Рішення № 133097152, 05.01.2026, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 січня 2026 року м. Житомир справа № 240/20893/25

категорія 112010201

Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Токаревої М.С., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії,

встановив:

До Житомирського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 із позовом, в якому просить:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо неврахування повного стажу роботи на посаді судді у відставці - 33 роки 19 днів та обрахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці в розмірі 68 % суддівської винагороди;

- зобов`язати відповідача зарахувати до стажу роботи на посаді судді 33 роки 19 днів, відповідно до розрахунку, наданого Вищою Радою Правосуддя віл 05 червня 2025 року та виплачувати щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці в розмірі 76 % від грошового утримання, визначеного у рішенні Вищої Ради Правосуддя від 05 червня 2025 року.

- визнати протиправними дії відповідача щодо припинення виплати пенсії по інвалідності (3 група, пов`язана з наслідками аварії па ЧАЕС);

- зобов`язати відповідача поновити виплату пенсії по інвалідності з 01 серпня 2025 року;

- визнати протиправними дії відповідача щодо виплати грошового утримання не у повному розмірі;

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити різницю грошового утримання, починаючи з 01.07.2025 у розмірі 76% від грошового утримання, визначеного у рішенні Вищої Ради Правосуддя від 05 червня 2025 року.

В обґрунтування своїх вимог зазначає, що відповідачем не враховано повний стаж роботи па посаді судді, який становить 33 роки 19 днів, підтверджений розрахунком трудового стажу наданим Вищою Радою Правосуддя та Коростенським міськрайонним судом Житомирської області. Зокрема, не зараховано половину строку навчання за денною формою у Харківському юридичному інституті імені Ф.Е. Дзержинського -1 рік 11 місяців та стаж роботи в галузі права тривалістю два роки. У зв`язку з неврахуванням повного стажу, неправомірно визначено розмір грошового утримання 68609.28 грн , що становить 68% замість 76%. Вказує, що відповідачем протиправно припинено виплату пенсії но інвалідності (З група, пов`язана з наслідками аварії на ЧАЕС). Довічне грошове утримання судді не є видом пенсії у розумінні норм діючого національного законодавства. Призначення такої виплати передбачено нормами спеціального законодавства, яким, в контексті спірних правовідносин, є Закон №1402-VІ.

Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду вказану позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у судове засідання (у письмовому провадженні).

До суду від відповідача надійшов відзив, в якому він просить відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Зазначає, що період роботи стажером адвоката в Житомирській області з 01.08.1989 по 27.04.1990, а також період роботи в колегії адвокатів в м. Полтава з 04.05.1990 по 10.08.1993 до стажу суддів не враховано, зазначений період зарахований до загального страхового стажу. Період навчання в Харківському юридичному інституті імені Ф.Е.Дзержинського згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 06.08.1982 ОСОБА_1 згідно наказу №172-С від 22.08.1985 зарахована на навчання в період з 01.09.1985 по 30.06.1989 та згідно з наказом №98-С від 29.06.1989 відрахована з інституту, до стажу суддів не враховано. Зазначений період зарахований до загального страхового стажу, що становить 42 роки 09 місяців 27 днів. За матеріалами пенсійної справи позивачу призначено щомісячного довічне грошове утримання судді у розмірі 68% від суддівської винагороди, так як стаж на посаді судді (з 19.04.1996 по 09.06.2025) становить 29 років 01 місяць 22 дні.

У відповідності до положень ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами із прийняттям рішення відповідно до ч. 5 ст. 250 КАС України.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Указом Президента України № 262/96 від 16.04.1996 ОСОБА_1 призначена на посаду судді Радомишльського районного суду Житомирської області строком на п`ять років.

Указом Президента України №634/2012 від 09.11.2012 ОСОБА_1 звільнена з посади судді Радомишльського районного суду Житомирської області у зв`язку переведенням на роботу на посаду судді Коростенського міськрайонного суду Житомирської області.

05.06.2025 рішенням Вищої ради правосуддя задоволено заяву ОСОБА_1 про звільнення з посади судді Коростенського міськрайонного суду у відставку.

У рішенні від 05.06.2025 №1212/0/15-25 Вища рада правосуддя також встановила стаж діяльності судді, що дає їй право на відставку:

- стаж роботи на посаді судді (з дати призначення судді на посаду до дати ухвалення Вищою радою правосуддя відповідного рішення 29 років 1 місяць 19 днів;

- половина строку навчання у вищому юридичному навчальному закладі 1 рік 11 місяців;

- стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надавала право на призначення на посаду судді, - 2 роки.

