Рішення № 133147264, 07.01.2026, Черкаський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 січня 2026 року справа № 580/11553/25 м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Паламаря П.Г., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправної бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) звернулася до Черкаського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Н.Перемоги, 26) в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про відмову у призначенні пенсії від 26.06.2025 №232950008862;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області прийняти рішення про призначення ОСОБА_1 пенсії за віком з 26 липня 2024 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що відповідачем під час розгляду заяви про призначення пенсії протиправно не зараховано до страхового стажу періоди роботи згідно трудової книжки, оскільки вона не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, де вона працювала. Також зазначила, що у період її роботи з 17.01.1993 до 03.07.1993 Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 була чинною, тому вказаний період роботи підлягає зарахуванню до її страхового стажу.

Ухвалою судді Черкаського окружного адміністративного суду від 03.11.2025 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі, вирішено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

Відповідач, позовні вимоги не визнав, надав відзив на позовну заяву, в якому просить у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. В обґрунтування зазначено, що трудова книжка позивача оформлена з порушенням вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях від 20.06.1974 № 162, тому період роботи з 27.12.1988 до 04.01.1993 не зараховано позивачу до страхового стажу. Крім того, не зараховано період роботи з 17.01.1993 до 03.07.1993 у зв`язку з припиненням з 01.01.2023 росією участі в угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць СНД у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 та відсутністю в Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування відомостей про сплату страхових внесків. Тому вважає, що з боку територіальних органів Пенсійного фонду України відсутність порушень прав та законних інтересів позивача, оскільки законодавством чітко визначено процедуру, за якою провадиться призначення/поновлення пенсії осіб, а тому покладення обов`язку на відповідача діяти не у відповідності до Закону, означатиме спонукання до виходу за межі своїх повноважень.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає таке.

ОСОБА_1 відповідно до копії паспорта серії НОМЕР_1 народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 .

22.07.2024 ОСОБА_1 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

За результатом розгляду заяви Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області прийняте рішення від 29.07.2024 №232950008862 про відмову у призначенні пенсії за віком через відсутність необхідного страхового стажу.

Позивач вважаючи вказане рішення від 29.07.2024 протиправними та такими, що належить скасувати, звернулась до суду з позовом.

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 21.10.2024 у справі №580/8367/24, яке залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 12.06.2025, визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 29.07.2024 №232950008862 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком та зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 22.07.2024 із урахуванням оцінки, наданої судом у мотивувальній частині судового рішення.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 26.06.2025 №232950008862 позивачу відмовлено у призначенні пенсії у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу. Встановлено, що страховий стаж позивача становить 27 років 03 місяці 17 днів.

Підставою прийняття оскаржуваного рішення зазначено, що до страхового стажу не зараховано періоди роботи з 27.12.1988 до 04.01.1993, оскільки дата наказу про звільнення містить розбіжність понад місяць від дати звільнення, з 17.01.1993 до 03.07.1993, оскільки з 01.01.2023 російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року.

Вважаючи протиправною відмову у призначенні пенсії позивач звернулась до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає про таке.

Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Статтею 8 Закону України від 09.07.2003 № 1058-ІV Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування (далі - Закон № 1058) передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Положеннями частини першої статті 9 Закону № 1058 встановлено, що за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов`язаного з роботою, інвалідності з дитинства); пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Приписами частини першої статті 26 Закону № 1058 передбачено, що особи мають право на призначення пенсії після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.

Статтею 24 Закону № 1058-IV передбачено, що страховий стаж період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Страховий стаж враховується в одинарному розмірі, крім випадків, передбачених цим Законом.

Відповідно до частини 1 статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Відповідно до статті 48 Кодексу законів про працю України, положення якої кореспондуються зі статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (далі - Порядок № 637) передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Відповідно до пункту 3 Порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Таким чином, трудова книжка є основним документом, що підтверджує стаж роботи. Лише за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Як вбачається з трудової книжки НОМЕР_2 від 28.07.1983 в період з 27.12.1988 до 04.01.1993 ОСОБА_1 працювала у Торгово-побутовому підприємстві №92 завідуючою продовольчих товарів магазину №44, з 17.01.1993 до 03.07.1993 бухгалтером у військовій частині польова пошта № НОМЕР_3 .

