Рішення № 133117389, 05.01.2026, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 січня 2026 року Справа№500/5977/25

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Черникової А.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі-позивач), через свого представника адвоката Яковишина Володимира Юрійовича, який діє на підставі ордеру серії АТ № 1116275 від 15 жовтня 2025 року, через підсистему Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (ЄСІТС) «Електронний суд» звернувся до Тернопільського окружного адміністративного суду із позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (відповідач -1), Військової частини НОМЕР_1 (далі-відповідач - 2), в якому просить, з урахуванням уточнених позовних вимог від 20 листопада 2025 року, а саме пунктів 11 та 12:

1. Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо ненарахування та невиплати позивачу за період 25.11.2016 до 28.02.2018 індексації грошового забезпечення, відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, з визначенням місяця, в якому відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців - січень 2008 року;

2. Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 нарахувати та виплатити позивачу за період з 25.11.2016 до 28.02.2018 індексацію грошового забезпечення, із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - січень 2008 року, відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44, з урахуванням раніше виплачених сум;

3. Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не нарахування та не виплатити позивачу за період з 01.03.2018 до 22.06.2022 індексацію-різницю у розмірі 232 082,8 грн, з урахуванням вимог абз. 4 п. 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078;

4. Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 нарахувати та виплатити позивачу за період з 01.03.2018 до 22.06.2022 індексацію-різницю у розмірі 232 082,8 грн, з урахуванням вимог абз. 4 п. 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078;

5. Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати позивачу за період з 23.06.2022 до 31.12.2022 та з 01.01.2024 до 18.07.2025 індексацію-різницю у розмірі 80 336,70 грн з урахуванням вимог абз. 4 п. 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078;

6. Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплати позивачу за період з 23.06.2022 до 31.12.2022 та з 01.01.2024 до 18.07.2025 індексацію-різницю у розмірі 80 336,7 грн. з урахуванням вимог абз. 4 п. 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078;

7. Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не перерахунку та не виплати позивачу грошове забезпечення включно з додатковими видами грошового забезпечення (премії, надбавки за особливості проходження служби, тощо) за період з 01.01.2020 до 22.06.2022 виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року (01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022) на відповідний тарифний коефіцієнт відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 № 704.

8. Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 нарахувати та виплатити позивачу грошове забезпечення включно з додатковими видами грошового забезпечення (премії, надбавки за особливості проходження служби, тощо) за період з 01.01.2020 до 22.06.2022 виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року (01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022) на відповідний тарифний коефіцієнт відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 № 704;

9. Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати позивачу грошове забезпечення включно з додатковими видами грошового забезпечення (премії, надбавки за особливості проходження служби, тощо) за період з 23.06.2022 до 20.05.2023 та з 18.06.2025 до 18.07.2025 виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року (01.01.2022, 01.01.2023, 01.01.2025) на відповідний тарифний коефіцієнт відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 № 704;

10. Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу грошове забезпечення включно з додатковими видами грошового забезпечення (премії, надбавки за особливості проходження служби, тощо) за період з 23.06.2022 до 20.05.2023 та з 18.06.2025 до 18.07.2025 виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року (01.01.2022, 01.01.2023, 01.01.2025) на відповідний тарифний коефіцієнт відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 № 704;

11. Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплату позивачу грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2022 - 2025 роки; грошової компенсації за невикористані дні щорічної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2020, 2021, 2022, 2023 роки, із посадового окладу та окладу за військовим званням обчислюючи їх розмір шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, на відповідні тарифні коефіцієнти відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 № 704.

12. Зобов`язати військову частина НОМЕР_1 перерахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2022, 2023 роки; грошової компенсації за невикористані дні щорічної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2020, 2021, 2022, 2023 роки, із урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України» на 01 січня відповідного календарного року (01.01.2020 - 2 102 грн, 01.01.2021- 2 270 грн, 01.01.2022 - 2 481 грн, 01.01.2023 - 2 684 грн) на відповідний тарифний коефіцієнт та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.

13. Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не виплати позивачу як одинокій матері за період з 2016 до 2025 року грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки відповідно до ст. 19 Закону України «Про відпустки».

14. Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 виплатити позивачу як одинокій матері за період з 2016 до 2025 року грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки відповідно до ст. 19 Закону України «Про відпустки».

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідачами не було здійснено належного нарахування і виплати індексації грошового забезпечення в передбаченому за законодавством розмірі. Також вказано, що відповідачами не виплачувалось в належному розмірі грошове забезпечення, а також не виплачено грошову компенсацію за невикористані дні щорічної основної відпустки. Окрім цього, позивачу протиправно не виплачено як одинокій матері за період з 2016 до 2025 року грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки відповідно до ст. 19 Закону України «Про відпустки». Ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суд від 21 жовтня 2025 року адміністративну справу №500/5977/25 передано на розгляд до Донецького окружного адміністративного суду.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17 листопада 2025 року, справу № 500/5977/25 передано для розгляду судді Черниковій А.О.

20 листопада 2025 року від представника позивача надійшла заява про уточнення позовних вимог, а саме пунктів 11 та 12, які просить вважати дійсними в зазначеній редакції.

