Рішення № 133096640, 05.01.2026, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 січня 2026 року Справа № 160/31570/25 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Юркова Е.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,-

УСТАНОВИВ:

03 листопада 2025 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з вимогами:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, щодо ненарахування та невиплати мені згідно із Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», компенсації втрати частини доходів за період з 03.02.2024 року по 21.08.2025 року, тобто по день фактичної виплати перерахованої пенсії, у зв`язку з порушенням строків виплати призначеної мені пенсії, на підставі рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.11.2024 року у справі №160/25237/24;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області виконати розрахунок компенсації мені втрати частини пенсії (доходів) у зв`язку з порушенням строків її виплати за період з 03.02.2024 року по 21.08.2025 рік, відповідно до постанови КМУ №159 від 21.02.2001 року, обраховуючи таку компенсацію з першого місяця порушення строків виплати доходу (нарахованих сум пенсії) за сімнадцять місяців такої не виплати, а саме з березня 2024 року по липень 2025 року (включно), з урахуванням раніше виплачених сум;

- стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області компенсацію втрати частини доходів, розрахованої за сімнадцять місяців за період з березня 2024 року по липень 2025 року (включно), в розмірі 34 897,23 гривні, у зв`язку з порушенням строків виплати призначеної пенсії, на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.11.2024 року у справі №160/25237/24;

- стягнути з держави Україна в особі Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на мою користь моральну шкоду, завдану протиправною бездіяльністю органу державної влади, в розмірі 50000,00 грн. шляхом безспірного списання Державною казначейською службою України коштів з відповідного казначейського рахунку Державного бюджету України.

В обґрунтування позовної заяви зазначено, що вважає протиправними дії відповідача щодо невиплати компенсації втрати частини доходів, розрахованої за сімнадцять місяців за період з березня 2024 року по липень 2025 року (включно), в розмірі 34 897,23 гривні, у зв`язку з порушенням строків виплати призначеної пенсії, на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.11.2024 року у справі №160/25237/24.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.11.2025 відкрито провадження у справі та призначено розгляд останньої за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Відповідачу було направлено копію зазначеної ухвали про відкриття провадження у справі в його електронний кабінет, що підтверджується довідкою відповідального працівника суду від 08.11.2025. Правом на подання відзиву на позов відповідач не скористався. Відповідачем до суду подано матеріали електронної пенсійної справи позивача.

Дослідивши повно і всебічно письмові докази, які містяться в матеріалах справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є пенсіонером, якому призначена пенсія за віком на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.05.2024 року у справі №160/6691/24.

Також, Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.11.2024 року у справі №160/25237/24 зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати при обчисленні розміру пенсії ОСОБА_1 за віком заробітну плату за період роботи з грудня 2008 року по лютий 2012 року, з червня 2012 року по травень 2017 року, яка підтверджена довідками про доходи фізичної особи від 01.06.2017 року філії 11-й автобусний парк державного унітарного підприємства м. Москви «Мосгортранс» та здійснити перерахунок пенсії з дати призначення, а саме: з 03.02.2024 року.

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 19.06.2025 року по справі №160/25237/24, рішення суду першої інстанції було скасовано в частині врахування при обчисленні розміру призначеної мені пенсії сум заробітної плати за січень-лютий 2012 року, січень 2015 року, квітень-травень 2017 року на підставі довідок 11-го автобусного парку державного унітарного підприємства «Мосгортранс» від 01.06.2017. В іншій частині рішення від 18.11.2024 року у справі № 160/25237/24 залишено без змін.

На виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.11.2024 у справі №160/25237/24, відповідачем проведено перерахунок та виплату позивачу пенсії за віком починаючи з 03.02.2024 у розмірі 23610,00 грн. щомісячно. Виплату нарахованої пенсії було здійснено 21.08.2025 однією сумою в розмірі 381016,55 грн. за всі попередні місяці з лютого 2024 року по серпень 2025 року.

Вважаючи, що дохід у вигляді пенсійних виплат за період з 03.02.2024 року по 21.08.2025 рік він отримав з порушенням термінів виплати, в серпні 2025 року позивач звернувся із заявою до відповідача щодо проведення розрахунку та виплати компенсації втрати частини пенсії (доходу) у зв`язку з порушенням строків її виплати за період з лютого 2024 року по серпень 2025 року, відповідно до постанови КМУ №159 від 21.02.2001 року.

