Ухвала суду № 133160679, 06.01.2026, Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 308/6999/22

1-кп/308/1000/25

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 січня 2026 року м. Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в складі : головуючого судді ОСОБА_1 , секретаря судового засідання ОСОБА_2 , у складі учасників справи: прокурора ОСОБА_3 , обвинуваченого ОСОБА_4 , захисника обвинуваченого адвоката ОСОБА_5 , потерпілого ОСОБА_6 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні залу суду в місті Ужгороді у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань №12022071030000535, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань від 16 травня 2022 року про обвинувачення ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, українця, уродженця м. Краматорськ Донецької області, з неповною середньою освітою, одруженого, на утриманні одна малолітня дитина (зі слів), офіційно не працюючого, постійно зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого : АДРЕСА_2 (зі слів), раніше судимого, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.186 Кримінального кодексу України,-

встановив:

До Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області надійшов обвинувальний акт у кримінальному провадженні №12022071030000535, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань від 16 травня 2022 року про обвинувачення ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч.4 ст.186 КК України.

Ухвалою Львівського апеляційного суду від 28 липня 2025 скасовано вирок Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 14.11.2024 року та призначено новий розгляд у суді першої інстанції.

Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 14 серпня 2025 року призначено підготовче судове засідання у кримінальному провадженні №12022071030000535 внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань від 16 травня 2022 року про обвинувачення ОСОБА_4 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 186 Кримінального кодексу України.

У підготовчому судовому засіданні прокурор просив постановити ухвалу про призначення судового розгляду на підставі обвинувального акту, вважаючи, що під час досудового розслідування були дотримані всі вимоги КПК України, підстав для закриття провадження чи повернення обвинувального акту не вбачає.

У підготовчому судовому засіданні прокурором подано до суду клопотання про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, в якому він просить продовжити строк тримання під вартою на 60 діб відносно ОСОБА_4 .

Клопотання прокурора мотивоване наступним, 16 травня 2022 року близько 20 години 20 хвилин, під час дії на території України воєнного стану, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , знаходячись за адресою: м. Ужгород, вул.Минайська 6-8, неподалік спорткомплексу «Юність», діючи умисно, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, їх караність та суспільну небезпечність, з корисливих мотивів власного збагачення, з застосуванням насильства що не було небезпечним для життя і здоров`я потерпілого ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , відкрито викрав належний потерпілому мобільний телефон марки «iPhone 11» ІМЕІ 1 НОМЕР_1 , ІМЕІ 2- НОМЕР_2 , чим спричинив матеріального збитку на суму 15333 (п`ятнадцять тисяч триста тридцять три) гривні. Таким чином ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.186 КК України, а саме відкрите викрадення чужого майна (грабіж), вчинений в умовах воєнного стану. 16 травня 2022 року ОСОБА_4 було затримано в порядку передбаченому ст.208 КПК України. 17 травня 2022 року ОСОБА_4 повідомлено про підозру у вчиненні вказаного кримінального правопорушення.

Враховуючи, що дія запобіжного заходу на даний час спливає, а ризики які були підставою для його застосування на стадії досудового розслідування продовжують існувати, наявна необхідність у продовженні дії даного запобіжного заходу на час судового розгляду вказаного кримінального провадження.

Як зазначає прокурор наявність обґрунтованої підозри у вчиненні зазначеного злочину підтверджується зібраними у кримінальному провадженні доказами. Обґрунтовуючи мету та підстави застосування запобіжного заходу, прокурор зазначає про існування ризиків, визначених п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.

Про наявність ризику переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду вказують обставини даного кримінального правопорушення та наявність фактів неодноразового вчинення обвинуваченим аналогічних правопорушень раніше. Крім того, ОСОБА_4 , усвідомлюючи неминучість покарання у випадку визнання його винним може переховуватись від органів досудового розслідування та/або суду з метою уникнення від кримінальної відповідальності, був оголошений в розшук Дарницьким управлінням поліції ГУНП в м.Києві. Також ОСОБА_4 ніде не працює, місце реєстрації та фактичного проживання знаходиться за межами Закарпатської області.

Також наявний ризик незаконного впливу на потерпілого ОСОБА_6 , оскільки в результаті додаткового допиту було встановлено, що обвинувачений вчиняв спроби незаконного впливу на потерпілого, неможна виключати також незаконний вплив на свідків оскільки обвинуваченому відоме місце проживання таких.

Окрім того, ОСОБА_4 може чинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується, що підтверджується тим, що обвинувачений раніше судимий за вчинення майнових злочинів, що свідчить про явне небажання ОСОБА_4 ставати на шлях виправлення.

Прокурор в судовому засіданні подане клопотання підтримав, просив таке задовольнити.

В підготовчому судовому засіданні захисник обвинуваченого адвокат ОСОБА_5 , посилаючись на те, що обвинувальний акт на його думку не відповідає вимогам ст.. 291 КПК України, вважав за потрібне повернути такий прокурору. Зокрема вказуючи про те, що кваліфікація правопорушення в обвинувальному акті є помилковою та неправильною, оскільки на його думку наявні ознаки вчинення кримінального правопорушення хуліганства внаслідок дій потерпілого. Подав клопотання про зміну запобіжного заходу на альтернативний не пов`язаний з триманням під вартою, клопотав взяти на його поруки обвинуваченого. В судовому засіданні підтримав заперечення проти задоволення клопотання прокурора, клопотав про відмову в задоволенні такого.