Отже, стаж роботи позивача підтверджується записами в трудовій книжці.

Відповідачем не зарахований період роботи з 27.12.1988 до 04.01.1993 до страхового стажу позивачу, оскільки дата наказу про звільнення містить розбіжність понад місяць від дати звільнення.

Суд зазначає, що оформлення трудових книжок у спірний період відбувалося відповідно до Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 №162 (далі Інструкція №162).

Відповідно до пунктів 2.2, 2.4 Інструкції №162 трудова книжка заповнялась в присутності працівника не пізніше 5 днів після його прийому на роботу. В подальшому працівнику надавалось право ознайомитися з веденням записів в його трудовій книжці.

Згідно пункту 2.25 Інструкції №162 записи про причини звільнення повинні проводитися у трудовій книжці у точній відповідності до формулювання чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.

Запис про звільнення у трудовій книжці працівника провадиться з дотриманням таких правил: у графі 1 ставиться порядковий номер запису; у графі 2 дата звільнення; у графі 3 причина звільнення;у графі 4 зазначається, на підставі чого внесено запис, - наказ (розпорядження), його дату та номер.

Днем звільнення вважається останній день роботи.

Наприклад, трудовий договір із працівником припиняється у зв`язку із скороченням штатів 10 жовтня 1986 р. є останнім днем його роботи. У трудовій книжці працівника має бути зроблено наступний запис: у графі 1 розділу "Відомості про роботу" ставиться порядковий номер запису, у графі 2 - дата звільнення (10.10.1986), у графі 3 пишеться: "Звільнений за скороченням штатів, п. 1 ст. 33 КЗпП РРФСР", у графі 4 вказується дата та номер наказу (розпорядження) про звільнення (пункт 2.26 Інструкції №162).

Суд наголошує, що за загальним правилом відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, якій ця трудова книжка належить, а отже, й не може впливати на її особисті права.

Верховним Судом в постанові від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а викладено правову позицію, відповідно до якої, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії.

З аналізу наведених норм, судом встановлено, що відповідальність за ведення трудової книжки покладається на підприємство, відтак, те що відносно спірного періоду у трудовій книжці позивача дата наказу про звільнення містить розбіжність понад місяць від дати звільнення, не може бути підставою для виключення певного періоду роботи зі страхового стажу позивача.

Суд зазначає, що незарахування спірного стажу позивачу буде суперечити принципу правової визначеності, оскільки в п.3.1 Рішення Конституційного Суду України (Справа №1-25/2010 від 29 червня 2010 року) зазначено, що одним з елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.

Суд вважає, що право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов`язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.

Підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.

За таких обставин період роботи з 27.12.1988 до 04.01.1993 підлягає зарахуванню до страхового стажу роботи позивача.

З оскаржуваного рішення відповідача про відмову у призначенні позивачу пенсії за віком вбачається, що до страхового стажу також не зараховано період роботи з 17.01.1993 до 03.07.1993, оскільки з 01.01.2023 російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.

З даного приводу, слід зазначити наступне.

Статтею 9 Конституції України визначено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

13.03.1992 укладено Угоду про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення.

Згідно статті 6 даної Угоди від 13.03.1992, призначення пенсій громадянам держав-учасниць Угоди провадиться за місцем проживання. Для встановлення права на пенсію, у тому числі пенсій на пільгових умовах та за вислугу років, громадянам держав-учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також території колишнього СРСР за час до набрання чинності даної Угоди.

Тобто, Угодою передбачено перспективне та ретроспективне регулювання, зокрема правовідносин щодо врахування до трудового стажу для цілей обчислення пенсії стажу набутого на території держав-сторін Угоди до її підписання та на території СРСР.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 29 листопада 2022 року №1328 "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення", Кабінет Міністрів України постановив вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 р. у м. Москві. Ця постанова набрала чинності 02.12.2022.

