Рішення № 133144173, 07.01.2026, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" січня 2026 р. справа № 300/8397/25

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Главача І.А., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (надалі, також позивачка, ОСОБА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області (надалі відповідач, ГУ ПФУ в Київській області), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (надалі, також третя особа, ГУ ПФУ в Івано-Франківській області) в якій просить:

визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області від 26.09.2025 за № 092550004969;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу періоди роботи з 22.08.1997 по 28.07.2001;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області призначити з 19.09.2025 ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", із врахуванням вищевказаного періоду.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивачка звернулася до ГУ ПФУ в Івано-Франківській області із заявою про призначення пенсії за віком. За принципом екстериторіальності заяву позивачки розглядало Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області. За наслідками розгляду заяви, поданої позивачкою, відповідачем прийнято рішення від 26.09.2025 № 092550004969, яким ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії за віком у зв`язку із відсутністю страхового стажу необхідної тривалості. До страхового стажу не зараховано період роботи з 22.08.1997 по 28.07.2001 р., оскільки назва організації на печатці, якою завірено запис про звільнення, не відповідає назві установи при зарахуванні та у зв`язку з відсутністю інформації про перейменування підприємства. Також відповідач зазначає про відсутність інформації про роботу позивачки у відомостях про застраховану особу. Позивачка вважає таку вимогу протиправною з мотивів, що відповідальність за правильність ведення трудової книжки покладається на роботодавця, натомість відповідачем така відповідальність покладена на позивачку, а також те, що відсутність відомостей у Єдиному реєстрі застрахованих осіб покладає відповідальність за своєчасність та правильність внесення відомостей до нього на позивачку. Відтак, просить позов задовольнити (а.с. 1-26).

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 28.11.2025 відкрито провадження у даній справі за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), відповідно до вимог статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України (а.с. 28-29).

12.12.2025 на адресу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від третьої особи надійшли додаткові пояснення по справі. Третя особа зазначає, що для зарахування стажу роботи, необхідна наявність відповідних умов, зокрема наявність належним чином заповнених записів у трудовій книжці, а також відомостей про сплату страхових внесків у відповідному реєстрі застрахованих осіб. У спірній ситуації третя особа звертає увагу на те, що записи у трудовій книжці позивачки не відповідають вимогам Інструкції № 58. Крім того, зазначає, що зважаючи на відсутність у реєстрі застрахованих осіб відомостей про роботу позивачки у вказаному періоді, відсутні підстави для зарахування відповідного періоду роботи до страхового стажу позивачки. Зважаючи на це, просить у задоволенні позову відмовити (а.с. 32-38).

18.12.2025 до Івано-Франківського окружного адміністративного суду через підсистему "Електронний суд" від відповідача надійшов відзив на позовну заяву. Відповідач вказує, що рішення про відмову у призначенні пенсії було прийнято у зв`язку з відсутністю необхідної тривалості страхового стажу. До страхового стажу не зараховано період роботи з 02.01.1998 по 01.06.1999 р., оскільки дата наказу про прийняття на роботу не співпадає із датою прийняття на роботу; та період роботи з 22.08.1997 по 28.07.2001 р., оскільки назва організації на печатці, якою завірено запис про звільнення, не відповідає назві установи при зарахуванні та у зв`язку з відсутністю інформації про перейменування підприємства. Також відповідач зазначає про відсутність інформації про роботу позивачки у відомостях про застраховану особу. Відповідач звертає увагу, що трудова книжка має бути належним чином заповнена для можливості зарахування відомостей у ній до страхового стажу. Також вказує, що призначення пенсії здійснюється відповідно до даних Реєстру застрахованих осіб, тому відсутність відомостей про позивачку у даному реєстрі не дозволяє відповідачу зарахувати відповідний період роботи до страхового стажу позивачки та призначити їй пенсію за віком. З огляду на це просить у задоволенні позову відмовити (а.с. 39-69).