Обвинувачений у підготовчому судовому засіданні зазначив, що підтримує думку свого адвоката. Заперечив проти задоволення клопотання прокурора та просив суд замінити запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на інший.

Потерпілий в судовому засіданні підтримав позицію прокурора щодо призначення справи до судового розгляду, клопотань до суду не заявляв. Підтримав думку прокурора в частині поданого клопотання про продовження дії запобіжного заходу. Одночасно заперечував проти відкладення розгляду підготовчого судового засідання та клопотав про призначення розгляду справи по суті в найкоротший строк, з огляду на те, що після 10.01.2026 року має бути відряджений на передову та буде задіяний в бойових діях безпосередньо на фронті, у зв`язку з чим утрудненим буде можливість виходу на зв`язок по відеоконференції.

Заслухавши пояснення учасників кримінального провадження, дослідивши та оцінивши докази, якими обґрунтовуються клопотання, та матеріали справи в межах заявлених клопотань, суд встановив наступне.

Ухвалою Львівського апеляційного суду від 28 липня 2025 скасовано вирок Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 14.11.2024 року та призначено новий розгляд у суді першої інстанції.

Відповідно ч. 1 ст. 416 КПК України після скасування судом апеляційної інстанції вироку суду суд першої інстанції здійснює судове провадження згідно з вимогами розділу ІV цього Кодексу в іншому складі суду. Вказаний розділ передбачає порядок судового провадження у першій інстанції, а глава 27 містить положення про підготовче судове засідання та проведення підготовки до судового розгляду.

Відповідно до п.3 ч.3 ст.314 КПК України у підготовчому судовому засіданні суд має право прийняти рішення про повернення обвинувального акту прокурору, якщо він не відповідає вимогам КПК України. Згідно ч.4 ст.110 КПК України обвинувальний акт є процесуальним рішенням, яким прокурор висуває обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення і яким завершується досудове розслідування. Обвинувальний акт повинен відповідати вимогам передбаченим ст.291 КПК України.

Відповідно до п.3 ч.3ст.314 КПК України у підготовчому судовому засіданні суд має право прийняти рішення про повернення обвинувального акту прокурору, якщо він не відповідає вимогам КПК України.

Суд звертає увагу, що зазначені висновки суду є результатом розгляду обвинувального акту та доданих до нього документів, а не результатом дослідження доказів.

Згідно з ч.1 ст. 92 КПК України, обов`язок доказування обставин, передбачених ст. 91 цього Кодексу, покладається на слідчого та прокурора.

Доводи захисника зводяться до надання оцінки обставинам та доказам у справі, що не може бути предметом розгляду в підготовчому судовому засіданні і підставою для визнання обвинувального акта таким, що не відповідає вимогам закону.

Посилання захисника обвинуваченого про необхідність повернення обвинувального акту з підстав зазначених в судовому засіданні, ст. 314 КПК України не передбачено. Текст обвинувального акту дає можливість зіставити фактичну складову обвинувачення з його юридичною формулою. Підстав для повернення даного обвинувального акту прокурору немає.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 291 КПК України, обвинувальний акт містить відомості стосовно прокурора, який в силу п. 13 ч. 2 ст. 36 КПК України, здійснюючи нагляд за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у формі процесуального керівництва досудовим розслідуванням, уповноважений, серед іншого, затверджувати обвинувальний акт.

Згідно реєстру матеріалів досудового розслідування, він містить найменування процесуальних дій, проведених під час досудового розслідування, дату та час їх проведення, процесуальні рішення, прийняті під час досудового розслідування , вид заходу забезпечення кримінального провадження, що на думку суду узгоджується з вимогами ст.109 КПК України.

Таким чином, вказані обставини, зазначені захисником обвинуваченого, не можуть слугувати підставою для повернення обвинувального акту прокурору, оскільки зазначення усіх доказів по справі в обвинувальному акті та їх оцінка при складенні вказаного процесуального документу чинним КПК не передбачена, право оцінки доказів належить суду і проводиться під час ухвалення судового рішення, обов`язок доказування покладається на прокурора.

Судом встановлено, що кримінальне провадження підсудне Ужгородському міськрайонному суду Закарпатської області, даний обвинувальний акт відповідає вимогам ст. 291 КПК України, суттєвих порушень вимог ст. 291 КПК України та обставин, які б перешкоджали призначенню провадження до судового розгляду, судом на даний час не встановлено. Суд звертає увагу, що зазначені висновки суду є результатом розгляду обвинувального акту та доданих до нього документів, а не результатом дослідження доказів.

Достатніх підстав для закриття провадження, передбачених пунктами 4-8 частини першої або частиною другою ст. 284 КПК України, судом на даний час не встановлено. Тому суд вважає, що справа підлягає призначенню до судового розгляду.