Ухвалою суду від 24 листопада 2025 року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Представник відповідача-1 надав відзив на позовну заяву, в якому заперечував проти задоволення позовних вимог та вказав, що у період з січня 2016 року по лютий 2018 року у Міністерства оборони України була відсутня фінансова можливість виплачувати військовослужбовцям індексацію грошового забезпечення, а вимоги щодо компенсації сум податку з доходів фізичних осіб такими, що не підлягають задоволенню у зв`язку з їх передчасністю. Щодо нарахування та виплати індексації-різниці за період з 01.03.2018 до 22.06.2022 у розмірі 232 082,80 грн зазначено, що така вимога є безпідставною. Окрім цього, зауважено, що вимоги з перерахунку розміру грошового забезпечення включно з додатковими видами грошового забезпечення (премії, надбавки за особливості проходження служби, тощо) за період з 01.01.2020 до 22.06.2022 виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року є також необґрунтованими.

Представник відповідача-2 надав відзив на позовну заяву, в якому також заперечував проти задоволення позовних вимог з підстав, що нарахування та виплати індексації-різниці за період з 23.06.2022 до 31.12.2022 та з 01.01.2024 до 18.07.2025 у розмірі 80 336,70 грн є безпідставним. Щодо нарахування грошового забезпечення позивачу з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року також зауважено, що такі вимоги не будуть відповідати вимогам правової визначеності, принципам збалансованості і обґрунтованості бюджету, а також може свідчити про втручання суду в дискреційні повноваження Кабінету Міністрів України. Також зазначено, що вимога про виплату компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як одинокій матері, передбаченою статтею 19 Закону України «Про відпустки» є необґрунтованою, оскільки належних доказів статусу «одинокої матері», не надано.

У відповіді на відзив відповідача-1 наголошено, що відсутність фінансування не є підставою для невиплати індексації грошового забезпечення. Також зазначив про помилковість висновків щодо питань індексації-різниці та компенсації.

Наголошено, що в період 01.01.2020 до 22.06.2022 грошове забезпечення ОСОБА_1 мало обчислюватися із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2020, установленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» та на 01.01.2021, установленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», на 01.01.2022, установленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», на 01.01.2023, установленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» відповідно.

Обчислення грошового забезпечення ОСОБА_1 із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2018 не відповідає жодному діючому на теперішній час нормативно-правовому акта.

У відповіді на відзив відповідача-2 звернуто увагу, що розмір доходу ОСОБА_1 не змінився (не підвищився), а навпаки зменшився, тобто становить і відповідно є меншим від суми можливої індексації в березні 2018 року, що повністю дає підстави для стягнення невиплаченої індексації-різниці.

Тому твердження військової частини про те, що ОСОБА_1 не мала підстав для отримання цієї індексації хибні і спростовуються матеріалами справи.

Зауважено, що обчислення грошового забезпечення у період з 2020 по 2022 роки із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2018 не відповідає жодному діючому на теперішній час нормативно-правовому акта. При цьому, посилання військової частини НОМЕР_1 на розрахунки загальних бюджетних наслідків не є релевантними для вирішення індивідуального спору та не спростовують права позивачки на належне грошове забезпечення.

Окрім цього, твердження відповідача-2, що ОСОБА_1 не є одинокою матір`ю ґрунтується на хибному та неповному трактуванні законодавства.

Розглянувши документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

З 25.11.2016 до 22.06.2022 ОСОБА_1 проходила військову службу в ІНФОРМАЦІЯ_3 на посаді начальника групи охорони та патрульно-постової служби взводу охорони та патрульно-постової служби роти Військової служби правопорядку.

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 19.06.2022 № 19-РС призначена на посаду помічника начальника групи охорони та патрульно-постової служби взводу охорони та патрульно-постової служби роти Військової служби правопорядку військової частини НОМЕР_1 . У зв`язку з цим, наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (по стройовій частині) від 22.06.2022 №102 виключена зі списків зонального відділу з 22.06.2022. Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 23.06.2022 № 162 зарахована до списків особового складу військової частини з 23.06.2022, прийняла справи та посаду.

Наказом командира військової частин НОМЕР_1 від 17.07.2025 № 25-РС звільнена з військової служби відповідно до ч. 5 ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" (за станом здоров`я). У зв`язку з цим, наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по строковій частині) від 18.07.2025 № 197 вважається такою, що справи та посаду здала, направлена до ІНФОРМАЦІЯ_4 і з 18.07.2025 виключена зі списків особового складу військової частини.

Як вказує позивач, за час проходження військової служби в ІНФОРМАЦІЯ_3 та військовій частині НОМЕР_1 ОСОБА_1 неправильно нараховували та виплачували індексацію грошового забезпечення, грошове забезпечення включно з додатковими видами грошового забезпечення (премії, надбавки за особливості проходження служби, тощо), не виплатили компенсацію за відпустку, у зв`язку з чим остання звернулась із даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України моргани державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до ст.ст. 1-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII (далі Закон № 2011-XII), військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Згідно ст. 18 Закону України» Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема, щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.

В силу ст. 19 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» державні соціальні гарантії є обов`язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Так, Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» визначено правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України.

Згідно зі статтею 1 цього індексація грошових доходів населення - це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Таким чином, індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій, спрямованою на підтримання купівельної спроможності населення України шляхом підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. При цьому проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковим для всіх юридичних осіб - роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.

Частинами 1 та 5 статті 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» встановлено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, серед яких оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Приписами ч. 2 ст. 5 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» визначено, що підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.

Статтею 6 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» визначено, що у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін. Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.