Загальний стаж роботи судді ОСОБА_1 , який дає їй право на звільнення у відставку, становить 33 роки 19 днів.

Наказом голови Коростенського міськрайонного суду №15-к від 06.06.2025 ОСОБА_1 було виключено із штату суду з 09.06.2025.

Позивач перебувала на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України з 29.02.1996 та отримувала пенсію по інвалідності, обчислену відповідно до Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

На виконання рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 15.01.2025 у справі №240/19382/24 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області ОСОБА_1 з 19.08.2024 проведено перерахунок пенсії відповідно до статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», у редакції Закону України Про внесення змін і доповнень до Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, у розмірі шести мінімальних пенсій за віком (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік), з урахуванням раніше виплачених сум.

23.06.2025 ОСОБА_1 подала заяву за № 2733 про призначення щомісячного довічного грошового утримання суддям згідно ст.142 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»

Головним управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській з 10.06.2025 призначено щомісячного довічне грошове утримання судді у розмірі 68% від суддівської винагороди, так як стаж на посаді судді (з 19.04.1996 по 09.06.2025) становить 29 років 01 місяць 22 дні.

Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернулася до суду з цим позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд дійшов такого висновку.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 126 Конституції України незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України.

Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд на час виходу ОСОБА_1 у відставку визначає Закон України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 №1402-VIII (далі - Закон №1402-VIII).

Згідно з частиною третьою статті 142 Закону №1402-VIII щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді.

Частиною першою статті 137 Закону №1402-VIII установлено, що до стажу роботи на посаді судді зараховується робота на посаді: 1) судді судів України, арбітра (судді) арбітражних судів України, державного арбітра колишнього Державного арбітражу України, арбітра відомчих арбітражів України, судді Конституційного Суду України; 2) члена Вищої ради правосуддя, Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України; 3) судді в судах та арбітрів у державному і відомчому арбітражах колишнього СРСР та республік, що входили до його складу.

Згідно з абзацом четвертим пункту 34 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день їх призначення (обрання).

Відповідно до частини другої статті 137 Закону №1402-VIII в редакції Закону України від 12.07.2018 №2509-VIII «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у зв`язку з прийняттям Закону України «Про Вищий антикорупційний суд» (далі Закон №2509-VIII), до стажу роботи на посаді судді також зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді.

Судом встановлено, що на момент прийняття Вищою радою правосуддя рішення від 05.06.2025 №1212/0/15-25 про звільнення позивача з посади судді Коростенського міськрайонного суду Житомирської області у зв`язку з поданням заяви про відставку частина друга статті 137 Закону №1402-VIII діяла в редакції Закону №2509-VIII.

Таким чином, позивачу до стажу роботи на посаді судді, що враховується при призначенні щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, додатково зараховується стаж роботи, вимога щодо якого визначалась законом та надавала право на призначення на посаду судді.

Зазначена позиція суду відповідає правовому висновку Великої Палати Верховного Суду, сформованому у постанові від 08.10.2020 у справі №9901/537/19. У ній Суд, досліджуючи питання обґрунтованості зарахування/незарахування судді, призначеному (обраному) до набрання чинності Законом №2509-VIII, до стажу його роботи на посаді судді стажу (досвіду) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді, зазначила що: «виражене й закріплене в частині другій статті 137 Закону №1402-VIII положення (припис) про те, що до стажу роботи на посаді судді також зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді, означає, що до стажу роботи на посаді судді і прирівняних до нього стажів роботи (абзац четвертий пункту 34 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII) додається (може додаватися) ще один вид (чи види) роботи (професійної діяльності), який раніше не охоплювався поняттям стажу роботи на посаді судді. Під цим стажем у вимірі чинного законодавчого визначення поняття «стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді» треба розуміти за якісними властивостями вид (види) певної роботи (професійної діяльності) в галузі права, який відрізняється від суддівської і прирівняної до неї роботи та має часові (кількісні) межі (строк роботи)».

