.2020.

Частиною 1 ст. 1048 ЦК України встановлено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом; розмір і порядок одержання процентів установлюються договором; якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитор) зобов`язана надати грошові кошти (кредит) позичальнику в розмірі і на умовах, передбачених договором, а позичальник зобов`язаний повернути кредит і сплатити відсотки.

Частина 2 ст. 1056-1 ЦК України визначає, що розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Статтями 526, 527, 530 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином, в установлений строк і відповідно до умов договору та вимог закону. Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За змістом ст.ст. 610, 612 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання. Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами договору або встановлений законом.

Відповідно до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання наступають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Факт отримання ОСОБА_1 кредиту підтверджується інформацією ТОВ ФК «ВЕН ФОР ПЕЙ» № 6153-ВП від 07 листопада 2025 року, згідно якої за дорученням ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» було здійснено наступні успішні перекази коштів на картки клієнтів, зокрема, 18.10.2020 на суму 10000 гривень, маска картки НОМЕР_3 , код авторизації 495423, номер транзакції в системі WayForPay creditplus-11562244. Пунктом 2.1. Кредитного договору визначено, кошти кредиту надаються Товариством у безготівковій формі шляхом їх перерахування за реквізитами платіжної картки № НОМЕР_1 або іншої платіжної картки, реквізити якої надані Споживачем Товариству з метою отримання кредиту (п. 2.1.). Як зазначено вище у цьому рішенні, відповідач не оспорює факту отримання від ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» 18.10.2020 кредиту в сумі 10000 гривень.

Згідно графіка платежів до Договору про надання споживчого кредиту № 3072262 від 18 жовтня 2020 року (додаток № 1 до договору про надання споживчого кредиту № 3072262 від 18 жовтня 2020 року), ОСОБА_1 17 листопада 2020 року зобов`язана була сплатити за Кредитом 15415 гривень, з яких: 10000 гривень сума кредиту; 5415 гривень - сума нарахованих процентів.

Із розрахунку заборгованості, який сформовано і підписано ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА», слідує, що ОСОБА_1 належним чином не виконала свого зобов`язання з повернення кредиту та відсотків за користування ним своєчасно. Зокрема, лише 18 листопада 2020 року в рахунок погашення заборгованості здійснила платіж в сумі 5605 гривень.

У розділі 4 Договору № 3072262 про надання споживчого кредиту від 18 жовтня 2020 року передбачено процедуру пролонгації строку договору.

Так, п. 4.1. Договору встановлено, що строк кредиту може бути продовжено на кількість днів, зазначену в п.1.4. Договору (30 днів), якщо між Сторонами буде досягнута домовленість про таке продовження у порядку, визначеному пунктами 4.2.-4.5 Договору.

Зокрема, п. 4.3. Договору визначено, що Пропозиція (оферта) Споживача щодо продовження строку користування кредитом вчиняється шляхом здійснення платежу на користь Товариства у розмірі не менше суми нарахованих та несплачених на дату платежу процентів.

Як вбачається із поданого до суду Розрахунку заборгованості, станом на 18 листопада 2020 року ОСОБА_1 було нараховано 5605 гривень заборгованості з процентів, і саме таку суму боржник сплатила 18 листопада 2020 року як погашення заборгованості за договором.

Оскільки ОСОБА_1 , здійснюючи вказаний платіж, не повідомила Кредитора про небажання продовжувати строк користування кредитом у будь-який із способів, передбачений у п. 4.3. Договору, наступили наслідки, встановлені останнім реченням цього пункту: платіж розцінено Товариством як пропозиція (оферта) Споживача щодо продовження строку користування кредитом.

Пунктом 4.6. Договору сторони погодили, що вказаний порядок внесення змін до Договору щодо продовження строку кредиту, Сторони вважають таким, що вчинений в письмовій формі, оскільки, воля Сторін в даному випадку виражена за допомогою технічного засобу зв`язку, що відповідає вимогам, встановленим статтею 207 Цивільного кодексу України до письмової форми правочину.