У підготовчому судовому засіданні будь-яких клопотань, які перешкоджають призначенню судового розгляду, не заявлено. Зазначене судове засідання з урахуванням принципу гласності та відкритості судового провадження слід проводити відкрито, суд підстав для проведення у закритому засіданні на даний час не вбачає.

Згідно ч. 4 ст. 28 КПК України кримінальне провадження щодо особи, яка тримається під вартою, неповнолітньої особи має бути здійснено невідкладно і розглянуто в суді першочергово.

За ч. 5 ст. 28 КПК України кожен має право, щоб обвинувачення щодо нього в найкоротший строк або стало предметом судового розгляду, або щоб відповідне кримінальне провадження щодо нього було закрите.

Інших клопотань під час підготовчого судового засідання не надходило.

На підставі вище наведеного, суд вважає за необхідне закінчити підготовче провадження та призначити судовий розгляд.

Підстави зобов`язати уповноважений орган з питань пробації скласти досудову доповідь, передбачену ст.314-1 КПК України, у відношенні обвинуваченої відсутні, клопотань про зобов`язання уповноважений орган з питань пробації скласти досудову доповідь від учасників не надходило.

Відповідно до ч.3 ст.315 КПК України під час підготовчого судового засідання суд за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого. При розгляді таких клопотань суд додержується правил, передбачених розділом ІІ цього Кодексу.

Ухвалою слідчого судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 19 травня 2022 року відносно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 було обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком до 60 (шістдесят) днів, починаючи з моменту фактичного затримання з 17 травня 2022 року і до 15 липня 2022 року включно та визначено розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним ОСОБА_4 покладених на нього обов`язків, передбачених Кримінальним процесуальним кодексом України, в розмірі 40 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що складає 99 240,00 гривень.

Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 08 лютого 2023 року продовжено щодо ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.186 КК України, дію запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та зменшено розмір застави яку визначено у розмірі 20 (двадцять) розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

В подальшому такий запобіжний захід неодноразово продовжувався в межах судового розгляду.

Ухвалою Львівського апеляційного суду від 28 липня 2025 скасовано вирок Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 14.11.2024 року та призначено новий розгляд у суді першої інстанції. Запобіжний захід ОСОБА_4 залишено попередній тримання під вартою до проведення підготовчого судового засідання судом першої інстанції, але не більше, як на 60 днів.

Ухвалами Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області було продовжено строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обраного щодо ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України, дію запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, із визначеним розміром застави у розмірі у розмірі 20 (двадцять) розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 53 680 (п`ятдесят три тисячі шістсот вісімдесят ) гривень 00 копійок, але не більше ніж на 60 днів. З визначенням у разі внесення застави на ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у відповідності до ч. 5 ст. 194 КПК України обов`язків.

Вирішуючи питання про доцільність застосування відносно ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суд виходить з наступного.

Статтею 29 Конституції України регламентовано, що ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.

Відповідно до ст.131 КПК України запобіжний захід є одним із заходів забезпечення кримінального провадження, який застосовується з метою досягнення дієвості цього провадження.

Згідно з ст.331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого. Вирішення цих питань судом відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу. Незалежно від наявності клопотань суд зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двохмісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. До спливу продовженого строку суд зобов`язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершено до його спливу.

Метою застосування запобіжного заходу, згідно з ч.1 ст.177 КПК України, є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4)перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Згідно з ч.1 ст194 КПК України, під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про:

- наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення;

- наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор;

- недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

Аналізуючи за змістом наведені правові норми та встановивши фактичні обставини справи, суд, не вирішуючи питання про доведеність вини та правильність кваліфікації дій, приходить до висновку про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні обвинуваченим ОСОБА_4 кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.186 Кримінального кодексу України.

Обґрунтованість підозри не спростована належними та допустимими доказами та стверджується наявними в матеріалах справи документами, які на даній стадії процесу є достатніми для висновку про обґрунтованість підозри.

При цьому суд зазначає, що стандарт доведення обґрунтованості підозри є нижчим від стандарту доведеності винуватості поза розумним сумнівом та вимагає меншої ваги доказів, ніж для ухвалення обвинувального вироку.

У відповідності до вимог ст. 177 КПК України - метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків. Застосування таких заходів завжди пов`язано із необхідністю запобігання ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.

Підставами застосування запобіжного заходу є обґрунтованість підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення та наявність ризику (ризиків), перелік яких встановлено пунктами 1 - 5 ч. 1 ст. 177 КПК.

Згідно положень статті 5 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, а також практики Європейського суду з прав людини, обмеження права особи на свободу чи особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. В кожному випадку, як підкреслює Європейський суд з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою може оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи. Відповідно до практики Європейського Суду з прав людини вагомою підставою для вирішення питання про необхідність попереднього ув`язнення особи є ризик перешкоджання встановленню істини у справі та переховування цієї особи від правосуддя. При цьому зазначено, що небезпека перешкоджання встановленню істини у справі та переховування особи від правосуддя може вимірюватися суворістю можливого покарання в сукупності з наявністю даних про матеріальний, соціальний стан особи, її зв`язками з державою, у якій його переслідують та міжнародними контактами.