Необхідність зарахування до суддівського стажу, що дає право на отримання щомісячного довічного грошового утримання, стажу (досвіду) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді, підтверджується постановою Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2020 у справі №9901/537/19, від 30.05.2019 у справі №9901/805/18, від 17.09.2020 у справі №9901/302/19 та постановою Верховного Суду від 21.01.2021 у справі №560/499/19.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних відносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з частиною першою статті 7 Закону України від 15.12.1992 №2862-XII «Про статус суддів» (в редакції, чинній на день призначення ОСОБА_1 на посаду судді) суддею міг бути громадянин України, який досяг на день обрання 25 років, має вищу юридичну освіту і, як правило, стаж роботи за юридичною спеціальністю не менше двох років.

Крім цього, згідно з абзацом 2 статті 1 Указу Президента України від 10 липня 1995 року №584/95 «Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів» до стажу роботи, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менш як 10 років, зараховується, крім стажу трудової діяльності, визначеного законом, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах та період проходження строкової військової служби.

В подальшому, після втрати чинності ст.1 Указу Президента України від 10 липня 1995 року №584/95 «Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів» в березні 2008 року, питання врахування інших (крім роботи на посаді судді) періодів діяльності до стажу роботи, що дає право на відставку, було врегульовано нормами Постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів»

На підставі пункту 3-1 цієї Постанови до стажу роботи, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менш як 10 років, зараховується, крім стажу трудової діяльності, визначеного законом, половина строку навчання за денною формою у вищих юридичних навчальних закладах, на юридичних факультетах вищих навчальних закладів та календарний період проходження строкової військової служби та календарний період проходження строкової військової служби.

Отже, аналіз зазначених норм законодавства в контексті спірних правовідносин дає підстави дійти висновку, що до стажу роботи, що дає позивачу право на відставку та одержання довічного грошового утримання, крім часу роботи на посадах судді, зараховується половина строку навчання за денною формою у вищих юридичних навчальних закладах.

Вищою радою правосуддя встановлено, що до стажу роботи ОСОБА_1 на посаді судді, що надає право на звільнення у відставку, підлягає зарахуванню стаж роботи в галузі права тривалістю 2 роки та половина строку навчання у вищому юридичному навчальному закладі 1 рік 11 місяців.

За встановлених обставин відмова відповідача у зарахуванні до стажу роботи позивача на посаді судді стажу (досвіду) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді, та половини строку навчання у вищому юридичному навчальному закладі є протиправною.

Згідно з правовою позицією, яка неодноразово висловлювалась Верховним Судом (постанови від 06.03.2018 у справі №308/6953/17, від 31.10.2019 у справі №766/17221/16-а), стаж роботи на посаді судді, який дає право на відставку та призначення щомісячного довічного грошового утримання, є єдиним, обраховується та встановлюється (з`ясовується) Вищою радою правосуддя при розгляді заяви про відставку і застосовується як для прийняття рішення про відставку, так і для встановлення щомісячного довічного грошового утримання та визначення його розміру.

Конституційний Суд України у своєму рішенні від 11.10.2005 №8-рп/2005 зазначив, що право судді, який перебуває у відставці, на пенсійне або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією незалежності працюючих суддів. Щомісячне довічне грошове утримання - це особлива форма соціального забезпечення суддів, зміст якої полягає у гарантованій державою щомісячній звільненій від сплати податків грошовій виплаті, що слугує забезпеченню їх належного матеріального утримання, в тому числі після звільнення від виконання обов`язків судді. Надання судді матеріального захисту є гарантією забезпечення його незалежності. Разом з тим, будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційній вимозі неухильного забезпечення незалежного правосуддя.

До цього Конституційний Суд України неодноразово висловлював аналогічні правові позиції у відношенні гарантій незалежності суддів, їх матеріального та соціального забезпечення у рішеннях, а саме: від 24.06.1999 №6-рп/99, від 20.03.2002 №5-рп/2002 (справа про пільги, компенсації та гарантії), від 01.12.2004 №19-рп/2004 (справа про припинення дій чи обмеження пільг, компенсацій та гарантій), від 11.10.2005 №8-рп/2005 (справа про пенсії та щомісячне довічне грошове утримання), від 18.06.2007 №4-рп/2007 (справа про гарантії незалежності суддів); рішення №10-рп/2008 від 22.05.2008.

Також в рішенні Конституційного Суду України від 03.06.2013 №3-рп/2013 (у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень статті 2, абз. 2 розділу 11 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи», статті 138 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (справа щодо змін умов виплати пенсій і щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці) зазначено, що визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо).

Відповідно до пункту 11 Основних принципів незалежності судових органів (схвалені резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної Асамблеї ООН від 29 листопада та 13.12.1985) термін повноважень суддів, їх незалежність, безпека, відповідна винагорода, умови служби, пенсії і вік виходу на пенсію повинні належним чином гарантуватися законом.

