Рішення № 133097830, 05.01.2026, Кіровоградський окружний адміністративний суд

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 січня 2026 року м. Кропивницький Справа № 340/6763/25

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Савонюка М.Я., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у порядку письмового провадження) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Кропивницька виправна колонія (№6)» про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинення певних дій,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (надалі позивач), звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом до Державної установи «Кропивницька виправна колонія (№6)» (надалі відповідач), у якому просить:

- визнати протиправними дії Державної установи "Кропивницька виправна колонія (№6)" (код ЄДРПОУ 08563777) щодо невиплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), при звільненні зі служби 05.09.2025 року, грошової компенсації вартості не отриманого речового майна за час служби у розмірі 33437,03 грн;

- зобов`язати Державну установу "Кропивницька виправна колонія (№6)" (ЄДРПОУ 08563777) виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) грошову компенсацію вартості не отриманого речового майна за час служби у розмірі 33437,03 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що проходив службу в Державній установі «Кропивницька виправна колонія (№6)» на посаді начальника відділу нагляду і безпеки. Наказом начальника Державної установи «Кропивницька виправна колонія (№6)» «Про особовий склад» від 05.09.2025 №116/ОС-25 звільнений зі служби за пунктом 2 частини 1 статті 77 (за станом здоров`я (через хворобу) - за рішенням медичної комісії про непридатність до служби в поліції) Закону України «Про національну поліцію» з посади начальника відділу нагляду і безпеки Державної установи «Кропивницька виправна колонія (№6)».

Вказує, що двічі 05.09.2025 та 22.09.2025 звертався до відповідача із заявами, у яких просив виплатити компенсацію вартості неотриманого речового майна, яке не отримував під час проходження служби. На свої заяви отримав лист із довідкою від 23.09.2025 за вих. №6/717 про те, що нараховану суму компенсації за неотримане речове майно 33437,03 грн буде виплачено за умови наявності коштів та в межах бюджетних асигнувань.

Вважає такі дії протиправними, адже особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби виплачується грошова компенсація замість предметів речового майна особистого користування під час звільнення зі служби. Відповідно до довідки №13/706 про виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна розмір нарахованої йому компенсації становить 33437,03 грн.

З цих підстав просить позов задовольнити.

Відповідач надав суду відзив на позовну заяву, у якому заперечив проти задоволення позовних вимог.

На обґрунтування заперечень зазначив, що Державна установа "Кропивницька виправна колонія (№6)" діяла в межах чинного законодавства позивачу видано довідку про виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна, проведено розрахунок компенсації та її нарахування.

Вказує, що виплату грошової компенсації не проведено виключно у зв`язку з відсутністю бюджетного фінансування, адже Установа є розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня та не має права здійснювати видатки понад затверджені кошторисні призначення.

Зауважує, що Установа не відмовляла у виплаті належних позивачу коштів, а лише листом повідомила про неможливість проведення виплати через відсутність бюджетних асигнувань.

З цих підстав просить відмовити у задоволенні позову.

Будь-яких заяв, чи клопотань від учасників справи до суду не надходило.

07.10.2025 ухвалою Кіровоградського окружного адміністративного суду відкрито провадження в адміністративній справі. Розгляд постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у порядку письмового провадження).

Установивши фактичні обставини справи, на які посилаються сторони як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши та оцінивши докази, проаналізувавши норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що відповідно до трудової книжки серії НОМЕР_2 позивач проходив службу в органах Державної кримінально-виконавчої служби України з 13.09.1999 по 05.09.2025 (а.с. 8-9).

Наказом Державної установи «Кропивницька виправна колонія (№6)» підполковника внутрішньої служби начальника відділу нагляду і безпеки державної установи «Кропивницька виправна колонія (№6)» ОСОБА_1 05.09.2025 звільнено за пунктом 2 частини 1 статті 77 (за станом здоров`я (через хворобу) - за рішенням медичної комісії про непридатність до служби в поліції) Закону України «Про Національну поліцію» (а.с. 10).