Відповідно до рішення ЄСПЛ від 10.02.2011 року по справі «Харченко проти України» (Заява N 40107/02) питання про те, чи є тривалість тримання під вартою обґрунтованою, не можна вирішувати абстрактно. Воно має вирішуватися в кожній справі з урахуванням конкретних обставин, підстав, якими національні органи мотивували свої рішення, та належно задокументованих фактів. Таке, що продовжується, тримання під вартою може бути виправданим у тій чи іншій справі лише за наявності специфічних ознак того, що цього вимагають істинні вимоги публічного інтересу, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважують правило поваги до особистої свободи (див., серед інших джерел, рішення у справі "Лабіта проти Італії" (980_009 ) (Labita v. Italy), [GC], N 26772/95, п. 153, ECHR 2000-IV).

Судом приймається до уваги наявність обґрунтованої підозри про вчинення обвинуваченим, інкримінованого злочину, за яке передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від семи до десяти років, яке у відповідності до ст.12 КК України відноситься до тяжкого злочину.

Перевіряючи доводи прокурора на предмет наявності ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, суд приходить до висновку про наявність підстав вважати, що з огляду на обставини кримінального провадження та тяжкість інкримінованого обвинуваченим правопорушення, на даний час існує ризики того, що обвинувачений ОСОБА_4 може переховуватися від суду, незаконно впливати на свідків та потерпілого у кримінальному провадженні. Будь-яких даних про зменшення чи відсутність ризиків, передбачених ст.177 КПК України, для застосування стосовно обвинуваченого ОСОБА_4 більш м`якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою в судовому засіданні не встановлено.

Суду не надано достатньо доказів обставин, які свідчать про наявність необґрунтованої підозри у вчиненні обвинуваченим кримінального правопорушення та наявність підстав вважати, що ОСОБА_4 залишаючись на волі, не буде ухилятись від суду, не надано доказів на підтвердження міцності його соціальних зв`язків в місті постійного проживання, належних доказів про репутацію, майновий стан.

Суд вважає, що небезпека переховування обвинуваченого ОСОБА_4 здається явно переконливою.

Крім того, на переконання суду, наявні підстави для продовження строку тримання обвинуваченому ОСОБА_4 під вартою, що обумовлено необхідністю судового розслідування у кримінальному провадженні, враховуючи що ухвалою Львівського апеляційного суду від 28 липня 2025 скасовано вирок Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 14.11.2024 року та призначено новий розгляд у суді першої інстанції, необхідності проведення ряду процесуальних дій на даний час та відсутністю на даний час підстав для зміни запобіжного заходу з триманням під вартою на більш м`який запобіжний захід. Доводи сторони захисту їх не усувають і не спростовують.

При вирішенні питання про продовження строку тримання під вартою суд також враховує засаду верховенства права, закріпленої у ст. 8 КПК, та практику Європейського суду з прав людини (далі Суд), яка у відповідності до вимог ч. 2 зазначеної статті підлягає обов`язковому застосуванню під час кримінального провадження.

Так, у п. 219 рішення у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21 квітня 2011 року (заява № 42310/04) Суд зазначив, що питання про те, чи є тривалість тримання під вартою розумною, не можна вирішувати абстрактно. Наявність підстав для залишення обвинуваченого під вартою слід оцінювати в кожній справі з урахуванням її особливостей. Продовжуване тримання під вартою може бути виправданим заходом у тій чи іншій справі лише за наявності чітких ознак того, що цього вимагає справжній інтерес суспільства, який, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважує інтереси забезпечення права на свободу. Подальше існування обґрунтованої підозри у вчиненні затриманою особою злочину є обов`язковою і неодмінною умовою (sine qua non) належності її продовжуваного тримання під вартою. Але зі спливом певного часу така підозра перестає сама по собі бути виправданням для позбавлення особи свободи і судові органи повинні вмотивовувати свої рішення про продовження тримання її під вартою іншими підставами (див. рішення у справі «Яблонський проти Польщі», N 33492/96, п. 80, від 21 грудня 2000 року). Крім того, такі підстави мають бути чітко зазначені національними судами і аргументи «за» і «проти» звільнення з-під варти не повинні бути «загальними й абстрактними» (див. рішення у справах «Іловецький проти Польщі», N 27504/95, п. 61, від 4 жовтня 2001 року, та «Смирнова проти Росії», NN 46133/99 і 48183/99, п. 63, ECHR 2003-IX).

Суд вважає, що твердження прокурора, щодо того що тяжкість можливого покарання може спонукати обвинуваченого переховуватися від суду заслуговує на увагу. Таке твердження узгоджується з практикою ЄСПЛ, зокрема у справі «Ілійков проти Болгарії», в якому зазначено, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування.

Наведені вище обставини дають достатні підстави вважати про наявність ризику втечі з метою ухилення від кримінальної відповідальності та переховування від суду.

Таким чином, є підстави вважати, що перебуваючи на волі, обвинувачений ОСОБА_4 з метою ухилення від кримінальної відповідальності зможе переховуватися від суду, знаючи та намагаючись уникнути відповідальності за вчинене діяння, усвідомлюючи наслідки в разі визнання його винними у вчинені вище вказаного злочину.