Вищенаведене узгоджується з положеннями Європейської хартії про закон «Про статус суддів» від 10.07.1998, згідно яких рівень винагороди суддям за виконання ними своїх професійних обов`язків має бути таким, щоб захистити їх від тиску, що може спричинити вплив на їхні рішення або взагалі поведінку суддів і таким чином вплинути на їхню незалежність та неупередженість (пункт 6.1); статус забезпечує судді, який досяг передбаченого законом віку для виходу у відставку із посади судді і який здійснював повноваження судді протягом певного строку, право на отримання виплат, рівень яких має бути якомога ближчим до рівня його останньої заробітної плати на посаді судді (пункт 6.4).

Виходячи з наведеного, конституційний статус судді зумовлює обов`язок держави гарантувати достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв`язку з досягненням пенсійного віку чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці - щомісячне довічне грошове утримання. Статус судді та його елементи, зокрема, матеріальне забезпечення судді після припинення його повноважень, є не особистим привілеєм, а виступає засобом забезпечення незалежності працюючих суддів і надається для гарантування верховенства права та в інтересах осіб, які звертаються до суду та очікують неупередженого правосуддя.

Відповідно, суд доходить висновку про визнання протиправними дій відповідача щодо визначення розміру щомісячного довічного грошового утримання на рівні 68 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді.

Враховуючи зазначене, належним способом захисту порушених прав позивача є прийняття судом рішення про зобов`язання відповідача здійснити ОСОБА_1 , як судді у відставці, з 01.07.2025 перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у розмірі 76 % від відповідних сум суддівської винагороди, врахувавши їй стаж роботи на посаді судді 33 роки 19 днів, відповідно до розрахунку Вищої ради правосуддя у рішення від 05.06.2025 №1212/0/15-25, а також виплатити недоотриману різницю між фактично отриманою та належною до сплати сумою щомісячного довічного грошового утримання з 01.07.2025 до моменту здійснення відповідного перерахунку.

Щодо правомірності дій Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо припинення виплати позивачу пенсії по інвалідності, призначеної відповідно до ст.54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», у зв`язку з набуттям ним статусу судді у відставці та призначенням щомісячного довічного грошового утримання суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України з 29.02.1996 та отримувала пенсію по інвалідності, обчислену відповідно до Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування. На виконання рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 15.01.2025 у справі №240/19382/24 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області ОСОБА_1 з 19.08.2024 проведено перерахунок пенсії відповідно до статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», у редакції Закону України Про внесення змін і доповнень до Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, у розмірі шести мінімальних пенсій за віком (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік), з урахуванням раніше виплачених сум.

У зв`язку з виходом у відставку, з ОСОБА_1 призначено щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці відповідно до положень статті 142 Закону №1402-VIII.

Після призначення позивачу щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, відповідач припинив виплату пенсії відповідно до статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», у редакції Закону України Про внесення змін і доповнень до Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Згідно статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

За приписами пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Так, пенсійне забезпечення окремих категорій громадян регулюється спеціальними законами з урахуванням особливостей умов праці, характеру, складності і значущості виконуваної роботи, ступеня відповідальності, певних обмежень конституційних прав і свобод тощо.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та розв`язання пов`язаних з нею проблем медичного і соціального характеру, що виникли внаслідок радіоактивного забруднення території, визначені Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 № 796-XII (далі Закон №796-XII).

Відповідно до ст. 49 Закону № 796-XII пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4 встановлюються у вигляді:

а) державної пенсії;

б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.

За правилами ч.4 ст.54 Закону №796-XII (в редакції від 09.07.2007 згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 № 10-рп/2008), в усіх випадках розміри пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв`язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими:

по I групі інвалідності - 10 мінімальних пенсій за віком;

по II групі інвалідності - 8 мінімальних пенсій за віком;

по III групі інвалідності - 6 мінімальних пенсій за віком;

дітям-інвалідам - 3 мінімальних пенсій за віком.

Згодом, мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи, було визначено в Порядку обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України "Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 23.11.2011 №1210 зі змінами (далі Порядок №1210).

Згідно з п.11 Порядку № 1210, мінімальний розмір пенсії становить:

1) для учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї:

осіб з інвалідністю I групи - 180 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність;

осіб з інвалідністю II групи - 160 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність;

осіб з інвалідністю III групи - 145 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Тобто раніше визначений статтею 54 Закону №796-XII розмір пенсій було знижено.

