Рішення № 133119693, 06.01.2026, Сумський окружний адміністративний суд

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 січня 2026 року Справа № 480/8243/25

Сумський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Прилипчука О.А.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу №480/8243/25

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулась до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області, в якій просить:

1. Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області щодо ненарахування та невиплати компенсації втрати частини недоотриманої пенсії за період з 01.07.2021 по 13.06.2025 одночасно з виплатою боргу на підставі Закону України № 2050-III від 19.10.2000 ,,Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушення строків їх виплати та невиплати 3% річних від простроченої суми загального боргу на підставі статті 625 Цивільного кодексу України.

2. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області нарахувати і виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини недоотриманої пенсії за період з 01.07.2021 по 13.06.2025 на підставі Закону України № 2050-III від 19.10.2000 ,,Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушення строків їх виплати та нарахувати і виплатити 3% річних від простроченої суми загального боргу на підставі статті 625 Цивільного кодексу України.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивачка є пенсіонеркою та перебуває на обліку в rоловному yпpaвлінні ПФУ в Сумській області як одержувач пенсії за віком.

Головне управління ПФУ в Сумській області рішеннями від 18.10.2021 № 959210107114 та від 29.08.2023 № 959210107114 встановило, що пенсія позивачки не підлягає масовому перерахунку та виплачується в твердому розмірі довічно.

Не погодившись з цими рішеннями позивачка звернулась до суду за захистом своїх прав.

Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 28.02.2025 у справі № 480/3741/24, яке вступило в законну силу 01.04.2025 р., вирішено визнати протиправними та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області від 18.10.2021 № 959210107114 та від 29.08.2023 № 959210107114 в частині встановлення, що пенсія ОСОБА_1 не підлягає масовому перерахунку та виплачується в твердому розмірі довічно та зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області здійснити з 01.07.2021 року перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 , з урахуванням встановленого законодавством мінімального розміру пенсії та інших підвищень, доплат та індексації, відповідно до вимог чинного законодавства, з урахуванням раніше виплачених сум.

На виконання зазначеного рішення суду 13.06.2025 відповідачем виплачено заборгованість по пенсії з урахуванням перерахунків, індексації та доплат 80-ти річним.

22.07.2025 р. та 14.08.2025 р. ГУ ПФУ в Сумській області виплачено окремими платіжками борг за виплату підвищення дітям війни з 06.2022 по 07.2025 та з 12.2021 по 05.2022 р. відповідно, тому, що при виплаті боргу 13.06.2025 р. не врахувало виплату підвищення дітям війни.

Суму щомісячного боргу за період часу з 01.07.2021 р. по 13.06.2025 р. складає різниця між виплатою нового щомісячного поточного розрахунку пенсії з урахуванням сум перерахунків, індексації пенсії та доплат 80-ти річним та виплаченою раніше щомісячною виплатою пенсії без урахування вищеназваних доплат.

Сума щомісячної виплати боргу підвищення дітям війни за період часу з 01.07.2021р. по 13.06.2025 складає розмір 66,43 грн.

Позивачка вважає, що при виплаті боргу ГУ ПФУ в Сумській області не виконало своїх обов`язків по виплаті компенсації втрати частки дохода та не виплатило 3% річних від простроченої суми згідно вимог законодавства, а тому звернулась до суду з даним позовом.

Ухвалою суду від 28.10.2025 відкрито провадження в даній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) та встановлено відповідачу 15-денний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву.

Відповідачу копію ухвали про відкриття провадження у справі надіслано до електронного кабінету через систему "Електронний суд", документ доставлено до електронного кабінету 23.10.2025 (а.с. 19).

У встановлений судом строк відповідач відзив не надав.

Разом з тим, надав пояснення, в яких зазначив, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в головному управлінні Пенсійного фонду України в Сумській області з 06.08.1992 та отримує пенсію за віком, відповідно до Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

На виконання рішення Сумського окружного адміністративного суду, за позовом ОСОБА_1 проведено перерахунок пенсії та здійснена доплата боргу за період з 01.07.2021 по 31.07.2025 на загальну суму 85393,69 грн.

Враховуючи викладене вище, рішення Сумського окружного адміністративного суду від 28.02.2025 у справі № 480/3741/24 виконане у межах покладених зобов`язань, а підстави для нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів відсутні (а.с. 20).

Дослідивши матеріали адміністративної справи та зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні відносини, суд виходить з наступних підстав та мотивів.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному yпpaвлінні ПФУ в Сумській області та одержує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (а.с. 7).

Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 28.02.2025 по справі № 480/3741/24 адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії задоволено часково.

Визнано протиправними та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області від 18.10.2021 № 959210107114 та від 29.08.2023 № 959210107114 в частині встановлення, що пенсія ОСОБА_1 не підлягає масовому перерахунку та виплачується в твердому розмірі довічно.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області здійснити з 01.07.2021 року перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 , з урахуванням встановленого законодавством мінімального розміру пенсії та інших підвищень, доплат та індексації, відповідно до вимог чинного законодавства, з урахуванням раніше виплачених сум.