Натомість суд вважає доведеним, що на наданому етапі розгляду справи існують ризики передбачені ч.1 ст. 177 КПК України, що в свою чергу є підставою для продовження обвинуваченим строку тримання під вартою.

Характер та фактичні обставини інкримінованого ОСОБА_4 кримінального правопорушення свідчать про підвищену суспільну небезпеку.

У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшують ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» від 26 липня 2001 року Європейським судом з прав людини зазначено, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування.

Щодо доводів сторони захисту про те, що ОСОБА_4 не має наміру переховуватися від суду, то суд зауважує, що ОСОБА_4 перебував під вартою з моменту його затримання та до цього часу. Таким чином, наведені доводи не можуть бути підставою вважати, що ризик переховування обвинуваченого на даний час відсутній.

Окрім того, суд вважає, що на час розгляду клопотання про продовження обвинуваченому строків тримання під вартою, існує ризик щодо незаконного впливу на свідків та потерпілого. Так, на разі у кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_4 , призначено підготовче судове засідання. На даний час свідки, потерпілий у кримінальному провадженні у судовому засіданні не були допитані. Відтак, на переконання суду, існує об`єктивна реальність ризику можливого тиску обвинуваченого на свідків та потерпілого.

При встановленні наявності ризику впливу на свідків, слід враховувати, що суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав від свідків під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 КПК України, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них (ч.4 ст. 95 КПК України). За таких обставин ризик впливу на свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом.

Суд вважає, що прокурором в судовому засіданні доведено існування ризиків передбачених ст.177 КПК України.

З врахуванням сукупності викладених обставин щодо тривалості перебування обвинуваченого під вартою, даних про особу обвинуваченого, в силу характеру інкримінованого обвинуваченому діяння та одночасної потреби у проведенні судом дій, спрямованих на встановлення всіх обставин кримінального правопорушення, суд вважає за доцільним продовження терміну тримання обвинуваченому ОСОБА_4 під вартою.

Будь-яких даних про зменшення чи відсутність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, для зміни стосовно обвинуваченого ОСОБА_4 запобіжного заходу із тримання під вартою на більш м`який запобіжний захід, судом не встановлено. Переконливих доказів на підтвердження обставин, які б вказували на зменшення або зникнення ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, які приймались до уваги при обранні ОСОБА_4 запобіжного заходу суду не надано.

Згідно ч. 1 ст. 201 КПК України, підозрюваний, обвинувачений, до якого застосовано запобіжний захід, його захисник, має право подати до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого здійснюється досудове розслідування, клопотання про зміну запобіжного заходу, в тому числі про скасування чи зміну додаткових обов`язків, передбачених частиною п`ятою статті 194 цього Кодексу та покладених на нього слідчим суддею, судом, чи про зміну способу їх виконання.

За змістом ст.ст.201, 331 КПК України обвинувачений, до якого застосовано запобіжний захід, його захисник, мають право подати до суду клопотання про зміну запобіжного заходу.

Правовий аналіз змісту зазначеної норми свідчить, що підставою для зміни запобіжного заходу є наявність відомостей, які не були враховані під час вирішення питання про його застосування і які мають суттєве значення для оцінки обставин, що обумовлюють застосування запобіжного заходу, оскільки свідчать про невиправданість застосування таких заходів.

Разом з тим, доводи захисника ОСОБА_5 не спростовують обґрунтованості необхідності та виправданості застосування до нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки не містять відомостей про обставини, які не були враховані під час вирішення питання про продовження строку його дії.

З тексту ухвал Ужгородського міськрайонного суду вбачається, що обставини, на котрі посилається захисник обвинуваченого ОСОБА_4 адвокат ОСОБА_5 , були предметом розгляду судом і цим обставинам надавалась відповідна оцінка, зокрема і наявності обґрунтованої підозри та наявності ризиків.

Заявляючи клопотання про зміну запобіжного заходу на альтернативний запобіжний захід не повязанний з триманням під вартою захисник обвинуваченого не зазначає обставин, які виникли після прийняття або існували під час прийняття попереднього рішення про обрання чи зміну запобіжного заходу, які не розглядались судом, та які є підставою для зміни запобіжного заходу.

Інших нових доказів, які б обґрунтовували необхідність зміни обвинуваченому ОСОБА_4 запобіжного заходу суду не надано.

Крім того, стороною захисту не надано будь-яких доказів на підтвердження того, що ризик переховування обвинуваченого ОСОБА_4 , а також ризик його впливу на інших учасників процесу, або взагалі перестали існувати, або зменшилися настільки, що й такий запобіжний захід як інший не пов`язаний із позбавленням волі здатний їм запобігти, а тому підстав для зміни застосованого до обвинуваченого ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на інший не пов`язаний із позбавленням волі суд не вбачає. А застосування більш м`яких запобіжних заходів особисте зобов`язання, особиста порука, домашній арешт, будуть недостатньо ефективними запобіжними заходами для запобігання ризикам порівняно із взяттям під варту.

З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що відсутні підстави для зміни запобіжного заходу на більш м`який.

