Рішення № 133160422, 06.01.2026, Господарський суд Чернівецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м.Чернівці

06 січня 2026 року Справа № 926/3717/25

Суддя Господарського суду Чернівецької області Світлана Гушилик, за участю помічника судді Петровської В.С., яка за дорученням судді виконує повноваження секретаря судового засідання, розглянувши справу №926/3717/25

За позовом Фізичної особи-підприємця Карпенко Тетяни Володимирівни ( АДРЕСА_1 )

до Фізичної особи-підприємця Самборського Юрія Олександровича ( АДРЕСА_2 )

Про стягнення неустойки в сумі 129465,00 грн

За участі представників:

Від позивача: Авраменко Т.М. адвокат (ордер АЕ №1440162 від 31.10.2025р.)

Від відповідача: Симончук М.В. адвокат (ордер АА №1601471 від 03.12.2025р.)

Технічна фіксація судових засідань здійснюється за допомогою підсистеми відеоконференцзв`язку: vkz.court.gov.ua

СУТЬ СПОРУ: Фізична особа - підприємець Карпенко Тетяна Володимирівна звернулася до Господарського суду Чернівецької області з позовом до Фізичної особи-підприємця Самборського Юрія Олександровича про стягнення неустойки в розмірі 129465,00 грн за невиконані в строк роботи за договором підряду №Т31/3108 від 31.08.2024 року.

В обгрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 31.08.2024 року між ФОП Карпенко Т.В. та ФОП Самборським Ю.О. укладено договір підряду на будівництво промислової теплиці №Т31/3108, згідно якого виконавець бере на себе зобов`язання своїми засобами за рахунок замовника виконати роботи по будівництву промислової теплиці за адресою: АДРЕСА_3 , а замовник зобов`язується прийняти результат таких робіт і сплатити виконавцеві вартість виконаних робіт.

ФОП Карпенко Т.В. належним чином виконала свої зобов`язання за договором, зокрема, щодо здійснення попередньої оплати в розмірі 71925,00 грн, однак ФОП Самборський Ю.О. у строк передбачений договором не виконав роботи, у зв`язку із чим позивач на підставі п.6.2 договору, нарахував неустойку за період з 04.09.2024 року по 02.03.2025 року в розмірі 129465,00 грн, яку просить стягнути в судовому порядку.

03.11.2025 року відділом документального та інформаційного забезпечення суду зареєстровано матеріали позовної заяви за вх.№3717, відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями передано судді Гушилик С.

Ухвалою суду від 04.11.2025 року залишено позовну заяву без руху.

Ухвалою суду від 07.11.2025 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження та призначено судове засідання на 01.12.2025 року.

Ухвалою суду від 14.11.2025 року залишено без розгляду клопотання представника відповідача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами суду (вх.№3883 від 14.11.2025р.).

14.11.2025 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх.№4723), в якому заперечує щодо задоволення позовних вимог обґрунтовуючи це тим, що перемовини щодо надання послуг з виконання робіт здійснювались з чоловіком позивача Кравченком С.О., які проходили у мобільному застосунку Viber, під час спроби виконання робіт відповідачем було виявлено, що ділянка, де планувалось встановити теплицю не підготовлена для будівельних робіт; на будівельному майданчику залишились будівельні матеріали, які належать відповідачу, загальною вартістю 108850,00 грн, а також ним були понесені додаткові витрати в розмірі 10300,00 грн, договір був невиконаний з причини неможливості виконання будівельних робіт. Окрім того, продовжує відповідач, свій примірник договору підряду №ТЗ1/2108 підписаний замовником він не отримав, а видаткова накладна №001127 від 23.09.2024 року не підписана замовником.

Ухвалою суду від 20.11.2025 року залишено заяву відповідача (вх.№3929 від 19.11.2025р.) без розгляду та задоволено заяву про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції (вх.№3932 від 19.11.2025р.)

21.11.2025 року від представника позивача надійшло клопотання (вх.№3970) про участь у судовому засіданні адвоката Авраменко Т.М. в режимі відеоконференції поза межами суду, яка задоволена ухвалою суду від 24.11.2025 року.

01.12.2025 року від представника позивача надійшло клопотання про відкладення судового засідання (вх.№4077).

Ухвалою суду від 01.12.2025 року відкладено судове засідання на 18.12.2025 року.

05.12.2025 року від представника відповідача надійшло клопотання про вступ у справу як представника (вх.№5089).