У день звільнення (05.09.2025) позивач звернувся до відповідача із заявою про виплату грошової компенсації вартості не отриманого речового майна за час служби (а.с. 11).

22.09.2025 повторно подав заяву щодо виплати йому грошової компенсації вартості не отриманого речового майна за час служби (а.с. 12).

У відповідь на вказане звернення відповідач листом №11/Т-39/11 від 26.09.2025 надав довідку №6/717 від 23.09.2025 щодо наявності заборгованості з виплати грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна (а.с. 13).

Згідно довідки відповідача №6/717 від 23.09.2025 розмір заборгованості з виплати грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна ОСОБА_1 становить 33437,03 грн. Державна установа «Кропивницька виправна колонія (№6)» повідомила, що виплати будуть відбуватися при виділенні додаткового фінансування (а.с. 14).

Поряд із тим, позивачу надано відповідачем довідку №13/406 про вартість речового майна, що належить до видачі позивачу на суму 33437,03 грн (а.с. 15).

Позивач, не погоджуючись із наведеними діями відповідача щодо ненарахування та невиплати йому при звільненні компенсації за неотримане речове майно, за цінами, які діяли на день звільнення з військової служби, звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами, суд зазначає наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові основи організації та діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України, її завдання та повноваження визначені Законом України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України" від 23.06.2005 №2713-IV (далі - Закон №2713-IV).

Відповідно до частини 1 статті 6 Закону Закону №2713-IV Державна кримінально-виконавча служба України відповідно до закону здійснює правозастосовні та правоохоронні функції і складається з центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, його територіальних органів управління, кримінально-виконавчої інспекції, установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, воєнізованих формувань, навчальних закладів, закладів охорони здоров`я, підприємств установ виконання покарань, інших підприємств, установ і організацій, створених для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України.

Частинами першою, другою статті 23 Закону №2713-IV держава забезпечує соціальний захист персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України відповідно до Конституції України, цього Закону та інших законів України. Умови грошового і матеріального забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплата праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються законодавством і мають забезпечувати належні матеріальні умови для комплектування Державної кримінально-виконавчої служби України висококваліфікованим персоналом, диференційовано враховувати характер і умови служби чи роботи, стимулювати досягнення високих результатів у службовій та професійній діяльності і компенсувати персоналу фізичні та інтелектуальні затрати.

Частиною п`ятою статті 23 Закону №2713-IV передбачено, що на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом України "Про Національну поліцію", а також порядок і умови проходження служби, передбачені для поліцейських. Умови і розміри грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються Кабінетом Міністрів України.

Приписами статтей 24, 25 Закону №2713-IV встановлено, що фінансування діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України та інших джерел, передбачених законом. Пільги, компенсації та гарантії, передбачені цим Законом, надаються за рахунок і в межах бюджетних асигнувань на утримання відповідних бюджетних установ. Забезпечення діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань через державне оборонне замовлення та закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти.

Механізм речового забезпечення персоналу Державної кримінально-виконавчої служби - осіб рядового і начальницького складу, спеціалістів, які не мають спеціальних звань, та працівників, які працюють за трудовими договорами визначає Порядок забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально-виконавчої служби, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 14.08.2013 №578 (далі - Порядок №578).

Відповідно до пункту 2 цього Порядку речовим забезпеченням є задоволення потреб персоналу у формі одягу, взутті, натільній білизні, теплих і постільних речах, спорядженні, тканинах для пошиття форми одягу, нарукавних знаках і знаках розрізнення, спеціальному одязі та взутті, санітарно-господарському майні, постовому одязі, ремонтних матеріалах (далі - речове майно), що дає змогу створити необхідні умови для виконання персоналом службових завдань.

Речове майно за цільовим призначенням є речовим майном поточного забезпечення, а за використанням поділяється на майно особистого користування та інвентарне майно (пункт 3 Порядку №578).

