Рішення № 133087825, 24.12.2025, Господарський суд Чернігівської області

РІШЕННЯ

Іменем України

24 грудня 2025 року м. Чернігівсправа № 927/1031/25

Господарський суд Чернігівської області у складі судді Кузьменко Т.О. за участю секретаря судового засідання Заєць І.М., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін, справу

за позовом: Козелецької окружної прокуратури (код ЄДРПОУ 0291011421) вул. Євгена Лоскота, 1, смт. Козелець, Чернігівська область, 17000;

в інтересах держави в особі

позивача 1: Державної екологічної інспекції у Чернігівській області (код ЄДРПОУ 38053846) вул. Пантелеймонівська, 12, м. Чернігів, 14017;

позивача 2: Куликівської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області (код ЄДРПОУ 04412432) вул. Миру, смт. Куликівка, Чернігівський район, Чернігівська область, 16300

до відповідача: Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" (код ЄДРПОУ 44768034), вул. Шота Руставелі, 9А, м. Київ, 01601;

про відшкодування шкоди в сумі 370 102,40 грн

за участю представників учасників справи:

від прокуратури: Трутень О.О.;

від позивача 1: не з`явився;

від позивача 2: не з`явився;

від відповідача: Герасько Ю.В.

Суть спору. Позиції учасників справи, їх заяви і клопотання та процесуальні дії суду щодо розгляду справи.

Козелецькою окружною прокуратурою подано позовну заяву в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Чернігівській області та Куликівської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області до Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" про стягнення 370 102,40 грн шкоди, завданої навколишньому природному середовищу через незаконну порубку лісу, а саме: 18 дерев тополі чорної на земельній ділянці, яка належить відповідачу на праві постійного користування.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням постійним лісокористувачем положень статей 19, 64, 86, 105, 107 Лісового кодексу України, зокрема, неналежним виконанням відповідачем обов`язків постійного лісокористувача щодо вчинення дій, направлених на забезпечення охорони і збереження лісу від незаконного вирубування, що призвело до незаконного вирубування невстановленими особами 18 дерев тополі чорної на підвідомчій відповідачу території - земельній ділянці з кадастровим номером 7422786500:03:002:0959, що є підставою для відшкодування збитків.

Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 27.10.2025 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження, судове засідання з розгляду справи по суті призначено на 27.11.2025, встановлено сторонам строки для подання відзиву на позов, відповіді на відзив, заперечень.

Ухвала суду доставлена до Електронних кабінетів учасників справи 27.10.2025 о 13:10, що підтверджується довідками про доставку електронного листа.

У розумінні ст. 242 ГПК України сторони належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справ в суді, про встановлені судом строки для подання відзиву на позов, відповіді на відзив, заперечень.

10.11.2025 відповідачем подано відзив на позов, відповідно до якого останній проти позовних вимог заперечує у повному обсязі, посилаючись на таке:

- Державною екологічною інспекцією в Чернігівській області за весь час від виявлення Відповідачем незаконної рубки не вчинено жодних дій спрямованих на виявлення осіб, винних у завданні шкоди навколишньому природному середовищу;

- Держекоінспекція відповідно до покладених на неї завдань, не проводила перевірку (у тому числі документальну) із застосуванням інструментально-лабораторного контролю зі складенням відповідно до законодавства акту за результатами здійснення державного нагляду (контролю) за додержанням вимог законодавства з питань, що належать до її компетенції та не надавала обов`язкові до виконання приписи щодо усунення виявлених порушень вимог законодавства;

- під час проведення огляду місця події у межах кримінального провадження та здійснення обмірів виявлених пнів компетентний спеціаліст Держекоінспекції до участі у проведенні відповідної процесуальної дії взагалі не залучався;

- розрахунок розміру шкоди, заподіяний незаконною рубкою дерев породи тополя чорна поблизу с. Салтикова Дівиця, Держекоінспекцією в Чернігівській області здійснювався на підставі запиту від слідчого СВ ЧРУП ГУНП в Чернігівській області, в якому зазначалась інформація лише про діаметри виявлених пнів;

- Прокурором в обґрунтування позову не вказано, які саме обов`язки і норми чинного законодавства України у сфері ведення лісового господарства були порушені з боку Відповідача, як і не було конкретизовано, які саме дії Відповідач повинен був вчинити відповідно до вимог ведення лісового господарства з метою забезпечення охорони та збереження лісу від незаконних рубок, однак їх не вчинив, доказів невчинення таких дій Відповідачем до суду не надав;

- на виконання вимог ст. 63 Лісового кодексу України Відповідачем розроблялись та проводились комплекс заходів, спрямованих на забезпечення охорони та захисту лісів від незаконних рубок. Але навіть за умов прийняття такої системи заходів, убезпечити на 100% лісові угіддя від незаконних рубок фізично не можливо;

- Відповідачем складено необхідні матеріали щодо виявлення незаконної рубки, це і акти огляду місць незаконної рубки, розрахунки збитків і повідомлення до правоохоронних органів;

- по зазначеному кримінальному провадженню розслідування належним чином не проведено, не встановлено як осіб, які вчинили самовільну рубку, так само не встановлено вини посадових осіб Відповідача; кримінальне провадження не завершено;

- звернення прокурора з позовом до ДП «Ліси України» в особі Філії «Північний лісовий офіс», яке є державним підприємством, щодо стягнення збитків є необґрунтованим та передчасним.

Відзив на позов прийнято судом до розгляду та долучено до матеріалів справи. Справа розглядається з урахуванням поданого відзиву на позов.

21.11.2025 від позивача надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності представника Куликівської селищної ради.

У поданому клопотанні позивач позов прокурора підтримала у повному обсязі.

Суд клопотання позивача про розгляд справи без участі представника задовольнив.

Клопотання долучено до матеріалів справи.

У судовому засіданні 27.11.2025 судом оголошено перерву до 24.12.2025.

23.12.2025 позивачем подані додаткові пояснення.

Відповідно до поданих додаткових пояснень Відповідач просить Суд критично оцінити проведену роботу органом досудового розслідування Чернігівського РУП у Чернігівській області за процесуального керівництва Органу прокуратури.

Крім того, до додаткових пояснень відповідачем надані докази, які останній просить долучити до матеріалів справи.

У судовому засіданні судом розглянуто питання долучення додаткових пояснень та доказів до матеріалів справи.

Так, у судовому засіданні 24.12.2025 прокурор заперечив щодо долучення додаткових доказів, оскільки пропущено строк для їх подання, клопотання про поновлення строку відповідачем не надано.

Разом з тим, прокурор не заперечує щодо долучення до матеріалів справи додаткових пояснень у справі.

Щодо долучення додаткових доказів суд постановив протокольну ухвалу відповідно до ст. 118 ГПК України про залишення без розгляду клопотання про долучення доказів.

Суд звернув увагу відповідача на те, що відповідно до статей 80, 81 ГПК України відповідач повинен подати докази разом з відзивом на позовну заяву.

Крім того, порушено порядок долучення доказів, оскільки заяви про поновлення процесуального строку на підставі ст. 119 ГПК України відповідачем не надано, поважність причин пропуску цього строку не обґрунтовано.

Пояснення відповідача суд прийняв до розгляду та долучив до матеріалів справи.

23.12.2025 відповідачем подана заява про виклик і допит свідків ОСОБА_1 , Куликівського селищного голову; ОСОБА_2 , першого заступника Куликівського селищного голови; Директора комунального закладу "Позаміський дитячий заклад оздоровлення та відпочинку "Деснянка" Куликівської селищної ради; ОСОБА_3 , лісничого Вертіївського лісництва; Демешка Миколу Васильовича, майстра лісу Вертіївського лісництва.