Положеннями статті 4 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» визначено, що індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

Абзацом 3 частини 1 статті 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 05.10.2000 № 2017-III визначено, що Законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін, що, згідно зі статтею 19 цього Закону, є обов`язковими для всіх підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.

Так, правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення визначені Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до пункту 1-1 Порядку № 1078 підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 р. - місяця опублікування Закону України від 06 лютого 2003 р. № 491-IV «Про внесення змін до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення». Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.

Згідно з пунктом 4 Порядку № 1078 індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексуються оплата праці (грошове забезпечення).

Відповідно до пункту 5 Порядку № 1078 (проведення індексації грошових доходів населення) (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.

Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.

У разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру.

Отже, на підприємства, установи, організації незалежно від форм власності покладається обов`язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації, при цьому базовим місяцем при обчисленні індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації слід вважати підвищення грошового забезпечення за рахунок зростання його складових, які не мають разового характеру.

Таким чином, індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. За вимогами вказаних нормативно-правових актів проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковою для всіх юридичних осіб роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.

Аналіз наведених вище нормативно-правових актів, за відсутності затвердженого особливого порядку індексації грошового забезпечення військовослужбовців, дає підстави для нарахування індексації грошового забезпечення у встановленому Урядом України порядку, а саме відповідно до Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078.

Тобто, сума індексації грошового забезпечення є складовою частиною грошового забезпечення і відповідно до Закону, підлягає обов`язковому нарахуванню та виплаті.

Згідно з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 19 липня 2019 року у справі № 240/4911/18, від 07 серпня 2019 року у справі № 825/694/17, від 20 листопада 2019 року у справі № 620/1892/19, виплата індексації грошового забезпечення здійснюється за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні і обмежене фінансування жодним чином не впливає на право позивача отримати індексацію грошового забезпечення.

Разом з тим, слід звернути увагу, що підставою для встановлення базового місяця індексації є підвищення, зокрема, посадових окладів особи. Зміна розміру доплат, надбавок та премій не випливає на встановлення базового місяця індексації для початку обчислення індексу споживчих цін при нарахуванні індексації.

Тобто, за умови підвищення посадового окладу в січні 2008 року останній виступає базовим, а з лютого здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації.

Так, на момент виникнення оскаржуваних правовідносин визначення розміру посадових окладів військовослужбовців здійснювалося відповідно до постанови Кабміну України «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 07.11.2007 № 1294, якою затверджено нові схеми посадових окладів військовослужбовців.

Відповідно до пункту 13 Постанови № 1294 вона набрала чинності з 01 січня 2008 року.

Вищевказана постанова діяла до дати набрання чинності постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 № 704, якою встановлені нові розміри посадових окладів військовослужбовців, а саме: до 01 березня 2018 року.

Аналіз наведених норм чинного законодавства дозволяє суду зробити висновок про незмінність розмірів посадових окладів військовослужбовців в період з 01.01.2008 до 01.03.2018.

З огляду на наведене, суд вважає, що позовні вимоги в частині зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_2 нарахувати та виплатити позивачу за період з 25.11.2016 до 28.02.2018 індексацію грошового забезпечення, із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - січень 2008 року, відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44, з урахуванням раніше виплачених сум підлягають задоволенню.

Також слід зазначити, що посилання відповідача-1 на відсутність коштів для виплати індексації, судом не береться до уваги, оскільки індексація заробітної плати (грошового забезпечення) є одним із способів забезпечення державних соціальних стандартів і нормативів, тому держава не може односторонньо відмовитись від взятих на себе зобов`язань, шляхом не виділення на дані цілі бюджетних асигнувань, без внесення відповідних змін до чинного законодавства щодо зміни соціальних стандартів і нормативів.

Суд також не погоджується з доводами відповідача-1 в частині, що проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах наявних фінансових ресурсів бюджетів на відповідний рік, як на підтвердження правомірності своїх дій по не виплаті позивачу індексації грошового забезпечення, оскільки невиплата індексації є обмеженням її права на оплату праці та не може залежати від наявності або відсутності фінансових ресурсів бюджету.

Позиція аналогічного змісту викладена у постановах Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 825/874/17 та від 19 червня 2019 року у справі № 825/1987/17.

Крім того, Європейський Суд з прав людини у справі «Кечко проти України» з цього приводу зазначив, що органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Таким чином, реалізація особою права, що пов`язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.

Суд звертає увагу також на правову позицію Європейського Суду з прав людини, викладену у п. 23 справи «Сук проти України» від 10.03.2011, заява № 10972/05, де зазначено, що держава на власний розсуд визначає, які доплати надавати своїм працівникам із державного бюджету. Держава може ввести, призупинити або припинити їх виплату, вносячи відповідні законодавчі зміни. Однак, якщо законодавча норма, яка передбачає певні доплати, є чинною, а передбачені умови - дотриманими, державні органи не можуть відмовляти у їх наданні, доки законодавче положення залишається чинним.

Щодо виплати індексації грошового забезпечення за період з березня 2018 року до червня 2022 року у розмірі 232 082,80 грн суд зазначає наступне.

Так, поняття індексації-різниці викладено у абзацах 3, 4, 5, 6 пункту 5 Постанови №1078, право на яку виникає тільки тоді, коли у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) розмір доходу менший суми можливої індексації, визначеної в цьому місяці.