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області із заявою від 19.09.2025 про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (а.с. 46).

За принципом екстериторіальності органом, уповноваженим розглянути заяву позивачки та вирішити порушене в ній питання визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області.

Рішенням ГУ ПФУ в Київській області № 092550004969 від 26.09.2025 позивачці відмовлено у призначенні пенсії, у зв`язку із відсутністю необхідної тривалості страхового стажу. До страхового стажу не зараховано період роботи з 22.08.1997 по 28.07.2001 р., оскільки назва організації на печатці, якою завірено запис про звільнення, не відповідає назві установи при зарахуванні та у зв`язку з відсутністю інформації про перейменування підприємства, а також з огляду на відсутність інформації про роботу позивачки у відомостях про застраховану особу (а.с. 11-12).

Вважаючи вказану відмову протиправною, з метою зобов`язання зарахування даного періоду роботи до страхового стажу та призначення пенсії, позивачка звернулася до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд встановив таке.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Нормами частини 1 статті 46 Конституції України закріплено право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Спеціальним законом, який визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, є Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV, який набув чинності з 1 січня 2004 року.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" пенсія щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Пунктом 1 статті 9 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV визначено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Положеннями частини 1 статті 24 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" визначено, що страховий стаж період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Згідно з абзацом 1 частини 2 статті 24 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Частиною 1 статті 26 Закону № 1058-IV визначено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу:

з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року не менше 25 років;

з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року не менше 26 років;

з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року не менше 27 років;

з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року не менше 28 років;

з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року не менше 29 років;

з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року не менше 30 років;

з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року не менше 31 року;

з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року не менше 32 років;

з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року не менше 33 років;

з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року не менше 34 років;

починаючи з 1 січня 2028 року не менше 35 років.

До набрання чинності Закону № 1058-IV питання пенсійного забезпечення, в тому числі й порядок обчислення стажу для призначення пенсій регулювалися Законом України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 № 1788-XII (надалі, також Закон № 1788-XII), відповідно до частини 1 статті 56 якого, до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Згідно зі статтею 62 Закону № 1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

На виконання статті 62 Закону № 1788-ХІІ Кабінет Міністрів України Постановою від 12.08.1993 за № 637 "Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній" затвердив Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (надалі, також Порядок № 637).

Згідно з пунктом 1 Порядку № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків (пункт 2 Порядку № 637).

У пункті 3 Порядку № 637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Отже, з огляду на наведене, у разі відсутності в трудовій книжці записів про роботу, такий стаж встановлюється на підставі інших документів, уточнюючих довідок, відомостей та інших документів, які містять відомості про періоди роботи.

Щодо відмови у зв`язку з невідповідністю дати наказу про прийняття на роботу даті прийняття, зазначеній в трудовій книжці, суд зазначає наступне.

Згідно зі статтею 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться.

Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 р. № 58 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях (надалі, також Інструкція № 58), якою установлено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

За приписами пункту 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за № 110, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 № 301 "Про трудові книжки працівників", відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб`єкта господарювання.

Відповідно до пунктів 1, 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Пунктом 3 зазначеного Порядку передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

За відсутності зазначених у згаданому пункті документів для підтвердження трудового стажу приймаються членські квитки профспілок. При цьому підтверджуються періоди роботи лише за той час, за який є відмітки про сплату членських внесків.

При цьому, чинним законодавством встановлено пріоритетність записів у трудовій книжці перед відомостями про період роботи, що можуть міститися в інших документах, а також необхідність надання уточнюючих довідок, наказів, відомостей тощо підприємств, установ, організацій або їх правонаступників для підтвердження трудового стажу лише у випадку, коли в трудовій книжці відсутні відповідні відомості або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи.

Відповідно до частини 1 статті 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Відповідно до пункту 2.3 Інструкції № 58, записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.

Відповідно до пункту 2.4 Інструкції № 58, записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Відповідно до пункту 2.6 Інструкції № 58, у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис.