Прокурор у судовому засіданні заперечив щодо заявленого відповідачем клопотання про виклик та допит свідка оскільки, всі докази подано до розгляду спору по суті, а клопотання подано з порушенням строків для його подання.

Розглянувши заяву відповідача, Суд зазначає про те, що відповідно до ст. 88 ГПК України показання свідка викладаються ним письмово у заяві свідка. Крім того, заява свідка має бути подана до суду у строк, встановлений для подання доказів (для відповідача - разом з відзивом на позовну заяву). Виходячи з наведеного, суд постановив протокольну ухвалу про залишення заяви відповідача без розгляду на підставі ч. 2 ст. 118 ГПК України.

24.12.2025 через електронну пошту канцелярії суду від позивача 2 надійшов лист, в якому останній повідомляє про неможливість приймати участь у судовому засіданні для допиту свідка.

Зважаючи що заява відповідача залишена без розгляду, а клопотання позивача 2 не підписано ЕЦП, тобто подане з порушенням встановленого Господарським процесуальним кодексом порядку, суд протокольно залишив його без розгляду.

Зважаючи на принципи диспозитивності, змагальності господарського судочинства та рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, останнім забезпечена можливість реалізації сторонами своїх процесуальних прав сторони у господарському процесі, у тому числі права на судових захист.

Будь-яких інших заяв та клопотань від сторін не надходило.

У судовому засіданні 24.12.2025 судом оголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення на підставі ст. 240 ГПК України.

Фактичні обставини справи, встановлені судом.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 07.09.2022 № 1003 «Деякі питання реформування управління лісової галузі» погоджено пропозицію Державного агентства лісових ресурсів та утворено державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» та приєднано до нього спеціалізовані державні лісогосподарські підприємства, які належать до сфери управління Державного агентства лісових ресурсів.

Згідно з п. 1.1 Статуту ДСГП Ліси України (код ЄДРПОУ 44768034), затвердженого наказом Державного агентства лісових ресурсів від 06.02.2025 № 34, Підприємство засноване на державній власності, створене відповідно до наказу Державного агентства лісових ресурсів України від 26.10.2022 № 804 Про створення Державного спеціалізованого господарського підприємства Ліси України.

Пунктом 1.4 Статуту визначено, що Підприємство є правонаступником, зокрема, Державного підприємства «Ніжинське лісове господарство» на підставі наказу Державного агентства лісових ресурсів України від 28.10.2022 № 862 «Про припинення державного підприємства «Ніжинське лісове господарство» та затвердження складу Комісії з припинення».

Відповідно до п.п. 3.2.2, 3.2.3 Статуту ДП «Ліси України» одним з основних напрямків діяльності підприємства є забезпечення охорони лісів від пожеж, незаконних рубок, шкідників і хвороб, пошкодження внаслідок антропогенного та іншого шкідливого впливу; запобігання злочинам і адміністративним правопорушенням у сфері лісового та мисливського господарства.

Пунктом 7.2 Статуту визначені обов`язки підприємства щодо забезпечення охорони, захисту, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень (п. 7.2.1), забезпечення охорони типових та унікальних природних комплексів і об`єктів, рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів тваринного і рослинного світу, рослинних угрупувань, сприяння формуванню екологічної мережі відповідно до природоохоронного законодавства (п.7.2.6).

Підприємство дотримується норм та вимог щодо охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання і відтворення природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки (п. 7.3 Статуту).

Наказом ДСГП «Ліси України» від 14.12.2022 №18 створено філію «Ніжинське лісове господарство» державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України».

Пунктом 1.1 Положення про філію «Ніжинське лісове господарство» державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», затвердженого наказом ДСГП «Ліси України» від 26.12.2023 № 2080, визначено, що Філія є відокремленим підрозділом ДСГП «Ліси України».

Згідно із п. 2.2.3 Положення предметом діяльності Філії є вжиття заходів у порядку та в межах, визначених законодавством щодо запобігання злочинам і адміністративним правопорушенням у сфері лісового та мисливського господарства, а також використання лісових ресурсів і мисливських тварин.

Пунктом 3.1 Положення передбачено, що філія є відокремленим підрозділом Підприємства, який не має статусу юридичної особи.

Згідно з Наказом ДСГП «Ліси України» №1933 від 18.10.2024 припинено філію «Ніжинське лісове господарство» ДП «Ліси України» шляхом її закриття.

На підставі вищевказаного наказу майно, активи та пасиви філії «Ніжинське лісове господарство» ДП «Ліси України» станом на 31.12.2024 згідно передавального акту передано до філії «Північний лісовий офіс» ДП «Ліси України».

Відповідно до Наказу «Про затвердження передавальних актів філій, що координуються Північним лісовим офісом» №2323 від 31.12.2024 року станом на 31.12.2024 були затверджені передавальні акти активів та пасивів на балансових рахунках та позабалансових рахунках, матеріалів лісовпорядкування та документів, які підтверджують речові права на земельні ділянки, нерухоме майно та інше (включаючи судові справи) по філіях, що координуються Північним лісовим офісом, в т.ч. по філії «Ніжинське лісове господарство» ДП «Ліси України».

Відповідно до п. 3.1 Положення про філію «Північний лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» Філія є відокремленим підрозділом Підприємства, який не має статусу юридичної особи. Філія діє від імені Підприємства та в його інтересах, здійснює делеговані Підприємством функції відповідно до мети, завдань та предмету діяльності Підприємства.

Відповідно до Державного акту на право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЯ № 377343 від 10.09.2012 Державне підприємство «Ніжинське лісове господарство» на підставі розпорядження Чернігівської обласної державної адміністрації № 12 від 20.01.2012 є постійним користувачем земельної ділянки площею 8,1059 га, яка розташована Салтиково-Дівицької сільської ради Куликівського району Чернігівської області.

У провадженні слідчого відділу Чернігівського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Чернігівській області перебуває кримінальне провадження № 12023270340002446 від 07.07.2023 за ознаками складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 246 КК України.

Згідно із матеріалами кримінального провадження до чергової частини поліції 06.07.2023 надійшло повідомлення про незаконну порубку лісу біля с. Салтикова Дівиця на території Вертіївського лісництва ДП «Ліси України».

06.07.2023 проведено огляд місця події, а саме ділянки, яка відноситься до Вертіївського лісництва філії «Ніжинське лісове господарство» ДП «Ліси України», біля с. Салтикова Дівиця поруч бази відпочинку «Деснянка», в ході якого виявлено 18 пнів дерев тополі чорної та 64 колоди дерев тополі чорної.

Як зазначає прокурор у позовній заяві, за наслідками виявленої незаконної порубки посадовими особами ДП «Ліси України» складено акти огляду місця вчинення правопорушення лісового законодавства від 06.07.2023 та розрахункову довідку обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу незаконною порубкою лісу, у яких зазначено місце вчинення незаконної порубки, кількість, порода, стан та діаметри пнів вирубаних дерев.

Так, у матеріалах справи наявний лист філії «Ніжинське лісове господарство» № 04-08/948 від 07.07.2023, відповідно до якого остання повідомила Північне міжрегіональне управління лісового та мисливського господарства про те, що 06.07.2023 майстер лісу Вертіївського лісництва Демешко М.В. повідомив лісничого Вертіївського лісництва Воблого О.М. та працівників Ніжинського ВП, що в кварталі 372 виділі 1 даного лісництва скоєна самовільна вирубка 18 дерев тополі чорної, загальною масою 33,84 м3. На місці події залишені розпиляні дерева. Зловмисника на місці події не було. Протиправними діями осіб заподіяно шкоди лісу на суму 374 705,33 грн. Розрахунок проведено у відповідності до постанови КМУ № 665 від 23.07.2008 «Про затвердження такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу».