Згідно із пунктом 8 Порядку №578 право на забезпечення речовим майном за встановленими нормами забезпечення мають: особи рядового і начальницького складу - з дня присвоєння їм відповідних спеціальних звань та/або призначення на посади.

Пунктом 27 Порядку №578 визначено, що під час звільнення із служби особам рядового і начальницького складу за їх бажанням може видаватися речове майно особистого користування, яке не було ними отримано на день звільнення, або виплачуватися грошова компенсація за нього, розрахована із закупівельної вартості, яка діяла на 1 січня року виникнення права на отримання такого майна. Розмір грошової компенсації за неотримане речове майно визначається пропорційно часу, що минув з моменту виникнення права на отримання речового майна, до дати звільнення із служби (не враховуючи місяць звільнення).

Відповідно до пункту 23 Порядку №578 грошова компенсація замість предметів речового майна особистого користування, що підлягають видачі особам рядового і начальницького складу, виплачується згідно з пунктом 60 цього Порядку на підставі заяви. Вартість предметів речового майна особистого користування визначається Мін`юстом за пропозицією державної установи Генеральна дирекція Державної кримінально-виконавчої служби України відповідно до їх закупівельної вартості.

Згідно із пунктом 60 Порядку №578 для виплати персоналу грошової компенсації за належні до отримання предмети речового майна особистого користування оформляється довідка про виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна за формою згідно з додатком 7 у двох примірниках, перший з яких подається бухгалтерії органу чи установи, підприємства для виплати компенсації, другий додається до арматурної картки.

З системного аналізу наведених норм слідує, що Порядок №578 визначає два альтернативні способи забезпечення працівника кримінально-виконавчої служби, належним йому речовим майном у разі звільнення:

1) особа має право отримати речове майно особистого користування, яке не видано йому на день звільнення, або

2) особа вправі отримати грошову компенсацію за таке майно.

При цьому, реалізація як одного, так й іншого способу забезпечення працівника належним йому речовим майном у разі звільнення, здійснюється шляхом волевиявлення, тобто, через подання заяви або рапорту за місцем проходження служби.

Судом встановлено, що позивач з 13.09.1999 по 05.09.2025 проходив службу в органах Державної кримінально-виконавчої служби України. У день звільнення зі служби (05.09.2025) подав відповідну заяву про виплату грошової компенсації за неотримане речове майно, що відповідачем не заперечується.

У наступному Державною установою «Кропивницька виправна колонія (№6)» оформлено довідку №13/406, у якій визначено розмір грошової компенсації за належне позивачу речове майно в сумі 33437,03 грн. Дана сума не є спірною.

Отже, на час звільнення зі служби у позивача виникло право на грошову компенсацію за неотримане ним речове майно особистого користування, яке не було ним отримано на день звільнення.

Згідно довідки Державної установи «Кропивницька виправна колонія (№6)» №6/717 від 23.09.2025 розмір заборгованості з виплати грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна ОСОБА_1 становить 33437,03 грн, яка буде виплачена при виділенні додаткового фінансування.

Таким чином, відповідач визнає право позивача на отримання грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна, а також факт її невиплати.

Посилання відповідача у відзиві на відсутність коштів на виплату компенсації за неотримане речове майно як на підставу невиплати позивачу вказаної компенсації, суд оцінює критично, оскільки реалізація особою права, яке пов`язане з отриманням коштів і базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не залежить від бюджетних асигнувань. Відсутність фінансування не може бути підставою для порушення прав громадян, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

У зв`язку з цим, Європейський суд з прав людини не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Таким чином, якщо держава задекларувала певні правила проведення розрахунку при звільненні військовослужбовця, то вона зобов`язана вжити всіх заходів для забезпечення реалізації цих правил.

Конституційний Суд України неодноразово висловлював правову позицію щодо неможливості поставити гарантовані законом виплати, пільги тощо в залежність від видатків бюджету (рішення від 20.03.2002 №5-рп/2002, від 17.03.2004 №7-рп/2004, від 01.12.2004 №20-рп/2004, від 09.07.2007 №6- рп/2007).