Отже, враховуючи ці положення Договору № 3072262 про надання споживчого кредиту від 18 жовтня 2020 року, факт внесення Споживачем ОСОБА_1 18 листопада 2020 року платежу на погашення заборгованості за процентами, порядок розрахунку нового строку кредитування, встановлений п. 4.5. Договору, строк користування вказаним кредитом пролонгувався на 30 днів до 18 грудня 2020 року включно.

Інших відомостей про пролонгацію Договору № 3072262 про надання споживчого кредиту від 18 жовтня 2020 року суду не надано.

Як слідує із розрахунку заборгованості, відзиву (а.с. 15), ОСОБА_1 не виконала свого зобов`язання з повернення кредиту та процентів за користування кредитом.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 43 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18).

Процесуальні обов`язки відповідача полягають, зокрема, у здійсненні ним активних процесуальних дій, наданні доводів та доказів, що стосуються існування цивільних прав позивача як кредитора у зобов`язанні. Така правова позиція міститься у п. 6.8. постанови ВП ВС від 15 червня 2021 року у справі № 904/5726/19.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 512, ст. 514 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з вимогами чинного законодавства заміна осіб в окремих зобов`язаннях через волевиявлення сторін (відступлення права вимоги) є різновидом правонаступництва та можливе на будь-якій стадії процесу.

Статтею 516 ЦК України визначено порядок заміни кредитора у зобов`язанні. За змістом цієї норми заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

30 червня 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «АВЕНТУС УКРАЇНА» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ» було укладено Договір факторингу № 30062021, відповідно до якого ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» відступило на користь ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ» права вимоги до позичальників, в тому числі за договором № 3072262.

Відповідно до витягу з додатку № 1 до договору факторингу № 30062021 від 30 червня 2021 року Реєстру боржників від 30 червня 2021 року, ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ» набуло права вимоги до ОСОБА_1 за Кредитним договором № 3072262 в розмірі 32800 гривень.

23 травня 2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ» та Товариством з обмеженою відповідальністю "ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС" укладено Договір факторингу № 23/05/24, відповідно до умов якого Фактор передає грошові кошти, що дорівнюють Ціні продажу, в розпорядження Клієнта за плату, а Клієнт відступає Факторові Права Вимоги до Боржників, зазначених в Реєстрі Заборгованостей (Додаток № 1 до цього Договору), в розмірі Портфеля Заборгованості.

Пунктом 5.2. договору факторингу № 23/05/24 визначено, що перехід від Клієнта до Фактора Прав Вимоги за Портфелем Заборгованості відбувається в момент підписання Актів прийому-передачі Реєстру Заборгованостей (з одночасною передачею Реєстру Заборгованостей в електронному вигляді), після чого Фактор стає кредитором по відношенню до Боржників стосовно Портфеля Заборгованості та набуває відповідні Права Вимоги.

Відповідно до Витягу з реєстру заборгованостей № 1 від 23 травня 2024 року ТОВ "ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС" набуло права вимоги до ОСОБА_1 за Кредитним договором № 3072262 в розмірі 32800 гривень.

20 грудня 2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ» та Товариством з обмеженою відповідальністю "ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС" укладено додаткову угоду № 1 до договору факторингу № 23/05/24 від 23 травня 2024 року, в якій сторони погодили, у зв`язку з виявленням технічної помилки, внесення змін до реєстру заборгованостей.

Щодо наявності підстав для задоволення заявленого розміру вимог, суд враховує таке:

Позивач заявив вимогу про стягнення із ОСОБА_1 заборгованості за Кредитним договором № 3072262 від 18 жовтня 2020 року в сумі 32800 гривень, з яких: 10000 гривень - заборгованість за основним зобов`язанням (за тілом кредиту), 22800 гривень заборгованість за відсотками.

Таку позовну вимогу позивач обґрунтовує, зокрема, обставиною, що наступні після первісного кредитора ТОВ «ФК «ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ» та позивач нарахувань за Кредитним договором № 3072262 не здійснювали.

Одночасно, у відповіді на відзив (а.с. 21-28), обґрунтовуючи нарахування процентів за користування кредитом до 18 березня 2021 року, представник позивача посилається на підпункти Договору № 3072262, яких не існує у поданому до суду тексті, або ж на зміст пунктів (наприклад, п. 4.3.) Договору, який не відповідає тому, який підписано його сторонами, зокрема, відповідачем ОСОБА_1 .