11.12.2025 року від представника відповідача надійшли додаткові пояснення у справі (вх.№5188), в яких останній зазначає, що фактичним замовником послуг по даному договору був Кравченко С.О., чоловік позивача, що підтверджується перепискою у Viber, який не підготував земельну ділянку для можливості проведення монтажних робіт та встановлення промислової теплиці, отже саме через порушення замовником свого зобов`язання, відповідачем було порушено свої зобов`язання з монтажу теплиці. Окрім того, відповідач пропонував позивачу укласти мирову угоду від пропозиції якої той відмовився.

Ухвалою суду від 12.12.2025 року задоволено заяву представника позивача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції (вх.№5188 від 11.12.2025р.)

В судовому засіданні 18.12.2025 року, після вступного слова учасників, суд перейшов до з`ясування обставин справи, але з браком часу в судовому засіданні, оголошено перерву до 06.01.2026 року.

25.12.2025 року від представника відповідача надійшло клопотання про долучення доказів (вх.№5399).

У зв`язку з відключення електричної енергії у представника відповідача, суд в засіданні об 11:00 год. 06.01.2025 року оголосив перерву до 14:00 год 06.01.2026 року.

В судовому засіданні 06.01.2026 року представник позивача в усній формі заперечила проти клопотання відповідача про долучення доказів, посилаючись на пропуск строку, а також при з`ясуванні обставин справи та дослідженні доказів заявила бажання подати клопотання про зміну предмета спору.

Розглянувши подане представником відповідача клопотання про долучення доказів (вх.№5399 від 25.12.2025р.), а також заслухавши усне клопотання представника позивача суд зазначає наступне.

У відповідності до вимог ч.ч.1-2 ст.46 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) сторони користуються рівними процесуальними правами. Крім прав та обов`язків, визначених у статті 42 цього Кодексу: п.2 - до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п`ять днів до початку першого судового засідання у справі.

У відповідності до ч.3 ст.80 ГПК України, відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

При цьому, варто зауважити, що ч.8 вище вказаної статті докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом (ст.118 ГПК України)

Згідно ч.1 ст.119 ГПК України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Однак, відповідач у своєму клопотанні не просив поновити строк для подачі доказів, як і не обгрунтував неможливість їх подання разом із відзивом на позов, те саме стосується і усного клопотання представника позивача, а відтак, з огляду на вищевикладене, суд залишає клопотання представників сторін без розгляду.

Представник позивача свої вимоги підтримала у повному обсязі та просила їх задовольнити, в свою чергу, представник відповідача заперечував проти задоволення позовних вимог з підстав викладених у відзиві та письмових поясненнях.

При здійсненні правосуддя суд має виходити з необхідності дотримання основних засад господарського судочинства, зазначених у ст.ст.2, 4 ГПК України стосовно забезпечення права сторін на розгляд справ у господарському суді після їх звернення до нього у встановленому порядку, гарантованому чинним законодавством та всебічно забезпечити дотримання справедливого, неупередженого та своєчасного вирішення судом спорів з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) ратифікована Верховною Радою України 17.07.1997p. і набула чинності в Україні 11.09.1997p.

З прийняттям у 2006 році Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", Конвенція та практика Суду застосовується судами України як джерело права.

Суд з метою належного виконання свого процесуального обов`язку щодо розгляду справи по суті, керується п.10 ч.3 ст.2 ГПК України, що кореспондується із ст.129 Конституції України, за якою однією із основних засад (принципів) господарського судочинства є розумність строків розгляду справи.

У відповідності до п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і без стороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти цього кримінального обвинувачення.

Завдання господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Дослідивши всі докази та з`ясувавши обставини справи, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у ст.129 Конституції України та ст.ст.13, 14, 74 ГПК України, господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених ГПК України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна вимога, дослідивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

31.08.2024 року між Фізичною особою-підприємцем Карпенко Тетяною Володимирівною (далі - замовник) та Фізичною особою-підприємцем Самборським Юрієм Олександровичем (далі - виконавець) укладено договір підряду на будівництво промислової теплиці №Т31/3108 (далі - договір), відповідно до якого, у порядку на та умовах, визначених цим договором, виконавець бере на себе зобов`язання своїми засобами за рахунок замовника виконати роботи по будівництву промислової теплиці, а саме: монтаж сталевого каркасу теплиці, установка перекриття у п.1.2 цього договору (далі - роботи) за адресою: Кіровоградська обл., Олександрівський р-н, с.Зелене, вул.Миру, буд.1Б (далі - об`єкт), а замовник зобов`язується прийняти результат таких робіт і сплатити виконавцеві вартість виконаних робіт (п.1.1 договору).