Абзаци 3, 4 пункту 5 Постанови № 1078 у редакціях, які застосовувалися з 1 грудня 2015 року передбачають обставини, за наявності яких у місяці підвищення доходу індексація (не) нараховується, а саме:

- сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу (абзац 3);

- сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу (абзац 4).

Якщо у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) сума цієї індексації нараховується, то абзац 6 пункту 5 Постанови № 1078 додатково указує, що ця сума індексації-різниці виплачується до наступного підвищення тарифних ставок (окладів) і до неї надалі додається поточна індексація, яка складається, коли величина індексу споживчих цін перевищує поріг індексації у розмірі 103 відсотки.

Системний аналіз пункту 1, абзаців 4, 6 пункту 5 Постанови № 1078 дає підстав для висновку, що нарахування й виплата суми індексації-різниці мають щомісячний фіксований характер, гарантуються законом і є обов`язковими для підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності і господарювання, а також для фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників.

З урахуванням того факту, що 01 березня 2018 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року №704, якою були встановлені нові розміри окладів військовослужбовців, та з огляду на правила пунктів 5, 10-2 Порядку №1078, березень 2018 року став місяцем підвищення доходу позивача, за яким слід здійснювати обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації грошового забезпечення.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 23 березня 2023 року у справі №400/3826/21, від 29 березня 2023 року у справі №380/5493/21, від 6 квітня 2023 року у справі №420/11424/21, від 20 квітня 2023 року у справі №320/8554/21.

З матеріалів справи вбачається, що поточна індексація за спірний період не є предметом даного спору, однак встановлено, що позивачу не нараховувалась та не виплачувалась індексація-різниця за період з березня 2018 року по червень 2022 року.

З огляду на приписи пункту 5 Постанови № 1078 позивач (військовослужбовець) має право на отримання суми індексації-різниці за умови, якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року.

Якщо ця умова наявна, то розмір належної індексації-різниці визначається як різниця між сумою можливої індексації і розміром підвищення доходу.

Верховний Суд у вищезазначених справах дійшов висновку, що для правильного застосування абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Постанови № 1078, то буквальний спосіб тлумачення цих норм свідчить про те, що для їхнього застосування суд повинен встановити:

- розмір підвищення доходу позивача в березні 2018 року (А);

- суму можливої індексації грошового забезпечення позивача в березні 2018 року (Б);

- чи перевищує розмір підвищення доходу (А) суму можливої індексації (Б).

Розмір підвищення доходу в березні 2018 року (А) визначається як різниця між сумою грошового забезпечення в березні 2018 року та сумою грошового забезпечення в лютому 2018 року.

В обидві ці суми враховуються складові грошового забезпечення, які не мають разового характеру (речення 2 абзацу 5 пункт 5 Порядку № 1078).

Сума можливої індексації грошового забезпечення в березні 2018 року (Б) визначається як результат множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, актуального для березня 2018 року, на величину приросту індексу споживчих цін у березні 2018 року, поділений на 100 відсотків (абзац 5 пункту 4 Порядку № 1078).

Якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року (А) дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року (Б), то це є підставою для нарахування й виплати позивачу індексації-різниці до чергового підвищення тарифних ставок (окладів) або до дати звільнення зі служби.

У цій категорії спорів Верховний Суд неодноразово зауважував, що для належного та ефективного захисту прав та інтересів позивача судам необхідно перевірити обґрунтованість нарахованих ним сум індексації, розрахувати їх і, відповідно, у судовому рішенні вказати конкретні суми (індексації грошового забезпечення), на які позивач має право та які відповідач зобов`язаний нарахувати й виплатити (постанови від 23.03.2023 у справі №400/3826/21, від 07.12.2023 у справі №360/381/23, від 06.04.2023 у справі №420/11424/21, від 06.07.2023 у справі №560/6684/22, від 15.08.2023 у справі №400/3784/22, від 19.12.2024 року у справі №420/11410/23).

Наведена позиція ґрунтується на тому, що застосований судами спосіб захисту, а саме зобов`язання нарахувати індексацію, без визначення її конкретного розміру, не вносить юридичної визначеності у спірні правовідносини та не забезпечує ефективного захисту прав та інтересів позивача від порушень з боку відповідача.

Як зазначено вище, у такому випадку відповідно до абзацу 4 пункту 5 Порядку №1078 сума індексації-різниці в березні 2018 року розраховується як різниця між сумою можливої індексації (Б) і розміром підвищення доходу (А).

З урахуванням вищевикладеного та усталеної правової позиції Верховного Суду, сума можливої індексації грошового забезпечення позивача в березні 2018 року складає 1 762 грн * 253,30% = 4 463,15 грн.

Так, з матеріалів справи вбачається, що у лютому 2018 року розмір грошового забезпечення позивача складав 10 549 грн, а в березні 2018 року - 8 234 грн.

Тобто, розмір грошового забезпечення позивача зменшився у березні 2018 року на зменшився на 2 315 грн.

У зв`язку з цим, відповідно до абзацу 4 пункту 5 Постанови № 1078, сума належної позивачу індексації в березні 2018 року розраховується, як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу, тобто 4 463,15грн (4 463,15-0).

За таких умов, суд дійшов висновку, що починаючи з березня 2018 року сума індексації з урахуванням пункту 5 Постанови №1078 підлягала виплаті позивачу у розмірі 4463,15 грн щомісячно до моменту наступного підвищення посадового окладу чи до дня звільнення (переведення).