Листом від 02.10.2025 року, вих.№48899-36726/Н-01/8-0400/25, відповідач відмовився виконати розрахунок та виплату компенсації втрати частини пенсії (доходу) у зв`язку з порушенням строків її виплати, посилаючись на відсутність підстав для цього.

Не погодившись з відмовою позивач звернувся до суду з даним позовом.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із частиною першою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків їх виплати" від 19.10.2000 № 2050-ІІІ (далі - Закон №2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159 (далі - Порядок № 159).

Згідно зі ст.1, 2 Закону №2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Отже, дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата).

Основною умовою для виплати громадянину компенсації, що передбачена ст.2 Закону № 2050-ІІІ та Порядком №159, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією (у цій справі - пенсійним органом) добровільно чи на виконання судового рішення.

Згідно з п.2 Порядку №159 компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат).

Аналіз наведених нормативних актів дає підстави вважати, що основною умовою для виплати громадянину, передбаченої ст.2 Закону №2050-ІІІ та Порядком №159, компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу не відповідає ознакам платежу, що має разовий характер, оскільки зумовлена порушенням строків сплати відповідачем пенсії, що носило триваючий характер. У зв`язку з цим виплата компенсації проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов`язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати. При цьому слід зазначити, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постановах від 18.11.2014 у справі № 21-518а14, від 11.07.2017 у справі № 21-2003а16, Верховним Судом у постановах від 20.02.2018 у справі № 522/5664/17, від 21.06.2018 у справі № 523/1124/17, від 03.07.2018 у справі № 521/940/17, від 05.10.2018 у справі №127/829/17, від 12.02.2019 у справі № 814/1428/18, від 08.08.2019 у справі № 638/19990/16-а., від 21.08.2023 у справі №460/6767/20.

Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень ст.1-3 Закону №2050-ІІІ, окремих положень Порядку №159 дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.

Доводи відповідача, що перерахунок пенсії позивача на виконання судового рішення не є доходом в розумінні ст.2 Закону №2050-ІІІ, а має характер разової виплати, є безпідставними, оскільки вказані кошти нараховані в результаті перерахунку пенсії та відновлення прав позивача, порушених при виплаті пенсії у розмірі меншому, ніж передбачено законодавством. Тобто вказана сума є доходом в розумінні ст.2 Закону №2050-ІІІ.

Отже, основною умовою для виплати громадянину компенсації, що передбачена ст.2 Закону №2050-111 та Порядком №159, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у т.ч. пенсії). При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

Оскільки несвоєчасне нарахування сум пенсії відбулось у зв`язку з відмовою Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області при обчисленні розміру пенсії ОСОБА_1 за віком на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.11.2024 року у справі №160/25237/24, тобто з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, то позивач має право на отримання компенсації втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати.

А тому, відмова Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області у нарахуванні та виплаті позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати пенсії, викладена у листі від 02.10.2025 року, вих.№48899-36726/Н-01/8-0400/25, є протиправною, а тому є підстави для зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити розрахунок та виплату компенсації позивачу втрати частини пенсії (доходів) у зв`язку з порушенням строків її виплати за період з 03.02.2024 року по 21.08.2025 рік, відповідно до постанови КМУ №159 від 21.02.2001 року призначеної на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.11.2024 року у справі №160/25237/24, з урахуванням раніше виплачених сум.

Суд зауважує, що обов`язок по розрахунку та виплаті компенсації покладається саме на орган, який вчасно не виплатив особі дохід. Відповідним судовим рішенням, яке набрало законної сили, обов`язок нарахування (перерахунку) та виплати пенсії покладено на органи пенсійного фонду, а не на органи казначейства України, а тому позивач не може нести фінансові втрати через неналежне виконання своїх обов`язків відповідачем.

Проте, суд вважає, що вимога позивач стягнути Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області компенсацію втрати частини доходів, розрахованої за сімнадцять місяців за період з березня 2024 року по липень 2025 року (включно), в розмірі 34 897,23 гривні задоволенню не підлягає, тому що на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.11.2024 у справі №160/25237/24, відповідачем проведено перерахунок та виплату позивачу пенсії за віком починаючи з 03.02.2024 у розмірі 23610,00 грн. щомісячно, а тому визначення до виплати певної суми компенсації втрати частини доходів є виключною компетенцією Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.