Судом встановлено, що позивачкою при зверненні до органу Пенсійного фонду України із заявою від 19.09.2025 про призначення пенсії за віком надано також пакет документів, зокрема копію трудової книжки серії НОМЕР_1 від 10.12.1979 року в якій містяться записи також щодо оспорюваного періоду роботи, який не було зараховано до страхового стажу з 22.08.1997 по 28.07.2001, зокрема про прийняття 22.08.1997 на роботу в АЗС оператором (запис № 11) та звільнення з роботи 28.07.2001 за згодою двох сторін згідно пункту 1 статті 36 КЗпП України (запис № 13). (а.с. 23). Даний записи виконаний розбірливим почерком та містить підставу його внесення. Також в трудовій книжці позивачки міститься запис № 12 від 28.07.2001 про звільнення з роботи за власним бажанням, однак нижче даного запису міститься застереження про недійсність такого запису. Всі зазначені записи, що стосуються роботи позивачки оператором АЗС підписано підприємцем ОСОБА_2 та містять прослідковуваний слід печатки.

Доказів, які б свідчили про недостовірність записів у трудовій книжці позивачки, відповідачем суду не надано. При цьому, відповідачем не заперечується їх достовірність.

Щодо аргументів відповідача про відмінність в назві підприємств на відтиску печатки, то суд заперечує проти таких аргументів відповідача з огляду на те, що відбиток печатки на записах в трудовій книжці є нечитабельним та не дає можливості встановити, якому суб`єкту господарювання належить дана печатка. Водночас, аналіз відбитків печатки на записах трудової книжки позивачки щодо вказаного періоду роботи не дає підстав для висновку щодо відмінності в найменуванні організації роботодавця, оскільки сліди щодо прізвища, імені та по батькові схожі та не містять відмінностей, які б вказували на належність печаток різним суб`єктам господарювання чи зміну найменування такого суб`єкта господарювання. Із відбитку печатки про звільнення позивачки можна встановити, що такий відбиток належить печатці, яка виготовлена ОСОБА_3 . Доказів того, що відбиток печатки належить конкретно іншому суб`єкту господарювання відповідачем суду не надано.

Суд звертає увагу, що саме трудова книжка є основним документом для зарахування того чи іншого періоду роботи до страхового стажу. Незважаючи на наявність чи відсутність додаткових документів, наявності в них розбіжностей чи будь-яких інших недоліків не може слугувати підставою для незарахування до страхового стажу оспорюваного періоду роботи, який належним чином підтверджується трудовою книжкою.

Відповідальність за наявність записів чи відомостей у трудовій книжці, їх правильність та повноту несе безпосередньо суб`єкт господарювання. Натомість відповідачем при вирішенні питання про призначення пенсії позивачці, покладено відповідальність за правильність такої інформації на позивачку. З огляду на те, що записи у трудовій книжці мають пріоритетне значення при визначенні страхового стажу особи, відмова відповідача у зв`язку з відсутністю тих чи інших відомостей суперечить нормативному регулюванню даних відносин.

Верховний Суд у постановах від 21.02.2018 у справі № 687/975/17 та від 06.03.2018 у справі № 754/14898/15-а зазначив, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання всіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Суд зазначає, що не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.

При цьому, суд зазначає, що відповідно до частини 3 статті 44 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.

Відповідно до підпункту 2 пункту 6 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об`єднані управління, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 № 28-2, Управління має право отримувати безоплатно в установленому законодавством порядку від державних органів та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності і від фізичних осіб-підприємців відомості про нарахування, обчислення і сплату страхових внесків, а також інші відомості, необхідні для здійснення покладених на управління Фонду завдань.

Таким чином, пенсійний орган має право, зокрема, у разі виникнення певних сумнівів щодо достовірності записів трудової книжки, чи відсутності окремих документів у архівних установах, для підтвердження стажу роботи, звертатися із відповідними листами, запитами до підприємств, установ, організацій, з метою отримання певної інформації, в тому числі, уточнюючої довідки чи документів, що містять відомості про періоди роботи.