Судом приймається до уваги наявність обґрунтованої підозри про вчинення обвинуваченим тяжкого злочину, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від 7 до 10 років, наявність суспільного інтересу в встановленні істини по справі.

Окрім того, суд бере до уваги особу обвинуваченого ОСОБА_4 , його соціальні зв`язки, стан здоров`я, раніше притягався до кримінальної відповідальності.

При оцінці ризику можливості вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому ОСОБА_4 обвинувачується, судом враховується той факт, що останній неодноразово судимий, відтак наявність такого ризику є цілком реальною.

Щодо застосування більш м`якого запобіжного заходу, суд не вбачає можливості такого застосування виходячи із обставин справи, характеризуючих даних ОСОБА_4 , який не має постійного місця проживання в м. Ужгороді, по прибуттю до міста був зареєстрований, як вимушено переміщена особа, та проживав у тимчасовому місці проживання ВПО, можливість проживання у СК "Юність" на даний час відсутня, будь яких інших даних, щодо місця проживання, що б переконало суд у забезпеченні належної процесуальної поведінки ОСОБА_4 , сторона захисту в судовому засіданні не надала. Тому підстав для застосування нічного домашнього арешту на даний час не вбачає суд також.

Посилання сторони захисту про можливість застосування до обвинуваченого альтернативного запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту на думку суду не забезпечить виконання обвинуваченим, покладених на нього обов`язків з урахуванням встановленого в судовому засіданні ризиків, передбаченого ст. 177 КПК України та на вимогах ст. 183 КПК України.

Відповідно до ст. 180 КПК України особиста порука полягає у наданні особами, яких слідчий суддя, суд вважає такими, що заслуговують на довіру, письмового зобов`язання про те, що вони поручаються за виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов`язків відповідно до статті 194 цього Кодексу і зобов`язуються за необхідності доставити його до органу досудового розслідування чи в суд на першу про те вимогу.

Суд враховує, що при обранні такого запобіжного заходу як особиста порука, наявність одного поручителя може бути визнана достатньою лише в тому разі, коли ним є особа, яка заслуговує на особливу довіру (народний депутат України, депутат місцевої ради, особа, яка відзначена державними нагородами тощо).

Таким чином, особиста порука належить до запобіжних заходів, які поєднані із психологічним впливом на поведінку підозрюваного, що ґрунтується на моральній відповідальності цієї особи перед тими особами, які за нього поручилися.

Крім того, однією з умов обрання такого запобіжного заходу є впевненість слідчого судді в тому, що поручителі дійсно можуть впливати на поведінку підозрюваного та забезпечити його доставлення до органу досудового розслідування чи суду на першу про те вимогу. При цьому важливою передумовою ефективної дії запобіжного заходу у вигляді особистої поруки є почуття довіри і поваги підозрюваного до поручителя. Такі взаємовідносини гарантують, з одного боку, прагнення самої особи до дотримання цього запобіжного заходу, а з другого - забезпечують можливість реального впливу поручителів на її поведінку.

Аналізуючи зазначені вимоги чинного кримінального процесуального законодавства та дослідженні у ході судового розгляду заяви, документи та пояснення, яка виявила бажання бути поручителем обвинуваченого, суд приходить до висновку, що вказана особа дійсно заслуговує на довіру.

Разом з тим, взаємовідносини адвоката з ОСОБА_4 не гарантують реальний вплив на поведінку обвинуваченого, ОСОБА_5 є жителем м.Києва, Київської області, тоді як обвинувачений ОСОБА_4 не має постійного місця проживання в м. Ужгороді, по прибуттю до міста був зареєстрований, як вимушено переміщена особа, та проживав у тимчасовому місці проживання ВПО, можливість проживання у СК "Юність" на даний час відсутня, будь яких інших даних, щодо місця проживання, сторона захисту в судовому засіданні не надала, до затримання проживав за адресою яка на даний час є тимчасово окупованою, що знаходиться на значній відстані, що у свою чергу свідчить про відсутність у останнього достатньої можливості своєчасно і належним чином реагувати на порушення обвинуваченим покладених на нього обов`язків та значно ускладнить його контроль за повним та своєчасним виконанням процесуальних обов`язків і як наслідок, не виключає існування встановлених ризиків, передбачених ст. 177 КПК України.

При цьому, суду не надано документи, які б свідчили, що ОСОБА_5 зможе забезпечити дотримання обвинуваченим вимог ухвали суду у випадку зміни запобіжного заходу з тримання під вартою на передачу на поруки.

Не ставлячи під сумнів довіру, на яку заслуговує особа, яка звертається з поданим клопотанням, суд зазначає, що з огляду на встановлені в судовому засіданні ризики та обставини інкримінованих ОСОБА_4 дій, суд в цілому вважає, що застосування такого запобіжного заходу на даній стадії кримінального провадження не відповідатиме потребам, меті та завданням відповідного запобіжного заходу. Суд вважає, що особиста порука з огляду на наведені вище ризики є недостатнім запобіжним заходом, який би зміг забезпечити належну процесуальну поведінку останнього.