Згідно п.1.2 договору, обсяг робіт за цим договором передбачає здійснення виконавцем будівництва однієї промислової теплиці, за об`єктом замовника відповідно до додатку №1 до цього договору, що є невід`ємною частиною.

Вартість робіт визначена згідно кошторису, наведеного у додатку №2 до цього договору, є договірною, твердою і складає 143850,00 грн (п.2.1 договору).

Пунктом 2.2 договору унормовано, що оплата вартості робіт по цьому договору здійснюється шляхом 50% попередньої оплати на розрахунковий рахунок виконавця протягом 7 робочих днів з дати укладання договору в розмірі 71925,00 грн.

Замовник, згідно п.п.3.2.1 3.2.3 договору зобов`язаний: забезпечити виконавцю безперешкодний доступ до об`єкту для виконання робіт; ідентифікувати та повідомити виконавця про будь-які інженерні мережі, а саме: про системи водопостачання, опалення, вентиляції, кондиціювання, каналізації, електропостачання та про пустоти, на які може бути здійснено вплив під час виконання робіт, визначених у п.1.1 цього договору, шляхом надання виконавцю схеми прокладених на об`єкті мереж та призначення замовником на час виконання робіт на об`єкті відповідального працівника, який достовірно володіє інформацією про розташування та стан інженерних мереж на об`єкті. Замовник письмово інформує виконавця про призначення відповідального працівника. Виконавець приступає до виконання та здійснює роботи на об`єкті виключно у присутності відповідального працівника замовника. Замовник погоджується з тим, що у разі ненадання інформації, визначеної цим пунктом або надання виконавцю недостовірної інформації, замовник несе ризик настання пов`язаних із цим несприятливих наслідків, а виконавець не несе відповідальності у разі їх пошкодження; забезпечити виконавцю можливість підключення до джерела електропостачання в обсязі, необхідному для виконання робіт. Вартість послуг з електропостачання, спожитих Виконавцем для виконання робіт, Замовнику не відшкодовуються.

В свою чергу, виконавець зобов`язаний за умови виконання замовником обов`язків, визначених цим договором, розпочати виконання робіт протягом 30 робочих днів з дати отримання платежу, визначеного у п.2.2 договору; передати замовнику виконані роботи за актом приймання-передачі виконаних робіт в строки та у порядку, передбачених цим договором (п.п.3.3.1, 3.3.4 договору).

Згідно п.5.1 договору, строк виконання робіт за цим договором складає 60 днів з дати отримання виконавцем платежу, визначеного п.2.2 цього договору за умови виконання замовником обов`язків, визначених пунктами 3.2.1 3.2.3 цього договору.

У випадку порушення виконавцем строків виконання робіт, виконавець зобов`язаний сплатити замовнику неустойку в розмірі 0,5% від вартості прострочених робіт за кожен день прострочення (п.6.2 договору).

Сплата штрафних санкцій не звільняє сторін від виконання зобов`язань за цим договором (п.6.5 договору).

Пунктом 8.4 договору визначено, що сторона, яка не може виконати обов`язки, зобов`язана у письмовій формі повідомити іншу сторону про початок дії та припинення вищенаведених обставин не пізніше 5 календарних днів з моменту їх початку або закінчення. Підтвердженням виникнення, дії та припинення форс-мажорних обставин є відповідний сертифікат торгово - промислової палати України або іншого уповноваженого органу. Неповідомлення, несвоєчасне повідомлення або ненадання належного документу, що підтверджує дію форс- мажорних обставин, позбавляє сторону права посилатися на будь-яку вищезазначену обставину, як на причину, що звільняє від відповідальності за невиконання зобов`язань.

Цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін (у разі наявності) та діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за договором (п.10.1 договору).

Даний договір підписано замовником та виконавцем.

Докази визнання договору недійсним або його розірвання матеріали справи не містять.

У відповідності до додатку №2 до договору, а саме: кошторису на виконання промислового будівництва двох теплиць 10*20, вартість робіт становить 143850,00 грн.

Відповідно до рахунку-фактури №20 від 02.09.2024 року, який виставлено виконавцем попередня оплата становить 71925,00 грн.

Як вбачається з платіжної інструкції №70 від 03.09.2024 року ФОП Карпенко Т.В. сплатила на виставлений ФОП Самборським Ю.О. рахунок суму в розмірі 71925,00 грн, в призначені платежу зазначено Оплата рахунку-фактури №20 від 02.09.2024 року згідно договору №Т31/3108 від 31.08.2024 року.

