Вирок № 133088300, 05.01.2026, Тростянецький районний суд Вінницької області

Справа № 147/194/25

Провадження № 1-кп/147/42/26

ВИРОК

іменем України

05 січня 2026 року с-ще Тростянець

Тростянецький районний суд Вінницької області у складі:

головуючого суддіОСОБА_1 із участю секретаря ОСОБА_2 прокурораОСОБА_3 обвинуваченого захисникаОСОБА_4 ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в с-щі Тростянець кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 04.01.2025 за №12025020120000004

про обвинувачення ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Савинці, Тростянецького району Вінницької області, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , громадянина України, освіта середня, непрацюючого, одруженого, має на утриманні неповнолітнього сина, раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_4 , відповідно до Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», являючись військовозобов`язаним, придатним за станом здоров`я для проходження військової служби, що підтверджується довідкою військово-лікарської комісії №130/1566 від 02.07.2024, на виконання Указу Президента України «Про загальну мобілізацію» від 24.02.2022 №69/2022 підлягав призову на військову службу за мобілізацією. ОСОБА_4 , будучи 02.07.2024 у встановленому законом порядку повідомлений про час, дату та місце прибуття для відправки до військової частини, шляхом зачитування йому вголос в приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_2 змісту повістки на відправку №8147/22919 з вимогою з`явитися о 14.00 год 04.07.2024 до збірного пункту, що знаходиться на території ІНФОРМАЦІЯ_2 , оскільки від отримання такої ОСОБА_4 безпричинно відмовився, діючи всупереч вимогам ст. 65 Конституції України, ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого протиправного діяння, маючи для цього можливість та не маючи права на відстрочку від призову за мобілізацією, з метою ухилення від проходження військової служби під час мобілізації, без поважних на те причин, умисно не з`явився 04.07.2024 о 14.00 год до ІНФОРМАЦІЯ_2 , розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , внаслідок чого порушив процес комплектування Збройних Сил України під час мобілізації, чим умисно ухилився від призову на військову службу під час мобілізації.

Допитаний у судовому засіданні обвинувачений свою вину визнав повністю та суду повідомив, що 02.07.2024 проходив військово-лікарську комісію, за висновком якої він придатний до військової служби у тилових частинах та РТЦК та СП. Рішення ВЛК не оскаржував, оскільки не знав як себе поводити в такому випадку. Після проходження комісії цього ж дня прибув до ІНФОРМАЦІЯ_3 , щоб надання висновку ВЛК. В приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_3 відмовився отримати повістку на відправку до військової частини через незадовільний стан здоров"я, оскільки має серцево-судинне захворювання, а саме фібриляція передсердь, відповідно при будь-якому незначному фізичному навантаженні чи хвилюванні у нього утруднюється (перекривається) дихання, а також через свій страх, що буде брати участь в бойових діях, де він не зможе виконувати необхідні дії (прикрити, винести поранених) в наслідок чого може постраждати не лише обвинувачений, а й інші військовослужбовці. При цьому вказав, що хоч працівники ТЦК та СП йому роз`яснювали, що відповідно до рішення ВЛК він придатний до служби тільки в тилових частинах та РТЦК і СП, однак вказані роз`яснення не прийняв до уваги, оскільки знає про випадки, коли його знайомим теж повідомляли про такі умови служби, але після цього відправляли на службу у бойові частини, де вони отримували серйозні поранення. Відмову від отримання повістки на відправку до військової частини працівниками ТЦК було зафіксовано на відео, а також було оголошено її зміст з вимогою з`явитися 04.07.2024 о 14.00 на збірний пункт. 04.07.2024 на збірний пункт не з`явився. Зазначив, що дійсно має проблеми зі здоров`ям, однак станом на 04.07.2024 на лікарняному не перебував, не навчався та за кордоном не перебував, об`єктивних причин неявки не мав. Після цих подій в ІНФОРМАЦІЯ_4 видали військовий квиток та пояснили, що буде відкрито кримінальне провадження і справа буде розглядатися в суді. На даний час самостійно виявив бажання проходити військову службу за призовом під час мобілізації та звернувся до ТЦК та СП. За період від 10.03.2025 був у багатьох військових частинах: в АДРЕСА_3 , однак не був зарахований до їх особового через його вік та стан здоров`я, оскільки навіть в тилових військових частинах потрібні придатні за станом здоров`я військовослужбовці. В зв`язку із погіршенням стану здоров`я перебував на стаціонарному лікуванні з 13 по 19 травня 2025 року. До вчиненого ним кримінального правопорушення ставиться негативно та добровільно виявляє бажання проходити військову службу. В судових дебатах та останньому слові зазначив, що щиро розкаюється, розуміє що вчинив неправильно, після скерування справи до суду вчиняв дії для прийняття його на військову службу, однак йому цього не вдалося. Заначив, що з моменту початку повномасштабної війни в 2022 році прибув до військкомату добровільно, де звертався із заявою щодо готовності нести військову службу, пройшов ВЛК, однак тоді призваний не був. А вже в 2023 році в нього погіршилося здоров`я і він змушений був перебувати на стаціонарному лікуванні неодноразово та був визнаний обмежено придатним. Висловив готовність проходити військову службу як тільки його прийме будь-яка військова частина. Просив суворо не карати.