При цьому, суд не бере до уваги посилання відповідачів на невірність розрахунку позивачем індексації-різниці у зв`язку з невірним врахуванням певних складових грошового забезпечення, а саме додаткової грошової винагороди на оздоровлення, оскільки така входить до складу грошового забезпечення військовослужбовців.

Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку, що бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не нарахування та не виплатити позивачу за період з 01.03.2018 до 22.06.2022 та бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплатити позивачу за період з 23.06.2022 до 31.12.2022 та з 01.01.2024 до 18.07.2025 індексацію-різницю з урахуванням вимог абз. 4 п. 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 є протиправною.

Щодо позовних вимог в частині стягнення індексації-різниці у визначених позивачем сумах суд виходить з такого.

Розрахунок індексації-різниці грошового забезпечення є компетенцією відповідача як органу, в якому позивач проходив службу і який виплачував йому грошове забезпечення. Саме на відповідача за наявності законних підстав покладається обов`язок нарахувати та виплатити позивачу індексації грошового забезпечення.

Згідно з Рекомендацією Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Здійснюючи судочинство, Європейський суд неодноразово аналізував наявність, межі, спосіб та законність застосування дискреційних повноважень національними органами, їх посадовими особами.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 02.06.2006 у справі «Волохи проти України» (заява № 23543/02) при наданні оцінки повноваженням державних органів суд виходив з декількох ознак, зокрема щодо наявності дискреції. Суд вказав, що норма права є «передбачуваною», якщо вона сформульована з достатньою чіткістю, що дає змогу кожній особі - у разі потреби за допомогою відповідної консультації - регулювати свою поведінку. «…надання правової дискреції органам виконавчої влади у вигляді необмежених повноважень було б несумісним з принципом верховенства права. Отже, закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, і порядок її здійснення, з урахуванням законної мети даного заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання».

Тобто під дискреційним повноваженням слід розуміти компетенцію суб`єкта владних повноважень на прийняття самостійного рішення в межах, визначених законодавством, та з урахуванням принципу верховенства права.

Зміст компетенції органу виконавчої влади складають його повноваження - певні права та обов`язки органу діяти, вирішуючи коло справ, визначених цією компетенцією. В одних випадках - це зміст прав та обов`язків (право діяти чи утримуватися від певних дій). В інших випадках органу виконавчої влади надається свобода діяти на свій розсуд, тобто оцінюючи ситуацію, вибирати один із кількох варіантів дій (або утримуватися від дій) чи один з варіантів можливих рішень.

У спірних правовідносинах індексація-різниця грошового забезпечення відповідачами не була нарахована та виплачена позивачеві належним чином, однак такий розрахунок має бути здійснено саме відповідачем з урахуванням висновків суду, викладених у даній справі.

Отже, ураховуючи викладене, суд вважає доцільним:

зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 нарахувати та виплатити на користь позивача індексацію-різницю грошового забезпечення з 01.03.2018 до 22.06.2022 включно із застосуванням щомісячної фіксованої індексації-різниці 4 463,15 з урахуванням абзацу 4 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, з урахуванням раніше виплачених сум;

зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь позивача індексацію-різницю грошового забезпечення з 23.06.2022 до 31.12.2022 та з 01.01.2024 до 18.07.2025 включно із застосуванням щомісячної фіксованої індексації-різниці 4 463,15 з урахуванням абзацу 4 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, з урахуванням раніше виплачених сум.

Щодо вимоги про визнання протиправною бездіяльність відповідачів щодо не перерахунку та не виплати позивачу грошове забезпечення включно з додатковими видами грошового забезпечення (премії, надбавки за особливості проходження служби, тощо) за відповідні періоди виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року на відповідний тарифний коефіцієнт відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 № 704 суд зазначає наступне.

Статтею 1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» встановлено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Згідно з частиною другою статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Відповідно до абзацу першого частини першої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Частиною другою статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» встановлено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Відповідно до частини четвертої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Постановою Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30 серпня 2017 року № 704 (далі - Постанова № 704) встановлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.

Пунктом 2 Постанови № 704 встановлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Додатком 1 до Постанови № 704 визначено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.

Пунктом 4 Постанови № 704 (в первинній редакції на дату прийняття) встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Також додатки 1, 12, 13, 14 до Постанови № 704 містять примітки, відповідно до яких, зокрема посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.

21.02.2018 Кабінет Міністрів України ухвалив постанову № 103, пунктом 6 якої внесено зміни до Постанов Кабінету Міністрів України, що додаються. Зокрема, у Постанові № 704 пункт 4 викладено в такій редакції:4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.

Тобто, на момент набрання чинності Постановою № 704 (01.03.2018) пункт 4 було викладено в редакції змін, викладених згідно із пунктом 6 Постанови № 103, а саме:4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.

Отже, станом на 01.03.2018 пункт 4 Постанови № 704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року.

29.01.2020 Шостий апеляційний адміністративний суд своєю постановою у справі № 826/6453/18 визнав протиправним та скасував пункт 6 Постанови № 103, який вносив зміни в п. 4 Постанови № 704.

Таким чином, з дня набрання чинності Постанови Шостого апеляційного адміністративного суду у справі № 826/6453/18 діє редакція п. 4 Постанови № 704, яка була чинною до внесення вказаних змін, тобто з 29.01.2020 розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Отже, з 29.01.2020 відновлена дія такої величини обчислення розміру окладу за посадою та окладу за військовим званням як прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01 січня календарного року на відміну від попереднього правила обчислення розміру окладу за посадою та окладу за військовим званням як прожитковий мінімумом для працездатних осіб, встановлений законом на 01.01.2018.