В іншій частині позовних вимог відмовлено (посилання на рішення у Єдиному державному реєстрі судових рішень - https://reyestr.court.gov.ua/Review/125510324).

13.06.2025 ГУ ПФУ в Сумській області на виконання зазначеного рішення суду виплачено позивачу заборгованість по пенсії у розмірі 80513,81 грн. (а.с.8).

Позивач звернулася до ГУ ПФУ в Сумській області із заявою про нарахування компенсації втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків їх виплати.

ГУ ПФУ в Сумській області надано відповідь від 24.09.2025 № 397-9327/Н-02/8-1800/25, в якій зазначено про відсутність підстав для виплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків їх виплати (а.с.11).

Позивачка вважає, що при виплаті боргу ГУ не виконало своїх обов`язків по виплаті компенсації втрати частки доходу та не виплатило 3% річних від простроченої суми згідно вимог законодавства, а тому звернулась до суду з даним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Аналіз даної норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, яке побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб`єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.

Спеціальним законом, який визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі є Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-XII, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

За приписами статті 1 цього Закону соціальний захист військовослужбовців - це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.

Відповідно до частин першої та другої статті 9 Закону № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Конституційний Суд України у Рішенні від 15.10.2013 № 9-рп/2013 наголосив, що винагорода за виконану працівником роботу є джерелом його існування та має забезпечувати для нього достатній, гідний життєвий рівень. Це визначає обов`язок держави створювати належні умови для реалізації громадянами права на працю, оптимізації балансу інтересів сторін трудових відносин, зокрема, шляхом державного регулювання оплати праці. Держава передбачає заходи, спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, тобто грошової винагороди за виконану роботу як еквівалента вартості споживчих товарів і послуг. Згідно з положеннями частини шостої статті 95 КЗпП України, статей 33, 34 Закону України «Про оплату праці» такими заходами є індексація заробітної плати та компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати.

На підставі аналізу наведених положень законодавства Конституційний Суд України дійшов висновку, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 № 2050-ІІІ (далі - Закон № 2050-III).

Стаття 1 Закону №2050-ІІІ передбачає, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

За приписами статті 2 Закону №2050-ІІІ компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.

Відповідно до статті 3 Закону №2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (ст.4 Закону №2050-ІІІ).

Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов`язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

Тобто зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1- 3 Закону № 2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.

Такий підхід до розуміння зазначених норм права, сформулював Верховний Суд України ще у постановах від 19.12.2011 у справі № 6-58цс11, від 11.07.2017 у справі №2а-1102/09/2670 та підтримується Верховним Судом, зокрема, у постановах від 22.06.2018 у справі № 810/1092/17, від 13.01.2020 у справі № 803/203/17, від 29.04.2021 у справі № 240/6583/20, від 12 вересня 2024 року у справі № 400/5837/23 та інш.

З метою реалізації Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 21 лютого 2001 року №159, якою затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати.

Пунктами 2, 3 Порядку № 159 передбачено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 01 січня 2001 року.

Компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру:

- пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат);

- соціальні виплати (допомога сім`ям з дітьми, державна соціальна допомога інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам, допомога по безробіттю, матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, матеріальна допомога по безробіттю, допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною), допомога по вагітності та пологах, щомісячна грошова сума в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, допомога дитині, яка народилася інвалідом внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності, тощо);

- стипендії;

- заробітна плата (грошове забезпечення).

Згідно із пунктом 4 Порядку № 159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Зміст наведених положень дає підстави вважати, що основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 2 Закону № 2050-ІІІ та Порядком №159, компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації громадянину частини доходу, у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер.

Дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру.

Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 06 березня 2024 року у справі № 200/15033/21.

Як вбачається з матеріалів справи, 13.06.2025 ГУ ПФУ в Сумській області на виконання рішення Сумського окружного адміністративного суду по справі №480/3741/24 виплачено позивачу заборгованість по пенсії у розмірі 80513,81 грн. (а.с.8).

Зазначені обставини не заперечувалися сторонами по справі.

Тобто, у даній справі встановлено порушення строків виплати позивачці пенсії з 01.07.2021 року, що є підставою для нарахування компенсації втрати частини доходу.

Таким чином, бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області, щодо нездійснення нарахуваня та виплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати пенсії за період з 01.07.2021 року по 13.06.2025 року, є протиправною.

Суд зазначає, що компенсація за порушення строків виплати доходу виникає тоді, коли грошовий дохід (заробітна плата, індексація тощо) особи (працівника) з вини відповідача (роботодавця) не нараховувався, своєчасно не виплачувався і через це особа зазнала втрат.

Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер, спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи і пов`язані з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари і послуги.

Дія норм Закону №2050-ІІІ та Порядку №159 поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру.

Виплата компенсації втрати частини доходів проводиться незалежно від порядку і підстав їх (доходів) нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

Право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але невиплачені (такий висновок викладений, зокрема, у постановах Верховного Суду від 13 січня 2020 року в справі №803/203/17, від 15 жовтня 2020 року в справі №240/11882/19, від 29 квітня 2021 року в справі №240/6583/20, від 05 липня 2022 року в справі №420/7633/20, від 29 березня 2023 року в справі №120/9475/21-а, від 12 вересня 2024 року в справах №400/5837/23, №240/18489/23, від 10 жовтня 2024 року в справі №280/5397/19, від 18 грудня 2024 року в справі №755/15005/23 та багато інших).