Захисник обвинуваченого, адвокат ОСОБА_5 зазначила, що обвинувачений визнає свою провину, щиро розкаюється, активно сприяв слідству, активно вчиняє дії щодо добровільного несення військової служби. Просила врахувати позитивну характеристику обвинуваченого, а також те, що саме за станом здоров`я він відмовився від отримання повістки та не з`явився за викликом до ТЦК, та призначити її підзахисному покарання із застосуванням статті 75 КК України.

У зв`язку із повним визнанням вини обвинуваченим, на підставі ч. 3 ст. 349 КПК України суд, з`ясувавши думку учасників судового провадження про те, які докази потрібно дослідити та порядок їх дослідження, враховуючи, що сторонами провадження не оспорюється доведеність вини обвинуваченого та кваліфікація його дій, з`ясувавши правильне розуміння сторонами кримінального провадження змісту цих обставин, за відсутності сумнівів у добровільності та істинності позиції, роз`яснивши йому, що у такому випадку він буде позбавлений права оскаржити ці обставини справи в апеляційному порядку, визнав недоцільним дослідження доказів стосовно усіх фактичних обставин справи, які ніким не оспорюються, обмежившись допитом обвинуваченого, дослідженням доказів, які характеризують особу обвинуваченого.

З огляду на наведене, суд дійшов до висновку, що винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, яке йому інкриміновано доведена повністю.

Виходячи із вимог ст. 337 КПК України, зокрема з того, що судовий розгляд проводиться лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту, суд, розглянувши дане кримінальне провадження, дійшов до висновку, що кваліфікація дій обвинуваченого є правильною.

Підстави для кваліфікації дій обвинуваченого за іншими статтями Кримінального кодексу України в суду відсутні.

Таким чином ОСОБА_4 вчинив кримінальне правопорушення передбачене ст. 336 КК України, тобто ухилення від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період.

Судом у ході судового провадження безпосередньо досліджені наступні докази надані стороною обвинувачення та стороною захисту, належність та допустимість яких ніким не оспорюється, а саме документи, що характеризують особу обвинуваченого: відповідно до відомостей ОСК ГУНП у Вінницькій області, ОСК МВС України раніше не судимий (а.с. 151), згідно з довідками КНП «Тростянецька лікарня» від 14.01.2025 психіатричною допомогою до лікаря-психіатра не звертався (а.с. 144,145), за місцем проживання характеризується позитивно (а.с. 127,147), неодноразово прибував за викликом до РЦК та СП під час розгляду кримінального провадження судом (а.с 49-51, 65-67, 77-78, 81, 85), має серцеві захворювання (а.с. 128, 129).

Вирішуючи питання про призначення обвинуваченому покарання, суд керується вимогами ст. ст. 65-67 КК України та приймає до уваги роз`яснення постанови Пленуму Верховного Суду України№7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», виходить із принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.

Згідно зі ст. 65 КК України, суд призначає покарання у межах, установлених у санкції статті Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання, яке має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження вчинення ним нових злочинів.

Відповідно до ст. 50 КК України, покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

Суд призначає покарання у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу, відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Згідно роз`яснень викладених Постанові Верховного Суду колегії суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду від 15.11.2023 (справа №641/1067/23) щодо засудження особи за ст.336 КК України зазначено, що ст. ст. 50, 65 КК України передбачено, що особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. З урахуванням вищенаведеної мети покарання, звільнення від відбування покарання з іспитовим строком не може запобігти вчиненню нових кримінальних правопорушень іншими особами, що в умовах воєнного стану є не припустимим.

Водночас Європейський суд з прав людини у справі «Скоппола проти Італії» від 17.09.2009 року (заява № 10249/03) зазначив, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним.

Також у справі «Бакланов проти Росії» (рішення від 09.06.2005 року), так і в справі «Фрізен проти Росії» (рішення від 24.03.2005 року) суд зазначив, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним».

Призначаючи обвинуваченому ОСОБА_4 покарання, суд враховує ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, обставини, при яких їх вчинено та особу обвинуваченого.

Так, у відповідності до ст. 12 КК України кримінальне правопорушення передбачене ст. 336 КК, скоєне обвинуваченим є нетяжкими кримінальним правопорушенням, однак суд враховує, що ухилення від призову до Збройних сил України з числа військовозобов`язаних громадян під час воєнних дій, створює загрозу для безпеки держави у сфері оборони.

Обставиною, що відповідно до ст. 66 КК України пом`якшує покарання суд вважає щире каяття.