В той же час, відповідачем не подано жодного доказу про вжиття певних заходів з метою отримання інформації щодо достовірності інформації зазначеної у трудовій книжці позивачки, натомість відмовлено у зарахуванні до страхового стажу спірний період його роботи.

Щодо мотивів відмови у зарахуванні до періоду страхового стажу періоду роботи з 22.08.1997 по 28.07.2001 у зв`язку з відсутністю відомостей про позивачку у Реєстрі застрахованих осіб, суд зазначає наступне.

Відповідно до даних трудової книжки позивачки серії НОМЕР_1 від 10.12.1979 року позивачка з 22.08.1997 прийнята на роботу до АЗС на посаду оператора. 28.07.2001 року позивачку звільнено з роботи за згодою сторін (записи № 11-13) (а.с. 23). Запис про прийняття на роботу та звільнення позивачки з посади посвідчено печаткою, яка є нечитабельною, за винятком відбитку печатки, що посвідчив напис про звільнення позивачки, із якого встановлено, що така печатка належала ОСОБА_3 .

Доказів, які б свідчили про недостовірність записів у трудовій книжці позивачки, відповідачем суду не надано. При цьому, відповідачем не заперечується їх достовірність.

Записи у трудовій книжці містять підстави внесення, скріплені печаткою роботодавця та підписом посадової особи, періоди не накладаються, виконані розбірливим почерком. Запис про прийняття на роботу та звільнення позивачки з роботи скріплений підписом роботодавця.

Відтак, судом з`ясовано, що спірний період трудової діяльності підтверджено достатніми письмовими доказами, достовірність яких встановлена судом раніше, однак однією із підстав для відмови у зарахуванні зазначеного періоду стали доводи щодо відсутності відомостей у Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування про сплату страхових внесків за позивачку.

З цього приводу суд зазначає таке.

Відповідно до частини 1 статті 21 Закону № 1058-IV, персоніфікований облік у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування здійснюється з метою обліку застрахованих осіб, учасників накопичувальної системи пенсійного страхування та їх ідентифікації, а також накопичення, зберігання та автоматизованої обробки інформації про облік застрахованих осіб і реалізацію ними права на страхові виплати у солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування та накопичувальній системі пенсійного страхування.

Відповідно до абзацу 4 частини 5 статті 21 цього Закону, персоніфіковані відомості про заробітну плату (дохід, грошове забезпечення, допомогу, компенсацію) застрахованих осіб, на яку нараховано і з якої сплачено страхові внески, та інші відомості подаються до Пенсійного фонду роботодавцями, підприємствами, установами, організаціями, військовими частинами та органами, які виплачують грошове забезпечення, допомогу та компенсацію відповідно до законодавства.

В статті 1 Закону "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" № 2464-VI, зазначено, що Державний реєстр загальнообов`язкового державного соціального страхування це організаційно-технічна система, призначена для накопичення, зберігання та використання інформації про збір та ведення обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, його платників та застрахованих осіб, що складається з реєстру страхувальників та реєстру застрахованих осіб. Відповідно до пункту 7 частини 1 статті 1 цього Закону, Пенсійний фонд України орган, уповноважений відповідно до цього Закону вести реєстр застрахованих осіб Державного реєстру та виконувати інші функції, передбачені законом.

Положеннями статті 19 Закону № 2464-VI визначено, що Реєстр страхувальників це автоматизований банк відомостей, створений для ведення обліку платників єдиного внеску страхувальників. Реєстр страхувальників формує та веде центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, користувачами цього реєстру є Пенсійний фонд, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, та Фонд загальнообов`язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.