Також прокурор посилається на те, що листом від 22.03.2024 філією «Ніжинське лісове господарство» уточнено, що наказом ДП «Ніжинське лісове господарство» від 20.12.2021 проведено реорганізацію лісництв та виділ 1 кварталу 372 Вертіївського лісництва перейменовано на виділ 8 кварталу 352 Вертіївського лісництва.

У ході досудового розслідування встановлено, що порубку було здійснено на земельній ділянці з кадастровим номером 7422786500:03:002:0959.

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно земельна ділянка з кадастровим номером 7422786500:03:002:0959 перебуває на праві постійного користування у Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України».

Листом № 2301/124/48/5/2024 від 25.03.2024 слідчий СВ ЧРУП ГУНП в Чернігівській області ст.лейтенант поліції Андрій Полевиченко звернувся до Державної екологічної інспекції у Чернігівській області з проханням провести розрахунок розміру збитків щодо самовільної рубки дерева породи тополя чорна сироростуща станом на 06.07.2023.

Листом № 06/858 від 03.04.2024 Державна екологічна інспекція у Чернігівській області надала розрахунок розміру шкоди, заподіяної незаконною рубкою дерев породи тополя чорна категорії сироростущі, скоєної у лісосмузі поблизу с. Салтикова Дівиця Чернігівського району та області в кварталі 352 виділ 1, згідно з матеріалами Чернігівького РУП ГУНП в Чернігівській області (лист № 2301/124/48/5/2024 від 25.03.2024) та в рамках кримінального провадження за № 12023270340002446 від 07.07.2023.

Відповідно до наданого Державною екологічною інспекцією розрахунку сума збитків складає 61 459,50 грн, та з урахуванням індексації за попередні роки сума збитків становить 370 102,40 грн

Постановою прокурора у кримінальному провадженні прокурора Козелецької окружної прокуратури Дементьєвої Маргарити Миколаївни від 18.09.2025 надано дозвіл на розголошення відомостей досудового розслідування в кримінальному провадженні №12023270340002446 від 07.007.2023 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 246 КК України, під час реалізації представницьких повноважень прокурора в частині використання документів та їх копій, перелік яких вказаний у постанові.

Прокурор вважає, що наявність кримінального провадження, розпочатого за фактом незаконної вирубки дерев, не спростовує бездіяльності відповідача у забезпеченні належної охорони лісу, а тому саме на нього покладається обов`язок з відшкодування завданої шкоди у розмірі 370102,40 грн.

Доказів сплати коштів у розмірі 370102,40 грн відповідач не надав, що і стало підставою для звернення прокурора з даною позовною заявою до суду.

Щодо представництва прокурора інтересів держави в суді, суд зазначає наступне:

Відповідно до статті 1311 Конституції України, в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

За змістом частини третьої статті 4 ГПК України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Згідно з положеннями частин третьої та четвертої статті 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

З урахуванням ролі прокуратури в демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурором інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.

Отже, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (пункт 3 частини другої статті 129 Конституції України).

Положення пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України "Про прокуратуру".

Водночас, згідно зі статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу.

Однією з підстав для представництва прокурора є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на встановлене порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Бездіяльність компетентного органу (суб`єкта владних повноважень) слід розуміти як зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу, що полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.

Однак суд, вирішуючи питання щодо наявності підстав для представництва, не повинен установлювати саме протиправність бездіяльності компетентного органу чи його посадової особи. Частиною сьомою статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що в разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження. Таким чином, питання про те, чи була бездіяльність компетентного органу протиправною та які її причини, суд буде встановлювати за результатами притягнення відповідних осіб до відповідальності. Господарсько-правовий спір між компетентним органом, в особі якого позов подано прокурором в інтересах держави, та відповідачем не є спором між прокурором і відповідним органом, а також не є тим процесом, у якому розглядається обвинувачення прокурором посадових осіб відповідного органу у протиправній бездіяльності.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.

У рішенні від 05.06.2019 №4-р(II)/2019 Конституційний Суд України вказав, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування; зазначене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення відповідного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень.

Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Зазначена правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 19.08.2020 у справі № 923/787/18, від 20.01.2021 у справі № 927/468/20, від 25.08.2020 у справі № 910/12285/18, № 922/3025/20 від 06.07.2021, а також Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18.

Як вбачається з матеріалів позовної заяви, останню прокурором подано в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Чернігівській області та Кіптівської сільської ради у зв`язку із невиконанням ними своїх обов`язків щодо захисту інтересів держави у суді.

Щодо підстав представництва інтересів держави в особі Державної екологічної інспекції у Чернігівській області.

Відповідно до пункту 1 Положення про Державну екологічну інспекцію України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 квітня 2017 року № 275, Державна екологічна Інспекція України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра екології та природних ресурсів і який реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів.

Згідно з пунктом 1 Положення про територіальні та міжрегіональні територіальні органи Держекоінспекції, затвердженого наказом Міністерства енергетики та захисту довкілля України від 07 квітня 2020 року № 230, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 16 квітня 2020 року за № 350/34633 (далі Положення №230) Державна екологічна інспекція відповідної області (далі - Інспекція) є територіальним органом Держекоінспекції та їй підпорядковується.

На підставі пункту 2 розділу 2 Положення Інспекція здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням територіальними органами центральних органів виконавчої влади, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування в частині здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності і господарювання, громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, а також юридичними особами - нерезидентами вимог природоохоронного законодавства.

Державна екологічна інспекція у Чернігівській області є територіальним органом Державної екологічної інспекції України на території Чернігівської області, який здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням вимог законодавства про охорону та захист лісів, а отже є компетентним органом у спірних правовідносинах.

Прокурор звернувся до Державної екологічної інспекції у Чернігівській області з листом від 29.04.2025 №50-77-1846ВИХ-25, у якому повідомив, що внаслідок незаконної вирубки дерев породи тополя чорна державі завдано збитки та просив повідомити позицію Інспекції щодо можливості звернення до суду з позовом про відшкодування шкоди, заподіяної незаконною порубкою дерев, чи можливості подачі такого позову безпосередньо прокурором.

Державна екологічна інспекція у Чернігівській області у листі № 09/1393 від 12.05.2025, адресованому Козелецькій окружній прокуратурі, повідомила про те, що Інспекція до суду із позовом про стягнення заподіяної шкоди не зверталась та не заперечує проти здійснення прокуратурою представництва інтересів Інспекції у суді.

Відтак Державною екологічної інспекцією у Чернігівській області особисто підтверджено не лише нездійснення жодних дій, спрямованих на звернення до суду з відповідним позовом, але й наміру здійснення таких дій, що свідчить про її бездіяльність щодо захисту інтересів держави.

Щодо підстав представництва інтересів держави в особі Куликівської селищної ради.

Відповідно до ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України та іншими законами (ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Природні ресурси, які перебувають у власності територіальних громад, є складовою частиною матеріальної і фінансової основи місцевого самоврядування (ст. 142 Конституції України). Територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності, зокрема на землю та природні ресурси (ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»). Відповідно до ст. 1 Лісового кодексу України ліси є її національним багатством. Усі ліси на території України, незалежно від форми власності становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.

Основним завданням законодавства про охорону навколишнього природного середовища згідно зі статтями 1, 5 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» є збереження природних ресурсів, у тому числі лісів.

Оскільки ліси є невід`ємним елементом екосистеми, незаконне вирубування лісового фонду призводить до порушення прав усіх громадян на безпечне довкілля.