Разом з цим, слід зазначити, що з 29 січня 2020 року знов почало діяти правило двох розрахункових величин обчислення окладу за посадою та окладу за військовим званням, а саме: 1) розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року; 2) 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року.

Проте, згідно з пунктом 3розділу ІІ Закону України від 06 грудня 2016 року № 1774-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 01 січня 2017 року.

Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в Законі «Про Державний бюджет України» на відповідний рік.

Прожитковий мінімум для працездатних осіб:

- станом на 01 січня 2018 року встановлений в розмірі 1762,00 грн (стаття 7 Закону України від 07.12.2017 № 2246-VIII «Про Державний бюджет України на 2018 рік»);

- станом на 01 січня 2020 року встановлений в розмірі 2 102,00 грн (стаття 7 Закону України від 14.11.2019 № 294-IX «Про Державний бюджет України на 2020 рік»);

- станом на 01 січня 2021 року встановлений в розмірі 2 270,00 грн (стаття 7 Закону України від 15.12.2020 № 1082-IX «Про Державний бюджет України на 2021 рік»);

- станом на 01 січня 2022 року встановлений в розмірі 2 481,00 грн (стаття 7 Закону України від 02.12.2021 № 1928-IX «Про Державний бюджет України на 2022 рік»);

- станом на 01 січня 2023 року встановлений в розмірі 2 684,00 грн (стаття 7 Закону України від 03.11.2022 № 2710-IX «Про Державний бюджет України на 2023 рік»).

Отже, у спірний період (в межах заявлених позовних вимог) оклад за посадою та оклад за військовим званням повинен розраховуватися із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, який з 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022, 01.01.2023 було збільшено, внаслідок чого настала подія підвищення розміру грошового забезпечення.

Водночас, суд враховує, що пунктом 2 Постанови Кабінету Міністрів України № 481 від 12.05.2023 «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до Постанов Кабінету Міністрів України, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103, та внесення зміни до пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704» внесена зміна до пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (Офіційний вісник України, 2017 р., № 77, ст. 2374), викладено абзац перший в такій редакції: установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1 762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14. Зазначена Постанова набрала чинності з 20.05.2023.

Отже, пункт 4 Постанови № 704 в первісній редакції, яка визначала застосування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, був застосовним по 19.05.2023 включно, а не по 20.05.2023 включно як помилково зазначає позивач.

Із урахуванням вищевикладеного, суд зазначає, що оскільки норма пункту 3 розділу ІІ Закону № 1774-VІІІ не втратила чинності і має вищу юридичну силу за положення п. 4 Постанови № 704, у редакції до внесення змін, внесених Постановою № 103, а також додатків 1, 12, 13, 14 Постанови № 704, грошове забезпечення позивача (в т.ч. його складові: надбавки, премії, інші складові, що виражені у відсотковому значені від сум посадового окладу та/або окладу за військовим званням), у спірний період 29.01.2020 - 19.05.2023 (включно), необхідно обраховувати із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 1 січня відповідного календарного року помноженого на відповідний тарифний коефіцієнт.

Проте, оскільки з 20.05.2023 розмір посадового окладу, окладу за військовими (спеціальними) званнями розраховувався виходячи з розміру 1 762 гривні, відтак права на перерахунок грошового забезпечення (щомісячних та одноразових видів) за період з 20.05.2023 виходячи із прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, відсутнє.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025 року у справі №320/29450/24 залишено без змін рішення Київського окружного адміністративного суду від 14 березня 2025 року у справі №320/29450/24, яким у свою чергу визнано протиправним та нечинним пункт 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481 стосовно внесення змін до пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».

Згідно вимог ч. 2 ст. 265 КАС України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.

За вказаних обставин, пункт 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481 стосовно внесення змін до пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», втратив чинність 18.06.2025.

Таким чином, за період з 18.06.2025 по 18.07.2025 посадовий оклад та оклад за військовим званням відповідно до п.4 постанови КМУ № 704 повинен був обраховуватись із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом на 01 січня календарного року, тобто станом на 01.01.2025 відповідно до Закону України «Про державний бюджет на 2025 рік».

Оскільки, як зазначено вище, відповідні перерахунки з прив`язкою до прожиткового мінімуму станом на 01 січня відповідного календарного року не відбувалось, а у рік звільнення військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки ім. виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні відпусток. Компенсує військова частина, яка була останнім місцем служби перед звільненням.

Таким чином, для повного захисту прав та інтересів у даному випадку суд вважає за необхідне визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплату позивачу грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2022 - 2025 роки; грошової компенсації за невикористані дні щорічної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2020, 2021, 2022, 2023 роки, із посадового окладу та окладу за військовим званням обчислюючи їх розмір шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, на відповідні тарифні коефіцієнти відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 № 704; зобов`язати військову частина НОМЕР_1 перерахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2022, 2023 роки; грошової компенсації за невикористані дні щорічної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2020, 2021, 2022, 2023 роки, із урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом України «Про Державний бюджет України» на 01 січня відповідного календарного року (01.01.2020 - 2 102 грн, 01.01.2021 - 2 270 грн, 01.01.2022 - 2 481 грн, 01.01.2023 - 2 684 грн) на відповідний тарифний коефіцієнт та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.