Відповідно до частини 1 статті 20 Закону № 2464-VI, Реєстр застрахованих осіб автоматизований банк відомостей, створений для ведення єдиного обліку фізичних осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню відповідно до закону. Реєстр застрахованих осіб складається з електронних облікових карток застрахованих осіб, до яких включаються відомості про застрахованих осіб, інформація про набуття прав на одержання страхових виплат за всіма видами загальнообов`язкового державного соціального страхування та інформація про виплати за всіма видами загальнообов`язкового державного соціального страхування і соціальними та іншими виплатами, передбаченими законодавством, та електронного реєстру листків непрацездатності, порядок організації ведення та надання інформації з якого встановлюється Кабінетом Міністрів України. Реєстр застрахованих осіб формує та веде Пенсійний фонд, користувачами цього реєстру є податкові органи, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, та Фонд загальнообов`язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.

З урахуванням приписів статті 19 та статті 20 Закону № 2464-VI позивачка не є відповідальною за формування Реєстру застрахованих осіб.

Суд нагадує, що чинним законодавством встановлено пріоритетність записів у трудовій книжці перед відомостями про період роботи, що можуть міститися в інших документах, а також необхідність надання уточнюючих довідок, наказів, відомостей тощо підприємств, установ, організацій або їх правонаступників для підтвердження трудового стажу лише у випадку, коли в трудовій книжці відсутні відповідні відомості або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи.

Наведені відповідачем доводи, обґрунтування та пояснення щодо відсутності відомостей у Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування як підставу для відмови у зарахуванні стажу, суд відхиляє, як необґрунтовані і такі, що не спростовують висновків суду у даній справі, оскільки суду не надано належних доказів в обґрунтування того, що відмовляючи позивачці у зарахуванні до страхового стажу спірного періоду трудової діяльності суб`єкт владних повноважень діяв обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, добросовісно та з забезпеченням усіх прав особи. Рішення не є пропорційним з огляду на те що воно порушує баланс між несприятливими наслідками для реалізації конституційного права позивачки на соціальний захист (ст. 46 Конституції України) і цілями на які, врешті, спрямоване це рішення.

Зважаючи на вищезазначене, суд вважає протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області щодо незарахування періоду роботи позивачки з 22.08.1997 по 28.07.2001 до її страхового стажу, оскільки даний період роботи підтверджено достатніми та належними доказами.

Таким чином, з огляду на встановлені вище обставини, суд вважає, що підстав для незарахування періоду роботи позивачки з 22.08.1997 по 28.07.2001 до її страхового стажу немає, а надані підтверджуючі документи не викликають сумнівів щодо їх належності позивачці, відтак суд дійшов висновку, що оскаржуване рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області від 29.09.2025 № 092550004969 є протиправним та підлягає скасуванню.

Водночас суд зазначає, що дискреційні повноваження це комплекс прав і зобов`язань представників влади як на державному, так і на регіональному рівнях, у тому числі представників суспільства, яких уповноважили діяти від імені держави чи будь-якого органу місцевого самоврядування, що мають можливість надати повного або часткового визначення і змісту, і виду прийнятого управлінського рішення.

Тобто дискреційні повноваження це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.

Суд зауважує, що у випадку, коли закон встановлює повноваження суб`єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов`язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коли ж суб`єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення) з урахуванням встановлених судом обставин, оскільки адміністративний суд не вправі перебирати на себе повноваження суб`єкта публічної адміністрації, реалізуючи за нього процедурні дії, ухвалювати рішення чи проводити адміністративну процедуру.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових та службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

При цьому, згідно з частиною четвертою статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

За приписами вказаної норми у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб`єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення.

Якщо ж таким суб`єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб`єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб`єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов`язати суб`єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.

Отже, зобов`язання судовим рішенням суб`єкта владних повноважень до вчинення конкретних дій (прийняття конкретних рішень) можливе, за загальним правилом, лише за умови почергового встановлення судом двох обставин: позивач на момент звернення до відповідного суб`єкта владних повноважень забезпечив виконання всіх без винятку вимог закону для отримання конкретного рішення; зобов`язання суб`єкта владних повноважень розглянути повторно звернення позивача з урахуванням висновків суду є недоцільним (об`єктивно встановлено безальтернативність рішення суб`єкта владних повноважень, яке може бути прийняте за встановлених судом обставин у конкретній справі).