Статтею 15 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні передбачено, що місцеві ради в межах своєї компетенції здійснюють контроль за додержанням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Відповідно до статті 47 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», статті 29 частини 3 пункту 7 та статті 69-1 частини 1 пункту 4 Бюджетного кодексу України, збитки, завдані внаслідок незаконної порубки лісових ресурсів, підлягають стягненню та зарахуванню до місцевого фонду охорони навколишнього природного середовища відповідних місцевих рад, на території яких вчинено правопорушення, для подальшого перерозподілу у автоматичному режимі між бюджетами відповідних рівнів.

Як встановлено судом, відповідно до державного акту на право постійного користування земельною ділянкою серія ЯЯ № 377343 земельна ділянка з кадастровим номером 7422786500:03:002:0959 знаходиться на території колишньої Салтиково-Дівицької сільської ради Куликівського району, територія якої у ході проведення реформи щодо децентралізації влади увійшла до Куликівської селищної ради (розпорядження Кабінету Міністрів України № 730-р від 12.06.2020).

Шкода, заподіяна навколишньому природному середовищу внаслідок незаконної порубки лісу, якщо така буде доведена, завдана місцевому бюджету Куликівської селищної ради, а факт невідшкодування такої шкоди призводить до недоотримання коштів місцевим бюджетом, що порушує інтереси територіальної громади та не може залишатися без реагування, зокрема, органів прокуратури.

Прокурор звернувся до Куликівської селищної ради з листом від 29.04.2025 №50-77-1845ВИХ-25, у якому повідомив, що внаслідок незаконної вирубки дерев породи тополі чорної державі завдано збитки та просив повідомити позицію селищної ради щодо можливості звернення до суду з позовом про відшкодування шкоди, заподіяної незаконною порубкою дерев, чи можливості подачі такого позову безпосередньо прокурором.

Куликівська селищна рада у листі №03-09/1288 від 12.05.2025, адресованому Козелецькій окружній прокуратурі, повідомила про те, що інформація стосовно шкоди, заподіяної незаконною рубкою дерев їй не надходила. Куликівська селищна рада не заперечує щодо можливості звернення до суду з позовом в її інтересах про відшкодування шкоди.

Отже, зі змісту вказаного листа вбачається, що позивач-2 не вжив жодних належних та ефективних заходів для усунення порушень, про які повідомлено прокурором, та не збирається їх вживати.

Суд встановив, що прокурором було повідомлено про виявлені порушення та необхідність вжиття заходів представницького характеру для захисту законних інтересів держави як Державну екологічну інспекцію у Чернігівській області, так і Куликівську селищну раду, які зі свого боку підтвердили невжиття ними заходів для усунення зазначених порушень, а тому доводи відповідача про відсутність належних доказів нездійснення позивачами заходів судового захисту інтересів держави в матеріалах справи та недоведеність бездіяльності позивачів є необґрунтованими та відхиляються судом.

На виконання вимог ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" до позовної заяви додано повідомлення №50-77-3977ВИХ-25 та № 50-77-3976 від 30.09.2025, згідно з якими Козелецька окружна прокуратура повідомила Державну екологічну інспекцію у Чернігівській області та Куликівську селищну раду відповідно про підготовку позовної заяви до ДП Ліси України про відшкодування збитків, заподіяних внаслідок незаконної порубки лісів, яку буде скеровано до Господарського суду Чернігівської області для розгляду по суті.

Надавши оцінку наявним у справі доказам та перевіривши обґрунтованість наведених прокурором доводів в порушенні інтересів держави, необхідність їх захисту та обґрунтування підстав для звернення з відповідним позовом для захисту інтересів держави, суд дійшов висновку про наявність в даному випадку у прокуратури законних підстав для представництва інтересів держави, визначених ст. 23 Закону України Про прокуратуру, а також правильному визначенні у позові Державної екологічної інспекції у Чернігівській області та Кіптівської сільської ради, як органів, уповноважених державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Надіслання прокурором позивачам повідомлень №50-77-3977ВИХ-25 та № 50-77-3976 від 30.09.2025 про підготовку позовної заяви стосовно захисту інтересів держави у спірних правовідносинах, є належним повідомленням останніх про звернення прокурора до суду з даним позовом, у зв`язку з чим позивачі не були позбавлені можливості оскаржити підстави для представництва інтересів держави прокурором, але наразі не зробили цього.

Враховуючи вищевикладене, господарський суд дійшов висновку про виключність даного випадку і дотримання прокурором встановленого чинним законодавством порядку здійснення представництва інтересів держави в суді, а тому відхиляє доводи відповідача про неправомірність підстав представництва прокурором в суді інтересів держави в особі позивачів та твердження про неналежне обґрунтування представницьких повноважень прокурора щодо звернення з відповідним позовом до суду.

Нормативно-правове обґрунтування, оцінка доказів та висновки суду.

Предметом спору у даній справі є стягнення з відповідача 370102,40 грн шкоди, заподіяної лісовому фонду внаслідок порушення лісового та природоохоронного законодавства в частині неналежної охорони лісів від незаконної порубки.

Відповідно до ст. 13 Конституції України, природні ресурси, що знаходяться у межах території України, є об`єктами права власності Українського народу й повинні використовуватися відповідно до закону.

Статтею 66 Конституції України встановлено, що кожен зобов`язаний не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки.

Відповідно до приписів ст. 5 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", державній охороні і регулюванню використання на території України підлягають: навколишнє природне середовище як сукупність природних і природно-соціальних умов та процесів, природні ресурси, як залучені в господарський обіг, так і невикористовувані в економіці в даний період (земля, надра, води, атмосферне повітря, ліс та інша рослинність, тваринний світ), ландшафти та інші природні комплекси.

Охорона навколишнього природного середовища, раціональне використання природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки життєдіяльності людини - невід`ємна умова сталого економічного та соціального розвитку України.

Ліс, як природний ресурс загальнодержавного значення, підлягає державній охороні і регулюванню на всій території України.

Частинами 1-3 статті 1 Лісового кодексу України встановлено, що ліс - тип природних комплексів (екосистема), в якому поєднуються переважно деревна та чагарникова рослинність з відповідними ґрунтами, трав`яною рослинністю, тваринним світом, мікроорганізмами та іншими природними компонентами, що взаємопов`язані в своєму розвитку, впливають один на одного і на навколишнє природне середовище.

Ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах.

Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.

Земельні відносини, що виникають при використанні, зокрема, лісів регулюються приписами Земельного кодексу, а також нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать цьому Кодексу (ч. 2 ст. 3 ЗК України).

За основним цільовим призначенням Земельний кодекс України передбачає виділення в окрему категорію земель лісогосподарського призначення (п. «е» ч. 1 ст. 19 ЗК України).

До земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства (ст. 5 ЛК України).

Водночас, частиною 2 статті 5 Лісового кодексу України передбачено, що правовий режим земель лісогосподарського призначення визначається нормами земельного законодавства.

Отже, застосування норм земельного та лісового законодавства при визначенні правового режиму земель лісогосподарського призначення має базуватися на пріоритетності норм земельного законодавства перед нормами лісового законодавства, а не навпаки.

Оскільки земельна ділянка й права на неї на землях лісогосподарського призначення є об`єктом земельних правовідносин, то суб`єктний склад і зміст таких правовідносин мають визначатися згідно з нормами земельного законодавства в поєднанні з нормами лісового законодавства в частині використання та охорони лісового фонду.

Використанню лісогосподарських земель за їх цільовим призначенням законодавство надає пріоритет: складовою охорони земель є захист лісових земель та чагарників від необґрунтованого їх вилучення для інших потреб (п. «б» ч. 1 ст. 164 ЗК України).

Отже, однією з основних особливостей правового режиму земель лісогосподарського призначення є нерозривний зв`язок їх використання з лісокористуванням.