Суд не погоджується з таким обґрунтуванням ціни позову, оскільки, як зазначено у цьому рішенні вище, суду не надано доказів чи відомостей про законність і підставність пролонгації Договору № 3072262 про надання споживчого кредиту від 18 жовтня 2020 року поза 18 грудня 2020 року включно.

Велика Палата Верховного Суду у п. 54 постанови від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 висловила правову позицію, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

Поняття «користування кредитом», яким послуговуються скаржники, є окремим випадком «користування чужими коштами». Термін «користування чужими коштами» Велика Палата Верховного Суду розтлумачила в постанові від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17 (пункти 34, 35, 37 відповідно). Зокрема, суд виснував: «Термін «користування чужими коштами» може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.

Відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані законодавством. Зокрема, відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом; розмір і порядок одержання процентів установлюються договором; якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України».

Отже, «користування кредитом» - це можливість позичальника за плату правомірно не повертати кредитору борг (кредит) протягом певного періоду часу, погодженого сторонами кредитного договору.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16 наголошує, що проценти відповідно до статті 1048 ЦК України сплачуються не за сам лише факт отримання позичальником кредиту, а за «користування кредитом» (тобто за можливість позичальника за плату правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу) (п. 81).

У пунктах 84-87 цієї постанови ВП ВС констатовано: зі спливом строку кредитування позичальник не повинен сплачувати за нього нові проценти відповідно до статті 1048 ЦК України (п. 84); очікування кредитодавця, що позичальник повинен сплачувати проценти за «користування кредитом» поза межами строку, на який надається такий кредит (тобто поза межами існування для позичальника можливості правомірно не сплачувати кредитору борг), виходять за межі взаємних прав та обов`язків сторін, що виникають на підставі кредитного договору, а отже, такі очікування не можуть вважатись легітимними (п. 85); невиконання зобов`язання з повернення кредиту не може бути підставою для отримання позичальником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу, а отже - і для виникнення зобов`язання зі сплати процентів відповідно до статті 1048 ЦК України (п. 86); надання кредитодавцю можливості нарахування процентів відповідно до статті 1048 ЦК України поза межами строку кредитування вочевидь порушить баланс інтересів сторін - на позичальника буде покладений обов`язок, який при цьому не кореспондує жодному праву кредитодавця (п. 87).

Отже, припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України (п. 91 згаданої вищи постанови ВП ВС).

Вказаних вище висновків Велика Палата Верховного Суду також дійшла у постановах від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 (пункти 53, 54) та від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 (пункт 6.19). Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16 не знайшла підстав для відступу від таких висновків.

Щодо можливості нарахування процентів поза межами стоку кредитування на підставі умов договору, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16 у п. 114 зауважила: «сторони не можуть з посиланням на принцип свободи договору домовитись про те, що їхні відносини будуть регулюватися певною нормою закону за їхнім вибором, а не тією нормою, яка регулює їхні відносини виходячи з правової природи останніх». Натомість Велика Палата Верховного Суду вважає, що у цивільних відносинах, які регулює глава 71 ЦК України, важливо дотримати баланс інтересів позичальника та позикодавця в межах кредитних відносин (п. 120).

Отже, оскільки строк кредитування за Договором № 3072262 про надання споживчого кредиту закінчився 18 грудня 2020 року, то доведеним є розмір заборгованості ОСОБА_1 за цим Договором у розмірі 15700 гривень, з яких 10 тисяч гривень сума заборгованості за тілом кредиту і 700 гривень заборгованість за процентами за користування кредитом (взято з п. 62 поданої до суду в електронному вигляді Картки обліку Договору (розрахунку заборгованості)).

Така позиція суду ґрунтується на висновках ВП ВС, зроблених у постанові від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16 про те, що якщо боржник не сплатив суму боргу, яка складається з тіла кредиту та процентів, нарахованих в певній сумі на час закінчення строку кредитування, то прострочення такого грошового зобов`язання не призводить до подальшої зміни його розміру (п. 100).

Одним із загальних принципів цивільного процесу є змагальність сторін, відповідно до якого учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Щодо клопотання відповідача про застосування позовної давності, суд вважає, що воно не підлягає задоволенню з огляду на таке:

Строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутись до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Цивільним кодексом України визначено два види строків позовної давності: а) загальний; б) спеціальні.

