Рішення № 133143848, 07.01.2026, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 січня 2026 року м. Житомир справа № 240/21799/25

категорія 106020200

Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Токаревої М.С., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії,

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 , в якій просить:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо розгляду рапорта від 10.07.2025 року про звільнення з військової служби ОСОБА_1 та зобов`язати розглянути рапорт;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 звільнити ОСОБА_1 з військової служби на підставі статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу».

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 10.07.2025 року звернувся із рапортом відповідно до ст.26, ч.4, п.2, п-п Г Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» про звільнення його з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу). Проте відповіді на рапорт не отримав. Позивач вважає таку бездіяльність протиправною, а тому для захисту прав звернувся до суду з цим адміністративним позовом.

Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи.

Військова частина НОМЕР_1 подала відзив, в якому представник відповідача просить відмовити у задоволенні адміністративного позову, оскільки доданий позивачем до позовної заяви рапорт від 10.07.2025 на офіційну адресу засобами поштового зв`язку, електронного зв`язку або через застосунок Армія+ до військової частини не надходив, на рапорті відсутній реєстраційний номер. Відсутності також відомості про вручення рапорту від 10.07.2025 уповноваженій особі. У відповідних журналах реєстрації відсутні відомості про надходження спірного рапорту до Військової частини НОМЕР_1 . Зазначене дає дійти висновку, що спірний рапорт від 10.07.2025 до військової частини не направлявся та не надходив. Таким чином, вказані обставини виключають факт бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо не розгляду рапорту позивача. Оскільки, рапорт жодним чином військовій частині не надходив.

Представник позивача подав до суду відповідь на відзив, в якій вказав, що факт наявності іншої особи, зобов`язаної виховувати дитину з інвалідністю до 18 років, її матері, мав би розглядатися відповідачем разом з іншими сімейними обставинами в комплексі, що і призвело до звернення до суду за захистом прав позивача.

У відповідності до положень ч.5 ст.262, ч.1 ст.263 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

Згідно з ч.5 ст.250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов до наступного висновку.

Встановлено, що ОСОБА_1 є діючим військовослужбовцем та проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 з 07 квітня 2025 року.

Відповідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , виданого 19.10.2010 року Роставицькою сільською радою Ружинського району Житомирської області, що ОСОБА_1 є батьком ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що в книзі державної реєстрації актів про народження зроблено відповідний актовий запис за №2 від 19.04.2010.

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є дитиною з інвалідністю віком до 18 років, відповідно посвідчення серії НОМЕР_3 , виданого 12.04.2021 року Управлінням соціальної політики населення Бердичівської РДА Житомирської області.

Відповідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_4 , виданого 21.06.2018 року Роставицькою сільською радою Ружинського району Житомирської області, що ОСОБА_1 є батьком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що в книзі державної реєстрації актів про народження зроблено відповідний актовий запис за №1 від 21.06.2018.

Відповідно довідки Вчорайшенської сільської ради Роставицького старостинського округу №81 від 20.05.2025, позивач перебуває в зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_4 , разом з ними проживають за адресою АДРЕСА_1 , - їх спільні діти ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та бабуся ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , як є дитиною війни відповідно посвідчення № НОМЕР_5 , виданим Ружинським управлінням пенсійного фонду Житомирської області 21.09.2000 року.

10.07.2025 року позивач звернувся із рапортом відповідно до ст.26, ч.4, п.2, п-п г Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» про звільнення його з військової служби у зв`язку із вихованням військовослужбовцем дитини з інвалідністю віком до 18 років, у разі відсутності інших осіб, які зобов`язані її виховувати.

Станом на 10.09.2025 року рапорт позивача не розглянутий та вмотивованої відповіді про результати розгляду рапорту не надійшло.

Таку бездіяльність позивач вважає протиправними та безпідставними, а тому звернувся з вказаним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби здійснює Закон України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.92 №2232-XII (далі - Закон №2232-XII).