У постановах від 14 травня 2019 року у справі № 804/2994/18, від 23 грудня 2020 року у справі №640/7975/15-а, від 05 липня 2022 року у справі №420/7633/20 Верховний Суд виходив з того, що право особи на отримання компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати виникає з моменту фактичного порушення строку виплати доходу. Тобто така компенсація підлягає нарахуванню за весь період невиплати відповідного доходу.

Аналогічний підхід Верховний Суд застосував у постанові від 24 січня 2025 року у справі № 380/1607/24, зазначивши, що право на компенсацію втрати частини доходу в особи пов`язується з настанням такого юридичного факту (події), як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати. Компенсація, передбачена Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» і Порядком №159, виплачується саме у разі порушення строків виплати доходу, а не у разі несвоєчасної виплати відповідачем сум доходу, які стягнуто на підставі судового рішення, несвоєчасного виконання рішення суду тощо.

З огляду на наведені висновки Верховного Суду, суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 має право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків виплати пенсії за період з 01.07.2021 року по 13.06.2025 року.

З огляду на вищезазначене, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в цій частині.

Щодо позовних вимог в частині зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області нарахувати і виплатити ОСОБА_1 3% річних від простроченої суми загального боргу на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, суд зазначає наступне.

Вирішуючи питання щодо можливості застосування до спірних правовідносин приписів статті 625 ЦК України, суд виходить з такого.

Відповідно до частини другої статті 1 ЦК України до майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з частиною третьою статті 11 та частини першої статті 13 ЦК України цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

Частинами першою, другою статті 509 ЦК України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

За приписами частини першої статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц виснувала, що у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань (пункт 45 постанови).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зауважувала, що стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України. Тому приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (зокрема деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України). Отже, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір, делікт тощо). Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачають договір або спеціальний закон, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.04.2018 у справі № 758/1303/15-ц (пункти 17, 18, 26, 28), від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц (пункти 44, 45), від 19.06.2019 у справі № 646/14523/15-ц, від 09.11.2022 у справі № 420/2411/19 (пункт 77)).

Суд зазначає, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а цивільне законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Крім того, суд звертає увагу на те, що у постанові від 18.03.2020 у справі №711/4010/13-ц Великою Палатою Верховного Суду було сформовано висновок, відповідно до якого приписи статті 625 ЦК України не застосовуються до трудових правовідносин, сімейних та інших правовідносин, які регулює спеціальне законодавство. Вказана правова позиція була висловлена також Верховним Судом України у постанові від 20.01.2016 у цивільній справі № 6-2759цс15.

Окрім того, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19 зазначила, що за змістом частини другої статті 22, статті 1192 ЦК України відшкодування шкоди здійснюється лише за умови доведення розміру заподіяної шкоди. Натомість відповідно до частини другої статті 625 ЦК України кредитор вправі вимагати сплати суми боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також процентів річних від простроченої суми. Ці правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника в певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному, порівняно з відшкодуванням шкоди (зокрема, зі стягненням збитків), порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру заподіяної шкоди (розміру збитків). Отже, стягнення інфляційних і процентів річних, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, є способом компенсації майнових втрат кредитора, а не способом відшкодування шкоди.

Підсумовуючи викладене, суд зазначає, що до спірних правовідносин норми статті 625 ЦК України не застосовуються.

Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 29.05.2025 року у справі №580/9536/23.

Враховуючи, що спірні правовідносини врегульовані спеціальним законодавством та на нього не поширюються приписи цивільного законодавства, тому у Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області не виникло перед позивачем грошового зобов`язання у розумінні статті 11 ЦК України, як зобов`язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України, а відтак відповідач не є боржником, що прострочив виконання грошового зобов`язання, у розумінні статті 625 ЦК України, тому положення статей 549 та 625 ЦК України не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог у вказаній частині.

Зважаючи на встановлені у справі обставини, з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Відповідно до ч.3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Враховуючи вищевикладене, ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області підлягає відшкодуванню сплачена позивачем сума судового збору у пропорційному розмірі задоволених позовних вимог у розмірі 605,60 грн.

Керуючись ст. ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати пенсії за період з 01.07.2021 по 13.06.2025 на підставі Закону України № 2050-III від 19.10.2000 ,,Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушення строків їх виплати.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області (вул. Степана Бандери, 43, м. Суми, Сумська область, 40000, ЄДРПОУ:21108013) нарахувати і виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати пенсії за період з 01.07.2021 по 13.06.2025 відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строку їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року №159.

В задоволенні інших позовних вимог -відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області (вул. Степана Бандери, 43, м. Суми, Сумська область,40000, ЄДРПОУ:21108013) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) суму судового збору у розмірі 605,60 грн.

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня складення судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.А. Прилипчук