Враховуючи викладене вище, а також підвищену суспільну небезпеку інкримінованого обвинуваченому злочину, суд не знаходить підстав для задоволення клопотання захисника, щодо зміни запобіжного заходу та його заяви про взяття обвинуваченого на поруки.

Приймаючи таке рішення, суд також виходив з практики Європейського суду з прав людини, яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загально суспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці цінностей суспільства.

Забезпечення таких стандартів, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства. У рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 Європейський суд з прав людини вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства.

Слід зазначити, що в матеріалах кримінального провадження будь-яких даних про неможливість перебування ОСОБА_4 під вартою відсутні, інших документів, що підтверджують неможливість перебування обвинувачених в умовах СІЗО, суду не представлено.

Разом з тим, суд бере до уваги і те, що доказів, які б підтверджували факт наявності в обвинуваченого таких захворювань, що виключають тримання його під вартою, у тому числі й відповідних висновків компетентних посадових осіб, у ході судового розгляду не встановлено й таких стороною захисту не надано.

Відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 183 КПК України підстави для зміни запобіжного заходу на більш м`який, чи визначення розміру застави при продовженні дії запобіжного заходу на теперішній час - відсутні.

Прокурор подав клопотання про продовження дії запобіжного заходу в вигляді тримання під вартою, оскільки такий захід вже обраний.

Таке продовження строку тримання обвинуваченому ОСОБА_4 під вартою не суперечить вимогам ст.5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки по справі існують реальні ознаки справжнього суспільного інтересу, який не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи, а підстав для застосування більш м`якого запобіжного заходу судом не вбачається.

У відповідності з ч. 3 ст. 183 КПК України, слідчий суддя при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов`язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним обов`язків, передбачених КПК України.

Застава полягає у внесенні коштів у грошовій одиниці України на спеціальний рахунок, визначений в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, з метою забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов`язків, під умовою звернення внесених коштів у доход держави в разі невиконання цих обов`язків, розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов`язків та не може бути завідомо непомірним для нього.

Для того, щоб розмір застави можна було вважати таким, що здатен забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого суд з урахуванням положень ст. ст.177, 178 КПК України, повинен раціонально співставити його з доведеними у справі ризиками, даними про особу обвинуваченого, тяжкістю злочину у вчиненні якого він обвинувачується. При цьому, необхідно мати на увазі, що розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри, при якому перспектива втрати застави, буде достатнім стримуючим засобом, щоб у особи, щодо якої застосовано заставу, не виникало бажання будь-яким чином перешкоджати встановленню істини у кримінальному провадженні.

У справі «Бакланов проти Росії» (рішення суду від 09 червня 2005 року), так і в справі «Фрізен проти Росії» (рішення від 24 березня 2005 року) Європейський суд з прав людини зазначив, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним». У справі «Ізмайлов проти Росії» (п. 38 рішення від 16 жовтня 2008 року) Європейський суд вказав, що «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий надмірний тягар для особи».

У відповідності з ч. 5 ст.182 КПК України розмір застави щодо особи, обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину, визначається в межах від 20 до 80 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

При визначенні розміру застави суд бере до уваги обставини вчинення кримінального правопорушення та спричинену ними шкоду, встановлені ризики, в сукупності з майновим станом особи, особистими даними, про які уже зазначалось в ухвалі слідчого судді при обранні та продовженні дії запобіжного заходу.

При цьому, прокурор подав клопотання про продовження дії запобіжного заходу в вигляді тримання під вартою, оскільки такий захід вже обраний, вказуючи про продовження дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою без визначення застави.

Відповідно до ч. 4 ст. 183 КПК України, слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування; щодо злочину, який спричинив загибель людини; щодо особи, стосовно якої у цьому провадженні вже обирався запобіжний захід у вигляді застави, проте був порушений нею; щодо злочину, передбаченого статтями 255-255-3 КК України; щодо особливо тяжкого злочину у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів.

Тобто законодавець закріпив дискрецію слідчого судді, суду під час застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою за ч.4 статті 183 КПК України не визначати або визначати розмір застави з урахуванням підстав та обставин, установлених статтями 177, 178 Кодексу.

Таким чином, альтернативне не визначення розміру застави є правом слідчого судді, суду, та таке рішення приймається з врахуванням наявних ризиків неналежної процесуальної поведінки підозрюваного та сукупності всіх обставини, визначених ст. 178 КПК України.

Суд вважає, що прокурором не наведено переконливого обгрунтування наявності підстав, не визначати розмір застави, з урахуванням того, що така визначалась як при обранні так і при продовженні дії запобіжного заходу до цього часу.

На думку суду саме визначений слідчим суддею при обранні запобіжного заходу ОСОБА_4 та в подальшому зменшений розмір застави при продовженні дії запобіжного заходу судом, здатний забезпечити його належну процесуальну поведінку, є достатньою для створення належних умов проведення повноцінного судового розслідування та адекватною ступеню суспільної небезпеки вчиненого діяння та спричиненим цим діянням наслідкам, а тому суд приходить до переконання, що обраний розмір застави здатний стримувати можливу протиправну поведінку обвинуваченого під загрозою звернення застави в дохід держави та забезпечити виконання покладених на такого процесуальних обов`язків, у випадку її внесення, а тому такий розмір застави зміні не підлягає.