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Частиною 6 статті 2 Закону №2232-XII передбачені наступні види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів та закладів вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти), а також закладів фахової передвищої військової освіти; військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.

Згідно з частиною 3 статті 24 Закону України №2232-XII закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Підстави звільнення з військової служби, зокрема, під час дії воєнного стану, передбачені статтею 26 Закону №2232-XII.

Відповідно до пп. "г" п.2 ч 4 ст.26 Закону №2232-XII військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби за станом здоров`я: через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).

Відповідно до абз.7 п.3 ч. 12 ст.26 Закону №2232-XII військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах: виховання військовослужбовцем дитини з інвалідністю віком до 18 років, у разі відсутності інших осіб, які зобов`язані її виховувати.

Згідно з частиною 7 статті 26 Закону №2232-XII звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Відповідно до абзацу 1 пункту 12 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України №1153/2008 від 10.12.2008 (далі - Положення №1153/2008), встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом та за призовом осіб офіцерського складу (зокрема, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку, призупинення контракту та військової служби тощо) оформлюється письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких встановлюються Міністерством оборони України.

Згідно із п. 233 Положення №1153/2008 військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

Відповідно до пункту 234 Положення №1153/2008 перед звільненням військовослужбовців уточнюються дані про проходження ними військової служби, документально підтверджуються періоди служби, що підлягають зарахуванню до вислуги в календарному та пільговому обчисленні, проводиться розрахунок вислуги років військової служби.

За змістом абзацу 4 пункту 241 Положення №1153/2008 накази про звільнення військовослужбовців з військової служби оголошуються командирами (начальниками) військових частин.

Згідно із пунктом 242 Положення №1153/2008 після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов`язані у п`ятиденний строк прибути до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки для взяття на військовий облік.

У разі звільнення з військової служби на військовослужбовця оформлюється службова характеристика, в якій відповідний командир (начальник) визначає посаду для проходження служби у військовому резерві Збройних Сил України. Зазначена характеристика додається до особової справи військовослужбовця.

Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Пунктом 12.1 розділу XII Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 №170 (далі - Інструкція №170), передбачено, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється посадовими особами, визначеними пунктом 225 Положення.

Відповідно до п.12.11 розділу XII цієї Інструкції перелік документів, що подаються з Поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби, зазначено у додатку 19 до Інструкції.

Зокрема, відповідно до п. 5 Додатку 19 Інструкції №170 при поданні до звільнення з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», подаються:

копія аркуша бесіди;

копія рапорту військовослужбовця;

копія розрахунку вислуги років військової служби (при набутті права на пенсійне забезпечення за вислугою років);

документи, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин, а саме:

військовослужбовцем, що виховує дитину з інвалідністю віком до 18 років, у разі відсутності інших осіб, які зобов`язані її виховувати:

- медичний висновок про дитину з інвалідністю віком до 18 років щодо встановлення категорії «дитина з інвалідністю» за формою згідно з наказом МОЗ від 04 грудня 2001 року № 482, або індивідуальна програма реабілітації дитини з інвалідністю за формою згідно з наказом МОЗ від 08 жовтня 2007 року № 623;

- копія свідоцтва про народження дитини із зазначенням батьківства (материнства) особи;

- один із документів: копія свідоцтва про смерть одного з батьків, або копія рішення суду про визнання одного з батьків безвісно відсутньою чи оголошення померлою, або копія рішення суду про позбавлення одного з батьків батьківських прав, або копія вироку суду, за яким особа відбуває покарання у місцях позбавлення волі, або документи, які підтверджують, що особа самостійно виховує та утримує дитину (копія рішення суду про встановлення факту самостійного виховання дитини або витяг із Державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження із зазначенням відомостей про батька відповідно до частини першої статті 135 Сімейного кодексу України).

Відповідно до статей 14, 31, 66 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України № 548-XIV від 24.03.1999, із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.