Щодо вимоги стягнути з держави Україна в особі Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на користь позивача моральну шкоду, завдану протиправною бездіяльністю органу державної влади, в розмірі 50 000,00 грн. шляхом безспірного списання Державною казначейською службою України коштів з відповідного казначейського рахунку Державного бюджету України - суд зазначає наступне.

Згідно статті 56 Конституції України визначено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Статті 22 Цивільного кодексу України (ЦК України) визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Згідно статті 23 Цивільного кодексу України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Разом з тим, судам слід надати оцінку тому, чим саме підтверджується факт заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, у чому саме полягає вина заподіювача та інші обставини, що мають значення для вирішення спору в цій частині.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Тобто, аналізуючи наведені положення законодавства, з урахуванням обставинами справи, а також зваживши на згадані вище роз`яснення Пленуму Верховного Суду України щодо відшкодування моральної шкоди, то насамперед треба звернути увагу на те, що сам факт визнання протиправними дій/бездіяльності суб`єкта владних повноважень не є безумовною і достатньою підставою для стягнення з нього моральної шкоди. У кожному випадку позивач повинен обґрунтувати заподіяння йому такої шкоди, зокрема пояснити в чому конкретно проявилося порушення його нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, що саме спричинило йому моральні страждання і в чому проявляється їхній взаємозв`язок з протиправними діями відповідача.

Крім того, статтею 9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Так, згідно статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до статей 73, 74 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Обов`язок доказування в адміністративному процесі встановлений статтею 77 КАС України, відповідно до якого кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Докази суду надають учасники справи.

У справах про відшкодування моральної шкоди обов`язок доказування покладається на особу, яка заявляє вимогу про відшкодування такої шкоди.

В обґрунтування позивач зазначив, що внаслідок таких протиправних дій пенсійного органу йому було завдано моральної шкоди, яка полягає у душевних стражданнях, перенесених внаслідок грубого порушення відповідачем Конституції України та Законів України і, як наслідок, прав останнього на належне пенсійне забезпечення, на право мирно володіти належним майном.

При цьому суд зазначає, що сам лише факт порушення прав позивача не може слугувати виключною підставою для стягнення моральної шкоди, оскільки моральна шкода має бути обов`язково аргументована поза розумним сумнівом із зазначенням того, які конкретно дії (бездіяльність) спричинила моральні переживання та наскільки вони були інтенсивними, щоб слугувати сягненню за рівень страждань.

Разом з цим, матеріали адміністративної справи не містять доказів, які свідчили б про душевні страждання позивача, які полягають в негативних емоціях та підтвердження причинного звя`зку і завданням позивачеві від цього моральної шкоди.

Суд наголошує, що сам лише факт порушення прав позивача не може слугувати виключною підставою для стягнення моральної шкоди, оскільки моральна шкода має бути обов`язково підтверджена належними та допустимими доказами, тому суд доходить висновку про необґрунтованість позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди.

За приписами статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до приписів статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими, а вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.

Згідно частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання позовної заяви до суду в розмірі 1211,20 грн., що документально підтверджується квитанцією від 31.10.2025.

З огляду на часткове задоволення позовних вимог, сплачений позивачем судовий збір за подачу адміністративного позову до суду в сумі 605,60 грн. підлягає стягненню з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області за рахунок бюджетних асигнувань.

Керуючись ст.ст. 9, 72-77, 139, 242-243, 245-246, 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ПН НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги, буд. 26, м. Дніпро, 49094; ІК в ЄДРПОУ 21910427) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, щодо не здійснення розрахунку та виплати компенсації ОСОБА_1 втрати частини пенсії (доходів) у зв`язку з порушенням строків її виплати за період з 03.02.2024 року по 21.08.2025 рік, відповідно до постанови КМУ №159 від 21.02.2001 року призначеної на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.11.2024 року у справі №160/25237/24.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити розрахунок та виплату компенсації ОСОБА_1 втрати частини пенсії (доходів) у зв`язку з порушенням строків її виплати за період з 03.02.2024 року по 21.08.2025 рік, відповідно до постанови КМУ №159 від 21.02.2001 року призначеної на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.11.2024 року у справі №160/25237/24, з урахуванням раніше виплачених сум.

В задоволенні іншої частини вимог відмовити.

Стягнути з до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги, буд. 26, м. Дніпро, 49094; ІК в ЄДРПОУ 21910427) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ПН НОМЕР_1 ) витрати на оплату судового збору у розмірі 605,60 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення суду складений 05 січня 2026 року.

Суддя Е.О. Юрков