01 січня 2015 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" від 28.12.2014 №76-VIII (далі Закон №76-VIII), яким текст статті 54 Закону №796-XII, викладено в іншій редакції, зокрема:

"Пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи можуть призначатися за бажанням громадянина із заробітку, одержаного за роботу в зоні відчуження в 1986-1990 роках, у розмірі відшкодування фактичних збитків, який визначається згідно із законодавством.

В усіх випадках розмір середньомісячної заробітної плати для обчислення пенсії за роботу у зоні відчуження у 1986-1990 роках не може перевищувати 3,0 тис. карбованців.

Рішенням Конституційного Суду України від 07.04.2021 № 1-р(ІІ)/2021 визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), частину третю статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року № 796-XII у редакції Закону України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" від 28 грудня 2014 року №76-VIII щодо уповноваження Верховною Радою України Кабінету Міністрів України визначати своїми актами мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи.

На виконання Рішення Конституційного Суду України, Верховною Радою України прийнятий Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" щодо підвищення пенсійного забезпечення окремих категорій осіб" від 29.06.2021№1584-ІХ (далі Закон №1584-ІХ).

Прикінцевими та перехідними положеннями Закону №1584-ІХ передбачено, що цей Закон набирає чинності з 1 січня 2022 року, крім пункту 2 розділу І цього Закону та пункту 2 цього розділу, які набирають чинності з 1 липня 2021 року.

У пункті 2 Закону №1584-ІХ статтю 54 викладено в такій редакції: "В усіх випадках розміри пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання внаслідок Чорнобильської катастрофи, не можуть бути нижчими: для І групи інвалідності - 6000 гривень; для II групи інвалідності - 4800 гривень; для III групи інвалідності - 3700 гривень; для дітей з інвалідністю - 3700 гривень".

Як убачається зі змісту статті 54 Закону №796-XII в редакції Закону №1584-IX визначені розміри пенсій є нижчими, аніж були в редакції Закону України "Про внесення змін і доповнень до Закону №230/96-ВР".

Аналізуючи норми статті 54 Закону №796-XII в редакції Закону №230/96-ВР, суд дійшов висновку, що законодавець, ураховуючи спеціальний юридичний статус осіб, які постраждали від Чорнобильської катастрофи, на реалізацію статті 16 Конституції України установив у Законі №796-XII саме мінімальні розміри державної пенсії для осіб із інвалідністю, щодо яких встановлено причинний зв`язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою як гарантію їх соціального захисту.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 03.04.2024 №4-р(І)/2024 визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), частину третю статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року № 796-XII зі змінами.

Конституційний Суд України у Рішенні від 03.04.2024 № 4-р(І)/2024 дійшов висновку, що пенсія за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання внаслідок Чорнобильської катастрофи, призначається особам виходячи з імперативних вимог Конституції України як особлива форма відшкодування завданої їм шкоди та є такою, що не може бути скасованою чи зменшеною, поставленою в залежність від наявних фінансових ресурсів чи будь-яких інших обставин. Скасування, обмеження або зменшення пенсії для осіб з інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання внаслідок Чорнобильської катастрофи, призведе до порушення сутнісного змісту конституційних засад, якими людське життя та здоров`я визнано найвищими соціальними цінностями. Частиною третьою статті 54 Закону №796-XII вчергове порушено належний рівень соціального захисту та засадничий обов`язок держави щодо відшкодування завданої шкоди особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, що не відповідає частині першій статті 3, частині другій статті 8, статті 16, частині третій статті 22, частині першій статті 46, частині першій статті 50 Конституції України.

Беручи до уваги зазначені висновки Конституційного Суду України в подібних правовідносинах та здійснюючи аналіз норми статті 54 Закону №796-XII в редакції Закону №1584-IX, суд зазначає, що законодавець виконав Рішення Конституційного Суду України від 07.04.2021 № 1-р(ІІ)/2021 (щодо повноваження уряду право визначати розміри пенсій для осіб, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи), проте встановлені нові розміри пенсій є суттєво меншими, аніж їх було гарантовано Законом №796-XII у редакції Закону №230/96-ВР.