Підстав вважати вказаний розмір застави завідомо непомірним для обвинуваченого суд не вбачає.

Такий розмір застави буде відповідним і достатнім, у даному кримінальному провадженні, зможе запобігти ризикам, передбаченими ст. 177 КПК України та буде слугувати відповідним стримуючим фактором.

У випадку внесення застави суд вважає за необхідне покласти на обвинуваченого обов`язки, передбачені ч. 5 ст. 194 КПК України.

Відповідно до ч. 4 ст. 202 КПК України обвинувачений звільняється з-під варти після внесення застави, визначеної у даній ухвалі, якщо в уповноваженої службової особи місця ув`язнення, під вартою в якому перебуває обвинувачений, відсутнє інше судове рішення, що набрало законної сили і прямо передбачає тримання останнього під вартою.

З моменту звільнення з-під варти у зв`язку з внесенням застави обвинувачений вважається таким, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді застави.

Роз`яснити заставодавцю та обвинуваченому, що відповідно до ч.ч. 8,9,10 ст.182КПК України у разі невиконання обов`язків заставодавцем, а також, якщо підозрюваний,обвинувачений,будучи належним чином повідомлений, не з`явився за викликом до слідчого, прокурора,слідчого судді,суду без поважних причин чи не повідомив про причини своєї неявки, або якщо порушив інші покладені на нього при застосуванні запобіжного заходу обов`язки, застава звертається в дохід держави та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України й використовується у порядку, встановленому законом для використання коштів судового збору. Питання про звернення застави в дохід держави вирішується слідчим суддею, судом заклопотанням прокурора або за власною ініціативою суду в судовому засіданні за участю підозрюваного,обвинуваченого, заставодавця, в порядку,передбаченому для розгляду клопотань про обрання запобіжного заходу. У разі звернення застави в дохід держави слідчий суддя, суд вирішує питання про застосування до підозрюваного, обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді застави у більшому розмірі або іншого запобіжного заходу з урахуванням положень частини сьомої статті 194 цього Кодексу.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст.176, 177, 178, 183, 184, 186, 194, 196, 199, 376, 392 КПК України, суд, -

постановив:

Кримінальне провадження, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12022071030000535 від 16 травня 2022 року про обвинувачення ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.186 Кримінального кодексу України - призначити до розгляду в відкритому судовому засіданні на 09.01.2026 року на 14 год. 00 хв.

У судове засідання викликати учасників судового провадження: прокурора, обвинуваченого, потерпілого, захисника.

Роз`яснити учасникам провадження про їх право ознайомлення з матеріалами кримінального провадження на підставі їх письмового клопотання.

У задоволенні клопотання захисника обвинуваченого ОСОБА_4 адвоката ОСОБА_5 про зміну запобіжного заходу відмовити.

Продовжити строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обраного щодо ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України, дію запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, із визначеним розміром застави у розмірі у розмірі 20 (двадцять) розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 53 680 (п`ятдесят три тисячі шістсот вісімдесят ) гривень 00 копійок, але не більше ніж на 60 днів, а саме по 03.03.2026 року включно.

Роз`яснити, що обвинувачений ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 або заставодавець мають право в будь який момент внести заставу у розмірі, визначеному в ухвалі про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

У разі внесення застави на ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у відповідності до ч. 5 ст. 194 КПК України покласти наступні обов`язки:

- прибувати до прокурора, суду на їх першу вимогу;

- не відлучатися із населеного пункту, а саме: м. Ужгород Закарпатської області, без дозволу прокурора або суду;

- не спілкуватися із свідками, потерпілим у цьому кримінальному провадженні;

- здати на зберігання свій паспорт (паспорти, якщо їх декілька) для виїзду за кордон, інші документи, що надають право на виїзд із України та в`їзд в Україну.

Строк дії обов`язків, покладених судом, у разі внесення застави визначити до 03.03.2026 року включно.

У разі внесення застави у визначеному у даній ухвалі розмірі, оригінал документу з відміткою банку, який підтверджує внесення на депозитний рахунок Територіального управління ДСА України в Закарпатській області коштів, має бути наданий уповноваженій службовій особі установи, в якій утримуватиметься обвинувачений.

Після отримання та перевірки протягом одного дня документа, що підтверджує внесення застави, уповноважена службова особа негайно має здійснити розпорядження про звільнення обвинуваченого з-під варти, про що повідомити Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області.

У разі внесення застави та з моменту звільнення обвинуваченого з-під варти внаслідок внесення застави, визначеної у даній ухвалі,обвинувачений зобов`язаний виконувати покладені на нього обов`язки, в порядку ч.5 ст.194 КПК України.

Роз`яснити ОСОБА_4 , що в разі невиконання вище перерахованих обов`язків до нього може бути застосовано більш жорсткий запобіжний захід і на нього може бути накладено грошове стягнення.

Копію ухвали вручити обвинуваченому, захиснику, потерпілому та прокурору.

Ухвала може бути оскаржена до Закарпатського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її проголошення.

Суддя Ужгородського

міськрайонного суду ОСОБА_1