Суд враховує, що щире каяття характерне тим, що воно засновано на належній критичній оцінці особою своєї протиправної поведінки через визнання вини і готовність нести кримінальну відповідальність, тобто характеризує суб`єктивне ставлення винної особи до вчиненого кримінального правопорушення, яке виявляється в тому, що обвинувачена визнає свою провину, висловлює жаль з приводу вчиненого та бажання виправити ситуацію, що склалася.

Обставин, що відповідно до ст. 67 КК України обтяжують покарання судом не встановлено.

Суд враховує вік обвинуваченого, що ОСОБА_4 самостійно виявив бажання проходити військову службу за призовом під час мобілізації, однак не був зарахований до особового складу за станом здоров`я, неодноразово висловлював жаль щодо вчиненого правопорушення, раніше несудимий, за медичною допомогою до лікаря - психіатра не звертався, за місцем проживання характеризується позитивно, скарг на нього не надходило.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 КПК України ухвалюючи вирок суд приймає до відома досудову доповідь з інформацією про соціально-психологічну характеристику обвинуваченого (а.с. 44-46).

З досудової доповіді складеної Гайсинським районним сектором №3 філії Державної установи «Центр пробації» у Вінницькій області від 04.04.2025 слідує, що беручи до уваги інформацію, що характеризує особистість обвинуваченого, його спосіб життя, середній ризик небезпеки для суспільства, в тому числі для окремих осіб, а також середню ймовірність вчинення повторного правопорушення орган пробації пропонує прийняти до відома досудову доповідь щодо ОСОБА_4 під час винесення рішення про міру кримінальної відповідальності у межах санкції статті інкримінованого кримінального правопорушення.

На думку органу пробації, застосування заходів, що необхідні для впливу на поведінку особи, спрямованих на запобігання вчиненню кримінальних правопорушень повторно, можливо здійснювати без обмеження волі або позбавлення волі на певний строк, шляхом застосування до обвинуваченого крім обов`язку передбаченого ч.1 ст. 76 КК України, а саме: періодично з`являтися для реєстрації до органу з питань пробації, покласти на правопорушника додаткові обов`язки передбачені ч. 3 ст. 76, а саме: не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Враховуючи вищезазначене, ступінь суспільної небезпеки скоєного кримінального правопорушення, обставини справи, з урахуванням вимог закону та передбачених цим законом санкцій, ставлення обвинуваченого до вчиненого, думку прокурора, який просить призначити обвинуваченому покарання за ст. 336 КК України у вигляді позбавлення волі строком на 3 роки та 6 місяців, суд приходить до висновку, що покарання, достатнє для перевиховання та виправлення обвинуваченого, а також для запобігання вчиненню ним нових кримінальних правопорушень в майбутньому, за вчинення кримінального правопорушення передбаченого ст. 336 КК України, слід призначити покарання у виді трьох років позбавлення волі, визначеного в межах санкції зазначеної статті.

Разом з тим, відповідно до ч.1 ст.75 КК України, якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене частиною третьою статті 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

З урахуванням вищенаведеного, суд вважає, що виправлення та перевиховання обвинуваченого можливе без ізоляції від суспільства, з урахуванням посткримінальної поведінки ОСОБА_4 , оскільки у діях обвинуваченого наявне щире каяття, так як він вчинив дії для виправлення ситуації, яка склалася, а саме добровільно звернувся до ТЦК з бажанням проходити військову службу, а також наявна належна критична оцінка ним своєї протиправної поведінки та негативне ставлення до вчинення ним правопорушення, а тому слід звільнити ОСОБА_4 від відбування покарання з випробуванням, застосувавши положення ст. 75 КК України, та покласти на нього обов`язки, передбачені ст. 76 КК України.

Таке покарання, на переконання суду, відповідатиме його меті, гуманності, справедливості й не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності.

Заходи забезпечення кримінального провадження не застосовувалися, потерпілі відсутні, цивільний позов не заявлявся.

Процесуальні витрати та речові докази відсутні.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 50, 63, 65-67 КК України, ч. 3 ст. 349, 368, 370, 373, 374 КПК України, суд, -

у х в а л и в :

ОСОБА_4 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України, та призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком на 3 (три) роки.

На підставі статті 75 КК України звільнити ОСОБА_4 від відбування призначеного судом покарання з іспитовим строком 2 (два) роки.

На підставі статті 76 КК України покласти на ОСОБА_4 такі обов`язки:

- періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання;

- не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Початок іспитового строку ОСОБА_4 рахувати з моменту проголошення вироку.

Відповідно до ч.2 ст. 394 КПК України вирок не може бути оскаржено в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювались під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень частини 3 статті 349 КПК України.

З інших підстав вирок може бути оскаржений до Вінницького апеляційного суду через Тростянецький районний суд Вінницької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок, якщо інше не передбачено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити учасникам кримінального провадження.

Суддя ОСОБА_1