Таким чином, суд дійшов до висновку, що прийняттям Закону №1584-IX не досягаються всупереч Рішенню Конституційного Суду України від 07.04.2021 № 1-р(І 1-р(ІІ)/2021 мінімальні гарантії у сфері соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Крім того, у Рішенні від 03.04.2024 у справі №4-р(І)/2024 Конституційним Судом України вказано, що на виконання імперативних вимог статей 3, 16, 50 Конституції України парламент зазначив, що у частині четвертій статті 54 Закону № 796-XII у редакції Закону №230/96-ВР в усіх випадках розміри пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв`язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими,

по I групі інвалідності - 10 мінімальних пенсій за віком;

по II групі інвалідності - 8 мінімальних пенсій за віком;

по III групі інвалідності - 6 мінімальних пенсій за віком;

дітям-інвалідам - 3 мінімальних пенсій за віком.

Правове регулювання щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці за Законом №1402-VIII.

Закон №1402-VIII установлює правові засади організації судової влади, статус суддів та державні гарантії їхньої незалежності.

Всі судді судів системи судоустрою України мають єдиний статус. Єдиний статус суддів означає однаковість юридичного становища суддів в усіх аспектах, передусім однаковість їх гарантій незалежності та недоторканності, прав і обов`язків. (Рішення КСУ № 3-р(II)/2024, п. 4.2)

Розділом Х Закону №1402-VIII передбачено врегулювання статусу судді у відставці.

Згідно з положеннями статті 142 Закону №1402-VIII судді, який вийшов у відставку, після досягнення чоловіками віку 62 років, жінками - пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", виплачується пенсія на умовах, визначених зазначеним Законом, або за його вибором щомісячне довічне грошове утримання.

Суддя у відставці, який не досяг віку, встановленого частиною першою цієї статті, отримує щомісячне довічне грошове утримання. При досягненні таким суддею віку, встановленого частиною першою цієї статті, за ним зберігається право на отримання щомісячного довічного грошового утримання або, за його вибором, призначається пенсія на умовах, визначених Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Щомісячне довічне грошове утримання суддям виплачується органами Пенсійного фонду України за рахунок коштів Державного бюджету України.

Зі змісту положень цієї статті випливає, що законодавець чітко визначив альтернативність форм державного забезпечення суддів у відставці. Формулювання норми через сполучник «або» свідчить, що суддя, який вийшов у відставку, має право обрати лише один вид виплати - або пенсію, призначену відповідно до законодавства про пенсійне забезпечення (зокрема і спеціального законодавства - Закону №796-XII), або щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці.

При цьому, хоча статтею 142 Закону №1402-VIII прямо не визначено порядку припинення однієї виплати при призначенні іншої, зміст цієї статті свідчить про те, що одночасне отримання двох видів державного забезпечення не допускається.

Таким чином, зазначені спеціальні закони побудовані на єдиному принципі - альтернативності та взаємовиключності видів державного соціального забезпечення.

З огляду на частину другу статті 142 Закону №1402-VIII, до досягнення пенсійного віку суддя у відставці отримує саме щомісячне довічне грошове утримання.

Такий підхід забезпечує узгодженість і системність правового регулювання, запобігає дублюванню державних гарантій соціального забезпечення та узгоджується з «принципом альтернативності», закріпленим у статті 142 Закону № 1402-VIII, відповідно до якого особі може бути призначено лише один вид державного забезпечення за її вибором.

Таке законодавче обмеження має на меті забезпечення системності та єдності правового регулювання, а також усунення дублювання правових підстав для отримання різних видів пенсійних виплат. Обидва види виплат - пенсія по інвалідності за Законом № 796-XII і щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці за Законом № 1402-VIII - виплачуються органами Пенсійного фонду України за рахунок коштів Державного бюджету України. Незалежно від їх різної правової природи, закон не передбачає можливості їх одночасного отримання.

Суд також зазначає, що питання співвідношення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці та пенсійних виплат уже було предметом розгляду Верховного Суду.

Так, у постанові від 19 серпня 2021 року у справі №369/2234/17 Верховний Суд дійшов висновку, що:

«Виключно Законом №1058-IV визначаються види пенсійних виплат, умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат. Дія статті 6 Закону №1788-XII може поширюватися на спірні правовідносини лише у випадках, передбачених Законом №1058-IV, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

У статті 10 Закону №1058-IV визначена імперативна норма щодо призначення пенсії та не містить будь-яких винятків щодо такого призначення.

Отже, позивачу може бути призначено або щомісячне довічне грошове утримання, або пенсію по інвалідності за його вибором.