Щодо питання виплати позивачу як одинокій матері за період з 2016 до 2025 року грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки відповідно до ст. 19 Закону України «Про відпустки» суд виходить з наступного.

Статтею 4 Закону України від 05.11.1996 № 504/96-ВР "Про відпустки" (далі - Закон №504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Згідно зі ст. 19 Закону № 504/96-ВР одному з батьків, які мають двох або більше дітей віком до 15 років, або дитину з інвалідністю, або які усиновили дитину, матері (батьку) особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, одинокій матері, батьку дитини або особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, який виховує їх без матері (у тому числі у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також особі, яка взяла під опіку дитину або особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, чи одному із прийомних батьків надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів (стаття 73 Кодексу законів про працю України). За наявності декількох підстав для надання цієї відпустки її загальна тривалість не може перевищувати 17 календарних днів.

Відповідно до ч. 1статті 24 Закону № 504/96-ВР, у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Згідно з пунктом 8 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

Абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Таким чином, право військовослужбовця на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби не може бути обмеженим.

Судом встановлено, що відповідно до свідоцтва про народження серія НОМЕР_2 позивач має доньку ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .

На підтвердження статусу одинокої матері ОСОБА_1 надала до суду рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області про розірвання шлюбу від 28.12.2015 у справі №243/12112/15-ц, яке підтверджує, що вона не перебувала у шлюбі протягом усього спірного періоду; довідку форми 7 № 5339 від 10.08.2022, видану військовою частиною НОМЕР_1 , яка містить відомості «розлучена» та інформацію про доньку; довідку з Державної виконавчої служби про відсутність виконавчих проваджень на користь ОСОБА_1 як стягувача, що підтверджує відсутність отримання аліментів. Ці докази у сукупності підтверджують, що позивачка самостійно виховує та утримує дитину без участі батька.

Більш того, суд зауважує, що визначення "одинокої матері" наведено у пункті 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами трудових спорів" від 06 листопада 1992 року № 9 та пунктом 5 частини дванадцятої статті 10 Закону №504/96-ВР.

У пункті 9 вищевказаної постанови Пленуму Верховного Суду України визначено, що одинокою матір`ю слід вважати жінку, яка не перебуває у шлюбі і у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено у встановленому порядку за вказівкою матері; вдову; іншу жінку, яка виховує і утримує дитину сама.

Пунктом 5 частини дванадцятої статті 10 Закону № 504/96-ВР зазначено, що щорічні відпустки за бажанням працівника в зручний для нього час надаються одинокій матері (батьку), які виховують дитину без батька (матері); опікунам, піклувальникам або іншим самотнім особам, які фактично виховують одного або більше дітей віком до 15 років за відсутності батьків.

При цьому, слід зазначити, що пункт 5 частини дванадцятої статті 10 Закону № 504/96-ВР визначає одиноку матір як таку, яка виховує дитину без батька, факт утримання для надання відпустки значення не має.

Мінекономіки у листі від 10.06.2022 № 4712-06/36178-09 до таких жінок відносить розлучену жінку.

Тобто, право на додаткову відпустку мають такі одинокі матері: жінка, яка не перебуває у шлюбі і у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено у встановленому порядку за вказівкою матері; вдова; жінка, яка виховує дитину без батька (в тому числі і розлучена жінка, яка виховує дитину без батька, незважаючи на факт отримання аліментів, і жінка, яка вийшла заміж, але її дитина новим чоловіком не усиновлена).

Відповідно до статті 9 Закону № 2011-ХІІ, Постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року № 260 затверджено Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (далі - Порядок № 260).

Розділ XXXI Порядку № 260 регламентує виплату грошового забезпечення у разі звільнення військовослужбовця з військової служби. Так, згідно з пунктом 3 розділу XXXI Порядку №260 у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

При цьому, суд зазначає, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової відпустки, передбаченої статтею 19 Закону № 504/96-ВР. Однак, Законом № 2011-ХІІ не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивачка набула за період проходження нею військової служби в 2016-2025 роки.

Таким чином, у разі невикористання додаткової відпуски протягом календарного року, в якому в особи виникає право на таку відпустку, ця відпустка переноситься на інший період. Особа не втрачає права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація особі відпустки.

Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Великої Палати Верховного Суду 21 серпня 2019 року у справі № 620/4218/18.

Отже, чинним законодавством закріплено гарантії військовослужбовців-жінок, одиноких матерів на отримання щорічної додаткової оплачуваної відпустки тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів.

Водночас, законом не виключаються випадки, за яких військовослужбовцем відпустка не буде використана.

Тобто, військовослужбовець має гарантоване право на отримання грошової компенсації за весь час невикористаної оплачуваної відпустки; відсутність такого права суперечила би суті та гарантіям як трудового, так і спеціального законодавства в частині реалізації права на відпочинок.

Отже, у випадку звільнення військовослужбовця-жінки їй виплачується компенсація за всі невикористані нею додаткові відпустки.

Судом встановлено та визнається відповідачем-2, що грошової компенсації за невикористані дні додаткові відпустки за 2016 - 2025 роки при звільненні зі служби позивачу не виплачено.

Отже, на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу частини, відповідач-2 протиправно не провів з позивачем усіх необхідних розрахунків, зокрема щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпуски як одинокій матері, за час військової служби з 2016 - 2025 роки.