Відтак, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб`єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб`єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.

Тобто, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб`єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції.

Разом з тим, суд зауважує таке.

У справі, яка розглядається, суд встановив, що для прийняття рішення за результатами поданої позивачкою заяви за принципом екстериторіальності структурним підрозділом пенсійного органу визначено ГУ ПФУ в Київській області, рішенням якого позивачці відмовлено в призначенні пенсії.

Страховий стаж позивачки становить 18 років 03 місяці 23 дні.

Суд констатує, що після зарахування спірного періоду роботи до страхового стажу позивачки, загальний період її страхового стажу буде більшим, ніж мінімально необхідний для призначення пенсії за віком, відповідно до пункту 1 частини 1 статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV, а саме мінімальною тривалістю 22 роки.

Оскільки матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про відсутність можливості у відповідача прийняти обґрунтоване та законне рішення у формі, передбаченій чинним законодавством, а також враховуючи те, що призначення, перерахунок та виплата пенсії є дискреційними повноваженнями пенсійного органу, суд дійшов висновку, що з метою захисту порушеного права позивачки слід зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області, як орган, який за принципом екстериторіальності уповноважений на вирішення питання щодо призначення пенсії позивачки, зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 22.08.1997 по 28.07.2001, відповідно до записів трудової книжки серії НОМЕР_1 , повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 19.09.2025 та призначити їй пенсію за віком, відповідно до вимог Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" з врахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи вищевикладене, суд робить висновок про повне обґрунтування заявлених позовних вимог, тому позов підлягає задоволенню повністю.

Суд вказує, що задовольняючи позовні вимоги, суд користується повноваженнями, передбаченими частиною 2 статті 9, 245 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: самостійно визначає формулювання резолютивної частини рішення суду, з метою її більш ефективного виконання та надання повного захисту правам позивача.

Щодо судових витрат суд звертає увагу на наступне.

Частина 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Документально підтвердженими судовими витратами в даній справі є витрати позивачки на сплату судового збору в розмірі 1211,20 грн згідно квитанції до платіжної інструкції № 6034-4329-9900-1649 від 16.11.2025 (а.с. 26).

Як наслідок, на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області підлягає стягненню сплачений судовий збір в розмірі 1211,20 грн, відповідно до розміру задоволених позовних вимог.

Інші витрати, питання про розподіл яких може бути вирішено судом, відсутні.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області № 092550004969 від 26.09.2025 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області, як орган, який за принципом екстериторіальності уповноважений на вирішення питання щодо призначення пенсії ОСОБА_1 , зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 22.08.1997 по 28.07.2001, відповідно до записів трудової книжки серії НОМЕР_1 , повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 19.09.2025 та призначити їй пенсію за віком, відповідно до вимог Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" з врахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області (код ЄДРПОУ 22933548, просп. Саєнка Андрія, буд. 10, м. Фастів, Фастівський район, Київська область, 08500) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) сплачений судовий збір в розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 (двадцять) копійок.

Копію цього рішення надіслати учасникам справи.

Відповідачу та третій особі, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача копію цього рішення надіслати через підсистему "Електронний суд".

Перебіг процесуальних строків, початок яких пов`язується з моментом вручення процесуального документа учаснику судового процесу в електронній формі, починається з наступного дня після доставлення документів до Електронного кабінету в розділ "Мої справи".

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

позивачка ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 );

відповідач Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області (код ЄДРПОУ 22933548, просп. Саєнка Андрія, буд. 10, м. Фастів, Фастівський район, Київська область, 08500);

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 20551088, вул. Січових Стрільців, буд. 15, м. Івано-Франківськ, 76018).

Суддя Главач І.А.