Позивач зазначає, що відповідач в порушення умов договору не виконав свої зобов`язання, що призвело до нарахування останньому неустойки в розмірі 129465,00 грн.

Відповідач нарахування неустойки заперечує з посиланням на те, що роботи, які визначені договором, здійснити було неможливо через неналежний стан земельної ділянки для можливості проведення монтажних робіт, отже саме позивачем порушено свої зобов`язання, які призвели до того, що роботи не були виконані, а відтак, нарахування неустойки є необґрунтованим.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, відповідно до ст.11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) є, зокрема, договори. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до п.1 ч.2 ст.11 ЦК України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків.

За змістом ч.1 ст.14 ЦК України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

У відповідності ч.1 ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (ч.1 ст.509 ЦК України)

Відповідно до ч.2 ст.509 ЦК України, зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст.11 цього Кодексу.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч.1 ст.626 ЦК України).

Згідно із ст.6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст.627 ЦК України).

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст.628 ЦК України).

За умовами ч.ч.1, 2 ст.837 ЦК України передбачено, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Сторонами в п.5.1 договору визначено, що строк виконання робіт складає 60 днів з дати отримання виконавцем платежу, визначеного п.2.2 цього договору за умови виконання замовником обов`язків, визначених пунктами 3.2.1 3.2.3 цього договору.

Як встановлено судом, кінцевою датою виконання робіт є 02.11.2024 року, згідно п.5.1 договору, та у відповідності до здійсненої попередньої оплати за замовлені роботи, що підтверджується платіжною інструкцією №70 від 03.09.2024 року, якою замовником сплачено виконавцю в якості попередньої оплати 71925,00 грн.

Відповідачем факт виставлення замовнику рахунку та як наслідок сплату в розмірі 50% виконаних робіт не заперечується.

Відповідно до ст.610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.ст.525, 526 ЦК України).

Відповідно до ч.3 ст.509 ЦК України, зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (ч.1 ст.530 ЦК України).

Так, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що виконавцем дійсно не виконано у визначений договором термін, роботи з будівництва промислової теплиці. Відповідач не довів належним чином виконання своїх зобов`язань по договору та не спростував доводи позивача, а також не надав докази в підтвердження того, що саме позивачем порушено умови договору щодо не підготовлення ділянки для проведення робіт, відсутні будь-які письмові документи, як то визначено умовами п.8.4 договору.

Пунктом 3 ч.1 ст.611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (п.1 ст.612 ЦК України).

Матеріалами справи підтверджується, та відповідачем не спростовано, що останній, в порушення умов договору, у визначений строк роботи не виконав, а отже є таким, що прострочив виконання зобов`язання.

Виконання зобов`язання може забезпечуватися зокрема неустойкою (ч.1ст.546 ЦК України).

При цьому, відповідно до ч.1 ст.547 ЦК України, правочини щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняються у письмовій формі.

Відповідно до вимог ч.1 ст.549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пунктом 6.1 договору унормовано, що сторони несуть відповідальність за невиконання зобов`язань за цим договором у відповідності до чинного законодавства України.

Згідно п.6.2 договору, у випадку порушення виконавцем строків виконання робіт, виконавець зобов`язаний сплатити замовнику неустойку в розмірі 0,5% від вартості прострочених робіт за кожен день прострочення, а відтак позивач скористався своїм правом та нарахував неустойку за порушення строків виконання робіт за період з 04.09.2024 року по 02.03.2025 року в сумі 129465,00 грн.

Таким чином, судом встановлено, що сторони письмово погодили відповідальність сторін та нарахування неустойки, зокрема, відповідно до п.6.2 договору.

Судом з`ясовано, що вартість робіт, згідно п.2.1 договору становила 143850,00 грн, строк виконання робіт, згідно п.5.1 договору складає 60 днів з дати отримання платежу, який надійшов 03.09.2024 року, тобто з 02.11.2024 року.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок неустойки, суд дійшов висновку, що позивачем він невірно здійснений, так як у ньому зазначено період з 04.09.2024 року по 02.03.2025 року.

Як вже зазначалось вище, відповідач, у відповідності до умов договору, повинен виконати роботи протягом 60 днів з дня отримання виконавцем платежу, тобто строк нарахування неустойки (пені) повинен розраховуватися з 02.11.2024 року.