Зокрема, у рішенні від 09.07.2007 №6-рп/2007 Конституційний Суд України вказав на те, що невиконання державою своїх зобов`язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави (підпункт 3.2).

Держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов`язана забезпечити його реалізацію. У протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності правового регулювання покладаються на державу.

Так, реалізація особою права, яке пов`язане з отриманням коштів і базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не залежить від бюджетних асигнувань, відсутність яких не може бути підставою для порушення прав громадян.

За змістом статей 5, 9 КАС України кожна особа, яка звертається до адміністративного суду та вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень були порушені її права, свободи або інтереси, самостійно обирає способи захисту таких прав, свобод або інтересів, зокрема, шляхом визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання його вчинити дії.

Для прийняття рішення про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії суд повинен встановити факт його бездіяльності та констатувати її протиправний характер внаслідок порушення прав, свобод або інтересів позивача з боку відповідача-суб`єкта владних повноважень.

Верховний Суд у постанові від 24.11.2022 у справі №9901/480/19 зазначив, що протиправна бездіяльність суб`єкта владних повноважень це зовнішня форма поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.

Водночас у постанові №320/950/19 від 16.02.2021 Верховний Суд виснував, що умовою розгляду судом питання про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною є доведеність позивачем порушення його прав та охоронюваних законом інтересів такою бездіяльністю. Завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи у публічно-правових відносинах, що звернулася до суду з позовом. Обраний позивачем спосіб захисту має бути спрямований на відновлення порушених прав і захист законних інтересів, і у випадку задоволення судом його вимог, прийняте судом рішення повинно мати наслідком відновлення тих прав, за захистом яких позивач і звернувся до суду.

В контексті наведеного та беручи до уваги проаналізовані вище норми законодавства, що регулює спірні правовідносини, суд вбачає достатність підстав для задоволення позовних вимог у спосіб визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо виплати нарахованої позивачу суми грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна. При цьому, з метою відновлення порушеного права позивача слід зобов`язати відповідача виплатити позивачу грошову компенсацію за належні до видачі предмети речового майна у сумі 33437,03 грн.

Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. На розвиток зазначених положень Конституції України частиною другою статті 2 КАС України визначені критерії законності рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, яким є відповідач.

Таким чином, бездіяльність відповідача не відповідає критеріям правомірності, обґрунтованості, добросовісності та розсудливості, встановленим в частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства, порушує права та законні інтереси позивача.

Згідно з частинами першою, другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі КАС України) кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає, що порушені права позивача підлягають захисту шляхом часткового задоволення позову.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору (частина 3 статті 139 КАС України).

Оскільки за результатами розгляду адміністративної справи суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог лише у зв`язку з неправильним формулюванням способу захисту порушених прав, що не впливає на розмір судового збору, суд стягує на користь позивача судовий збір у сумі 1211,20 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Державної установи «Кропивницька виправна колонія (№6)» про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинення певних дій задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Державної установи «Кропивницька виправна колонія (№6)» щодо невиплати ОСОБА_1 при звільненні зі служби грошової компенсації вартості не отриманого речового майна за час служби у сумі 33437,03 грн.

Зобов`язати Державну установу «Кропивницька виправна колонія (№6)» виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно за період служби у сумі 33437,03 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Державної установи «Кропивницька виправна колонія (№6)» (код ЄДРПОУ 08563777, вулиця Яновського, будинок 50, місто Кропивницький, Кіровоградська область, 25009) судові витрати по сплаті судового збору в сумі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн 20 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 05 січня 2026 року.

Повне найменування учасників справи:

Позивач - ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ).

Відповідач Державна установа «Кропивницька виправна колонія (№6)» (код ЄДРПОУ 08563777, вулиця Яновського, будинок 50, місто Кропивницький, Кіровоградська область, 25009).

Суддя Кіровоградського

окружного адміністративного суду М.Я. САВОНЮК