Загальні строки позовної давності є абстрактними, поширюються на всі цивільні правовідносини, за винятком тих, щодо яких законом встановлений інший строк або які взагалі виведені з-під дії строків позовної давності.

Загальний строк позовної давності складає три роки і не залежить від суб`єктного складу правовідносин (ст. 257 ЦК України).

Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок (ст. 253 ЦК України).

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України). Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Так, за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5 ст. 261 ЦК України).

Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (ч. 1 ст. 530 ЦК України).

Судом встановлено, що строк повернення грошових коштів за Договором № 3072262 про надання споживчого кредиту від 18 жовтня 2020 року сторонами визначено до 17 листопада 2020 року та пролонговано до 18 грудня 2020 року.

У відзиві на позовну заяву заявлено про застосування позовної давності.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Відповідно до ст. 261 ЦК України початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов.

У цій справі початком строку позовної давності є 19 грудня 2020 року.

Таким чином, з огляду навищенаведені норми, право позивача на звернення до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором мало б обмежуватися останніми трьома роками, які передували поданню такого позову, тобто датою 19 грудня 2023 року.

Установлення часових меж судового захисту порушеного права забезпечує правову стабільність та сприяє усуненню правової невизначеності. Позовна давність спонукає учасників правовідносин до вчинення дій, спрямованих на захист порушених прав, у чітко визначені строки, які мають бути розумними.

За загальним правилом позовна давність триває безперервно з моменту усвідомлення учасником правовідносин порушення його права і до спливу цього строку звернення до суду.

Законодавство може визначати певні обставини, які впливають на перебіг позовної давності і змінюють порядок її обчислення. До таких обставин відноситься зупинення перебігу позовної давності та її переривання, що передбачено статтями 263 та 264 ЦК України.

Водночас під час дії карантину та воєнного стану законодавець застосував нову конструкцію, якою тимчасово доповнив перелік обставин, які впливають на перебіг позовної давності, а саме продовження позовної давності.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з 12 березня 2020 року на всій території України було встановлено карантин.

Законом України № 530-ІХ від 17 березня 2020 року "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" введення карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, віднесено до форс-мажорних обставин (ч. 2 ст. 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати").

Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» (далі - Закон № 540-IX) розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 12, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Цей Закон набрав чинності 02 квітня 2020 року.

Строк дії карантину неодноразово продовжувався, а відмінений він був з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».

Отже, під час дії карантину позовна давність була продовжена з 02 квітня 2020 року до 30 червня 2023 року.

Поряд з цим, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який неодноразово продовжувався та діє і на теперішній час.

Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 19, яким передбачено, що у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

Законом України від 08 листопада 2023 року № 3450-ІХ «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини» пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України викладено в новій редакції, відповідно до якої у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. Закон № 3450-ІХ набрав чинності 30 січня 2024 року.

Таким чином, в умовах дії воєнного стану строк звернення до суду (позовна давність) було продовжено від початку воєнного стану до 29 січня 2024 року, а після 30 січня 2024 року перебіг такого строку зупинився.

Така позиція суду ґрунтується на правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 липня 2025 року у справі № 903/602/24.

Законом України «Про внесення зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності» від 14 травня 2025 року № 4434-IX, пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України виключено. Цей Закон набрав законної сили 04 вересня 2025 року.

За описаних вище обставин та змін до цивільного законодавства, перебіг позовної давності у правовідносинах сторін у цій справі розпочався лише 04 вересня 2025 року, а тому позивач звернувся до суду у межах строку позовної давності, і наслідки спливу позовної давності застосовуватися не можуть.

За приписами п. 6 ч. 1 ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, в тому числі, питання як розподілити між сторонами судові витрати.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи.

Частиною 1 ст. 141 ЦПК України встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру заявлених позовних вимог, а п. 3 ч. 2 цієї норми, - що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивач заявив до суду позовну вимогу з ціною позову 32800 гривень, сплативши 2422 гривень 40 копійок судового збору (а.с. 6). Суд у цьому судовому рішенні прийшов до висновку про задоволення позову в розмірі 15700 гривень, що складає 47,87% від заявленої вимоги. Тому і компенсація судових витрат, зокрема, у вигляді сплаченого при зверненні до суду судового збору підлягає у розмірі 47,87% або 1159 гривень 60 копійок.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України).