Начальники, яким військовослужбовці підпорядковані за службою, у тому числі і тимчасово, є прямими начальниками для цих військовослужбовців. Найближчий до підлеглого прямий начальник є безпосереднім начальником.

Командир бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) в мирний і воєнний час відповідає за бойову та мобілізаційну готовність, укомплектованість особовим складом, успішне виконання бригадою (полком, кораблем 1 і 2 рангу, окремим батальйоном) бойових завдань; бойову підготовку, виховання, військову дисципліну, морально-психологічний стан, збереження життя і зміцнення здоров`я особового складу; внутрішній порядок; стан і збереження зброї, боєприпасів, бойової та іншої техніки, пального та інших матеріальних засобів; стан фінансового господарства; всебічне забезпечення бригади, стан пожежної та екологічної безпеки. Командир бригади є прямим начальником усього особового складу полку.

Механізм оформлення, подання, реєстрації, розгляду, прийняття та повідомлення рішення за результатами розгляду рапортів військовослужбовців у Міністерстві оборони України (далі - Міноборони), Збройних Силах України (далі - Збройні Сили) та Державній спеціальній службі транспорту, визначений Порядком організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерства оборони України, затвердженим наказом Міністерства оборони України 06 серпня 2024 року № 531, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 07 серпня 2024 р. за № 1214/42559 (далі - Порядок № 531).

Згідно пунктів 1 3 розділу ІІ Порядку № 531 рапорти подаються в усній та письмовій (паперовій або електронній) формах. Військовослужбовець має право усно рапортувати за допомогою технічних засобів комунікації. Усні рапорти розглядаються негайно, але не пізніше ніж у строки, для розгляду рапортів у паперовій формі, визначені пунктом 9 розділу III цього Порядку. Відповідь на усний рапорт надається усно.

За змістом пунктів 1 - 6, 8, 9 розділу ІІІ Порядку №531 у паперовому рапорті військовослужбовець вказує: найменування посади командира (начальника), якому адресується рапорт; заголовок Рапорт; суть порушеного питання; перелік доданих до рапорту документів або їх копій (за потреби); найменування займаної посади; військове звання, власне ім`я та прізвище; дату; особистий підпис.

Командири (начальники) надають відповідь на паперовий рапорт військовослужбовця шляхом накладення резолюції.

Резолюція повинна містити відомості, визначені у додатку 1 до цього Порядку.

Непогодження рапорту безпосереднім та/або прямими командирами (начальниками) не перешкоджає подальшому руху рапорту для його розгляду командиром (начальником) або іншою посадовою особою, яка уповноважена приймати рішення стосовно порушеного в рапорті питання, та прийняття рішення по суті рапорту. Особливості розгляду рапортів, поданих в електронній формі, врегульовано розділом IV цього Порядку.

Відмова у задоволенні рапорту має бути вмотивованою.

Якщо для прийняття рішення по суті рапорту недостатньо наданих військовослужбовцем інформації або документів, безпосередній або прямий командир (начальник) військовослужбовця, уповноважений приймати рішення стосовно порушеного в рапорті питання, може не погодити рапорт, зазначивши вичерпний перелік підстав та документів (копій документів), які необхідно додати до рапорту для вирішення його по суті.

Командиру (начальнику), уповноваженому приймати рішення стосовно порушеного у рапорті питання, забороняється відмовляти у задоволенні рапорту у разі, якщо до рапорту не додано документів, які є або повинні бути в розпорядженні відповідного командира (начальника).

Усі рапорти, які потребують розгляду (прийняття рішення) командиром військової частини, попередньо обов`язково реєструються службою діловодства.

Часом подання паперового рапорту є дата передачі рапорту на погодження безпосередньому командиру (начальнику) військовослужбовця, а у разі відмови в розгляді рапорту безпосереднім командиром (начальником) - дата передачі рапорту прямому командиру (начальнику), з урахуванням вимог пункту 1 цього розділу.

У разі направлення рапорту засобами поштового зв`язку часом подання рапорту є дата надходження рапорту до поштового відділення за місцем знаходження відповідного підрозділу.