Приписами статей 16, 17 Лісового кодексу України визначено, що право користування лісами здійснюється в порядку постійного та тимчасового користування лісами. У постійне користування ліси на землях державної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, іншим державним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи. Ліси надаються в постійне користування на підставі рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, прийнятого в межах їх повноважень.

Частиною другою статті 19 Лісового кодексу України передбачено, що обов`язок забезпечувати охорону, захист, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень, посилення їх корисних властивостей, вжиття інших заходів відповідно до законодавства на основі принципів сталого розвитку, а також дотримання правил і норм використання лісових ресурсів покладено на постійних лісокористувачів.

Положеннями статті 63 та пункту 5 частини 1 статті 64 Лісового кодексу України передбачено, що ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів.

Підприємства, установи, організації і громадяни здійснюють ведення лісового господарства з урахуванням господарського призначення лісів, природних умов і зобов`язані здійснювати охорону лісів від незаконних рубок та інших пошкоджень.

Відповідно до частин 1 та 5 статті 86 Лісового кодексу України організація охорони і захисту лісів передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження лісів від пожеж, незаконних рубок, пошкодження, ослаблення та іншого шкідливого впливу, захист від шкідників і хвороб. Забезпечення охорони і захисту лісів покладається на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику в сфері лісового господарства та органи місцевого самоврядування, власників лісів і постійних лісокористувачів відповідно до цього Кодексу.

Охорону і захист лісів на території України здійснюють зокрема лісова охорона постійних лісокористувачів і власників лісів (стаття 89 Лісового кодексу України).

Статтею 93 Лісового кодексу України передбачені завдання контролю за охороною, захистом, використанням та відтворенням лісів. Зокрема, такими завданнями є забезпечення реалізації державної політики в сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів; забезпечення додержання лісового законодавства органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями та громадянами; забезпечення додержання лісового законодавства власниками лісів, постійними і тимчасовими лісокористувачами; запобігання порушенням законодавства в сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів, своєчасне виявлення таких порушень і вжиття відповідних заходів щодо їх усунення.

За змістом пункту 5 частини 2 статті 105 Лісового кодексу України відповідальність за порушення лісового законодавства несуть особи, винні у порушенні вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених законодавством у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів.

Підприємства, установи, організації і громадяни зобов`язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними лісу внаслідок порушення лісового законодавства, у розмірах і порядку, визначених законодавством України (ст. 107 Лісового кодексу України).

Враховуючи вищевикладені норми чинного законодавства суд зазначає, що організація і забезпечення охорони та захисту лісів, яка передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження та охорону лісів, зокрема, від незаконних рубок та інших пошкоджень, покладається на постійних лісокористувачів.

Згідно з пунктом е) частини 1 статті 41 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", економічні заходи забезпечення охорони навколишнього природного середовища передбачають відшкодування в установленому порядку збитків, завданих порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Частиною 1 статті 68 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" визначено, що порушення законодавства України про охорону навколишнього природного середовища тягне за собою встановлену цим Законом та іншим законодавством України дисциплінарну, адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність.

Приписами частини четвертої вказаної статті визначено, що підприємства, установи, організації та громадяни зобов`язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України.

Відповідно до частини 1 статті 69 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі.

Статтею 11 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні права і обов`язки виникають безпосередньо з актів цивільного законодавства, а також внаслідок завдання майнової (матеріальної) шкоди.

Права і обов`язки, що склалися між сторонами спору, виникли з позадоговірного зобов`язання.

Отже, відшкодування майнової шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства, за своєю правовою природою є відшкодування позадоговірної шкоди, тобто деліктною відповідальністю.

Загальні підстави відповідальності за завдану шкоду визначено в статті 1166 ЦК України, за змістом якої передбачено, що будь-яка майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам або майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується особою, яка її завдала, в повному обсязі. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Підставою деліктної відповідальності є протиправне, шкідливе, винне діяння особи, яка завдала шкоду (цивільне правопорушення). Для відшкодування завданої шкоди необхідно довести такі факти як неправомірність поведінки особи; вина завдавача шкоди; наявність шкоди; причинний зв`язок між протиправною поведінкою та заподіяною шкодою. Наявність всіх вищезазначених умов є обов`язковим для прийняття судом рішення про відшкодування шкоди. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.

Протиправною вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.

Винне діяння - це усвідомлений, вольовий вчинок людини, зовні виражений у формі дії (активного поводження) або бездіяльності (пасивного поводження).

Бездіяльність - це пасивна форма поведінки особи, що полягає у невчиненні нею конкретної дії (дій), які вона повинна була і могла вчинити в даних конкретних умовах. Бездіяльність тотожна дії за своїми соціальними та юридичними властивостями, тобто вона суспільно небезпечна і протиправна, є свідомим і вольовим актом поведінки людини.

Бездіяльність відрізняється від дії зовнішньою, фізичною стороною. При бездіяльності особа не робить певної дії, яку вона за даних конкретних умов повинна була і могла вчинити для запобігання заподіянню шкоди охоронюваним законом суспільним відносинам.

Наявність реальної можливості діяти певним чином полягає в тому, що особа в даній конкретній ситуації мала реальну можливість діяти, тобто виконати активні дії і запобігти тим самим злочинним наслідкам. При оцінці можливості (чи неможливості) виконати покладені на особу обов`язки слід враховувати конкретну обстановку, умови місця і часу, зміст обов`язків, покладених на особу. Враховуються і її суб`єктивні можливості щодо виконання необхідних дій.

Причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою є обов`язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди. Питання про наявність або відсутність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи і шкодою має бути вирішено судом шляхом оцінки усіх фактичних обставин справи.

У спірних деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести належними та допустимими доказами факт заподіяння шкоди та її розмір, протиправність (незаконність) поведінки заподіювача шкоди та наявність причинно-наслідкового зв`язку між такою поведінкою та заподіяною шкодою. У свою чергу відповідач повинен довести, що в його діях або бездіяльності (діях або бездіяльності його працівників) відсутня вина у заподіянні шкоди.

Суд звертає увагу, що нормами чинного законодавств, зокрема Лісовим кодексом України та Законом України "Про охорону навколишнього природного середовища" унормовано, що організація і забезпечення охорони та захисту лісів, яка передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження та охорону лісів, зокрема, від незаконних порубок та інших пошкоджень, покладається саме на постійних лісокористувачів.

Зі змісту статей 19, 64, 86, 89, 90 Лісового кодексу України вбачається, що постійні лісокористувачі зобов`язані забезпечувати охорону, захист, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень. Організація охорони і захисту лісів передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження лісів від незаконних рубок, пошкодження, ослаблення та іншого шкідливого впливу. Забезпечення охорони та захисту лісів серед інших покладається на постійних лісокористувачів відповідно до цього Кодексу.

Виходячи з системного аналізу положень пункту 1 частини 2 статті 19, пункту 5 статті 64, частин 1 та 5 статті 86, пункту 5 частини 2 статті 105 та статті 107 Лісового кодексу України лісові господарства як постійні лісокористувачі мають нести відповідальність за порушення вимог ведення лісового господарства, зокрема, незабезпечення охорони та захисту лісів від незаконних рубок на підвідомчій їм території.

Порушення вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених у сфері охорони, захисту та використання лісів, є підставою для покладення на постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності.

При цьому, не важливо, хто конкретно здійснював незаконне вирубування дерев на ділянках лісу, наданих у постійне користування, оскільки визначальним є факт порушення постійним лісокористувачем встановлених правил лісокористування, що спричинило завдання державі збитків внаслідок незаконної рубки дерев третіми особами на підконтрольній постійному лісокористувачу ділянці лісу.