Статтею 59 Конституції України визначено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Згідно з п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Відповідно до ст. 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. У разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

У цій справі 02 липня 2024 року між "ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС " та АО "ЛІГАЛ АССІСТАНС" було укладено Договір про надання правової допомоги № 02-07/2024. Предметом цього Договору є надання АО юридичної допомоги в обсязі та на умовах передбаченим даним договором (пп. 1.1. п.1). Вартість послуг узгоджується сторонами у заявці на надання юридичної допомоги, які є невід`ємними додатками до цього Договору (форма заявки визначена в Додатку № 1 до Договору) (пп. 4.1. п. 4); Клієнт зобов`язується оплатити надані АО послуги після надання ним Клієнту відповідного рахунку для оплати (пп. 4.2. п. 4); факт надання послуг за договором підтверджується Актом про надання юридичної допомоги (форма акту визначена Додатком №2 до Договору), який готується АО (пп. 4.3. п. 4); сума визначена в Акті про надання юридичної допомоги, є гонораром АО за надання юридичної допомоги та поверненню не підлягає (пп. 4.5. п. 4).

Домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, у межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов`язання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18).

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України).

Згідно з ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Так, відповідно прайс-листа АО "ЛІГАЛ АССІСТАНС", Заявки на надання юридичної допомоги № 351 від 03.11.2025 та Витягу з Акту № 23 про надання юридичної допомоги від 28.11.2025, загальна вартість робіт (наданих послуг і виконаних робіт) становить 13 тисяч гривень.

Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими у статтях 141, 142 ЦПК України.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі задоволення позову покладаються на відповідача.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі, оскільки цивільно-процесуальне законодавство встановлює критерії, які необхідно застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Так, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 137 ЦПК України).

Аналогічні висновки викладені Об`єднаною палатою Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду у постановах від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Таким чином, під час вирішення питання визначення суми відшкодування витрат на правничу допомогу у кожному конкретному випадку суд має керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з фінансового стану обох сторін, поведінкою сторін під час судового процесу тощо.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України» («East/West Alliance Limited» v Ukraine), заява № 19336/04, пункт 268).

У рішенні від 18 лютого 2022 року у справі «Чоліч проти Хорватії» (COLIC v. Croatia), заява № 49083/18, ЄСПЛ зазначив, що згідно з практикою ЄСПЛ скаржник має право на відшкодування витрат у випадку, якщо такі витрати були дійсними, необхідними, а також були розумними у своєму розмірі (пункт 77).

ЄСПЛ наголошує на необхідності об`єднання об`єктивного критерію (дійсність витрат) та суб`єктивного критерію, розподіляючи суб`єктивний критерій на якісні показники (необхідність витрат для цілей конкретної справи) та кількісні (їх розумність).

Водночас не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінюючи їх необхідність. Подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21.

Під час визначення суми відшкодування суд має керуватись критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, враховуючи конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18).

Відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд:

- має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині четвертій статті 137 ЦПК України (а саме співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони (подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21);

- з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені у частинах третій-п`ятій, дев`ятій статті 141 ЦПК України (а саме: пов`язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами) (близькі за змістом висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року № 922/1964/21).

Подібні висновки викладено також у постановах Верховного Суду від 20 лютого 2024 року у cправі № 910/615/14 (№ 910/5042/22), від 26 вересня 2024 року у cправі № 910/11903/23, 23 січня 2025 року у справі № 369/849/18.

Отже, у разі недотримання вимог ч. 4 ст. 137 ЦПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. Натомість під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені у ч. 3 ст. 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, або ж присудити такі витрати частково (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2024 року у справі № 686/5757/23).

Суд при вирішенні питання відшкодування позивачу судових витрат на професійну правничу допомогу керується тим, що подання доказів на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу не є безумовною підставою для відшкодування судом таких витрат у зазначеному розмірі з іншої сторони, оскільки цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критеріям реальності адвокатських витрат (їхньої дійсності й потрібності) та розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи.