Як зазначалось раніше, позивачем подано рапорт 10.07.2025 року про звільнення з військової служби за призовом під час мобілізації на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу" у зв`язку із виховання військовослужбовцем дитини з інвалідністю віком до 18 років, у разі відсутності інших осіб, які зобов`язані її виховувати.

Вказаний рапорт позивач передав командиру роти ОСОБА_6 на виконання вимог статей 14, 31, 66 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України.

Іншими словами, він подав вказаний рапорт «по команді».

Подання рапорту «по команді» означає направлення його в порядку підпорядкування прямому командиру, який після розгляду та задоволення передає далі своєму безпосередньому командиру з відміткою про власне клопотання з відповідного питання до командира військової частини або іншої посадової особи, що наділена правом вирішувати питання по суті.

Відповідачем доказів на спростування подання рапорта командиру роти ОСОБА_6 не надано.

Як наслідок, судом не беруться до уваги твердження відповідача, що ним не було отриманого уже згаданого рапорту позивача про звільнення його з військової служби.

Суд зазначає, що наслідком написання рапорту військовослужбовця про звільнення з військової служби є наказ по особовому складу про його звільнення чи відмова у задоволенні рапорту.

Аналогічний правовий висновок міститься у постановах Верховного Суду від 02 квітня 2025 року у справі № 280/7446/24, від 08 липня 2025 року у справі № 580/6020/22.

Водночас, відповідачем не доведено, що ним прийнято одне із наведених рішень за результатами розгляду рапорта позивача.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо розгляду рапорту про звільнення з військової служби ОСОБА_1 з військової служби на підставі пп. "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу за сімейними обставинами.

Згідно із частиною 4 статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Рішення суб`єкта владних повноважень мають ґрунтуватися на оцінці всіх фактичних обставин, що мають значення для об`єктивного вирішення питання в межах дискреційних повноважень такого суб`єкта.

Щодо позовних вимог з приводу зобов`язання звільнити ОСОБА_1 з військової служби на підставі статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу».

Суд звертає увагу, що розглянутим вважається рапорт, по якому прийнято рішення та це рішення чи відповідь доведена до військовослужбовця належним чином.

Водночас, з матеріалів справи вбачається та й не заперечується сторонами, що рапорт позивача не був розглянутий і щодо нього не було прийнято жодного рішення.

Враховуючи обставину щодо не розгляду відповідачем рапорту позивача про звільнення його з військової служби, у суду відсутні підстави для задоволення позовних вимог щодо зобов`язання його звільнити з військової служби, оскільки ним не надавалась оцінка згаданому рапорту та не було прийнято жодного рішення за результатами його розгляду.

Відтак, у цій частині у задоволенні позову слід відмовити.

При цьому, з метою належного захисту порушеного права позивача, суд, у відповідності до ч.2 ст.9 та ч.2 ст.245 КАС України, вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та зобов`язати відповідача розглянути поданий належним чином рапорт позивача від 10.07.2025 про звільнення його з військової служби.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на викладене, позовні вимоги слід задовольнити частково.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Документально підтвердженими судовими витратами в даній справі є витрати позивача зі сплати судового збору в розмірі 968,96 грн.

Частина 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Враховуючи те, що позовні вимоги підлягають до часткового задоволення, то слід стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача частину сплаченого судового збору в розмірі 484,48 грн.

Керуючись статтями 6-9, 77, 90, 139, 242-246, 255, 257, 262, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

вирішив:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 . РНОКПП/ЄДРПОУ: НОМЕР_6 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 . РНОКПП/ЄДРПОУ: НОМЕР_7 ) про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо розгляду рапорту ОСОБА_1 від 10.07.2025 про звільнення з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 розглянути рапорт ОСОБА_1 від 10.07.2025 про звільнення з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" та прийняти відповідне рішення з урахуванням наведених висновків суду.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в розмірі 484,48 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя М.С. Токарева

07.01.26