Обов`язок щодо забезпечення охорони лісових насаджень покладено саме на постійних лісокористувачів, які відповідають за невиконання або неналежне виконання таких обов`язків, зокрема, за забезпечення охорони та захисту лісів від незаконних рубок дерев.

Отже, цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів (пошкодження дерев), а й постійні лісокористувачі, вина яких полягає у протиправній бездіяльності у вигляді не вчинення достатніх дій щодо забезпечення охорони та збереження лісу від незаконних рубок на підвідомчих їм ділянках земель лісового фонду, що має наслідком самовільну рубку (пошкодження) лісових насаджень третіми (невстановленими) особами.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі від 09.08.2018 № 909/976/17, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.01.2024 у справі № 907/449/22, від 20.02.2020 у справі №920/1106/17, від 20.08.2018 у справі № 920/1293/16, від 19.09.2018 у справі № 925/382/17, від 09.12.2019 у справі № 906/133/18, 20.02.2020 у справі № 920/1106/17, від 30.11.2021 у справі № 926/2174/20.

Матеріалами справи підтверджується, а відповідачем не заперечується, що ДП «Ліси України» є постійним лісокористувачем лісової ділянки Вертіївського лісництва як структурного підрозділу відповідача, на ділянці якого відбулась незаконна порубка 18 дерев тополі чорної. а тому, враховуючи положення п.п. 3.2.2, 3.2.3 п. 3.2, п.п. 7.2.1, 7.2.6 п. 7.2, п. 7.3 Статуту ДП «Ліси України», обов`язок по охороні лісів від незаконних рубок та обов`язок дотримуватися правил і норм використання лісових ресурсів покладено саме на відповідача.

У той же час, відповідно до п.п. 2.2.2., 2.2.3 п. 2.2. Положення про Філію «Північний лісовий офіс» ДСГП «Ліси України» предметом діяльності Філії є забезпечення охорони лісів від пожеж, незаконних рубок, захист від шкідників і хвороб, пошкодження внаслідок антропогенного та іншого шкідливого впливу; запобігання злочинам і адміністративним правопорушенням у сфері лісового та мисливського господарства, а також використання лісових ресурсів і мисливських тварин.

Тобто, відповідач здійснює управлінські, організаційно-розпорядчі та господарські заходи з організації належної охорони лісу та недопущення самовільних та незаконних рубок на території лісового фонду лісництва, однак факт вчинення вказаного правопорушення свідчить про те, що такі заходи не були достатніми і не змогли забезпечити збереження лісу відповідачем.

Зазначене також свідчить, що відповідач мав можливість і повинен був здійснювати належний комплекс заходів з контролю за спірною територією, де виявлено незаконну вирубку, проте не здійснював належних заходів охорони лісу.

Таким чином, наведені обставини у їх сукупності суд вважає належним підтвердженням протиправної поведінки відповідача, яка полягає у незабезпеченні працівниками підприємства належної охорони і захисту лісів від незаконної порубки на підвідомчій відповідачу території.

Посилання відповідача на те, що факт самовільної порубки дерев було виявлено безпосередньо його працівниками, про що самостійно повідомлено правоохоронні органи, жодним чином не спростовують факт наявності вини відповідача та його бездіяльності щодо незабезпечення належної охорони лісу.

Щодо розрахунку шкоди, завданої державі внаслідок незаконної вирубки дерев та порушення законодавства про охорону навколишнього природнього середовища, суд дійшов наступних висновків.

Під шкодою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права (життя, здоров`я тощо). У відносинах, що розглядаються, шкода - це не тільки обов`язкова умова, але і міра відповідальності, оскільки за загальним правилом завдана шкода відшкодовується в повному обсязі (мова йдеться про реальну шкоду та упущену вигоду).

На підтвердження розміру шкоди прокурором надано розрахунок розміру шкоди, заподіяної незаконною рубкою дерев породи тополя чорна категорії сироростущі, скоєної у лісосмузі поблизу с. Салтикова Дівиця Чернігівського району та області в кварталі 352 виділ 1, згідно з матеріалами Чернігівького РУП ГУНП в Чернігівській області (лист № 2301/124/48/5/2024 від 25.03.2024) та в рамках кримінального провадження за № 12023270340002446 від 07.07.2023, здійснений Державною екологічною інспекцією у Чернігівській області.

З наданого розрахунку вбачається, що останній виконано на підставі вихідних даних щодо кількості, стану, місця виявлення незаконно зрізаних дерев в залежності від діаметру дерева у корі біля шийки кореня, які наведені в матеріалах кримінального провадження, по таксах обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу підприємствами, установами, організаціями та громадянами незаконним вирубуванням та пошкодженням дерев і чагарників до ступеня припинення росту, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.2008 № 665, додаток № 1 (далі Такси).

Згідно з пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 23.07.2008 № 665 «Про затвердження такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу», починаючи з 1 січня 2009 року проводиться індексація затверджених цією постановою такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу підприємствами, установами, організаціями та громадянами.

Індексація такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу, проводиться відповідно до «Порядку проведення індексації такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу підприємствами, установами, організаціями та громадянами», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.2008 № 665, в якій зазначено, що індексація такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу проводиться починаючи з 01.01.2009 за формулою Ні = Нп х І / 100, де Ні проіндексований розмір такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу у поточному році, гривень з копійками (з округленням до двох десяткових знаків) за одну одиницю; Нп проіндексований розмір такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу у попередньому році, гривень з копійками (з округленням до двох десяткових знаків) за одну одиницю; І індекс споживчих цін (індекс інфляції) за попередній рік, відсотків.

У разі коли індекс споживчих цін (індекс інфляції) за попередній рік не перевищує 100 відсотків, індексація такс не проводиться.

З урахуванням індексації Такс, розмір шкоди становить 370102,40 грн, що і заявлено до стягнення прокурором.

Суд відхиляє заперечення відповідача щодо того, що розрахунок розміру шкоди був здійснений без належного заміру пнів, а також того, що пні не маркувалися належним чином і існує ймовірність обрахунку розміру шкоди по одному і тому ж пні декілька раз з огляду на таке.

Так, у матеріалах справи наявний Акт огляду місця вчинення правопорушення лісового законодавства від 06.07.2023, складений лісничим Вертіївського лісництва Воблим О.М., відповідно до якого зафіксовано, що в результаті незаконної вирубки в кварталі 372 виділ 1 даного лісництва дерев породи тополя чорна загальною кількістю 18 дерев заподіяно шкоди на суму 374705,33 грн.

Дані розрахункової довідки обчислення розміру шкоди по випадку незаконної рубки у Вертіївському лісництві кв. 372, вид. 1, складеної інженером відповідача (а.с.185), щодо кількості, стану, в залежності від діаметру дерева у корі біля шийки кореня, відповідають вихідним даним розрахунку розміру шкоди, здійсненим Державною екологічною інспекцією у Чернігівській області 03.04.2024.

Крім того, листом № 04-08/948 від 07.07.2023 (а.с.115) відповідач також підтверджує факт незаконної вирубки, зокрема, 18 дерев породи тополя чорна та суму завданих збитків в розмірі 374705,33 грн.

Відповідно до наявного у матеріалах справи розрахунку кількість спиляних дерев відповідає кількості, зазначеної самим відповідачем, а сума збитків, визначена Державною екологічною інспекцією в Чернігівської області становить 370102,40 грн (з урахуванням індексації).

За змістом статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Частина друга статті 129 Конституції України визначено основні засади судочинства, однією з яких є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Аналогічний принцип закріплено у ч. 2 ст. 2, ч. 1 ст. 13 ГПК України.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішенні справи. Стандарт доказування - це та ступінь достовірності наданих стороною доказів, за яких суд має визнати тягар доведення знятим, а фактичну обставину - доведеною. Тобто в цьому разі мається на увазі достатній рівень допустимих сумнівів, при якому тягар доведення вважається виконаним.