Отже, суд з власної ініціативи перевіряє, чи є судові витрати, зокрема, неминучими, реальними, розумними, пов`язаними з розглядом справи, фактично понесеними, пропорційними. Надаючи оцінку доводам вимоги про стягнення судових витрат на послуги адвоката та наданим на їх підтвердження доказам, суд керується таким:

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 вказала, що «при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв. Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається частиною першою статті 30 Закону № 5076-VI як «форма винагороди адвоката», але в розумінні ЦК України становить ціну такого договору. Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку. Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону № 5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу».

У цій справі установлено, що сторони погодили надання правових (юридичних) послуг Адвокатським об`єднанням Клієнту по супроводу примусового стягнення заборгованості з ОСОБА_1 .

Як слідує із Витягу з Акту № 23 про надання юридичної допомоги від 28.11.2025, ТОВ "ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС" отримало від Адвокатського об`єднання "ЛІГАЛ АССІСТАНС» необхідну правничу допомогу у вигляді:

- надання усної консультації, на яку витрачено 2 години;

- складання позовної заяви про стягнення боргу для подачі до суду (витрачено 3 години часу).

Суд вважає, що заявлені до відшкодування витрати в сумі 13000 тисяч гривень не повною мірою відповідають критеріям реальності, неминучості, розумності, пропорційності, визначеним положеннями ст. 141 ЦПК України.

Суд зазначає, що стягнення витрат на професійну правничу допомогу не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються, і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу (постанова Верховного Суду від 24 січня 2022 року у справі № 911/2737/17).

Так, у цій справі така правнича послуга як надання усної консультації, на яку адвокатом витрачено 2 години, є складовою послуги зі складання позовної заяви. Та й сама позовна заява, яка роздрукована на 10 сторінках, містить: пів сторінки - назва сторін, сторінка перелік додатків, понад 5 сторінок цитування цивільного і цивільного процесуального законодавства. Тому суд вважає, що для професійного адвоката нема потреби в чотирьох годинах для складання шаблонного позову до суду. Крім того, суд враховує, що адвокат не збирав будь-яких доказів, не робив будь-яких розрахунків при підготовці цього позову, не ніс матеріальних витрат з роздрукування доказів, відправки позову поштою.

З огляду на викладене, з урахуванням критеріїв розумності, реальності, неминучості таких витрат, їх пропорційності до ціни позову (який задоволено менше ніж на половину), фактично виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), суд дійшов висновку, що доведеними у цій справі є витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4 тисяч гривень.

В той же час, з урахуванням обставини, що позовні вимоги задоволені на 47,87%, керуючись п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, на відповідача слід покласти відповідальність за компенсацію позивачу лише 47,87% судових витрат на професійну правничу допомогу від обґрунтованих та реальних 4 тисяч гривень таких витрат, що складає 1914 гривень 80 копійок.

Керуючись: ст.ст. 42 і 61 Конституції України, Договором про надання споживчого кредиту № 3072262 від 18 жовтня 2020 року, ст.ст. 6, 11, 253, 256, 257, 261, 267, 509, 525, 526, 527, 530, 610, 611, 612, 626, 628, 638, 639, 1054, 1056-1 ЦК України, ст.ст. 3, 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію», ст.ст. 7, 12, 13, 81, 141, 259, 263-265, 268, 275, 279, 354 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС" заборгованість за Договором про надання споживчого кредиту № 3072262 від 18 жовтня 2020 року в розмірі 15700 гривень, а також судові витрати у вигляді сплаченого при зверненні до суду судового збору в розмірі 1159 гривень 60 копійок та витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 1914 гривень 80 копійок, а всього 18774 (вісімнадцять тисяч сімсот сімдесят чотири) гривні 40 копійок.

Рішення може бути оскаржено сторонами протягом тридцяти днів з моменту проголошення до Вінницького апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС», юридична адреса: 03150, м. Київ, вул. Гедройця Єжи, буд. 6, офіс 521, код ЄДРПОУ 42640371.

Відповідач: ОСОБА_1 , зареєстрована адреса проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 .

Суддя: _______