У відповідності до ст.253 ЦК України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Однак, 02.11.2024 року припадає на вихідний день, у зв`язку із чим нарахування позивачем повинні були бути здійснені з 04.11.2024 року.

Суд, здійснивши перерахунок заявленої позивачем пені в системі Liga (розрахунок судом додається) за період з 04.11.2024 року по 02.03.2025 року, дійшов висновку, що сума неустойки мала б становити 85590,75 грн, яка і підлягає задоволенню, в решті позовних вимог належить відмовити.

Щодо твердження відповідача та його представника щодо переписки у мобільному застосунку Viber, суд зазначає наступне.

У відповідності до п.п.1, 2 ст.96 ГПК України, електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних й інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет). Електронні докази подаються у формі документів, на які накладено кваліфікований електронний підпис відповідно до вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги". Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу.

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 21 червня 2023 року по справі №926/3027/21 зазначила, що суд може розглядати електронне листування між особами у месенджері (як і будь-яке інше листування) як доказ у справі лише в тому випадку, якщо воно дає можливість суду встановити авторів цього листування та його зміст. Відповідні висновки щодо належності та допустимості таких доказів, а також обсяг обставин, які можливо встановити за їх допомогою, суд робить у кожному конкретному випадку із врахуванням всіх обставин справи за своїм внутрішнім переконанням, і така позиція суду в окремо взятій справі не може розцінюватися як загальний висновок про застосування норм права, наведених у статті 96 ГПК України, у подібних правовідносинах.

Як вбачається з поданих відповідачем копій переписки у мобільному застосунку Viber, судом не можливо встановити, що автором цього листування є ФОП Карпенко Т.В. і що зміст зазначеної переписки стосується виконання умов договору №Т3/3108 від 31.08.2024 року, який укладений між ФОП Карпенко Т.В. та ФОП Самборським Ю.О., також відповідачем не підтверджено допустимими доказами, що переписка яка велась у мобільному застосунку Viber з іншою особою є достовірною та уповноваженою особою саме позивача.

Відтак, враховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, надані відповідачем роздруківки переписки не можуть бути, належними та достовірним доказом на підтвердження його доводів.

Щодо заявленої вимоги адвоката позивача Авраменко Т.М. про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10000 грн, суд зазначає наступне.

Відповідно ч.3 ст.123 ГПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до ч.ч.1 4 ст.126 ГПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно із ч.1 ст.58 ГПК України представником у справі може бути адвокат або законний представник.

Відповідно до ч.4 ст.60 ГПК України повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".

Поняття особи, котра є адвокатом, наводиться в статті 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", котра зазначає, що адвокатом може бути фізична особа, яка має повну вищу юридичну освіту, володіє державною мовою, має стаж роботи в галузі права не менше двох років, склала кваліфікаційний іспит, пройшла стажування (крім випадків, встановлених цим Законом), склала присягу адвоката України та отримала свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги, ордеру (ч.1 ст.26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Частиною 8 статті 129 ГПК України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Як свідчать матеріали справи, правова допомога ФОП Карпенко Т.М. у даній справі надавалась адвокатом Авраменко Т.М. на підставі договору про надання правової допомоги від 11.11.2024 року, ордеру серії АЕ №1440162 від 31.10.2025 року.

Сторонами 30.10.2025 року підписано акт прийому-передачі наданих послуг професійної (правничої) допомоги за договором від 11.11.2024 року, згідно якого адвокатом надано клієнту (позивачу) послуги в розмірі 10000,00 грн, що включають: підготовку до розгляду справи в розмірі 4000,00 грн та підготовку з оформлення позовної заяви в розмірі 6000,00 грн.

ФОП Карпенко Т.В. здійснено оплату за договором про надання правової допомоги від 11.11.2024 року в розмірі 10000,00 грн на користь адвоката Авраменко Т.М., що підтверджується квитанцією №18/27 від 30.10.2025 року.

Відповідно до ч.3 ст.30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

У відповідності до п.1 ч.2 ст.126, ч.8 ст.129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Відповідно до ст.16 ГПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється включно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Суд враховує, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Суд не має право втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Водночас, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача має бути встановлено, що такі витрати позивача були необхідними, а їх розмір є розумний та виправданий, що передбачено у ст.126 ГПК України та у ст.30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність". Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також чи була їх сума обґрунтованою.

Згідно ст.15 ГПК України, суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited проти України", заява №19336/04, п.268, 269).