Чинною нормою ст. 79 ГПК України впроваджено в господарський процес стандарт доказування «вірогідності доказів».

Стандарт доказування «вірогідності доказів» встановлює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач та їх оцінки їх правдивості і переваги доводів протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті показує, що нею на суд покладено обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були. Тобто, обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (тут суд звертається до правових висновків викладених у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 924/233/18, від 30.09.2021 у справі № 922/3928/20, зокрема, що саме суд має забезпечити право особи на справедливий суд (справедливу судову процедуру).

Такий підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, який, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі «Дж. К. та інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») звернув увагу, що цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей».

Надаючи оцінку запереченнями відповідача в цій частині, суд зауважує, що відповідач не надав жодних доказів, які би об`єктивно могли спростувати або обґрунтовано навести суду факти, що могли би поставити під сумнів або заперечували б кількість виявлених незаконно зрубаних дерев, їх діаметри тощо, а наявні у матеріалах справи докази спростовують заперечення відповідача.

З урахуванням викладеного, перевіривши додані до позовної заяви розрахунки розміру заподіяної шкоди, суд приходить до висновку, що вони виконані працівниками Держекоінспекції у відповідності до Постанови №665, виходячи з базового значення Такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу станом на 06.07.2023, а відтак, суд вважає обґрунтованим, підтвердженим прокурором належними та допустимими доказами розмір завданих відповідачем збитків в сумі 370102,40 грн.

Причинний зв`язок між протиправною поведінкою відповідача та шкодою за висновком суду полягає в тому, що відповідач, допустивши протиправну бездіяльність у вигляді невчинення дій, направлених на забезпечення ефективного комплексу всіх заходів з охорони і збереження лісу від незаконних рубок на підвідомчій йому території земель лісового фонду, діяв неправомірно, що призвело до незаконного вирубування невстановленими особами дерев (завдання збитків).

Отже, саме внаслідок бездіяльності працівників відповідача стало можливим і відбулось вирубування дерев невстановленими особами та заподіяна шкода.

Зважаючи на усвідомлення відповідачем ризику здійснення незаконної вирубки дерев, суд вважає, що відповідач передбачав можливість настання шкідливих наслідків, здійснюючи заходи по організації охорони лісу та недопущення самовільних та незаконних рубок на території лісового фонду лісгоспу, однак факт вчинення вказаного правопорушення свідчить про недостатність та неефективність таких заходів щодо забезпечення збереження лісу відповідачем та про наявність відповідної вини.

Згідно з статтею 1172 Цивільного кодексу України юридична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Юридична відповідальність є важливим елементом правового регулювання суспільних відносин, суть якого полягає в цілеспрямованому впливі на поведінку індивідів за допомогою юридичних засобів з метою впорядкування суспільних відносин, надання їм системності і стабільності, уникнення різких загострень соціальних конфліктів, втілення принципів соціальної справедливості тощо. Саме існування права як регулятора суспільних відносин обумовлене необхідністю підтримувати соціальний порядок у неоднорідному суспільстві, попереджаючи будь-які відхилення від встановлених правил поведінки.

Юридична відповідальність є важливим засобом забезпечення законності та правопорядку, належної реалізації чинного законодавства. З іншого боку, вона стимулює правомірну поведінку суб`єктів суспільних відносин, сприяє формуванню в населення поваги до права та закону, а отже, виступає істотним фактором побудови правової держави в Україні.

Як суд вже зазначав, порушення вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених у сфері охорони, захисту та використання лісів, є підставою для покладення на постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності.

А тому покладення відповідальності виключно на осіб, що безпосередньо здійснюють незаконне вирубування, та звільнення від юридичної відповідальності, як засобу державного примусу, лісокористувачів знівелює принцип невідворотності покарання за неналежну охорону ввіреного в їх користування лісового фонду та призведе до втрати найбільш дієвого механізму стимулювання стосовно самих лісокористувачів до належного виконання покладених на них обов`язків з охорони лісу.

Враховуючи подані прокурором докази та підсумовуючи аналіз вище наведених норм чинного законодавства, суд доходить висновку, що:

- обов`язок по охороні лісів від незаконних порубок та обов`язок дотримуватися правил і норм використання лісових ресурсів на підвідомчій території покладено саме на відповідача постійного лісокористувача ДП Ліси України;

- відповідач не дотримався вимог чинного законодавства та не забезпечив ефективного комплексу всіх заходів, спрямованих на охорону, захист і збереження на підвідомчій йому території лісового фонду, чим допустив самовільну порубку дерев; своєчасно не виявив таких порушень і не вжив відповідних заходів для їх усунення, внаслідок чого навколишньому природному середовищу та лісовому фонду України заподіяно 370102,40 грн матеріальної шкоди, яка підлягає стягненню з відповідача;

- розмір заподіяної та невідшкодованої шкоди обґрунтовано та правомірно розраховано у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від 23.07.2008 № 665 Про затвердження такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу та складає 370102,40 грн;

- доказів, які б свідчили про вжиття відповідачем всіх заходів для забезпечення збереження, охорони лісу та недопущення самовільної рубки дерев відповідачем не подано;

- матеріали справи містять докази, які підтверджують наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв`язку між протиправною поведінкою відповідача та збитками, вини;

- станом на момент вирішення даного спору матеріали справи не містять доказів відшкодування відповідачем шкоди, завданої навколишньому природному середовищу у розмірі 370102,40 грн.

Таким чином, ДП «Ліси України», як користувач, на якого чинним законодавством покладено обов`язок забезпечити охорону лісів від незаконних порубок на підвідомчій лісовому господарству території, несе відповідальність за порушення вимог щодо ведення лісового господарства, незалежно від того, хто конкретно здійснював незаконне вирубування дерев на ділянках лісу, наданих у постійне користування.

За наведених обставин у їх сукупності, суд дійшов висновку про наявність підстав для покладення на відповідача відповідальності у вигляді стягнення збитків, завданих внаслідок незаконної вирубки дерев.

Разом з тим суд зазначає, що за змістом частин 1, 2, 4 статті 47 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» для фінансування заходів щодо охорони навколишнього природного середовища утворюються Державний, Автономної Республіки Крим та місцеві фонди охорони навколишнього природного середовища. Зокрема, місцеві фонди охорони навколишнього природного середовища утворюються у складі відповідного місцевого бюджету за місцем заподіяння екологічної шкоди за рахунок, зокрема, частини грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища в результаті господарської та іншої діяльності, згідно з чинним законодавством. Державний фонд охорони навколишнього природного середовища утворюється за рахунок, зокрема, частини грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища в результаті господарської та іншої діяльності, згідно з чинним законодавством.

Відповідно до пункту 7 частини 3 статті 29 Бюджетного кодексу України джерелами формування спеціального фонду Державного бюджету України в частині доходів (з урахуванням особливостей, визначених пунктом 1 частини другої статті 67-1 цього Кодексу), зокрема, є 30 відсотків грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності.

Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 69-1 Бюджетного кодексу України до надходжень спеціального фонду місцевих бюджетів належать: 70 відсотків грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності, в тому числі: до бюджетів місцевого самоврядування (крім бюджетів міст Києва та Севастополя) - 50 відсотків, обласних бюджетів та бюджету Автономної Республіки Крим - 20 відсотків, бюджетів міст Києва та Севастополя - 70 відсотків.

Таким чином, стягнення шкоди має здійснюватись у відповідності до вищевказаних норм Бюджетного кодексу України та бути зарахована у такому порядку: 30% до спеціального фонду Державного бюджету України; 50% шкоди до спеціального фонду сільської ради та 20% до спеціального фонду обласного бюджету.