Решта доводів та посилань сторін у справі висновків суду не спростовують.

Судом враховується, що згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Отже, відповідач правильно застосував норми чинного законодавства України при обчисленні розміру штрафу, що, в свою чергу, свідчить про відповідність прийнятого податкового повідомлення-рішення критеріям, визначеним ч. 2 ст. 2 КАС України.

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно положень ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Беручи до уваги наведене в сукупності, перевіривши та проаналізувавши матеріали справи і надані сторонами докази за правилами, встановленими ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.

Частиною 3 ст. 139 КАС України встановлено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Зважаючи на те, що позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», відтак судові витрати зі сплати судового збору в порядку ст. 139 КАС України не підлягають відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 9, 14, 73 - 78, 90, 143, 242-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо ненарахування та невиплати позивачу за період 25.11.2016 до 28.02.2018 індексації грошового забезпечення, відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, з визначенням місяця, в якому відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців - січень 2008 року.

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (зареєстроване місцезнаходження: АДРЕСА_1 ; ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 ; РНОКПП: НОМЕР_4 ) за період з 25.11.2016 до 28.02.2018 індексацію грошового забезпечення, із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - січень 2008 року, відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44, з урахуванням раніше виплачених сум.

Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не нарахування та не виплатити позивачу за період з 01.03.2018 до 22.06.2022 індексацію-різницю з урахуванням вимог абз. 4 п. 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078;

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (зареєстроване місцезнаходження: АДРЕСА_1 ; ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 ; РНОКПП: НОМЕР_4 ) індексацію-різницю грошового забезпечення з 01.03.2018 до 22.06.2022 включно із застосуванням щомісячної фіксованої індексації-різниці 4 463,15 з урахуванням абзацу 4 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, з урахуванням раніше виплачених сум.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати позивачу за період з 23.06.2022 до 31.12.2022 та з 01.01.2024 до 18.07.2025 індексацію-різницю з урахуванням вимог абз. 4 п. 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 (зареєстроване місцезнаходження: АДРЕСА_3 , ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) нарахувати та виплати ОСОБА_1 (зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 ; РНОКПП: НОМЕР_4 ) індексацію-різницю грошового забезпечення з 23.06.2022 до 31.12.2022 та з 01.01.2024 до 18.07.2025 включно із застосуванням щомісячної фіксованої індексації-різниці 4 463,15 з урахуванням абзацу 4 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, з урахуванням раніше виплачених сум.

Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не перерахунку та не виплати позивачу грошове забезпечення включно з додатковими видами грошового забезпечення (премії, надбавки за особливості проходження служби, тощо) за період з 01.01.2020 до 22.06.2022 виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року (01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022) на відповідний тарифний коефіцієнт відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 № 704.

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (зареєстроване місцезнаходження: АДРЕСА_1 ; ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 ; РНОКПП: НОМЕР_4 ) грошове забезпечення включно з додатковими видами грошового забезпечення (премії, надбавки за особливості проходження служби, тощо) за період з 01.01.2020 до 22.06.2022 виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року (01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022) на відповідний тарифний коефіцієнт відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 № 704.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати позивачу грошове забезпечення включно з додатковими видами грошового забезпечення (премії, надбавки за особливості проходження служби, тощо) за період з 23.06.2022 до 19.05.2023 та з 18.06.2025 до 18.07.2025 виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року (01.01.2022, 01.01.2023, 01.01.2025) на відповідний тарифний коефіцієнт відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 № 704.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 (зареєстроване місцезнаходження: АДРЕСА_3 , ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 ; РНОКПП: НОМЕР_4 ) грошове забезпечення включно з додатковими видами грошового забезпечення (премії, надбавки за особливості проходження служби, тощо) за період з 23.06.2022 до 19.05.2023 та з 18.06.2025 до 18.07.2025 виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року (01.01.2022, 01.01.2023, 01.01.2025) на відповідний тарифний коефіцієнт відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 № 704.

Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплату позивачу грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2022 - 2025 роки; грошової компенсації за невикористані дні щорічної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2020, 2021, 2022, 2023 роки, із посадового окладу та окладу за військовим званням обчислюючи їх розмір шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, на відповідні тарифні коефіцієнти відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 № 704.

Зобов`язати військову частина НОМЕР_1 (зареєстроване місцезнаходження: АДРЕСА_3 , ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) перерахувати та виплатити ОСОБА_1 (зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 ; РНОКПП: НОМЕР_4 ) грошову компенсацію за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2022, 2023 роки; грошової компенсації за невикористані дні щорічної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2020, 2021, 2022, 2023 роки, із урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом України про Державний бюджет України на 01 січня відповідного календарного року (01.01.2020 - 2 102 грн, 01.01.2021- 2 270 грн, 01.01.2022 - 2 481 грн, 01.01.2023 - 2 684 грн) на відповідний тарифний коефіцієнт та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не виплати позивачу як одинокій матері за період з 2016 до 2025 року грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки відповідно до ст. 19 Закону України «Про відпустки».

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 (зареєстроване місцезнаходження: АДРЕСА_3 , ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) виплатити ОСОБА_1 (зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 ; РНОКПП: НОМЕР_4 ) як одинокій матері за період з 2016 до 2025 року грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки відповідно до ст. 19 Закону України «Про відпустки».

У задоволенні решти вимог відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).

Суддя А.О.Черникова