Аналогічну правову позицію викладено у постановах об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 року по справі №922/445/19, від 22.11.2019 року по справі №910/906/18, від 24.01.2019 року по справі №910/15944/17, від 04.06.2020 року по справі №906/598/19 та в постанові Великої палати Верховного Суду від 19.02.2020 року по справі №755/9215/15-ц.

Подані стороною докази на підтвердження її витрат підлягають оцінці як з точки зору відповідності цих дій вимогам законодавства (вимогам ст.ст.123, 124, 126, 129 ГПК України), так і їх спрямованості на забезпечення права сторони (на користь якої ухвалене судове рішення) на відшкодування судових витрат. Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 22.02.2024 року у справі № 910/9714/22.

Судом враховано, що Велика Палата Верховного Суду зазначила, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (постанова ВП ВС від 27.06.2018 у справі №826/1216/16).

У постанові Верховного суду від 20.10.2021 № 757/29103/20-ц зазначено, що витрати за адвокатські послуги підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/ третьою особою, чи тільки має бути сплачено. Визначальним у цьому випадку є факт надання адвокатом правової допомоги у зв`язку із розглядом конкретної справи.

Враховуючи те, що судом задоволено у відсотковому коефіцієнті 66% від заявлених позовних вимог, аналізуючи позицію Великої Палати Верховного Суду, надавши оцінку доказам щодо понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу, співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі: складністю справи; обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; предметом спору та значенням справи для сторони, суд дійшов висновку про часткове задоволення заяви адвоката Авраменко Т.М., яка діє в інтересах позивача у справі №926/3717/25 в частині розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу адвоката та стягнення із відповідача на його користь 6500,00 грн судових витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ст.13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Згідно з п.4 ч.3 ст.129 Конституції України та ч.1 ст.73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст.2 Закону України Про судоустрій і статус суддів є, зокрема, захист гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів юридичних осіб.

Реалізуючи передбачене ст.64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Згідно з усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v.Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v.Finland), №37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі Гірвісаарі проти Фінляндії (Hirvisaari v.Finland), №49684/99, п.30, від 27 вересня 2001 року) (рішення Європейського суду з прав людини Серявін та інші проти України).

Згідно з ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.1 ст.77 ГПК України).

Статтею 76 ГПК України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно з ч.1 ст.79 ГПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 року у справі Серявін та інші проти України зазначив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Судом було вжито усіх заходів для забезпечення реалізації сторонами своїх процесуальних прав та з`ясуванні усіх питань, винесених на його розгляд.

Враховуючи викладене, з`ясувавши повно і всебічно обставини, на які позивач посилається як на підставу своїх вимог, які відповідачем не спростувані, суд дійшов висновку, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

На підставі викладеного, враховуючи положення ст.129 ГПК України та Закону України Про судовий збір, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача в повному обсязі з урахуванням його мінімальної сплати.

Керуючись ст.4 Закону України Про судовий збір, ст.ст. 2, 4, 5, 12, 13, 42, 46, 73, 74, 76, 77, 86, 118-119, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1.Позовні вимоги Фізичної особи-підприємця Карпенко Тетяни Володимирівни ( АДРЕСА_1 ) до Фізичної особи-підприємця Самборського Юрія Олександровича ( АДРЕСА_2 ) про стягнення неустойки в сумі 129465,00 грн - задовольнити частково.

2.Стягнути з Фізичної особи-підприємця Самборського Юрія Олександровича ( АДРЕСА_2 , ідент.код НОМЕР_1 ) на користь Фізичної особи-підприємця Карпенко Тетяни Володимирівни ( АДРЕСА_1 , ідент.код НОМЕР_2 ) неустойку в сумі 85590,75 грн та судовий збір в сумі 2422,40 грн.

3.Стягнути з Фізичної особи-підприємця Самборського Юрія Олександровича ( АДРЕСА_2 , ідент.код НОМЕР_1 ) на користь Фізичної особи-підприємця Карпенко Тетяни Володимирівни ( АДРЕСА_1 , ідент.код НОМЕР_2 ) понесені витрати на професійну правничу допомогу в сумі 6500,00 грн.

4. В решті позовних вимог відмовити.

Відповідно до ст.241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до ст.256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст.257 ГПК України).

Інформацію по справі, що розглядається можна отримати на сторінці суду на офіційному веб порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб адресою: http://cv.arbitr.gov.ua/sud5027/.

Повне рішення складено та підписано 08.01.2026 року.

Суддя Світлана ГУШИЛИК