За загальним правилом обов`язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Обов`язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред`явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 ГПК України).

Відповідно до частини 1 статті 79 Господарського процесуального кодексу України, наявність обставин, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Заперечення відповідача та доводи щодо відсутності вини останнього у вчиненні незаконної порубки лісу з підстав невстановлення осіб, причетних до самовільної рубки дерев, судом до уваги не приймаються, оскільки порушення вимог ведення лісового господарства, встановлених у сфері охорони, захисту та використання лісів, є підставою для покладення цивільно-правової відповідальності на постійного лісокористувача, яким є ДП Ліси України.

Посилання відповідача на застосування різноманітних технічних засобів та здійснення рейдів, як додатковий захід посилення охорони лісів від незаконних порубок, свідчить лише про те, що відповідачем вживаються заходи щодо можливої фіксації та запобігання правопорушення, проте останні не є достатніми/ефективними для забезпечення виконання обов`язків постійного лісокористувача, і, як наслідок, вказані обставини не звільняють відповідача від відповідальності, завданої таким порушенням.

Разом з тим, твердження відповідача про вжиття його посадовими особами дій щодо належного повідомлення про подію (порубку лісу) правоохоронні органи; документування відповідного лісопорушення; негайну передачу до правоохоронних органів для розшуку та притягнення винних осіб до відповідальності; недоведеність прокурором конкретних дій, виконання яких покладено на відповідача законом, що не були вчинені ним, та відповідно відсутність вини відповідача у вчиненні незаконної порубки дерев, не спростовує встановлену судом вину відповідача, як постійного лісокористувача, за незабезпечення ефективного комплексу всіх заходів, спрямованих на збереження лісів, незадовільного стану здійснення контролю за охороною та захистом лісів, невжиття заходів із боротьби з незаконними рубками, та порушення лісового законодавства з боку постійного лісокористувача, що є порушенням ст.ст. 89, 90 Лісового кодексу України, оскільки відповідач як постійний лісокористувач не виконав покладених на нього обов`язків, зокрема, із забезпечення охорони і збереження лісів на підвідомчій йому території, розташованій у виділі 8 кварталу 352 Вертіївського лісництва філії «Ніжинське лісове господарство» ДСГП "Ліси України", чим спричинено матеріальну шкоду лісовому фонду України, що перебуває під охороною держави.

При цьому відсутність визначеного чіткого переліку заходів (конкретних дій, виконання яких покладено на відповідача законом,) не звільняє відповідача від необхідності та не спростовує можливості виконання ним комплексу заходів, необхідних і достатніх для виконання покладених на нього обов`язків.

Відхиляючи заперечення відповідача про те, що по кримінальному провадженню розслідування належним чином не проведено; не встановлено як осіб, які вчинили самовільну рубку, так само не встановлено вини посадових осіб Відповідача суд зазначає таке.

Однією із засад кримінального провадження є забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності, гарантоване статтею 24 КПК України, згідно з якою кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Відповідно до норм КПК України заінтересована особа має право в порядку, передбаченому КПК України звернутися зі скаргою на процесуальні рішення, дії або бездіяльність уповноваженої особи органу досудового слідства (слідчого), вчинені нею під час кримінального провадження, зокрема, до суду.

Відповідно до змісту частини першої статті 303 КПК України під час досудового розслідування можуть бути оскаржені бездіяльність слідчого, дізнавача, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення, у неповерненні тимчасово вилученого майна згідно з вимогами статті 169 цього Кодексу, а також у нездійсненні інших процесуальних дій, які він зобов`язаний вчинити у визначений цим Кодексом строк.

За правилом частини другої статті 307 КПК України слідчий суддя за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування виносить ухвалу про: 1) скасування рішення слідчого чи прокурора; 2) зобов`язання припинити дію; 3) зобов`язання вчинити певну дію; 4) відмову у задоволенні скарги.

Таким чином, в ухвалі слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування реалізується така засада кримінального судочинства, як реалізація особою права на оскарження їх процесуальних рішень, дій чи бездіяльності до суду.

Суд, здійснюючи нагляд за дотриманням верховенства права та законності у процесуальній діяльності слідчого та прокурора, забезпечує дотримання основних прав та інтересів особи та реалізує відповідний судовий контроль за їх діяльністю, що має на меті усунення недоліків у такій діяльності.

Таким чином, позивач, вважаючи, що слідчим та/або прокурором не виконано повною мірою свої службові обов`язки, не здійснено інших процесуальних дій, які вони зобов`язані вчинити, не позбавлений права оскаржити таку бездіяльність у порядку, передбаченому ст. 303 КПК України.

Суд наголошує, що законність процесуальних актів і дій (бездіяльності) слідчих, вчинених при проведенні досудового слідства у конкретній справі, не може перевірятися поза межами передбаченого законом процесуального контролю.

Утім матеріали справи не містять доказів реалізації позивачем гарантованого йому права на оскарження рішення, дій чи бездіяльності слідчого або прокурора у порядку, встановленому ст.ст. 303-307 КПК України, як і не містять доказів визнання судом у встановленому вищевказаними положеннями порядку незаконними дій чи бездіяльності слідчого або прокурора.

Суд зауважує, що належним доказом протиправних (неправомірних) рішень, дій чи бездіяльності відповідної посадової особи є, як правило, відповідне судове рішення (вирок) суду, що набрало законної сили, або відповідне рішення вищестоячих посадових осіб органів державної влади.

Проте, в матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б свідчили про бездіяльність відповідних осіб.

Європейський суд з прав людини в рішеннях у справі "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У даній справі на переконання суду відповідачеві було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи і заперечення відповідача не спростовують вище викладені висновки суду.

Враховуючи зазначене, приписи статті 47 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" та пункту 7 частини 3 статті 29, пункту 4 частини 1 статті 691 Бюджетного кодексу України, суд дійшов висновку, що позовні вимоги прокурора є обґрунтованими і підлягають задоволенню в повному обсязі.

Розподіл судових витрат.

Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 237 ГПК України при ухваленні рішення суд вирішує питання, зокрема, про розподіл між сторонами судових витрат.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору (ч. 9 ст. 129 ГПК України).

Оскільки позовні вимоги підлягають задоволенню та спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, а тому на останнього покладається судовий збір в сумі 4441,23 грн.

Керуючись статтями 129, 236-239, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (вул. Шота Руставелі, 9А, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ 44768034) на користь Куликівської селищної ради (код ЄДРПОУ 04412432) вул. Миру, смт. Куликівка, Чернігівський район, Чернігівська область, 16300, отримувач: ГУК у Черніг.обл/ тг с-щ. Кулик/24062100, код отримувача 37972475, р/р UA428999980333159331000025671, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), код класифікації 24062100, найменування коду класифікації доходів бюджету: грошові стягнення за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності) 370 102,40 грн шкоди, завданої навколишньому природному середовищу.

3. Стягнути з Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (вул. Шота Руставелі, 9А, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ 44768034) на користь Чернігівської обласної прокуратури (вул. Князя Чорного,9, м. Чернігів, 14000, отримувач Чернігівська обласна прокуратура; код ЄДРПОУ 02910114; банк отримувача Державна казначейська служба України м. Київ; рахунок отримувача UA248201720343140001000006008) судовий збір в сумі 4441,23 грн.

4. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення Господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду згідно зі статтями 256, 257 Господарського процесуального кодексу України подається безпосередньо до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повідомити учасників справи про можливість одержання інформації по справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень: http://reyestr.court.gov.ua/.

У зв`язку з перебуванням судді Кузьменко Т.О. у відпустці з 29.12.2025 по 02.01.2026, повне рішення підписано 05.01.2026.

Суддя Т.О.Кузьменко