Хоча наведена справа розглядалася у контексті правовідносин, що виникли за Законом №1058-IV, сформульований Верховним Судом висновок має системне значення і для правовідносин, що регулюються Законом №796-XII, оскільки обидва закони передбачають єдиний підхід - призначення лише однієї пенсії за вибором особи.

Застосування цього принципу забезпечує єдність і послідовність пенсійного законодавства, виключаючи можливість одночасного отримання кількох державних виплат за різними правовими підставами.

Аналогічний правовий висновок наведено в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 15 жовтня 2025 року у справі №300/5459/24.

Крім того, у постанові від 20 вересня 2021 року у справі №334/55/17 Верховний Суд сформулював аналогічний правовий висновок, згідно з яким після звільнення у відставку судді, якому призначено та виплачується щомісячне довічне грошове утримання, відсутні законодавчі підстави для продовження виплати йому пенсії по інвалідності, яку така особа отримувала у період перебування на посаді судді.

Наведені правові позиції Верховного Суду мають принципове значення для вирішення цього спору, оскільки їх зміст в повній мірі узгоджується з положеннями статті 142 Закону №1402-VIII , які встановлюють альтернативність і взаємовиключність зазначених видів державного соціального забезпечення.

Таким чином, одночасне отримання пенсії по інвалідності та щомісячного довічного грошового утримання є неприпустимим.

Подібна правова позиція висловлена також Верховним Судом України у постанові від 05 квітня 2016 року у справі №2а/461/110/14, у якій Суд зазначив, що обираючи вид пенсійного забезпечення на власний розсуд, особа віддає перевагу тій складовій свого правового статусу, яку вважає більш вагомою, а відтак у подальшому щодо цієї особи реалізуються правові наслідки, що виникають у зв`язку зі змінами у законодавстві стосовно обраного виду пенсійного забезпечення».

Цей висновок в цілому узгоджується з наведеними вище позиціями Верховного Суду, підтверджуючи, що здійснення особою вибору на користь певного виду державного забезпечення виключає можливість отримання іншого, і такий вибір зумовлює застосування до неї правового режиму, передбаченого відповідним законом.

Враховуючи зазначене суд доходить висновку, що відсутні підстави для задоволення позовних вимог у цій частині.

За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.

Відповідно до статей 9, 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно зі статтею 90 цього Кодексу оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

За змістом частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позов слід задовольнити частково.

Щодо вимоги позивача звернути до негайного виконання рішення суду, суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць - виконуються негайно.

Згідно з частиною 2 статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, який ухвалив рішення, за заявою учасників справи або з власної ініціативи може ухвалою в порядку письмового провадження або зазначаючи про це в рішенні звернути до негайного виконання рішення.

Суд звертає увагу, що негайно виконуються рішення суду саме про стягнення пенсії, що є вимогою майнового характеру. Однак, зобов`язання вчинити дії, в тому числі перерахувати та виплатити пенсію, а у спірному випадку довічне грошове утримання судді, є вимогою немайнового характеру та, відповідно, не є тотожним за своїм значенням вимозі про стягнення конкретної суми. Рішення суду у цій справі носить саме зобов`язальний характер.

З огляду на вказане, відсутні підстави для звернення до негайного виконання рішення суду у цій справі.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до закону, і доказів понесення ним інших судових витрат до суду не подано, тому виходячи з положень статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись положеннями статей 2, 9, 72-77, 139, 242-246, 251, 262, 292, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 . РНОКПП/ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (вул. Ольжича, 7, м. Житомир, Житомирський р-н, Житомирська обл.,10003. РНОКПП/ЄДРПОУ: 13559341) про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо визначення розміру щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 на рівні 68 % суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді та неврахування стажу на посаді судді відповідно до розрахунку Вищої ради правосуддя у рішення від 05.06.2025 №1212/0/15-25.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області здійснити з 01.07.2025 перерахунок призначеного щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 та виплачувати у розмірі 76% від відповідних сум суддівської винагороди, врахувавши її стаж на посаді судді 33 роки 19 днів, відповідно до розрахунку Вищої ради правосуддя у рішення від 05.06.2025 №1212/0/15-25.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області виплатити ОСОБА_1 недоплачену різницю між фактично отриманою та належною до сплати сумою щомісячного довічного грошового утримання з 01.07.2025 до моменту здійснення такого перерахунку за цим судовим рішенням.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя М.С. Токарева

05.01.26