Проте, у статті 13 Угоди від 13.03.1992 передбачено, що кожен учасник цієї Угоди може вийти з неї, направивши відповідне письмове повідомлення депозитарію. Дія Угоди щодо цього учасника припиняється по спливу 6-місяців з дня отримання депозитарієм такого повідомлення. Пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди не втрачають своєї сили і у разі виходу з Угоди держави-учасниці, на території якої вони мешкають.

Отже, на спірний період роботи позивача з 17.01.1993 до 03.07.1993 поширювалась дія Угоди від 13.03.1992, яка була чинною у цей період.

Тому, відповідачем протиправно не зараховано вказаний період роботи до страхового стажу позивача.

Доводи представника відповідача у відзиві на позовну заяву про те, що період роботи позивача з 17.01.1993 до 03.07.1993 не зараховано також через відсутність в Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування відомостей про сплату страхових внесків, суд вважає необгрунтованими.

Адже, рішення, яким відмовлено позивачу у призначенні пенсії за віком, таких мотивів щодо незарахування періоду роботи позивача з 17.01.1993 до 03.07.1993, не містить.

У зв`язку з викладеним, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог про визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про відмову у призначенні пенсії від 26.06.2025 №232950008862.

Відповідно до частини 4 статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Крім того, порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку), поновлення пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року №22-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за № 1566/11846 (далі - Порядок №22-1).

Відповідно до пункту 4.1 Порядку №22-1 орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою (додаток 3). Заяви осіб про призначення, перерахунок, поновлення, переведення з одного виду пенсії на інший реєструються в журналі реєстрації рішень органу, що призначає пенсію. Особі або посадовій особі органом, що призначає пенсію, видається розписка із зазначенням дати прийняття заяви, а також переліку одержаних і відсутніх документів, які необхідно подати у тримісячний строк з дня прийняття заяви. Копія розписки зберігається в пенсійній справі.

Пунктом 4.3 Порядку №22-1 визначено, що не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.

Статтею 58 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» визначено, що Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати. Тобто, Пенсійний фонд України має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії.

Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч. 3 ст. 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади.

Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

За таких обставин суд не може підміняти Пенсійний орган, уповноважений на виконання функцій з призначення та перерахунку пенсій громадянам, а належним способом захисту порушеного права позивача буде зобов`язання відповідача зарахувати періоди роботи до страхового стажу та повторно розглянути її заяву про призначення пенсії за віком.

Таким чином, суд, керуючись частиною другою статті 9 КАС України, з метою ефективного захисту прав позивача від порушень з боку суб`єкта владних повноважень дійшов висновку зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до страхового стажу позивачу періоди роботи з 27.12.1988 до 04.01.1993, з 17.01.1993 до 03.07.1993 та повторно розглянути заяву позивача від 22.07.2024 про призначення пенсії за віком та прийняти відповідне рішення з урахуванням висновків суду, зазначених у цьому рішенні.

Згідно із частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За таких обставин суд, за правилами, встановленими ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України, перевіривши наявні у справі докази, вважає заявлені позовні вимоги частково обґрунтованими та такими, що підлягають до часткового задоволення.

Відповідно до частини 3 статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Керуючись ст. 2, 5, 6, 14, 77, 134, 241-246, 255, 263, 295, 370 КАС України суд,

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 26.06.2025 №232950008862 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 27.12.1988 до 04.01.1993 та з 17.01.1993 до 03.07.1993.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 22.07.2024 про призначення пенсії за віком та прийняти відповідне рішення з урахуванням висновків суду, зазначених у цьому рішенні.

У задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) витрати зі сплати судового збору в розмірі 800 (шістсот) грн. 00 коп.

Копію рішення направити особам, які беруть участь у справі.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня підписання рішення суду.

Суддя Петро ПАЛАМАР